Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Міграції індоєвропейських племен в світлі мовних відповідностей


У подальшому викладі треба мати на увазі, що сучасна албанська мова генетично виходить з фракійської (див. розділ Определение ареалов формирования протоалбанского и "мертвых" индоевропейских языков


Скорочення, прийняті в тексті


Як відомо, за принципом рефлексації палаталізованих велярних (задньоязичних) або у вигляді африкат і фрикативних, або у вигляді чистих велярних всі індоєвропейські мови поділяються на групи "сатем" і "кентум". До сатемної групи належать індійська, іранська, фракійська, балтійська, слов’янська, албанська, вірменська, фрігийська. До групи "кентум" – хетто-лувійська, грецька, італьська, германська, кельтська, тохарська, іллірійська (Pokorny Julius, 1954, 376). Однак є невеликі розбіжності щодо такого поділу, Г. Крае, наприклад, відносив фрігійську мову до групи "кентум", хоча і під сумнівом (Krahe Hans, 1966, 30). В даний час такого ж погляду дотримується Ф. Кортландт (Kortlandt Frederik, 2016).

В принципі цей поділ міг би відбиватися і в розташуванні ареалів окремих індоєвропейських мов таким чином, щоб між цима двома групами йшла достатньо чітка границя, але такої границі нема. Дійсно, можна було б припустити, що поділ йшов за принципом "захід-схід", як це вважав Порціг (Порциг В., 1964, 315), при чому границя могла йти приблизно по Дніпру, бо більшість ареалів "сатемних" мов розташовано на лівому березі Дніпра, а всі "кентумні" – на правому, але цьому суперечить розташування ареалу кентумної тохарської мови між сатемними індійською і балтійською, а також ареалу гаданої кентумної фригійської на лівому березі Дніпра. Складність ситуації з поділом індоєвропейських мов на групи "сатем" і "кентум" в міру притягнення інших нових даних змусила деяких науковців навіть відмовитися від цього поділу взагалі як певного "гальма наукового прогресу" (Горнунг Б. В. 1963, 14; Виноградов В. А., 1982, 259). Але суперечності можуть бути здебільшого розв’язані після прийняття і розвитку пояснення даного поділу, запропонованого Десницькою:


Протоалбанська належала до групи мов "сатем", які зберегли палатальний ряд гутуральних і здійснили їх асибіляцію. Однак для неї, як і для балтійських мов (для слов'янських в меншій мірі) була характерна ‘непослідовна сатемність’. ‘Непослідовну сатемність’ можна вважати ознакою досить широкої перехідної смуги в центральній частині індоєвропейського ареалу, до якої крім балтійської і протобалканської, можливо, належали також іллірійська (з месапською) і фракійська мови. Тенденція до асибіляції палатальних – потужна інновація періоду, який передував розриву територіальних контактів між окремими частинами індоєвропейської спільноти. Ця іновація, яка рухалася зі сходу, в центральній зоні слабшала, зустрічаючися з тенденцією нейтралізації протиставлення палатальних і велярних, яка рухалася із заходу (Десницкая А. В., 1966, 11-12).


Іллірійська не могла входити в центральну частину індоєвропейського ареалу і хвиля ассібіляціі палатальних досягти його не могла, вона так і лишилась вираженою кентумною мовою. Зазначена хвиля, на думку Десницької, виникла під впливом фінно-угорських мов, які мали багатий набір сибілянтів s, s’, š, а гутуральних тільки k і q’, в той час як у індоєвропейських мовах був один спірант s і великий набір гутуральних з дзвінкими, глухими і аспірованими звуками (Десницкая А. В., 1968, 12). Оскільки в албанській мові проявлялася "непослідовна сатемність", Десницька розміщує її в центрі європейського ареалу, де вплив фінно-угорських мов відчувався менше. Центральне положення албанської мови серед індоєвропейських мов підтвердується ще двома іншими фактами, котрі наводить Десницька :


Уся діалектна область, до котрої належала протоалбанська, за ознакою зведення праіндоєвропейської схеми трьох коротких голосних *e, *o, *a до схеми з двох голосних *e, *a (в слов. *o) протиставляється широкій області на південному заході і півдні індоєвропейського ареалу (кельт., італ., гр., фріг., вірм.), де трьохчленна схема збереглася, і індоіранській області, де трьохчленна модель була зведена до одночленної *o (Десницкая А. В., 1966, 10).


Тобто було три області – область А, котра зберегла всі три давні індоєвропейські короткі голосні, в області В (протоалбанська, або фракійська мова) вони відбилися двома голосними, а в області С – однією.

Другий факт дуже важливий також і для відтворення порядку міграції носіїв окремих індоєвропейських мов з їх історичної прабатьківщини :


Індоєвропейські дзвінкі аспіровані проривні *bh, *dh, *gh в протобалканській перейшли в прості дзвінкі проривні b, d, g і збіглися з дзвінкими проривними, які збереглися від індоєвропейського стану. В цьому відношенні протоалбанська мова еволюціонувала однаково з великою кількістю мов, в тому числі опріч балтійських, слов’янських, германських, іллірійської та фракійської, також і кельтської, і іранської. За цією ознакою зазначені мови виявилися протиставлені італьським, венетській і грецькій, які втратили дзвінкість аспірованого ряду, але зберегли різницю трьох рядів. Важливою інновацією широкого ареалу, який простягнувся від іранської мовної області на сході до кельтської на заході, було об’єднання в один двох рядів індоєвропейських проривних – простих дзвінких і дзвінких аспірованих. В центрі зазначеного ареалу лише германська діалектна область не провела цієї інновації, здійснивши зміщення приголосних і зберігши вихідну дистантність відношень між трьома рядами індоєвропейських проривних (Десницкая А. В., 1966, 11-12).


Тут треба зробити деяке уточнення. В індоєвропейській мові було не три, а чотири ряди проривних – дзвінкі аспіровані, дзвінкі прості, глухі аспіровані і глухі прості, але глухі аспіровані були дуже рідкі, тому Десницька говорить про три ряди, хоча в наступній роботі включає до розгляду також і глухі аспіровані (Десницкая А.В., 1968). Однак найважливішим є те, що в кельтських, германських, слов’янських, балтійських, іранських, вірменській, фракійській, албанській та іллірійській мовах сталося об’єднання дзвінких аспірованих і дзвінких простих в один ряд дзвінких простих. В грецькій, італьських, індійській (про тохарські та хетто-лувійські не можна сказати певно) дзвінкі аспіровані збереглися, інакша справа, що вони пізніше рефлексувалися в кожній мові по-різному. З цього випливає, що предки італіків, греків та індійців мали би в числі перших залишити свою історичну прабатьківщину і тому зберегти старий індоєвропейський звуковий склад. Втративши контакт між собою і потрапивши у сусідство з носіями мов інакшого звукового складу, вони могли підпасти під різні мовні впливи і тому, скажімо, в грецькій мові дзвінкі аспіровані bh, dh, gh перейшли в φ, θ, χ, а у латинській bh, gh – у f, h відповідно. Глухі аспіровані ph та th у грецькій мові рефлексувалися як φ s θ, в іранських як f, а у латинській збіглися з простими p і t відповідно. Мова решти індоєвропейських народів, які залишилися на своїх старих місцях поселень розвивалася за більш-менш спільними фонетичними законами, і тому всі вони втратили аспірованість звуків bh, dh, gh, ph, th, kh (включаючи і германські мови, хоча тут і стався відомий зсув приголосних).



Рефлексація проривних в окремих індоєвропейських мовах.


Дзвінкі Глухі Інд Гр. Лат Герм Балт Слав Кельт Іран
b b β b p b b b b
bh bh φ f b b b b b
p p π p f p p (0) p
ph ph φ p f p p p p
d d δ d t d d d d
dh dh θ d đ d d d d
t t τ t þ t t t t
th th θ t þ t t t, th t
g g γ g k g g g z
gh gh χ h g k g g z

Судячи із розташування первісних ареалів окремих індоєвропейських народів і враховуючи їх пізніші місця поселень та час їх прибуття на них, можна припускати, що першими полишили свою прабатьківщину ті невідомі нам індоєвропейці, які заселяли найпівденніший ареал індоєвропейської території між річками Дніпро, Тетерів і Рось. За ними слідували італіки, греки та індоарії. Не можна виключати, що перша міграційна хвиля індоєвропейців досягла Малої Азії в в кінці ІІІ тис. до н.е, прийшовши туди з Балканського півострова:


В малоазійських археологічних культурах останньої чверті III тис. до н.е дійсно наступили суттєві зміни. Ці зміни говорять про появу нових етнічних елементів, котрі можна ідентифікувати з давніми анатолійцями, – але швидше за все про їх появу із заходу, ніж зі сходу. (Дьяконов И.М., 1968, 26-27).


Більш впевнено можна говорити про міграцію греків, які у своєму русі на Балкани могли використовувати водні шляхи. Натомість італіки мандрували суходолом. Рухові індійців мали би заважати фрігійці і вірмени, отже ці останні мігрували так, що не завадили рухові індійців і одночасно лишилися поблизу індоєвропейської області. Тохарці певний час ще мали залишатися на своїй прабатьківщині, коли вже італіки, греки та індійці полишили свою (Порциг В., 1964, 319). В цей рух індоєвропейського населення включилися і фракійці (протоалбанці) і, перейшовши на правий берег Дніпра недалеко від Києва, опинились в центрі індоєвропейської області, чим можна пояснити локалізацію їх прабатьківщини Десницькою:


Виявлення зв’язку албанської з північноіндоєвропейськими мовами – балтійськими, слов’янськими, германськими – дають підстави шукати добалканську батьківщину тої групи індоєвропейських племен, до якої належали предки албанців десь по-сусідству з областю поселень відповідних північноєвропейських племен (Десницкая А. В., 1984, 220).


Можна припустити, що раніше цим шляхом пройшли фрігійці і протовірмени і далі відійшли десь недалеко на південь, оскільки вони все ще залишалися в зоні загальноіндоєвропейських мовних впливів. Очевидно ці впливи були меншими, ніж на албанську мову, бо вірменська так і лишилася "сатемною".У той же час, при такому припущенні кентумность фрігійської слід вважати проблематичною. фракійці ж поселилися в трикутнику між Тетеревом, Россю і Дніпром. Цим був припинений процес "сатемізації" фракійської мови, оскільки Дніпро як потужний кордон заважав контактам її носіїв з іранськими племенами, які говорили мовами групи "сатем". Таким чином, у фракійській мові взяли гору західні впливи. І навпаки, після відходу тохарців предки балтів, рухаючись на схід, вступали в прямий контакт з носіями іранських мов, а пізніше і з фінно-уграми і тому в їх мовах ставався перехід палаталізованих задньоязичних k’, g’ в передньоязичні африкати. Тобто ці мови, первісно кентумні, підпали під процес сатемізаці пізніше, ніж решта сатемних мов. При цьому закономірно, що сатемізація, а точніше, асибіляція палаталізованих прогресувала у більш східних мовах. Наприклад, західнобалтійські мови здебільшого зберегли звук k там, де в східнобалтійський він рефлектувався в c, пор.: лит. kelis – лтс. celis "коліно", лит. kepure – лтс. cepure "шапка", лит. kietas – лтс. ciets "твердий", лит. kilpa – лтс. cilpa "петля", лит. kiltis – лтс. cilts "плем’я" і т.д. У слов'янських мовах подібне явище можна спостерігати у рефлексації kvcv. В.Георгіев, згідно з твердженням В.І. Абаєва вважав, що асибілізація палатальних в індоіранській мові сталася не пізніше ІІІ тис. до н.е., тоді як у слов’янській – "в епоху не дуже віддалену від давніших писемних пам’яток" (А. Абаев В.И., 1965, 141). Очевидно сатемізація слов'янських мов сталася ще пізніше, ніж в балтійських при заселенні території балтів під впливом місцевого субстрату.



Індоєвропейські племена в Східній Європі в ІІ тис. до н.е..


Згідно лексико-статистичних даних, за якими була побудована модель спорідненості індоєвропейських мов, найбільшу кількість спільних слів (без урахування спільного індоєвропейського лексичного фонду) албанська мова має з грецькою. На своїй прабатьківщині протоалбанці, тобто фракійці, не мали прямих контактів з греками, тому в загальне число албансько-грецьких відповідностей увійшли грецькі запозичення в албанську з грецької вже за часів перебування фракійців на Балканах. Якщо виключити ці запозичення, то виявиться, що найбільше лексичних відповідностей албанська має з германськими мовами. Фракійці також не мали контактів з германцями в період формування їх мови, але перейшовши Дніпро, вони опинилися безпосередній близькості до ареалів поселень прагерманців (см. раздел Германські племена в Східній Європі в епоху бронзи). Це сусідство визначило германо-албанські зв'язки, які проявляються в фонетиці, лексиці і граматиці албанської мови.

Нижче наводиться кілька характерних випадків албано-германських лексичних відповідностей, наведених Десницькою (Десницкая А. В., 1965, 33-38). Лише частина з них врахована в етимологічному словнику Ю. Покорного. У деяких з цих відповідностей беруть участь і інші мови північноіндоєвропейського ареалу:

1. алб. barrё (і.-є. *bhorna) «» — гот., д.-в.-н., д.-ісл. barn «дитина».

2. алб. гег. bri (основа brin-) «рог» (і.-є. *bhr-no-) — швед. діал. brind(e) (*bhrento), норв. bringe «лось». Також пор. лтс. briedis, лит. briedis «лось».

3. алб. bun «пастуша хижа в горах», первісно «житло», buj/bunj «ночувати» від і.-є *bheu, *bhu-. Близк за значенням: гот. bauan, д.-ісл. būа, д.-в.-н., д.-сакс. būаn «жити, мешкати, обробляти (землю)»; д.-ісл. būа, д.-англ. «житло».

4. алб.dhi, «коза» (праалб. *diga) — д.-в.-н. ziga, і.-є *digh "коза".

5. алб. gjalm, gjalmё «шнурок, мотуз» — д.-в.-н. sell, д.-сакс. sel, д.-англ. sal «канат, шнурок», гот insailjan «прив'язати шнуром».

6. алб. kale «риб'яча кісточка, ость у колоса» (і.-є. *skel «різати») — гот. skalja «черепиця», д.-ісл. skel «луска», д.-в.-н. scāla «оболонка у злака». Утворення від цього кореня представлені і в інших індоєвропейських мовах. Але лише в албанській і германських відзначається спеціальна схожість в будові основи і в значенні.

7. алб. helm «яд, отрута, печаль, горе» — д.-в.- н. scalmo «зараза, чума», skelmo «злочинець». Від і.-є. *skel «різати».

8. алб. hedh «кидати» — д.-сакс. skiotan, д.-в.-н. skiogan, д.-англ. sceotan «кидати, стріляти».

9. алб. гег. , тоск. le (*lədnō) «залишати, відпускати», дієприкм.. lane (*lədno-) «залишений» — гот., д.-англ. lētan, д.-сакс. lātan, д.-ісл. lāta «залишати, пускати»; прикм. гот lats, д.- ісл. latr «лінивий».

10. алб. (i)lehtё «легкий» (і.-є. *legik-, *length-) — гот. leihts, д.-в.-н. līhti), д.-англ. leaht «легкий». Прикметники з подібним значенням, утворені від того самого кореня, представлені в ряді індоєвропейських мов, але тільки в германських і албанській основа прикметника має суфікс -t-.

11. алб. lesh «шерсть, руно» — нідер. vlies, с.-в.-н. vlius, д.-англ fleos «овеча шкура, руно». І.-є *pleus- «щипати шерсть, пір'я».

12. алб. miell, «мука» — д.-в.-н. melo, melaues, д.-англ. melu"мука". Це випадок повної тотожності в будові основи і значення.

13. алб. mund 1) "могти, бути на силі" 2) "перемагати»; mund «зусилля, напруження сил, тяжка праця». Ці слова, що дають в албанській безліч похідних утворень, зазвичай зіставляються з д.-в.-н. muntar «бадьорий, жвавий», munt(a) «старанність, завзяття», гот. mundrei «мета» і співставляються з і.-є. *mendh «направляти думки, бути жвавим». Наведені албанські слова, що передають значення «фізичній потужності, фізичних зусиль, перемоги в боротьбі», явно стоять особняком серед безлічі індоєвропейських утворень, пов'язаних з коренем *men-. Розвиток як германських, так і албанських значень добре пояснюється з первинного значення «рука» (герм. mundō "рука, захист", албанське дієслово mund «Бути в силах, перемагати» є давнім похідним утворенням).

14. алб. гег , rūni, тоск. rёndёs «сичуг» — с.-в.-н. renne «сичуг».

15. алб «хмара» – д.-в.-н. rouh, д.-сакс rōк, д.-ісл. reykr «дим», прагерм. *гauki "дим".

16. алб. shparr (*sparno-) — порода дубу (Quercus conferta) — д.-в.-н., д.-сакс, sparro, с.-в.-н. sparre «колода, балка, кроква», д.-ісл spari, sparri «колода, балка» (загальногерм. *spar(r)an), д.-в.-н. sper, д.-англ. spere, д.-исл. sparr «спис».

17. алб. shpreh «висловлюю» (*spreg-sk-) – д.-в.-н. sprehhan, д.-сакс., д. -англ. sprēcan «говорити».

18. алб lapё, lapēr «в'ялий шматок шкіри; ремінний, неїстівний шматок м'яса; шкіра, що звисає на шиї у вола; клапоть» – д.-в.-нем. lappo, lappa «шматок шкіри, матерії, що звисає», д.-сакс., lapp «пола одягу», суч. нім. Lappen «клапоть».

19. алб flakё «полум'я», flakёroj «мерехтіти, палахкотіти», flakoj «вспыхивать» – с.-в.-н. vlackern, суч. нем flackern «тремтіти (про полум'я), мерехтіти, палахкотіти», д.-англ. flacor «летючий», пор. англ. flakeren «пурхати». Тут маємо яскравий випадок аналогії в експресивному словотворенні, що дав настільки подібні у всіх відносинах утворення, що навряд чи можна вважати аналогію випадковою. Ймовірно, ці подібні утворення виникли в обстановці територіальних контактів прагерманських і фракійських племен давньої пори. Сказане стосується і до наступної групи слів:

20. алб. flater, fletё, -a «крило», flatroj «пурхати», flutur «метелик», fluturoj, fluroj «літати, пурхати». Пор. суч. нім. flattern «пурхати», англ. flutter, flitter «пурхати, тріпотіти крилами». Є варіанти з дзвінким интервокальним проривним: ранньоновонім. vladern, пор. Fledermaus (англ. flittermouse) «кажан». Експресивне звуконаслідування, що порушує закономірності звукових відповідностей, привело до створення разюче схожих лексичних одиниць в нині територіально віддалених один від одного, але колись (в доісторичну епоху) таких, що контактували між собою германських і албанської мов. Відповідні утворення широко поширені як в германських, так і в албанських діалектах, що свідчить про їх давнину.

В області граматики зв'язки албанської мови з германськими проявляються в збереженні деяких специфічних особливостей індоєвропейських флексій, в типах морфологічних структур, в розвитку фонологічної ладу:


У розвитку чергувань голосних і їх морфологічному функціонуванні германські та албанська мови дуже подібні. Подібність не обмежується залишками індоєвропейського кількісного аблаута в деяких дієслівних парадигмах… Особливо виразно схожість ця проявляється в хронологічно пізніших перегласовок асимілятивного характеру, дуже поширених в албанській мові і представляють, в їх морфологічному використанні, повну аналогію подібним явищам германських мов. Можна помітити, що вона виглядає більш яскравою і переконливою, ніж подібність процесів асимілятивного варіювання в германських і кельтських мовах, що відзначається авторами «Порівняльної граматики германських мов» в якості однієї з изоглосс кельто-німецького ареалу. Зіставлення морфологічних структур сучасних албанської і гернманських, наприклад німецької, мов показує близькі аналогії в розподілі і функціонуванні явищ внутрішньої флексії як засобу вираження граматичних значень. В іменній словозміні чергування голосних (точніше – умлаут) в обох мовних типах використовуються при утворенні основ множини іменників, наприклад алб. dash «баран»— мн. deske, natё «ночь» — мн. netё, пор. нем. Gast «гість» — мн. Gäste, Nacht «ніч» — мн. Nächte (Десницкая А. В., 1965, 40)


Вивчення балтійської топонімії (див. розділ Давні балти за межами етнічних територій) дало підставу для висунення гіпотези про міграцію частини балтів на Балкани імовірно в I тис. до н.е. Приклади топонімічних відповідностей на території Румунії, де могли перебувати фракійці, наведені нижче:

Балта-Албе (Balta Albă), комуна і село в жудеці (районі) Бузеу – найбільш переконливий балтійський топонім в Румунії, оскільки подвійна назва складається з балтійського і румунського слів, що мають однакове значення "білий" (лит. baltas, лтш. balts, рум. alb).

Вирлені (Vârleni), село в жудеці Вилча – лит. varlė "жаба".

Сувейка (Suveica), село в жудеці Муреш – село Сувейка (Suviekas) в Зарасайському районі Литви. Пор. лит. suvaikyti "загонять (скотину").

Цецора (Țuțora), село в жудеці Яссы – добру відповідність назві можна бачити в топонімах Прибалтики: озеро Чічіріс (Čičirys) на північному сході Литви неподалік від села Сувейкі в Зарасайском районі, річка Ціецере (Ciecere), пп Венти в Латвии. В Україні є село Цицори (Тернопільська область).

Болгарський вчений І. Дуріданов, дослідивши фракійсько-балтійські та даксько-балтійські мовні зв'язки, знайшов 60 переконливих сепаратних лексичних відповідностей між дакською і балтійськими мовами і ще 16 можливих, а між фракийською і балтійськими – 52 і 19 відповідно. При цьому спільних фракийско-дакско-балтійських відповідностей виявилося разом 14. (Duridanov Ivan. 1968, 100). Ці числа можуть здаватися малими, але слід мати на увазі, що лексика фракійського і дакско мов збереглася в дуже незначній кількості, тому важливі не абсолютні цифри, а їх порівняння з даними про зв'язки фракійської і дакської мов з іншими, близькими до балтійським. В першу чергу маються на увазі слов'янські мови, проте спеціальних даксько-слов'янських або фракийсько-слов'янських зв'язків не виявлено (там же). Дані Дуріданова підтверджуються протоалбанської і протобалтійскімі зв'язками. Особливо вражаючими, по думку Десницкой, є лексичні відповідники, які виділяються своєю характерністю.

алб. ligё «хвороба» (< праалб. *ligā), i lige «хворий, поганий» (< праалб. *ligas), i ligfhte «безсилий, слабий» (< праалб. *ligustas) – пор. лит. ligà, лтс. liga «хвороба», лит. ligustas «хворий»;

алб. mal «гора» (< праалб. *malas) – лтс. mala «берег»;

алб. mot «рік; погода» (< праалб. *metas) – лит. *metas «час», мн.: metai «рік»;

алб. i thjermё «сірийй, попелясто-сірий» (< праалб. *sirmnas) – лит. sirmas, siřvas «сірий» (Десницкая А. В., 1990, 10).

Тривалі міграції фракійців зі своєї прабатьківщини до адріатичного узбережжя і їх тривале перебування в зоні контактів з носіями мов різних груп мали наслідком рідкісні типологічні риси албанської граматики. Як стверджує А.Ю. Русаков, албанська мова має вісім-дев'ять з дванадцяти ознак ареалу SAE (Standard Average European) і, крім того, характеризується також певними типологічні сходження з іранськими, балтійськими і тюркськими мовами. (Русаков А.Ю. 2004, 259-274). Все це ускладнювало встановлення генетичних зв'язків албанської мови з іншими індоєвропейськими.

Тепер ми, знаючи походження албанської мови з фракійськоъ, можемо знайти пояснення тому факту, чому албанська мова має так багато спільних слів німецькими та балтійськими мовами (див. Дані про кількість загальних слів в албанською мовою з іншими індоєвропейськими мовами вище) – фракійці довгий час перебували в безпосередній близькості з поселеннями прагерманців і прабалтів. Їх складний шлях міграції і тривале перебування в зоні контактів з носіями мов інших груп пояснює рідкісні типологічні риси албанської граматики.


Детальніше про міграції індоєвропейців у розділі
Перше "Велике переселення народів"