Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Міграція іранців


Розділ готується

Тему міграції іранців взагалі немає сенсу розглядати, якщо виходити з припущення про існування так званої індоіранської спільності аріїв без точного уявлення про її місце розташування. Тим часом до теперішнього часу ведуться дискусії, чи є арії автохтонами в місцях свого теперішнього проживання ( Witzel Michael. 2012). По-своєму трактуючи відібрану сукупність мовних, антропологічних, археологічних і етнографічних даних, вчені фактично приходять до питання про те, що і в якій мірі визначає етнос. Відповідно, простежуючи шляхи міграцій носіїв мов, антропологічних типів і культур, вони не можуть прийти до спільної думки і, використовуючи формально-логічні методи, і, в кінцевому підсумку, займаються схоластикою. У наших же дослідженнях ми зосереджуємося на питанні міграції носіїв мов без уваги їх расового типу.

Прабатьківщина іранців, визначена графоаналітичним методом, знаходилась в етноформуючих ареалах, утворених лівими притоками Дніпра і правими притоками Дону. І як результат, так звані "східноіранські" мови в дійсності формувалися в ареалах на заході іранської території, які тягнуться вздовж лівого берега Дніпра. Відповідно, "захахідноіранські" формувалися в ареалах вздовж лівого берега верхньої Оки і правого берега Дону по сусідству з поселеннями фіно-угрів (див. мапу нижче).


Ліворуч: Територія формування іранських мов в ІІ тис. до н.е.


На мапі кордони етноформуючих ареалів позначені червоними і синіми цятками. При цьому сині маркують також кордон між "західними" і "східними" іранськими мовами.


Причини, що змусили іранців покинути місця попереднього проживання між Дніпром і Доном можуть бути різні. Можливо, перехід балтів і англосаксів на лівий берег Дніпра привів в рух місцеве іранське населення зрубної культури. Однак можна говорити і про інші причини. Степові райони могли бути залишені з причини кліматичних змін, що призвели до зменшення продуктивних можливостей степу. У всякому разі, археологічні дані свідчать про тимчасове запустінні Приазов'я та Причорномор'я:



… в 12-10 ст. до н.е., в порівнянні з попереднім періодом, у степовій зоні між Доном і Дунаєм спостерігається десятикратне зменшення кількості поселень і поховань. Ті ж тенденції скорочення населення проявляються в степовому Причорномор'ї і в подальшу кіммерійську епоху, що знаходить своє відбиття у відсутності на цій же території поселень і стаціонарних могильників (Махортых С.В. 1997, 6-7).



Таким чином, іранські племена рушили на пошуки місць поселення з більш сприятливими умовами. Історично засвідченим фактом є те, що наприкінці другого тис. до н.е. вони вже помічені в Центральній Азії:


Іранські імена в ассирійських письмових джерелах з'являються в XI – X ст. до. н.е. і пов'язуються з областями Західного Ірану, що перебували у сфері політичної активності ассирійського царства. Що в цей час відбувалося далі на схід – у Центральному та Східному Ірані – в цих джерелах не відбито (Артамонов М.И., 1974, 10).


Сформовані пізніше культурно-історичні області Мідія, Персида, Маргіана, Согдіана і Бактрія були населені численними іраномовними народами. Безумовно співвідносити їх з сучасними важко, проте порівняння розташувань ареалів окремих іранських мов на прабатьківщині з історичними областями і з поширенням іранських мов в наш час допоможе відновленню шляхів міграцій іранців зі Східної Європи в Азію (див. мапи вище і нижче).


Історичні області в Центральній і Передній Азії в часи Ахаменідів (7-4 ст. до н.э.)




Показані на карті історичні області допомагають відновити шляхи міграцій іранських племен зі Східної Європи в Центральну Азію.

Існує дві точки зору про проникнення іранців на Близький Схід – через Середню Азію або через Кавказ (Пьянков И.В., 1979). Принаймні міграція іранців у Малу Азію мала відбуватися через Кавказ (або навіть через Балкани), що віддзеркалено у хеттських джерелах (Соколов С.Н. 1979-2, 235). У Північній Осетії є цілий ряд топонімів, що містять в собі елемент Джимара, висхідний до етноніму кіммерійців (Цагаева А. Дз. 2010, 5).

Очевидно, переселення іранців йшло кількома хвилями і шляхами, але основний шлях руху більшої частини іранців йшов східним берегом Каспійського моря, а далі вздовж Аму-Дар’ї та Сир-Дар’ї на південь та південний схід, як це описує Кузьміна (Кузьмина Е.Е., 1986, 203-204), хоча шлях через Кавказ теж міг бути використаний. Враховуючи розташування територій поселень сучасних іраномовних народів (Эдельман Д.И., 1968, карта 1) та їх історичних прабатьківщин у Східній Європі, можна припускати, що останніми в ланцюгу переселенців довкола Каспійського моря рухалися согдійці (предки сучасних ягнобців), бо вони зайняли крайню північно-західну область історичних поселень іранців в Центральній Азії неподалік з афганцями, з якими сусідували і на історичній прабатьківщині, в той час як їх інші сусіди на прабатьківщині – осетини тепер мешкають в горах Кавказу і, безсумнівно, ніколи не бували в Центральний Азії.

Якась частина іранців при своїй міграції залишалася в Південному Казахстані в передгір'ях Західного Тянь-Шаню серед місцевого тюркського населення, про що свідчить місцева топоніміка: Мадікент / Манкент, Орунгент, Сюткент, Чимкент, в складі яких ір. kent "місто, селище, місцевість" (Попова В.Н., 2000, 53). Це слово було засвоєно тюрками і вживалось для назв населених пунктів з тюркськими компонентами (наприклад, Ташкент від тюрк. taš "камінь"). Однак поселення Чимкент мало бути засновано іранцями, швидше за все согдіанцев (ягн. čim "луг, трава"). На користь такого тлумачення говорить назва села Луговий, також розташованого в цій місцевості, очевдно, покритої в ті часи густими травами. Також в орографії Південного Казахстану є іранські терміни darbaza/darvaza "ворота, вхід, горний прохід", dašt/dešt "степ, рівнина, пустуля", zax/zexab "джерело, ключ" (там же).

Територія сучасних поселень курдів, інших сусідів согдійців на прабатьківщині, дає підстави припускати, що вони прийшли на ці місця іншим шляхом, ніж перша хвиля іранців, а саме – через Кавказ або через Балкани. Якби вони рухалися шляхами довкола Каспійського моря, то вони би мали в своєму русі обганяти багато іранських племінних груп, що виглядає неймовірним. Ми вже відзначали, що розширення територій поселень або переселення первинних етносів іде в порядку черговості відповідно до їх взаємного розташування на старій прабатьківщині. Цю важливу особливість при русі індоєвропейських племен, за словами Горнунга, зазначив ще Франц Шпехт (Горнунг Б.В. 1963, 53). Оскільки предки курдів та согдійців на прабатьківщині були сусідами, то при русі тим самим шляхом, їх нові місця поселень мали би бути якщо і не по-сусідству, як це ми маємо, наприклад, для персів і афганців, але і не так далеко одна від одної, як розташовані тепер області курдів і ягнобців. Найвірогідніший шлях давніх талишів та гілянців до південно-західного узбережжя Каспійського моря, де тепер мешкають їх нащадки, мав би проходити через Дербентський прохід. По-перше, він до цих місць є найкоротший. По-друге, талиші мають тепер свою область поселень в тісному сусідстві з областю гілянців і південніше від неї так само, як і на історичній прабатьківшині, а при русі іншим шляхом розташування цих областей було б не таким. Але, якими б не були шляхи переселень предків курдів, талишів та гілянців до Близького Сходу, є підстави припускати, що до певного часу вони, так само як і предки осетинів, хоча і полишили свою прабатьківщину під тиском балтів і англосаксів, але ще лишалися в Східній Європі, коли вже більша частина іранців переселилася в Азію. Напевно, серед цих іранських племен були також і предки белуджів та мазандеранців, близько споріднені мови яких входить в ту саму групу північно-загідних іранських мов, до котрої належать курдська, талиська і гілянська.


Початок міграцій іранців у кінці 2-го тис. до н.е. Червоним кольором позначені назви племен, які склали першу хвилю


Таким чином, можна припускати, що першу хвилю іранських переселенців у Центральну Азію склали предки сучасних сарикольців, памірських іранців (шугнанців, бартангців, язгулямців та ін), персів, афганців і согдійців (ягнобців), тобто ті іранські племена, які мали свої поселення в південній частині спільної іранської території і в ареалах вздовж Дніпра.

Природно припустити, що залишені ними ареали були негайно зайняті іншими іранськими племенами, які ще якийсь час залишалися в Європі і з якими слід пов'язувати історичних кіммерійців. Згадані вище кліматичні зміни, що привели до зменшення продуктивності степу, не могли привести до його повного запустіння. Інша справа, що новоприбуле населення степу не могло бути численним, і для підтримки свого існування, крім господарської діяльності, мало займатися грабунком сусіднього населення лісостепової зони.



Загальна картина експансії іранців у Центральну і Малу Азію.