Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Давня тевтонська, готська і франкська ономастика


Після Першого "Великого переселення народів", коли більшість індоєвропейських племен почало рух у пошуках нових місць проживання, давні германці ще залишалися поблизу своєї прабатьківщини, хоча значно розширили територію своїх поселень, зайнявши ареали греків, італіків, іллірійців і кельтів (див. мапу нижче) .


На цих ареалах почали формуватися первинні діалекти, з яких з плином часу розвинулися сучасні англійська, німецька, готська, фризька і північно-германська мови. Аутентичність ареалів підтверджує топонімія, залишена стародавніми предками носіїв цих мов. В кожному з ареалів концентруються топоніми, які переважно розшифровуються засобами однієї з германських мов, що проявляється достатньо чітко не зважаючи на їх подібність.

Однак і поза межами первісних поселень в процесі довготривалих міграцій германці залишили в топонімії дуже багато слідів і часто віднесення їх до однієї з мов вимагає застосування як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних засобів. Особливо це стосується англосаксонської і півнчногерманської топонімії, тому ці дві теми розглядаються окремо (див розділи. Давня англосаксонська топонімія у континентальній Європі і Північногерманська топонімія у Білорусі, Прибалтиці і Росії). Решта германської топонімії розглядається в цьому розділі, але розділити германську топоніміку на дві теми неможливо, що буде видно в процесі викладу.

Як зажди буває при міграціях народів їх частина залишається на попередніх місцях поселення і пізніше асимілюється новоприбульцями, хоча зберігає свої традиційні імена у нащадках. Відповідно, в антропонімії певних територій можуть залишатися їхні сліди до наших часів. Тут була зроблена спроба знайти такі сліди і скорелювати їх з топонімією.

Ареал, що знаходиться між Бугом і Случчю, південніше від верхньої Прип’яті, тобто Волинь у другому тис. до Р.Х. заселили предки сучасних німців, яких ми умовно називаємо тевтонами. Саме тут були закладені глибинні основи сучасної німецької мови. Після відходу основної маси германців на захід в ареалі поселилися слов’яни, діалект яких пізніше розвинувся у чеську мову, а коли і вони у своїй більшості залишили цю територію, її зайняли нові слов’янські переселенці, які вже в історичний час стали відомі під іменем дулібів, або дудлібів.

Назва цього племені збереглася в кількох топонімах Західної України та Чехії, і на думку деяких вчених цей етнонім походить від з.-герм. Deudo- i laifs (ЕСУМ та ЭСРЯ). Перша частина слова означає “тевтони” і від неї походить самоназва сучасних німців (Deutsch), а друга – “решта, залишок” (гот. laiba, д.-анг. lаf). Таким чином, слово дуліби можна перекласти як “залишки тевтонів”, що і дає підстави говорити про те, що не всі германці залишили Волинь при їх переселенні у Центральну Європу, а назва мешканців цього краю залишалася довший час тією самою. Можна також пригадати, що і на нових поселеннях як тевтонів, так і чехів є місцевості під назвою Wollin/Volin.


Найпереконливішим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів д.-в.-н. welb-en “виводити склепіння” і д.-в.-н. ovan “піч”.


Праворуч:Схема сиродутного горна.
(Зворыкин А.А. та ін. 1962, 69, рис. 30)


Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю могла бути сиродутним горном для виплавки заліза. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Болотна руда є доброю сировиною для чорної металургії. Залізо в Європі відомо з 8-го ст. до Р.Х., тому назва населеного пункту не може бути більш давньою, а це, в свою чергу веде до висновку, що частина тевтонів залишалася на своїй прабатьківщині ще довго після того, як їх основна маса мігрувала до Центральної Європи. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин (Первісно Нетешин), назва якого теж може бути німецького походження. Ситуативно для місцевості з металургійними печами для другої частини назви найбільше підходить д.-в.-н. asca “зола” (нім. Asche). Відповідно для першої частини слова слід шукати щось логічно пов'язане з другою. Добре підходить д.-ісл. hnjođa "кувати". У німецькій мові є дериват від зниклого спорідненого слова Niete "заклепка" (Kluge Friedrich, 1989, 504). В сиродутному горні вироблялося не чисте залізо, а так звана криця пористої будови з домішками сірки, фосфору та інших металів та шлаку (це давнє слово пізніше отримало значення "сталь"). Для отримання заліза крицю треба було перековувати, в процесі чого домішки відділялися як зола (там же, 59). Таким чином, мала місце спеціалізація – у Вельбовному видобувалася криця, а у Нетішині вона перековувалася на чисте залізо.

Наведемо ще кілька прикладів топонімів, які здебільшого не мають переконливого тлумачення на основі слов’янських мов, але можуть бути етимологізовані на базі німецької:

м. Ківерці – нім. Kiefer, с.-в.-н. kiver "челюсть, підборіддя; німецьке слово Kiefer має ще значення «сосна», котре могло ліпше підійти для назви міста в лісовій місцевості, але в етимологічному словнику Клюґе походження слова пояснене як новоутворення.

м. Ковель - нім. Kabel “доля, жереб”, с.-в.-н. kavel-en – "тягти жереб"; пропоноване пояснення від слов. *kov «зрада» здається надуманим (Янко М.П., 1998, 179).

с. Мерва в околицях Берестечка Волинської обл. – нім. Merle, с.-в.-н. merla “кос, чорний дрізд”, щоправда німецькі слова вважаються запозиченими з латинської.

c. Невель на південний захід від Пінська (Білорусь) – нім. Nebel “туман”.


c. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. – нім. Nabel, д.-в.-н. nabalo “пупок”; село розташоване на півострові, який виступає в озеро.


Ліворуч: Озеро Нобель. Фото зі супутника.


м. Радехів, райцентр Львівської обл. – нім. Rad, д.-в.-н. (h)rad "колесо”, нім. Achse, д.-в.-н. ahsa “вісь”.

м. Радивилів, райцентр Рівненської обл. – нім. Rad, д.-в.-н. (h)rad "колесо”, нім. übel, д.-в.-н. ubil – “поганий”.

c. Растів західніше Турійська – д.-в.-н. rasta “місце стоянки”.

c. Реклинець в Сокальському районі Львівської обл. – нім. Rekel “великий пес-самець”.

р. Стир, пп Прип’ті – нім. Stör, двн. stür(e) “осетер”.

р. Стрипа лп Дністра, витоки якої лежать на границі тевтонського ареалу – с.-н.-н. strīpe “смуга”. Однак не виключене також англосаксонське походження назви річки.

с. Фаринки, на сході Камінь-Каширського району Волинської обл. – д.-в.-н. faran “везти, їхати”, – ing – суфікс іменника.

c. Фусів в Сокальському районі Львівської обл. – нім. Fuß, д.-в.-н. fuoz “нога”.

р. Цир, пп Прип'яти і c. Цир – нім. Zier “прикраса”, д.-в.-н. zieri “гарний”;

с. Цегів, в Горохівському районі, Волинської області – с.-в.-н. zæh(e) "вязкий".

с. Цумань східніше Ківерців – відповідає нім. zu Mann “до чоловіка”, що може бути використане для назви оселі поодинокої людини.

Наведеними прикладами список топонімів Волині тевтонського походження, можливо, не вичерпується, але в північній частині ареалу деякі топоніми можуть мати також франкське походження. Франками ми домовилися називати предків сучасних голландців, які разом з фризами займали крайній західний ареал всієї німецької території, обмежений Саном і Віслою на заході, Німаном на півночі, Ясельдою на північному сході і верхів'ями Прип'яті на південному сході. На кордоні цього ареалу з Тевтонським в районі Шацьких озер є скупчення топонімів, які можуть мати як тевтонське, так і франкське походження. Сама назва озер краще розшифровується за допомогою німецької мови (д.-в.-н. scaz, “гроші, худоба”, нім. Schatz “скарби”, нід. schat "те саме"). Так само можна можна говорити про тевтонське походження назв села Пулемець та Пулемецького озера. Іх можна розшифрувати як “повна міра зерна” (нім. volle Metze, д.-в.-н. fulle mezza – EWDS). Химерну назву іншого озера – Люцемер можна розуміти як “мале море” (нім. lütt, lütz, д.-в.-н. luzzil “малий”, mer, нім. Meer “море”). Слова, подібні наведеним інколи є і в інших германських мовах, однак тут має місце перехід германського t в z), характерний тільки для верхньонімецької мови. В той же час назва озера Світязь ліпше розшифровується нідерландською мовою, тому що герм. hweits "білий" ліпше відповідає нід. wit і саме його праформа *hwit з сіфіксом -ing могла закономірно перейти в слов'янських мовах у Світязь (герм. -ing, -ung всюди відповідає слов. -ьазь). Для д.-в.-н. (h)wīz "те саме" здається нереальним.


Франкська топонімія


У позначеному вище ареалі, очевидно, Західний Буг поділяв франків і фризів. Фризького словника великого обсягу до послуг немає, тому ми обмежимося пошуками топонімів, які можуть мати лише франкське походження, використовуючи нідерландську мову. Поки можемо говорити про такі можливі франкські топоніми:

Брок (Brok), місто у Мазовецькому воєводстві і село у Підляському – нід. broek, сер.-нід. brōk “волога низина””;

Ваган (Wagan), село в Мазовецькому воєводстві – нід. wagen “віз”;

Ворси (Worsy), село в Люблінському воєводстві – нід. vors “жаба”;

Західний Буг, пп Висли – М. Фасмер розглядає можливість германського походження назви Західного Бугу, але нідерландських слів не наводить (Фасмер М. 1964, 227). Між тим, сер.-нід. bugen (нід. buigen) «гнути, згинати» підходить найліпше (Західний Буг дуже звивиста річка);

Гарволин (Garwolin), село в Мазовецькому воєводстві – нід. garwe, garf “сніп”, lijn “льон”;

Кобрин, місто в Білорусі – нід. kobber “голуб-самець”;

Кодень (Kodeń), село в Польщі на березі Зах. Бугу – нід. kodde “сумка, вузол”;

Куяви (Kujawy), село в Мазовецькому воєводстві – нід. kuif “гребінь”;

Малорита (блр. Маларыта), місто в Брестській області, Білорусь – місто могло мати назву Мала Рита, оскільки розташоване на невеличкій річці Рита, назву якої можна пов'язувати з д.-нід. rith "повінь" (д.-анг riđ) "потік, річка".





Германська топонімія в Східній Європі.


На мапі населені позначені зірочками.
Тевтонські топоніми – червоні. Прабатьківщина тевтонів затонована червоним.
Франкські топоніми – сині. Прабатьківщина франків затонована синім.
Готські топоніми – зелені. Прабатьківщина готів затонована зеленим кольором
Англосаксонські топоніми – помаранчові. Прабатьківщина англосаксів затонована жовтим
Гідроніми позначені синіми кружечками і лініями.
Північногерманська і англосаксонська топонімія показана лише частково, тільки для позначення напрямків міграцій.


Готська топонімія


Ареал формування готської мови через скупість наявної лексики було локалізовано лише імовірно по обох берегах Щари, лівої притоки Німану, тобто там, де знаходилася спільна прабатьківщина всіх германців. Назву цієї річки слід вважати палеоевропейским субстратом, сліди якого простежуються в деяких германських мовах, таких як анг. shore "берег моря", нім. Schaar "ділянка моря, по якій можнй йти вбрід". Інша місцева топонімія підтверджує зроблене припущення, тобто можна стверджувати, що готська мова почала формуватися саме тут. При її розшифровці використовувався словник Ф. Гольтгаузена (Gothic Dictionary, Holthausen, 1934) і частково словник давньоісландської мови як найбільш близької до готської. Нижче наводяться приклади можливої готської топонімії на території Білорусі:

Аброва, село в Івацевичському районі Брестської обл. – гот. *abr-s "сильний, бурхливий".

Альба, село в Брестській області, Білорусь – гот. *alb-s "демон".

Бастинь, село в Лунинецькому районі, Брестська обл. – в більшості германських мов присутнє слово bast "лико" (д.-ісл, нід. bast, д-анг. bæst, нім. Bast). Безсумнівно, таке слово існувало і в готській мові, але не збереглося в письмових джерелах з увазу на специфіку значення.

Ванги, село в Гродненській області, Білорусь – д.-ісл. vang-r "сад, город".

Зельва, районний центр у Гродненській обл. – гот. silba, д.-фриз. selva "сам".

Ліда, місто в Гродненській області, Білорусь – гот. liudan "рсти", lita "перестановка".

Румльово, лісопарк в Гродно – гот. *rúm "простір, місце", lēw "випадок".


На прабатьківщині готів є ще кілька топонімів, які розшифровуються за допомогою слів інших германських мов (Фасти, Греськ, Нарев, Рекльовці і, можливо, інші), подібні слова є або, можливо, були в готській мові, тому судити про їх походження тяжко


Готська топоніміка у Східній Померанії


Якщо сліди готів збереглися в топонімії на їх прабатьківщині, то, тим більш, повинна зберегтися готська топонімія і в місцях їх пізнішого проживання. Пошуки закономірно почалися в місцевості по сусідству, тобто у Східній Польщі і швидко увінчалися успіхом. Готські топоніми, серед яких Сайно, Ельк, Укта, Вальдикі, Вандово, Кальдово утворили ланцюжок який привів до Данцигу. Назву цього міста розшифрувати не вдалося, але було знайдено свідчення тому, що воно було засноване готами (див. малюнок нижче).



На малюнку зображена копія сторінки з книги Даніеля Гралата "Спроба історії Данцига за надійними джерелами і рукописами" (Gralath Daniel, 1789, 4).
Копія зроблена з книги, яка зберігається в бібліотеці Чиказького університету і розміщена в Інтернеті. Переклад тексту з німецької:


І в старі і нові часи історики та географи, одностайні у своїх повідомленнях, прийшли до висновку, що готська народність проживала по Віслі і на берегах Балтійського моря, з чого можна зробити висновок з незаперечною достовірністю, що місто Данциг було закладене готами. Морська подорож Пифея з Марселя, який жив за три століття до народження Христа і якого згадує Пліній Старший, і також замлеописи Помпонія Мели і Клавдія Птолемея, будучи найдавнішими джерелами, однозначно вказують на місця поселень готів саме тут, а дещо пізніше знаходимо цьому ж свідоцтво у готського єпископа Йордана, званого також Іорнандом, який це підтверджує, і жоден історик не поставив під сумнів всі ці повідомлення.


Далі так само багатослівно Даніель Гралат інтерпретує свідоцтво Йордана, про те, що Данциг (тобто Гданськ) був закладений королем готів Беріхом і заперечує інші версії. Справа в тому, що повідомлення Йордана дещо суперечливе. Він стверджував, що готський король прибув на трьох кораблях в гирло Вісли зі Сканції (Скандинавія), а засноване місто назвав Готеншанц, тобто "готські шанці". І нібито це ім'я поступово трансформувалося в Данциг, очевидно через проміжну форму Гданськ, збережену в польській мові. Прибуттю готів зі Скандинавії суперечать дані топонімії, згідно з якими готи прийшли в Померанію від берегів Прип'яті та Німану.

З другого боку, гот. rauþs "червоний" разюче нагадує фін. ruotsi, яке ніби походить від д.-шв. rōþs, яке етимологічно пов'язане з дієсловом, що означає "веслувати" (Häkkinen Kaisa. 2007, 1073). Цим словом, яке могло мати значення "веслярі", фіни називають шведів і нього лінгвісти виводять слово русь.Однак така назва шведів могла виникнути тільки в тому випадку, якщо самі фіни не займалися веслуванням і навіть не мали власного слова для означення подібного заняття, що дуже сумнівно. Усвідомлюючи це, Хяккінен дає пояснення фінської назви шведів через назву невеликого району в Швеції, що не є переконливим. Швидше за все готи називали рудобородих шведів червоними, а від них це слово потрапило до фінам в той час, коли готи могли бути одночасно сусідами фінів і шведів. Очевидно мало місце сполучення між Скандинавією і Помор'ям і якась частина готовий могла залишитись там на постійне або тимчасове поселення, а потім повернутися назад. Назва острова Готланд в Балтійському морі говорить про це. Однак і археологічні джерела теж не узгоджуються з писемними відомостями, що викликало тривалі дискусії (Бірбрауер Ф. 1995, 32). З готами пов'язується вельбарська культура, на території якої і були знайдені готські топоніми (див. мапи нижче).



Ліворуч: Готські топоніми в районі Гданьска. Праворуч: Вельбарська культура в фазі В1 (Бирбрауер Ф. 1995, 34, рис. 4 за: Wołągiewicz R. 1986. Stan badań nad okresem rzymskim na Pomorzu).


Готи з'являються в Північному Причорномор'ї в II в. н.е. і їм належить основна роль в створенні черняхівської культури, ранні пам'ятки якої знаходяться в областях Західної України (Баран В.Д. 1985, 47). Туди ж доходить смуга пам'ятників вельбарской культури (див. мапу нижче), що дозволяє припускати розвиток черняхівської культури на її основі. Однак, незважаючи на те, що пам'ятки вельбарської культури або її елементи виділяються серед черняхівських у всіх регіонах, повна трансформація вельбарської культури в черняхівську піддається сумніву (там же 1985, 74). Археологи не можуть прийти до єдиної думки, чи є особливості гончарного посуду, спільні для вельбарської і черняхівської культур, головною етнічною ознакою (Вакуленко Л.В. 2002, 18).



Ареал археологічних культур другої чверті I ст. н.е.

Умовні позначення: 1 – черняхівська, 2 – київська, 3 – вельбарська, 4 – культура карпатських курганів (Баран В.Д. 1985, 46, рис. 8).


Можна погодитися з тим, що на формування черняхівської культури вплинули різні чинники, але слід зазначити, що роль слов'ян в цьому процесі переоцінюється з помилкового припущення про проживання їх в Нижньому Подніпров'ї до приходу готів. Більш впевнено можна говорити про аланський вплив, оскільки алани також були одним з германських племен. Проте, представляється очевидним, що носіями як черняхівської, так і вельбарської культур в основному були готи навіть без особливої уваги на подобу кераміки цих культур.


В процесі досліджень були виявлені окремі сліди перебування давніх германців у Східній Європі також і в антропонімії. Це дало поштовх до систематичних пошуків, які поки що ведуться тільки в Україні і Польщі з використанням "Карти поширення прізвищ в Україні" і бази даних польських прізвищ наявних в Інтернеті. В першу чергу пошуки були проведені на прабатьківшині тевтонів. Відповідність прізвищ гаданого тевтонського походження давньонімецьким словам перевірялася за етимологічним словником німецької мови (Kluge Friedrich. 1989).

Найбільш переконливим свідченням перебування давніх германців на території України є рефлекс пгерм. *smala- "малий" у поширеному прізвищі Смаль (3315 носіїв), хоча на перший погляд воно може мати слов'янське походження. Насправді це не так, тому що в теперішньому часі носії цього прізвища в кількості більше двох тисяч проживають переважно на історичній Волині і в прилеглих районах Львівської області, а фонетично цей антропонім дуже добре відповідає двн. smal "вузький, малий". Щоправда, найбільше носіїв цього прізвища проживає в Києві (140), але це наслідок не тільки пізніших міграцій українців, але і розташування неподалік прабатьківщини англосаксів, а в давньоанглійській мові також існувало слово smal "малий". Також є багато носіїв цього прізвища в Харкові (133) і в Куликівському районі Чернігівської області. Цей факт засвідчує переселення англосаксів на Лівобережжя. На прабатьківщині тевтонів у великих кількостях носіїв цього прізвища зафіксовано в Ковелі (112), в Радехівському (149), Сокальському (74), Бродівському (42) районах Львівської області і в таких районах Волинської: Іваничівському (106), Горохівському (99), Ковельському (77 без Ковеля), Любешівському (76), Камінь-Каширському (64), Рожищенському (28), Старовижівському (23) та інших, але у меншій кількості.

Однак найбільше рефлексів дав пгерм. корінь *stek-a, похідні від якого (двн. steckōn, stecko, нім. stecken, Stecken і под.) утворили семантичне поле у значеннях "колоти, проколювати, встромляти, палиця, кілок, стрижень іт.д." В українській мові при словотворенні цей корінь прийняв форму стець і від нього було утворено більше п'ятдесяти український прізвищ, найпоширенішими з яких є Стеценко (12911 носів), Стецюк (8789), Стець (3798), Стецик (1569), Стецюра (1374), Стецько (1325), Стеців (806), Стецишин (743), Стецьків (484) і т.д. Прізвише Стеценко найбільше поширене в північно-східних областях України (Київ – 1461 носій), Харків (568), Суми (293), Чернігів (103). Очевидно, вони походять від д.анг. steсca 1. "палиця", 2. "укол". Прізвище Стецюк найбільше поширене в Рівненській області, а саме в Кременецькому районі (254 носії), Костопільському (203), Здолбунівському (115) і в обласному центрі (118). Можна думати, що вони походять від двн. stecko "кілок". Наявність носіїв цього прізвища в дещо меншій кількості в сусідніх районах Хмельницької області і в самому Хмельницькому (236 носіїв), так само як і в Києві (520), пояснюється міграціями історичних часів.

Характерною є концентрація поширеного на Волині прізвища Бурко саме на кордонах прабатьківщині тевтонів, яке має відповідність у двн. burg "городище, бург". В Сокальському, Жовківському районах Львівської обл. і в Ратнівському районі Волинської носіїв цього прізвища зафіксовано 110, 73, 88 відповідно. Також це прізвище наявне у Вінниці, Києві, Харкові як свідчення перебування в тих місцях англосаксів, бо в давньоанглійській і давьносаксонській мовах також було це слово, можливо, запозичене у давніх греків, які раніше були сусідами германців. Про присутність англосаксів на Лівобережжі згадувалося вище, а Вінниця маркує їхній шлях у Західну Європу, оскільки існувало д.-анг. winn "робота, зусилля, перемога". Відповідником йому є двн. winna "суперечка", яке можна пов'язувати з прізвищем Віннік присутнє на Волині (у Рожищенському районі 40 носіїв, Рівненському – 29). Схоже на нього прізвище Вінник, поширене на Сході України, може бути рефлексом іншого кореня (пор. "вина", "вино").

Щоб перевірити, чи розглянуті прізвища не є суто українськими утвореннями, вони були перевірені на наявність подібних серед поляків. Як виявилося, польскі прізвища з коренями smal, stec, burk і winn, здебільшого оформлені польським суфіксами, відмінними від українських, наявні у польській базі даних із зазначенням їх поширення в різних населених пунктах Польщі. При цьому значна їх частина витягнулася ланцюжком по тих самих місцях, по якому тягнеться смуга топонімів гаданого англосаксонського походження, яка маркує шлях міграцій англосаксів на захід. Таке співпадіння може мати пояснення в тому, що вказані корені наявні як в давньоверхньонімецькій, так і в давньоанглійській і давньосаксонській мовах. З другого боку, англосакси могли рухатися тим самим шляхом, який проклали до них тевтони. Але показово, що концентрація частини цих прізвище добре відповідає скупченню готської і, у меншим ступеню, франкської топонімії.