Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Печеніги і мадяри

Печеніги і мадяри


Серед усіх народів, які відіграли велику роль у подіях Східної Європи доісторичного часу, печеніги залишилися єдиними, обійденими увагою в освітлюваних тут дослідженнях. Заради справедливості цей недогляд слід заповнити хоча б в сенсі визначення їх загадкової етнічної належності. Відправним матеріалом в пошуках походження печенігів можуть бути наявні скупі історичні відомості про їх взаємини з предками сучасних угорців, яких ми називаємо мадярами, а також дані ономастики, часто використовувані нами при пошуках вирішення подібних завдань.

Етнічну належність народів визначають два чинники – антропологічний вигляд і мова. Історики в цілому вважають печенігів тюрками, антропологічний прототип яких повинен був бути монголоїдним. Якби печеніги мали явними монголоїдними ознаками, то їхня тюркська етнічність не викликала б жодних сумнівів. Однак сумніви виникають саме щодо їх монголоїдного вигляду. Справа в тому, що в степах від Волги до Дунаю в похованнях кочовиків X – першої половини XIII ст. зустрічаються черепа як монголоїдного, так і европеодіного типу. У зазначений період на цій території в основному кочували печеніги і огузи (гузи) і, розмірковуючи над етнічною належністю досліджуваних поховань, С.А. Плетньова пише:


Який же з антропологічних типів належав печенігам і який – гузам? Очевидно, в даному випадку можна тільки висловити попередню гіпотезу про формування печенізького етносу в Заволжжі на базі сарматів, які там мешкали і кочували. В результаті там утворився європеоїдний степовій тип з деяким домішком монголоидности. Монголоїдний тип, ймовірно, огузький, хоча так чітко виражена їх монголоїдність для дослідників залишається поки не цілком зрозумілою, тому що, здавалося б, обидва етносу варилися в одному етноформуючому котлі (Плетнева С.А. 2003, 128)


Іншими словами, печеніги спочатку були монголоидами, але потім якимось незрозумілим чином перетворилися в європеоїдів і, таким чином, антропологія не дає нам чіткої відповіді на питання про етнічну належність печенігів. Що ж стосується печенізької мови, то, оскільки вона не збереглася, про неї можна судити лише за власними іменами, зафіксованими у візантійських, слов'янських, угорських хроніках і документах. Щоправда, допускається, ніби численні рунічні написи на територіях заселених колись печенігами, залишені саме ними. Однак спроби розшифрувати їх за допомогою тюркських мов були марними (Пріцак Омелян. 1970, 98). Так само більшість власних печенізьких імен навряд чи можна співвідносити з будь-якими тюркськими мовами, хоча в візантійських джерелах прямо стверджується, що печеніги говорили на одній мові з половцями (Васильевский В.Г. 1908, 8). Це твердження мало значить в разі різної етнічної належності печенігів і половців, оскільки спілкування людей різної національності завжди передбачає використання якоїсь одної мови. І в даному випадку – якої саме? Якщо ж поставити конкретне запитання про печенізьку мову, то треба залучати додаткові свідоцтва. Наприклад, про неї можна судити з топоніміки, залишеної печенігами, але для цього потрібно бути впевненим саме в її печенізькій належності. Зрозуміло, що такої впевненості не може бути без знання печенізької мови. Потрапляємо у зачароване коло, вихід з якого може бути знайдений тільки експериментальним шляхом при достовірному уявленні про розселення різних народів на території Євразії в доісторичні часи. Однак панівні уявлення про їх просторове розміщення далеко не достовірні. В першу чергу це стосується тюркських народів, до яких відносять печенігів. Омелян Пріцак у своїй монографії, спеціально присвяченій печенігам, їхню прабатьківщину помістив "поміж Аральському морем та середною течыэю ріки Сир-Дарії з центром поблизу нинішнього Ташкенту" (Пріцак Омелян. 1970, 95). Звідки така точність, залишається незрозумілим. Л.М Гумільов у своїй роботі, присвяченій древнім тюркам, всього лише два-три рази згадує про печенігів, довільно поміщаючи їх без будь-яких пояснень то в низинах Сирдар'ї, то в низов'ях Волги (Гумилев Л.Н. 2003). Очевидно, його уявлення засновані на відомостях ібн Фадлана і Костянтина Багрянородного, який, зокрема, повідомляв, що печеніги спочатку жили біля річок Волги і Яїка, а їх сусідами були Мазари і узи. Згодом нібито узи, з'єднавшись з хозарами, вигнали печенігів з їх власної країни (Голубовский П., 1884, 34).

Взагалі К. Багрянородний говорить про річки Атил і Геіх, за назвами яких справедливо можна припускати Волгу і Урал (Яїк), але не можна бути впевненим у тому, чи правильно він уявляв собі розташування цих річок і правильно вживав чуті ним назви, бо назви і Волги, і Уралу змінювалися неодноразово. Сам він в цих місцях не бував і чиїми відомостями користувався, невідомо. Більш точним має бути повідомлення ібн Фадлана, який брав участь в посольстві аббасидського халіфа ал-Муктадира до волзьких булгар в 921-922 роках, тому слід в першу чергу звернутися до нього:


Потім ми переправилися після цього через річку, звану Джам (тобто Ембу – В.С.), також в дорожніх мішках, потім ми переправилися через Джахаш (тобто Яїк – В.С.), потім Адал (тобто Волгу, чув. Атăл – В.С.), потім Ардан, потім Варіш, потім Ахті, потім Вабна, а це все великі річки. Потім ми прибули після цього до печенігів, і ось вони зупинилися біля води схожою на море, не проточною, і ось вони темні брюнети, і ось вони з абсолютно голеними бородами, бідні супроти гуззів. Адже я бачив з (числа) гуззів таких, що володіли десятьма тисячами коней і ста тисячами голів овець.(Ибн-Фадлан «Записка» о путешествии на Волгу)


З повідомлення видно, що з печенігами посольство зустрілося вже перейшовши Волгу, хоча немає можливості ідентифікувати названі далі річки. Бідність печенігів, згадану ібн Фадланом, можна пояснити тільки тим, що у них не було достатньої кількості пасовищ, що було б абсолютно незрозумілим, якби вони проживали серед безкраїх степів Казахстану. Однак подальший опис подорожі дещо суперечливий:


Ми залишалися у печенігів один день, потім вирушили і зупинилися біля річки Джайх (Хайдж), а це найбільша річка, яку ми бачили, найбільш велика і з найсильнішою течією. (Там само)


Оскільки мова йде про "найбільшу річку", то це мала б бути Волга, але називається вона майже так само, як по-казахськи називався Урал і це вводить в оману. Дослідники, які вважають, що печеніги мали безумовно перебувати за Волгою, беруть до уваги тільки це повідомлення, не згадуючи про переправу через Адал взагалі (Магидович И.П., Магидович В.И. 1970, 126-127). Таким чином, розібратися в записках ібн Фадлана неможливо без довільних припущень, так само як і в багатьох інших повідомленнях древніх, тим більше, що до будь-яких джерел потрібно ставитися критично. Навіть в наш час вважається, що прабатьківщина тюрків перебувала на Алтаї, звідки вони розселилися на значній території в Азії і періодично масово вторгалися в Європу (гуни, авари, печеніги, половці, татаро-монголи та ін.) З-за Волги нібито прийшли також і скіфи, але їх вже відносять до іранців. Дослідження етногенетичних процесів з використанням графоаналитичного методу (Стецюк Валентин. 1998) змушують змінити цю картину суттєво.

На початку I тис. до н.е. булгари, які населяли Західну Україну, повернулися в степи Причорномор'я та стали відомими в історії як скіфи. Античні історики до скіфів відносили, самі того не відаючи, крім булгар, також половців, деякі іранські племена, а також народи, що говорили на абхазо-адигських і нахсько-дагестанських мовах, так само, як і половці, що населяли Північний Кавказ.

Етнічний склад населення Великої Скіфії підтверджується даними топоніміки, при розшифровці якої за допомогою різних мов виявилося, що деякі географічні назви можна розшифрувати тільки за допомогою чеченської мови. Їх досить багато і вони розміщені не хаотично, що могло би свідчити про помилкове тлумачення, а з певною закономірністю. Нижче дається їх неповнй перелік:


Бежин луг, населиний пункт в Чернском районі Тульської області, описаний в оповіданні І.С. Тургенева – чеч. бежан «пастбище, випас». Семантична близькість обох слів цього топоніму підтверджує його чеченське походження. Від того самого апелятіву походить також багато інших назв: Бежанівка, станція в м. Кировськ Луганської обл., Бежан, заповедний ліс і село Бежан-Тирневиця на південному заході Трансильванії в Румунії, Бежанийська коса, район Белграду, Бежаново, два села в Болгарії, Бежань, селище в Брянському районі Брянської обл., Бежанів, покинуте село в Наурському районі Чеченської республіки. Хоча не виключено слов'янське походження деяких з цих топонімів, частина з них безперечно залишена чеченцями, тобто печенігами.

Гайсин, місто у Вінницкій обл. – чеч. гIайсин «абрикосовий» (гІ – задньом'якопіднебінний щілинний приголосний, який відповідає арабському звуку гайн).

Дахно, село в Бердянському районі Запорізької обл., Дахнівка, раніше село, тепер мікрорайон в Черкасах, Дохно, село в Чечельницькому районі Вінницкої обл., Дохна, річка, пп Богага, Дохнари, село в Полоцькому районі Витебської обл., Дохнови і Дохновичі, села в Стародубському районі Брянської обл., Дохни (біл. Дахни), село в Сморгонському районі Гродненської обл. – чеч. даьхни «майно, худоба» (аь – голосний переднього ряду).

Каїри, села в Горностаївському районі Херсонської обл. і Комінтернівському районі Одеської обл. – чеч. гІайрē «острів».

Керч, місто на березі Керченської протоки – чеч. кхерч «вогнище, пічка».

Коболчин, село в Сокирянському районі Чернівуцької обл. – чеч. къоболдан «схвалювати».

Масандра, смт в складі Ялти – чеч. массанхьāра «звідусіль». Невідповідність в одному звуці компенсується повною подобою інших. Мотивацію назви можна тлумачити по-різному.

Моздок, село в Уваровському районі Тамбовської області і селище в Курській області – для розшифровки назви добре підходять чеч. моз "мед" і дог "сердце, серцевина". Таку розшифровку підтверджує розташування міста Моздок в Північній Осетії поблизу чеченської території.

Сабиніне, село в Яковлевському районі Білгородської обл. – чеч. сāбин «мильний».

Ялта, місто на березі Чорного моря – чеч. ялта «хліб» (на корню).

Про можливість чеченського походження кожної з наведених назв можна дискутувати, але є особливо сумнівні випадки, які наводяться тільки для того, щоб не упустити їх з поля зору:

Берда, річка, що впадає в Азовське море, місто Бердянськ на ній, села Бердянка в Луганській, Харківській і Курській областях – чеч. берд «берег, урвище». Подібні топоніми є на більш північній території, але вони мають іранське походження (курд. berd "камінь"). Бердянськ же знаходиться в стороні від основної маси іранських топонімів, тому назву йому могли дати чеченці, хоча саме чеченське слово, очевидно, запозичене з якоїсь іранської. Сумнівно також, що всі ці назви походять від специфічного слов. бердо «деталь ткацького верстата» або подібних слів зі значенням «височина, гора, пагорб», оскільки всі ці топоніми розташовані в рівнинній місцевості, але цілком можуть підходити для назв річок з урвистими берегами і населеними пунктами на них.

Лугань, Луганка, кілька річок і населених пунктів в Україні і Росії – назви мають вигляд слов'янських, але суфікс -ань більше підходить для назви місцевості, для гідронімів він не типовий. Для тлумачення топонімів можна розглядати чеченець. логан «шийний», прикметник від лог «шия, горло».

Суджа, місто в Курській обл. і річка, пп Псла – подібність декільком назвам населених пунктів і річки Сунжа змушує припустити їх спільне походження. Річка Сунжа на інгуській мові, близькій до чеченської, називається Шолжа хий, що перекладається як «крижана вода» (інг. ша «льод», шийла «холодный», чеч. шēлō «холод», інг. хий, чеч. хи «вода»). Тобто походження назви явно нахське і оригінальна назва річки повинна була бути саме Шолжа хий, а з неї вже розвинулися форми Сунжа і Суджа.

Незважаючи на те, що можливе походження наведених топонімів ретельно перевірялося за наявними джерелами, помилки в їх тлумаченні цілком можливі, проте їх велика кількість не може бути випадковою і свідчить про присутність на території поширення цих топонімів народу, принаймні спорідненого сучасним чеченцям. Однак відразу виникає питання про час такої їх присутності. Припущення про скіфо-сарматський період має бути відкинуте, оскільки в епіграфіці Причорномор'я практично немає імен, які б могли бути розшифровані за допомогою чеченської мови. Розглядати більш ранній період немає підстав, тому слід звернутися до пізнішого часу.

Територія поширення гаданих чеченських топонімів в основному збігається з територією, яку заселяли в свій час печенігами:


В кінці IX століття Печеніги, як відомо, панували на всьому просторі причорноморських степів від Дону до області Ателькузи, тобто приблизно до Дністра(Расовский Д.А., 2012, 41)


Характерно, що в місцях скупчення чеченських топонімів можна знайти такі, які прямо свідчать про поселення тут печенігів. Частину з них наводить у зазначеній роботі Омелян Пріцак:

Печеніги, селище міського типу у Харківській області

Печеніги, могила в неподалік Бібрки у Львівській обл.

Печеніжець, ліс біля річки Росави, лп Росі, пп Дніпра.

Печеніжин, селище міського типу у Коломийському районі Івано-Франківської області

Печеники,село в Стародубському районі Брянської області Росії

Печенія, село в Золочівському районі Львівської області

Печенюги, село в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області.


Ці топоніми разом з розшифрованим чеченськими були розміщені на мапі Google map (див. нижче).




На мапі червоними зірочками позначені топоніми, що розшифровуться за допомогою чеченської мови або містять в собі корінь печен. Червоною линіею відмічена границя поселень печенігів за даними А.М. Щербака. (Федоров-Давыдов Г.А. 1966, 140, рис. 20)
Зеленими зірочками позначені топоніми. що розшифровуються за допомогою угорської мови або мають інші сліди угорського перебування.


З історичних джерел відомо, що в 9-му ст. мадяри заселяли Леведію, яка знаходилася десь між Доном і Дніпром. Витіснення звідти печенігами, вони оселилися в країні Ателькуза, Ателькуза розташування якої спірно, але припускається, що вона могла знаходитися в межиріччі Дніпра і Дністра. У середній течії Південного Бугу виявлено невелике скупчення топонімів, які можуть бути розшифровані за допомогою угорської мови:

Гольдашівка, село в Бершадському районі Вінницької обл. – угор. hold "луна".

Гольма, село в Балтському районі Одеської обл. – угор. holmi "річ, майно".

Кидрасівка, село в Бершадському районі Вінницкої обл. – угор. kiderül "прояснятися, виявлятися".

Концеба, село в Савранськом районі Одеської обл. – угор. konc 1. "кусінь м'яса", 2. "здобич". Угорське слово запозичене зі слов'янского kąs "кусінь", очевидно в уличів або или тиверців, які тут проживали.

Саврань, смт в Одеські обл. – угор. sarv "ріг".

Салькове, смт в Гайворонському районі Кировоградської обл. – угор. sálka 1. "скалка", 2. "рибна кістка".

Саме тут і могла знаходитися Ателькуза. Далі, перемішуючись з чеченськими, угорські топоніми йдуть уздовж Дністра на територію Західної України, серед яких Вендичани (угор. vendég "гість"), Кормань (угор. kormány "кермо"), Кельменці (угор. kelme "тканина"), Боришківці (угор. borús "похмурий, хмарний") та ін.

На Західній Україні присутність мадярів подтверджується назвами, що містять в собі корінь угр, угер: сс. Угринів в Сокальському районі Львівської обл., в Горохівському районі Волинської обл., в Тисменицькому районі Івано-Франківської обл., с. Угринь Чортківського району, с. Угриньківці Заліщицького району Тернопільської обл., с. Угерсько (раніше Угрини) Стрийського району, с. Угри в Городоцькому районі Львівської обл. Крім того, села Зелений Гай Городоцького району і Нагірне Самбірського району Львівської обл. раніше мали назви Угерці Винявські і Угерці Заплатинські відповідно.

В області поширення цих топонімів можна знайти і такі, що можуть бути розшифровані словами угорської мови. Добру угорську відповідність мають назви сіл Либохори у Турківському і Сколівському районах Львівської обл.: угор. libahúr "зірочник середній" (Stellaria media), рослина, яка поширена в Карпатах. Угорське походження можуть мати також такі назви:

Тершаків, с. в Городоцькому районі Львівської обл. – угор. térség "територія, район".

Циків, села у Буському і Мостиському районах Львівської обл., с. Цикова в Чемеровецькому районі Хмельницької обл. – угор. cikk "річ, товар". В Етимологічному словнику угорської мови (Zaicz Gábor. 2006) припускається походження цього слова від мало вживаного нім. Zwick "клин (в одязі)". За значенням дуже сумнівна паралель. Можливо угорське слово, так само як рос. тюк походить від тюрк. tüg "вузол, в'язка".

Черляни, с. в Городоцькому районі Львівської обл. – угор. csere "обмін", leany (lány) "дівчина". При панівній в давні часи екзогамії існував звичай одружуватися на дівчатах іншого племені. Село Черляни могло бути місцем, де мадяри і українці околишніх сіл обмінювалися дівчатами з метою одруження.

У селах Поповичі Мостиського району та Дроздовичі Городоцького району Львівської обл. дуже поширене прізвище Телефанко, його можна зустріти також і в інших населених пунктах неподалік. Прізвище добре розшифровується за допомогою венгреского мови – угор. tele «повний, наповнений» ы fánk «пампушка, періжок». Це додаткове свідчення того, що мадяри залишалися в цих місцях до приходу українців, а потім були ними асимільовані. Не виключена можливість угорського походження і назви міста Самбір. Хоча для нього немає надійної розшифровки (сумнівний зв'язок угор. sam "кількість" і bor "вино"), таке припущення не позбавлене підстави, оскільки міста Старий Самбір і Самбір знаходяться серед скупчення інших угорських топонімів.

Ми визначили прабатьківщину угорців у етноформуючому ареалі на лівому березі Дону між його притоками Хопром і Медведицею, тобто недалеко від Леведії. На мапі ми бачимо, що на просторі між областями Леведія і Альтакуза досить багато чеченських топонімів, а угорських зовсім нема. Згідно з історичними відомостями саме цю територію займали печеніги, витіснивши угорців. Логічно припустити, що печеніги не зайняли ті місця, де угорські топоніми збереглися до нашого часу. Їх скупчення на правому березі Волги викликає сумнів в тому, що печеніги, прийшовши з-за Волги, не зайняли в першу чергу її правий берег, змушуючи угорців рухатися за Дон. Ця обставина дає підставу припустити, що печеніги рухалися не зі сходу, а з півдня, тобто з Передкавказзя.

Таким чином, є достатньо підстав припускати, що печеніги були одним з чеченських племен, який залишив свою прабатьківщину на Північному Кавказі, і в силу різних обставин розпочало тривалий похід від Дону до Дунаю і далі. Такому припущенню сприяє і подыбність етнонімів печен і чечен. Самоназва чеченців нохчи, отже їм ім'я дали сусідні народи. Греки називали печенігівΠατζινάκοι, але цю назву греки дізналися від слов'ян, як справедливо вказував П. Голубовський, розглядаючи різні його варіанти, що зустрічалися в документах тих часів (Голубовский П., 1884, 34). Отже слов'янська назва має бути ближче до першооснови, яка може багато чого пояснити. Однак багато науковців, заздалегідь вважаючи печенігів тюрками, шукають першооснову назви в тюркських мовах і знаходить її в тюркському bečanag "шваґер" (Федоров-Давыдов Г.А., 1966. 136, Пріцак Омелян, 1970. 95). Таке пояснення занадто натягнуте, тому спробуємо пошукати інше.

У період, що передував навалі печенігів, чеченці мали входити до складу Хазарського каганату, в якому домінували булгарські мови, одною з яких є чуваська мова. Пошукавши в чуваській мові першооснову, ми знаходимо вираз пěччен-иккĕн «одному-двом, у малій кількості», який складається з семантично пов'язаних слів пěччен «одинокий, індивідуальний» і иккĕ (икĕ) «два». Фонетична відповідність добра, але мотивація назви будь-якого народу таким способом залишається неясною. Можна припускати, що це або іронічна назва, що нерідко трапляється, або вона характеризує нечисленний народ. Крім загальної назви печенігів для частини їх племен Костянтин Багрянородний вживав слово кангар. Для розшифровки такої назви добре підходять чеч. къāнō "старійшина (роду)" і гāра "рід", в той час як їй знову безуспішно шукається пояснення в тюркських мовах (Федоров-Давидов Г.А., 1966. 136). Вийти з полону традиційних уявлень важко, але у нас вже є досить серйозні підстави розглядати чеченську етнічну належність печенігів.

В даний час чеченці є досить нечисленним народом, але історія їх предків багата на драматичні події з давніх часів до наших днів. За свідченням В.О. Ключевського, в деяких редакціях російських літописів є відомості, що київські князі Аскольд і Дір в 867 р «побили безліч печенігів». У зв'язку з цим він робить висновок про те, що «печеніги вже близько половини IX ст. встигли просунутися близько до Києва, відрізаючи середнє Подніпров'я від його чорноморських і каспійських ринків (Ключевский В.О. 1956, 131). Роль печенігів в подальшій історії Східної Європи оцінюється дуже високо:


Близько половини IX століття Печеніги перейшли Дунай. Ця подія, що залишається поза увагою у всіх нових історичних творах, мала величезне значення в історії людства. За своїми наслідками вона майже так само важлива, як перехід за Дунай західних Готів (Васильевский В.Г. 1908, 7-8).


Так чи інакше, печеніги «протягом досить тривалого часу здійчнювали величезний вплив на долю Візантії»(Васильев А.А. 1998, 396). Відповідно, у візантійських джерелах можна знайти досить багато відомостей про печенігів, так само, як і в руських літописах. Зокрема, і там, і там можна знайти імена печенізьких ханів і вождів нижчого рангу, деякі з яких, не маючи надійної розшифровки засобами тюркських мов, можуть бути витлумачені за допомогою чеченської. Проте частина імен має явно тюркський характер (Ілдей, Кучук, Темір). Це й не дивно, оскільки печеніги часто діяли в союзі з тюркськими племенами узов, берендеїв та ін.:


У ці десятиліття (40-60-х рр. XI ст. – В.С.) неможливо точно визначити – які саме з кочівників робили свої грабіжницькі набіги далеко вглиб Угрії або тіснилися у візантійського прикордоння. Мадярські джерела змішують їх, називаючи то Бессами, то Кунами, а візантійські об'єднують в загальному для всіх класичному імені Скіфів. Іноді ж, дійсно, різні племена кочівників з'єднувалися, щоб разом зробити який-небудь набіг і тим вносили ще більшу плутанину в термінологію (Расовский Д.А., 2012, 57)


Подібне ставлення до кочівників було типовим, про нього пише і Вальтер Поль (Pohl Walter, 2002, 4). Крім того, не можна виключати випадки запозичення особистих імен серед правлячої племінної верхівки:


… адже всі знають і звертали увагу, наскільки в звичаї у племен переймати здебільшого імена: у римлян – македонські, у греків – римські, у сарматів – германські. Готи ж переважно запозичують імена гунські (Иордан, 1960, 58-59).


Маючи все це на увазі, поставимося не дуже строго до того, що лише деякі імена відомих печенігів можуть бути досить правдоподібно розшифровані за допомогою чеченської мови. До таких можуть бути віднесені наступні:

Госта, им'я хана печенігів, першим згадане в джноелах – чеч. кост «доручення». Можливо, це був не хан, а тільки воєначальник, який виконував доручення хана.

Батана, один правителів печенігів – чеч. бетан прикметник від бат «рот, вуста», «пика»; беттан – місячний.

Кеген, хан, суперник Тираха – чеч. къēгина «блискучий, осяйний».

Килдарь, батько Тираха – чеч. гІелдар «ослаблення, стомлення». Ім'я не зовсім підходяще для хана, але треба аналізувати контекст, чи не є слово визначенням для старіючого батька Тираха.

Куела, один з правителів печенігів – чеч. къулла «джерело».

Куря, печенізький хан, який розбив дружину князя Святослава в 972 р. – чеч. кура «пихатий».

Метигай, хан, який прийняв хрещення при князю Володимирі Великому – чеч. меттиг «місце», «випадок».

Тирах, хан, який був певний час на візантийській службі – чеч. тēрахь «дата, число». При доброму фонетичній відповідності мотивація імені неясна.

Як видно, і топоніміка, і антропонимика свідчать на користь чеченської етнічності печенігів. Підтвердити це припущення можуть подальші дослідження як топоніміки у відомих місцях присутності печенігів, так і можливі запозичення з чеченської в угорську, румунську, болгарську та інші балканські мови. Спробуємо пошукати їх в угорській мові. Нижче подається список чеченських слів, которим знайдені відповідності в Етимологічний словнику угорської мови (Zaicz Gábor. 2006), позначених як непевного або невідомого походження.

чеч. аьста "мотика", ахка "копати" – угор. ásó "мотика".

чеч. бакъō "право" – угор. bakó "кат". Абсолютно точна фонетична відповідність, хоча семантика віддалена, але все-таки кат вершить правосуддя.

чеч. берч "бородавка" – угор. bérc"скеля". Первісне значення – "дещо, що виступає на поверхні".

чеч. бēзам "симпатія", "любов" – угор. bezalom "довіра".

чеч. боддан "розморюватися", "втратити бадьорість" – угор. bódít "одурманювати".

чеч. бог "шишка, наріст" – угор. bog "вузол", boglya "стіг, копа".

чеч. борц "просо", бурч "перець" – угор. borsó "горох", bors "чорний перець" (можливо, усі слова від чув. пăрçа "горох").

чеч. борш "бичок, молодий бик" – угор. borjas "тільна корова" (від borjú "теля", запозиченого з чув. пăру "те саме").

чеч. буьрка "м'яч" (ергативний відмінок буьрканē) – угор. burgonya "картопля".

чеч. гуьла "зграя псів" – угор. gulya "стадо".

чеч. дац "ні", "нема" – угор. dac "впертість".

чеч. керт "загорожа", "двір" – угор. kert "сад". Абсолютно точна фонетична відповідність і близькі значення слів.

чеч. сāкхō "нагляд, спостереження" – угор. szakács "кухар". Угорське слово пов'язується з російським сочить "шукати, висліджувати", укр. сочити "вартувати". Очевидно, печенізьке слово було запозичене також і в слов'янські мови.

чеч. хоттар "поєднання" – угор. hotár "границя, рубіж".

чеч. шайн присвійний займенник 3-ї особи мн. (перекладається "свій") – угор. sajat "свій, власний" (історично угор. -at суфікс прямого додатку у знахідному відмінку.

чеч. шач "осока" – угор. sás "осока"

Можуть бути й інші приклади чеченсько-угорських лексичних відповідностей, але слід мати на увазі, що частина з них може свідчити про контакти хазарського періоду або мати спільне джерело запозичення. Остаточним доказом чеченської етнічної належності печенігів повинно бути достатня кількість чеченсько-румунських лексичних паралелей.

Якщо погодитися з чеченською етнічною належністю печенігів, то відразу виникає питання, чи були чеченці єдиними з числа численних народів Північного Кавказу, які залишили обжиті місця і пустилися на пошуки нових. Адже в літописах залишилися відомості про народи, які брали участь в історичних подіях на території Східної Європи одночасно з печенігами. Це в першу чергу половці, а потім так звані "чорні клобуки" (узи, торки, берендеї, ковуї, каепичі, турпеї). Костянтин Багрянородний говорить також про каварів, іменованих також кабаре. Він вказував, що кавари "походили з роду хазар", що може говорити не про походження, а про місце первісного їх перебування. Тоді їх можна пов'язувати з сучасними кабардинцами і припускати, що не тільки чеченці, а й інші народи Кавказу брали участь в походах на широкому просторі Східної Європи.


Костянтин Багрянородний повідомив, що всі печеніги діляться на вісім племен або фем: Іртим (Ертим), Цур (Чур), Гила (Ела), Кулпеї, Харавої (Харабої), Талмат, Хопон, Цопон (Чопон). Їх гіпотетичне розселення за даними А.М. Щербака показано на фрагменті його карти ліворуч.

Більш-менш задовільно можна розшифрувати засобами чеченської мови лише частину з них:

Чур – чеч. чуьра "внутрішній"

Гила – чеч. гила "сухорлявий"

Чопон – чеч. чопанан "вкритий піною"

На чолі цих племен стояли князі або архонти: Ваіцу, Куела, Куркуте, Іпаоса, Каідума, Косту, Гіаці, Батана. Їхні імена теж не піддаються хорошій розшифровці. Очевидно, для цього слід залучити інші мови народів Північного Кавказу такі, як тюркські, дагестанські і абхазо-адигські.

Епіграфіка Північного Причорномор'я може свідчити, що чеченці перебували серед сарматів задовго до того, як вони стали відомі в історії як печеніги. У списку особистих імен сарматського часу (Абаєв В.І. 1979) зустрічаються такі, що не мають надійного тлумачення, крім як за допомогою чеченської мови:


Αρθαμων (arthamon), Ольвія – чеч. аьрта «тупоий» і моьнан (прилагательное от мō «шрам, рубець»).

Γοδοσαυοσ (godosauos), Танаїда – чеч. гІодōцу «безпомічний».

Δαλοσακοσ (dalosakos), Танаїда – чеч. дāлō «приводити, доставляти», сāкхō «нагляд, спостереження».

Δαναρζμακοσ (danaradzmakos), Танаїда – ім'я Арсмак, Арсамак поширене у чеченців. Воно може походити від аьрзу «орел», чеч. дієслово дан має безліч різних значень – «зробити, народити», «з'явитися, прибути», «принести», «побачити», «втратити».

Θιαγαροσ (thiağaros), Танаїда – чеч. тІаьхьара «останній»

Θιαρμακοσ (thiarmakos), Танаїда – чеч. тІаьрмаІа «соска».

Οζαρδωζισ (odzardōdzis), Танаїда – чеч. ōзар «тяга» от ōза «потягти» і дōза «границя».





Free counter and web stats            

           

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1558

Модифіковано : 2.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.