Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Осетинська топонімія


На прабатьківщині осетинів у басейні Сожу можна відзначити лише такі відповідності: р. Сож – осет. soj «жир, сало», р. Реста (Раста), пп. Сожу – осет. rast «прямий» (однак обидві назви можуть бути розтлумачені за допомогою давньоанглійської). Осетинські топоніми зустрічаються в достатній кількості, що може підвищити ймовірність їхнього походження, в смузі, яка тягнеться від Брянська до Ростова. У цій смузі є скупчення осетинських топонімів в Білгородській області і в сусідніх областях України та Росії. Очевидно, в цих місцях по сусідству з поселеннями мадярів осетини затрималися надовго. Від цього скупчення відходять кілька топонімів уздовж Ворскли. Імовірно їх перебування тут відноситься до скіфського часу. Але в цілому мізерна іранська топонімія в степах Північного Причорномор'я і Приазов'я змушує фахівців шукати надумані пояснення цьому факту:


Порівняно невелика кількість іранських найменувань річок в районі проживання степових племен скіфів і сарматів, які безсумнівно були іранцями, пояснюється тією обставиною, що такі гідроніми в Середньовіччі тут були стерті тюркськими назвами. (Телегин Д.Я. 1993, 74)


Звичайно, частина стародавніх топонімів була, дійсно, "змита" у вузькій приморській смузі, але збережені до наших днів булгарські і англосаксонські топоніми говорять на користь того, що тюрки рідко міняли назви населених пунктів. В степах Передкавказзя осетинська топонімія також виражена слабо. Можливо, нові міграційні хвилі відтіснили осетин в гори Кавказу, а їх найменування населених пунктів і географічних об'єктів часом були замінені на власні новоприбулим населенням. Про це може говорити приклад заміни осетинського назви Улка височини Ергені, яка тягнеться приблизно від Волгограда до Елісти. Однак розшифровка топонімів у цій смузі все-таки має імовірнісний характер через відсутність надійної прив'язки топонімів до особливостей місцевості та їх досить малу кількість. Список осетинських топонімів, який постійно коригується подається нижче в алфавітному порядку.


Азов, Азовське море і місто Азов – ос. ас "розмір, кількість", "дорослий" (раніше, очевидно, "великий"). Це слово запозичене або тюркських, або, швидше за все з фінно-угорських мов, де подібні слова (iso/izo/ots'/ udts') означають або "великий", або "маленький". Друга частина слова трансформувалася з *af/ov (д.-ір. *ap) "вода", наявного в різних формах в усіх іранських мовах. У сучасній осетинській воно присутнє у евфемізмі æфсурхъ "вода". Назва "Велика вода" цілком відповідає назві моря.

Архиз, річка, лп Псишу, лп Великого Зеленчука, лп Кубані – ос. æрх "шматочок" "скабка", "трісочка".

Атюхта, селище в Октябрському районі Ростовської області, Росія – ос. атухын "намотати, загорнути" атыхт процес дії від цього дієслова.

Батайськ, місто в гирлі Дону – ос. батайын "розтанути", "піти на користь".

Бетта, хутір в Краснодарському краї Росії, входить у міський округ Геленджика– ос. бæдынб бæттын "в'язати".

Ворскла, річка, лп Дніпра – ос. урс "білий", кæлын "текти, литися".

Загедан, селище і річка, пп Великої Лаби в Карачаєво-Черкесії – ос. дзаг "повний", дон "вода, річка".

Калитва, кілька населених пунктів, які містять це слово, річки Чорна Калитва, пп Дону і Біла Калитва, лп Сіверського Донця – осетинське походження слова знайти не просто. В основі його лежить ос. кæлын "текти, литися", до корня якаго кæл додано суфікс -т, який утворює прикметники від дієслів. Друга частина слова – "вода" (див. Азов). В цілому слово означає "текуча вода".

Кардоникська, станиця в Зеленчуцькому районі Карачаєво-Черкесії – ос. кæрдо "груша", нигæ "прибережна смуга, поросла травою".

Котельва, смт в Полтавській області – ос. къуту "клуня", лæууын "стояти, залишатисяся". У Північній Осетії є кілька назв кæто висхідних до давньоіранського апеллятиву зі значенням "житло, будинок". У дігорському діалекті збереглося кæт "навыс" (Цагаева А. Дз. 2010, 177).

Малакеєво, село в Вейделівському районі Білгородської області – ос. мæлаг "не живучий, вимираючий".

Мара, річка, пп Кубані – ос. мæра "дупло".

Масичове, село у Воронезькій області і хутір у Білгородській – ос. мæсыг "бойова башта".

Орс, річка, лп Нугрі, лп Оки – ос. урс "білий".

Оскол (Оскіл), річка, лп Сів. Донця, міста Старий Оскол і Новий Оскол у Білгородській області, розташовані на берегах Осколу засновані в історичні часи – ос. ас "розмір, кількість" (очевидно раніше "великий"), кæлын "текти, литися". Пор. Ворскла.

Сентянівка, залізнична станція на лінії Луганськ – Лисичанськ – ос. сынт "ворон", сынтæ "тенета".

Сочи, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу – ос. саджы "оленячий".

Улка, назва височини Єргені (Калмикія) у "Большом чертеже" (Магидович И.П., Магидович В.И. 1979, 210) – ос. уæлхох "гористий".

Халань, річка, лп Осколу, лп Сів. Донця, села Велика і Руська Халань на ній – ос. халон "ворона".

Царичанка, село в Днепропетровській області – ос. царын "жити". Кілька назв з цим коренем дають підстави думати, що вони походять не від слів "цар" або "цариця".

Царицын, первоначальное название Волгограда, происходящее от названия реки Царица – ос. царын "жить".

Царівка, два села у Луганській області (Новоайдарський і Троїцький райони) – ос. царын "оживляти, оновлювати, підтримувати".

Цимлянськ, місто в Ростовській області– ос. цым "кизил", лæнк "улоговина, низина".

Цупівка, село у Дергачівському районі Харківської області – ос. цуп "бахрома, пензель, гроно".

Щигри, два села в Калузькій області і по одному в Курській і Орловській, Росія – ос. цыргъ "гострий", сцыргъ уын "ставати гострим".



На мапі рожевим кольором позначені топоніми курдського походження, червоним – ті з них, які містять в собі складову Майдан, зеленим – осетинського, фіолетовим – афганського, коричневим – ті, що розшифровуються іншими іранськими мовами. Блідожовтим кольором позначені топоніми сумнівного походження.


Звертає на себе увагу скупчення осетинських топонімів в Карачаєво-Черкесії (Архиз, Загедан, Кардонікська, Мара). Очевидно, осетини по шляху до сучасних місць поселення зупинялися тут надовго, але пізніше були витіснені і частково асимільовані карачаївцями. Цю думку вперше висловив В.Ф. Міллер в кінці XIX ст., провівши лінгвістичний аналіз таких топонімів як Шак-дан, Шаукам, Мисти-кам, Джуар-фчик, Орс-фандаг та інших на території Кабардино-Балкарії і Карачаєво-Черкесії від Ельбрусу до верхів'їв р. Іраф (Цагаева А. Дз. 2010, 24). На доказ проживання осетин в близькому сусідстві з носіями абхазо-адизьких мов Міллер приводив факт запозичення осет. ræğaw "стадо" з якоъсь з цих мов (абх., бз. a-raχw, абаз. a-raχwə, a-raχwə "худоба"). Однак Абаєв і Старостін вважали цю фонетичну і семантичну відповідність випадковим збігом (Старостін С.А. 2007, 291). Відмахнутися від подібних випадків значно легше, ніж шукати їм пояснення або хоча б залишити це завдання для нащадків.


У 1888 р на правому березі Великого Зеленчука в 30 км від селища Нижній Архиз була виявлена кам'яна стела з написом грецькими буквами (див. рис. праворуч). Дешифрування напису зробив В.Ф. Міллер з використанням осетинської мови. З невеликими правками прочитання в даний час прийнято в науці, а датування стели визначене 941 роком(Джуртубаев М. 2010, 198).

Міллер вважав, що в цій місцевості існувало християнське місто, від якого збереглися руїни церков, і припустив, що це був центр Аланской єпархії (метрополії), про яку є згадки у візантійській літературі. Однак з дешифруванням Мюллера погодилися не всі, оскільки він вніс в текст вісім додаткових букв, яких на стелі не було і без яких її неможливо прочитати засобами осетинської мови (там же).


Праворуч: Прорисовка напису Зеленчукської стели в книзі Джуртубаєва, взята у В.А. Кузнецова (там же, 199).


Напис на стелі дав підставу Абаєву зробити висновок про існування осетинської писемності вже в середні віки, але інших даних, що підтверджують цей висновок досі не виявлено. Крім того, сам напис має різні варіанти прочитання, в тому числі з використанням кабардинської, карачаєво-балкарської, вайнахської і, можливо, інших мов. Суперечки про мову напису тривають досі, але з огляду на осетинську топонімію Карачаєво-Черкесії варіант осетинської належності має перевагу. Сама стела не збереглася, спроби знайти її в 1946 і 1964 рр. не принесли успіху (Камболов Т.Т. 2006, 166). Без оригіналу говорити про точність прорисовки тексту не доводиться, і це додатково ускладнює розшифровку напису. Дивним є те, що іраністи Міллер, Абаєв та інші не дали розшифровки самої назви Архиз.