Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етногенетичні процеси в… / Мовні і культурні контакти… / Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у…

Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у передісторичні часи


Історичні свідчення, які б дозволили судити про стан міжплемінної торгівлі в передісторичні часи, вкрай скупі, проте археологічні знахідки, серед яких є предмети, здобуті або виготовлені у віддалених місцях, свідчать, що в Європі, так само як і в Азії вже в епоху пізнього неоліту і доби бронзи обмінна торгівля була вже досить широко поширена. Першим обмінним товаром були вироби з мінеральних утворень і гірської породи, які переходили з рук в руки на відстані в сотні і навіть тисячі кілометрів, оскільки необхідна сировина знаходилася далеко не в усіх місцях. Найбільш поширеними були кремнієві і обсидіанові знаряддя і зброя, в меншій мірі вироби з кварциту, діориту, нефриту. Мінерали з декоративними якостями, такі як лазурит, малахіт, агат, карнеол застосовувалися для прикрас. Цікавою несподіванкою є те, що жіночі прикраси були одними з найдавніших обмінних товарів. В першу чергу це відноситься до привабливих і блискучих черепашок, які використовувалися жінками тих часів для шийних прикрас. Черепашки, які могли бути знайдені тільки на берегах Атлантичного океану, потрапляли в досить великій кількості до жителів Центральної Європи ще 30 тис. років тому (Krämer Walter, 1971, 46). У деяких місцях раковини навіть використовувались як платіжний засіб.

Не тільки археологічні знахідки, але вивчення лексики народів, місця поселень яких нам відомі з проведених досліджень, можуть надати велику допомогу в висвітленні цієї теми, чому і буде присвячений цей нарис. Проте, його відправною точкою ми візьмемо все-таки надійні свідчення древніх, в першу чергу Геродота:


Що ж до крайніх земель Європи, розташованих на заході, то я не можу навести якісь певні відомості, бо не вважаю, ні що там є ріка, що вливається в Північне море і називається варварами Ерідан, звідки, як кажуть, привозять бурштин, і не знаю, чи справді існують острови Кассітеріди, з яких нам привозять оливо. Оскільки, по-перше, назва Ерідан свідчить, що вона еллінська, а не варварська,і напевне її створив якийсь поет, і, по-друге, незважаючи на всі мої розшуки, я не спромігся знайти людину, яка б на власні очі бачила,що за Європою є море. Хоч як би там не було, оливо, так само, як і бурштин, приходять до нас із крайніх земель Європи (Геродот. III, 115).


Що це за річка Ерідан не вияснено і досі, а Кассітеріди – це очевидно, Британські острови, де в ті часи були виявлені поклади олива і велися його розробки на експорт. Торгівлею цим металом, необхідним для виробництва бронзи, займалися фінікійські мореплавці і вони приховували справжнє місцеположення цих островів. Так само можна думати, що торговці бурштином приховували місцеположення країни, в якій були великі поклади цієї викопної смоли хвойних дерев. Однак грецький мореплавець Пифей, який побував на Ютландському півострові у 325 р до н.е., стверджував ніби там бурштину настільки багато, що місцеві жителі використовують його як горючий матеріал замість дерева. Одночасно нам добре відомо, що велика частина покладів бурштину знаходяться на узбережжі Балтійського моря і, тому, принаймні, один із шляхів торгівлі бурштином повинен був лежати в Східній Європі. Є думка, що він починався східніше гирла Вісли, а далі слідував цією річкою до Верхнього Одера, перетинав Моравські ворота між Судетами і Карпатами, виходив на Угорську низовину (Альфельд) і далі по Дунаю доходив до Греції (Krämer Walter, 1979, 185-186). Однак міг існувати шлях по Віслі і далі по Західному Бугу або Сану, а потім по Дністру до Чорного моря.


Ліворуч: Мапа знахідок бурштину та покладів олива у Європі, а також шляхів торгівлі цими товарами.


Мапа складена Йоганом Ріхтером з Бакнангу (Німеччина) (Joannes Richter.)
Легенда:
Великі червоні цятки позначають знахідки бурштину в рівних місцях Європи згідно з M. Ganzelewski und R. Slotta. 1997. Bernstein-Tränen der Götter
Малі червоні цятки позначають знахідки бурштину в рівних місцях Європи згідно з Christa Stahl. 2006. Mitteleuropäische Bernsteinfunde von der Frühbronze-bis zur Frühlatenezeit.
Білі цятки – поклади олива згідно з Zinnvorkommen
Білі лінії – шляхи торгівлі оливом згідно з Joannes Richter. 2006. Der Brenner & Tuisc Codex.
Чорні лінії – шляхи торгівлі бурштином згідно з Christa Stahl. 2006.
Червоні лінії – додаткові шляхи торгівлі бурштином згідно з Joannes Richter. 2006.


Міжплемінна торгівля в передісторичний час розвинулася як наслідок наявності у різних груп людей надлишкових продуктів виробництва певного типу і відсутністю або недостатньою кількістю продуктів іншого типу, потреба в яких була насущною. Обмін зайвого на відсутнє є природною акцією серед людей одної спільноти і ця практика була застосована також у стосунках між різними етнічними групами, навіть тоді, коли між ними існувала певна недовіра. В таких умовах виникала так звана "мовчазна торгівля", коли покупці лишали свій товар на певному місці і відходили на безпечну відстань, а тоді покупці підходили за ним і лишали взамін свій товар у кількості еквівалентній, на їхню думку, отриманому. Зловживання довірою мало наслідком розрив "торговельних стосунків", у чому ніхто не був зацікавлений. Наявність певного товару в певних місцях і його відсутність в інших, а також географічні умови вели до виникнення торгових шляхів, але поки що не до появи класу людей, які б займалися торгівлею професійно, але вона поступово набирала нових форм і у великім ступеню сприяла культурному обміну:


Звичайно товари переносилися на ці далекі відстані не окремими купцями; вони більше переходили в процесі обміну з рук в руки, від поселення до поселення, від країни до країни. Проте сама така обмінна торгівля вела принаймні до контактів із сусідніми областями, і при цьому перші відомості про далекі краї і народи могли передаватися далі. Можливо навіть, що і тоді окремі торговці просувалися далі, ніж ми тепер можемо собі уявити (Krämer Walter, 1961, 13).


Оскільки покладів олова в Східній Європі не було і немає, звернемо увагу на інший згаданий Геродотом товар – бурштин. Вже в 6-м тис. до н.е. він використовувався для прикрас у народів Північної Європи, а з 16-го ст. до н.е. такі прикраси вже зустрічаються в похованнях ранніх Мікен і держави Урарту. Регулярні поставки бурштину зі Східної Балтики до Греції і Малу Азію починаються приблизно з 900 р. до н.е (Krämer Walter, 1979, 184, 186).

Графоаналітичним методом ми визначили територію поселень тюркських племен, одне з яких, давні булгари, предки сучасних чувашів, населяли ареал на лівому березі нижнього Дніпра. Перейшовши на правий берег і розселившись далі по Європі, вони стали творцями культури шнурової кераміки і бойових топірців. Один з її варіантів був поширений в Прибалтиці (вісло-німанська, або жуцівська культура). Булгари ж населяли і основні торгові шляхи по Віслі і Дністру, тому могли бути монополістами у видобутку і торгівлі бурштином. В зв'язку з цим спробуємо знайти в чуваській мові слова, які б в давнину могли означати предмет, що цікавить нас. У словнику ми знаходимо два дуже схожих слова янтар і янтарь. Друге, безумовно, запозичене з російської і означає саме "бурштин". Перше слово, більш древнє, і тепер застаріле, означає "скло", семантично близьке до назви бурштину і таке значення, очевидно, вторинне.

В інших мовах, предки носіїв яких, здавалося б, повинні були мати справу з бурштином (в першу чергу естонці та фіни) подібних слів нема. Віддалену відповідність фінській та естонській назвам (фін. meripihka "морська смола", ест. pihkakivi "смоляний камінь") можна знайти тільки в удмуртській і комі мовах, в яких бурштин іменується скам'янілою смолою, в той час як інші фінно-угорські народи використовують для назви бурштину запозичені слова зовсім іншого походження. Це змушує припускати, що предки естонців і фінів, так само як і інших сучасних прибалтійських народів прийшли до берегів Балтійського моря значно пізніше булгарів. Отож, що чув. янтар може бути близьким до первісної назви, варіанти якої представлені в різних мовах.


Походження російського слова янтарь, яке запозичене також в білоруську та українську мови, не вияснене. Фонетично близькі до російського слова лит. gintaras, лтс. dzintars "бурштин", угор. gyanta, gyantar "деревна смола, бурштин, каніфоль", мар. янда "скло", яндаре "ясний". Проаналізувавши всі ці слова, Б. А. Ларін прийшов до висновку, що балтійські слова є давніми запозиченнями з невідомої мови, а від балтів слово у формі ентарь потрапило в російську мову, марійські слова запозичені з чуваської, а угорські форми при різноманітті значень вказують на їх велику близькість до праформу мови-першоджерела (Ларін Б.А. 1959). Оскільки більша близькість між угорським і чуваською мовами відома, вибір шляху пошуку етимології слова через чуваську мову виглядає перспективним і, дійсно, ми знаходимо в словнику чув. ĕнт "палити, смалити", яке можна взяти за частину більш складного слова для назви бурштину. Підставою для такого припущення є наявність в німецькій мові слова, що позначає бурштин як "горючий камінь" (Bernstein). Нагадаємо, що тевтони, предки сучасних німців були північними сусідами стародавніх булгар. В такому випадку друга частина слова ентар повинна була означати "камінь". В чуваській мові камінь називається чул, що має спільну для всіх тюркських мов праформу, яку можна відновити як *taĺ (в більшості тюркських taš). Таким чином, "горючий камінь" булгарською мовою міг називатися enttal, звідки вже недалеко і до сучасної назви. Втім, існування марійської та угорської укорочених форм назви бурштину говорять про те, що могло вживатися слово enta, що означає просто "горючий", але в ту і другу мови ці слова були запозичені з чуваської.

Згідно з нашими дослідженнями прабатьківщина слов'ян знаходилася в безпосередній близькості від покладів бурштину на берегах Балтійського моря, а надалі деякі слов'янські племена проживали на його узбережжі, тому слов'янам він був відомий і для нього мала існувати спільнослов'янське назва, проте сліди її не виявлені. Очевидно, слов'яни з'явилися поблизу Балтійського моря вже після того, як розпалася спільнослов'янська єдність. Познайомившись з бурштином, слов'яни, очевидно, використовували для назви бурштину кальку з булгарскої, недарма ж існує вираз "біл-горюч камінь", який ніякому іншому каменю, крім бурштину, не підійде.

Експортними товарами слов'ян могли бути віск і мед, оскільки бортництво практикувалося ними здавна. Обидва ці продукту без сумніву були ходовим товаром завдяки своїй довготривалості. Менш впевнено можна говорити про хутро, оскільки наші предки більше займалися не полюванням, а рибальством. Тому на продаж у слов'ян могла бути риба. Однак такий швидкопсувний товар не був цікавий для найближчих сусідів, теж не обділених рибними угіддями, а для транспортування навіть сушеної риби на далекі відстані треба було б використовувати консервант, яким могла бути сіль.

Сіль, без сумніву стала одним з перших продуктів обміну, оскільки її поклади перебували далеко не скрізь, а в неоліті із зростанням ролі рослинній їжі в раціоні людини зросла і потреба в солі. Однак сіль знаходила в житті людини різноманітне застосування:


З давніх давен сіль була основним консервантом ключових харчових продуктів(м’яса, риби, сирів). Цей мінерал усунув залежність людини від сезонної наявності харчів і уможливив подорожі на значні відстані. Сіль — це й поліфункціональні ліки для людей і свійської худоби. Задіяна вона і в технологіях. Зокрема, в чинбарстві сіль використовували як один з ключових компонентів. Так само і в релігійних ритуалах у багатьох культурах сіль була важливим атрибутом, що символізував дружбу та нетлінну чистоту, через що фігурувала в поховальних і весільних обрядах (Болтрик Ю.В. 2014, 63-64).


Іншими предметами обміну були худоба, в'ялена і солона риба, знаряддя праці та ремісничі вироби. Про це свідчить існування в тюркських мовах західних ареалів і в мові сусідніх з ними народів слів з різними значеннями, які може об'єднувати тільки загальне значення "товар, предмет обміну". Власне, цим словом і є товар, яке у вірменській мові має форму tavar і означає "вівця", "стадо овець", в тюркських мовах йому відповідають: кум. tuuar "стадо", тур. tavar "майно", "худоба", балк., кр.-тат. tu'ar "те саме" , чув. тăвар "сіль", тавăр "повертати борг", "мстити", "відповідати", "повертати" та ін. При цьому дуже показовими є чуваські слова. Предки чувашів булгари, заселяли ареал впритул до затоки Сиваш, де з давніх пір існував соляний промисел. Отже, для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення "товар". Друге чуваське слово семантично і фонетично стоїть дещо далі. Але в принципі спочатку воно могло означати "відплачувати", "компенсувати" що за семантикою близьке до значення "ціна", яке могло розвинутися із значення "товар обміну". У багатьох іранських мовах є слово у формах tabar / teber / tevir "сокира", а в фінно-угорських слова цього кореня мають значення "тканина" (саам. тавяр, мар. тувир, хант. tаgar). В картвельських мовах подібні слова мають значення "мед" (мегр. topur-i, лаз. topu(r)-i, груз. tapl- i). Усі ці слова мають одне й те саме походження, оскільки як знаряддя праці, так і продукти виробництва були предметами торгівлі, тим більше, що їм подібні мають значення "купувати", "міняти" (наприклад, хиналугське tuvri чи мегр. tirua). До цього гнізда слів можна віднести германські слова неясного походження зі значенням "дорогий" (нім. teuer, анг. dear, гол. duur), а також слав. туръ, лат. taurus і гр. τυροσ , "бик", хоча авторитетні фахівці (М. Фасмер, Вальде і Гофман, Менгес) про подібні зв'язки промовчують.

Оскільки слово товар так виразно виявило свою давність, можна ставити питання про пошуки в сучасних мовах слідів слова, що позначає також процес еквівалентного обміну товарами. Можна простежити етимологію слів, що мають значення "торгівля", "ціна", "купити", "продати", "коштувати", "дорогий", "дешевий" і под. Далеко не всім з них є відповідники в різних мовах, але саме для слова торг відповідності є. Згідно з Фасмером, слов'янському търгъ, представленому в різних формах у всіх слов'янських мовах, є споріднені слова також у литовській, латиській, іллірійській, албанській, шведській, данській, фінській та інших. При цьому в корені слова можуть бути присутні голосні як переднього, так і заднього ряду, лабіалізовані і нелабіалізовані, що, власне, вказує на мандрівний характер слова – torg-, turg, targ-, tirg-, terg-. Тому походження слова спірно, але заслуговує на увагу думка Рясинена, що виводив це слово з д.-тюрк. turku, tur'u "стоянка", хоча Фасмер в такій можливості сумнівається. Місця для торгівлі повинні були бути визначеними, щоб бажаючі провести обмін товарів могли легко знайти контрагента, але визначалися вони в основному географічними умовами з урахуванням зручної місцевості, наявності джерел питної води на перетині шляхів сполучення. Добре для цієї мети підходили берега біля переправ, гирл приток річок, куди могли легко дістатися і продавці, і покупці. У цих же місцях виникали і постійні місця поселень:


… розташування пізньонеолітичних поселень може свідчити також і про можливі способи застосування місцевими громадами контролю за природними переправами, отже, за шляхами для пересування і міжплемінного обміну, що давало їм певні переваги в соціальному розвитку і можливість розширення своїх впливів (Товкайло Н.Т., 1998, 14).


Крім згаданого д.-тюрк. turku, утвореного від tur – "стояти", "знаходитися", "бути", "жити", якому є відповідності в багатьох тюркських мовах, можна навести також інші слова, підхожі для даної ситуації: д.-тюрк. tera "долина, низина", 1. terkäš "місце злиття рукавів річки"; якут. törüt "гирло ріки". Природно, що на таких базарах мало місце велике скупчення людей і це також знайшло відбиття в тюркських мовах: д.-тюрк. ter "збирати"; terig "збори, збіговисько"; törkün "рід, плем'я"; д.-тюрк. 2. terkäš "тиснява"; тат. törkem "натовп, група"; башк. törköm "натовп"; балк., карач. türtüšou "тиснява"; тур. türük, "царство, світ", teraküm "скупчення, накопичення". Також природним було протиріччя між продавцями і покупцями, одні намагалися вигідніше збути свій товар, інші, намагаючись збити ціну, сперечалися, лаялися, вередували, словом, по-справжньому торгувалися. До такого висновку можна прийти розглядаючи такі слова: чув. tirke "бути розбірливим", tirkev "примхливість, вередливість", tirki "знехтуваний"; тур. terk "залишення, відмова, зречення", diriğ "відмова", д.-тюрк. terkiš "сварливий", тат. tirgərgə "сварити, лаяти", башк. tirgəü "лаяти". Протиріччя між продавцем і покупцем відбуває також етимологія давнього індоєвропейського слова *kʷrinā- "купувати" (д.-інд krīṇā́ti, гр. πρίαμαι, н.-перс. xarīdan, д.-ірл. cren-, д.-лит. krieno та інші подібні). Це слово походить від давньобулгарського *keren "упиратися, пручатися" (чув. хирĕн). Так само булгарське походження може мати і.-є. mizdhō "плата" (ст.-слов. мьзда, осет. mizd, гот. mizdō та ін.), якщо це слово виникло із запитання покупця "скільки коштує"? Такому запитанню приблизно відповідають чув. миçе "скільки?" і тав "подяка". На ті часи навряд чи людьми було усвідомлене абстрактне поняття "подяка". Очевидно слово тав було дієсловом і означало "відплачувати", а словосполучення миçе тав спрощено розумілося продавцем як розмір плата, а пізніше просто плата.

Корінь *torg міг також бути присутнім в словах, що означають предмети, які могли бути товаром (для прикладу, д.-тюрк torqu "шовк", південнофранцузькі turgo, türga, türka "ялова корова", "однорічне ягня", та ін).

Вартим уваги є те, що корінь torg присутній в мовах, носії яких проживали на Правобережжі Дніпра не раніше 2-го тис до н.е. У грецькій, латинській, кельтській мовах, носії яких першими полишили свої поселення, а також в іранських та індійських, носії яких проживали на Лівобережжі, він не представлений. Тому ми можемо припускати, що джерелом слова була мова давніх булгарів, а не інших тюркських народів, які проживали на Лівобережжі. В чуваській мові це слово втрачено (чув. торг є запозиченим з російської), але його сліди могли залишитися в назві міста Турка в Карпатах, де багато топонімів розшифровуються за допомогою чуваської мови. Стародавність цього міста може бути підтверджена повідомленням Костянтина Багрянородного про білих сербів, що жили "за Туркією в землі, званій ними Бойки" ( Костянтин Багрянородний , Розд. 32). Вважається, що під Туркією розуміють Угорщину, а бойки – це одне з кельтських племен. Одне не виключає іншого, бо Угорщина знаходиться недалеко від Турки, а вся найближча територія могла називатися по імені міста. Тепер Турка вважається "столицею" бойків, одного з карпатських племен українців, тому можна думати, що цей етнонім вони отримали в спадок від кельтів. Перенесення етнонімів з одного племені на інше – звичайна справа в історії. А внаслідок свого зручного розташування на шляху з Угорщини в Галичину Турка цілком могла грати роль торгового центру, не дарма ж в 18-му столітті саме тут дев'ять разів на рік влаштовувалися великі ярмарки (Pulnarowicz Władysław. 1929, 49). Зазвичай вважається, що назва Турки походить від слова тур "бик", але таке пояснення виглядає сумнівним, бо неясною є мотивація додання слову суфікса -ка. Крім того, в Україні ще є село Турка в Івано-франківській області і навіть три села тої самої назви у Люблінському воєводстві Польщі, десять сіл Турково в Росії і одне в Білорусі, місто Турку у Фінляндії. Припустити, що всі ці топоніми походять від слова тур важко, тому треба би було шукати для них різні пояснення, в той час як більш правдоподібним є тлумачення їх всіх як "торговище", що дуже навіть годиться для населеного пункту.

Крім згаданих вище, серед предметів обміну повинні були бути також зерно, шкіри, хутра, віск, мед, напої та інші товари менш довговічні, ніж бурштин, тому археологічні знахідки їх залишків рідкісні і не можуть впевнено свідчити про їхнє значення в товарному обміні. Однак у лексиці різних народів певні сліди міжплемінної торгівлі залишилися, про що можуть свідчити запозичені слова, які часто мандрували по світу разом із самим товаром. Якщо говорити про зерно, то в першу чергу треба назвати ячмінь, просо, овес. При цьому характерним є перенесення назва одного злаку на інший. Наприклад тюркського dary "просо", яке запозичене в угорську та марійську, можна поставити у відповідність гру. keri "ячмінь", а тюрк. sulu / sula / suly "овес" – груз. svili "жито". Тюрк. arpa "ячмінь", точні відповідності яким є в гр. αλφι і алб. el'p, в германських прийняло значення "горох" (герм. * arwa – нім. Erbse ). Якщо торгівля зерном і, відповідно, поширення злакових культур йшли в напрямку з півдня на північ, то шкіри, хутра, віск і мед поступали в південні країни з півночі. Принаймні тюрки набували мед і віск у своїх північних сусідів італіків і древніх вірменів, про що свідчить відповідність тюрк. bal "мед" – лат. mel, вірм. mełr "те саме". Сер Джерард Клоусон пише у своїй роботі про походження тюркського слова так:


Загальноприйнято, що це слово є дуже раннім запозиченням з якоїсь індоєвропейськогї мови, яке можна датувати періодом коли m було неприйнятне на початку слова і тому замінювалося на b. (Gerard Clauson, 2002)


Приклад бурштину говорить про те, що прикраси та матеріали для них теж були бажаними предметами обміну. У розкопках древніх поховань археологи знаходять золоті та срібні підвіски, сережки, намиста, браслети тощо. Задовго до початку використання металу для виготовлення знарядь праці і зброї самородне золото і срібло завдяки довговічності, легкості обробки і зовнішньої привабливості знаходять застосування у творчій діяльності людини. При цьому завдяки своїй рідкісності благородні метали охоче купувалися людьми і тому мали високу вартість. Виступаючи спочатку як звичайний товар, золото і срібло після довгих пошуків загального еквівалента в торгівлі стали повсюдно виконувати основні функції грошей. Етимологія назв срібла у різних народів підтверджує це. Приміром, поширене в багатьох іранських мовах слово arg/arz и имеющее основное значение "цена", произошло от названия серебра (лат. argentun, ав. ərəzata- и др.) Другим примером может быть тюркское слово kümüĺ (чув. кěмěл) "серебро", которое, судя по всему, было позаимствовано тюрками у трипольцев, язык которых мы определили как принадлежащий семитам. Поселення трипільців і тюрків поділяв Дніпро, який, особливо в зимовий час, не міг бути непереборною перешкодою для сусідів, тому примітивна торгівля і культурний обмін між тюрками і трипільцями мали місце. Сліди трипільських впливів у сфері торгівлі виявляються серед слів, що мають значення «товар», «оплата», про які йшлося вище, пор. івр. davar "слово", "річ", "що-небудь" У трипільців могло існувати також слово * kemel , відповідне івр. gemel "відплатити", котре ми ставимо у відповідність чув. kěměl "срібло". Детальніше про все це можна прочитати в розділі Назви металів у індоєвропейських та тюркських мовах. Оскільки срібло виконувало функцію грошей, зміна значення цього слова у тюрків пов'язана з тим, що торгуючі сторони обходилися без перекладача і тому могли надавати тому самому предметові різні значення. Що для одних було просто платою, то для інших приймало конкретне значення срібла. Це слово у булгарів запозичили італіки і використовували його для назви срібного посуду, зокрема, срібних блюд (лат. caměl-la "тарілка для супу").

Ще одним словом, що мало значення "плата, ціна" і запозиченим тюрками у трипільців, могло буть слово * demirz , котрому відповідає івр. demis "гроші". У сучасних тюркських мовах demir / temir має значення "залізо" і це викликає сумнів щодо можливості вживання заліза в якості засобу платежу при тому, що таку функцію виконувало срібло. До того ж на часи контактів тюрків з трипільцями залізо ще не було відоме. Однак можна припустити, що довгий час у тюрків гіпотетичне *demirz вживалося просто в загальному значенні цінного предмета і лише згодом, з появою перших залізних виробів, які, дійсно, представляли собою велику цінність, відбулася зміна значення. Можливо також, що це слово у тюрків спочатку прийняло значення "мідь", оскільки після появи міді вона теж могла виконувати функцію грошей меншої номінальної вартості.

Цей більш доступний і придатний для різних побутових виробів метал був знайдений в процесі пошуків в природі благородних металів, з якими він часто є сусіднім в покладах. Переваги міді і пізніше бронзи, які заміняли камінь у знаряддях праці, були оцінені людьми дуже швидко, але добути метали з надр землі було можна не скрізь. Тому потреба в них забезпечувалася обміном на інші товари. Населення місць багатих на поклади міді починає спеціалізуватися на її видобутку для вигідного обміну. У Східній Європі таким місцем стали Карпати:


Мідний вік характеризувався оформленням Балкано-Карпатської металургійної провінції. Ця система споріднених виробничих вогнищ охоплювала гірничо-металургійні центри Північних Балкан і Карпат, де локалізувалися надзвичайно яскраві енеолітичні землеробсько-скотарські культури Гумельниця-Кораново, Ванч-Плочник, Тисаполгар-Бодрогкерестур, Петрешть та ін. Широко відома трипільська культура на південному заході СРСР була лише східною провінцією цього блоку і не знала власної металургії: її майстри користувалися привізною міддю. З часу формування провінції значна частка продукції з Балкано-Карпатських центрів відправляється далі на схід в східноєвропейську степ-лісостеп (Черных, Е.Н., Кузьминых С.В. и др. 1990, 136)


Зрозуміло, що у функції грошей могли виступати злитки металу певної ваги. Археологія поки не має даних, коли з'явилися ваги в Східній Європі, але про можливість їх існування є туманні відомості в лінгвістиці. Наприклад мар. пундо "гроші" відповідає д.-анг. pund "фунт, міра ваги". Можливо, це слово потрапило марійцям через мордву, в мовах якої є пандомс "платити", пандома "плата", запозичені у англосаксів. Подібні слова є і в інших германських мовах. Вважається, що це ранні запозичення з латинської, де є pondō "фунт" і pondus «вага» (Kluge Friedrich, 1989, 542). Однак марійське слово найближче до латинським слів і, якщо не знайдеться іншого пояснення, його етимології, то його появу можна відносити до тих часів, коли італіки ще проживали в Європі.

Формування числівників в різних мовах також може пролити певне світло на деякі деталі міжплемінний торгівлі. Наприклад, загальну індоєвропейську праформу для числівника десять відновлюють як *deќm. Її можна пов'язати в давньотюркским *dekim "багато", підставою для існування якої є наявність в давньотюркськый мові слова tekim "багато, безліч". Очевидно, в процесі міжплемінний торгівлі тюркське слово із загальним значенням прийняло у індоєвропейців значення більш конкретне. Фін. *deksan "десять", присутнє в словах kahdeksan "вісім" і yhdeksän "дев'ять" можна пов'язувати з тюркськими числівниками doksan / tuksan "дев'яносто". Якийсь час в тюркських мовах слова типу toquz і on / un були синонімами, що означали "десять". Тоді слова doksan і tuksan можна пояснити як "десять десятків", що при торгівлі десятками одиниць товару (наприклад, шкурок) могло сприйматися фінськими народами просто як «десять» і в такому розумінні тюркське слово увійшло в західні фінські мови. Те, що торгівля йшла десятками підтверджує також заміна в східнослов'янських мовах д.-слов četyredesętĭ словом сорок, запозиченим у давніх булгарів, доказом чому є чув. хĕрĕх "сорок". Відомо, що чотири десятки дрібного товару сприймалося як певна торгова одиниця, а саме у східних слов'ян – "зв'язка соболиних шкур" (Фасмер Макс, 1971, 722). Очевидно, саме така кількість шкурок була необхідно для виготовлення соболиної шуби. Детальніше про все це можна прочитати в розділі До основ утворення числівників в ностратичних мовах.

В даній роботі в загальних рисах накидана схематична картина торгових відносин на території Східної Європи, в основному прилеглої до Північного Причорномор'я. Однак немає сумніву, що існували торговельні зв'язки між племенами Прибалтики, Поволжя і Приуралля. Волгою і вздовж берегів Каспійського моря повинен був існувати торговий шлях у напрямку до Середньої Азії. Поки лінгвістичних даних для розгляду цієї теми недостатньо, оскільки недостатньо точно відомий етнічний склад населення цих регіонів.





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2688

Модифіковано : 30.10.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.