Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етногенетичні процеси в… / Визначення ареалів формування протоалбанської та "мертвих" індоєвропейських мов

Визначення ареалів формування
протоалбанської та "мертвих" індоєвропейських мов


Мовні контакти між індоєвропейцями, тюрками та фінно-уграми (див. Розділ Мовні і культурні контакти населення Східної Європи) підтверджують слушність розташування областей їх розселень в Східній Європі. Тепер спробуємо локалізувати ареали поселень тих індоєвропейських етнічних спільнот, з мов яких не вистачило матеріалу для включення їх в загальну схему спорідненості. Почнемо з тохарської мови. Багато дослідників вважали, що давній ареал поселень тохарців мав би знаходитися десь недалеко від поселень греків, балтів, германців. В цьому дусі висловлювався, наприклад, Ганс Краузе :


В усякому разі ясно, що предки центральноазійських тохарів мали мовні зв’язки як із індоєвропейськими племенами південної групи, так і з балтійськими племенами (Краузе В., 1959, 157).


Приблизно так само вважали Горнунг (Горнунг Б. В., 1963, 25, 80), Гамкрелідзе та Іванов (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 424), но більш точно, хоча і не зовсім, визначав ареал тохарців Порціг:


До цієї ж групи (германо-балто-слов'янської – В.С.) прилягає тохарська. Характерно, що спільні ознаки об’єднують тохарську мову з балтійською і слов'янською і одночасно частина цих явищ зв’язує всі три мови із заходом, а інша частина – зі сходом. Крім того, особливі зв'язки тохарська мова має з германською і одночасно з грецькою – зв'язки, до котрих слов’янська і балтійська не мають відношення… Тим самим визначаються відносні і абсолютні координати місця походження тохарської мови : воно розташоване поблизу слов'янського простору, в області річок, які впадають в Балтійське море (Порциг В., 1964, 315-316).


Висновок про ареал тохарців "в області річок, які впадають в Балтійське море" робиться на основі відомого серед мовознавців "аргументу лосося", риби, яка ходить на нерест в річки Балтійського басейну. В тохарській мові є слово споріднене із германськими, балтійськими і слов’янськими словами, котрі означають лосося, в той час як в інших індоєвропейських мовах такого слова нема. На географічній карті серед ареалів, розташованих біля річок балтійського басейну, є один "порожній" ареал між Дніпром і Березиною, котрий відповідає всім вимогам (див. мапу нижче). На користь розміщення прабатьківщини тохарців саме тут говорять і підрахунки кількості спільних слів з іншими індоєвропейськими мовами. В тохарських мовах (А і В) найбільше спільних слів з грецькою мовою – 146, далі йдуть германська – 145 слів, балтійська – 121 слово та індоарійська – 118 слів, у решти індоєвропейських мов ця кількість суттєво менша, наприклад в слов’янській – 87 слів, але, як ми можемо побачити, слов’яни і не були сусідами тохарців. Сусіди ж – балтійці, індоарії і греки справді мають найбільше спільних слів з тохарцями. Правда, у германській мові теж багато спільних слів з тохарською, їх би мало бути дещо менше. Пояснення цьому фактові в тому, що більшість етимологічних словників складали німецькі вчені і, зрозуміло, давали більше прикладів із германських мов.


При великих числах такі похибки не дуже помітні, а в даному випадку при зрозумілому намаганні знайти якнайбільше відповідників тохарським словам похибка має помітне значення. Однак є ще інші підтвердження саме такого розміщення ареалу тохарської мови.


Ліворуч: Карта поселень давніх індоєвропейців, визначених графоаналітичним методом.



Перейдемо до албанської мови. Серед спеціалістів нема одностайності в думках щодо її походження. Багато науковців вважають, як зазначала Десницька, що албанська мова є безпосереднім продовженням фракійської або іллірійської мов і сама підтримувала іллірійську гіпотезу (Десницкая А.В., 1966, 4)., однак не вважала, що ця проблема може бути колись вирішена лінгвістами (Desnickaja A.V. 1984., 727). Фонетичні відповідності між окремими іллірійськими лексемами і словами сучасної албанської мови «мають (через бідність матеріалу) або занадто загальний характер.., або взагалі навряд чи можуть бути однозначно визначені» (Жугра А.В., Сытов А.П., 1990, 68).

Порциг вважав албанську мову самостійною на рівні решти індоєвропейських мов, включаючи іллірійську і фракійську (Порциг В., 1964, 223). Причиною розбіжностей думок є надзвичайно бідний і випадковий збережений лексичний матеріал з іллірійської та фракійської мов, а також велика кількість запозичень в албанській мові з грецької, латинської, слов’янських та інших мов. Траутман подає такі дані Г.Мейера щодо складу албанської мови : на 5110 албанських слів є 1420 слів романського походження, слов’янського – 540, турецького – 1180, 840 – з новогрецької мови, 400 – спадщина індоєвропейської і 730 – невідомого походження (Trautman Reinhold, 1948). Така строката лексика перешкоджає встановленню родинних зв’язків албанської мови. Для їх встановлення знову звернемося до наших лексико-статистичних даних, за якими була побудована модель спорідненості індоєвропейських мов. Найбільша кількість спільних слів албанська мова має з грецькою (без урахування общеиндоевропейского лексичного фонду) – 167, далі йдуть германська – 152 спільних слова з албанською, балтійська – 146, італьська – 131, іранська – 128, індоарійська – 111, вірменська – 76 і т.д. Подібні підрахунки провів польський мовознавець Вітольд Маньчака. Він склав таблицю-словник для порівняння частини текстів Нового Заповіту (Євангелія від Луки II-IV і від Івана V-VI) на албанській, польській, італійській, грецькій, німецькій і литовській мовах і підрахував кількість слів подібних до албанських у кожній з решти мов. Результати виявилися такими: польська – 184, італійська – 167, грецька – 127, німецька – 97 і литовська – 96 відповідностей (Mańczak Witold, 1987, 111-115). Як бачимо є значні суперечності в отриманих даних. В перше чергу кидається в очі велика кількість подібностей між албанською і польською мовою, яка у Маньчака репрезентувала слов'янські. В той же час Іван Дуриданов, який проводив фракійсько-дакійські студії, вказував, що слов'янсько-фракійськиі і слов'янсько-дакійські мовні звязки не проявляються (A. Duridanov Ivan, 1969, 100). Як ми побачимо далі, албанська мова генетично виходить з фракійської, тому суперечність у даних Дуриданова і Маньчака має мати пояснення. Маньчак брав до дослідження сучасну албанську мову, в якій багато запозичень зі слов'янських, в той час у прадавньому лексичному фонді, який ми використали за даними етимологічних словників, збіжностей між албанською і слов'янськими мовами дуже мало. Так само фракійський і дакійський матеріал, які використовував Дуриданов, стосується значно більш давніх часів, ніж тексти, досліджувані Маньчаком. Решта суперечностей пояснюється складним шляхом розвитку албанської мови

Отож на основі поданих лексико-статистичних даних неможливо локалізувати первинний ареал формування албанської мови, бо нема на цілій індоєвропейській території такого ареалу, положення якого можна було би визначити з урахуванням всіх зв’язків албанської мови з іншими. Наприклад, якби цей ареал знаходився поблизу ареалів грецької та італьських мов, то тоді б в албанській мові мало би бути значно більше спільних слів з вірменською, але так не є. Тим не менше, приведені дані використати можна. І ми будемо звертатися до них ще неодноразово. В першу чергу звернемо увагу той факт, що албанська мова має значно більше спільних слів з іранською мовою, ніж з індоарійською, пізніші запозичення з яких мінімальні. Це означає, що ареал формування албанської мови лежав ближче до ареалу іранської, ніж до ареалу індоаріської мови. В такому випадку він не міг бути розташований на захід і південний захід від ареалу індоарійської мови, а тільки на схід або південь від ареалу іранської мови. На схід від цього ареалу територія вже зайнята західною гілкою фінських народів – вепсами і мордвою. А на південь від іранців знаходиться поки що "порожній" ареал між Десною і Сеймом (див. Малюнок 10). Якщо би це був ареал формування албанської мови, то в такому випадку вона би мусила мати певну кількість спільних слів з мордовською мовою, носії якої були б найближчими сусідами давніх албанців. Навіть поверховий порівняльний аналіз лексичного матеріалу албанської і мордовської мов, дійсно, зразу дав результати. Ось деякі приклади сепаратних албансько-мордовських зв’язків :

алб. enё "посудина" – морд. эня "ківш";

алб. kapёrdij "ковтати" – морд. копордамс "ковтнути";

алб. kofšё "стегно" – морд. качо "стегно";

алб. keqe "зло" – морд. кяж "зло";

алб. rroj "жити" – морд. эрямс "жити".

Інколи для деяких албансько-мордовських відповідностей є паралелі в інших сусідніх мовах:

алб. tani "нині" – морд. тяни "тепер" (мар. тений "нині", ест. täna "т.с.");

алб. dobёt "тихий" – мок. топафкс "ситість", ерз. топафты "ситий" (мар. тып "тихо");

алб. turi "писок" – мок. трва, ерз турва "губа" (мар. türvö "губа");

алб. verё "вино" – мок. вер, ерз. вяр "кров" (вепс. ver’i «кров» та ін.);

алб. bretkosё "жаба" – мок. ватракш "жаба" (є ще гр. βατραχοσ "жаба", очевидно, сюди ж рум. broasca "жаба", яке може бути спотвореним фракійським субстратом);

алб. pishё " сосна" – мок. пичи, ерз пиче "т.с." (слова цього кореня є в інших фінно-угорських та індоєвропейських мовах, але, здебільшого мають значення "живиця", наприклад, лат. picis, гр. πισσα, а лат. picea "сосна" фонетично стоїть дещо далі);

алб. zhavor "гравій" – мок. шувар (це слово в дещо відмінних формах пізніше поширилося також в балтійських мовах, а далі – в слов’янських).

Буває також так, що із слів спільного індоєвропейсько-фінно-угорського фонду албанське і мордовське слова найбільш подібні фонетично :

алб. fishkёlime "свистіти" – мок., ерз. вяшкомс "т.с.";

алб. trondis "трясти", мок. трнятомстарномс "тремтіти".

Є також паралели до албанських слів в інших фінно-угорських мовах: алб. vёlla „брат” – вепс. vel’l’ „брат”.

Наведених прикладів досить, щоб визнати реальними давні албансько – західнофінські зв’язки, отже припускати з великою імовірністю, що ареал формування албанської мови знаходився саме між Десною і Сеймом. Але в такому випадку як же пояснити той факт, що албанська мова все-таки має найбільше спільних слів з грецькою, германською і балтійською мовами? Як ми побачимо далі, це результат пізніших запозичень після першого етапу переселень індоєвропейських племен.

Для локалізації ареалу формування іллірійської мови лексичних даних дуже мало, але з урахуванням інших мовних фактів Порціг знаходить підстави стверджувати, що принаймні з ранньої історичної доби кельтська і іллірійська мовні області мали сусідувати між собою (Порциг В., 1964, 159). Одночасно він стверджував, що "особливих зв’язків між іллірійською та грецькою мовами напрочуд мало, хоча обидві ці мови, принаймні з часів міграції іллірійців, постійно сусідували одна з одною" (Там же, 224). Припускаючи, що ареал іллірійської мови мав би бути розташований недалеко від ареалу кельтської мови і далі від ареалу грецької, можна пошукати якихось додаткових фактів на користь розташування ареалу формування іллірійської мови десь на заході індоєвропейської області. Такими фактами можуть бути дані топоніміки. Скажімо, в ареалі формування пракельтської мови є численні сліди кельтської топоніміки, і вони достатньо старі для того, щоби бути з часів пізнішого руху кельтів на схід (Менгес К.Г., 1979, 31). Іллірійську топоніміку вивчали, зокрема, Трубачов і Телегін. Зауваживши взагалі наявність відносної близькості давньої кельтської та іллірійської ономастики, Трубачов пише : "гідроніми із західнобалканськими зв’язками в своїй більшості зосереджені на вузькому просторі Дністра і спорадично відходять звідси далі на північ, в басейн Горині і північний схід в басейн Тетерева" (Трубачев О.Н., 1968, 279). До іллірійских Трубачов відносить такі гідроніми як Барбара, Горинь, Грана, Дупа, ІФква, Іпатва, Луква. Телегін в основному підтверджує ці дані і уточнює, що іллірійські (кельто-іллірийські) гідроніми на Україні утворюють три згуртування – "київське", "житомирське" і "верхньодністровське", але якщо перші два охоплюють всього десять назв, то останнє – біля 30. (Телегин Д.Я., 1990-1). Таким чином, є підстави вважати, що в якийсь час іллірійці заселяли басейн верхнього Дністра і територію на північ від нього. Більш-менш точно географічно окресленим ареалом в цьому районі є територія між Случчю, Бугом і Прип’яттю, так звана Волинь.

Досі надійного тлумачення слова Волинь нема. Можливо, пошуки виявилися безрезультатними, тому що воно має иллірійське походження, а такого припущення не виникало. Якщо ж спробувати знайти зв'язки цього слова з північнобалканським ареалом, то можна знайти далматські племінні назви Bulini, Buliones і географична назва Tribulium, які мають іллірійське походження. Так вважає В.П. Яйленко і вказує, що гр. φῡλή (phylë) "рід, плем'я" має відповідність тільки в іллірійській і саме в зазначених словах (Яйленко В.П. 1990, 9-10). Явне співзвуччя цих слів з назвою Волинь дає підставу пов'язувати її з якимось иллірійським плем'ям, яке колись проживало в цьому ареалі.

Менша кількість гідронімів можливого іллірійського походження на Волині у порівнянні з районом басейну верхнього Дністра може говорити про те, що власні назви річкам люди почали давати лише на певному етапі свого культурного розвитку, або після того, як в процесі своїх мандрів переконалися, що річок на світі є багато, а до того часу найближча до них річка могла бути просто "річкою" без додаткової ідентифікації. Свого часу прабатьківщину іллірійців визначав і Ян Чекановскі:


За першу прабатьківщину іллірійців належить вважати Моравію, західню Словаччину, Сілезію і прилеглі краї. На тих теренах знаходяться численні географічні назви, котрі можна пов’язати з назвами наявними на просторах, зайнятих пізніше іллірійцями і венетами. Це такі назви як Одра, Сава, Драва, Морава, Опава (Czekanowski Jan, 1957, 99).


Очевидно, це була не перша прабатьківщина іллірійців, а одна з їх проміжних зупинок в русі на Балкани. До того вони, певно, довший час заселяли верхів’я Дністра, про що і говорить наявна тут багата іллірійська топоніміка.

Десь у сусідстві з грецьким і вірменським ареалом мав би бути ареал первісного формування фригійської мови, бо про її близькість одночасно до грецької і вірменської є достатньо свідчень. Так, наприклад, вважають Гамкрелідзе і Іванов : "Фригійська мова… виявляє структурні риси, які зближують її з діалектами греко-вірменського ареалу" (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 910). За свідченням Капанцяна грецькі письменники (Геродот, Евдокс та ін.) впевнено говорять про спорідненість за походженням і за мовою фригійців та вірменів як фригійських виселенців. Фригізм вірмен підтримується ще й тим, що вірмени у війську Ксеркса стояли під одним з фригійцями прапором, вбрані і озброєні були подібно їм (Капанцян Гр., 1956, 164). Сам Капанцян відповідно до своїх поглядів заперечує близьку спорідненість вірменської і фригійської мов, але самі факти, яким він намагається дати інше пояснення, дають підстави говорити, що вірменів слід пов’язувати з народом мушків, близьким до фригійців. Є підстави вважати, що цар мушків Міта і цар фригійців Мідас – це одна й та сама особа. Назва мушків збереглася дотепер в етнонімі „месхи”, яким колись грузини називали вірменів (тепер вони називають їх подібним словом „сомехи”, де со- – префікс). Про можливість генетичної близькості фригійської мови до давньогрецької або вірменської говорить Моїсеєва (Моисеева Т.А., 1986, 13). Одночасно ареал формування фригійської мови мав би бути недалеко від фракійського, бо ці дві мови згідно схемам Гірта і Лера-Сплавінського теж близько споріднені. Новітні розробки дозволяють говорити про місце фрігійської мови серед індоєвропейських більш впевнено. Проаналізувавши наявний дані про фонетику і морфологію фрігійської мови, Ф. Кортландт приходить до наступного висновку:


… грецька, фригийська і фрако-вірменська мови відбивають одну індоєвропейську діалектну область, яка була розділена на дві основні ізоглоси, а саме – освоєння гортанних проривних, яка відділяла фригийську мову від грецької, і сатемізація палаталізованих веларних, яка відділяла її від фрако-вірменської. Фригийська є в деяких відносинах відсутньою ланкою між грецькою і вірменською мовами (Kortlandt Frederik. 2016, 6).

За цих умов для місця формування фригійської мови найбільше підходить ареал між Десною та Іпуттю, на південь від ареалу індоарійської мови (див. мапу праворуч). Якщо таке розміщення відповідає дійсності, тоді б фригійська мова мала би мати також близькі стосунки і з індо-арійською мовою, щоправда перевірити це заважає бідність наявного лексичного матеріалу фригійської. Правда, Кортландт дає деякі приклади відповідностей між фрігійською і індо-іранськими мовами (там же).

Кількість спільних слів хеттської мови з іншими індоєвропейськими мовами говорить про те, що її ареал формування мав би находитися між ареалами грецької, вірменської та італьської мов. Найбільше відповідників для хеттської мови без урахування спільних індоєвропейских коренів було знайдено у грецькій – 106. Дещо менше у вірменській – 102, значна частина з яких була внесена до таблиць згідно даних Капанцяна (Капанцян Гр., 1956), котрий дає дуже багато вірменсько-хеттських паралелей, відсутніх в етимологічному словнику Покорни. По 86 відповідників було знайдено у італьських і германських мовах На підставі таких даних ареал формування хеттської мови був визначений в трикутнику між Дніпром, Тетеревом і Россю, отже в зоні поширення трипільської культури. Але найголовнішим аргументом для такого рішення були загальні міркування. Границі територія поселення будь-якого етносу не мають мати вигляд ламаної лінії, тобто територія не має мати виражених виступів і вклинювань, інакше б мешканці цих місць були б асимільовані або витіснені іншомовними сусідами.

Однак є підстави припускати, що предки хеттів ніколи не були присутніми у Східній Європі і були тією частиною індоєвропейців, яка залишилася на місцях первісних поселень, а пізніше вони розселилися майже по цілій Малій Азії. Така думка була підказане мені Петером де Райке (Нідерланди) з посиланням на Алвіна Клукгорста, який стверджував:


Анатолійська гілка, як можна показати, була першою, яка відокремилась від прото-індоєвропейської мови, тому що можуть бути ідентифіковані деякі випадки, в котрих хеттська показує оригінальну ситуацію, коли решта індоєвропейських мов підпала під спільну інновацію. Це означає,.. що предки носіїв неанатолійських індоєвропейських мов мали спільний період інновації, до якого не були причетні предки носіїв прото-анатолійських мов(Kloekhorst Alwin, 2008, 88).


Сприйняти цю думку є вагомі підстави і їх наводить Алвін Клукгорст, але така відмінність хеттської мови від решти індоєвропейських відмічалася вже давно, зокрема Гамкрелідзе та Івановим (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 95). По-перше, впадає в очі мала кількість слів хеттської мови, яким є відповідники і інших індоєвропейських. Про індоєвропейське походження хетів найбільше говорять граматичні форми:


… у хеттській коренеслова у переважній більшості неіндоєвропейського походження, а індоєвропейських не більше десяти відсотків, тоді як форми відмінювання, як і словотворення, виразно тяжіють до індоєвропейських, хоча і тут є малоазійські (азіанічні) представники та морфологічні засоби (Капанцян Гр. 1956, 79).


Очевидно слова індоєвропейського походження у хеттській мові є найдавнішими і в тому їхня цінність для історико-лінгвістичного аналізу. Натомість граматичні форми, які відрізняються від індоєвропейських можуть бути як архаїчними, так і набутими в той час, коли основна маса індоєвропейців мігрувала у Східну Європу. Визначення часу їх виникнення може бути добрим матеріалом для загальної історії розвитку граматичної структури мов.

Отож, за таких обставин треба припускати, що ареал між річками Дніпро, Тетерів і Рось заселяло якесь інше індоєвропейське плем'я, наприклад, фракійці. Деякі дослідники, зокрема Телегін, стверджують, що найбільше скупчення фракійських (дако-фракійських) гідронімів можна знайти в басейнах Бога, Росі, Тетерева, (Ібр, Янтра, Альта та ін.) (Телегин Д.Я., 1990). Так само вважає і Желєзняк (Желєзняк І.М., 1987). Однак на час виокремлення фракійської мови з праіндоєвропейської територію поблизу вказаних річок фракійці займати не могли, бо в такому випадку, вони би мали першими з індоєвропейців почати рух на південь, але цього не могло бути. Зазвичай в своїх міграціях народи додержуються певної черговості, яка визначається місцями їх первісних поселень. Якщо пізніше фракійці займали територію північніше від греків, то їхня прабатьківщина не могла бути південніше грецької. Очевидно ареал, про який іде мова, заселяло якесь інше індоєвропейське плем'я, нащадки якого загубилися в історії без слідів.

Після такого прийнятого розміщення ареалів індоєвропейських мов виявляється, що для фракійської мови вільного ареалу не лишається зовсім. Оскільки вона близька до фригійської, а албанська є спадкоємницею або іллірійської, або фракійської, тоді не лишається нічого іншого, як розмістити ареал фракійців там, де ми розмістили предків албанців, тобто безальтернативно вважати албанську мову продовженням фракійської. Цей ареал обмежений річками Десною і його лівою притокою Неруссою на заході і півночі, а на півдні і сході Сеймом, то його правою притокою Свапою.

Визначивши таким чином ареали формування "мертвих" індоєвропейських мов і предка сучасної албанської мови, ми можемо тепер скласти повну карту території розселення індоєвропейців. (див. малюнокн 31)



Мал. 31. Спільна територія розселення індоєвропейців у басейні Дніпра.

Нижче те саме в GoogleMap.




View Indo-European in a larger map




Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2839

Модифіковано : 13.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.