Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Кімври

Кімври


За свідченням Страбона греки називали кіммерійців кімврами, тобто тим же ім'ям, під яким в історії відомо одне з племен, що воювало в кінці 2-го ст. до н.е. з Римською республікою в союзі з тевтонами. Такий збіг дає підставу розглядати питання про етнічну приналежність кімврів більш уважно, маючи власні уяви про кіммерійців (див. розділ Кіммерійці).

Хоча більшість фахівців вважають кімврів германцями, все-таки деякі в цьому сумніваються, відносячи їх або до кельтоскіфів (див. Еременко В.Е., Щукин М.Б. Кимвры, тевтоны, кельтоскифы и некоторые вопросы хронологии рубежа среднего и позднего латена // Проблемы хронологии эпохи латена и римского времени. СПб. – 1992. – С.80-115. ), або до кельтів (див. David K. Faux. The Cimbri Nation of Jutland, Denmark and the Danelaw, England: A Chronological Approach Based on Diverse Data Sources)

Ми пов'язуємо кіммерійців з курдами, а на підставі аналізу топоніміки Західної України ми прийшли до висновку, що предки курдів мали свої поселення на території Поділля (сучасні Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області), де виявлені скупчення топонімів, які розшифровуються за допомогою курдської мови. В той же час, аналіз поширення археологічних культур дозволяє зробити припущення, що на Поділлі проживало окреме гомогенне і численне плем'я:



Вже сам факт, що носії культур Ноа, Гава-Голігради, Козія і ін не просунулися на урожайні землі Придністров’я східніше Збруча і північніше басейну Пруту, свідчить про значну перешкоду, яка не дозволяла їм це зробити. Можемо лише припускати, що на цих теренах проживало досить сильне, консервативне за своїми традиціями плем’я, яке, використовуючи природні умови – важкодоступні каньйони подільських річок – не допускало чужинців на свої землі. (Крушельницька Л.І., 1998, 193).


Поділля знаходиться по сусідству з ареалами германців, тому між німецькими і курдськими племенами повинні були мати місце певні зв'язки, в тому числі і політичні, що і пояснює грецька назва кіммерійців. Мовні зв'язки між курдами і германцями підтверджуються лексичними паралелями. Ф. Гольтхаузен у своєму Етимологічному словнику давньоанглійської мови (Holthausen F. 1974.) наводить деякі з них, наприклад: д. англ. wic, н. нім. wike, анг. witch-elm „гірський клен” – курд. viz, але це лише випадкові знахідки. Якщо ж пошукати цілеспрямовано, то можна знайти багато цікавого. Наприклад д. англ. scielf «вершина скелі, зубець», анг. shelf «пісчана коса, риф», д. сл. skjolf «підвищення» добре відповідає курд. şilf «лезо». До германських слів відносять і укр. щовб«скеля» (Фасмер Макс, 1967), але чомусь залишено без уваги нім. Schilf„очерет”, листя якого схожі на лезо клинка. Це слово теж має бути віднесене сюди ж. Ф. Гольтхаузен не знаходить пояснення давньоанглийскій назві ромашки ferðing-wyrt. Для його розшифровки добре підходять курдські слова pûrt «волосся» і wurd «чистий» – квітами ромашки здавна миють голову. Германському слову west «захід» безумовно відповідає курд. weşt «південь». Незначні відмінності у фонетиці і семантиці свідчать про те, що курдське слово не є запозичення пізніших часів, тим більше, що в діалекті сорані weşt «прохолодний і вологий вітерець» (в Європі часто так й вітер дме саме з заходу). Ось ще кілька пар англо-курдських відповідностей: д. анг. bile «дзьоб» – курд. bel «сторчак», анг. chuck «кидок» – курд. çek «то саме», д. анг. gamen , анг. game «гра» – курд. geme «те саме», д. анг. maffa «плівка яйця» – курд. mef «намет», д. анг. reo, reowe «покривка, пальто» – курд. rav «хмара» анг. time "час" – курд. timê "завжди" та ін.


Германські племена в своїй більшості пішли з України на початку першого тисячоліття до н.е. Очевидно, разом з ними пішла і велика частина курдів:


Ймовірно, ще до середини V ст. до н.е. хліборобське населення Подолії змушене було залишити свою країну з причин, що залишаються невідомими. Немає відомостей і куди воно перемістилося.(Артамонов М. И., 1974, 112).


Геродот подає переказ про битву між двома групами кіммерійців, що виникла через розбіжність думок перед загрозою скіфського вторгнення. На зібраній нараді простий народ у своїй масі вважав, что слід залишити батьківщину і віддати землю скіфам без бою. Царі ж наполягали на боротьбі, не бажаючи рятуватися разом з народом. З слів Геродота неясно, які в кінці-кінців на раді були ухвалені рішення, але подальші події розвивалися так:


Скоро вони прийняли такі рішення, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тираса (і їхні могили і тепер ще можна там бачити). Там їх поховали і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її (Геродот IV, 11).


Припущення про міграцію частини кіммерійців-курдів в західному напрямку підтверджують слова іранського походження в польській і чеській мовах (див. ( До питання про ірансько-слов'янські мовні зв'язки) і топоніміка. Основна маса топонімів курдського походження концентруються на Поділлі, але спорадично вони зустрічаються також на більш західній території. Оскільки їх було досить мало, вони не бралися до уваги. Однак, при аналізі топонімів південно-східного кута території Польщі (а саме в Люблінському воєводстві) на невеликому просторі було виявлено невелике скупчення топонімів, які легко розшифровуються за допомогою курдської мови. Це такі назви польських населених пунктів Паари, Пордисувка, Ребізанти, Хамерня

Як показала розшифровка, чотири перші слова так чи інакше пов'язані зі звичаями, релігією. Якщо назва села Хамерня пов'язано з сонцем, то і її можна зарахувати до цієї групи, адже у курдів міг бути, крім культу вогню, також і культ сонця. Всі п'ять сіл розтягнуті ланцюжком з південного сходу на північний схід на відстані п'яти-десяти кілометрів одне від оного між двома великими лісовими масивами. Дещо в стороні від них розташоване місто Більгорай (Bilgoraj), назва котрого може походити від курд. belg "лист" і семантично близького ray "корінь". Разом взяті, ці обставини не можуть бути випадковими. Очевидно, у цій місцевості було зосередження язичницьких капищ, до яких у певний час приходило місцеве населення для виконання релігійних обрядів. Підстави для такого припущення дають численні назви сіл близької округи зі словом майдан (Майдан, Майданек, Майдан-Гурни, Майдан-Вєлькі, Майдан-Сопоцкі, Майдан-Неприскі). Зазначене скупчення курдських топонімів розташоване досить далеко від Карпат, а по той бік гір топонімів можливого курдського походження не виявлено, але цікаво, що назва частини Карпат Бескиди розшифровується за допомогою курдської мови.

Бескиди – система хребтів в північній зовнішній смузі Карпат. Вони розташовані на кордоні Польщі зі Словаччиною і Україною, між річкою Моравою на заході і верхів'ями ріки Сан на сході. Схили гір покрити буковими і смерековими лісами, на безлісих вершинах знаходяться альпійські луки. У Бескидах є зручні перевали на висоті 500-1000 метрів, які використовувалися з самої давнини.

В українській мові дуже багато подібних слів з різними, але семантично близькими значеннями. Сама гірська система називається Бескіди, Бещад, Бещади, але є ще й слова зі значеннями «крутість», «прірва», «скеля», «гора», «гірський хребет» – бескед, бескет, бескеда, бешкет, бескеддя та ін. Під впливом української польською ці гори називаються Beskid, Beszczad, але раніше називалися Bieszczad, а польське beskid має значення «гірський хребет, гори, вкриті лісом». Схожі слова в різних варіантах з подібними значеннями є також в словацькій та чеській мовах. Загальноприйнятого етимологічного тлумачення цих слів немає. Частіше вони зв'язуються з алб. (фрак.)bejškе «гірське пасовище», «ряд високих гір», але при цьому залишається незрозумілим формант – (к)ед. Робилися також безуспішні спроби знайти витоки цього слова в германських мовах (див. у Фасмера або Мельничука).

Однак для пояснення слова найкраще підходять слова іранських мов: beš /biš «ліс» і gada/ğada/qät «дерево». Правда, в курдській мовою поки виявлено лише слово beš, але слова gada /ğada/qät є саме у близькоспоріднених з курдського осетинській, ягнобській, пушту і перській мовах, тому воно могло бути і в курдській, але ж зникло. З іншого боку, серед кіммерійців могло бути і невелике афганське плем'я, бо деякі топоніми на Правобережній Україні розшифровуються засобами пушту. Обидва пропонованих для розшифровки слова пов'язані між собою за змістом, але на перший погляд не зовсім підходять для назви гори. Однак, це не так. Одне й те саме слово в близькоспоріднених мовах може означало або ліс, або дерево, або і те, і інше (напр. серб. гора 1. "ліс", 2. "гора", болг. гора «ліс»). Таким чином, д.-курд. *bešqät могло мати значення «гора вкрита деревами», що цілком відповідає за змістом деяким сучасним слов'янським словам з цього семантичного гнізда. Якщо ж слова, спорідненого словами gada/ğada/qät в курдській мові ніколи не існувало, то тоді можна взяти до уваги курд. qad 1. "кордон, межа, кордон", 2. "місце, поле". У такому випадку bešqad означало «лісовий кордон», що навіть краще підходить до ситуації, оскільки по той бік Карпат курдських топонімів немає, тобто курди не зважилися перейти цей лісовий кордон. Відзначимо, що Карпати вкриті лісами і певна частина їх називається Лісисті Карпати. Якщо ж говорити про албанське слово bejškе, то воно могло бути похідним від запозиченого курдського beš в ті часи, коли протокурди і фракійці були сусідами десь поблизу Вінниці чи Жмеринки.

Такі переконливі свідчення про перебування курдів у східній частині Польщі стали мотивуванням пошуків курдських топонімів на великому просторі і вони дали багаті результати. В достатній мірі курдська топоніміка в західній частині Польщі і далі в інших країнах Центральної Європи розглядається в розділі Іранська топоніміка. Тут же зазначимо, що тільки на території Польщі було виявлено більше семи десятків топонімів, які можуть мати курдське походження. Топоніми розподілені, хоча і нерівномірно по всій території країни. Далі сліди курдів приблизно від району Познані ведуть в Північну Німеччину. Про перебування їх тут свідчать такі топоніми як Гермакере, Гермендорф (курд. germ "теплий"), Гердсхаген, Гердау (курд. gerd "великий"), Варен (курд. war "стоянка, табір") та ін.

Між 350-320 р. до н. е. грек Пифей, але уродженець Массалії (сучасний Марсель), здійснив подорож уздовж берегів Північно-Західної Європи до того місця, де закінчуються кельтські області і починається "земля скіфів"(Магидович И.П., Магидович В.И., 1970, 33). Він залишив докладний звіт про цю подорож. До нашого часу звіт не дійшов, але Пифея цитували багато античних істориків і з цього матеріалу можна зробити висновок, що він відвідав північно-західне узбережжя Німеччини аж до гирла Ельби. Зокрема він писав, що жителі місцевості, яку пов'язують з півостровом Ютландія, збирають на узбережжі бурштин і продають його своїм південним сусідам, яких він назвав тевтонами. Історія тевтонів і кімврів тісно переплітається, тому північними сусідами тевтонів вважаються кімври. Це підтверджує і розташування на півночі Ютландії країни Гіммерланд(Himmerland/Himberland), назва якої розуміється як країна кімврів, хоча Пифей, згадуючи тевтонів, нічого не повідомляє про кімврів, і жителів Ютландії, які поставляли бурштин тевтонам, він іменує гуїонами (Krämer Walter, 1979, 252). Це слово можна тлумачити як "господарі країни" (курд. xweyî "господар", an "сторона"). І, як виявилося, саме на цій невеликій території було знайдено досить топонімів, які також розшифровуються за допомогою курдської мови:


Ліворуч: Країна Гіммерланд
Карта з Вікіпедії


Курдське походження в країні Гімиерланд та інших частигнах Данії можуть мати наступним топоніми:

Аггер (Agger), місто на північному заході Данії – курд. ax "земля", ger "долина".

Асп (Asp), місто неподалік Холаьебро – курд. hasp "кінь".

Асферг (Asferg), місто на сході області – курд. asê "укріплений", ferq "вершечек" або hasp "кінь", erq "рів".

Геммет, місто в Північній Ютландії – курд. h'îm "основа", mat "гладкий, рівний".

Гобро (Hobro), місто на північний захід від Асфергу – курд. xob "гарний", ro 1. "річка", 2. "сонце".

Гольстебро (Holstebro), місто і громада в Центральній Ютландії – курд. xol "биття", ştab "швидкий", ro "річка".

Гундерстед (Gundersted), Гундеруп (Gunderup) і подібні назви, які містять в собі складову ідентичну з курд. gund "село".

Норагер (Nørager), місто – курд. nor "вогонь, світло", agir "вогонь, полум'я".

Омунгер (Omunger), історична область – курд. aman "посудина", ger "долина".

Рибе (Ribe), місто в південно-східній Данії – курд. reb "бог".

Севел (Sevel), місто – курд. sêwel "щеня".

Тандер (Tander), місцевість на сході Данії – курд. tan "основа", der "місце".

Тендер (Tønder), місто – курд. tan "основа", der "місце".

Тим (Tim), місто в західній Даніі – курд. tîm "сторона".


Таким чином, з Німеччини курди рушили на північ Ютландского півострова і тепер їх цілком обґрунтовано можемо ототожнювати з кімврами. Подальша доля кимврів, більш-менш відома з історії, також підтверджується як даними топоніміки, так і розшифровкою назв деяких німецьких племен і особистих імен.

Серед племен, яких римляни називали загальним словом "германці", були такі, назви яких можуть розшифровуватися більш правдоподібно, ніж існуючі пояснення. В першу чергу, це назва племені адуатуків, спорідненого з кімврами. Його можна перекласти як "ті, що дали клятву" (курд. ad "клятва", vāt-in, wut-in "сказати", tûke "сердитий"). Назва сусіднього племені ебуронів вважається похідною від кельт. *eburo- "тис", але можна розглядати і курд. ebûr 1. "засоби існування", 2. "сором", ebûrî "життя". В назві племені атребатів можна бачити курдське слово reb "господь" і т. д.

Судячи за збереженими історичними свідченнями, кімври способом життя і поведінкою скорше нагадували кочових степовиків, ніж мешканців багнистої і лісової Ютландії, де не могло бути і достатніх пасовиськ для їх численних стад. Виснаження грунту і зростання чисельності населення змусили їх рушити на пошуки нової землі, придатної для поселення і господарювання традиційним способом. Очевидно вони не припускали, що пошуки розтягнуться на довгі десятиліття

Ці поневіряння кімврів залишили виразні сліди в топоніміці. Очевидно не всі витримували труднощі тривалого похідного життя в кибитках і деякі мігранти вважали за краще мати постійне житло. Ними могли бути постарілі, втомлені, поранені або хворі воїни. Вони могли разом зі своїми сім'ями зупинятися назавжди в зручному для проживання місці, в той час як основна маса ківмврів рухалася далі. Саме ці групи людей давали початок новим поселенням і надавали їм свої назви. Такі поселення утворювали ланцюжки, в яких населені пункти розташовані на відстані тридцять-сорок і більше кілометрів, очевидно, в місцях тривалих зупинок. Певний час мешканці цих поселень підтримували між собою контакт, але неминуче асимілювалися більш численними сусідами. Однак назви поселень проіснували до нашого часу і вони дають нам уявлення про шляхи пересування блукачів. Однак вони не дають уявлення про час їх заснування. Це могли б уточнити археологи.

В останній чверті другого століття до н.е. якесь численне невідоме доти варварське плем'я з'явилося у Центральній Європі і буквально посіяло паніку серед мешканців Римської імперії своєю жорстокою войовничістю:


. У році 113 до РХ до Риму докотилися зловісні чутки. Їх принесли мандрівні купці з дрімучих лісів поміж Одером і Ельбою. Легіонери з північного кордону імперії, передавали їх з вуст в уста… Ніби там на півночі, за альпійськими перевалами, з'явився кочовий народ, у такому величезному числі, якого ще ніхто ніколи не бачив. Один мільйон люду з дітьми і собаками, жінками і худобою волочився на переповнених критих возах, запряжених биками, винищуючи землю на голо, як сарана. Їхнє військо творили 300000 вояків, у більшості білявих і блакитнооких, грізної статури і гігантського зросту аж до шість футів… Перед босоніж вели старші жінки у грубих льняних сорочках, провіщаючи на крові тисяч полонених, яких вони приносили у жертву своїм богам. Бо ніхто не мав шансу в битвах з ними, настільки вони були безстрашні у бою і не боялися смерті… Вони прийшли від Північного моря, де воно змішується з небом, покинувши батьківщину після того, як у своїй варварські наївності не змогли боронити її від загрози повеней мечем. Належали вони до народу кельтів або скіфів, але називали себе кимврами (Fischer-Fabian S. , 1993, 15).

Рух кимвров з Ютландії маркують курдські топоніми, які тягнуться ланцюжком від північної Німеччини і вздовж відрогів Судет аж до Баварії. Найбільш переконливими прикладами з них можуть бути такі:


Гердау (Gerdau) в землі Нижня Саксонія – курд. gerd "великий", av "вода"

Гановер (Hannover), адміністративний центр землі Нижня Саксонія – курд. hunurwer "майстерний, спритний, вправний".

Дедерштедт (Dederstedt), село в землі Саксонія-Анхальт, район Мансфельд-Зюдгарц – курд. dediri "волоцюга".

Сімільденштрассе (Simildenstraße), вулицz в Лейпцигу – курд. simil "колос", de'n "обмолочене зерно".

Гера (Gera) місто в Тюрінгії – gera "козуля".

Рашау (Raschau) селише в землі Саксонія, район Рудні Гори – курд. reş "чорний", av "вода".

Тіршендоф (Tirschendorf) місцевість в комуні Мюленталь, Саксонія – курд. tirş "кислий".

Хам (Cham), районний центр в Баварії – курд. xam "сирий, необроблений, неораний".


У Баварії також є кілька топонімів курдського походження: Мерхінг (курд. merx "ялина"), Гермерінг, Гермаринген, Гарміш-Партенкирхен (курд. germ/garm "теплий"). Сама назва країни Баварія може бути пояснена за допомогою курд. bawar "надія", що добре відповідає бажанню кімврів знайти вільне місце для поселення. Очевидно і назва Дунаю теж має кімврське походження (курд. don "топлений жир", av"вода"). Мотивація назви неясна, але праіндоєвропейський корінь мав значення "рідина", "жир", "текуча вода" (Ав. dāhnu "річка", інд. dānu "рідина, що сочиться", вірм. tamuk "мокрий", гр. δημός "жир тварини або людини", алб. dhjamë "жир, сало", нім. Ton "глина").

Судячи зі знайдених топонімів, кімври просунулися в Австрію аж до Відня, але потім повернули назад:


Пассау (Passau), місто у Східній Баварії – курд. pas "слідом за", sava "звір".

Штайр (Steyr), місто у федеральній землі Верхня Австрія – курд. steyr "зірка".

Vindobona (латинська назва Відня) – курд. windabûn "загуба, утрата".

Мурау (Murau), місто в Штирії – курд. mûr "колода" (можливо, ліпше mar "змія"), av "вода".


Перейшовши в пошуках вільної землі в Норік, кімври мали намір вторгнутися в Італію через Альпи в найбільш зручному для переходу місці. Незважаючи на те, що в битві при Нореї в 113 р до н.е. вони розбили римське військо, яке намагалося перегородити їм шлях, вторгнення в Італію з невідомих причин не послідувало. Замість цього вони потягнулися до Гельвеції, сьогоднішньої Швейцарії, де вони начебто зустрілися з тевтонами і домовилися про спільні дії. Невідомо, де і коли до них долучилися ще і амброни, плем'я суперечливого походження. На плотах ця об'єдна армія переправилася за Рейн і через Бургундію увійшла в долину Рони, населену кельтськими племенами. Допомагаючи деяким з них в міжусобицях і попутно займаючись грабунками, величезне військо обійшло всю південну Францію, але вільної землі для поселення і мирного життя тут не знайшлося. Після декількох років поневірянь було вирішено зробити нову спробу вторгнення до Італії. У цілому варвари рухалися в південному напрямку і через кілька років вишли до давньоримського міста Араузіон в Нарбоннской Галлії, очевидно, з наміром зробити нове вторгнення в Італію. Цей шлях засвідчений наступними топонімами:


Бюсан (Bussang), громада в департаменті Вогези – курд. ice "лід", seng "камінь". Пор. Сарла.

Аспа́к-ле-О (Aspach-le-Haut), громада в департаменті Лотарингія – курд. hesp "кінь", ax "земля".

Діжон (Dijon), столиця французького департаменту Кот-д'Ор в історичній області Бургундія – курд. dijûn "зло".

Мерен (Meyrin), громада в кантоні Женева, Швейцарія – курд. mey "очерет", rijîn "лити, литися".

Виши (Vichy), місто і громада в департаменті Альє регіону Овернь, Франція – курд. wehşî "дикість, безлюддя".

Сарла (Sarlat), курортна місцевість в департаменті Коррез, Франція – курд. sar "холодний", wehşî "скеля".

Сарла-ла-Канеда (Sarlat-la-Canéda), громада в департаменті Дордонь, Франція – курд. sar "холодний", wehşî "скеля".

Нажак (Najac), адмінистративний центр кантону в департаменті Аверон, Франція – курд. neçak "недобрий, поганий".

Мерюе (Meyrueis), громада в департаменті Лозер, Франція – курд. mey "очерет", rua "звір".

Алес (Alès), місто в департаменті Гар, Франція – курд. aleş "хмиз".


Римська розвідка працювала добре і назустріч варварам завчасно було надіслано дві римські армії, які знову були розбиті в жовтні 105 р до. н.е на березі Рони поблизу Араузіона. Об'єднаними силами наступаючих командував кімвр на наймення Бойорих (Boiorix). Це ім'я розшифровується досить добре за допомогою курдської мови приблизно як "швидкий іноходець"(курд. bayi "швидкий, як вітер", orxe "рись, інохідь"). І знову варвари не використали перемогу, тевтони рушили в Північну Францію, а кімври в Іспанію, але незабаром повернули назад. Зустрівшись після грабіжницьких походів у Бельгії, кімври і тевтони, знову зібралися в похід на Рим. На цей раз було вирішено не брати з собою весь обоз, щоб швидким маршем захопити Італію зненацька. Однак Рим використовував наданий перепочинок і підготувався до навали. У першу чергу була проведена реформа армії, ініціатором і організатором якої був Гай Марій. Проведення реформи і дві нищівні перемоги Марія над варварами докладно описав відомий римський історик (Плутарх. 1987, 518-531). Половина тевтонів і кімврів загинули в боях, інша половина була взята в полон. До залишених в Бельгії сімей практично ніхто не повернувся. Однак там перед походом для охорони було залишено невелике військо з шести тисяч воїнів, тому історія кімврів на цьому не закінчилася. Існує думка, що їх залишки змішалися з кельтами і дали початок племені адуатуків. (Fischer-Fabian S., 1993, 49). Але про це нижче.



Місця поселень кімврів у Східній і Центральній Європі та шляхи їх міграцій засвідчені топонімами.

На карті червоними зірозками позначені топніми, які розшифровуються курдскою мовою Також позначені місця боїв кімврів з римлянами при Норейї і Араузіо.




Походи кімврів, тевтонів і амбронів між 120 і 101 рр. до н.е.
Карта складена на основі наведеної в книзі "Deutsche Geschichte" (Herrmann Joachim. 1982, 115)

Показані на мапі шляхи руху кімврів, тевтонів і амбронів частково збігаються з розташуванням знайдених в Центральній Європі топонімів, які можуть бути розшифровані курдською мовою. Однак доказів тому, що кімври дійшли до позначеного на мапі Тевтобургія (Teutoburgium), це лише припущення на підставі назви цієї римської фортеці.

Підіб'ємо підсумок. Пракурдської етнос сформувався в ареалі між Десною, Сеймом і верхів'ями Оки приблизно в середині 1-го тис. до н.е. Одночасно з іншими іранськими племенами курди залишили свою прабатьківщину, рухаючись Десною до Дніпра. Перейшовши Дніпро, вони попрямували у бік Поділля й оселилися там надовго, очевидно серед булгар, які заселили цю місцевість раніше. Можливо, булгари були в меншості або були погано організовані, але поступово вони були асимільовані прибульцями. Про це говорить переважання на Поділлі курдської топоніміки. У середині 1-го тис. до н.е. почалося нове переселення, про причини якого судити важко. Одна частина курдів рушила в причорноморські степи і звідти вони різними шляхами потрапили в Малу Азію. Інша частина курдів рушила на захід і заселила сучасну Польщу. Однак, беручи до уваги свідчення Піфея про відповідь місцевих жителів на питання грецьких мореплавців, що вони є "господарями країни", в 4-му ст. до н.е. курди вже були в Ютландії. Походження ж слова "кімври" залишається неясним. Через два століття після Піфея зі Скандинавії в Ютландію стали проникати північні германці. Очевидно, під їх тиском курди-кімври пустилися на пошуки придатної для поселення нової землі. Так вони з'явилися в Німеччині, яку, вважали теплішою, ніж Ютландія і тому називали її germ an , тобто "тепла країна" (курд. germ "теплий і yan "сторона, бік"). Для спеціалістів етимологія етноніму germānī доcі залишається загадковою і серед безлічі варіантів існує також гіпотеза про походження цього слова від і.-е. кореня *ger- у значенні "теплий" з розширювачем m, але друга частина слова залишається без пояснення (Кузьменко Ю.К. 2011, 15 ). Кому б це прийшло в голову, що його слід шукати в курдській мові? Однак припущення, що слово виникло як назва країни, а пізніше було перенесена на її жителів, були:


Можливо, мав рацію Фейст, який вважав, що поняття Germani у античних авторів спочатку було не етнічним, а географічним і позначало племена, що жили на правому березі нижнього і середнього Рейну (там же, 143).


Зигмунд Фейст стверджував, що за часів Цезаря існувала якась етнічна спільнота, що розділяла кельтів і германців (Mees B.К. 2011, 20), але він не мав достатніх аргументів, щоб захищати свою думку. Тепер вони є.

Скупчення курдських топонімів в Бельгії та сусідньому Саарі дозволяє припускати, що залишки кімврів, які заселяли ці землі, ще довгий час зберігали свою мову, хоча з часом були асимільовані германцями, але могли зберегти традиційні племінні назви. Наприклад, назва племінного об'єднання белгів може мати кімврское походження (курд. belg "лист"). Так само і Фейст вважав, що белги за мовою не були германцями, хоча самі говорили про своє германське походження, оскільки прийшли з "Германії" на правому березі Рейну (Кузьменко Ю.К. 2011, 143). Назва землі Саар може бути пояснена за допомогою курд. se "собака", ar "вогонь". Іншими найбільш переконливими з можливих кімврских топонімів у цих краях можуть бути такі:

Берзгаузен (Berzhausen), громада в районі Алтенкірхен, земля Рейнланд-Пфальц – курд. berz "високий", hewş "двір, ділянка".

Гундерат (Gunderath), громада в районі Фульканайфель, земля Рейнланд-Пфальц – курд. gund "село", êretî "недбалість, необережність, необачність".

Мерхінґен (Merchingen), частина міста Мерціг в землі Саар, частина міста Рафенштайн в землі Баден-Вюртемберг та інші топоніми того самого кореня – курд. merx "ялина, смерека".

Мерциг (Merzig), центр району Мерціг-Вадерн в землі Саар – курд. merziq "багно, болото".

Неккар (Neckar), ріка, пп Рейну – курд. niqar "срібло".

Рейн (Rhein), ріка – курд. rêjin "лити", rêjne "злива".


На цьому у питанні про етнічну належність кімврів можна поставити крапку.




   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2452

Модифіковано : 4.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.