Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
"Філософські" міркування

"Філософські" міркування


Рішення оприлюднити власні філософські міркування, яким хіба трохи менше років, ніж мені самому, було прийнято після читання книги Робіна Колінгвуда "Ідея історії". При читанні виявилося, що деякі його думки дозріли у мене самостійно, тому вони мають бути чогось варті. Однак виникає бажання в дечому Колінгвуда доповнити і в цьому вже є певний ризик. Піти на такий ризик дозволяють проведені мною дослідження, результати яких покійному Колінгвуда були невідомі, але я не сумніваюся, що він би їх інтерпретував краще, ніж це зроблю я.

Філософія – не наука і від науки відрізняється тим, що вона пов'язана із зацікавленістю людини результатом власних філософствувань. Добрим прикладом цьому є існування марксистсько-ленінської філософії у формі діалектичного та історичного матеріалізму як унітарно-моністичної системи. Радянські філософи не визнавали науками генетику, кібернетику, порівняльне мовознавство, але тим не менше вони самі себе філософами вважали, так само як і значна частина цілого радянського суспільства. Якщо хтось і хотів, все одно не міг довести хибність цього вчення, бо філософія – це така форма суспільної свідомості, яка вимушено допускає плюралізм, поліфонію творчого мислення.

Саме з такими думками я починаю філософствувати, спираючись на результати власних передісторичних етногенетичних досліджень. Я переконаний що передісторія є передумовою і базою філософії історії. Крім того, я ще інжінєр і, відповідно, маю інженерне мислення і це не мало. Оскільки мої роботи не визнаються, то причиною цього може бути одна з двох, – або вони занадто суперечать загально прийнятим істинам, або являють собою суцільні нісенітниці. І ця дилема теж несе для мене певний ризик.

Колінгвуд визначає призначення історії так:


…історія призначена "для" самопізнання людства. Існує загальна думка, що людині важливо пізнати саму себе, і це означає пізнати не лише свої особливості, те чим вона відрізняється від інших людей, а й свою природу як людини. Пізнати себе – це, по-перше, пізнати, що таке бути людиною, по-друге – пізнати, як це бути людиною ось такого типу, як ти, і по-третє, – пізнати, що значить бути людиною, якою є тільки ти й ніхто більше, крім тебе. Пізнати себе – це довідатися, на що ти здатен, а оскільки ніхто не знає своїх спроможностей, поки не спробує щось зробити, то єдиній спосіб про це довідатися – поглянути, що людина вже зробила (Колінгвуд Робін Дж., 1994, 70).


Прочитавши уважно ці рядки я насмілююся зробити перше доповнення до думок Колінгвуда. Він говорить одночасно і про конкретну людину, і про людину взагалі. Однак кожна людина настільки індивідуальна, що узагальнити її природу простіше, якщо всю множину людей типізувати по якихось групах, а вже після того переходити до пізнання людства в цілому. Оскільки з наших досліджень випливає, що Господь Бог замислив людське суспільство як складну структуровану систему, яка включає в себе окремі народи, до чого треба ставитись як до неминучої даності, то пізнання людства має починатися з пізнання окремих народів. Пізнати їх усіх для нас непосильне завдання, тому ми, як українці, маємо зосередитись на самих собі. Отож у цитованому пасажі Колінгвуда замінимо слова "людина" на один раз раз "українець", а на другий раз "український народ".

Якщо ми віримо в те , що Бог створив людину, то він робив це з якоюсь метою, про яку можна лише здогадуватися. Але можна стверджувати, що процес творення людини продовжується, бо людина за час свого існування істотно змінилася. І ці зміни дають підстави говорити, що людина вдосконалюється. Очевидно створення і вдосконалення людини мають вписуватися в увесь процес творення Всесвіту, і людина на певному етапі свого розвитку має виконати якесь Боже завдання на Землі в рамках цього процесу, і це завдання має бути більш серйозним, ніж просто прославляння Бога, інакше б це було зведення Його до рівня людини. В ісламі можливість певного завдання, даного людині Богом, повністю заперечується: "Люди! Ви потребуєте Аллаха. Аллах не потребує нікого" (Коран 35/15). Таке твердження не відповідає психології сучасної людини, бо у неї логічно виникає питання: Навіщо Він людину створив, якщо її не потребує? Очевидно потребує, бо історія людства дає підстави говорити, що вона є спільним актом творіння Бога і Людини:


Епізодичність і ефемерність участі людини в земній історії стають викуплені, коли вона дістає нагоду відіграти свою роль на Землі як добровільний помічник Бога, чия влада над усім надає Божественної ваги та значущості нікчемним і жалюгідним без неї людським зусиллям (Тойнбі Арнольд Дж., 1995, 108).


Щоб стати “добровільним помічником” треба виконувати власні бажання, якщо прийняти, що вони є індивідуальним завданням Бога людині, пов'язані з Божим промислом. Однак не всі бажання людини можна розцінювати як Боже завдання. Наприклад, ними не є бажання, пов'язані із задоволення фізіологічних потреб. Тому треба зрозуміти ідеї Бога, за якими Він творив цей світ, усвідомити саме те, що зробив Він і що зробила Людина і проаналізувати, чи не суперечать якісь діяння Людини діянням Бога. Згідно зі словами одного з Отців Церкви святого (в православних церквах блаженного) Августина (354 – 430) кожна людина знаходить доказ існування Бога у своїй власній душі і, погоджуючись з цим, все-таки треба визнати, що на наш час вже мало довести собі існування Бога, треба зрозуміти і Його “логіку”. Як пише Колінгвуд, "усе, що ми можемо знати про Бога, це -його діяльність" (Колінгвуд Робін Дж., 1996, 103). У формуванні людини і людського суспільства закладені деякі ідеї, носієм яких може бути тільки вищій розум, бо випадкова їх реалізація в природі неймовірна. Одною з таких ідей, наприклад, може бути статева організація форм життя, яка забезпечує обмін генами як основу і запоруку мінливості, спадковості і природного добору в органічному світі. Ця ідея може бути продовженням первинного поділу порожнечі на позитивну і негативну матеріальні частки при прикладанні до неї кванту енергії. З факту такого поділу витікає, що його міг здійснити тільки Вищий розум, будучи одночасно носієм і володарем безконченної енергії. Ця логіка була недоступна відомим атеїстам минулого через відсутність у них необхідних знань, але "голос минулого" знаходить відгук і в наш час в силу звичайного схиляння перед визнанням у свій час авторитетами.

Отож тут слідує чергове доповнення до думок Колінгвуда. Метою історії має бути не тільки пізнання людиною самої себе, окремих народів, але також і пізнання Бога, на що неодноразово вказував кардинал Любомир Гузар, вважаючи, що Він явив себе в образі Ісуса Христа і тому пізнання Бога слід починати саме з пізнання Христа. Напевно, багато дасть і історія релігій у їх взаємному зв'язку при допущенні того, що кожна з них була створена у взаємодії Бога і людини. Однак пізнання Бога як Творця світу є одночасно пізнанням істини. В такому випадку ми маємо точніше усвідомити собі, сутність істини.

Сутність істини залежить від того, що саме ми хочемо пізнати, а ми можемо пізнавати закономірності явищ природи, події і предмети. І в кожному з цих випадків обсяг знань про об'єкти пізнання може бути різним. Він може бути повним або частковим. Повними можуть бути знання про факт конкретної події (народження, смерть людини і под.), про деякі властивості предмета (твердий, рідкий, газоподібний та ін.), Проте найчастіше наші знання є неповними, тому дати загальне визначення істини неможливо. Коли істина безперечна, то дискусії про неї не приносять користі і вираз "в суперечці народжується істина" справедливий далеко не завжди. Звичайно, кожна людина вільна сперечатися про що завгодно, але якщо ми шукаємо істину, то певні умови повинні бути встановлені. Ми не можемо сперечатися про те, чи горить сірник чи згас. У відповідність з цим визначення Хадеггера "сутність істини відкривається як свобода" (Хайдеггер М. 1991, 20) не може мати абсолютний характер.

Історія взаємодії Бога і людини при творенні світу має відповідати самому процесу творення як найбільш адекватно, інакше зроблені висновки виведуть нас на манівці. Звідси випливає, що історія має бути написана дійсно науковими методами і ні в якому разі не бути підпорядкованою якійсь ідеології, що ми спостерігаємо в нашому світі доволі часто.

Колінгвуд вважав, що відповідати на питання про предмет, метод і цінність історії мають виключно спеціалісти. Чому я, не будучи спеціалістом-істориком, беруся за цю справу, я вже відповів.





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4015

Модифіковано : 3.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.