Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

До основ утворення числівників
в ностратичних мовах


Скільки-небудь відомої теорії походження числівників як морфологічної категорії не існує. Однак, очевидно, існують певні ідеї на цей рахунок. Одна з них виникла в процесі досліджень ностратичних мов і розвивається тут в подальшому викладі.

У проведених дослідженнях до ностратичної макросім'ї мов ми відносимо індоєвропейські, угро-фінські, тюркські, семіто-хамітські (афразійські), картвельські і дравідійські. Проте не виключено, що до них належать і інші мови, в першу чергу північнокавказькі (абхазо-адигські і нахсько-дагестанські). При цьому зазначимо, що з так званих «алтайських» мов до ностратичних мов ми відносимо тільки тюркські. Крім усього іншого, проти генетичної спорідненості тюркських та інших алтайських говорить повна відсутність подібності між тюркськими і монгольськими числівниками, не кажучи вже про таку подобу з тунгусо-маньчжурський, корейським і японським (див. Табл. 1).


Таблиця 1. Кількісні числівники давньотюркської і монгольської мов.


один два три чотири п'ять шість сім вісім дев'ять десять
Тюрк. bir ikki üč tört beš alty jetti sekiz toquz on
Монг. negen xojor gurvan dorvan tavun zurgaan doloon najman jisun arvan

Про важливість подібності слів з числовими значеннями як аргументу на користь генетичної спорідненості мов говорить те, що в рамках окремих мовних сімей ностратичної макросім'ї подоба числівників дуже виразна, а серед тюркських мов особливо. Більш того, деякі риси подібності в корпусі числівників можна виявити також і між мовами різних сімей, що входять до складу ностратичних. Для зручності порівняння імена числівники до десяти окремих ностратичних мов зведені в таблицю 2, в яку для оцінки можливої приналежності до ностратичних поміщені також числівники інгушської і кабардинської мов.


Таблиця 2. Кількісні числівники ностратичних мов.



Укр. один два три чотири п'ять шість сім вісім дев'ять десять
І.-є. *dvou *treis *quetwor *penque *seks *septm *octou *newn *deќm
Нім. ein zwei drei vier fünf sechs sieben acht neun zehn
Лат. ūnus dǔo trēs quat-tuor quīnque sěx sěptem ŏcto nŏvem děcěm
Вірм. mēk ērku ērēk' č'ors hing vēç yot' ut' imê tasě
Д.-інд. éka dva trayas catv-ara pañca shash sapta ashtau nava dasa
Д.-тюрк bir ikki üč tört beš alty jetty sekiz toquz on
Чув. pěr ikĕ viç tăvattă pillĕk ultă çiče sakkăr tăxxăr vun
Фін. yksi kaksi kolme neljä viisi kuusi seitse-män kah-deksan yh-deksän kymmenen
Ест. üks kaks kolm üks viis kuus seitse kaheksa üheksa kümme
Вепс. üks’ kaks’ koume nel’l’ viž kuz’ seič-eme kahesa ühesa kümne
Комі öti kyk kuim väl vit kvajt sizim kök’ja-mys ökmys das
Удм. kož, ogez kyk kuin’ njil vit’ kuat’ siz’im t’amys ukmys das
Ерзя vejke kavto kolmo nile vete koto sisem kavkso vejkse kemen’
Марі ik kok kum nyl vič kud šym kandaš indeš lu
Угор. egy kettő három négy öt hat hét nyolc kilenc tiz
Ханты əj, it kät kolem n’ələ, wet kut tapet näileg arjaŋ jöŋ
Мансі akv kit xurum nila at xot sat n’ololov ontolov lov
Груз. erti ori sami ot’xi xuti ekivsi švidi rva cxra ati
Іврит axat šnaim šaloš arba xameš šeš ševa’ šmone teša, ‘eser
Араб wāhid ithnān thalā-thah 'arba-ah xamsah sittah sab`ah thamāniyyah tis`ah `ašarah
Таміл onru eran, ndu moon-rru naan-ku i:ynthu aarru aezhu āddu onpathu patthu
Телугу okati rendu muudu naa-lugu aydu aaru eedu enimidi tommidi padi
Тулу onji radd mūji nāl ein āji ēl enma ormba patt
Гонді undi: rend mūnd nā-lūng siyāng sārūng ērūng armur anma putth
Малаялі onnu rantu mū-nnu nālu ancu āru ēlu ettu onpatu pattu
Кабард zy t’u ščy pl’y txu xy b’y i bgu pščy
Інгуш ča' šij kxo’ di’ pxi’ jalx vorh barh ijs itt

Уважний розгляд таблиці дає можливість виявити деякі закономірності, які можуть бути відправною точкою для знаходження логіки освіти числівників в ностратичних мовах:

1, Тюркському ikki «два» відповідають деякі слова фінно-угорських мов зі значенням «один» (эрзя vejke, марі ik, угор. egy, фін. yksi, вепс. üks’). З індоєвропейських мов сюди ж відноситься д.-інд. éka «один» і множина слів іранских мов (фарсі, тадж., курд., мазендеран. jak., балуджи, гилянський jek і т.д.) С іншою огласовкою дещо далі стоять удм. ogez, іврит axat, ар. wāhid і телугу okati «один».

2. Деякі індоєвропейські і дравідійські мови мають подібні слова для числа 1: лат. ūnus (гр. οινοσ), нім. ein та ін. – тулу onji, таміл onru, малаялі onnu та ін.

3. Є деяка подібність в назвах парних числівників: і.-е. * quetwor «чотири» (лат. quattuor, ін-інд. catvara, слов. četyre та ін) – угор. kettő, ханти kät, мансі kit, ерзя kavto «два», комі kvajt, удм. kuat', ханти kut, ерзя kota та ін. «шість»; і.-е. *seks «шість» (лат. sex, нім. sechs, слов. šestĭ, літ. šeši та ін) – др.тюрк. sekiz «вісім», євр. šeš «шість»; іврит arba «шість» – груз. rva «вісім» – телугу aaru «шість». Проте найбільш виразним є подібність фінно-угорських і дравідійських слів для числа 4: фін. neljä, ерзя nile, мансі nila та ін – малаялі nālu, телугу naalugu, тулу nāl та ін.

4. Індоєвропейському *deќm «десять» (слов. desętĭ, д.-інд. dáśa, лат. decem та ін.) відповідають удм., комі das, угор. tiz «десять»

5. Нерідко сусідні числівники римуються: укр. сімь – вісім, дев’ять – десять, нім. zwei drei, вірм. yot’- ut’, тюрк. sekiz – toquz, фін. kahdeksan yhdeksän, вепс. kahesa – ühesa, гонді sārūngērūng та ін.

6. Деякі факти свідчать про нерідкі випадки заміни старих найменувань чисел більш новими. Наприклад, чуваському pillĕk «п'ять» відповідають у інших тюркських мовах bileg, bilezik «зап'ясток, кисть руки», які спочатку могли мати також значення «п'ять». Проте в якийсь час у всіх тюркських мовах, крім чуваської, для позначення п'яти предметів поширилося нове слово beš, хоча воно походить від того самого кореня. Іншим прикладом може бути заміна в східнослов'янських мовах давньослов'янського četyredesętĭ на слово сорок, запозичене з булгарської.

Інші випадки схожості будуть розглянуті в процесі подальшого викладу. Почнемо наш аналіз з розгляду походження назви одиночного предмета. При цьому ми будемо мати на увазі, що мислення первісної людини йшло за своїми законами, відмінними від засвоєного нами формально-логічного мислення. Перш, ніж людина прийшла до абстрактного розуміння чисел, кількісні відносини між предметами зв'язувалися з самими предметами і для різних категорій предметів могли застосовуватися різні системи рахунку і в процесі обміну, наприклад, прирівнювання двох баранів одній корові затуманювали собою різницю між числами 1 і 2.

Як видно з таблиці, для позначення числа 1 в мовах розглянутих сімей вживаються слова, що походять від різних коренів, за винятком того, що д-інд éka можна уподібнити фінно-угорським словам, які мають в основі корінь * ek / ik. Після додаткових пошуків в інших індоєвропейських мовах були виявлені інші подібні числівники в декількох іранських мовах, зокрема в фарсі – jak, курдській – ēk, і гілянській – jek «один». Від цього ж кореня шляхом редуплікаціі (ik-ik), очевидно, утворилися слова фінно-угорських мов зі значенням «два» (комі, удм. кyk). Число два сприймалося спочатку як пара, свого роду одиниця парних предметів – двох очей, вух, рук. Виникнення граматичного двоїстого числа було б просто безглуздим, якби два парні предметів не протиставлялися безлічі предметів для яких існувала окрема категорія числа. Беручи до уваги можливу подібність у назвах сусідніх чисел і спочатку неусвідомлену кількісну різницю між числами 1 і 2, припустимо що тюрк. ikki «два» має те ж походження і пошукаємо вихідне слово із значенням, що можуть стати початком рахунку. Після нетривалих пошуків зупиняємося на індоєвропейському займеннику * «я». Почати рахунок від себе для людини цілком логічно, тому одне й те ж слово цілком могло вживатися і для позначення самого себе і числа 1. Аналіз символічних значень чисел у фольклорі призводить етнографів до висновку, що символіка «одного» взяла на себе і символіку центру, а число 1 отримало значення «божественного» або «царственого» числа та особистості, яку воно визначає (Новикова М.О. 1993, 278). Логічно припускати, що первісна людина дивився на світ з егоцентричної позиції, що і вело до ототожнення себе з одиницею, що символізує центр.

Припущення про первинну ідентичність числівника «один» і займенника «я» підкріплюється також тим, що інше слово праіндоєвропейської мови *sem із значенням «один» у слов'янських мовах відповідає займенник сам. Того ж походження займенника собі, себе. У деяких індоєвропейських мовах похідні від вказаного кореня зберегли значення «один», в інших же подібні слова взяли значення «той самий», «рівний», «подібний» (лат similis, анг same і т. д.) Очевидно, цей числівник є найдавнішим в мові людини, оскільки подібні слова із значенням «один» зустрічаються в багатьох мовах світу, зокрема, в дагестанських (анді, годобері, табасаран. – seb, sab) корейська hana, айну šine та ін.

Подальшим підтвердженням ідентичності числівника «один» і займенника «я» є те, що деякі слова індоєвропейських мов зі значенням «один» (лат. ūnus, гр. οινοσ, гот. ains, анг. one, д-ірл. oen) подібні на слова зі значенням «я» у семітських мовах (івр., ani, ар. ana) і в угорській èn. У рамках однієї мови подоба займенника першої особи однини і числівника «один» спостерігається в кабардинській: se «я» – zy «один», інгушській: so «я», sa «мій» – caI «один» (до того ж saI «людина»). Якщо займенники вживалися для лічби, то повинні бути приклади застосування для цієї мети й займенників другої особи. Принаймні, один такий приклад є – і.-є. *dvou «два» за звучанням схоже на і.-є. *tu «ти». Логічно було б припустити, що займенник третьої особи вживалося із значенням «три», однак такої відповідності не виявлено. Очевидно, це пояснюється тим, що первісний рахунок був тільки до двох, далі слідувала невизначеність «багато». Далеким відгомоном давніх уявлень людини про кількість була до недавнього часу практика навчання дітей рахунку в початкових школах. У першу чергу їх навчали розрізняти один предмет, два предмети і багато предметів. Таким чином, можна припускати, що у використанні займенника третьої особи для позначення трьох предметів за часів зародження рахунку не було необхідності. Тим не менш, його сліди в назвах чисел виявляються. Індоєвропейським та дравідійським словам зі значення «один» (лат. ūnus та ін. – тулу onji та ін. див. вище) відповідає індоєвропейське слово зі значення «він, той, цей» (укр. він, літ. añs, д. -інд. anyas, півн.-нім. enn хетт. anni). Цікаво, що схожі слова в семітських мовах відносяться до займенників першої особи, так само, як і угор. én «я». Очевидно, це пояснюється тим, що одне і теж слово для мовця означає «я», а для слухача – «він».

Подолання невизначеності «багато» відбувалося шляхом розбиття великої кількості предметів на пари і подальший рахунок вже йшов парами, чим і можна пояснити вказане вище подобу в назвах парних чисел, яку можна спостерігати навіть в рамках однієї мови: іврит šnaim «два» – šmone «вісім », угор. négy (в інших фіно-угорських neljä, nyl, nila і под.) – угор. nyolc «вісім», мансі nila «чотири» – n'ololov «вісім» Парний рахунок пояснює також подобу в назвах чисел «один» і «два», ще одним прикладом якого може бути така відповідність: лат. par «рівний», paria «пара» – чув. pěr «один» (в інших тюркських – bir). Не виключено, що це слово потрапило до давніх італіків від булгар.

Природно, що при парній лічбі особливо виразно усвідомлювалися перші дві пари, і тому число 4 отримало особливе значення. Воно стало останнім «малим» числом, за яким уже слідували числа великі, а всі числа від 1 до 4 придбали у свідомості людини особливу символіку, про що говорять, наприклад, усі жанри українського фольклору: загадки, прислів'я, повір'я і т.д. (Там же 276). Особливе значення числа 4 підтверджує те, що і.-е. *octou «вісім» має форму двоїстого числа, тобто в принципі означає дві четвірки. Крім того, можна відзначити разючу подібність фінно-угорських і дравідійських слів зі значенням «чотири», в той час як назви решти чисел абсолютно несхожі (див. Таблицю 2). Число 4 відповідає напрямкам природної просторової орієнтації людини (зліва-праворуч, спереду-ззаду) і, що особливо важливо, кількості пальців на одній руці без великого, тому двійкова система числення легко переходила в четверичну, але при цьому виникала плутанина в назвах кількості пар, оскільки невизначеність «багато» давала про себе знати ще довгий час. Плутанини сприяла також і міжплемінна торгівля, при якій назви чисел вже не пов'язувалися з займенниками невідомої мови для одного з контрагентів, а приймали конкретне значення числа, але в силу локальності торгових відносин існувала місцева рахункова номенклатура і стандартизація в назвах довгий час не відбувалася. У таких умовах не виключено, що схожі слова вживалися для різних чисел (тулу enma «вісім», гонда anma «дев'ять»), а для одного числа вживалися різні слова що підтверджують приклади навіть з більш пізніших часів («два» і «пара», «дванадцять» и «дюжина»).

Очевидно, що при парному рахуванні числівники 1 і 2 могли легко ставати синонімами, що ми і спостерігаємо в подібності тюркських та фінно-угорських числівників такого значення. У зв'язку з таким припущенням індоєвропейське *quetwor може означати «дві пари», походячи від складання двох синонімів *(i) ki та *dvou. Логічно також допускати, що при парному рахунку непарні числа спочатку не сприймалися й з'явилися пізніше. Недарма вони вважаються «поганими» числами (у слов'янських мовах слово лихий означає одночасно і «поганий», і «непарний»). Пояснюється це тим, що всяку непарність, «лишку» світова архаїка схильна ототожнювати з неупорядкованим, нестійко-динамічним, а тому небезпечним, «поганим» началом» (Там же 278). Тому і подоба непарних чисел у ностратичних мовах виражена досить нечітко і може бути просто випадковою або бути результатом пізніших запозичень.

Однак, незважаючи на певну плутанину в назвах парних чисел менших десяти, десяток предметів вже визначався більш-менш чітко, чому сприяло і кількість пальців на обох руках. Мабуть, це сталося вже в той час, коли північні ностратичні племена переселилися в Східну Європу, оскільки в мовах їхніх нащадків нічого спільного з семіто-хамітськими, картвельськими та дравідійськими для назви десяти предметів не спостерігається. Правда, в івриті та арабській мовах слова teša / tis`ah «дев'ять» можна в якійсь мірі уподібнити цьому числівнику в деяких сучасних індоєвропейських мовах. Випадкове чи це збіг, або ж це явище має якесь пояснення, ще належить встановити. Форму das, близьку до числівників багатьох індоєвропейських мов, мають також слова для позначення числа 10 у деяких дравідійських мовами (курух, малті, пенго, куї, куві), але вони можуть бути пізніми запозиченнями з гінді, бенгалі або інших мов індійської групи, оскільки в найбільш поширених дравідійських мовах телугу, тамільській, тулу нічого схожого немає. Темп розвитку систем лічби був дуже повільним. Рахувати після десяти люди навчилися досить пізно і формування відповідних числівників йшло різними шляхами у народів, навіть тих, що розмовляли близько спорідненими мовами. Приміром, 12-тірічна система рахування у германців говорить про те, що лічба після десяти почалася вже після розпаду індоєвропейської спільноти (третє тис. до Р.Х). Перевагою 12-тірічної системи було в тому, що 12 ділиться на два, три і чотири, в той час як 10 тільки на два і п'ять (Hirt Herman. 1940). Проте таку перевагу використовували далеко не всі народи.

Спільна індоєвропейська праформа для числівника «десять» реставрується як *deќm (лат. děcěm, герм. tehun, слов. desętĭ, лтш. desmit тощо) і тлумачиться як «дві п'ятірки» сполученням в одному слові німецького *handu «рука», що не має аналогів в інших індоєвропейських мовах, і пізнього новоутворення di-/de- «два» від гр. δισ (Фасмер Макс, 1964, 507-508). Дуже сумнівне тлумачення, при тому, що можна знайти більш прозору етимологію європейського слова. Воно може мати те саме походження, що і д.-тюрк. *dekim «багато», котре відновлюється за зафіксованому в пам'ятниках давньотюркської писемності слову tekim «багато, безліч» (Наделяев В.М., Насилов Д.М., Тенишев Э.Р., Щербак А.М. 1969), якому є відповідність у сучасному турецькому takım «група, команда». Очевидно, в процесі міжплемінної торгівлі спільна праформа, що вживалася у тюрків у загальному значенні, прийняла в індоєвропейців значення більш конкретне. Таке цілком могло статися, що підтверджує і приклад з татарської мови, в якому tugyz означає водночас і «дев'ять» і «багато». Можна припускати, що раніше слова подібні dekim в тюркських мовах теж означали «десять» і лише згодом були замінені словами on, un, які можна зіставити з індоєвропейською назвою одиниці (лат. unus, анг. one та ін.), оскільки десяток предметів міг бути однією одиницею при рахуванні десятками.

Складніше з числом 10 у фінно-угорських мовах, в яких для його позначення вживаються різні слова. Проте найбільш поширену праформу можна відновити як *deksan, яка в такому вигляді присутня у фінських числівниках «вісім» і «дев'ять» (kahdeksan і yhdeksän). Ці числівники, так само, як і в інших фіно-угорських мовах утворюються за формою «десять без двох» (kah того ж походження, що і kaksi «два») і «десять без одного» (yh, як yksi «один»). Таке припущення відоме при тому, що фінське слово нібито запозичене з якоїсь індоєвропейської. Це вважається неприйнятним і заперечується також з інших причин. Замість цього пропонується другою частиною фінських слів вважати не -deksan, а -eksan від фін. eksy "губитися". Тоді "вісім" має означати "без пропалих двох" (з десяти), а "дев'ять" – "без одного пропалого" (Häkkinen Kaisa. 2007, 315-316). Таке тлумачення можуть підтверджувати числівники "вісім" і "дев'ять" в естонській і вепській мовах. Однак ф.-у. *deksan, і.-є. *deќm, як і тюрк. tekim можуть бути спільним ностратичним спадком. Якщо в інших фінно-угорських мовах присутнє слово "десять", то праформа *deksan спростилася (гірномарійскій – до dakšy, в марійській до – daše, у вепської до – esa, в ерзя і мокша – до ksa / kse). У мовах комі і удмуртській спрощена форма das так і означає «десять», і тоді це не запозичення з іранських, в багатьох з яких цей числівник має ту ж форму. Числівники ж «вісім» і «дев'ять» в мовах комі і удмуртській містять формант mys, але сенс його поки залишається невідомим. Коли це питання проясниться, тоді про походження числівників "вісім" і "дев'ять" у фінно-угорських мовах можна буде говорити більш впевнено.

Ще один варіант числівника «десять» поширений в прибалтійсько-фінських і мордовських мовах: фін. kymmenen, ест. kümme, ерзя kemen' та ін. Очевидно, в його основі лежить назва долоні (фін. kämmen, ест. kämmal, вепс. kämen', хант. kömõn). У мовах марійській, мансі і саамі «десять» позначається словами lu, lov, love, logi, в угорській – tíz. Вважається, що і їх основі лежить давнє фінно-угорське слово, представлене у фін. lukea "читати" (Häkkinen Kaisa. 2007, 532).

Оскільки непарна кількість предметів довгий час людьми не сприймалося, «зайвий» предмет відносився до більшого або меншого числа. Однак, правомірно припустити, що число 3 з'явилося раніше, ніж інші непарних числа і відповідні слова могли походити від найближчого парного 4 (на відміну від двох, чотири предмети швидше могли сприйняти як три). Тому розглянемо, які форми мають числівники «три» і «чотири» в ностратичних мовах. Віддалене подібність мають індоєвропейська праформа *treis «три», тюркське tört «чотири» і семіто-хамітські *talat «три» (клас. ар. thalatah, сирійсько-ар. tlāte іврит šaloš та ін.) Це дає підставу припускати їх спільне походження від слова із значенням «неправильний, поганий». Сліди його збереглися у багатьох тюркських мовах як ters "неправильний, хибний, складний, зворотний, протилежний». У індоєвропейських мовах ці сліди менш виразні, але все-таки проглядаються: лат. trīstus «поганий», д.-анг. dryslic «жахливий, що вселяє страх». Йдучи цим же шляхом, для числа 3 в фінно-угорських мовах (фін. kolme, ерзя kolmo та ін.) можна прийняти до розгляду фін. kummalinen, ест. kummaline «дивний». При метатезі приголосних подібні слова могли означати «три», але в інших фінно-угорських мовах схожих слів поки не знайдено. Якщо таке припущення про походження назви для числа 3 вірне, то тюркське числівник tört має бути вторинною назвою, виробленим від назви трьох, бо чотири спочатку аж ніяк не було «поганим» числом. Щоправда така заміна здається малоймовірною, виходячи з особливого значення числа 4. Проте такій заміні можна знайти пояснення. Для раннього етапу розвитку лічби це здається справедливим, але завдяки своїй «неправильності» число 3 здавалося людям незбагненним і з часом відповідно до трьох координат світобудови по вертикалі (верхній, середній і нижній світи) отримало містичне забарвлення. Оскільки число 4 відповідало координатами в горизонтальній площині, обидва числа в психології людини прийняли однаково велику значимість, що відобразилося, наприклад, і у формі культових споруд – на Україні здавна церкви «муруют з штирма кутами і трома верхами». Іншим прикладом може бути характерне чергування «три-чотири» в українській архаїчній поетиці: «кладе ж воли у три плуги, а молодчики та у чотири», «ішлі ляхи на три шляхи, а татари у чотири» (Попович М.В. 1985, 82).

У індоєвропейців взагалі і, зокрема, у кельтів усе, що було надприродним і священним, набувало форму тріади, трійці (Botheroyd Sylvia, Botheroyd Paul F. 1990, 115). Беручи до уваги можливість табуїстічних замін у релігійній сфері, зміна найменувань чисел стає цілком природною, тим більше, що відповідно до значенням тюркського ters, три могло означати «протилежний». Про те, що тюркське tört / dört «чотири» вторинне найменування, говорить і його відсутність в чуваській мові, де чотири позначається словом tăvattă. Предки чувашів, булгари, раніше за інших відділилися від тюркської спільноти і тому зберегли старе найменування, не відаючи про новоутворенні і зберігши, очевидно, первинну форму числівника «чотири». Можна припускати, що це досить складне слово було редуплікацією ностратичного числівника «два», похідне від якого зберігся в праіндоєвропейській – *dvou, тобто в пратюркскій чотири могло мати форму *dvadva, з якої розвинулося чув. tăvattă, а від нього і лат quattuor.

Про походження числівників зі значенням «п'ять» судити важко. З одного боку, він міг уподібнюватися найближчим парним числам, а з іншого – приймати назва кисті руки як відповідність п'яти пальцям При цьому п'ять предметів могло стати одиницею рахунку і, відповідно, назви «один» і «п'ять» могли стати схожими, як ми бачимо це при порівнянні комі öti «один» і угорського öt «п'ять», що має паралелі також в інших фіно-угорських мовами.

Ще більш важко судити про походження числівників зі значенням "сім" і "дев'ять". Шляхи їх утворення в різних мовах свої, але очевидно, що число "дев'ять" отримало свою назву пізніше, ніж "сім". При рахунку до восьми і уяві всіх попередніх чисел так само і сім повинно було мати своє найменування. Числа більше восьми або отримували значення "багато" або об'єднувались в пари, тобто і "дев'ять" і "десять" могли позначатися одним словом. Проте з часом і "дев'ять" отримало свою назву і при цьому в індоєвропейських мовах воно за змістом означало "новий", судячи з того що в цих мовах слова "новий" і "дев'ять" подібні.

Певний зв'язок між числівниками та займенниками вже привернув увагу лінгвістів. Наприклад, існує думка, що числівник "два" в багатьох мовах світу використовується для утворення особистого займенника двоїни "ми двоє", "ви двоє" (Бабаев К.В. 2009, 132-134). У принципі таке перетворення логічне за умови, що утворення числівника "два" відбулося раніше займенника. Однак вважається, що займенники спочатку в мовах були відсутні і розвинулися з інших лексичних або морфологічних одиниць мови (там же, 119), тобто вони могли розвиватися і з числівників. Хоча в деяких випадках міг мати місце і зворотній процес.


Той самий текст в MS Word з примітками і кольоровими таблицями





Free counter and web stats