Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Осетинська топонімія


На прабатьківщині осетинів у басейні Сожу можна відзначити лише такі відповідності: р. Сож – осет. soj «жир, сало», р. Реста (Раста), пп. Сожу – осет. rast «прямий» (однак обидві назви можуть бути розтлумачені за допомогою давньоанглійської). Осетинські топоніми зустрічаються в достатній кількості, що може підвищити ймовірність їхнього походження, в смузі, яка тягнеться від Брянська до Ростова і далі вздовж узбережжя Азовського і Чорного морів. У цій смузі є скупчення осетинських топонімів в Білгородській області і в сусідніх областях України та Росії. Очевидно, в цих місцях по сусідству з поселеннями мадярів осетини затрималися надовго. Від цього скупчення відходять кілька топонімів уздовж Ворскли. Імовірно їх перебування тут відноситься до скіфського часу. Але в цілому мізерна іранська топонімія в степах Північного Причорномор'я і Приазов'я змушує фахівців шукати надумані пояснення цьому факту:


Порівняно невелика кількість іранських найменувань річок в районі проживання степових племен скіфів і сарматів, які безсумнівно були іранцями, пояснюється тією обставиною, що такі гідроніми в Середньовіччі тут були стерті тюркськими назвами. (Телегин Д.Я. 1993, 74)


Звичайно, частина стародавніх топонімів була, дійсно, "змита" у вузькій приморській смузі, але збережені до наших днів булгарсбкі і англосаксонські топоніми говорять на користь того, що тюрки рідко міняли назви населених пунктів. В степах Передкавказзя осетинська топонімія також виражена слабо. Можливо, нові міграційні хвилі відтіснили осетин в гори Кавказу, а їх найменування населених пунктів і географічних об'єктів часом були замінені на власні новоприбулим населенням. Про це може говорити приклад заміни осетинського назви Улка височини Ергені, яка тягнеться приблизно від Волгограда до Елісти. Однак, беручи до уваги досить чітку смугу осетинських топонімів уздовж узбережжя Азовського і Чорного морів, осетини мігрували до місць їх теперішнього проживання обходячи межиріччі Кубані і Манича раніше заселеного англосаксами. Однак розшифровка топонімів в цій смузі все-таки має імовірнісний характер через відсутність надійної прив'язки топонімів до особливостей місцевості та їх досить мала кількість. Тільки складну назву Геленджик, яка не мала досі надійної етимології, може бути більш впевнено розшифровано за допомогою осетинської мови завдяки добрій звуковій відповідності з урахуванням цілком допустимої асиміляції. У меншій мірі це відноситься до назв Тамань і Сочі, де ми також маємо фонетичну відповідність, але вона може бути випадковою з уваги на очевидну простоту назв. Список осетинських топонімів, який постійно коригується подається нижче в алфавітному порядку.


Азов, Азовське море і місто Азов – ос. ас "розмір, кількість", "дорослий" (раніше, очевидно, "великий"). Це слово запозичене або тюркських, або, швидше за все з фінно-угорських мов, де подібні слова (iso/izo/ots'/ udts') означають або "великий", або "маленький". Друга частина слова трансформувалася з *af/ov (д.-ір. *ap) "вода", наявного в різних формах в усіх іранських мовах. У сучасній осетинській воно присутнє у евфемізмі æфсурхъ "вода". Назва "Велика вода" цілком відповідає назві моря.

Архиз, річка, лп Псишу, лп Великого Зеленчука, лп Кубані – ос. æрх "шматочок" "скабка", "трісочка".

Атюхта, селище в Октябрському районі Ростовської області, Росія – ос. атухын "намотати, загорнути" атыхт процес дії від цього дієслова.

Батайськ, місто в гирлі Дону – ос. батайын "розтанути", "піти на користь".

Бетта, хутір в Краснодарському краї Росії, входить у міський округ Геленджика– ос. бæдынб бæттын "в'язати".

Ворскла, річка, лп Дніпра – ос. урс "білий", кæлын "текти, литися".

Геленджик, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу – ос. кæлæнгæнæг "чаклун, чарівник". Мотивація назви не ясна, але звукова відповідність досить добра.

Загедан, селище і річка, пп Великої Лаби в Карачаєво-Черкесії – ос. дзаг "повний", дон "вода, річка".

Калитва, кілька населених пунктів, які містять це слово, річки Чорна Калитва, пп Дону і Біла Калитва, лп Сіверського Донця – осетинське походження слова знайти не просто. В основі його лежить ос. кæлын "текти, литися", до корня якаго кæл додано суфікс -т, який утворює прикметники від дієслів. Друга частина слова – "вода" (див. Азов). В цілому слово означає "текуча вода".

Кардоникська, станиця в Зеленчуцькому районі Карачаєво-Черкесії – ос. кæрдо "груша", нигæ "прибережна смуга, поросла травою".

Котельва, смт в Полтавській області – ос. къуту "клуня", лæууын "стояти, залишатисяся". У Північній Осетії є кілька назв кæто висхідних до давньоіранського апеллятиву зі значенням "житло, будинок". У дігорському діалекті збереглося кæт "навыс" (Цагаева А. Дз. 2010, 177).

Малакеєво, село в Вейделівському районі Білгородської області – ос. мæлаг "не живучий, вимираючий".

Мара, річка, пп Кубані – ос. мæра "дупло".

Масичове, село у Воронезькій області і хутір у Білгородській – ос. мæсыг "бойова башта".

Орс, річка, лп Нугрі, лп Оки – ос. урс "білий".

Оскол (Оскіл), річка, лп Сів. Донця, міста Старий Оскол і Новий Оскол у Білгородській області, розташовані на берегах Осколу засновані в історичні часи – ос. ас "розмір, кількість" (очевидно раніше "великий"), кæлын "текти, литися". Пор. Ворскла.

Сентянівка, залізнична станція на лінії Луганськ – Лисичанськ – ос. сынт "ворон", сынтæ "тенета".

Сочи, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу – ос. саджы "оленячий".

Тамаровський, хутір в Приморсько-Ахтарському районі Краснодарського краю – ос. томар "стриміти".

Томарівка, смт у Білгородській області Росії – ос. томар "стриміти".

Улка, назва височини Єргені (Калмикія) у "Большом чертеже" (Магидович И.П., Магидович В.И. 1979, 210) – ос. уæлхох "гористий".

Халань, річка, лп Осколу, лп Сів. Донця, села Велика і Руська Халань на ній – ос. халон "ворона".

Царичанка, село в Днепропетровській області – ос. царын "жити". Кілька назв з цим коренем дають підстави думати, що вони походять не від слів "цар" або "цариця".

Царицын, первоначальное название Волгограда, происходящее от названия реки Царица – ос. царын "жить".

Царівка, два села у Луганській області (Новоайдарський і Троїцький райони) – ос. царын "оживляти, оновлювати, підтримувати".

Цимлянськ, місто в Ростовській області– ос. цым "кизил", лæнк "улоговина, низина".

Цупівка, село у Дергачівському районі Харківської області – ос. цуп "бахрома, пензель, гроно".

Щигри, два села в Калузькій області і по одному в Курській і Орловській, Росія – ос. цыргъ "гострий", сцыргъ уын "ставати гострим".



На мапі рожевим кольором позначені топоніми курдського походження, червоним – ті з них, які містять в собі складову Майдан, зеленим – осетинського, фіолетовим – афганського, коричневим – ті, що розшифровуються іншими іранськими мовами. Блідожовтим кольором позначені топоніми сумнівного походження.


Звертає на себе увагу скупчення осетинських топонімів в Карачаєво-Черкесії (Архиз, Загедан, Кардонікська, Мара). Очевидно, осетини по шляху до сучасних місць поселення зупинялися тут надовго, але пізніше були витіснені і частково асимільовані карачаївцями. Цю думку вперше висловив В.Ф. Міллер в кінці XIX ст., провівши лінгвістичний аналіз таких топонімів як Шак-дан, Шаукам, Мисти-кам, Джуар-фчик, Орс-фандаг та інших на території Кабардино-Балкарії і Карачаєво-Черкесії від Ельбрусу до верхів'їв р. Іраф (Цагаева А. Дз. 2010, 24). На доказ проживання осетин в близькому сусідстві з носіями абхазо-адизьких мов Міллер приводив факт запозичення осет. ræğaw "стадо" з якоъсь з цих мов (абх., бз. a-raχw, абаз. a-raχwə, a-raχwə "худоба"). Однак Абаєв і Старостін вважали цю фонетичну і семантичну відповідність випадковим збігом (Старостін С.А. 2007, 291). Відмахнутися від подібних випадків значно легше, ніж шукати їм пояснення або хоча б залишити це завдання для нащадків.


У 1888 р на правому березі Великого Зеленчука в 30 км від селища Нижній Архиз була виявлена кам'яна стела з написом грецькими буквами (див. рис. праворуч). Дешифрування напису зробив В.Ф. Міллер з використанням осетинської мови. З невеликими правками прочитання в даний час прийнято в науці, а датування стели визначене 941 роком(Джуртубаев М. 2010, 198).

Міллер вважав, що в цій місцевості існувало християнське місто, від якого збереглися руїни церков, і припустив, що це був центр Аланской єпархії (метрополії), про яку є згадки у візантійській літературі. Однак з дешифруванням Мюллера погодилися не всі, оскільки він вніс в текст вісім додаткових букв, яких на стелі не було і без яких її неможливо прочитати засобами осетинської мови (там же).


Праворуч: Прорисовка напису Зеленчукської стели в книзі Джуртубаєва, взята у В.А. Кузнецова (там же, 199).


Напис на стелі дав підставу Абаєву зробити висновок про існування осетинської писемності вже в середні віки, але інших даних, що підтверджують цей висновок досі не виявлено. Крім того, сам напис має різні варіанти прочитання, в тому числі з використанням кабардинської, карачаєво-балкарської, вайнахської і, можливо, інших мов. Суперечки про мову напису тривають досі, але з огляду на осетинську топонімію Карачаєво-Черкесії варіант осетинської належності має перевагу. Сама стела не збереглася, спроби знайти її в 1946 і 1964 рр. не принесли успіху (Камболов Т.Т. 2006, 166). Без оригіналу говорити про точність прорисовки тексту не доводиться, і це додатково ускладнює розшифровку напису. Дивним є те, що іраністи Міллер, Абаєв та інші не дали розшифровки самої назви Архиз.