Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Фінно-угри і самодійські народи


На карті Google Map нижче показані території поселень ностратичних народів в Східній Європічасів бронзи та етноформуючі ареали на них, визначені графоаналітичним методом. А в цьому розділі ми розберемо детальніше, як за допомогою графічної моделі були визначені і перевірені іншими сособами місця формувань фінно-угорських мов, тобто ареали поселень їх носіїв.



View Nostratic peoples in Eastern Europe in a larger map


Розселення ностратичних племен у Східній Європі.


Для фінно-угорських мов лексичний матеріал при складанні таблиці-словника брався з етимологічних словників фінської (А. Häkkinen Kaisa. 2007), угорської (А. Zaicz Gábor, 2006), удмуртської мов (А. Алатырев В.И. 1988) та мови комі (А. Лыткин В.И., Гуляев Е.С., 1970), а також двомовних словників інших фінно-угорських мов. При цьому дані етимологічних словників приходилося доповнювати в значній мірі саме з цих словників, бо укладачі етимологічних словників не завжди подають всі відповідники деяким фінно-угорським кореням. У деяких випадках ці відповідності ще не були знайдені. Побудована графічна модель родинних відносин фінно-угорських мов дозволяла проводити цілеспрямовані пошуки. Наприклад, в етимологічному словнику фінської мови фінському слову konnti "берестяний кузовок для носіння на спині" приводяться у відповідність тільки мансыйське і хантийське слова. Однак між ареалами формування цих мов і фінським ареалом розташовані також ареали комі і удмуртської мов. Подібні слова повинні були існувати і в цих мовах, бо інакше не можна пояснити наявність лексичних відповідностей між фінською і обсько-угорськими мовами. Пошуки принесли очікувані результати: комі куд і удм. куды – обидва "козуб". Таке знахідки дозволяють уточнити не тільки модель спорідненості, а й закономірності фонології фінно-угорських мов. Інший приклад можна привести з етимологічного словника угорської мови, де ф.-у. кореню *aŋa- "відкривати, розчиняти" подані лише угор. old "розчиняти", фін. avaa- "відкривати", морд. anksema "ополонка", хант. aŋe "розв'язувати (вузол)". В етимологічному словнику фінської мови ці дані доповнені словами вепської, естонської і мансі мов, але при цілеспрямованому пошуку були виявлені також мар. joŋgy "відкрите місце, галявина", комі юкмöс, удм. jukmes "ополонка". Подібних прикладів можна привести багато, хоча і не настільки виразних. З другого боку, пошук однокорінних слів нерідко обмежується відповідно до традиційних поглядів на поділ родини фінно-угорських мов. Як приклад може бути віднесення угор. oldal "бік, сторона" до хант. ăŋti і мансі an't'əl "ребро", в той час як це слово явно має те саме походження, що і удм. urdes "бік, бокова сторона" та інші йому подібні. Такі факти говорять, що укладачі словників підходили до справи не зовсім ретельно, ставлячи собі зовсім іншу мету, ніж встановлення істинних стосунків між фінно-угорськими мовами. Отож укладання таблиці-словника було довготривалою і кропіткою роботою.

До складу досліджуваних були включені такі фінно-угорські мови : фінська, естонська, вепська, саамська, комі (зирянська і пермяцька), удмуртська, мордовські (ерзя і мокша), марійська, угорська, хантийська і мансійська. Пізніше до цього списку була додана також карельська, але аналіз її лексики з усією очевидністю показав, що вона розвинулася на спільній основі з фінською. Ми не будемо зупинятися на цьому питанні детально. Щоб уникнути громіздких і штучних визначень для носіїв окремих фінно-угорських прамов, в подальшому викладі предків сучасних фінів ми будемо називати фенами, тобто так, як їх називали античні історики, предків естонців назвемо просто естами, предків вепсів – вессю, тобто так, як їх називали в літописах. Застарілі назви приймемо для інших фіно-угорських племен, тобто предки саамі отримають назву лопарів, предки удмуртів ми будемо називати вотякамі, предків марі – черемісами, предків мансі – вогуламі, предків ханти – остякамі, а протовенгров – мадярами. Узагальнені назви мордва і комі залишимо для назв народностей ерзя і мокша, зирян і перм'яків відповідно. Зведені Етимологічні словники-таблиці для різних мовних сімей і груп, за яким велися підрахунки, подаються на моєму сайті "Альтернативна історична лінгвістика". Після складення таблиці-словника фінно-угорських мов ньому виявилася 2144 ізоглос, з яких 202 було визнано спільними для всіх з них. (Спільними вважалися слова, представлені в десяти мовах з одинадцяти без урахування карельської). Ще 123 були визнані запозиченими з інших мов. Результати підрахунків спільних слів у парах мов зведені в таблицю 4. Результати підрахунків спільних слів у парах мов зведені в таблицю 4. На основі цих даних була побудована схема спорідненості фінно-угорських мов, показана на малюнку 25. Для цієї схеми на географічній карті була знайдена відповідна територія в басейні Волги та Оки, де на загальну думку мали би бути в якомусь часі поселення фінно-угрів, хоча прабатьківщиною фінно-угрів вважається Приуралля.


Таблиця 4. Кількість спільних слів в парах фінно-угорських мов


Мова фін. удм. комі марі ест хант вепс угор мансі карел морд саам
фін. 886
удм. 327 842
комі 364 667 838
марі. 335 505 456 768
ест 666 266 289 274 742
хант 234 369 388 301 176 726
вепс 573 219 236 241 521 142 665
угор 215 375 364 347 167 409 140 650
мансі 209 313 330 239 158 524 124 353 641
карел 600 243 224 208 503 136 479 135 121 612
морд 341 299 267 348 309 175 287 189 139 246 571
саам 405 198 283 256 334 202 291 173 184 301 223 554




Мал. 25. Схема родинних взаємин фінно-угорських мов.


Втім, як підмітив Топоров, серед науковців існує тенденція розширення або зміщення гаданої прабатьківщини уральців на захід від Уралу, в простір між Уралом і середньою Волгою і далі – аж до Прибалтики (Топоров В.Н., 1990, 104). В дійсності ж територія поселень фінно-угрів, як видно на малюнку 26, на яку добре накладається отримана схема, чітко обмежується Волгою на півночі і сході, а на заході впритул прилягає до індоєвропейської території.


Ареали формувань окремих мов здебільшого обмежені великими річками. Ареал фенів лежить між Окою і Клязьмою. На захід від них між Москвою-рікою та Окою до Угри був ареал весі, а ести мешкали на північ від фенів і весі між верхньою Волгою та верхньою Москвою-рікою і верхньою Клязьмою. Дві річки з однаковою назвою Нерль відокремлювали ареал естів від ареалу лопарів, котрий обмежувався з півночі і сходу Волгою, а з півдня – нижньою Клязьмою. На південний схід від лопарів був ареал формування мови комі; цей ареал на заході був обмежений Окою, на півночі – Волгою, на сході – Сурою, а на півдні Мокшою та Алатирем. Ареал вогулів був між Волгою і Сурою по обидва береги Свіяги. Річками Мокшою, Сурою та Алатирем був обмежений невеликий ареал остяків, а вотяки заселяли ареал по обидва береги Ворони між Мокшою, Цною та Хопром. Ареал мадярів майже повністю був обмежений Хопром та Медведицею, а ареал черемісів – ріками Доном, Воронежем та нижнім Хопром. І, нарешті, мордва заселяла чотирикутник, обмежений на заході і півночі Окою, на сході – верхнім Доном, а на півдні – Сосною.


Малюнок 26.
Карта поселень давніх фінно-угрів.


Загальна фінно-угорська територія чітко обмежена Волгою і Доном, як потужними водними перепонами. Тільки мордва перейшла на правий берег верхнього Дону, тобто там, де він легкий до подолання, впритул наблизившись до поселень індоєвропейців. Як і на індоєвропейській області, на цілій фінно-угорській території теж можна виділити "порожні" ареали. Їх, принаймні, два – на південь від середньої Оки та між Волгою і Медведицею. Можна припускати, що фінно-угорське плем’я, відоме під назвою "мещера", заселяло перший із "порожніх" ареалів у сусідстві з фенами, мордвою та черемісами. Це припущення базується на думці деяких істориків, котрі вважали, що мещера заселяла землі вздовж Оки (История СССР, 1966, т. 1, 471). Так само можна припускати, що літописна меря мала свій ареал між річками Бітюгом та Воронежем, і тоді землі предків марійців обмежувалися б територією між Бітюгом і Хопром (або навпаки). Припущення про близьку мовну спорідненість цих етносів і, відповідно, про їхню спільну прабатьківщину, ґрунтується на подібності етнонімів меря і марі, які можуть вважатися фонетичними варіантами того самого слова, а також на зв’язку мерянських топонімів з марійськими (Матвеев А.К. 1997, 5-17). Що ж стосується інших фінно-угорських племен, то треба припускати, що це були рештки тих народів, які мігрували на нові місця, а їх мови, так само, як і карельська, є мовами вищого порядку відносно решти фінно-угорських. Для ідентифікації ареалу між Волгою та Медведицею поки нема даних для жодних припущень.

Так само залишаються непевними ареали формування самодійських мов, до яких належать сучасні ненецька, енецька, нганасанська та селькупська. В давнину їх мало би бути більше; до їх складу входили також мови маторів, карагасів, котовців тощо (УРЕ, т. 12, 505). Якщо ставиться питання про генетичну спорідненість цих мов з фінно-угорськими, то принаймні первісні поселення їх носіїв мали би бути десь поблизу від фінно-угрів. На карті Східної Європи лишається вільним місце на північ від верхньої Волги. Можна було б припустити, що тут на основі населення лапоноїдного антропологічного типу і його мови сформувалися також в певних географічних ареалах з виразними кордонами етнічні угруповання самодійців. В саамській мові (мова лопарів) за свідченнями багатьох науковців зберігся потужний шар субстратної лексики (до одної третини) невідомого походження (Fromm Hans, 1990, 16). Припускається, що ця лексика самодійського походження, але є і інакший погляд : "думка про самодійське походження субстратної лексики саамської мови не витримує критики" (Напольских В.В., 1990, 129).

Однак за Мейнандером "на величезній території Північно-Східної Європи від Уралу до Ботнічної затоки, від Північного льодовитого океану до межі Казань – Рига не існує жодних лінгвістичних слідів інших мов, крім мов фінно-угорських і самодійських" (Мейнандер К.Ф., 1990, 19). За таких умов, ближче до істини був, очевидно, Симченко, коли писав про спільний субстрат для саамської та самодійських мов :


… субстратні елементи саамської мови за своїм характером не можна вважати прямими запозиченнями із самодійських мов. В цьому випадку тотожні явища самодійських і лопарської мов слід пояснювати наявністю в складі цих народів єдиного ураломовного субстрату, який здійснив лінгвістичний вплив і на саамів, і на північних самодійців (Симченко Ю.Б., 1975, 167).

Співставлення археологічних, лінгвістичних і антропологічних даних підтверджує в цілому правильність гіпотези про існування єдиного етнічного субстрату в етнічній історії Заполяр’я і Приполяр’я Старого Світу (Симченко Ю.Б., 1975, 184).


Оскільки ми тепер знаємо, що уральці (фінно-угри) не були аборигенами Європи, то тоді, приймаючи висновок Симченка про спільний субстрат в саамській і самодійських мовах, треба вважати, що невідомий субстрат в цих мовах є залишком лексики східної палеоєвропейської прамови людей лапоноїдного типу, єдиного етносу, котрий в мезоліті заселяв Північно-Східну Європу.

Якщо і самодійські мови сформувалися на основі цієї східної палеоєвропейської прамови під сильним впливом фінно-угорських мов, то очевидно після заселення Волго-Окського басейну якась потужна група фінно-угрів перейшла за Волгу, змішалась тут з нащадками культур Волго-Камського мезоліту в басейнах Вятки і Ветлуги, котрі існували тут в VII – IV тис. до н.е., і зробила значні впливи на мову місцевого населення. При більш високій культурі господарювання фінно-угри мали, безперечно, і більш розвинену мову, тому запозичатися могла не тільки лексика, але і цілі граматичні категорії. Крім того, культурний вплив фінно-угрів на місцеве населення проявився і в самодійській міфології. Скажімо, в ненецькому фольклорі існує легенда про потоп, під час якого люди рятувалися на великому плоті, на котрий взяли по одному представнику кожного виду тварин. До прасамодійської міфології сягає Бог-деміург Нум, аналогом якого є хантийський Нум-Торум. Пізніше, з широким розселенням фінно-угрів в басейнах рік Ками і Сухони сформовані раніше самодійські племена частково асимілювалися серед прибульців, а в більшості своїй відходили далі на північ і на схід за Урал, зберігаючи свою етнічну ідентифікацію. Перша хвиля самодійських переселенців за Урал з часом могла дати початок розвитку етнічної спільноти юкагірів, мова яких теж може бути спорідненою з фінно-угорськими (Симченко Ю.Б., 1975, 176; Иванов В.В., 1990).

Знаючи території поселень носіїв ностратичних мов у Східній Європі, можна більш предметно говорити про зв'язки фінно-угорських мов з іншими ностратичними. Мовознавці і етнологи одностайно вважають, а їх підтримують і археологи, що найбільш активними і постійними були контакти фінських народів з індоіранською частиною індоєвропейської спільноти (Халиков А.Х., 1990, 53). Ірансько-фінно-угорські мовні зв’язки досліджувалися багатьма відомими спеціалістами (A. Абаев В.И., 1965; Абаев В.И., 1981; Георгиев Вл., 1958; Корнилов Г.Е., 1973; Harmatta J., 1981; Blažek Vaclav, 1990; Fromm Hans, 1990; Gulya Janos, 1990; Koivulehto Jorma, 1990). В результаті сформувалася думка, що іранці більше контактували з носіями давніх фінно-пермських мов, ніж прибалтийсько-фінських. Абаєв, наприклад, цілеспрямовано зосереджував свою увагу на зв’язках осетинської мови з угорською, удмуртською та комі і вважав, що прибалтійсько-фінських відповідників в осетинській значно менше. Вацлав Блажек у пошуках фінно-угорсько-арійських лексичних паралелей також звертався більше до угорських та фінно-пермських мов, ніж до прибалтійсько-фінських, в той час як сусідами прибалтійських фіннів були іранці. Однак не викликало заперечень те, що в найбільшому ступеню впливу тюркських мов підлягали марійська, угорська, а також удмуртська і мордовська мови (Феоктистов А.П., 1965, 331-333), і це може бути цілком справедливо пояснене давніми тісними контактами частини фінно-угрів з тюрками. Території давніх поселень носіїв індоєвропейських, фінно-угорських та тюркських мов розташовані таким чином, що предки марійців і угорців, дійсно, з усіх фінно-угрів були найближчими сусідами тюрків.

Залишаючися в рамках лексико-статистичних досліджень, можна оцінити кількісно зв’язки фінно-угорських мов з окремими індоєвропейськими та тюркськими. На базі Etymological table-dictionaries була складена зведена таблиця лексичних відповідностей між індоєвропейськими, фінно-угорськими та тюркськими мовами (три групи ізоглос). Всього в таблицю було внесено більше, ніж 700 відповідностей. Після цього з неї був вилучений гаданий ностратичний фонд, котрим вважалися ті лексичні відповідності, котрі були наявні в усіх трьох групах слів, при чому у двох групах вони мали бути спільними для відповідної мовної сім’ї. Коротко розглянемо бінарні індоєвропейсько-фінно-угорські відповідності. Всього їх виявилося 208, при чому найбільше відповідників фінно-угорським словам було виявлено в іранській, грецькій, індійській, балтійській та германській мовах. Коли з’ясувалося, що найчисленішими є ірансько-фінно-угорські паралелі, тоді був проведений додатковий пошук сепаратних ірансько-фінно-угорських зв’язків, тобто без відповідників в інших індоєвропейських мовах. Кілька десятків їх було знайдено, але частина з них походить з пізніших часів, тому весь набір було розділено на дві хронологічні групи. Критерієм поділу була кількість іранських мов, в котрих були наявні фінські відповідники. Якщо таких мов було три і більше, приймалося, що слово належить до ще часів єдності іранскої мови. Якщо слово зустрічалося тільки в одній-двох іранських мовах, то воно було віднесено до часів, коли спільноіранська мова вже розділилася на окремі. Слова першої групи теж були внесені в таблицю, і загальна кількість відповідностей збільшилася до 235 (тут і далі подаються точні цифри насправді є лише орієнтовними, оскільки лексичний матеріал таблиці постійно уточнюється, та й сама таблиця зазнає певних змін). Поточну таблицю лексичних відповідностей можна знайти в Інтернеті.

Після цього для індоєвропейських мов з найбільшим числом фінно-угорських відповідників була підрахована кількість спільних слів з окремими фінно-угорськими. Результати підрахунків приведені в таблиці 6. В таблиці в другій шпальті подана загальна кількість спільних слів відповідної індоєвропейської мови з усіма фінно-угорськими. Фінно-угорські мови розташовані в порядку їх віддаленості від індоєвропейської території, а індоєвропейські – відповідно – від фінно-угорської. Для фінно-угорських мов ми можемо бачити, що в міру віддалення їх ареалів кількість спільних слів в парах мов в цілому постійно зменшується. Як приклад можна навести назву дочки у західних фінно-угорських мовах (вепс. t’ütar, ерз. тейтерь, ест. tütar, фін. tytür), котре відповідає праіндоєвропейському *dhugheter “дочка” (нім. Tochter, гр. τυγατηρ, д.інд. duhitar та ін.)

Цілком закономірно найбільше відповідників фінно-угорським словам мають іранські мови. В індійській мові їх значно менше, ніж іранській і навіть ніж в грецькій, а різниця з балтськими і германськими мовами лежить в межах статистичної помилки. Пояснення цим фактам може бути таке. Індо-арії в числі перших покинули свої місця і не мали вже контакту з фінно-уграми, в той час як іранці залишалися з ними сусідами ще довший час. Греки у своїй масі теж полишили свою прабатьківщину, але якась їх частина ще залишалася на території Східної України (див. розділ Давні греки на Україні), що мало наслідком запозичення грецької лексики в мордовські мови. Пізніше з фінно-уграми мали добрий контакт частина балтів, яка перейшла на лівий берег Дніпра, але їхня мова нам невідома, бо вони були з часом асимільовані місцевим населенням, а предки литовців і латишів з фінно-уграми тісних контактів на ті часи не мали.


Таблиця 6. Кількість спільних слів в індоєвропейських та фінно-угорських мовах.


заг. вепс морд марі ест фін. саам удм комі угор хант манс
іран 171 98 88 58 83 80 50 43 34 31 33 21
інд 114 54 59 45 58 57 35 33 24 25 23 14
гр. 136 69 80 49 66 63 36 42 31 23 27 17
балт 120 63 60 38 65 58 37 38 30 19 26 15
герм 120 56 59 41 61 56 33 34 33 21 26 17

Локалізація територій поселень носіїв ностратичних мов може допомогти вивченню культурних зв'язків населення Східної Європи у часи енеоліту і бронзи. Ця тема конспективно намічена в розділі Мовні і культурні контакти населення Східної Європи і може бути розвинена далі.

Плідним може бути також пов'язання ареалів поселення окремих фінно-угорських народів з наявною на них фінно-угорською топонімією, яка може навіть підказати шляхи їх пізніших міграцій до сучасних місць поселень. На території Росії можна знайти чимало географічних назв фінно-угорського походження, що залишилися ще з доруського періоду (Гордєєв Ф.І., 1990, 60). Багато з них можуть бути розшифровані за допомогою декількох мов, однак на етноформуючих ареалах деякі топоніми розшифровуються тільки за допомогою тих мов, які на них сформувалися. І в деяких випадках ланцюжки топонімів маркують шлях міграції окремих народів зі своєї прабатьківщини на свої сучасні території. (Див. мапу нижче)


Фінно-угорська топонімія на етноформуючих ареалах і шляхах міграцій фінно-угрів.

На карті кордони загальної фінно-угорської території та межі окремих ареалів позначені чорними лініями. Одночасно вони є річками, якщо не мають тлумачення на фінно-угорських мовах. Топоніми, залишені окремими фінно-угорськими народами часів формування їх первинних мов, позначені різним кольором. Фінські-синім, естонські – червоним, угорські – коричневим, мокша – бліднофіолетовим, комі – блакитним, удмуртські – зеленим і т.д. Населені пункти позначені зірочками, річки – лініями.
На карту у вигляді жовтих квадратиків нанесені також топоніми булгарського походження, залишені творцями фатьянівської культури, які прийшли з берегів Дніпра вздовж Десни і верхньої Оки. Розміщення топонімів показує, що прибульці довгий час не змішувалися з місцевим населенням і, очевидно, змушували його мігрувати в пошуках нових місць поселень.


Детальніше доісторична фінно-угорська топонімія розглядається окремо (див.розділ Фінно-угорська топонімія давніших часів)


Продовження теми в розділі Експансія фінно-угрів.