Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Мова скіфів

Мова скіфів


Більшість фахівців єдині в думці про іранську мовну належність не лише скіфів, але і всього населення Північного Причорномор'я скіфо-сарматського часу. Протягом багатьох десятиліть тривають спроби відновлення "скіфської мови" і визначення їй місця серед іранських (Абаев В.И. 1979, Камболов Т.Т. 2006 та ін.). Більш того, в припущенні існуванню окремих скіфської і сарматської мов робляться спроби встановлення між ними певних фонологічних закономірностей. При тому, що ні скіфської, ні сарматської мов, як єдиних для всього населення Північного Причорномор'я ніколи не було, такі "дослідження" неіснуючих мов не можна інакше охарактеризувати як схолостикою (Витчак К.Т., Кулланда С.В. 2005). Скіфологія вийшла на тупиковий шлях, однак такий її розвиток з самого початку визначений не був. У XIX ст. велися гарячі суперечки про мову скіфів і при цьому не виключалася можливість її монгольського або тюркського походження і тільки згодом взяла гору версія іраномовності скіфів (Гасанов Заур. 2002, 62). Цю оману викликано тим, що спочатку в силу різних причин не припускалося, що скіфська і сарматська мови можуть бути абсолютно різними. Тим часом, давно були відомі факти про змішаний склад населення Сарматії, але їм не надали належного значення:


Не весь антропонімічній матеріал, що пов'язується античними авторами зі скіфами, носить іранський характер. Відповідно, вказуючи на неіранское походження деяких імен, В.Ф. Міллер робить висновок про те, що "варварський елемент населення області Ольвії не обмежувався одними іранцями". Зокрема В.Ф. Міллер не вважає переконливими іранські етимології деяких імен скіфських царів, згадуваних у Геродота: Σαύλιος (Савлій, Саул), Σκύλης (Скіф), Γνουρος, Ιδάνθυρσος , Σκώπασις, так само, як і імен богів Οιτόσυρος/Οιτόσκυρος, Θαγιμασάδας, богині землі Απί, Αρτίμπασα/ Αργίμπασα, Παπαῖος, а також етноніму амазонок Οἰόρπατα (за Геродотом οἰόρ значить скіфською «чоловік», а πατα – «убивати»), топониму Εξαμπαῖος (котрий за відомостями Геродота, скіфською означав «священі шляхи»), етноніму Αριμασποι (за Геродотом «одноокі» скіфською)… (Камболов Т.Т. 2006, 74).


Тим не менше апологети іранського походження скіфів все-таки вперто намагалися шукати іранські етимології "темним" словами скіфо-сарматських часів, але іноді наукова сумлінність обмежувала ці старання і відповіді на складні питання залишалися ними для нащадків. Наприклад, є в осетинській мові слово fændyr, яким називають різні музичні інструменти. Абаєв пише про нього так:


Культурне слово, яке представляє значний історичний інтерес. Засвідчується у грецьких авторів з ІІ ст. н.е. :πανδουροσ "триструнний музичний інструмент типу лютні"… Вважають, що слово йде з лідійскої мови… Через грецький пройшло в деякі європейські мови: лат. pandura, іт. pandora, mandora, фр. mandore, (звідки в подальшому іт. mandolina, фр. mandoline). На північ від Малої Азії область поширення слова охоплює Кавказ і Південну Росію. Крім ос. fændyr пор. вірм. pandir, груз. (діал.) panduri, сван. pandvir, туш. (бацбійський – В.С.) pandur, чеч. pondur, інг. pondær. Сюди ж укр. бандура, пол. bandura. Для датування побутування слова в осетинській істотне значення має початковий f. Закон переходу pf перестав діяти в осетинській давно; такі старі слова як padcax "цар", pyl "слон", paida "користь", які увійшли в осетинську мову за посередництвом кавказьких мов, зберігають p. Тому малоймовірно, що fændyr засвоєно з кавказьких мов. Найімовірніше відносити його ще до до-кавказького, тобто скіфо-сарматського періоду історії осетин, коли був у повній силі закон pf. Можливе існування слова в скіфській пролило б світло і на укр. і пол. бандуру. (А. Абаев В.И., 1958, 448).


Незважаючи на те, що знахідки музичних інструметів у пам’ятках скіфського часу дуже рідкісні, все-таки знайдених залишків струнних інструментів досить для того, щоб виділити з них три варіанти: щипковий типу арфи, щипковий типу домри і смичковий, єдиний екземпляр якого знайдено в Пазирицькому кургані, який датується V ст. до н.е. (Фіалко О.Є. 2012. 19-21).


Праворуч: Скіфський струнний інструмент з кургану Пазирик. Реконструкція зовнішнього вигляду О.Г. Олійник. (Фіалко О.Є. 2012, 230. Рис. 5)


Так от, крім різноманітних струнних інструментів у скіфів існувало також і слово, яке мав на увазі Абаєв, і його існування є одним із доказів того, що мова скіфів була не іранською, а булгарською.


В чуваській, яка входить до булгарської групи мов, є такі слова як păntăr-păntăr – імітація тренькання струн, păntărtat – 1. бринькати, тренькати (про струнні інструменти), 2. тріщати, гуркотіти (про барабан). Оскільки чуваські слова означають не струнний інструмент, а лише гру на різних інструментах, тобто мають більш загальне значення, то саме їх слід вважати вихідними для назви різних музичних інструментів. Це логічно, але зрозуміло, що для скептиків одного факту мало, тому продовжимо розгляд питання про мову скіфів.


У літературі, присвяченій вивченню решток скіфської мови, беззастережно панує концепція про іраномовність скіфів. Все, що не має відношення до висунутого положення, заздалегідь виключається з галузі скіфознавчих досліджень (Петров В.П., 1968, 12).


Такий погляд почав формуватися з часів перших досліджень скіфської мови і був остаточно затверджений дослідженнями М. Фасмера і В. І. Абаєва (Абаєв В. І., 1965). Більше того, іранська належність скіфської мови зусиллями Міллера і Абаєва була навіть звужена виключно до осетинської як продовжувача скіфської. Необґрунтовані спроби К. Неймана та Г. Надя розглядати скіфську мову як монгольську тільки зміцнили позиції прихильників іраномовності скіфів. За таких умов В. П. Петров, продовжуючи творчий підхід до вирішення цього питання професора Новоросійського університету О. О. Білецького, міг тільки обережно критикувати застарілу методику дослідників. Сам Білецький, за словами Петрова, навів низку переконливих невідповідностей скіфської та іранських мов і зауважив, що глоси Гесіхе "найменше дають… фактів для визначення скіфської мови як іранської" (Петров В. П., 1968, 24). У цитованої тут роботі Петров чітко не висловив своєї остаточної думки щодо мовної належності скіфів, але він закликав не обмежуватися дослідженнями скіфської мови тільки на іранській основі і приводив, як приклад, деякі, досить переконливі, відповідності скіфської і фракійської мов. Для дослідження зв'язків скіфської мови з фракійським вчений склав скіфо-фракійський ономастикон, в якому він для кожної глоси представив пропоновані раніше іншими мовознавцями іранські (головним чином перські й осетинські), а також свої і Дейчева фракійські, а іноді й інші відповідності (Петров В. П., 1968, 118-143). За словами Петрова, "далеко не у всіх випадках можна сказати з упевненістю, що це ім'я власне фракійське, а не іранське, і іноді неможливо розділити скіфські та фракійські глоси, оскільки лінгвістичний матеріал обох мов суміжний, з якісно спорідненою джерельній базою і пов'язаний хронологічно" (Петров В. П., 1968, 115-117). Слід зазначити, що вперше зібрав і опублікував епіграфію Причорномор'я російський вчений В. В. Латишев. Очевидно, його дані в якійсь мірі використовували Петров і Абаєв, а вже їх списки були взяті для наших досліджень.

Таким чином для наших досліджень був складений розширений Скіфський ономастикон, і була зроблена спроба всім без винятку приведеним в ньому глосам підшукати нові відповідності з індоєвропейських, тюркських, фінно-угорських і кавказьких мов, які б могли підтвердити або спростувати наші припущення про мовну належність скіфів. Такий підхід обумовлений тим, що античні автори, знайомі з перською мовою (давньогрецькі, римські, візантійські, арабські, перські), ніде не відзначали, що мова скіфів була з нею в чомусь схожа (Лайпанов К.Т., Мизиев И.М. 2010, 33). Отож, пошукове поле треба було поширити.

Використовуваний реєстр ономастикону знаходиться у стадії постійного оновлення та перевірки. Деякі імена відносяться до більш пізнього, сарматського періоду, але виділити їх непросто. Багато етимологій переглядається відповідно до нових даних, у складних випадках сумнівні імена перевіряються на відповідності словам багатьох інших мов. Тому кількісна оцінка певною мірою змінюється, хоча висновки, зроблені після первісного аналізу залишаються в силі. Зі списку видно, що з більш, ніж 170-ти імен близько восьми десятків може бути задовільно пояснено тільки за допомогою чуваської лексики і ще 30 можуть мати як чуваське, так і курдське (іноді афганське) тлумачення. При цьому приблизно 50 імен отримують вельми прийнятний для антропонімії сенс при добрій фонетичній відповідності. На основі курдської мови може бути пояснено близько 30 імен, але лише сім з них є достатньо переконливими. Досить багато слів (близько 40) можуть мати різне тлумачення на основі чуваської, іранських, балтійських та інших мов. На основі різних іранських мов може бути пояснено ще понад двадцять імен і половина з них має прийнятний сенс, з яких шість можуть мати осетинські корені, чотири-п'ять – афганські, решта пояснені на підставі спільноіранських слів. Зроблений раніше висновок (див. статтю Генезис скіфської культури), що упевнено можна говорити лише про дві складові скіфської спільноти – булгарську і курдську, підтверджується. Деякі характерні імена, які мають досить виражене осетинське походження, можуть відноситися вже до пізніших часів. Кілька імен мають виразне балтійське походження. Однак це не означає, що серед скіфів могли перебувати також балти. Очевидно, ці імена відносяться до племінної верхівки балтів, представники якої могли мати зв'язки зі скіфами.

Самі скіфи називали себе сколотами (Σκολοτουσ).Слово "не має відношення до індоіранських мов" (Шапошников А.К., 2005, 41), важко знайти його і в інших мовах. Найбільш близьким за значенням і звучанням є чув. салат "розкидати, розсіювати". Невелике фонетичне невідповідність може бути легко пояснено, а значення «розкиданий, розсіяний» для назви народу підходить дуже навіть непогано. Згадаймо, що так себе називали і слов'яни:


В давнину обидва ці племені ( слов'яни і анти – В.С.) називали себе спорами [розсіянні], думаю тому, що вони жили, займаючи країну« «спорадно», «розсіяно», окремими селищами (Прокопій Кесарійський, III, 14 ).


Частина топонімії Скіфії, згадувана істориками, добре розшифровуэться засобами чуваської мови. Ось деякі приклади:

Ексампай, місцевість між Борисфеном і Гіпанісом – чув. уксăм "дикий часник" і пай "частина (маси, кількості, простору, часу і т. п.) Хоча Геродот міг дещо спотворити назву і тоді її можна пов'язувати з місцевістю Ойум (див нижче)".

Ойум, назва місцевості в Скифии – чув. уçам „площа, територіфя”. Цю назву, наведену готським істориком Йорданом, можна співвідносити з містом Ізюм.

Пантикап, річка в Скифии (сучасна назва Молочна) – чув. пăнтăх "плеснява" і кап "зовнішній вигляд".

Танаїс, грецька назва Дону – чув. тăнăç "спокійний, тихий".


Значна частина скіфської топонімії збереглася на території України до нашого часу. Ця тема розглядається в розділі Булгарська топонімія в Східній Європі, але тут можна зупинитись на найбільш переконливих прикладах. Взагалі свідчення правильності розшифровки топонімів може бути їх відповідність навколишньому середовищу або розташування у певній закономірності – скупченнями або ланцюжками.

Західніше Черкас з одного болота витікають річки Ірдинь, яка впадає в Тясмин, пп Дніпра, та Ірдинька, яка впадає в Дніпро вище міста. Річки поєднані смугою боліт. Уважно роздивившись карту, можна зрозуміти, що колись це була протока, яка відділялася від Дніпра так, що утворювався острів, на якому було побудовано Черкаси. Чуваське иртěн “відділятися” дуже пасує до цієї ситуації. Та і сама назва міста може бути давньобулгарського походження. В Чувашії є не менше десятка населених пунктів із закінченням на -каси від чув. касы “село, вулиця” (Егоров Г., 1993, 38). Для першої частини слова в чуваській мові також є широкий вибір – чув. чĕр 1. "живий", "рухливий", 2. "рвати", 3. "дряпати". 4. "коліно".

В Черкаській області є ще кілька топонімів. які розшифровуються чуваською мовою:

Боярка, село в Лисянському районі – чув. пайăр "власний". Населені пункти з такою самою назвою є в Київській і Одеській областях.

Жашків, місто – чув. шашкă "норка".


Журжинці, село північніше Дзвенигородки на Черкащині і с. Журжевичі північніше Олевська на Житомирщині – чув. шăршă “запах”.

Умань, місто – чув. юман “дуб”. Характерно, що в Умані існувала природна діброва під назвою Дубинка, від якої зберігся лише один дуб 300-літньго віку (див. фото ліворуч).

Халаїдове, село в Монастерищенському районі – чув. хăла “рудий”, йыт “пес”.


В Кіровоградській області є село Кандаурове, розташоване над річкою Кандаурівські води, ліва притока (лп) Інгулу, лп Південного Бугу. Ці назви пояснюються за допомогою чув. кăн “поташ” і тăвар “сіль”. Давні булгари-скіфи вміли добувати сіль методом випарювання і продавали її сусідам (Стецюк В., 1998, 57). Але тут йдеться не про звичайну, кухонну сіль, бо тоді не треба би було спеціального означення для слова тăвар. Отож може матися на увазі поташ (карбонат калію). Поклади цієї солі зустрічається в природі і вона відома людям з давніх часів. На смак поташ гіркий, а про річку з гіркою водою в Скіфії згадував Геродот. Описуючи річку Гіпаніс (Гіпаній), він зазначав, що ця річка має спочатку солодку воду, а на відстані чотирьох днів шляху від моря її вода стає дуже гіркою. Гіпаніс звичайно пов'язується з Південним Бугом, але не виключено, що за його витоки бралися витоки Інгулу.


В цій же області є ще кілька топонімів, які можуть бути розшифровані засобами чуваської мови. Серед них такі:

Камбурліївка, село в Онуфріївському районі – чув. кампăр "гриб", пурлă "багатий".

Одая, в Голованівському районі – чув. утăр 1. "сіно", 2. "улоговина, долина", ай "низ, низький". Сіл з подібними назвами (Одаї, Одаїв та ін.) в Україні є ще шість-сім.

Спасо-Мажарівка, село в Знам'янському районі – чув. мушар "міцний".


В більш південних областях є скупчення топонімів, які можуть бути розшифровані не тільки засобами чуваської, але і інших тюркських мов. Виділити серед них скіфо-булгарські назви складно, але деякі з них піддаються розшифровці тільки чуваською мовою:

Бірзула, стара назва смт Подільськ Одеської обл. – чув. пыр 1."горло",2. "гирло". 3. "йти" і çul "путь, дорога".

Калантирівка, місцевість у Запоріжжі – чув. хулăн "грубий, товстий", "густий", тырă "посів, посіви".

Катражка, село в Синельниківському району Дніпропетровської обл. – чув. катрашка "горбиста місцевість".

Касаєве, село у Васильківському районі Дніпропетровської обл. – чув. кăсăя "синиця".

Кашкарівка, село в Солонянському районі Дніпропетровської обл., Кашкарне, село у Троїцькому районі Луганської обл. – чув. кашкăр "вовк".

Костромка, село у Великоолександрівському районі Херсонської обл. – чув. кăстăрма "дзиґа".

Латівка, села в Широківському районі Дніпропетровської обл. і в Біляївському районі Одеської обл. – лат "користь" .

Маяки, села в Біляївському і Окнянському районі Одеської обл., у Слов'янському районі Донецької обл. – чув. мăяк "лобода".

Мажари, село в Синельниківському районі Дніпропетровської обл. – чув. мушар "міцний".



Скіфо-булгарські топоніми в степу.


На мапі скіфо-булгарської топонімії вздовж правого і лівого берегів Дніпра тягнуться два або навіть три ланцюжки топонімів. Імовірно давні населені пункти були розташовані вздовж торгових шляхів і вели в Крим. У таврійському степу ланцюжки обриваються через відсутність там постійного населення в неспокійні часи. На півночі Криму і на узбережжі Перекопської затоки є великі поклади солі. З давніх-давен люди їздили в Крим по сіль і її треба було транспортувати на далекі відстані. Ще в часи ранньої бронзи носії культур шнурової кераміки вимінювали свої вироби на сіль. Археологи знають, що найпершими і найважливішими торгівельними трактами були соляні шляхи (Болтрик Ю.В. 2014, 71).

Два ланцюжки, показані на мапі, сходяться біля острова Хортиці. За свідченням Константина Багрянородного одна з найдавніших дніпровських переправ знаходилась біля Крарійського мису (вище острова Хортиці), яка відповідає сучасному Кичкаському перевозу (Кудряшов К.В. 1948, 106, 110). Отож, можна припускати, що торгівельний шлях з Криму в цьому місці розгалужувався. Одна дорога і далі йшла суходолом у харківському напрямку, а друга починалася після переправи через Дніпро і йшла його правим берегом. Такі напрямки шляхів підтверджує археологія:


Своєрідними індикаторами вірогідних місць збору солі поблизу морського узбережжя є сліди трас стародавніх шляхів, що від моря вели на північ. Напрямки цих доріг фіксують субмеридіонально орієнтовані ланцюги курганів від моря вглиб степу (Болтрик Ю.В. 2014, 71).


Якщо ланцюжки топонімів збігаються з ланцюжками скіфських курганів, то їх булгарське походження не може викликати сумніву. Тут слово за українськими археологами, хоча вони дуже скептично ставляться до можливості булгарського походження скіфів. Перша робота у цьому питанні (Стецюк В.М. 1999), залишилася без уваги, а персональні спроби зацікавити спеціалістів залишилися без результату.

Той факт, що поселення давніх людей залежали від економіки підтверджує також розташування скіфо-булгарських топонімів в східній частині України. На приведеній нижче мапі топоніми особливо густо розташовані на Донбасі, де також є поклади солі у Торських озерах і мідної руди у Бахмутській улоговині. Мідний рудник Картамиш експлуатувався з часів бронзової доби (Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. 2009, 102 і далі).



Скіфо-булгарські топоніми у Східній Україні.
Топоніми булгарського походження позначені червоним кольором, а осетинського – зеленим.


Изюм, місто в Харківській обл. – чув. 1. ĕç "робота", йум "ділянка"; 2. уçăм "площа, територія". Див. Ойум.

В Одеській області є скіфо-булгарських скупчення топонімів, які інколи повторюють розглянуті вище назви: Бірзула, Боярка, Кодима, Одаї, Маяки, Саханське. Це можуть бути сліди тої Малої Скіфії, до якої скіфи мігрували під тиском сарматів.

Уважно ставлячись до поглядів іраномовності скіфів, нами була спроба відшукати сліди перебування предків осетинів не тільки степах України, але і на найближчих територіях. Результати цих пошуків подані в розділі Осетинська топонімія . Тут дається лише короткий виклад цієї теми.

Осетинські топоніми зустрічаються в достатній кількості, що може підвищити ймовірність їхнього походження, в смузі, яка тягнеться від Брянська до Ростова і далі вздовж узбережжя Азовського і Чорного морів. У цій смузі є скупчення осетинських топонімів в Білгородській області і в сусідніх областях України та Росії. Очевидно, в цих місцях по сусідству з поселеннями мадярів осетини затрималися надовго. Імовірно перебування тут осетин відноситься до передскіфського часу. Невелика частина осетинських топонімів неначе відділяється від цього скупчення і йде вздовж Ворскли до Дніпра. Ними з натяжкою можуть бути Охтирка, Котельва, Кобеляки і Царичанка. На Донбасі дві назви Сентянівка і Царівка можуть мати осетинське походження. Більш нічого подібного на осетинські назви в степах України поки що виявлено не було, в той час як велика кількість топонімів в Північному Причорномор'ї пояснюється за допомогою чуваської, давньоанглійської, грецької та курдської мов. Це дає підставу припускати, що основна маса осетин в скіфо-сарматський час перебувала серед населення степів Передкавказзя. Однак їхні сліди в топоніміці в цих місцях проявляються слабо. Очевидно нові міграційні хвилі відтіснили осетин в гори Кавказу, а їх найменування населених пунктів і географічних об'єктів були замінені на власні новоприбулим населенням. Про це може говорити приклад заміни осетинської назви Улка височини Ергені, яка тягнеться приблизно від Волгограда до Елісти. Топоніми, які вузькою смугою тягнуться від гирла Дону уздовж узбережжя Азовського і Чорного морів можуть бути розшифровані осетинською мовою. Проте розшифровка має імовірністний характер з причини відсутності надійної прив'язки топонімів до особливостей місцевості. Тільки складна назва Геленджик, що не мала досі надійної етимології, може бути більш впевнено розшифрована за допомогою осетинської мови завдяки добрій звуковій відповідності з урахуванням цілком допустимої асиміляції. У меншій мірі це відноситься до назв Тамань і Сочі, де ми також маємо добру звукову відповідність, але вона може бути випадковою з уваги на очевидну простоту назв.

Засобами чуваської мови можна розшифрувати імена багатьох персонажів скіфської міфології. Наприклад імена головних скіфських богів Папая та Апі можна розуміти як "дід" і "баба", тобто в розумінні їх як "прабатьків", відповідно до чув. папай "дід" та чув. эпі "баба-повитуха". Інші скіфсько-чуваські збіжності розглядаються в розділі Скіфська міфологія. Укр. бабай “дід”, здебільшого вживається в сенсі “страшний дід”, яким лякають маленьких дітей, саме і пов'язаний зі скіфським Папаєм. Предки українців чужого бога визнавали, але не шанували і, очевидно, боялись надаючи йому страшних рис.

Таким чином,праця В. Абаєва "Скіфо-сарматські наріччя" (Абаев В.И. 1979), в якій він намагається реставрувати скіфську мову надуманими етимологіями власних імен та інших реалій скіфсько-сартматського часу на основі іранських мов, має тепер лише історичну цінність. Більшість з його етимологій в нашому ономастиконі спростовується, але на деяку їх частину не звертається увага через очевидне безглуздя. І якщо під ім'ям скіфів можуть ховатися різні народи, то ті скіфи, про яких писав Геродот, є давніми булгарами. Поки така точка зору не буде прийнята, вся скіфологія буде топтатися на місці.





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3125

Модифіковано : 1.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.