Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Сармати

Сармати


Ліворуч: Сарматський катафракт з Танаїса: Мармуровий блок із зображенням вершника (2 століття н.е.)

Вершник у сарматському або аланському одязі: довга кольчуга підперезана широким поясом, плащ защіплений фібулою розвивається на вітрі, штани заправлені в м'які чоботи, на голові закруглений конусоподібний шолом. Його головною зброєю є спис називаний греками контос. Згідно грецького напису, на артефакті зображена історична особа, Трифон, заступник [?] правителя Боспору в стародавньому місті Танаїс. Фото з сайту "Sarmatians"



Праворуч: Дереворит невідомого походження.
Фігура вершника має вражаючу подібність до барельєфу Трифона з Танаїсу. Дерево має дуже старий вигляд і де-не-де залишилися сліди фарби. Вершник має кольчугу на верхній частині тіла і щось подібне на захисні пластини на ногах. Він має шолом подібний до шолома Трифона і плащ або шалик, що в'ється на вітрі за ним. Більш детальні малюнки можна побачити на сторінці More detailed pictures on Загадкова сарматська фігура.
Якщо виявиться, що це антична річ, то власник хотів би повернути дереворит в країну його походження для розміщення у відповідному музеї. Якщо хтось з читачів може відкрити історію цього предмету, прохання звернутися до власника за такою адресою (e-mail: gswain@tx.rr.com)


До сарматів

В античні часи поняття савромати і сармати були тотожніми (Сулимирский Т. 2008, Полин С.В., Симоненко А.В., 2004, 368). Але треба мати на увазі, що Геродот писав про савроматів як про єдиний етнос, принаймні не вказував на те, що до їх складу входили племена різного етнічного походження. Пліній зазначав, що савромати – грецька форма назви сарматів, хоча нічого не писав, про їхню етнічну єдність:


З цього місця (від гирла Дунаю – В.С. ) усі народи в основному скіфи, хоча різні їх частини займають землі, прилеглі до узбережжя, в одному місці гети, звані римлянами даками, в іншому сармати, звані греками савроматами, і одне їх плем'я, зване жителями возів, або аорсами, в іншому неблагородні скіфи, нащадки рабів, інакше печерні люди, а потім алани і роксолани. Більш висока місцевість між Дунаєм і Герцинським Лісом аж до зимових квартир в Паннонії при Карнунтумs і рівнини, і низовина уздовж німецького кордону зайнята сарматськими язигами, в той час як даки, яких вони вигнали, займають гори і ліси до самої річки Тиси (Pliny, 1961, IV, 80).


Різницю між сарматами і савроматами бачив М.І. Ростовцев, який приводив тому досить вагомі докази, такі як, наприклад, наявність ознак матріархату у савроматів і їх повна відсутність у сарматів (Harmatta, 1970, 9). З часом висновки Ростовцева були спростовані іншими вченими із залученням свідчень античних авторів, того ж самого Плінія.

Існує думка, що слово "Сарматія" вперше вжив Гераклід Понтійський (З80 – 310 рр. до н.е.) тобто приблизно через сто років після появи праць Геородота. Сам твір Геракліда не зберігся, є лише пізніші посилання на нього, в яких інколи замість слова "Сарматія" вживається означення "земля савроматів". (Симоненко О.В. 1994, 32). Відомості античних істориків досить плутані, оскільки часто не зрозуміло, про кого йдеться – про скіфів, савроматів або про новий народ сарматів. В цілому, термін «сармати» у збірному значенні, точно так само, як і "скіфи", з плином часу різними авторами став вживатися для позначення всього населення степової смуги від Волги до Карпат. Так само нема точних даних про час появи сарматів західніше Дону (там же, 32).



Сармати на колоні Траяна


Незважаючи на плутаність відомостей античних істориків, саме вони в більшості випадків є базою при реставрації етногенетичних процесів скіфо-сарматського часу. Однак невдалі спроби зв'язати міфологеми древніх з результатами археологічних досліджень наводить на думку про переоцінку їх значимості і, відповідно, пропонується відмовитись від "використання давніх писемних джерел для доказів дослідницьких археологічних побудов", і це "позбавить скіфологію і сарматознавство від методичного саморуйнування" (Яблонский Л.Т. 2001, 62).


Однак цього мало. Поки скіфологія і сарматознавство не відмовляться від міфологеми про виключно іранську етнічну належність скіфів і сарматів, до тих пір саморуйнування триватиме. Першим кроком до прогресу в сарматознавстві буде визнання булгарской етнічної належності скіфів, що допоможе надати археологічним побудовам певну логіку.

Занепад і навіть руїна степової скіфської культури, пам'ятники якої невідомі з початку III ст. до н.е., пов'язуються з навалою сарматів. Однак насправді відбулася зміна культури при переході скіфів-булгар від кочового до осілого способу життя. Про це говорить безліч топонімів в смузі степового Причорномор'я, дещо віддаленій від морського узбережжя, що розшифровуються з допомогою чуваської мови. Населені пункти, засновані в скіфський час, продовжують існувати й понині, тобто вони були заселені завжди і в цій частині степу ніколи не було запустіння. Повне запустіння степу, пов'язане неодноразовими вторгненнями кочовиків, мало місце лише у вузькій смузі морського узбережжя (див. Карту далі). Виникнення нової культури, яка змінила через сто років скіфську, треба пов'язувати з появою в степу кочовиків іншої, ніж булгарскої, етнічної належності, яких узагальнено називають сарматами.

Страбон виділяв серед сарматів окремі племена язигів, аланів, роксоланів, аорсів, ургов та ін. Більш пізні автори приводять значне більше число племен у Сарматії та ідентифікувати їх просто неможливо через плутаності їхніх свідчень. Точно так само неможливо локалізувати місця поселень окремих сарматських племен за даними археології, хоча з джерел відомо, що роксолани, наприклад, мешкали в Приазов'ї (Баран В.Д., 1985, 8). Без надійних свідоцтв тотожності цих двох народів реставрація історії сарматів з використанням фактів, що відносяться до сарматів, відразу буде виглядати некоректною, але за відсутності спорідненості між савроматами і сарматами вона буде просто хибною. Щоб не потрапити в халепу, треба спочатку з'ясувати, чи йдеться про один народ чи про два різних. Приймаючи все це до уваги, можна припустити, що етнічний склад сарматів міг бути дуже строкатим і серед них могли бути також і нащадки савроматів Геродота, але вже під іншим іменем. Для більш конкретного з'ясування етнічної належності хоча б деяких сарматських племен можна залучити збережену епіграфіку Північного Причорномор'я, яку збирали і над якою працювали багато фахівців. До згадуваного раніше Латишева можна додати імена Згусти, Міллера, Фасмера, Ломмеля та ін. Довший час цим питанням займався Янош Гарматта (Harmatta J, 1952, Harmatta, 1970). Само собою зрозуміло, що всі вони апріорі вважали, що всі скіфо-сарматські імена повинні мати іранське походження і для їх розшифровки залучали виключно іранські мови і не зверталися до інших мов навіть тоді, коли було цілком очевидним їх, скажімо, тюркське або грецьке походження. У цьому була їхня велика помилка.

Нащадками сарматів деякі фахівці впевнено пов'язують аланів, які, в свою чергу є предками осетинів. Зв'язок осетин з аланами підтверджується як відносно недавніми історичними свідченнями (головним чином існуванням державного утворення Аланія на Північному Кавказі), так і національною самосвідомістю осетинів.

Однак при визнанні більшою частиною науковців мовної спорідненості аланів та осетинів є широке розмаїття думок про мову сарматів, так само як і про етнос. Деякі вважають цю мову гомогенною, інші ж визнають наявність в ній окремих діалектів. Однак переважна більшість вчених вважає в будь-якому випадку, що населення Північного Причорномор'я в сарматський час належало до іранської мовної групи. Відповідно одні вважають осетинів спадкоємцями якоїсь частини іраномовного народу, інші ж – одними з декількох можливих спадкоємців. Угорський лінгвіст Й. Гарматта дає докладний аналіз поглядів різних вчених (Harmatta, 1970, 59-65) і викладає свою точку зору, згідно з якою іранські племена Північного Причорномор'я розмовляли на різних іранських діалектах принаймні в перші століття після РХ. Він стверджує, що "осетинська мова являє собою результат розвитку (the outcome) якоїсь однієї аланської діалектної групи, який відрізнялося від розвитку сарматських діалектів, представлених іранськими іменами в епіграфіці причорноморських грецьких міст" (Harmatta, 1970, 96-97).

В.І. Абаєв, розвиваючи ідею Г. Ломмеля про існування в групі іранських мов особливої «скіфської», з якої нібито виділилася осетинська, согдійська, аланська та інші мови, склав "скіфський словник" (Абаев В.И., 1979). Його метою було реставрувати згадану «скіфську» мову, тому до епіграфіки Причорномор'я він додав імена і слова, що мають, на його думку, якесь відношення до скіфів.

Спробуємо зробити подібну роботу на Сарматському ономастиконі, складеному за даними Абаєва, Гарматти і Алеманні (Alemany Agusti 2000) дещо доповненого даними з інших джерел і без включення в список імен, котрі були включені в Скіфський ономастикон. Також не були включені в ономастикон імена царів Абхазії, Іберії, Колхіди осетинського походження та інші імена, що не мають до сарматів жодного відношення. Однак ми не будемо ставити собі за мету уточнення родинних стосунків іранських мов на скіфо-сарматський час, а лише спробуємо встановити етнічну належність сарматів і одночасно перевірити відносну достовірність аналізу назв племен, згаданих Йорданом. За наявності кращих варіантів ми не будемо брати до уваги лексику Авести, яку часто залучає Абаєв та інші фахівці як аргумент на користь існування подібного слова також і в осетинській. Формування первинних іранських мов (діалектів) сталося задовго до скіфських часів і написання Авести. Її мовою має бути якась невідома нам іранська мова, а зовсім не спільноіранська, як очевидно припускали згадані фахівці. Виходячи з цього, ми будемо залучати для пояснення значення імен сучасні іранські мови – осетинську, курдську, афганську та інші, які зберегли в значній мірі свій давній лексичний фонд. Крім них будуть також залучатися тюркські, германські, балтійські, фінно-угорські мови та мови народів Кавказу.

Проведений аналіз показав, що розшифровка сарматського ономастикону можлива із залучення значно більшої кількості мов, ніж це мало місце під час роботи з ономастикон Петрова. При цьому коло використовуваних для розшифровки мов може бути розширене і далі. Беньямін Надель, використовуючи монографію Л. Згусти «Власні імена жителів грецьких міст північного узбережжя Чорного моря», дає деяким з них хуррітско-хеттське пояснення (Надель Беньямін, 1978). Таким чином, сарматів поки не можна ототожнювати з якимось певним етносом і звідси можна зробити висновок, що савромати і сармати – категорії зовсім різні. Якщо про перших слідом за Геродотом можна говорити як про певний етнос, то про сарматів цього не можна сказати наперед.

Перш ніж робити кількісну оцінку співвідношення мов, за допомогою яких були розшифровані імена, слід звернути увагу, що це співвідношення в жодному разі не відображає мозаїку етнічного складу сарматів. З одного боку, в списку можуть бути імена, які не мають до сарматів жодного відношення, а з іншого, отримані співвідношення можуть деякою мірою говорити лише про етнічний склад правлячої верхівки, оскільки деякі племена в племінних союзах займали чільне місце. Такі імена могли вважатися престижними, модними більше за інших. До цього можна додати, що приїжджі багаті купці частіше, ніж місцеве населення могли бути поховані з дорогими надгробками у вигляді кам'яних плит і з висіченими на них іменами і це теж спотворювало загальну картину етнічного складу населення Північного Причорномор'я. Етнічна строкатість населення тут ще більш посилилася після приходу готів і подальшого вторгнення гуннів, що призвело до Великого переселення народів. Все це ми будемо мати на увазі при розгляді даних аналізу.

Майже половина імен списку (48%) допускають різне тлумачення або розшифровуються за допомогою мов, які однозначно не мають відношення до сарматів (грецька, латинська та ін.) Співвідношення між рештою імен не підтверджує припущення про савроматів як предків сучасних угорців. Очевидно, савроматів, серед сарматів було небагато (з усіх імен, які піддаються розшифровці засобами лише однієї мови, тільки 5% можуть бути пояснені за допомогою угорської). Якщо ж говорити про кількісне співвідношення між іншими народами в Північному Причорномор'ї, то слід визнати, що присутність тут іранського елементу помітно збільшилася в порівнянні з скіфським часом. Іраномовними повинні були бути не менш як 35% усіх сарматів. Про співвідношення окремих етносів всередині іранської спільності судити важко, оскільки дуже багато імен може бути розшифровано за допомогою декількох іранських мов. Більш-менш виразно розшифровуються імена за допомогою осетинської і курдської мов, у меншій мірі – за допомогою афганської, але слід враховувати, що в Причорномор'ї могли бути присутніми також предки мазандеранців, белуджів, талишів. Найбільше серед іранців (майже половина) мало бути предків осетинів (14% з усіх сарматів), курдів – у три рази менше.

Судячи з усього, відносна кількість булгарського населення в Причорномор'ї помітно зменшилася. Якщо судити за розшифрованими іменами, булгар серед сарматів налічувалося приблизно 18%. Крім того, помітна присутність іншого тюркського етносу (6%), можливо це було племена кипчаків-половців, предків сучасних карачаївців, балкарців і кумиків. Проте, якщо судити за зауваженням Йордана про те, що "над Понтійським морем тягнуться розселення булгар", то можна припустити, що вони становили значну частину населення Причорномор'я, а відносно невелика представленість булгарських імен в ономастиконі може свідчити про те, що булгари як осіле населення перебували в підпорядкуванні більш войовничих кочових племен. Про це говорить вираз Епір ассем "ми – аси" (Егоров Геннадий,1993, 28), поширений серед чувашів старшого віку. Очевидно булгари входили в племінний союз, очолюваний асами (язигами).

Значну етнічну одиницю серед населення Північного Причорномор'я мали представляти англосакси, оскільки більше 20% імен розшифровується за допомогою давньоанглійського мови. Серед решти населення могли бути касоги, предки кабардинців і черкесів (4,5%) и предки чеченців (3,5%).

Розглядаючи питання про етнічний склад населення Північного Причорномор'я слід враховувати те, що посилення торговельних зв'язків та особистих контактів між верхівками різних етнічних груп Причорномор'я, Балкан, Кавказу, що забезпечувалося пануванням сарматів і боспорської держави, призводило не тільки до певного змішання населення у великих населених пунктах, але і до запозичення власних імен. Наприклад, діти візантійського полководця Ардабура Аспара (Ардабур молодший, Патріціус і Етманаріх) носили імена явно різного походження. Йордан прямо свідчить про запозичення імен:


…адже всі знають і звертали увагу, наскільки в звичаї у племен переймати здебільшого імена: у римлян – македонські, у греків – римські, у сарматів – германські. Готи ж переважно запозичують імена гуннські (Йордан, 1960, 58-59).


Етнічна строкатість населення Північного Причорномор'я підтверджується проведеним протягом декількох років аналізом топонікі території "Великої Скіфії", під якою умовно розуміється простір від Волги аж до Середньодунайської рівнини і від Прип'яті до берегів Чорного та Азовського морів. Вся "темна" топоніміка цього простору, розшифрована засобами різних мов була на насесена на карту Google map, яка подається нижче.





Етнічна карта Великої Скіфії з середини I ст. до н.е. до середини I ст. н.е. за даними топонімії

На мапі бордовим кольором позначені топоніми булгарського походження, блакитним – англосаксонського, червоним – курдського, фіолетовим – мордовського, зеленим – осетинського, темно-зеленим – чеченського, помаранчевим – угорського, чорним – грецького.
Фіолетовим ромбиком позначене Більське городище біля села Куземин, яке деякі вчені пов'язують з античним містом Гелон. Червоним ромбиком позначене скіфське городище біля села Хотинець в Польщі.
Докладніше топонімічні дослідження розглядаються в розділі "Передісторична топонімія Центрально-Східної Європи".


По карті видно, що в степовій зоні, лісостепу Правобережної України, в Карпатах переважає булгарская топонімія. Предки сучасних курдів, одна з гілок кіммерійців, спочатку компактно проживали в Поділлі. Ми їх пов'язуємо з алазонами Геродота. Ланцюжок курдських топонімів маркує рух курдів у напрямку Ютландії, де вони стали відомі в історії яккімври. Англосакси, тобто, за припущенням, неври і меланхлени, займали велику територію по обидва боки Дніпра. Якась їх частина рушила в Центральну Європу і два ланцюжки топонімів маркують цей шлях. Інша частина вибрала шлях в степи сучасного Донбасу. Сліди цього руху збереглися в ланцюжку топонімів, який тягнеться з Харківської області у напрямку до Дебальцеве приблизно по шляху теперішній автотраси Харків-Ростов. Далі ланцюжок тягнеться на Північний Кавказ, але про долю англосаксів в цих місцях поки не можна сказати щось певне. Очевидно, вони змішалися з місцевим населенням. Навпаки, як показує топонімія, на Донбасі англосакси оселилися компактною групою на території між Горлівкою та Кадієвкою. Вибір цього місця поселення, а можливо і сам рух в ці місця були обумовлені наявністю тут великих покладів мідної руди, розробки якої велися ще з часів епохи бронзи. Саме в центрі скупчення англосаксонських топонімів знаходиться мідний рудник Картамиш. Ця назва, так само як і назви сусідніх населених пунктів і залізничних станцій Вергулівка, Боржиківка, Брянка, Картанаш, Міус, Гольмівське, Гладосове, Ірміно, Чутове можуть бути розшифровані за допомогою давньоанглійської мови. У цій же місцевості так само щільно концентруються топоніми булгарського походження (див. розділ "Етнічний склад населення Великої Скіфії за даними топонімії")

Видобуток міді і виготовлення з неї різного роду предметів, які користувалися попитом, дозволили місцевому населенню завдяки торгівлі забезпечити собі економічну перевагу, а потім і політичне панування на всій території Північного Причорномор'я. Цим і пояснюється англосаксонське походження імен цілого ряду скіфських царів (Спаргапейт, Лік, Гнур, Савлій, Ідантирс), сарматських і аланських вождів, серед яких Аріант, Аріапейт, кілька Ардабурів і Аріфарнів, Атей, Беорг, Гоар, Респондіал, Сайтофарн, Сангібан, Тасій, Еохар. Ставши на чолі племінного союзу, англосакси під ім'ям аланів, забезпечили мирний розвиток регіону до гунської навали. Як і чому осілі англосакси об'єднали кочові племена, ще слід з'ясувати. Можливо вони і самі перейшли до кочового способу життя через виснаження запасів мідної руди на Донбасі або зниження родючості грунту при тодішньому низькому рівні агрокультури. Остання причина також може відноситися до іранців. Топонімія свідчить, що в Північному Причорномор'ї та Приазов'ї, крім осетин і курдів, були присутні також інші іранські народи, але ідентифікувати їх поки не представляється можливим. Займаючи панівне становище, англосакси могли ставитися до залежних племенам з упередженням. Таке припущення ґрунтується на такий розшифровці етноніма "сармат": – д. анг. sār "хворобливий, слабий, страждальний" і mæte "слабий, бідний, поганий", "підлеглий, низький". Семантична близькість пропонованих для розшифровки слів робить її досить правдоподібною. Ця назва була сприйнята греками без розуміння сенсу і відносилося до всього населення Північного Причорномор'я без винятку. Про подальшу долю англосаксів див. у розділах "Алани" і Англосакси біля джерел російської державності. )

Вивчення історичних джерел і ранніх сарматських поховань у Північному Причорномор'ї дає підставу припускати, що кочові племена сарматів починають освоювати цей регіон не раніше II ст. до н.е. Ареал ранньосарматських пам'яток обмежується Лівобережжям Дніпра (див. мапуу нижче). На півночі вони сягають лісостепу в басейні Сули, Псла і Ворскли. (Симоненко О.В. 1994, 34 45)



Праворуч: Ранньосарматські пам'ятки Північного Причерномор'я
(I – перше століття до н.е., II – друге століття до н.е.) Мапа копіює оригінал (там же, 35) без вказівки точного місця розташування пам'яток.


По карті видно, що поширення сарматів йшло зі сходу з басейну Дону, де є синхронні пам'ятки такого ж типу (там же , 35). Беручи до уваги дані топоніміки, це повинні були бути групи іранців і англосаксів.

Будини, яких історики впевнено ототожнюють з мордвою, залишили в топоніміці мало слідів, але місця їх поселень все-таки можна локалізувати по берегах річок Сула і Псел. Це неподалік від Більського городища на Ворсклі, яке ототожнюється з античним містом Гелон, який за свідченням Геродота населяли будини і гелони (греки за походженням). Тут же неподалік, в основному біля Полтави концентруються топоніми грецького походження. Розсіяно вони зустрічаються на сусідніх територіях. Однак серед сарматів греків не мало би бути (детальніше про це див. розділ Давні греки на Україні).

Ми припустили, що савроматами були мадяри, тобто предки сучасних угорців. Згідно з Геродотом, савромати жили за Доном, за який він приймав, очевидно, Сіверський Донець і нижню течію Дону. Угорські топоніми тягнуться від Волги до річки Деркул, лп Сів. Донця. Судячи з усього, саме Деркул разом з Донцем і Доном був східним кордоном Скіфії. Оскільки в Сарматському ономастиконі імен угорського походження дуже мало, можна вважати, що угорці ще довгий час залишалися на своєму старому місці.


Навпаки, осетини, за яких ми приймаємо ірків Геродота, судячи за схожістю цього етноніма з самоназвою осетин "ір", і які проживали в його часи у верхів'ях Ворскли і Оскола, через деякий час рушили в степову зону двома шляхами – вздовж течії Ворскли і Калитви. З топонімів осетинського походження у Причорномор'ъ до нашого часу залишилося небагато. Серед них – назва Азовського моря і міста Батайськ. Оскільки, судячи з ономастикону, в населенні Північного Причорномор'я осетини становили значну частину, можна припускати, що назви багатьох осетинських поселень, так само як і поселень інших етнічних груп, були втрачені під час "Великого переселення народів", бо знаходилися на шляху руху кочовиків.

Заселяючи Північне Причорномор'я, осетини мали би мати контакти з булгарами, свідками яких можуть бути лексичні збіги між осетинською і чуваською мовою. В осетинській мові є досить багато запозичень з тюркських мов, але виявити серед них булгарські відповідники складно, бо подібні слова можуть бути запозичені з балкарської або кумицької, з носіями яких осетини проживають у тісному сусідстві вже багато століть. Тим не менше можна говорити про такі сепаратні чувасько-осетинські лексичні паралелі:

чув. каврăç "ясен" – осет. kärz "ясен",

чув. кĕтĕ "кущ" – осет. kutär "кущ".

чув. кукăль "пиріг" – осет. gukko "пиріжок".

Особливий випадок являє собою осет. гутон/готон "плуг", якому є відповідники в багатьох кавказьких мовах, але в жодній з них, за свідченням Абаєва, нема етимологічних коренів цьому слову. Чуваська мова може допомогти у його розшифровці, якщо прийняти до уваги чув. кат "розколювати, розсікати" і ана 1. "ділянка, смуга землі", 2. "міра площі землі".

Окрему розмову слід вести про присутність серед сарматів кавказьких народів. Крім кипчаків-половців, згаданих вище треба мати на увазі кабардинців і чеченців, особливо останніх, в котрих можна бачити пізніших печенегів (див. Розділ "Печеніги і мадяри".





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4247

Модифіковано : 15.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.