Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Скіфська міфологія

Скіфська міфологія


Розмова про скіфську міфологію слід почати з того, що за два тисячоліття до появи в степах України скіфів існували трипільська і древнеямной культури. Питання про етнічну приналежність трипільської культури є дискусійним, а творцями давньоямної були тюркські племена (див. розділ Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи ). Вивчаючи скіфську міфологію, не можна залишати поза увагою культурну спадкоємність, яка могла мати місце протягом тисячоліть.

Існує численна література присвячена скіфській міфології, однак більшість дослідників спочатку безпідставно відносять скіфів до іранських народів, а потім до такої помилкової посилки вибірково підганяють більш-менш годящі факти для пояснення довірливим читачам сенсу імен богів, міфів і легенд або сцен зображених на скіфських вазах тощо. Обмеженість такого підходу не залишається без уваги і піддається суттєвій критиці:


У скіфології робилися спроби реконструкції "скіфської моделі світу". Однак, з нашої точки зору, вони не були всеохоплюючими з тієї причини, що реконструкція проводилася на індоіранській мовній та міфологічній основі, можливості якої, як уже говорилося, для тлумачення скіфських міфів обмежені (Гасанов Заур. 2002, 354).


Автор наведених рядків зробив серйозну спробу реконструкції "скіфської моделі релігійно-міфологічної системи світу на основі тюркських мов" (там же, 303-358). Така спроба викликає велику довіру, але при цьому залишається незрозумілим факт повного ігнорування чуваської міфології і чуваської мови, що зберегли архаїку світогляду і мови древніх тюрків. Представлена ​​Гасановим модель була б більш досконалою при зверненні до духовної спадщини чувашів. У цьому нарисі ми спробує усунути цей недолік в підході до вивчення міфології скіфів.



Ідентифікуючи зі скіфами давніх булгар, ми отримуємо задовільне пояснення показовому факту відсутності у скіфів культу вогню, колеса і колісниці, так характерного для іранських народів. І в той же час скіфська міфологія знаходить прийнятне пояснення при розшифровці імен скіфських богів засобами чуваської мови, а пам'ятники скіфської культури мають певне відображення в чувашских віруваннях і звичаях, хоча деякі з них до скіфських не належать, як наприклад загадковий Збруцький ідол (див. фото зліва)

Тотемний стовп, знайдені в річці Збруч в 1848 році, традиційно вважається слов'янським пам'ятником, але на думку деяких вчених він не має аналогій в слов'янської міфології, зате виявляє велику схожість зі скіфськими кам'яними скульптурами. Це дає підставу пошукати розгадку цього статуї в скіфської міфології.

За твердженням Геродота скіфський культ не знав зображень богів, але М. Ростовцев бачив в цих словах протиріччя з фактами, вказуючи на наявність зображень скіфських богів, які виготовлялися для скіфів греками. Правда, він давав цьому факту пояснення в тому, що вони нібито належать до більш пізнього періоду як результат еллінізації іранського населення степів Ростовцев М.И, 2002, 55), залишаючи поза увагою кам'яні антропоморфні статуї в степах.


Д. Раєвський стверджує, що зображення людини запозичені скіфами з давньосхідної та іонійскої традицій, розглядає еволюцію статуй і приходить до висновку, що вони відображають спосіб моделювання світобудови, вказуючи, що деякі дослідники дотримуються їх міфологічного тлумачення(Раевский Д.. 2006, 246-254)


Праворуч: Степова кам'яна скульптура. Парк-музей кам'яних баб (Луганськ).


У 2011 р. у селі Ручаївка Запорізького району був виявлений гранітний стовп, який після дослідження виявився скіфською антропоморфною стелою (див. фото нижче).



Ліворуч: Стела з Ручаївки, лицева сторона
. Фото з журналу "Археологія" (Остапенко М.А., Панченко І.В. 2014, 61. Рис. 2)


Згідно з описом фігури вона належить до різновиду антропоморфних стовпів. На грудях фігури, що представляє чоловіка, видно два кола, які зображають нагрудні бляхи. В правій руці він тримає масивний ритон. На поясі добре видно пасок з бляхою-застібкою, на котрому висять акінак і горит. Руки чоловіка зігнуті в ліктях і, як звичайно буває у таких фігур і в похованнях, права рука притиснута до грудей, а ліва -до живота (пор. зі Збручским ідолом і фото нижче). Таємний сенс такого положення рук поки що не має пояснення, але воно практикується в похованнях впродовж тисячоліть.

В 1992 р. експедиція Товариства Лева (Львів) на трипільській стоянці біля села Мошанець Кельменецького району Чернівецької обл. розкопала під керівництвом к.і.н. В.С. Артюха поховання чоловіка з таким самим положенням рук. Очевидно такий ритуал скіфи-булгари перейняли від трипільців, ще тоді, коли вони проживали з ними у близькому сусідстві. Українські археологи, детально описавши скульптуру з Ручаївки, зробили наступне узагальнення:


Схоже, що саме в архаїчну добу цим пам’ятникам надавали домінантного символізму «світового дерева» або ж фалоса, на яких лише з’являються антропоморфні риси. Пізніше вони набувають все більше людиноподібної форми з поступовим переходом до анатомічності скульптурної пластики, а, можливо, й персоналізації образу (там же, 63).



Поховання чоловіка з трипільської стоянки поблизу с. Мошанець
. Фото Валентина Стецюка.


Однак, розглянемо спочатку легенду про походження скіфів. Згідно з цією легендою першою людиною в колись пустельній країні був Таргітай, син Зевса і дочки бога ріки Борисфена (Геродот, IV, 5). Перша частина слова добре відповідає д.-тюрк. täŋri 1. "небо", 2. "бог" (балк., карач. тейри, тур. tanri, чув. турă, якут. таŋара и др. "бог"). При д.-тюрк. toj "бенкет", балк., карач. той, тат., чув. туй "весілля" ім'я Таргитай можна пояснити як "весілля богів". Це весілля можна віднести до відомої в міфології категорії "священних шлюбів" першопредків (Левинтон Г.А., 1991. Том 2, 422-423). У Таргітая було три сини: Ліпоксай (Λιποξαισ), Арпаксай (Αρποξαίς) и Колаксай (Κολαξαισ). В.І. Абаєв вважав, що другою частиною цих імен є – ксай і виводив її з ір. *xšaya "цар-володар" (ав. xšayā- "сяяти, блискати"), а імені Колаксай давав таку етимологію: *Xola-xšaya "Сонце-цар" (Абаев В.И., 1965, 35). Перша частина відновленого імені викликає великий сумнів при відсутності засвідченого хоч би в якійсь іранській мові слова *xola, хоча в багатьох з них є xor/xur "сонце" (від д.-ір. *xwar). Сам Абаєв вважав перехід rl для іранських мов нехарактерним і шукав йому пояснення (Там же, 36), але пізніше в іншій роботі все-таки визнав, що «перша частина не ясна» (Абаев В.И., 1979, 310). На те, що це ім'я не індоіранське вказує А.К. Шапошников (Шапошников А.К., 2005, 41). Два інших імені звичайно пояснюють як Гора-цар і Глибина-цар, що дозволяє бачити в усіх іменах зв’язок з елементами світобудови – верхнім, середнім і нижнім світами (Дудко Д.М., 1988, 66).

Однак є ще й інша можливість інтерпретації всіх трьох імен на базі чуваської мови. В першу чергу звертає на себе увагу тюрк. arpa "ячмінь" (чув. урпа) і, далі, типово тюркське сай, котре, як і ксай, може бути другою частиною всіх трьох імен. В такому випадку ці імена можн розділяти на дві частини і так: Арпак-сай, Колак-сай та Ліпок-сай. Чув. сăй "частування" разом з arpa ситуаційно добре підходить до імені Таргітай, бо ясно, де весілля, там і гостина. Таким чином, Арпаксай – це "страва з ячменю". Поява в цьому слові епентези к, очевидно, мотивована подібністю звучання до двох інших імен.



Відповідно сенсу слова arpa також і колак та ліпок повинні мати значення таких предметів, з котрих можна приготувати яку-небудь страву. Замість колак може підійти із врахуванням значення чув. кайăк "птах". Оскільки чув. а може відповідати д.тюрк. o, а чув. ă- д.тюрк. a (Рона-Таш А., 1987-1, 47), єдине заперечення може викликати невідповідність лй. В чуваській мові д. тюрк. l збереглося, тому цей перехід тут ніби не є закономірним, але в принципі він досить поширений в інших мовах (зокрема, в угорській мові ly вимовляється як j). З другого боку в чуваській мові наявне семантично близьке кăлăк "квочка", що збільшує імовірність перекладу Колаксай як "страва з птиці". Що ж стосується імені Ліпоксай, то, можливо, воно дещо спотворене Геродотом або його інформатором. Мабуть, Ліпоксай мало би звучати як Паликсай, тоді б перша частина імені добре відповідала д. тюрк. balyk "риба" (суч. чув. пулă). Отже, на весіллю богів було подано три страви – частування з птиці, з ячменю та з риби. Перша б відповідала скіфським уявам про "верхній світ", друга б стосувалася "середнього світу", а третя – "нижнього". Таке уособлення елементів світобудови ліпше відповідає ідеї, тому що розуміння гори як "середнього світу" можна визнати лише з великою натяжкою. Гора скоріше б підійшла до поняття "верхнього світу".



Тричленну модель світобудови булгари запозичили у трипільців, які поділяли світ на підземний, наземний і небесну сферу. Про це свідчать орнаментальні композиції на пам'ятках трипільскої культури, які сягають доби енеоліту [Залізняк Л.Л. (ред.). 2005, 125]. Чуваська народна космогонія також уявляє світ з трьох ярусів, але надземних, а саму Землю – квадратовою. Такій уяві в цілому відповідає Збручанський ідол, з якого ми почали розмову. За формою він розділений на три вертикальні яруси і в перетині має квадрат. І, як виявляється, чуваші досі давні вірування представляють у формі круглих або чотирикутних тотемних стовпів. Альбом з фотографіями скульптур етнокультурного парка «Сувар» у Чебоксарах наочно це демонструє. Серед кількох десятків дерев'яних фігур можна знайти кілька таких, які мають віддалену подібність до Збручанського ідола (див. фотографії вище). Звертає на себе увагу характерне положення рук крайньої лівої фігури. А в цілому, є підстави вважати, що спорудження чуваських тотемних стовпів в давнину мало те ж призначення, що антропомофних статуй скіфів, які були "одним з предметних втілень космічного стовпа як уособлення світопорядку" (Раевский Д.. 2006, 251).

У 1973 році у селі Керносівка Новомосковського району Дніпропетровської області був знайдений камяний ідол, який датується кінцем ІІІ — початком ІІ тис.до н.е. Він так само, як і Збручський ідол має чотирикутну форму. Зображення на ньому дають певну уяву про матеріальну і духовну культуру населення причорноморських степів того часу та її зв'язки з трипільською.


Ліворуч: Керносівський ідол. Січеславський історичний музей імені Дмитра Яворницького. Фото з сайту Українські старожитності


На передній частині ідола зображена сцена полювання і кілька сокир різного типу. Над поясом ідола малюнок нагадує черепаху. В нижній частині ідола зображено фалос, а під ним два коня. На лівій стороні ідола розміщено орнамент, а під ним – двоє людей, які ніби танцюють. Ще нижче – малюнок бика. На задній стороні зображено Дерево життя. Крім того, є зображеня знарядь праці коваля або металурга.

У легенді про походження скіфів розповідається, що за часів царювання синів Таргитая на землю впали золоті плуг, ярмо, сокира і чаша, які дісталися наймолодшому Колаксаю, а разом з ними і все скіфське царство. Логічно припустити, що перш, ніж впасти з неба, ці предмети повинні були на небі перебувати. Серед астронімів індоєвропейських народів в даний час відповідних слів, пов'язаних з цими предметами, немає. У зв'язку з цим витлумачити подію засобами індоєвропейських мов не вдається. Правдоподібне тлумачення було запропоновано М.Ч. Джуртубаєвим. Він пов'язує плуг з сузір'ям Великої Ведмедиці, яке карачаєво-балкарською мовою називається Мырыт джулдузла "Сузірря Леміша" (кар. балк. мырыт "леміш"). Сузір'я Терезів карачаєво-балкарці називають Боюнсха юнса джулдузла, при тому що кар., балк. боюнсха "ярмо". Сузір'я Північна Корона нагадує чашу і карачаєво-балкарською називається Чемюч джулдузла (кар., балк. чемюч "чаша") (Лайпанов К.Т., Мизиев И.М. 2010, 44). Відповідність сокирі Джуртубаєв бачить в назві сузір'я Оріона "Гіда джулдузла", але відповідного слова в карачаєво-балкарській мові не знайдено.


Чуваші называють старовиннй плуг акапуç і це слово присутнє в діалектній назві Великої Ведмедиці (Акапуç çăлтăрĕ). Аналогія з карачаєво-балкарською назвою очевидна і очевидна схожість сузір'я з плугом (пор. фото Великої Ведмедиці праворуч). А в цілому тлумачення легенди за допомогою тюркських мов переконливе, але наскільки пов'язані балкарці і карачаївці зі скіфами ще треба з'ясовувати. Самоназва балкарців зберігає давню назву булгар (болкар). Також є чимало болгаро-балкарських лексичних сходжень (Мизиев И.М. 2010-2, 305). Балкарці за часів Хазарського каганату були сусідами булгар і могли запозичувати у них назви сузір'їв.




Ліворуч: Богиня Табіті (Ταβιτί) з дзеркалом у руці. Золота бляха з чортомлыцького кургану.




Так само, використовуючи чуваську лексику можна пояснити і імена усіх скіфських богів. Чуваський пантеон як складова загальнотюркського сформувався незалежно від грецького, але Геродот намагається знаходити подібність між скіфськими і грецькими богами. Найбільш шанована у скіфів богиня, котра відповідає цнотливій грецькій Гестії, богині домашнього вогнища, мала ім’я Табіті. З цього приводу М. Ростовцев зауважив:



На перший погляд виглядає дивним знайти в іранському пантеоні богиню з неіранскім ім'ям Табіті, яка займає в ньому найвище місце, в той час як верховний бог займає лише друге місце. (Rostovtseff M. 1922, 107)


М. Ростовцев дав цьому фактові своє роз'яснення, котре, певно, не задовільнило В. Абаєва і він, шукаючи паралелі між скіфською і осетинською міфологіями, відповідність Гестії та Табіті бачить в осетинському божестві домашнього вогнища і ланцюга над ним на ймення Сафа. В сказаннях Сафа виступає в ролі бога-коваля і при цьому особливо підкреслюється виготовлення ним залізного ланцюга, який він подарував людям (A. Абаев В.И. 1979, 10).

Як бачимо, подібність бога чоловічої статі до богині Табіті дуже віддалена і саме ім'я Сафа не має тлумачення в осетинській мові. Очевидно, з часом Абаєв зрозумів надуманість свого трактування і знайшов для пояснення імені Табіті ніби іранске слово tapayati "зігрівачка" (Гасанов Заур. 2002, 93). Однак сенс імені занадто прозаїчний і нічого не говорить про особливості богині. Навпаки, її цнотливість знаходить відображення в чуваському виразі тупа ту "давати клятву, присягати", тобто ім'я може означати "та, яка дала обітницю безшлюбності". У чувашів досі зберігся звичай „тупа ту” (давати клятву вірності при шлюбі), а карачаєво-балкарські жінки клянуться "Тобади!" (Лайпанов К.Т., Мизиев И.М. 2010, 43)

Дмітрій Раєвський трактує слова Геродота про особливо священі клятви скифів (τάς βασιλτηίας ίστίαζ) як клятви "царським Гестіям", тобто клятви іменем Табіті (Раевский Д. 2006, 65). Він же пояснює наявність дзеркала в руці богині існуванням ритуалу вінчання та іншої обрядовості, пов'язаних з одруженням, в яких дзеркало присутнє як невід'ємний традиційний атрибут (там же. 73). Як бачимо, чуваський звичай напряму пов'язаний зі звичаєм скифським.


Праворуч:Інтер'єр булгарського печерного святилища на Дністрі неподалік села Стінка. Зарисовка Валентина Стецюка. 1989 р.


Надпис, зроблений чуваськими рунами на вівтарі давнього святилища на Дністрі, розшифровується саме так. Є й інше тлумачення імені Табіті на тюркській основі – тюрк. таб "рід, плем’я" + ити "пані, цариця" (Кадырджиев К.С., 1983, 141). Пояснення дуже сумнівне через співзвуччя з чув. йытă "пес".


Грецьким Зевсу ті Геї, за Геродотом, відповдають скифські Папай (Παπαῖος) та Апі (Ἀπί), імена яких можна розуміти як "дід" і "баба", тобто "прабатьки" відповідно до чув. папай "дід" та чув. эпі "баба-повитуха". Подібні слова є у всіх тюркських мовах, але чуваські відповідають скіфським богам в найбільшою мірою. К. Кадирджиєв відмічає:


Скіфська основа Папай семіотично і фонетично повністю відповідає чуваському варіанту папай "дід, грім" – Папай тура "бог грома" (Там же, 142)


Функції грецького бога Аполлона різноманітні, але найбільш часто він виступає як стріловержець, губитель (Лосев А.Ф. 1991. Том 1, 92-95). В скіфській міфології йому відповідає Ойтосир, ім’я котрого можна розуміти як "той, що накликає біду" (чув. айта "прикликати " і шар "біда"). Ім’я скіфської богині Аргімпаси (Ἀργίμπασα), з котрою співвідноситься грецька богиня плодючості Афродита, можна пояснити з прилученням чув. арăм "жінка" або ăрăм "закляття" і пусă "поле". За певних умов можна пояснити і ім’я скіфського бога Тагімасада (Θαγιμασάδας), який відповідає грецькому Посейдону, володарю морів та усіх водних стихій. В свій час Посейдон, намагаючись погубити Одисея, розбив його пліт, тому в даному випадку можуть мати інтерес чув. такана "корито" (можливо, раніше "човен") і шăт "продірявлювати". У балкарців і карачаївців є бог води, дощу і стихійних лих Фукмашакъ (Лайпанов К.Т., Мизиев И.М. 2010, 42).

І, нарешті, про легендарних амазонок. Це ім'я (від гр. Αμαζων) відоме нам від Геродота і означає войовничих жінок, вершниць.


Відповідно до давньогрецької народної етимології воно пояснювалося як α-μαζωσ "безгруда" (гр. μαζωσ поетично "груди"), оскільки амазонки, як говориться в одному з грецьких міфів, відрізали собі праву грудь для того, щоб краще стріляти з лука. Пояснення цікаве, але воно не зовсім задовольняє вчених.


Ліворуч: Геракл вступає в бій з амазонкою
(Metropolitan Museum of Art, Нью-Йорк, США)

Можна дати інше пояснення, використовуючи лексику чуваської мови, тим більше, ця загадкова назва співзвучна етноніму "алазони", який можна розшифрувати як как «пістряві люди» (чув. ула «строкатий, пістрявий», çын "людина). Прийнявши до уваги чув. амă "самка, матка", ми знаходимо пояснення слову амазонка – "мати людини (людей)". Чуваські вчені дають інше пояснення: амă "жіноче начало", çĕн — "вояк-переможець" (журнал Жизнь и Литература)


У Чуваському національному краєзнавчому музеї в місті Чебоксари відразу при вході стоїть статуя жінки-амазонки (див. Фото праворуч). Пояснення цьому факту полягає в тому, що деякі звичаї чуваських жінок нагадують спосіб життя амазонок, а елементи їхнього одягу подібні до бойових доспіхів.


Амазонка з Чуваського краєзнавчого музею. (Фото з сайту Ярмарка Мастеров)


Геродот пояснює походження савроматів від шлюбу амазонок зі скіфами і пише:


… а амазонок скіфи називають ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою чоловіковбивці, бо ойор – це їхньою мовою чоловік, а пата – вбивати (Геродот, IV, 110-116).


Таким чином, Геродот чітко вказує на два скіфські слова ойор і пата і дає їх значення. У сучасній чуваській мові ăйăр означає "жеребець", а патака – "палиця". Перше слово могло означати також і "самець", а тому і "чоловік". Друге слово може бути похідним від незафіксованому чув. *пата "бити, вбивати". Цю ж версію підтримує Заур Гасанов, вказуючи, то "ця точка зору має місце в азербайджанській науці", із залученням тюрк. ar "чоловік" і bat, batyrmaq "вбивати", "вмирати" (Гасанов Заур. 2002, 59).

Інше найменування амазонок ορμαται дає підставу для подальших міркувань, оскільки є чув. ar "чоловік". У такому випадку і друга частина слова -ματα повинна була б мати значення "бити, вбивати". У чуваській мові такого слова не знайдено, але воно могло походити від *bata-. У тюркських мовах перехід b в p і m однаково можливий, тому в протобулгарській мові могло існувати слово *bata, яке в різних діалектах перейшло або в pata, або в mata. Тоді слов'янські слова з коренем -бат- (батіг, батувати тощо), які до сих пір не мають надійної етимології, могли бути запозичені з булгарської. Навряд чи амазонки існували насправді, але ця легенда теж певною мірою підтверджує булгарське походження скіфів.

Геродот писав, що скіфи уникають запозичати звичаї інших народів, у тому числі і еллінів, однак знайомлячись з віруваннями скіфів, абсолютизував грецький пантеон богів і намагався знайти окремим з них відповідності у скіфів. Він міг не звертати уваги на деякі скіфські вірування, вважаючи їх "варварськими". Однак шанування Дерева життя, яке у чувашів збереглося досі, має коріння у скіфських часах і навіть у більш давніх:


… своєрідне зображення "дерева життя"… зустрічається на плитах кам'яних ящиків або на плитах, що перекривають поховання, а також на стелах поховань ямної культури (Алексеева И.Л. 1991, 22)


Символ Дерева Життя є головним елементом державної символіки чувашів – герба і прапора. Його форма з опущеними униз гілками подібна до форми Дерева життя на скіфській амфорі з Чортомлицького кургану. Однак стилізоване Дерево життя також присутнє на кераміці чорноліської культури, на базі якої розвинулася скіфська (див. розділ "Генезис скіфської культури"):


Серед орнаментованих вушок (чорноліських келихів – В.С.) до ранішніх відносяться прикрашені мотивами дерева (Крушельницька Л.І. 1998, 165).



Ліворуч: Орнаментація вушка келиха чорноліської культури (Крушельницька Л.І. 1998, 158, рис 95, 30).
В центрі: Скіфська ваза-амфора з Чортомлицького кургану. Дерево життя на вазі займає центральне місце.
Праворуч: Форма Дерева життя на чуваському гербі і прапорі.


Лариса Крушельницька вважає, що ці мотиви тяжіють до пізнього комарівського типу (там же, 156). Тяглість комарівської (15-12 ст. до н.е.), висоцької (11 – 7 ст. до н.е.) і чорнолісської культур вона підкреслює в своїх працях неодноразово.


З усього вищесказаного можна зробити висновок, що скіфська міфологія краще за все піддається розшифровці засобами чуваської мови і традицій. Доводиться тільки дивуватися консервативності людського розуму, коли раз-по-раз ми зустрічаємо твердження, що скіфи були предками сучасних осетинів. Воістину, несповідимі Твої шляхи, Господи.




   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5831

Модифіковано : 27.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.