Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Освоєння Сибіру і Далекого Сходу англосаксами

Освоєння Сибіру і Далекого Сходу англосаксами


В процесі пошуків давньої англосаксонської топонімії у континенальній Європі було встановлено, що велика її частина знаходиться в Східній Європі і при цьому одне з її скупчень доводиться на територію колишнього Ростово-Суздальського князівства і в найближчому сусідстві (див. карту Google нижче). Цей та інші факти дають підстави припускати, що середині I тис. н.е. англосакси заклали основи російської державності. Однак жодних згадок в літописах про присутність в князівстві народу, який значно відрізняється мовою від решти населення князівства, не було. Звичайно, англосаксів було не багато, вони становили лише правлячу верхівку племінного союзу відомого в історії під ім'ям мурома. Там не менше, важко припустити, що вони безслідно розчинилися серед місцевих фінно-угрів і прибулих сюди пізніше слов'ян. Не роблячи певних припущень, а лише продовжуючи пошуки англосаксонської топонімії, я помітив, що деяким назви населених пунктів мають дублети в Сибіру і на Далекому Сході. Після розширення області пошуків за Урал, виявилося що це не випадковість, а певна закономірність. Виявлені нові англосаксонські топоніми розтягнулися вузькою смугою від Уралу до Примор'я. Про причини, які змусили англосаксів покинути насиджені місця, можна тільки припускати, оскільки невідомий час початок їх руху за Урал і далі на схід.

Область Верхньої Волги, заселена англосаксами, була, за висловом С.М. Соловйова, «державним ядром» Росії, однак для державотворення вона була підготовлена ​​якнайкраще в економічному, але не в політичному відношенні. Після входження Ростово-Суздальської землі до складу Київської держави місцева племінна верхівка не могла протистояти натиску київської влади. Завдяки досвіду державного будівництва, придбаному при тісних контактах з Візантією, в Києві встановилося династичне правління людей, які розуміли значення економічної переваги для політичного панування. Використовуючи дипломатію і військову силу, київські ставленики прагнули прибирати до своїх рук капітал, накопичений в Ростові і Суздалі місцевою знаттю за часів розквіту торгівлі з країнами Арабського халіфату. В якості опорного пункту в новій землі прибульці заклали на Клязьмі місто Владимир, із часом перетворивши його на фортецю. Політика Андрія Боголюбського, який закріпився на княжіння у Владимирі після Юрія Довгорукого і потребував засобів на будівництво інших міст, викликала велике невдоволення місцевих бояр, і зокрема, з англосаксонського роду Кучковичів. Їх боротьба з князем закінчилася його вбивством у 1174 р Можна припускати, що після такого звершення англосакси визнали за краще мігрувати за Урал, побоюючись помсти численних родичів князя.




Англосаксонська топоніміка в Східній Європі


Напрямок пошуку топонімів позначили відомі у Східній Європі назви, вже визнані англосаксонськими, такі як Маркове (сім випадків), Маркова (два випадки), Фірсово (три випадки), Ахтирка, Фірстово, Фофоново, Чурилово (див. The Complete List of Anglo-Saxon Place Names in Continental Europe ). Смуга англосаксонських топонімів тягнеться по межі лісу і степу і, очевидно, маркує зручний шлях для просування. Крім зазначених, найбільш впевнено можна говорити про наступні топоніми в напрямку із заходу на схід:

Верхній і Нижній Тагіл на ріці Тагіл в Свердловській області – д.-англ. tægel "хвіст".

Фірсово, села в Режевському міському окрузі Свердловської області і в Первомайському районі Алтайського краю – д.-анг. fyrs "дрік" (рослина Genísta).

Четкарино, село в Пишмінському міському окрузі Свердловської області – д.-англ. ciete "халупа, хижа" carr "камінь, скеля".

Міасс, місто в Челябінській області – д.-анг. meos "болото".

Чурилово, село в Красноармійському районі Челябінської області – д.-анг. ceorl «чоловік, селянин», анг. churl «грубіян, селюк».

Марково, села в Увельському районі Челябінської області і в в Куйбышевському районі Новосибірської області, села в Кетовському районах Курганської області і в Заводоуковському районі Тюменської області – д.-англ. mearc, mearca "границя", "знак", "округ", "означений простір".

Шадринськ, місто в Курганській області – д.-анг. sceard "покалічений, щербатий" при метатезі приголосних.

Велика Рига, село в Шумихинському районі Курганської області – д.-анг. ryge "жито".

Вагина, село в сільскому поселені Юрминське Тюменської області – д.-англ. wagian "рухатись, трястись".

Резанова, село у Вікуловському районі Тюменської області – д.-англ. rāsian "вивчати, досліджувати".

Фірстово, село в Большеуківському районі Омської області – д.-анг. fyrst "перший".

Атрачи, село на березі озера тої ж назви в Тюкалинському районі Омської області – д.-англ. ātor, ætrig "яд, токсин", cio "галка".

Інгали, село в Большереченському районі Омської області – д.-анг. Ing "им'я бога", āl "вогонь".

Ахтирка, село у Венгерівському районі Новосибірської області – д.-анг. æfter "позаду, через", -gē "округ, місцевість".




Англосаксонська топонимія в Азії


Англосаксонським першопрохідникам було значно важче, ніж російським козакам, які вирушали на завоювання Сибіру, і їх просування у напрямку Байкалу могло зайняти кілька століть. Ще на рубежі 17-18 століть "весь шлях від Москви до Амура тривав три сезони, або дві зими і одне літо, або два літа і одну зиму… і все це через бездоріжжя" (Витсен Николаас. 1705). За час тривалої міграції чисельність англосаксів мала значно збільшитися. У кожному новоствореному містечку мігранти залишали невеликий гарнізон, який з плином часу розчинявся пізніше серед прийшлого слов'янського населення. Нащадки цих людей, яких тепер називають чалдони, зберегли перекази про своє поселення в Сибіру ще до появи Єрмака і його послідовників.

Освоєння Росією Сибіру в 17-му ст. проходило на подив дуже швидко. Після походу Єрмака в 1581-1585 рр. пройшло всього близько десяти років, і вже майже за дві тисячі кілометрів від Уралу було закладено місто Томськ, що став незабаром стратегічним і військовим центром. Подолання такої відстані по бездоріжжю було б абсолютно неможливе без використання водних шляхів, зокрема річки Об. Англосакси ж, судячи з топонімії, рухалися суходолом, проте освоєна ними територія в верхів'ях Обі заклала базу для колонізації Сибіру і Далекого Сходу ще до приходу росіян. Місцевість уздовж берегів Обі була сприятливою для проживання, до того ж, в надрах Салаїрського кряжу таїлися незліченні поклади природних копалин. Англосакси заснували тут кілька поселень, які існують досі, зберігаючи свої споконвічні назви, іноді в дещо слов'янізованій формі. У їх числі можна назвати такі:

Верх-Ірмень, село в Ординському районі Новосибірської області – д.-англ. iermen "великий, сильний".

Шадрино, три села в Калманському і Цілинному районах Алтайського краю і в Іскітимському районі Новосибірської області – д.-анг. sceard "покалічений, щербатий" с врахуванням метатези приголосних.

Тогучин, місто, адміністративний центр Тогучинського району Новосибірської обл. – д.-англ. toga "вождь", cynn, "родина, рід, народ".

Салаїр, місто в складі Гур'євського мунінипального району Кемеровської області – д.-англ. sala "продаж", iere, ōra "руда". У місті є гірнично-збагачувальний комбінат, видобуває і випускає золото, срібло, цинк, свинець.

Шанда, село в Гур'євському районі Кемеровської області – д.-англ. scand 1. "сором, ганьба", 2. "шахрай, ошуканець".


Правопуч: Зображення сови. Рисунок з сайту Babyblog.


Барнаул, адміністративний центр Алтайського краю – д.-англ. byrne "кольчуга", ūle "сова". Оперення сови нагадує кольчугу (див. на риунку праворуч). Очевидно в місті виготовлялися кольчуги типу "сова".

У верхів'ях Обі затрималася лише частина англосаксів, основна ж їх маса рушила далі, засновуючи по шляху нові поселення:

Туїм, село в Ширинському районі Хакасії – д.-англ. twinn "подвійний, двійники".

Велика Ірба, селище міського типу в Курагинському районі Красноярського краю – д.-англ. ierfa, нім. Erbe "спадщина".

Гагуль, село в Єрмаківському районі Красноярського краю – д.-англ. gāgul "горло".

Брянка, селище в Северо-Єнисейському районі Красноярського краю – д.-англ. berian "голий, непокритий" і – "область, місцевість", котре перетворилось в суфікс –ка.

Вангаш, селище в Северо-Єнисейському районі Красноярського краю – д.-англ. wang "рівнина", asce "попіл".

Беручи до уваги два останні топоніма, можна припускати, що англосакси не пішли далі на схід через лісові масиви, а спустилися по Єнісею до гирла Ангари, а далі йдучи вгору проти її течії, прийшли до Байкалу. Уздовж Ангари англосакси заснували такі поселення:

Бадарма, селище в Усть-Ілімському районі Іркутської області – д.-англ. bād "даниина, подать", earm "бідний, жалкий".

Седаново, селище в Усть-Ілімському районі Іркутської області – д.-англ. seddan "насичувати".

Зима, місто в Іркутській області – д.-англ. sīma "смуга, стрічка, ланцюг".

Мандагай, ділянка в Черемховському районі Іркутської області – д.-англ. mann "чоловік", deag "підходящий".

Орлик, село, адміністративний центр Окинського району Бурятії – д.-англ. orlege "битва, війна".

Англосаксам, які прийшли в Забайкалл, природні багатства Даурії надали хороші можливості для освоєння цього краю. Тут вони заснували безліч своїх поселень, жителі яких були об'єднані під владою племінної верхівки. З цим племенем ми пов'язуємо меркитів, які відіграли велику роль у долі Чингісхана (див. розділ Англосакси в долі Чингисхана). Даурія увійшла до складу Монгольської імперії, але, очевидно, представляла собою досить незалежну економічну і військову одиницю і зберігалася такою аж до приходу до Сибіру російських першопрохідців. На користь такого припущення говорить те, що з побудованого в 1616 році Єнисейська загін козаків під командуванням Петра Бекетова був посланий на розвідку не в Даурію, а до Лени з приписом закріпитися на її берегах. Рухаючись вниз за течією річки, загін досяг гирла Алдану і в цих місцях Бекетов в 1632 р заклав Якутський острог. Для завоювання щільно населеної Даурії Москва ще не могла надати достатніх сил. З числа можливих поселень, заснованих англосаксами в Даурії, найбільш переконливу розшифровку назв мають наступні:

Джида, село в Джидинському районі Бурятії. – д.-англ. giedd "спів, декламація".

Фофоново, село в Кабанському районі Бурятії – д.-англ. "кольоровий, строкатий", fana "тканина, полотно".


Селенга, село на березі ріки тої ж назви в Тарбагатайському районі Бурятії – д.-англ. syle(n) "болото, мочар", - "округ".


Ліворуч: Дельта ріки Селенга


Усть-Брянь, село в Заїграївському районі Бурятії – д.-англ. bryne "вогонь".

Кижинга, село, адміністративний центр Кижинзького району Бурятії – д.-англ. *cieging "покликаний" від ciegan "кликати".

Даурія, історико-географичний регіон в межах сучасних Республіки Бурятія, Забайкальського краю і Амурської області (Забайкалля і захід Приамур'я) – д.-англ. deor "звір", англ. deer "олень". Мешканців краю називали даурами і даорами (Витсен Николаас. 1705; Шренкъ Л. 1883. 163).

Хілок, місто в Забайкальському краї – д.-англ. *hillock від hill "горб", англ. hillock "горбик".

Дульдурга, село в Дульдургинському районі Бурятського округу Забайкальського краю – д.-англ. đylđ "терпіти", wœrig "втома".

Чита, місто, адміністративний центр Забайкальського краю – д.-англ. ciete "халупа, хижа".



Даурський заповідник. Дзерани. Фото Е. Кокухина.


Даури займалися хліборобством, скотарством, плавили срібну руду, торгували з тунгусами і китайцями. У тунгусів вони за хліб отримували соболині шкурки і продавали їх китайцям, отримуючи натомість шовкові тканини та інші товари (Шренкъ Л. 1883. 163).

Знаючи про багатства Даурії і бажаючи прибрати їх до рук, якутський воєвода Петро Головін відправив на розвідку в цю країну в 1643 р добре озброєний загін під командуванням Василя Пояркова. Прибувши в Даурію, розвідники побачили перед собою таку картину:


У долині Зеї – селища даурів, поля і ріллі. Будинки в основному міцні, просторі, з вікнами, затягнутими напівпрозорим промасленим папером. Місцеві жителі ходили в шовкових і бавовняних тканинах китайського виробництва, одержуваних в обмін на хутро. Даури займалися сільським господарством, мали ріллі і багато худоби. Данину вони платили маньчжурам (Баландин Рудольф Константинович. Сайт "100 великих экспедиций"


Даури зустріли непроханих гостей вороже і відмовилися платити ясак російському царю. Можливо, перекази зберегли пам'ять про конфлікт інтересів в Ростові і Суздалі. Загін Пояркова був змушений покинути Даурию. Спустившись вниз за течією Амура, невдалі розвідники досягли Охотського моря і, рухаючись уздовж його берега, підійшли до гирла річки Улья, а по ній вийшли в басейн Лени. У Якутськ вони повернулися через три роки після початку експедиції.

Розповіді мандрівників про багатство хлібороднаої Даурії спонукали росіян відправити на її завоювання нову більш численну і краще озброєну експедицію під командуванням Єрофея Хабарова. У 1649-1652 рр. він, діючи "вогнем і мечем", спустошував Даурію і в кінці-кінців змусив місцевих жителів покинути свої місця і шукати нового щастя під заступництвом маньчжурів. Хабаров же, незважаючи на багаті подарунки цареві, за його ж наказом за свої "подвиги" був битий батогом, але все-таки залишений на службі. Про спустошення козаками Даурії писали багато істориків. Зокрема, Л. Шренк, маючи власну думку про ці події, посилається на Георгі (J.G. Georgi) і Ріттера (Ritter) такими словами:


Георгі неодноразово говорить, що даури, стародавні мешканці названого за їх іменем краю, займалися тут гірничорудним промислом, поки, внаслідок завоювання цього краю росіянами, не покинули його добровільно і не переселилися до Китайської імперії, після чого гірниче і плавильне мистецтво в Даурії піддалося забуттю. Ріттер, очевидно тієї ж думки: він називає даурів "мирним, обізнаним у гірничому мистецтві культурним народом", який при першому нашесті диких козацьких команд Хабарова і його наступників, майже без опору відступив зі своїх рудних гір, залишивши за собою ледь не безлюдну пустелю, де вже пізніше російська гірничорудна промисловість викликала місцями вторинну колонізацію (Шренкъ Л. 1883. 167-168).


Перші російські "дослідники" Далекого Сходу на кшталт Пояркова і Хабарова не залишили більш-менш докладних відомостей про місцеве населення. Правда, подекуди збереглися згадки про "бородатих даурів", що може говорити на користь їх європейської зовнішності, оскільки більшість тутешніх людей монголоїдного типу не відрізнялася густим волосяним покривом обличчя.


Вивчення топоніміки Приамур'я дозволяє стверджувати, що з Даурии якась частина англосаксів рушила вниз за течією Амура. Вони ж дали цій річці свою назву, якщо взяти до уваги д.-англ. eam "вуйко" і ūre "наш". Таке визначення Амура збереглося до нашого часу в вислові "Амур-батюшка", який побутує на Далекому Сході. На шляху проходження вони заснували такі населені пункти:

Чалдонка, селище Могочинського району Забайкальського краю, гора в Єврейскій автономній області – д.-англ. ceald "холодний".

Магдагачи, селище мфського типу в Амурській області – д.-англ. mæg "родич", deag "підходящий", āc "дуб".

Тинда, місто в Амурські області – д.-англ. tind "верхівка, вістря", tinde "розтягнутий".

Тигда, село в Магдагачинськоу районі Амурської области – д.-англ. tigde "попечитель, співчуваючий".

Шадрино, село в Михайлівському районі Амурської області – див. выще.

Гассі, село і озеро в Нанайському районі Хабаровського краю – д.-англ. hæs "лісиста місцевість", "море".

Лідога, село в в Нанайському районі Хабаровського краю – д.-англ. lida "моряк", oga "страх, жах".

Ухта, село в Ульчському районі Хабаровського краю – д.-англ. uht(a) "присмерк".

Джаоре, село на західному узбережжі Амурського лиману, поблизу впадіння річки Джаоре в лиман, і на однойменному мисі, Николаївський район, Хабаровський край – д.-англ. ġear "захист", ġeare, ġearwe "хороший, достатній, дієвий".


Нижнє Пронге, село на мису Пронге в Николаевському районі Хабаровського краю – д.-англ. preon "шило, голка", – "область, місцевість". Мис Пронге видається в море на зразок голки (див. на карті праворуч). Подекуди можна прочитати, що назва мису походить від нивхського п’ро "дрібна корюшка", але мотивація такої назви і фонетична відповідність сумнівні.


Праворуч: Мис Пронге.


В англійській і французькій мовах є слово prong "виступ, зубець", тому назва мису могли дати англійські або французькі мореплавці чи місіонери. Однак Лаперуз, який досліджував Татарський протоку в 1787 р., дійшов тільки до затоки Де Кастрі, розташованій в 175 км на південь від мису Пронге. На наведеній карті плавання Лаперуза (див. нижче) ні мис Пронге, ні мис Джаоре не позначені, з чого випливає, що ці назви було дані не ним. Броутон, який досліджував Татарську в 1797 р., підтвердив помилкову думку Лаперуза про те, що Сахалін є островом.



Ліворуч: Фрагмент карти "Подорож Лаперуза через однойменну протоку з Маніли в Авачинську затоку". Фото з Вікіпедії.


Крім Лаперуза і Броутона до Невельського, який відкрив протоку, названу його ім'ям, в 1849 році, тут ніхто не плавав. Крузенштерн, який намагався зайти в Татарську протоку з півночі, до гирла Амура не дійшов. Що ж стосується діяльності місіонерів в Примор'ї і на Сахаліні, то відома, зокрема, так звана їх маньчжурська експедиція в 1709-1710 рр.

Очевидно за їхніми даними була складена карта включена в атлас французького картографа д'Анвілля (d'Anville Jean . 1737, 80). На цій карті є безліч назв річок і населених пунктів, але серед них немає ні Пронге, ні Джаоре, хоча кілька інших збереглися до нашого часу майже в тій самій формі: Tabouha (Тебах), Pohobi (Погібі), Pilantou (Пильтун), Laha (Лах) і ін.



Праворуч: Гирло Амуру Фрагмент карти д'Анвилля.


На карті гадані місця мисів Пронге і Джаоре відмічені червоним кольором. Їх наведені назви того часу зовсім інші. Таким чином, назви Пронге і Джаоре виникли пізніше, але їх нивхське походження є досить сумнівним. Ймовірно, англосакси прийшли в Примор'я вже після місіонерів і дали свої назви кільком географічним об'єктам. Під час свого плавання Невельськой вперше почув назви Пронге і Джаоре від місцевих жителів. Вельми сумнівно, щоб нивхи їх могли вимовити, але Невельськой не повідомляє, від кого саме він їх почув. В цьому і полягає загадка.

На Сахаліні також є кілька топонімів, які можна розшифрувати за допомогою давньоанглійської мови:

Трамбаус, село в Александрівськ-Сахалинському районі – д.-англ. đrymm "множина", beaw (мн. beaws) "гедзь".

Танги, село в Александрівськ-Сахалинському районі – д.-англ. tang(e) "щипці, кліщі".

Мангидай, село в міському окрузі Александрівськ-Сахалинського району – д.-англ. mangian "торгувати", dæġ, англ. day "день".

Ноглики, селище міського типу – д.-англ. "ні, не", glīg "задоволення, радість".

Тунгор, село в Охинському міському окрузі Сахалинської області – д.-англ. đung "аконіт" або "то́я", рослина родини жовтецевих ōra "берег".

Таким чином, є певні свідчення того, що англосакси Амуром дійшли до Охотського моря. Загальна кількість англосаксонських топонімів в Примор'ї і на Сахаліні досить велика і тому англосакси повинні були складати тут значну частину місцевого населення. Будучи людьми більш високої культури, ніж нивхи, англосакси не могли розчинитися серед них безслідно. Невельськой і його люди повинні були з ними зустрітися. Чому ж про цю зустріч не залишилося жодних відомостей? Розгадка полягає в тому, що Росія не могла допустити, щоб відомості про європейців, котрі заселяли Далекий Схід до приходу росіян, набули поширення. Відкриття Невельського надало Росії можливість зручного виходу до Тихого океану через Амур. Значення такого виходу усвідомлювалася царським урядом ще з часів Катерини II, тому як тільки така можливість з'явилася, Росія негайно активізувала дипломатичні зусилля з наміром домогтися згоди Китаю на приєднатися до неї Приамур'я. Ці зусилля завершилися укладенням Айгунського (1858) і Пекінського (1860) договорів на користь Росії. Але ще раніше почалася Кримська війна (1853-1856), в процесі якої англійці і французи зробили спробу закріпитися на північно-західних берегах Тихого океану. Англо-французька ескадра підійшла до Петропавловськ-Камчатського, але не змогла його опанувати. Проте, побоюючись нового нападу, російське командування прийняло рішення евакуювати гарнізон в гирло Амуру.

Можна припускати, що визнання Росією факту присутності серед аборигенів Примор'я племені, яке говорило на невідомому діалекті англійської мови, могло дати підставу Великобританії для претензій на оволодіння цією країною під приводом захисту співвітчизників. В таких умовах царський уряд визнав за краще все відомості про це загадкове плем'я від світової громадськості приховати. У своїх спогадах Невельськой про контакти з місцевим населення на південь від гирла Амура замовчує, а про обставини плавання уздовж мисів Пронге і Джаоре до протоки, названої його ім'ям, пише дуже скупо (Невельськой Геннадій Іванович. 1878). Всю документацію, отриману від Невельського, можна було засекретети, але неможливо б було приховати існування цілого англосаксонського племені. Однак експедиції Л.Я. Штернберга і В.К. Арсеньєва по Уссурійському краю та Сахаліну на початку 20-го століття жодних слідів англосаксов не виявили, і це ставить під сумнів їхню присутність у Далекому Сході взагалі.

Проте, є можливість пояснення повного зникнення англосаксів на Далекому Сході в такий спосіб. Вони могли легко змішатися з айнами, які мають добре виражені європеоїдні риси і населяли в невеликій кількості Примор'я і Сахалін. Перш ніж остаточно асимілюватися англосакси повинні були мати контакт з якимось з айнських племен, що могло відбитися в запозиченнях в айнську мову з давньоанглійської. Єдиної айнської мови не існує, айни говорять на різних діалектах, яких може бути більше десяти, і більшість з них зовсім не вивчені. Основна маса айнів зараз проживає в Японії, там же, по всій видимості, і були зібрані наявні дані про їхні діалекти. Що ж стосується російських айнів, то про вивчення їхньої мови певної інформації немає. Дослідник культури і мови айнів В. Д. Косарєв склав невеликий словничок айнської мови без вказівки джерела, в якому айнським словами він наводить відповідності з індоєвропейських та, зокрема, з англійської:


айн. tu "два" – англ. two "два";

айн. se/sex "гніздо", "нарі" – англ. set "установка", "стійка";

айн. itak "слово", "мова" – тільки англ. talk "говорити";

айн. poni "кістка" – тільки англ. bone "кістка";

айн. pe/be "предмет" – англ. be "бути, існувати";

айн. ru "путь, дорога", "слід" – англ. route "путь".

Якщо ж залучити для порівняння давньоанглійську мову, то число відповідностей значно збільшиться:

айн. re/tre "три" – др.-англ. đrie "три";

айн. re "ім'я", "називати" – д.-англ. ræd "рада" "план", "наказ", "сенс";

айн. pet "річка" – д.-англ. pytt "яма", "калюжа", "джерело"; пор. Прип'ять;

айн. uturu "між" – д.-англ. ūtor – "по той бік";

айн. tane "витягнутий" – д.-англ. tān "гілка, палиця", teon "тягти";

айн. retar "білий" – д.-англ. read "червоний";

айн. cip "човен" – д.-англ. scip "корабель, човен";

айн. kotan "селище" – д.-англ. cot "хижа, халупа";

айн. met "серед" – д.-англ. miđđ "середній";

айн. ara/ari "справжній" – д.-англ. ār "честь, достоїнство";

айн. siri "земля", "гора" – д.-англ. sear "сухий";

айн. usiu "раб", "слуга" – д.-англ. űsse "наш".

Який саме діалект досліджував Косарєв, не має значення, для нас важливим є те, що деякі відповідності не можуть бути випадковими. І їх наявність в досить великій кількості може бути пояснена тільки контактами між айнами і англосаксами.


Група айнів. 1904 г.


На наведеній вище фотографії групи айнів невідомого походження добре видно, що деякі з них мають явно європейський вигляд без будь-яких монголоїдних ознак, які спостерігаються у багатьох айнів як результат тривалого співіснування поруч з народами монголоїдної раси.

В даний час в Росії проживає кілька сотень айнів і частина з них в певній мірі володіє рідною мовою. Ретельне вивчення їх мови може допомогти відновити кінцеву долю англосаксів. Але для цього потрібно повірити, що вони на Далекому Сході проживали.




Free counter and web stats

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 607

Модифіковано : 2.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.