Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Колиска людської цивілізації


Звичайно вважається, що колискою людської цивілізації був так званий "Родючий Півмісяць". Це територія, яка розташована, дійсно, півмісяцем на родючих землях між Середземним морем та Іранським нагір'ям, обмежена на півдні Аравійською пустелею, а на півночі гірським хребтом Джабаль-Сінджар (див. мапу праворуч). Але можна припускати, що це вже другий етап розвитку людської цивілізації. Колискою людської цивілізації треба вважати все-таки область трьох озер, де ми визначили прабатьківщину ностратичних народів.

Ці місця дуже вигідні для проживання людини, бо мали вельми сприятливі географічні і природні умови. Ця територія складається з численних гірських пасом, плоскогір’їв, а між ними розташовані глибокі улоговини. С.А.Сардарян, описуючи географічні умови цієї країни, пише:


В найдавніші часи внаслідок величезних підземних вибухів, потоки лави заповнили безодні та провалля, вирівняли обриси землі і одночасно підняли її. Наносні ж відклади надали землі надзвичайну плодючість(Сардарян С.А., 1954, 25).


Багато гір тут вулканічного походження, типові з них Арарат, Арагац. Висота Арарату 5156 метрів, а перед ним простягається широка і плодюча Араратська долина висотою 800-1000 м над рівнем моря (фото ліворуч і нижче). Арагац має пологі схили, джерела і річки, що беруть початок біля його снігових вершин або в гірських озерах, живлять рослинність навколишніх полів. Взагалі система Арагаца за багатством своїх обсідіанових покладів і зручністю місцевості для полювання і запасів води була за весь четвертинний період ліпшим середовищем для палеолітичної людини. Ось як описував Марко Поло місцевість біля гори Арарат:



Біля підніжжя, ближче до рівнини, завдяки талим водам ґрунт став плодючим і рослинність тут така буйна, що уся худоба, яку зганяють сюди з найближчих місцевостей. знаходить тут багатющу поживу (Marco Polo, 1986, 42).


Три великих озера, довкола яких розселялися люди, не глибокі, наприклад, найбільша глибина озера Урмія всього 15 м, а у найглибшому з них, Севані є глибини лише до 60 метрів (для порівняння – найбільша глибина подібного до цих озер за розмірами і походженням озера Іссик-Куль – 702 м). Отже, вода в озерах прогрівалася добре, що сприяло розмноженню риб і, відповідно, розвитку рибальства серед навколишнього населення. Щоправда, Гамкрелідзе і Іванов про поширення рибальства серед індоєвропейців нічого не пишуть, та й взагалі нема спільноєвропейської назви риби, бо і.-є. *peisk "риба" зустрічається тільки в германських, італьських, кельтських і, можливо, в слов’янських мовах, і.-є. * ghđu "т.с." – тільки в грецькій, балтійських та вірменській, і.-є. *meni "якийсь вид риби" – в слов’янських, германських, кельтських, балтійських та грецькій мовах, і.-є. *ati "риба" – італьських, грецькій, балтійських, і.-є *(s)kualos "якийсь вид риби"- в германських, італьських, грецькій та балтійських. Більше нічого, що б стосувалося риб та рибальства, в словнику Ю. Покорни знайти не вдалося. Але ж індоєвропейці й не жили біля озера і рибальством могли не займатися, а от давні алтайці та уральці рибу в озерах, біля яких мешкали, очевидно ловили. Спільнотюркська і спільнофінно-угорські назви для риби є – відповідно *balik i *kala. Може бути, що індоєвропейці більше займалися полюванням. Так вважають Гамкрелідзе та Іванов : "Виявлені сліди спеціальної мисливської термінології свідчать про досить розвинену мисливську діяльність" (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 697). Тої самої думки про давніх індоєвропейців дотримується Н.Д.Андреєв :


Присутність в ранньоіндоєвропейській мові значної частини лексем, які входять в смислову сферу полювання та збиральництва, показує, що саме ці два роди діяльності (разом із тваринництвом на його початковій стадії) були головними способами життєзабезпечення в епоху формування ранньоіндоєвропейської прамови. Такий стан речей дозволяє датувати названу епоху часом на межі верхнього палеоліту та мезоліту (Андреев Н.Д., 1986, 39).


Судити про етнічність і спосіб життя населення в районі трьох озер часів палеоліту нема достатніх археологічних даних, оскільки зібрані тут пізньопалеолітичні знахідки "не виходять за рамки невеликих зборів" (Ранов В.А., 1978, 196). Своє датування існування праіндоєвропейської спільноти Н.Д.Андреєв обґрунтовує відсутністю в ранньоіндоєвропейській прамові "слів, котрі б вказували на стійлове або хоча б на загонне утримування худоби", але ж часом становлення тваринництва, за його словами, вважається мезоліт (Там же). Т.В.Гамкрелідзе та В.В.Іванов запевняють навпаки : "у загальноіндоєвропейській мові відтворюється розвинена система тваринництва з наявністю основних домашніх тварин" (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 868). Це є приклад того, як трактування окремих фактів може бути зовсім різним. Тому, щоб установити час, в якому довкола трьох озер мешкали носії ностратичних мов, розглянемо ще інші факти.

Археологічні факти свідчать, що в VIII – VII тис. до н.е. Передній Схід був заселений людьми досить високого культурного рівня. Вже тоді тут повстали великі поселення з числом жителів до тисячі людей. (Herrmann Joachim, 1982, 41). На Близькому Сході були поширені дикі види тепер окультурених росли – пшениці, ячменю, бобових. Тут приблизно в IX тис. людина починає займатися примітивним землеробством і початковим тваринництвом, доместикуючи собаку. Археологічні дані підтверджують, що саме в місцях, розташованих зовсім недалеко від озер Ван та Урмія поширюються нові форми ведення господарства:


“В горах Загроса, Синджара і Тавра на протязі VIII тис. йшло розселення дрібних землеробсько-скотарських груп, які лише зрідка ризикували спускатися я в долину”(Бромлей Ю.В., 1986, 274).



Ліворуч: Фото зі сторінки " Иран. Горы Загрос"


Носії ностратичних мов мусили перебувати в Передній Азії найдовше десь до VI – V тис. до н.е. Можна припускати, що семіто-хаміти, дравіди, які займали південні ареали ностратичної території, стали першими полишати первісні місця своїх поселень, займаючи вказану горну місцевість.


Картвели, тюрки та індоєвропейці, очевидно, все ще лишалися на своїх місцях; з ними можна пов'язувати три енеолітичної культури VI – V тис. до н.е., які виділяв відомий вчений (Бромлей Ю.В., 1986, 294):

– у Південно-Східній Грузії та Західному Азербайджані (припускаємо, шо це були картвели);

– у Південно-Східному Азербайджані (індоєвропейці);

– в Араратскій долині Вірменії (тюрки).


Семіто-хаміти, розселюючись далі на південь, досягли Палестини і тут заснували міста Єрихон, Бібл, Сіхем та ін. Носії ж невідомої нам мови (можливо, хатти, хуррити?) у Південній Анатолії побудували місто Чатал-Гюйюк (Çatal Hüyük), котре близько 6000 року до н.е. налічувало 2 – 3 тисячи жителів. Його мури побудовані з каменів до двох тон ваги, які були виламані з вапнякових скель (Krämer Walter, 1971, 57-58). Тільки це вже говорить про рівень культури та організацію праці будівничих.

Розкопки жител в Єрихоні.


Згідно з М.С.Андроновим переселення дравідів у Південну Індію проходило в ІІ – І тис. до н.е., а в ІІІ тис. до н.е. існувала дравідійська спільнота десь на території Пакистану (Андронов М.С., 1982, 178). Очевидно, з дравідами можна пов’язувати археологічну пам’ятку Тепе Ягіа на південному сході Ірану, датовану від V до кінця ІІ тисячоліття н.е., і більш пізні культури Хараппа і Мохенджо-Даро в Індії. Крім того, ще слід враховувати те, що "дравідологи відносять розпад протодравідійської спільноти до кінця IV тис. до н.е., коли почався рух дравідомовних племен на південь і південний схід" (Бонград-Левин Г.М., 1981, 301). Таким чином, принаймні якийсь час, але не пізніше ІІІ тис. до н.е. протодравіди заселяли територію Ірану і Пакистану. Тоді в V тис. до н.е. їх в Передній Азії напевно вже не було.

Ці та інші факти дають підстави припускати, що існування ностратичної прамови мусимо відносити задовго до VII тис. до н.е. Час початку і місце її формування поки що точно визначити важко. Однак В.П. Алексєєв припускає можливість існування вузлів расоутворюючого процесу, в межах яких ставалися основні расогенетичні події. Одним з двох можливих на Землі вузлів він вважає Передню Азію і Східне Середземномор’я (Алексеев В.П., 1991, 49). Однак у 1947 р. Я. Рогинським була запропонованої моноцентристська теорія, підтримана іншими вченими (Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А., 1985, 151). Згідно з цією гіпотезою тип сучасної людини сформувався у Передній Азії і Середземномор'ї як результат змішування різних представників неандертальського типу. Є підстави вважати, що "типологічна неоднорідність пізньопалеолітичного людства була меншою, ніж сучасного, а це вже явний аргумент на користь гіпотези моноцентризму. (Щокін Георгій, 2002, 77).

Носії спільної ностратичної мови, без сумніву, стояли ще на досить низькому культурному рівні. Сучасні мови цієї макрородини мають лише нечіткі сліды спільних явищ при утворенні систем лічби (див. розділ "До основ утворення числівників
в ностратичних мовах
"). Спільні числівники з'являютьсяв в окремих мовах вже після розпаду ностратичної спільності, хоча можна знайти сліди пізніших запозичень. Так само нема спільних слів, які б стосувалися розвинених форм господарювання чи будівництва. Серед тих 34-х спільних ознак ностратичних мов переважають морфеми, займенники та дієслова із значеннями "бити", "розщеплювати", "різати", "рубати", "свердлити", "гнути", "хапати", "рвати", "в’язати", "кричати". Є також слова із значенням "вухо", "багато", "глибоко", "вночі", "край" та деякі інші. Звертає на себе увагу той факт, що в цій групі переважають слова із технологічною та мисливською семантикою, але є два слова для означення звукової сигналізації, дуже необхідної при полюванні. Як приклад окремо наводиться невеликий список спільної лексичної спадщини ностратичних мов, в якому можуть бути присутніми слова, які виникли як у період ностратичної спільності, так і в більш пізній час.

При проживанні в тісному сусідстві носіїв окремих ностратичних мов на спільній прабатьківщині в Малій Азії мав місце взаємний вплив у господарському і культурному житті. Найбільш вдалі технічні рішення, так само як і привабливі культурні ідеї швидко поширювалися не тільки серед сусідів, а й могли охоплювати більший простір. Запозичення предметів і понять супроводжувалося розповсюдженням і їхніх назв. Звичайно, більшу кількість спільних мовних ознак мали жителі сусідніх ареалів, але можливо також, що наявність такої спільності може свідчити про спільне походження мов, носії яких в даний час проживають на великому віддаленні. В нашому випадку мають місце певні відповідності між фінно-угорськими і шумерськими мовами. Свідчення цьому можна знайти в роботах різних вчених.

Т.В.Гамкрелідзе та В.В.Іванов вважають, що і.-є. * reudh "червоний (метал)" може бути запозиченим з шумерської, в якій є слово urudu "мідь", а шум. guškiu "золото" пов’язують з індоєвропейськими назвами цього металу (найближча форма вірм. oski) і на підставі цих двох фактів вважають можливим говорити про контакти між цими мовами і близкість ареалів їх поширення. В зв’язку з цим можна додати, що шумерське guškiu дуже подібне до фінно-угорських назв різних металів : саам. вешшьк "мідь", ест. vask "мідь", фін. vaski "залізо", морд. уське "залізо" та ін.

Належність шумерської мови до якоїсь певної сім’ї досі не визначена. Якщо спробувати пошукати шумерсько-уральські паралелі, то одна з них одразу може кинутися в очі москвичам – досить поширений етимон sumer/somer на колишній і сучасній фінно-угорській мовній території (р. Сумерь в Моск. обл., і далі м. Шумерля в Чувашії, м.Сумеричи на північ від Онезького оз., м. Сомеро на захід від Гельсінки, о. Сомері на сході Балтійського моря). Є ще інші шумерсько-уральські паралелі : те саме шум. urudu – ком. görd, удм. gord, хант. wərte,, угор. vörösvöröz, vöröt), всі – "червоний"; шум. gir "піч" – хант. kör, манс. kur, ком. gor, удм. kur, ест. keris "т.с."; шум. kаš "сеча" – сп. ф.-у. * kusi "т.с." (фін., ест. kusi, вепс. kuzi, удм. kyz’); шум. kišib "мурашка" – фін. kusianen, ест. kusikas, удм. kuz'yli "т.с."; шум. kur "гора" – саам. курро "т.с.", мар. курык "т.с.", комі кыр "урвище", мансі карыс "високий"; шум. gal’ "земля, місце", уг. hely – "місце", вепс. kal’l’ "скеля", комі гала "межа, кін"; шум. mūd "кров" – фін. mäta, ест. mаda "гній"; шум. sub "смоктати", "годувати груддю" – угор. szopik "смоктати".

Список численних шумерсько-фінно-угорських лексичних відповідностей приведений на Body Parts. Певна частина з них може бути віднесена до спільного ностратичного фонду і, мождиво, тому деякі угорські вчені спорідненість шумерської мови з фінно-угорськими обмежують тільки на користь угорської мови. Одним з них є проф. Альфред Тот, який в одній зі своїх робіт приходить до висновку, що угорська мова не входить до сім'ї фінно-угорських мов, а є прямою спадкоємницею шумерської (Tóth Alfrėd, 2007). Тут не місце оцінювати роботу професора, тільки треба відзначити, що він концентрує свою увагу виключно на шумерсько-угорських лексичних паралелях, не звертаючи уваги на їх наявність в інших фінно-угорських мовах. Приймаючи до уваги те, що жодні інші мови ностратичної макрородини не мають подібних зв'язків з шумерською, и те, що вона не відноситься до семіто-хамитських, можна припускати, що ця мова належить до уральської або до дравідійської сім’ї. Можливість приналежності шумерської (як і еламської) мови до дравідійської сім’ї пояснюється тим, що протодравіди заселяли ареал найближчий до Месопотамії (на жаль, дравідійсько-шумерські зв’язки в даних дослідженнях спеціально не відшукувалися). Передньоазіатські елементи в мові й ономастиці васюганських хантів віднайшов А.М. Малолетко. В одній із своїх робіт він наводить два десятки прикладів хантийських слів, котрим є паралелі в мовах Передньої Азії та Кавказу. Серед гідронімів, поширених в районі Васюгану є неетимологізований на місцевому ґрунті елемент lat, котрому є відповідники в районі озера Ван та у верхів’ях Тигру (Малолетко А.М., 1990, 81-82). Це додатково підтверджує розташування прабатьківщини уральців в Закавказзі, хоча сам дослідник трактує результати своїх досліджень інакше.

Можна знайти також паралелі між шумерською та фінно-угорською міфологіями. Наприклад, манс. Корс-Торум, Кворыс-Торум, хант. Нум Курыс – родоначальник богів і творець світу (після потопу роль верховного божества перейшла до його сина Нумі Торуму) нагадують ім’я шумерського бога-воїтеля Нінґірсу (Нін-Ґірсу). Комі бог-деміург Ен при енеж "небо", удм. инмар "бог", ин(м) "небо", марі йымы "бог" точно відповідають шум. Ан – "бог неба" (Афанасьева В.К. 1991. Том 1. 75).

Було в шумерській мові й інше слово для позначення божества – dingir або diĝir, зв'язок якого з тюркськими tengri, tejri, tanri, tärä "бог" вважається безсумнівною . Сюди ж можна віднести фін. tunturi "висока безлісна гора " і саам . tundar, tuoddar "гора". У це гніздо слів включають також хатт . tux " божество", адиг. тхье "бог, божество" , и.-е. *deiuos "бог" "небесний " (Кадырджиев К.С. 1983, 130-148), але це виглядає сумнівним з фонетичних міркувань. Навпаки, д.-герм. відповідність *đunra "грім", "бог грому" навряд чи може бути випадковим збігом, але його походження має інше пояснення.

Тема потопу поширена в різних варіантах серед народів усіх континентів світу (Фрэзер Дж. , 1986, 96-147). Найбільш відомим і Всесвітній потов описаний у книзі "Буття" Старого Заповіту. В легендах майже завжди праведники рятуються на острові, на дереві або на якомусь плавучому засобі. Поширеність цієї легенди не може бути випадкового і має в основі реальну подію, тому виникли численні гіпотези про причину потопу. На початку тисячоліття набула популярності гіпотеза про затоплення низинних місцевостей навколо Чорного моря внаслідок трансгресії через підйом його рівня, викликаного проривом перемички, що відділяла море від вод світового океану, в місці проток Босфор і Дарданелли. Підйом рівня світового океану почався в кінці останнього льодовикового періоду внаслідок танення льодовиків, в яких були накопичені великі маси води, яка стала потрапляти в океан, піднімаючи його рівень значно вище рівня Чорного моря. Докладно і цікаво докази цьому приводять В. Пітмен і В. Райен (Walter Pitman, William Ryan, 1999).

Однак під час того потопу вода не могла затопити Вірменське нагір'я, тому мала би бути інша причина і це визнають автори і апологети теорії Чорноморського потопу. Вони вважають, що біблійна легенда мала причини у затоплені Перської затоки внаслідок того самого підняття рівня океану:


Затоплення було не катастрофічним, але масштабним: довжина Перської затоки — близько 1000 км. Крім того, і біблійне свідчення, що «вікна небесні відчинилися, і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей», більше нагадує тропічні мусонні дощі на узбережжі Індійського океану, ніж повінь у помірному кліматі Північного Надчорномор’я (Залізняк Л.Л. 2005, 8).


У будь-якому випадку потоп не міг відбутися саме довкола гори Арарат, хоча назва її дещо нагадує тюркське aral "острів", на якому би люди могли рятуватися. При д.-тюрк. art “нагір'я, гора” (Наделяев В.М. и др. 1969) Арарат означається дуже точно – “острів-гора”. Однак в Біблії говориться не про саму гору Арарат, а про “гори Араратські”, з чого можна зробити висновок, що ковчег Ноя необов'язково причалив до гори Арарат і назву свою вона отримала пізніше, як спогад про потоп, коли люди поселилися поблизу неї.

Існування трьох великих озер поблизу гори Арарат дуже добре в'яжеться з трьома синами Ноя. Можливо, в переказі збереглися спогади про трьох родоначальників племен, які розселилися навколо цих озер. А переказ про Адама теж може мати реальну основу. Слово адам в значенню "людина" є майже в усіх тюркських мовах, в іранських, кавказьких. Усіма дослідниками воно вважається персидсько-арабського походження, але в чуваській воно має форму этем, яку не можна пояснити запозиченням. Не можна пояснити запозиченням і мар. айдемс "людина", на відміну від удм. адями "т.с." В хантийській мові є слово átamá в значенні "народ"; і за формою і за значенням це слово не виглядає запозиченим з тюркської. В чуваській мові є також слова цього кореня : Атам – назва якогось божества, кілька непояснених географічних назв – села Чаваш-Етем, Тутар-Етем, ріка Етем-шивё; біблійні мотиви, на думку Сергеєва, нагадує чуваський вислів етем юртна шама – "кісточка, якою причаровують", котрий він пояснює як "кісточка, котру покохав Адам" (Сергеев В.И., 1981, 105). В осетинській мові adäm має значення "люди", "народ". Слова цього кореня і подібного значення ("людина", "чоловік") поширені по всьому Кавказу : груз. adamiani, лак. adamina, авар. adan, агул. idemi, ахв. ande, бацб. admiā, будух. idmi, дарг. adam, лезг. itim, рутул. edemi, чеч. adam та ін. Можливо, частина з них запозичена з арабської або з тюркських мов, але далеко не всі, про що говорить різноманіття форм. Можливо, до цього кореня можна віднести слова в германських мовах із значенням "зять" : нім. Eidam, д.анг. аthum, д.фриз. аthom. Отже, є підстави вважати, що adam є давнє ностратичне слово із значенням "людина".

Вважаються, що д.-євр. adamah має первісне значення "земля", "червоний". Таке прозаїчне пояснення для назви людини виглядає дещо сумнівним. В уяві первісної людини людина могла відрізнятися від тварини тим, що має душу. Розуміння наявності душі навіть первісною людиною може бути пояснене такими неясними для неї внутрішніми відчуттями як докори сумління, розкаяння, сором і под. на відміну від зрозумілих фізичних відчуттів – тепла, холоду, болі, або навіть таких почуттів як тривога, радість. В зв’язку з цим із словом адам у значенню "людина" можна порівняти нім. Atem "подих, дихання" та інші слова германських мов цього кореня і того самого значення. Ф.Клюге (А. Kluge Friedrich, 1989) порівнює германські слова з д.інд. аtmа "подих, душа" („Hauch, Seele“). Ю.Покорни (А. Pokorny J., 1949-1959) нім. Atem відносить до і.є. *ētmen "дихання" і дає йому відповідники в давньоіндійській та кельтських мовах. Г.Фріск (А. Frisk H., 1970) долучає сюди ж грецьке atmos "пара, пар". Очевидно в цей ряд можна поставити поширене в іранських мовах dam "дихання". Отже, визначення людини як істоти, що має душу, більш правдоподібне, ніж те, що пов’язує її походження із землею. Останнє пояснення могло бути припущене пізнішими дослідниками Біблії.


Якщо вважати, що носії ностратичних мов залишили місця первісних поселень на початку VI тис. до н.е. і частина з них примандрувала до Східної Європи в кінці VI – на початку V тис. до н.е., то тоді можна зрозуміти появу неоліту на цій території. Факти археології доводять, що тут поруч з неолітичними поселеннями ще довгий час існували поселення мезолітичні, тобто примусових природних умов для зміни ведення господарства тут не існувало. Ось що писав К.Ф.Мейнандер з цього приводу:


Люди культур гребінчастої кераміки перейняли від одночасних неолітичних культур серед іншого також і вміння виготовляти керамічні вироби, але вони не відмовилися від способів ведення господарства, характерного для епохи мезоліту. Вони й надалі живуть за рахунок риболовлі (Мейнандер К.Ф., 1974, 24).


Те, що риболовля в стані дати достатньо надійну базу для благополуччя суспільства, відмічали і інші науковці (Формозов А.А., 1977, 20, Sahrhage Dietrich, Lundbeck Johanes, 1992, 14). Як бачимо, навіть приклад не спонукує людей до змін у веденні свого господарства без нагальної причини; вони запозичували тільки те, що їм дійсно було потрібне. Таким чином, є підстави припустити, що разом з неолітичною економікою алтайці, індоєвропейці та уральці на територію Східної Європи принесли і гончарство. (Умовною межею між пізньомезолітичними і неолітичними комплексами вважається поява глиняного посуду). Слова гончарської технології в невеликій кількості в індоєвропейських мовах наявні. Т.В.Гамкрелідзе та В.В.Іванов вважають, що гончарство "виникає на ранньому етапі неолітичної революції і після VII – VI тис. до н.е. і поширюється з Передньої Азії на територію Європи" (Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В., 1984, 705). Перший глиняний посуд, який з’являється на поселеннях по берегах Дністра та Богу подібний до посуду, який знаходять на Балканах, в Малій Азії (Пелещишин М., Підкова І., 1995, 16). Про можливість заселення індоєвропейцями Західної Анатолії, Північної Месопотамії та Закавказзя в VII – VI тис. до н.е., за словами Г.Бірнбаума (Бирнбаум Х., 1993, 13), говорить Ренфрю (Renfrew C. Archeology and language: The puzzle of Indo-Europian origins. L. 1987). Тоді б індоєвропейці, перебуваючи в VII – VI тис. до н.е. в Передній Азії і, засвоївши гончарство, дійсно, могли принести його в Східну Європу.