Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Савромати.

Савромати.


Приступаючи до питання етнічності савроматів і сарматів, будемо мати на увазі відомий в науковому середовищі факт, що античні історики не дбали про коректність використовуваних етнічних назв або розуміли їх дуже своєрідно:


"Гуннів часто називали скіфами, аварів і булгар, навпаки, гуннами, готи, а за ними іноді навіть слов'яни називалися гетамі; і легендарні біблійні Гог і Магог виступають на географічних картах аж до пізнього середньовіччя" (Pohl Walter, 2002, 4).


Скіфами за часів князя Святослава називали навіть русів, зокрема Лев Діакон. (Диякон Лев., 1988). Отже, слід обережно ставиться до свідчень древніх істориків, коли справа йде про ідентифікацію окремих народів на околицях цивілізованого світу. У цілому серед учених переважає думка, що савромати, про яких писав Геродот, і сармати більш пізніх істориків є тим самим етносом, принаймні, що вони генетично споріднені. Причинами припущення тотожності савроматів і сарматів є не стільки та сама територія розселення і подібний кочовий спосіб життя описуваних істориками народів, скільки схожі етноніми. Надійна розшифровка назв народів могла б прояснити етнічну приналежність, але етимологія даних греками назв Σαυρωμαται і Σαρμαται для двох народів, що населяли в різні часи Північне Причорномор'я, залишається темною. Не ясним залишається також, чи є назва "сармати" спрощенням вживаного раніше слова "савромати" чи це слова зовсім різних коренів. Очевидно, обидва слова є складними і саме друга їх частина – мат піддається розшифровці з великими труднощами. Частіше розглядаються варіанти його індоарійського походження, наприклад:


Можна висловити припущення про складний характер поширеного в етнонімії суфіксального комплексу -mata (Σαυρωμαται, Ευρομαται, Σαρμαται, Ιξομαται, Ιαξαμαται), який складається з суфікса присвійності *-ma- і показника збиральної множинності *-ta (з суфікса *-t- і флексії *-a) (Шапошников А.К. 2005, 34).


Навпаки, перша частина слова допускає найрізноманітніше тлумачення, тим більше, що є інші схожі етноніми – савіри (сувар), сіверяни (север), себери, серби, до яких можна додати слова зі значенням "сусід, друг, приятель", які походять від герм. *gabūr "житель", "господар" (рос. сябер, укр. сябер, блр. сябр і багато інших). Можна припускати також іранське або тюркське походження етноніма, бо для нього непогано підходять іранські слова зі значенням "вершник" (перс. sävar, курд. suwar, шугн. sawor та ін.) У такому випадку друга частина слова повинна була означати "народ, люди", тобто "народ вершників". З певними фонетичними труднощами можна залучити до розгляду ір. mard «людина». Якщо у словосполученні savar-mard друге r випало заради зручності вимови, то це тлумачення можна прийняти, але тоді савромати не могли бути іранцями, бо таку назву народу вершників могли дати сусіди, які самі вершниками не були. З тюркських мов для пояснення етноніму можна притягти мінімум три слова, які мають такі значення як "дути, віяти" (тур. sovurmak, узб. sovormoq, тат. суиру, чув. сăвăр тощо), далі, "бабак" (чув. сăвăр) і, нарешті, "круп коня, шкура коня" (каз., тат. савир, карач. саур та ін.) Скотт Літтлтон і Лінда Малькор залучають для пояснення назви савроматів гр. σαυροσ "ящірка", припускаючи, що цей плазун міг бути тотемом племені (Littleton C. Scott, Malcor Linda A. 2000, 13). Однак, яким би не було походження етноніму "савромат", він був, швидше за все, навмисно спотворений місцевими англосаксами у "сармат" для наданням йому зневажливого значення – д.-анг. sār "хворобливий, кволий" і mæte "слабкий, бідний, поганий", "підлеглий, низький" (про причини цього див. розділ Сармати).

Про етнічний склад Скіфії допомагає судити карта стародавньої топоніміки, розшифрованої за допомогою різних мов, предки носіїв яких могли проживати в Скіфії і на прилеглій території. Особливо для нас важливою є топоніміка осетинського походження. Ця тема більш детально розглядається окремо, тут же ми зупинимося на основних моментах. В цілому вся сукупність осетинських топонімів відображає шлях руху осетин зі своєї прабатьківщини в басейні Сожу до місць їх теперішнього проживання на Кавказі. Основні "етапи великого шляху" намічає ланцюжок наступних топонімів:


Щигри, два села в Калузькій області і по одному в Курській і Орловській, Росія.

Орс, річка, лп Нугрі, лп Оки.

Расховець, село в Совєцькому районі Курської області і село в Красненському районі Білгородської області Росії.

Оскол (Оскіл), річка, лп Сів. Донця, міста Старий Оскол і Новий Оскол у Білгородській області

Халань, річка, лп Осколу, лп Сів. Донця, села Велика і Руська Халань на ній.

Калитва, кілька населених пунктів, які містять це слово, річки Чорна Калитва, пп Дону і Біла Калитва, лп Сіверського Донця.

Томарівка, смт у Білгородській області Росії.

Малакеєво, село в Вейделівському районі Білгородської області.

Царівка, два села у Луганській області (Новоайдарський і Троїцький райони).

Батайськ, місто в гирлі Дону.

Азов, Азовське море і місто Азов.

Тамаровський, хутір в Приморсько-Ахтарському районі Краснодарського краю.

Геленджик, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Сочи, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Архиз, село в Зеленчуцькому районі Карачаєво-Черкесії, Росія.


Невелика частина осетинських топонімів ніби відділяється від основної смуги і йде Ворсклою до Дніпра. Ними з натяжкою можуть бути Ахтирка, Котельва, Кобеляки і Царичанка.Тут же відзначено кілька топонімів грецького походження: Абазівка, Коломак, Маначинівка, Полтава, Стаси, Тахтаулове. Присутність греків в цих місцях розглядається в розділі Археологічні культури в басейнах Дніпра, Дона і Дністра в XX – XII вв. до Р.Х..Таким чином греки і осетини вступили в якесь в час в тісний контакт, що підтверджується грецько-осетинськими лексичні відповідники, які подає В.І. Абаєв в Історико-етимологічному словнику осетинської мови. (Абаев В.И. 1958-1989). Як приклад можна навест наступні: ос. мылазон "темний" – гр. μελασ "чорний", ос. мæсыг "бойова башта" – гр. μόσ(σ)υν "дерев'яна башта".

Очевидно, в цих місцях осетини затрималися надовго і перебували тут в скіфський час. Східніше від їх поселень, просто по сусідству, концентрується основна маса угорської топоніміки в басейні річок Хопра і Медведиці, тобто саме на прабатьківщині угорців. Звідси добре виражений ланцюжок тягнеться до басейну Сіверського Дінця. За даними Геродота саме в цих місцях проживали савромати, якщо за Танаїд прийняти нижню течію Дону і річку Сіверський Донець. В степах України нічого подібного на осетинські назви виявлено не було. Це дає підставу припускати, що основна маса осетин в після-скіфський час просунулася в Передкавказзя. Однак їхні сліди в топоніміці в цих місцях не проявляються, за винятком смуги вздовж берегів Азовського і Чорного морів. Очевидно нові міграційні хвилі відтіснили осетин в гори Кавказу, а їхні найменування населених пунктів і географічних об'єктів були замінені на власні новоприбулим населенням.




Скіфія часів Геродота

На мапі червоним кольором позначені топоніми булгарського походження, бордовим – англосаксонського, синім – курдського, фіолетовим – мордовського, зеленим – осетинського, лазурним – угорського, жовтим – грецького. Жовтим ромбиком позначене Більське городище біля села Куземин, яке деякі вчені пов'язують з античним містом Гелон.
Червоним ромбиком позначене скіфське городище біля села Хотинець у Польщі.
Більш детально топонімічні дослідження розглядаються в частині "Передісторична топоніміка Центрально-Східної Європи".


Геродот писав про савроматску мову як про зіпсовану скіфську. Оскільки переважну більшість скіфів становили булгари, які заселяли при цьому Лівобережну Україну, то саме вони мали контактувати з савроматами. Якщо прийняти за савроматів осетин, то осетинська мова повинна би була мати достатню велику схожість з чуваською. Але факти такої подібності настільки бідні, що не дають підстав говорити про якусь близькості цих мов. Наявними осетинсько-чуваським лексичним відповідностям часто можна знайти відповідність і в угорській: чув. каврăç "ясень" – осет. kärz "те саме" – уг. köris "те саме", чув. такана "корито" – осет. tägäna "те саме" – уг. teknö "те саме", чув. чăкăт "сир" – осет. cyxt "те саме" – уг. sajt "те саме". Щоправда, виявляються деякі сепаратні осетинсько-чуваські лексичні відповідності, але вони можуть відноситися до часів Хозарського каганату. Ними можуть бути такі: осет. ärğaj "лосось" – чув. ăркай "форель", осет. bäläg "корито" – чув. валак "жолоб, корито", осет. gūkkū "пиріг" – чув. кукăль "те саме", осет. byräğ "брага" – чув. пăрака "барда", осет. tyfyl "вихор" – чув. тăвăл "буря". Те, що в часи Хозарського каганату з булгарських мов чуваської і хозарскої в мови кавказьких народів могла увійти певна кількість слів, підтверджують чувасько-осетинські збіжності, яким є паралелелі в інших мовах народів Північного Кавказу.

Осетинська мова має явно більше зв'язків з угорською, що, очевидно, пояснюється тривалим сусідством осетин і предкыв угорців, яких ми для спрощення викладу називаємо мадярами. Кілька прикладів лексичних осетинсько-угорських відповідників приводить Абаєв у своєму етимологічному словнику: осет. arg "ціна" – уг. ár "те саме", alku "торгівля"; осет. avg "скло" – уг. üveg "те саме"; осет. ävzist "срібло" – уг. ezüst "те саме"; осет. bud "запах" – уг. büz "сморід"; осет. käsag "риба" – уг. keszeg "лящ"; осет. marg "яд" – уг. mereg "те саме"; осет. nymät "повсть" – уг. nemez "те саме"; осет. qád "дерево" – уг. gaz "ліс"; осет. sak'adax "рукав реки" – уг. szakdék "ущелина"; осет. särfyn "чистити" – уг. seper "мести"; осет. säv "широкий" – уг. sáv "смуга", осет. tūldz "дуб" – уг. tölgy "дуб" та ін. (А. Абаев В. И., 1958-1989). До цього можна ще додати осет. kar "вік" – уг. kor "те саме", осет. cäf "рана" – уг. seb "те саме", осет. cavd "удар" – уг. sötni "бити".

Топоніміка не засвідчила тривалого перебування основної маси осетинів на берегах Дону. Цьому суперечить прийнята етимологія його назви, яка нібито походить від ос. don "вода, річка". Однак могло бути і навпаки – загальне ім'я осетинське походить від імені власного Дон. Апелятів don в значенні "вода, річка" з усіх сучасних іранських мов наявний тільки в осетинській, хоча в Авесті зафіксовано також подібне слово dānu– "ріка". Осетинська дуже далека від мови Авести, є іранські мови на неї більш подібні. Якщо сприймати мову Авести за давньоіранську, що не зовсім так, то треба припускати, що одвічне іранське слово у значенні "річка" щезло з усіх іранських, крім осетинської. Це вже здається сумнівним, тим не менше, робиться висновок, що за часів Геродота і пізніше осетини проживали тривалий період у причорноморських і приазовських степах і саме вони дали назву Дону. Розглянемо докладніше це питання.

Для поняття "річка" в іранських мовах є спільне для всіх них слово darja, що походить від і.-е. der- «бігти, текти» (ав. drāvaya-), тому його давність не підлягає сумніву. Осетинське слово don відноситься до іншого індоєвропейського кореня, що означає в більшості випадків не текучу воду, а розтоплений жир або сало (др.-гр.δημοσ, алб. dhjamё, курд. don), вологу взагалі (вірм. tamuk), краплі води (д.-інд. dǎna, dǎnu), а в німецькій навіть глину (Ton). Поширеність слова darja дозволяє поставити питання, чому іранці назвали Дон саме Доном, а не Дар’ею і чи не є осет. don похідним від назви Дону? Вихід з цієї складної ситуації дає можливість етімологізаціі цієї назви на матеріалі тюркських мов.

Древня назва Дону Ταναισ, зафіксована у Геродота і Страбона, подібне на д.- тюрк. *tanas "спокій, тиша" (чув. тăнăç "спокій, мир", каз. таниш "те саме", тат. тин "тихий" та ін). У Дона до цих пір зберігся епітет "тихий" і в деяких тюркських мовах він і називається тāн (Радлов В.В., 1905, т. 3, 1052). Отож назву Дону як спокійній ріці дали тюрки, які віддавна жили на його берегах, а іранці, лише перейняли від них цю назву, хоча почали вимовляти її дещо інакше. Найбільше подібне на тюркські слова авест. dānu–, тому можна припускати, що носії якоїсь іранської мови, яка найбільше була подібна до мови Авести, і які після тюрків довший час заселяли береги Дону, узагальнили його власну назву до ширшого значення "ріка". Осетини ж тільки засвоїли це слово у цьому значенні пізніше, коли з півночі просунулися до його берегів.

Якщо взяти до уваги свідчення Геродота про мову савроматів як про зіпсовану скіфську, то нею має бути якась тюркська, близька до давньобулгарскої. Осетинська мова, будучи іранською, на мову скіфів-булгар зовсім не схожа, а курди, мова яких споріднена з осетинською, залишалися на Правобережжі. Європеоїдна зовнішність деяких тюркських народів говорить про те, що їхні предки весь час знаходилися на території Європи. Іншого місця в Європі як Північний Кавказ і Передкавказзя для їхніх поселень просто немає. Цілком можливо, що з савроматами треба пов'язувати якийсь тюркський етнос. Однак варто розглянути й інший варіант.

Тепер ми знаємо, що у скіфські часи в басейні Дніпра і Дону мали проживати племена древніх булгар, курдів, будини (мордва), англосакси, балти, предки осетинів, мадярів, черемісів і ще одне або два фінно-угорських племені. Йордан ж про племена, що населяють певну частину Східно-Європейської рівнини, писав наступне:


Після того як король готів Геберіх відійшов від справ людських, через деякий час успадкував королівство Германаріх, благородний з Амалів, який підкорив багато вельми войовничих північних племен і примусив їх коритися своїм законам… Скорив ж він племена: гольтескіфів, тіудів, інаунксів, васінабронків, меренс, мордент, імніскарів, рогів, тадзанс, атаул, навего, бубегенів, колдів (Йордан, 1960, 116).


Спробуємо розібратися в його свідченні. При розшифровці найменувань племен будемо брати до уваги іранські, тюркські, німецькі, балтійські, слов'янські, фінно-угорські мови, а також мови народів Кавказу, оскільки адиге (адигейці, черкеси, кабардинці), чеченці, інгуші, так само, як і народи Дагестану споконвіку заселяли Північний Кавказ, про що говорить аналіз їх лексичного складу графоаналітичних методом. При цьому їхні поселення були не тільки в гірській частині країни, але у степовому передгір'ї, тобто в басейнах річок Кубані, Тереку і Куми, чому є історичні свідчення.


Вже до аналізу наведених Йорданом найменувань племен відразу впадають в очі такі відповідності: меренс – фінно-угорське плем'я меря (марійці, яких ми тут називаємо черемисами), мордент – мордва. Найменування голтескіфів (в оригіналі Golthescytha) виглядає германським (напр. гот gulđ "золото"), тому це можуть бути "золоті скіфи", чи “царські скіфи". При перекладі слова thiudos Е. Скржінська, очевидно, допустила помилку. Можливо, це слово означає не назву племені тіудов, а просто "народи", якщо гот Йордан застосував у тексті готське þiuda слово "народ". Цей самий корінь знаходимо у етнонімі "тевтони" і "дудлеби (дуліби)". Однак це може бути слов'янською назвою германського (пізніше фінського) племені "чудь". В будь-якому випадку, імовірніше за все мова йде про германське плем’я. Переклад слова Inaunxis (інаукси) залежить від тлумачення попереднього слова. Якщо воно означає "народ", тоді це слово слід читати як In-Aunxis, де in – прийменник "в", а Aunxis – назва місцевості, яка може мати балтійське походження (літ.auksas "золото"), при чому на другу згадку золота слід звернути увагу. Васінабронкі – слово виглядає слов'янським (пор. рос., укр. васнь "суперечка, розбрат", ч., слвц. vášeň "пристрасть", слав. borniti "обороняти", роc. брунеть – "виблискувати білизною", серб. брнка -- "рожисте запалення" і т.д.). Для розшифровки назви імнескаров добре підходить мар. імне "кінь", а сполучення sk часто передавало звук š в мовах, що не мають цього звуку, зокрема в латинській, якою писав Йордан. У такому разі для другої половини слова підходить мар. шар "волосся", тобто назва племені було "кінське волосся", але мотивація такої назви залишається неясною. Хіба що люди цього племені носили довге волосся, подібне до кінського хвоста. Найменування "тадзанс" може бути розшифроване за допомогою осетинської, кабардинської і курдської мов, хоча жодна розшифровка не виглядає достатньо переконливою (пор. ос. tadzyn "крапати", кабард. теджин "вставати, підніматися на ноги", тедзен "накладати, прикладати ", тедза "скинутий, повалений ", курд. tazî "голий "). Атаул – швидше за все якесь тюркське плем'я (пор. тюрк. at "ім'я", ata "батько" тат. atauly "іменний", карач. уллу ата "родоначальник"). Народ, названий бубегенамі, цілком ймовірно був угорським плем'ям або тим, що отримав назву від мадярів (словосполучення bub égen можна перекласти як "верхівка (тім'я) на небі", тобто "люди високого зросту"). За допомогою угорської мови добре розшифровується також назва племені колдів (Coldas) – угор. koldus "жебрак". Ясно, що самі мадяри називати себе жебраками не могли, але так зневажливо вони могли називати своїх близьких сусідів. Найменування племені рогів слід віднести до східногерманського племені ругіїв.

Крім цих, підкорених готами племен, у Північному Причорномор'ї були й інші племена. Їх назви Йордан призводить пізніше у зв'язку з навалою гунів:


Як тільки вони (гуни – В.С.) перейшли величезне озеро, то – подібні якомусь урагану племен – захопили там алпідзурів, алцілдзурів, ітімарів, тункарсів і боїсків, що сиділи на узбережжі цієї самої Скіфії. (Йордан, 1960,126).


Всі назви племен, наведені тут, розшифровуються тільки за допомогою тюркських мов. Алпідзури – чув. ulăp "велетень", jura "друг, слуга, дитина"; алцілдзури – чув. алчăр "косий", çура "дитинча"; ітімари – чув. йитă "собака" (ін тюрк. it), ăмăр "груди тварини". Назва тункарсsв входить в групу етнонімів і антропонімів, що містить в собі компонент із значенням "гусь, гусак" (наприклад, хазари – "люди-гуси" від тюр. qaz „гусак”, er „чоловік”; казахи – „білі гуси” від тюр. qaz і aq „білий” та ін.). Очевидно, це не випадково, тому що, наприклад, в кельтської міфології гусак є символом войовничості і нерідко супроводжує бога війни (Botheroyd Sylvia und Paul F. 1999). У даному випадку для тюркського tun / tyn "тихий, спокійний" підходить тюрк. *qař (qarz) "гусак" (тепер qaz). Про існування в давньотюркській мові шиплячого вібранта в нашій роботі мова йшла вже неодноразово. Назва боїсків, очевидно, має складовою давньо-тюркське boj (тур. boy) "плем'я, рід". У такому випадку назва племені повинна звучати як бой-іски, де для другої частини слова добре підходить тюркське eski/iski "старий", тобто "старий, прадавній рід".

Ми визначили, що на Правобережжі Дніпра в скіфські часи перебували предки курдів. Поки ми не побачили їх виразних слідів в назвах племен Північного Причорномор'я. Однак Йордан згадує у своїй роботі "віроломний" плем'я росомонів. Саме вони можуть предками курдів. З певними труднощами назва племені може бути розшифрована за допомогою курдської мови, але вона не обов'язково могла бути самоназвою. Свою назву росомони могли отримати від сусідів, зокрема від англосаксів, бо вона може бути розшифрована як "народ вершників" при д.-англ. hros/hors "кінь" і mann "чоловік, людина". Невелика фонетична невідповідність може бути пояснена тим, що до Йордана назва дійшла вже в спотвореному вигляді. Однак ім'я підступної росомонки Сунільди звучить зовсім по-германськи і подібні імена германських жінок відомі, незважаючи на те, що д.-англ. hild, д.-ісл. hild-r "війна, боротьба" як ніби не підходить для жіночого імені. У той же час імена її братів Сара і Аммія не отримали переконливою розшифровки. Все це дозволяє говорити лише про присутність в Північному Причорномор'ї англосаксів, не більше.

З огляду на розшифровки назв племен, наведених Йорданом, південну частину Східно-Європейської рівнини могли населяти стародавні булгари (предки сучасних чувашів), ще кількох тюркських племен, мордва, англосакси, балти, адиги, слов'яни, осетини, мадяри, черемиси. Раніше ми прийшли до висновку, що булгари це скіфи, курди – алазони, англосакси – неври і меланхлени, мордва – будини, осетини – ірки (див. Скіфія: Тлумачення відомостей античних істориків. Як бачимо, ті ж племена присутні, але їх назви змінюються.

Велика група германських запозичень в осетинській мові походить не від контактів з готами в степах Причорномор'я, а була сприйнята в більш ранні часи, коли предки осетинів заселяли басейн Сожу по сусідству з германською територією. Коли під тиском балтів предки осетинів залишили свою прабатьківщину і рушили на південний схід слідом за іранськими племенами талишів, гілянців, белуджів і мазендаранців, яких ми позначаємо загальним іменем кіммерійців, то вони зупинилися на межі лісостепу у верхів'ях Сіверського Дінця. Тут вони повинні були бути сусідами з мордвою, і це сусідство знайшло певне відображення в осетинській мові (наприклад, осет. limän «друг» добре відповідає морд. ломань «людина»). Очевидно, від основної маси іранців праосетини були відрізані булгарами і мадярами. Отож, мадяри, розширюючи свою територію, могли масово переходити на правий берег Дону до Сіверського Дінця, витискуючи кіммерійців у приазовські і прикубанські степи.

Після такого аналізу розглянемо питання, хто ще крім тюрків, може бути пов'язаний з савроматами. Наявні в нашому розпорядженні дані дають підстави припустити, що савроматами могли бути саме мадяри. Треба сказати, що твердження Геродота про подібність мови скіфів і савроматів не можна розуміти виходячи з наших сучасних уявлень про теперішні угорську та чуваську. У той час відносна кількість спільних слів в цих мовах, була значно більшою, ніж зараз, тому предки чувашів і мадярів могли розуміти один одного без труднощів (Feist Sigmund, 1924, 11). Звідси могла виникати ілюзія подібності скіфської і савроматскої мов у інформаторів грецького історика. Прабатьківщина угорців знаходилася на лівому березі Дону, тобто на території савроматів або в безпосередній близькості від неї. Тюркський елемент в угорській мові настільки сильний, що серед учених 19-го ст. тривала запекла дискусія про приналежність угорської мови чи до фінно-угорських чи до тюркських мов. Попри зусилля Яноша Шайновіча і Самуеля Дьярматі, в Угорщині хотіли краще бути в родинних стосунках з тюрками, ніж з вогулами і остяками (Aulis Joki, 1973, 28). Тільки відносно недавно взяли гору прихильники фінно-угорського походження угорської мови. Справа ускладнювалася тим, що запозичення тюркського походження в угорській мові розпадалися на декілька шарів, а слова найдавнішого шару за звучанням нагадували монгольські. Наприклад, при спільнотюркському öküz "бик" угор. ökör "те ж" більше нагадувало монг. üker. Тільки значно пізніше було з'ясовано, що древні тюркські запозичення в угорській мові мають чуваський характер. Висновок фахівців можна сформулювати словами Золтана Ґомбоча:


Древнетюркські запозичення в угорську мають таку специфічну, властиву тільки їм звукову форму, яка змушує вважати їх джерелом чуваську, точніше, ту гілку, яка рано відокремилися від тюркської сім'ї, спадкоємцем якої є мова нинішніх чувашів і яку можна назвати давньочуваскою (Ґомбоц Золтан, 1985 – 1, 26).


Навіть той факт, що в деяких випадках угорським словами можна знайти відповідності тільки в монгольській мові, не має великого значення, оскільки давньотюркський словниковий склад залишається відомим в недостатній мірі. (Там же, 29). Про масштаби тюркського фонду в угорській З. Ґомбоц писав наступне:


З 225 безперечних запозичень або допустимих зіставлень для 90 слів угорської мови виявляються чуваські відповідності (Там же, 40).


З часу написання цих рядків (тридцяті роки минулого століття) зусиллями дослідників подані вище цифри істотно збільшилися, але як і раніше, вважається, що тюркізми в угорській мові слід розділяти на запозичення з пратюркської (а, можливо, навіть з прототюркскої) і на тюрко-булгарскі елементи (Лігеті Лайош, 1985, 113-114). Н. Єгоров вважає, що в угорській мові можна знайти сотні тюркізмів з яскраво вираженими булгаро-чуваськими ознаками (Егоров Н. И.., 1987, 24). Його думку можуть підтвердити і дослідження Г. Корнілова, який знайшов чуваські відповідності понад двомстам угорським словам тільки з початковими a, b і c (Корнилов Г. Е., 1973), і А. Рона-Таша, який підготував список давньотюркських запозичень в угорську мову кількістю у 450 слів (Рона-Таш Андраш, 2005, 114). Однак треба мати на увазі не тільки самі загальні відповідності угорських та чуваських слів, але і їх зовнішню і внутрішню схожість:


Відповідні угорським borz, cötkény, gyom, irö, kecske, kucsiny, szücs слова є і в інших тюркських мовах, але відповідні угорські похідні форми і відтінки значень можна виявити тільки в чуваській мові (Ґомбоц Золтан. 1985-1, 40).


Тюркологам відомо, що в чуваській мові на місці давньотюркських – k, -g ми маємо давньочуваський спірант γ, який в запозиченнях з тюркської в угорську мову випадає: borz ← *borsuγ, kút kutuγ, проте залишається незрозумілим, чому в інших стародавніх запозиченнях з тюркської кінцеве – k залишається: árok, hurok, köldök. (Палло Марґит К. 1985, 80). Цей факт може бути пояснений тим, що останні запозичення відбуваються в ті часи, коли тюрки ще перебували в Східній Європі, а мадяри були їхніми сусідами, а приклади з випадінням кінцевого – k походять з більш пізнішого часу.

Розглядаючи факти мовних збіжностей угорської та чуваської мов, можна дійти висновку, що навряд чи знайдеться в світі інша пара мов різних мовних сімей, котра б мала таку саму подібність одна до одної, як ці дві мови. Факт такої подібності може говорити за те, що носії угорської та чуваської мов були в дуже тісному контакті між собою на протязі довгого періоду, принаймні не одного-двох століть. Вчені давно вже шукають час і місце таких контактів, і існує думка, що вони мали би відбуватися на півдні Східної Європи:


Геоботанічні дані, на важливість яких вперше звернув увагу Іштван Зічі, змушують нас шукати місце угорсько-булгарських зв’язків не в районі Середнього Поволжжя, а десь південніше. В цьому відношенні вирішальну роль відіграють терміни виноградарства bor "вино", szöllö "виноград", szürni "проціджувати", seprö "осад" (у вині). Специфічний фонетичний вигляд останніх трьох слів, характерний тільки для чуваської мови, робить безсумнівним факт, що угорці познайомилися з виноградарством через булгар. А північна границя культури винограду проходить по лінії Могилів на Дністрі – Єкатиронослав на Дніпрі – Серепта на Волзі, тобто південніше 49-го градусу північної широти (Ґомбоц Золтан. 1985-2., 46-47).


Ці та інші факти дають підстави припускати, що місцем угорсько-булгарських контактів був Північний Кавказ. На підставі того, що найдавнішими тюрками в Східній Європі були булгари часів Хазарського каганату робиться висновок, що ці контакти мали місце в VII-VIII ст. н.е. Однак дослідження мовних процесів в давнину змушують нас сумніватися в достатності такого обмеженого періоду для надзвичайно глибоких чувасько-булгарських впливів на угорську мову. Знаючи, що тюрки були присутні в Східній Європі завжди від часів вичленування окремих тюркських мов з пратюркської, не можна відкидати можливості віднесення часу цих впливів на більш ранній період.

Геродот писав, що савромати заселяли землі за Танаїсом. Якщо за Танаїс він мав нижній Дон і Сіверський Донець, то можна вважати, що мадяри (за припущенням, савромати), перейшовши Дон, деякий час заселяли межиріччя Дону та Сіверського Дінця, маючи одночасно контакти зі скіфами-булгарами і предками осетинів протягом тривалого періоду, чим можна пояснити сепаратні лексичні відповідності угорської мови з чуваською та осетинською. В цілому перебування савроматів по обидва береги Танаїсу не викликає сумніву (Симоненко О.В. 1994, 33).

Цим міркуванням в цілому не суперечать виявлення археологічних пам'яток древніх угорців в Нижньому Прикам'ї і Башкирському Приураллі, оскільки вони з'явилися там не раніше межі VI-VII ст. (Халиков А.Х., 1985, 28). Очевидно, якась частина мадярів могла перейти Волгу і влаштуватися на території між Камою і верхнім Уралом, але основна їх частина залишалася поблизу своєї прабатьківщини. Цьому є історичні свідчення і на них можна зупинитися докладніше.

Після поразки об'єднаного русько-половецького війська на Калці 1223 р, у Східній Європі складається нова політична ситуація. Західні половецькі племена починають просування до кордонів Угорщини. Старший син короля Андраша II Бела підтримував місійну діяльність домініканських ченців серед половців. Їх діяльність була успішною, і Бела, який, знав перекази про прабатьківщину угорців десь на сході, вирішив організувати її пошуки силами саме цих ченців. Експедицій на схід було декілька, найуспішніша була проведена 1235 року. Чернець Юліан, який брав у ній участь, склав про пошуки докладний письмовий звіт. Зі збереженого звіту відомо, що в басейні однієї з приток середньої Волги Юліан знайшов людей, які розуміли угорську мову і зберегли переказ про відхід на захід частини одноплемінників. У 1237 р. Юліан вже в якості посла був направлений до одноплемінників вдруге. Однак до того часу татаро-монголии вже почали своє вторгнення і він до мадярів не потрапив, а дізнався про їхню долю з розповідей, які чув у Суздалі. Збережений другий звіт ченця містить багато протиріч і неточностей, тому його ідентичність піддається сумніву, але саме існування "Великої Угорщини" не заперечується.(Zimonyij István 2012, 43-50). Очевидно, Юліан відвідав місцевість в басейні Сури і Свіяги, правих приток Волги, інакше б в описі подорожі була вказівка про те, що "Велика Угорщина" перебувала "за Волгою", бо переправа Юліана на лівий берег цієї великої річки мала би бути важливою деталлю опису його подорожі. З іншого боку, Юліан згадує про місто Bundaz, яке деякі дослідники пов'язують з Пензою, розташованою на Сурі.

Підтвердженням гіпотези про мадярську етнічну приналежность савроматів може бути цікаве явище, на яке вказав турецький вчений Осман Каратай. Він звертає увагу на подібність у назвах башкирського племені юрмати і угорського gyarmati, яким могло відповідати гіпотетичне чув. *çармати (угорське gy часто відповідає j в більшості тюркських мов і ç в чуваській). Принагідно зауважимо, така відповідність підтверджує булгарскую етнічну приналежність скіфів, від яких Геродот дізнався про савроматів. Отож, на підставі своїх умовиводів Осман Каратай робить висновок, що сармати і, що одне і теж, савромати були тюркським племенем (Osman Karatay, 2003, 12-13). Однако с таким же успехом можно предполагать, что савроматы были племенем венгерским. Однак з таким же успіхом можна припускати, що савромати були плем'ям угорським. Про тісні зв'язках мадярів з башкирами багато пише та Іштван Зімоні у згаданій вище роботі. Тут же можна лиш додати, що в сучасній угорській мові gyarmat означає „колонія”, тому мадярські археологічні пам'ятки на Нижньому Прикам'ї і Башкирському Приураллі слід розглядати як свідчення вторинного поселення






Free counter and web stats

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2619

Модифіковано : 27.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.