Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Скіфо-сарматська проблематика / Скіфія: Тлумачення відомостей античних істориків

Скіфія: Тлумачення відомостей античних істориків


Античні історики залишили нам багатющий матеріал про скіфів і Скіфію, на який, проте, не завжди можна покладатися. Щоправда, це не вина самих істориків, а слідство стану історичної науки, яка тоді була ще в стані зародження, і результат тодішніх географічних уявлень при відсутності в істориків надійної картографічної бази. Чого тільки варте твердження Геродота про те, що Скіфія представляє собою ледь не правильний чотирикутник, який абсолютно неможливо розмістити на сучасній мапі.


У його «Історії» наявна дуже важлива особливість – він сам вказує нам на ступінь достовірності інформації, щось визначаючи як міф, щось як реальність. В окремих випадках історик підкреслює: «так говорять», в інших – не висловлює своєї думки про достовірність тієї чи іншої інформації, часом же визнає свою необізнаність (Гасанов Заур., 2002, 44-45).


Коли Геродот подає імена людей і богів, географічні назви або назви племен і різних тодішніх реалій, то це вже конкретний матеріал, який потрібно лише вміло використовувати. На жаль, дуже часто багато вчених "вміло" його використовували у своїх власних інтересах. Тепер же, коли нам відома етнічна належність скіфів та їх найближчих сусідів цей матеріал може не тільки підтвердити евристичні умовиводи, а й збагатити наші уявлення про ту далеку епоху.

При залученні чуваської лексики може мати пояснення не тільки скіфська міфологія, але і деяка скіфська топоніміка. Наприклад, назві місцевості Ексампай (Eξαμπαiος) між Борисфеном і Гіпанісом можуть відповідати чув. усксăм "дикий часник" і пуй "багатіти". Натомість річка Пантікап (Παντικαπης) може бути пояснена як "запліснявіла" (чув. пăнтăх "пліснява" і кап "зовнішній вигляд"). Деякі дослідники ідентифікують Пантікап з річкою Молочною. Давня і сучасна назви можуть мати однакове пояснення, якщо вода в річці мала (а може і досі має?) дещо біле забарвлення, котре дає підставу порівнювати її колір з молоком або пліснявою. Назву річки Гіпакіріс (Yπαξυρις) можна перекласти як "полова" або щось подібне (чув. кипек "лушпиння" і ірěш "висівки"). Скіфській річці Герр (Γερρος) може відповідати чув. кěре "брід" або кěр "осінь". Останнє слово навряд чи пасує для назви річки, а от пояснення назви як брід дуже правдоподібне.

За словами Геродота Герр витікає з Дніпра, тече в напрямку до моря і недалеко від нього впадає в Гіпакіріс. Є підстави вважати, що Герром давні мешканці Приазов'я називали водний шлях, який складали нижня течія Самари, річки Вовча, Мокрі Яли, Кальчик, який впадає в Кальміус недалеко від його гирла. В одному місці Кальчик і Мокрі Яли настільки наближаються один до одного, що ще у відносно недалекі історичні часи запорізькі козаки волоком перетягували свої човни-чайки з однієї річки в іншу, як це описував Боплан, хоча помилково назвав Кальчик Міусом (Боплан де, Гійом, 1998, 102). Якщо уважно подивитись на топографічну карту Шуберта з 19-го ст. топографічну карту, то можна побачити, що перешийок, який відокремлює Мокрі Яли від Кальчика має довжину не більше шести кілометрів. Навіть в ті далекі часи обидві ріки можна було з'єднати каналом так, щоб утворити безперервний шлях з Азовського моря до Дніпра. Канал між було дуже легко прокопати по ярах між річками, які підходять зовсім близько один до одного (див. Мал. 51). По тих балках тоді протікали потічки, а між ними могло бути болото яке можна було переходити вбрід, чим і пояснюється загальна назва цього водного шляху "Герр". Геродот пише, що у Скіфії раби прокопали рів від Таврійських гір до Меотійського озера (Азовського моря) в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Якщо за Таврійські гори прийняти Донецький кряж, то рів як раз і був би тим самим каналом.


Мал. 51. Герр – водний шлях з Дніпра в Азовське море (Дніпро – Самара – Вовча – Мокрі Яли – канал – Кальчик – Азовське море). Мапа складена на основі карт Шуберта (1875 р.)



До речі, назва річки річки Мокрі Яли може означати саме "водний шлях", бо в тюркських мовах є слово jol / joly "шлях". Якщо пошукати тюркську відповідність до першої частини назви, залучаючи слова з значенням "вода", "мокрий", "вологий", то ми несподівано приходимо до річки Каяли, відомої за Іпатіївським літописом і "Слову про Ігорів похід". М. Фасмер та К. Менгес (Менгес К.Г. 1979, 100) доводять, що правильна форма назви є на Каяла, а Каяли.

Саме так стоїть в літопису, а як стояло в "Слові" невідомо, бо його оригінал втрачений. Фасмер згадує розшифровку назви річки qaj + jaly як "річка із слизькими берегами", запропоновану М.Т. Соколом, але заперечує це пояснення, оскільки qaj "всього лише дієслівна основа", а друга частина слова запозичена "південно-західними" тюркськими мовами з новогрецької γιαλοσ "морський берег, пляж" (там же, 102). Це не так, бо в гагаузькій і турецькій мовах є слово qaj-ğy, де ğy- суфікс прикметника від іменної основи (в інших тюркських мовах "слизький" – tajğy). Якщо ж залучити тюрк. joly, що перетворився в одному з "акаючих" діалектів в jaly, то отримаємо пояснення назви річки Каяли як "слизький шлях". Семантично це близько до назви "мокрий шлях", якщо наше припущення про існування болота між Мокрими Ялами і Кальчиком вірне. Особливо, якщо тут був волок по вологій місцевості.


Більш детально ця тема розглядається в окремій статті Герр – давній водний шлях з Дніпра в Азовське море


Отож, Герр (він же Каяли) був водним шляхом з Дніпра в Азовське море і тоді Гіпакіріс можна ототожнювати з Кальміусом. Однак тоді виявляється, що Міус взагалі не згадується Геродотом, та й Гіпакіріс відповідно до його порядку перелічення річок Скіфії мав би знаходитися на захід від Герра, а не на схід, як виходить з наших міркувань. Привести в порядок плутані відомості Геродота намагалися багато вчених, але до цих пір це нікому не вдавалося. Очевидно, слід визнати, що вони відповідають істині лише частково. Останнім грецький історик називає Танаїс, під яким, очевидно, слід розуміти, як це вже багатьма робилося раніше, нижню течію Дону та Сіверський Донець. Геродот і його інформатори про справжній Дон нічого не знали, бо якщо б знали, то неодмінно б знали і про Волгу, тому що вони сходяться в цих місцях зовсім близько, і цей цікавий факт не міг бути обійдений мовчанням. Геродот ж нічого не пише про яку-небудь потужну водну артерію, якій могла відповідати Волга. Вперше Волга згадується в ІІ ст. н.е. в Птолемея під назвою Ра (Магидович И.П., Магидович В.И. 1970, 26).

За даними Геродота встановити етнічну належність, і місця поселень окремих племінних угруповань скіфів дуже складно. Як виявилося, досить велика кількість скіфських імен розшифровуються за допомогою давньоанглійської мови. Це можна було б вважати випадковістю, якби не з'ясувалося, що за допомогою давньоанглійської мови ще в більшій мірі піддаються розшифровці сарматські та аланські імена з ономастикону Абаєва. Для більш детального розгляду цього питання на підставі ономастиконів Петрова, Абаєва, Гарматти, Латишева, Кніповича та інших був складений список імен, що відносяться до скіфського часу і які мають добре тлумачення на основі давньоанглійського мови. Серед цих імен немало таких, що стосуються до аланів, тому складеному реєстру було надано умовне найменування "Алано-англосаксонський ономастикон".

Кількість імен, які можуть бути розшифрованими за допомогою давньоанглійської мови, дуже велика, хоча немає сумніву, що деякі тлумачення можуть бути помилковими. Оскільки цьому факту треба дати якесь пояснення, доводиться припустити, що стародавні англосакси, які за нашими припущеннями перейшли на лівий берег Дніпра і оселилися в басейнах Десни та Сейму, залишалися тут, по крайній мірі, до скіфських часів. У той же час, південна і південно-східна межа прабатьківщини англосаксів, визначена графоаналітичних методом, проходила річкою Тетерів, яка відділяла стародавніх англосаксів від місць поселення фракійців. Назва міста Житомир ми пояснили як "захисний кордон" (д.анг. scyttan "закривати", meræ "кордон"), але д.анг. scytta має також значення "стрілець" і за звучанням близьке до грецької назви скіфів Σκυθαι. Скіфи вважалися найкращими стрілками з лука і в давньогрецькій мові етнонім "скіф" вважався синонімом стрілка. У зв'язку з цим можна припустити, що грецька назва скіфів може походити від давньоанглійського слова, що означало "стрілок". Ця думка давно була висловлена Абаєвим, хоча він просто вважав це слово германським і шукав причину такої назви скіфів:


І з семантичної і формальної сторони ця етимологія не залишає бажати нічого кращого. Скіфи користувалися репутацією відмінних стрільців з лука (τοξόται, ἱπποτοξόται, наприклвд, Геродот, Історія, IV, 46). Здавалося б герм. *scutja – ідеальний етимон для σκυθασ. Неясно було, проте, яким чином германське слово "стрілець" стало назвою скіфського племені (Абаев В.И., 1965, 21).


Абаєв в кінці-кінців прийшов до висновку, що германська назва скіфів потрапила до греків через фракійців, але це нічого не змінює. Для нас важливо, що воно дає пояснення тому, захисна лінія англосаксів йшла від Житомира до Дніпра і далі продовжилася річкою Сула. Цю лінію складали земляні вали, які збереглися до цих пір і відомі під назвою Змієвих. Як показують дані топоніміки, частина англосаксів переселилася на лівий берег Дніпра і там захищала свою територію ланцюжком городищ вздовж правого берега річки Сула.



Змієві вали. Мапа з Вікіпедії.


Про сусідство англосаксів зі скіфами може говорити і тлумачення деяких скіфських реалій на основі англійської мови. Наприклад, назва короткого скіфського меча акінака (ακινακεσ), яка, можливо пов'язана з іранським kynk "меч", добре пояснюється засобами давньоанглійської мови – др.-анг. æces "сокира" і nǽcan "вбивати". Інша скіфська зброя, бойовий топірець саґаріс(σαγαρισ) також міг отримати назву від англосаксів – др.-анг. sacu "війна" і earh "стріла". Назву скіфського одягу σακυνδακη Абаєв пояснював як "одяг з оленячої вовни" (Ос. sag "олень" і tag/dag ("нитка, тканина"), що є не зовсім вдалим, оскільки в даному випадку мова могла б йти не про вовну, а про шкуру. Занадто багато треба було б мати оленів, щоб збирати з них вовну, а оленярством скіфи не займалися. Можливо, другою частиною слова є д.-анг. đeсcan "покривати", споріднене з лат. tŏga "тога", tĕgĕre "покривати". Перша частина слова може бути переведена як "сакський", але і як "бойовий, військовий" (пор. др.-анг. sacu ("війна"). Назва великих безкісткових риб αντακαιοι не піддається переконливій розшифровці. У відповідності з особливостями риби префікс an міг означати "без". Подібні слова є у германських мовах (напр. д.-пн.герм. an/on). Тоді корінь мав би мати значення "кістка". З великою натяжкою може підійти гол. tak "гілка" незрозумілого походження, але йому споріднене нім. Zacke "зубець", що вже ближче до значення «кістка». Можливо також, що ключ до розшифровки назви риби лежить в нім. Hai «акула», походження якого ховається десь у північногерманських мовах, проте праформа слова повинна була бути *kai. Відомо, що акули – хрящові риби, тобто безкісткові, тому пошук у цьому напрямку може бути перспективним.

Вважається, що д.анг. butere (совр. butter), пізн.-верх.-нем. butira (нім Butter) „масло” походить від пізн.-лат. butirum, однак можливо, що це слово запозичене у скіфів, у мові яких ніби було слова butira „сметана”.

Можливість розшифровки назв скіфських реалій, а також назв деяких племен за допомогою давньоанглійської мови здається дивною, якщо англосакси, не будучи скіфами, залишили великий слід в лексиці скіфів. Тут доречно згадати наступні слова Геродота:


Яке число населення Скіфії, я не спромігся уточнити, але чув різні твердження про їхнє число, одне – ніби населення її дуже велике, а інше – ніби справжніх скіфів досить мало (Геродот, IV, 81).


Таким чином, скіфами Геродот слідом за своїми інформаторами міг інколи називати також інші народи Північного Причорномор'я. З англосаксами можна пов'язувати неврів і меланхленів Геродота, якщо виходити з того, що він перелічував народи по-порядку із заходу на схід.

Праворуч: Скіфія часів Геродота.


Червоними цятками позначена захисна лінія англосаксів, яка йшла від Житомира до Дніпра і продовжувалася далі по Сулі. Ця границя складалася з земляних валів і городищ, котрі особливо чітко проглядаються вздовж правого берега річки Сула.


Другими по порядку після фракійців-агафірсов стоять саме неври. Геородот вказує, що вони покинули свою батьківщину і оселилися серед будинів (IV, 105). Д.-анг. neowe, niowe означає "новий", а субстантивізація слова могла дати neower "новоприбулий". Самі себе англосакси назвати новоприбулими не могли, логічно припускати, що таке ім'я їм могли дати місцеві поселенці, тобто ті англосакси, які пришлю сюди раніше за часів існування тшинецької культури. Та перша хвиля англосаксів, якщо судити з топоніміки та території східнотшінецкіх пам'ятників на Лівобережжі займала басейни Сейму, нижньої Десни, у той час як в басейнах Сули і Псла були поселення мордви. Меланхленів Геродот розміщує північніше царських скіфів і пояснює їх назву як "одягнуті в чорне" (гр. μελασ "чорний", χλαι̃να "верхній одяг"). Однак це може бути переосмислення давньоанглійської назви, оскільки у давніх англів існувало власне им'я Mealling, котре походить від д.-анг. a-meallian "шаленіти" (див. Holthausen F. 1974: 216) і котре разом з д.-анг. hleonian "захищати" було використане новоприбулими англосаксами для назви своїх родичів. Можна думати, що ті були особливо войовничими.

Будинів багато вчених пов'язують саме з предками мордви, і для такого припущення є певні підстави, але, як виявилося, розшифровка назви будинів за допомогою давньоанглійської мови підтверджує наше припущення. Βουδινοι, будини, можливо навіть "вудини", за словами Геродота були жителями лісовий країни. У такому випадку, за змістом і фонетично добре підходять д.анг. widu, wudu "дерево, ліс", сучасне анг. wooden "дерев'яний". У давньоанглійській слово wuden не зафіксовано, але за законами англійської граматики воно могло існувати і означати "лісовий".


Ліворуч: Більське городище.


В країні будинів Геродот розміщує місто Гелон. Серед учених немає єдиної думки про місце його розташування. Б. Шрамко довгий час доводив, що з Гелоном треба пов'язувати Більське городище на Ворсклі, (Шрамко Б.П.. 1987), але В.А. Іллінська спростовувала цю гіпотезу (Ильинская В.А., 1977, 91-92). Правий безумовно Шрамко. Більське городище має значні розміри – загальна довжина валів становить 33 833 м, а їх висота в даний час – 6 м, а щирина – до 9 м (Шрамко Б.П.. 1987, 25). Мордовський епос про будівництво великого міста (Маскаев А. И., 1965, 298) підтверджує ідею Шрамко.

Крім того, на її користь говорить мордовська топоніміка в басейні лівих приток Дніпра (див. "Фінно-угорська топоніміка в Центральній Росії та на Україні"). Судячи з топоніміки, племена мордви повинні були займати територію лівого берега Сули і басейнів Псла і Ворскли, тобто північно-західну частину області бондарихінськой культури. Ця культура, що існувала в проміжку 1200 – 800 рр. до РХ, пов'язана з попередньою мар'янівською, пам'ятки якої зустрічаються на Десні, Сеймі, Сулі, Ворсклі, Сів. Донці і Осколі (Березанська С.С. 1982, 41). У межиріччі Сули і Десни бондарихінська культура виходить за межі мар'янівської. Саме тут була поширена пізніше лебедівська культура, носіями якої були англосакси. Перейшовши на лівий берег Дніпра англосакси витіснили мордву за Сулу, а, можливо, також і асимілювали її залишки, що знайшло відбиття в непояснених інакше лексичних відповідностях між англійською і мордовською мовами (див. "Експансія фінно-угрів ").


Ліворуч: План Більского городища (Гелон) за даними Б. Шрамко (Шрамко Б.П. 1987, 24, рис. 2.)


Цифрами на плані позначені:
1. Західне укріплення.
2. Східне укріплення.
3. Куземинське укріплення.
Східні вали йдуть вздовж урвистих берегів Ворскли, а західні – вздовж пересохлої в теперішньому річки Суха Грунь.


Ідентифікація неврів з англосаксами змушує по-новому поглянути на зв'язок етнонімів "неври" і "нервії". Останніх, як одне з кельтських племен, згадує Тацит у 28-му розділі своєї книги "Германія". Однак він підкреслює, що нервії пишаються своїм германським походженням.

У алазонах можна бачити предків сучасних курдів. Аналіз топоніміки на території Західної України (Стецюк Валентин, 2002, 23-24) показав, що ланцюжок топонімів, розтлумачених за допомогою курдської мови йде вздовж Дністра, саме в тих місцях, де Лариса Крушельницька досліджувала один з варіантів чорноліської культури (Крушельницька Л.І., 1998), а потім зникає приблизно там, де Геродот розміщує алазонів вище калліпідов в місці, де Тірас (Дністер) і Гіпаніс (Південний Буг) найбільше наближаються один до одного (Геродот, IV, 52). Приблизно в цих місцях (на північний захід від Ольвії, розташованої в дельті Південного Буга) була країна, в котрій в першій половині першого ст. н.е. царював Фарзой (Φαρζοιοσ, як дає Абаєв). Він мав владу також над Ольвією, а наступником якого був Інісмей (Крапівіна В.В., 1994, 125-126). Ім'я Фарзоя можна розшифрувати так: курд. ferx "сонце", zeya "блиск", однак розшифрувати ім'я Інісмея не вдалося. Тлумачення етноніму "алазони" (Αλαζωνεσ) є важким. Його можна перекласти як "народжені в сорочці" (др.-анг. hāla "дитяче місце, плацента", sunu "син"), іншим варіантом може бути також "пістряві (руді?) люди" при чув.ула (в інших тюркських мовах ала) "строкатий" і çын "людина". Звертає на себе увагу співзвуччя найменувань алазонів і амазонок. Останнє може бути пояснено з використанням чув. амă “самка, матка” і çын “людина”, що дозволяє пояснювати обидва імені засобами чуваської мови. Спокусливу версію походження етноніма від прагерманського *aliza "ольха", з яким можна пов'язувати назву країни Олешшя в пониззі Дніпра (Шапошников Александр Константинович. 2007, 44), слід відкинути з кількох причин. По-перше, Геродот писав про алазонів, а не алізонів, по-друге, про присутність цього відновлюваного кореня в назві вільхи можна впевнено говорити тільки в кельтських і слов'янських мовах, але ні кельтів, ні слов'ян в цих місцях в скіфський час не було. І, нарешті, алазони проживали досить далеко від Олешшя.

Ідентифікувати андрофагів не представляється можливим. Занадто скупі і суперечливі про них відомості у Геродота. Поки що приймемо, що це узагальнена назва різних народів низького ступеня розвитку, про що говорить їх ім'я, яке перекладається як "людожери".

Ось ще кілька імен і назв племен, згадуваних Геродотом, які можуть бути розшифровані за допомогою давньоанглійської мови:

Αγαθιρσ, Αγαθιρσοι (agatirsoi), за Геродотом син Геракла, який дав початок племені агафірсів-агатирсів – д.-англ đyrs (thyrs) „велетень, демон, чарівник” добре підходить як для імені, так і для етноніму. Для першої частини імені знаходимо д.-анг. ege “страх, жах”, а в целому „страшні велети або демони”. Однак фонетично ліпше підходять д.-анг. āga "власник", āgan "мати, брати, отримувати, володіти". Тоді етнонім можна зрозуміти як "ті, хто має велетнів". Нижче ми розшифровуємо етнонім фирсагетів (див. Θυσσαγεται як народ велетнів на півночі Скіфії. Отож, можна розуміти, що агатирси підкорили собі фірсагетів (тиссагетів).

Αναχαρσισσσ (anaxarsis), знаменитий мандрівник і скіфський мудрець – тлумачень імені мудреця багато. Однак Анахарсіс (Анахарсій) не був скіфом. Це можна зрозуміти з фрази Геродота: "…серед племен у пріпонтійскіх краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія" (IV, 46) Анахахарсіс був сином Ґнура, онука царя ) Спарґапейта і сина Ліка (див. Σπαργαπειθησ). Всі три останні імені розшіфровуються за допомогою давньоанглійського мови. Тоді і для імені Анахарсіса теж треба знайти давньоанглійську відповідність: др.-сакс. āno "без", д.-анг. hors/hyrs (анг. horse) "кінь" (тобто "безкінний"). У давньоанглійській відповідності давньосаксонскому āno не знайдено, але ці мови дуже близькі.

Αριαπειθεσ (ariapeithes), ім’я скіфського царя – д.-анг. ār "честь, гідність, слава" (ārian "шанувати") fǽtan „прикрашати” ("прикрашений славою"). В цей же час жив володар агатирсів Спарґапейт (див. Σπαργαπειθησ), який вбив Аріапейта.

Γνυροσ ( Ґнур), син Ліка, батько Анарахарсіса – А. Шапошников вказував, що им'я не має ознак не тільки індоіранського, але і східно-іранського походження (Шапошников А.К. 2005, 39), але пор. д.-анг. gnyrran „скрипіти, тріщати”. Споріднені германські слова означають – “ревіти, гарчати”. Такі значення ніби не годяться для імені, але похідний від цих дієслів іменник міг бути назвою звіра. В українській, білоруській, російській, польській мовах відомі слова книр, кнур "самець свині, кабан". Більше того, в тих же мовах, а також в словацькій і лужицьких є слова наближені до грецької форми слова (укр., рос. кнороз, блр. кнорез, слц. kurnaz, пол. kiernoz, в.-луж. kundroz – усі "кабан"). В етимологічних словниках української і російської мов пояснення походження усіх цих слів вважається незадовільним, не зовсім ясним або звуконаслідувальним (А. Фасмер Макс. 1967, 264-265 та А. Мельничук О.С., Ред. 1985, 474), бо відповідний корінь відсутній у словянських мовах. Можна припускати, що в давньоанглійській мові існувало слово gnyr і означало "кабан, вепр" і у такому значенні було запозичене слов'янами. Отож, ім’я онука царя могло означати „вепр”. Пор. Θυσκεσ. Яким чином у слов'янські мови потрапила ще і грецька форма слова, треба виясняти, бо в грецькій мові подібного слова нема. Можливо воно існувало у мові тих греків, які населяли Україну в скіфські часи, будучи запозиченим у сусідніх англосаксів.

Θυσσαγεται (thussagetai), один з народів на півночі Скіфії, згадуваний Геродотом, Thyrsagetae (за Валерієм Флаком) – Абаєв пояснює як „швидкі олені” від перс., курд. tūr „ярий”, ос. sag „олень”. Звертає на себе увагу присутність в назвах кількох племен морфеми getai/ketai (Μασσαγεται, Ματυκεται, Μυργεται). Крім того, з історії відомі також фракійські племена ґетів (Γεαται). Можна припускати, що це слово означає „народ”. Найбільш близьким за значенням є чув. кĕтỹ „стадо, табун, зграя”. Тоді тиссагети (фіссатети) – „буйний народ” (д.-анг. đyssa „бешкетник”). Якщо ж форма Валерія Флака більш правильна, що цілком імовірно, бо вона перегукується с назвою агафірсів (див. Αγαθιρσ, Αγαθιρσοι), то тоді тирсагети (фирсагети) – „народ велетнів або чарівників” (д.-англ đyrs (thyrs) „велетень, демон, чарівник”).

Λικοσ (likos), син Спаргапейта – д.-анг. līc "корпус, тіло" могло стати іменем чоловіка міцної статури.

Οδατισ (odatis), за легендою грецького історика Харета Митіленського (Χάρης ὁ Μυτιληναῖος, IV ст. до н.е.) єдина дочка скіфського царя Омарта (див. Ομαρτησ) – чув. атте "батьків", тěс "рід, вид, вигляд".

Ομαρτησ (omartes), скіфський цар, батько Одатіс (см. Οδατισ) – чув. ăмăрт "орел".

Παντικαπηιοσ, (pantikape:ios), Пантікапей, греческая колония на берегу Керченского пролива (аф., язг. pand, шугн. půnd, сарик. pond, ос. fändag «путь», афг. kab, ос. käf "риба"). Але назва явно грецького походження [пор. гр. ποτοσ «море» і καπη «перетинка» [(у Фріска нім. Krippe 1. "ясла", 2. "перетинка, гребля")]. Назва річки Пантикап має також інше пояснення (див. вище).

Σκοπασισ (skopasis), (скіфський полководець під час війни з персами) – Можливо, слово походить від д.-анг. scop „поет, співець”. Для другої частини слова можна запропонувати ease “кубок”. Однак був відомий грецький скульптор Скопас (гр. Σχοψ сова”).

Σπαργαπειθησ (spargapeithes), (було два Спраґапейта, один з них був царем агатирсів, другий царем скіфів) – ім’я перекладається як «висікаючий іскру» від д.-анг. spearca «іскра» і реставрованого *pathan «бити». В давньоанглійській було слово pađ «стежка». Відомо, що до слів шлях, дорога нерідко додається епітет «битий», крім того, зафіксироване д.-анг. pýtan “висікати, вирізати, штовхати”. Додатково також можна згадати, щоо Геродот перекладає ойор-пата як «чоловіковбивці». Очевидно, тюркське слово pata- «бити» було запозичене в давньоанглійську. Не повинно бентежити те, що імена царів агатірсів і скіфів мають германське походження. Факт переходу царських імен від одного народу до іншого відомий (Артамонов М.І., 1974, 131).

Якщо ми припускаємо присутність англосаксів на території України в скіфський час, то з ними має бути ідентифіковане якесь плем'я, відоме нам з більш пізніх історичних джерел. Розшифровка деяких імен аланських вождів за допомогою давньоанглійської мови дає підстави припускати, що таким племенем могло бути плем'я аланів (Αλανοι). Це питання розглядається більш детально в розділі "Алани".

В інших випадках мова може йти про балтійські, фінно-угорські і тюркські племена, але припущення можуть бути найрізноманітніші. Скажімо, під ім'ям ірків можуть ховатися осетини, якщо брати до уваги їхню самоназву "ір". Якщо ж говорити про однооких арімаспів, то можна припустити що це не чиста фантазія інформантів Геродота і в назві ховається тюркське слово jarym "половина", яке разом з якимось, поки що незнайденим словом означає просто "напівзрячій" або навіть краще "з напіввідкритими очима". В останньому випадку мова могла йти про народ монголоїдної зовнішності. Очевидно, цей народ вже проживав за Волгою. За допомогою тюркських мов можна розшифрувати назву ісседонов як "людей в теплому одязі (тюрк. issi/yssy "теплий" і don "одяг").

Пов'язувати з калліпідами який-небудь історичний етнос немає ніяких передумов. Геродот повідомляв про них, що вони напівскіфи, напівелліни, можливо тому, що вони говорили на якомусь особливому діалекті грецької мови, мало зрозумілого справжнім еллінам. У такому випадку, калліпіди можуть бути нащадками тих протогреков, які залишилися на території України після того, як їх основна маса пішла на Пелопоннес. Підсумовуючи наші міркування про етнічний склад Східної Європи з кінця 2-го і протягом першої половини 1-го тис. до Р.Х., подаємо карту цих міграцій населення у цей проміжок часу. (див. Мал. 52).


Мал. 52. Шляхи міграцій народів у Східній Європі з кінця 2-го тис. до Р.Х.


Рухаючись на схід і південний схід, булгари протягом 1-го ст. до. н.е. поступово заселили степову частину Лівобережжя і тут вступили в тривалий і тісний контакт з мадярами, про що свідчать численні лексичні відповідності чуваської та угорської мов, добре відомі фахівцям. Перебуваючи тут протягом кількох століть, булгари створили культуру високого рівня, яка відома під ім'ям скіфської. В степах України і Північного Кавказу вони встановили і підтримували контакт з культурними землеробськими центрами Передньої Азії і Балкан і, обмінюючись з ними досвідом і технологіями, могли, дійсно, створити культуру на місцевій основі. У складі всієї скіфської спільності Геродот виділяє чотири окремі групи – скіфів-землеробів, скіфів-орачів, скіфів-кочовиків і царських скіфів. В історичний час нам відомі вже дві етнічні спільноти, які ми співвідносимо з давніми булгарами, – власне булгари і хозари. Хозари вели напіврільничне-напівкочове господарство, а булгари були кочовиками (Плетнева, 1985, 8-21). Важко судити, наскільки землеробські племена під впливом природних умов можуть переходити від землеробства до кочового господарства, тому ідентифікація чотирьох скіфських племен Геродота з пізнішими булгарськими племенами ускладнена.

З початку ІІІ ст. до н.е. пам'ятки скіфської степової культури відсутні, що свідчить про її занепад або навіть загибель (Симоненко О.В. 1994, 32). Деякі вчені причину цьому бачать у нашесті сарматів і посилаються на Діодора Сіцілійського, за яким сармати, прийшовши з-за Дону, спустошили більшу частину Скіфії і встановили над нею своє панування. Археологічні знахідки ніби свідчать на користь такого нашестя, в результаті котрого "на початку IV ст. до н. е. «царственні скіфи», описані Геродотом, лишилися свого провідного становища у в Скіфії" (Сулимирский Т. 2008. – Перемены в Древней Скифии). Відступаючи перед натиском сарматів, скіфи залишили великі простори Приазов'я, хоча їх частина затрималася на берегах Нижнього Дніпра, «де виникло до півтора десятка городищ – Золота Балка, Знам'янка, Любимівка та інші, а частина переселилася до Криму, де утворила Скіфське царство, або Малу Скіфію, зі столицею в Неаполіс (Баран В.Д., 1985, 5). Ще одна частина скіфів пішла за Дунай і заселила Добруджу, утворила тут другий Малу Скіфію, яка проіснувала дуже недовго. Однак інші спеціалісти, уважно вивчивши текст Діодорі, зазначають, що він події не датував і, взагалі, писав про савроматів, а не сарматів і вважають, що сармати з'явилися в Північному Причорномор'ї лише в кінці ІІ тис. до н.е. (Симоненко О.В. 1994, 34). Відповідно виникає сумнів у тому, що саме сармати стали винуватцями занепаду "Великої Скіфії":


Фінал Великої Скіфії і переселення сарматів на Північне Причорномор'я розділяє столітня лакуна, що не дозволяє пов'язувати ці дві події (Полин С.В., Симоненко А.В., 2004, 372).


Поки що складно говорити про етнічну належність населення Північного Причорномор'я на той час, коли сюди прийшли готи. Можливо, що самих скіфів вони тут і не застали, але застали залишені ними сліди в топоніміці. Йордан у своїй «Гетиці» досить скупо описав прихід готів на нові місця поселення, але в нього є таке свідчення:


В пошуках найзручніших областей та відповідних місць [для поселення] він (вождь готів Філімер – В.С.), прийшов у землі Скіфії, які на їх мові називалися Ойум. (Йордан, 25).


На якій саме мові називалася країна, з контексту не зрозуміло – на мові скіфів чи готів. Коментатори Йордана вважають, що Ойум – слово германське (нібито в готській є ajum, споріднене з нім. Aue "долина, луг"). Якщо ж звернутися до чуваської мови, то ми знаходимо тут слово уçам "площа, територія", якому є відповідності в тюркських мовах (туркм., кірг., якут.orun, тат. uryn, каз. oryn та ін.) Складний перехід тюр. r → j → ç відповідає фонологічним закономірностям чуваської мови (пор. чув. ура "нога" – тюрк. ajak "те саме", чув çĕр "сто" – тюрк. juz "те саме"). Готи просто могли запозичити булгарське слово для назви місцевості. Але навіть якщо воно має германське походження, то це нічого не змінює, оскільки сама наявність цього слова в чуваській мові говорить про готсько-булгарські мовні контакти у ст 2-му ст. на території Північного Причорномор'я. Та й сам Йордан це підтверджує:


Далі за ними тягнуться над Понтійським морем місця розселення булгар, яких дуже прославили нещастя, за гріхами нашими (Йордан, 37).


Судячи з контексту, місцевість Ойум знаходилась на Лівобережжі Дніпра. У пізніших джерелах готи, так само як і булгари, нерідко іменуються скіфами за назвою країни, яку вони заселяли:


Імперія скіфів, яку колись описав Геродот, давно вже зникла зі степів Північного Причорномор'я. Однак візантійці ще тисячу років після класика географії називали мешканців по той бік «Понта Евксінського» скіфами (Pohl Walter, 2002, 22).


Як бачимо, назва «скіфи» у своєму загальному значенні була зручною для означення населення Північного Причорномор'я аж до історичних часів, коли тут з’являютьcя слов’яни. Певний час це давало підстави вважати скіфів предками слов’ян, і така думка була досить популярною настільки, що її можна почути і тепер. Поборювати помилкові погляди дуже складно.




   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4521

Модифіковано : 10.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.