Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Родинні взаємини сино-тибетських мов

Родинні взаємини сино-тибетських мов


До складу сино-тибетської сім'ї входить близько 300 мов, що відразу ставить під сумнів можливість їх дослідження графоаналітичним методом без попередньої класифікації методами суто лінгвістичними. Це завдання до цих пір остаточно не вирішене, однак у проекті «Вавилонська вежа» зі складу цих мов виділено сім, для яких складена етимологічна база даних в табличній формі. Таке представлення родинних зв'язків дозволило скласти графічну систему спорідненості. Всього в базу даних включено 2775 коренів для наступних мов: китайська, тибетська, бірманська, качинська, лушей, лепча та кіранті. При цьому 91 корінь можна вважати спільним для всіх цих мов, а 174 зустрічається тільки в одній з них. Всі вони були виключені зі списку, який був використаний для підрахунку кількості спільних слів у парах мов. Ці дані наведені в таблиці.


Таблиця 1. Кількість спільних слів між сино-тибетськими мовами


китайська тибетська качинська бирман лушей кіранти лепча
китайська 1704
тибетська 920 1393
качинська 716 548 1262
бирманська 736 621 595 1254
лушей 546 445 440 240 1036
кіранти 296 270 234 242 231 454
лепча 264 253 222 106 209 94 425

В таблиці по діагоналі показана вся кількість слів кожної з мов, взятих до аналізу. Відразу видно, що вона для мов кіранті і лепча несумірно мала у порівнянні з іншими мовами. Причини цьому можуть бути різні. Можливо, ці мови недостатньо вивчені, але може бути предки їх носіїв проживали на досить великій відстані від решти сино-тибетців в оточенні іншомовного населення і втратили якусь частину давньої лексики. Можливі й інші причини, але так чи інакше, ці дві мови не вписуються в схему споріднення сино-тибетських мов, хоча, безумовно, вони генетично з ними пов'язані.


Побудована на отриманих даних графічна модель спорідненості сино-тібетських мов подана на рисунку ліворуч. Цей, а не дзеркальний варіант обраний тому, що він відповідає сучасним місцям поселень тибетців, китайців та бірманців. Як можна бачити, точки для кожної з мов розташовані досить компактно, що свідчить і про коректність лексичного матеріалу і про адекватність представлення системи спорідненості.

Передбачалося, що прабатьківщина сино-тибетців знаходилась десь у Центральній Азії або на Далекому Сході. Однак знайти тут місце на географічній карті, на яке можна б було накласти цю схему, не вдалося. Судячи з усього, такого місця в цій частині Азії немає взагалі.

Конфігурація схеми нагадує схему спорідненості ностратичних мов, і може бути їй аналогічна, якщо ареал будь-якоїсь з мов (лепча або кіранті) лежав нижче (південніше) ареалів бірманської та качинської мов. Підстави для такого припущення є, оскільки дослідження показали, що розташування місць поселення споріднених народів в певній мірі відповідає розташуванню їх прабатьківщини на момент формування їхніх мов.

В теперішньому часі носії мов лепча і кіранті проживають ближче до бірманців, ніж до китайців. Народ лепча є корінним народом штату Сіккім в Індії, який розташований між Непалом і Бутаном. Народ кіранті проживає в Непалі. Все це недалеко від Бірми, та й від Тибету теж. Отож, можна припускати, що схема спорідненості сино-тибетських мов з урахуванням мов лепча і кіранті могла мати вигляд, показаний вище. Подібність схеми споріднення сіно-тибетських та ностратичниих мов вражаюча. Відповідно, ми маємо підстави розмістити прабатьківщину сіно-тибетців також в районі трьох озер Ван, Севан і Урмія (Резайе) в Передній Азії (див. карту нижче)


Таким чином, тибетська мова сформувалася на Карському плоскогір'ї в долинах верхньої Кури і Чороха. Китайська – в долині Араксу біля озера Севан. Далі за течією Араксу була прабатьківщина народу лепча. Біля озера Ван формувався бірманська мова, а біля озера Урмія (Резайе) – качинська. Ареал у долині Великого Заба швидше за все заселяли предки народів лепча або кіранті, місця поселень яких могли бути десь у східній частині Малої Азії, якщо мати на увазі їх сучасні місця поселень і їх віддалену спорідненість з іншими сино-тибетськими мовами.

Ідея про прабатьківщину сино-тибетців в Західній Азії аж ніяк не нова. Французький учений Терьен де ла Купер'є (Terrien de la Couperie, 1845-1894), автор книги "Рання історія китайської цивілізації" знайшов добре виражену подібність між китайськими і ранніми аккадскими ієрогліфами. Крім того, він продемонстрував лексичні відповідності між китайською мовою і вавилонським діалектом аккадської, яким користувалися халдеї. І інші ознаки подібності, знайдені ним, дозвляють говорити про відповідність цивілізацій Китаю, Еламу і Халдеї. Ці відкриття лежать в основі його теорії про еламське походження предків китайців. Він знайшов багато топонімів, за якими можна простежити шлях якихось племен, що прийшли із Західної Азії в долину річки Жовтої. Ч.Дж. Болл (Charles James Ball, 1851 – 1924) розвинув і доповнив дослідження де ла Купер'є і спробував переконати науковий світ про західне походження китайської системи письма і про зв'язок між китайською і давньою аккадською мовами. Згодом з'явилося кілька теорій, які визначали прабатьківщину китайців в Вавілонії або навіть в Египті. Однак інші вчені, наприклад, Герберт А. Джайлз визначав теорію де ла Купер'є як нонсенс (Aylmer Charles, 1997, 25) і Е.Ґ. Паркер нічого не бачив спільного між китайською і аккадською або єгипетською формами письма (Williams E.T., 1918, 208)

E.T. Вільямс докладно розглядав теорію про прабатьківщину кітайців у Центральній чи Західній Азії разом з двома іншими в своїй статті "Витоки китайців", опублікованій в "Американському журналі антропології" в 1918 році. Він зазначив, що важко відокремити факти, наведені де ла Купер'є від його здогадок, але він був упевнений, що теорія де ла Купер'є "дозволяє дати досить задовільне пояснення вражаючої подібності між мовами стародавнього Китаю і шумерів і ще більш разючої схожості між ідеографічними символами цих двох народів" (Williams E.T., 1918: 207).

Антропологічні відмінності очевидно суперечать ідеї будь-якого зв'язку між китайцями і вавілонянами, але Л.В. Кінґ зазначив косо посаджені очі фігур в ранніх шумерських рельєфах.


Ліворуч: Статуя знатного шумера. Лагаш. Около 2500 г. до н.э..


Статуя знатного Шумера, дійсно, демонструє дещо звужені очі чоловіка. Це може бути залишковою ознакою метисації європеоїдів з монголоидами. Те, що ця ознака виражена досить слабо, можна пояснити тим, що монголоїди залишили Шумер кілька тисячоліть тому.







Цілком очевидно, що шумери були семітами і E.T. Вільямс, як і інші вчені, вважав, що вони мали деякі туранський риси, і тому прийшов до такого висновку:


Таким чином, ми маємо факти, що різні китайські племена з'являються там, де зараз знаходиться зараз Китай, прийшовши з якоїсь області на північному заході цієї країни, і що шумери з'являються в долині Євфрату, прийшовши з якогось місця на північному сході Вавилон, що шумери були очевидно туранської раси і що їх мова і їхнє письмо разюче схожі на древні китайські і що значні зміни в кліматі Центральної Азії гнали в різні періоди чимале число жителів, які мігрували в різних напрямках. В цілому не здається неймовірним те, що предки китайців предки і предки шумерів, можливо, були споріднені між собою і, можливо, мігрували з сусідніх регіонів, китайці на схід, а шумери на захід (Williams E.T., The origins of the Chinese: American Journal of Phisical Anthropology.1918, 211).


У наш час вчені, порівнюючи китайські та шумерські системи письма, більш звертають увагу на їх різницю, ніж на подібність і теорії про західноазійське походження китайців майже не мають прихильників. Очевидно загальне ставлення до цієї проблеми висловив Джон Дефренсіс, американський синолог:


… Мені здається, що, хоча деякі з принципів, що лежать в основі китайської писемності, насправді схожі на ти, що лежать в основі шумерського письма, по всій ймовірності, причиною цього є не те, що вони перебували під впливом одного або іншого. Відстані у просторі та часі, на відміну від шумеро-єгипетської та фінікійської-грецької ситуаціях .., перешкоджають такої гіпотези. Більш розумне пояснення в тому, що два народи незалежно один від одного придумали кілька аналогічних рішень для декількох подібних проблем (DeFrancis John. 1989).


Однак ці відстані можуть бути коротші, якщо частина китайських предків залишилася на своїй прабатьківщині в Західній Азії після того, як більшість з них мігрувала на схід. Час перебування китайсько-тибетського населення на прабатьківщині слід віднести до верхнього палеоліту , тому що пізніше це місце було заселене носіями ностратичних мов, які прибули сюди з заходу, відтісняючи корінних жителів на схід і асимілюючи або знищуючи їх залишки. Сіно-тибетці переселилися до Центральної Азії, де вони стали творцями місцевих мезолітичних культур. До нинішніх місць свого проживання вони прибули вже в неоліті або принесли його з собою, оскільки ні в Китаї, ні Бірмі надійних слідів мезоліту не було знайдено. Неолітична культура Яншао в середній течії річки Хуанхе існувала в V- II тис. до н . е.


Праворуч:
Статуя бородатого жерця з Мохенджо-Даро.




Очевидно, люди монголоїдної раси залишалися в Центральній Азії аж до приходу сюди індоаріїв. Саме вони могли бути творцями цивілізацій бронзового віку, таких як Хараппська (центри — Ракхігархи, Мохенджо-Даро, Хараппа, Лотхал, Дхолавира в Пакістані та Індії) і Бактрийсько-Маргіанський археологічний комплекс (центри Гонур-депе, Намазга-Тепе і Алтин-Депе в Туркменістані). Харапська цивілізація існувала приблизно в роках 3300—1300 до н.е., а Бактрійсько-Маргіанська, виникнувши одночасно з Хараппською, припинила своє існування на пів тисячоліття раніше. Можна припускати, що їх занепад пов'язаний з прибуттям в Центральну Азію індоарійських племен. Наявність монголоїдних рис у скульптурних портретах, знайдених при розкопках пам'яток цих цивілізацій може свідчити, що люди монголоїдної раси після міграції із Передньої Азії знайшли місця для поселень в долині Інду та на берегах Мургабу, Амудар'ї та Сирдар'ї. Очевидно під тиском індоаріїв вони мусили мігрувати далі на схід.



Жіночі скульптурні портрети з пам'яток Бактрийсько-Маргіанського археологічного комплексу.
Фото з Вікіпедії.


Сино-тибетці належать до монголоїдної раси, до якої також належать індіанці Америки, народи монгольскоої і тунгусо-маньчжурської груп. Оскільки мови цих останніх не містять явних ознак спорідненості з сино-тибетськими, тобто вони були сформовані дуже далеко від поселень сино-тибетців, ми повинні припустити, що люди жовтої раси населяли велику територію Азії в часи, коли людська мова проходила тільки початковий етап свого формування.


Ми дотримуємося гіпотези моноцентризму, згідно з якою тип сучасної людини сформувався в Передній Азії та Середземномор'ї як результат змішання різних представників неандертальського типу. Типологічна неоднорідність людей різних рас в пізньому палеоліті була меншою, ніж тепер. (Щокін Георгій, 2002, 77). Інакше кажучи, різниця між прототипами людей європеоїдної і монголоїдної рас була незначна і проживали вони в однакових природних умовах Передньої Азії. Після того, як монголоїди мігрували по широких просторах Азії, їх первинні фенотипічні риси були розвинені різним чином під впливом природних умов різних місць проживання. В результаті їх відміна від людей білої раси зросла, але одночасно розвинулися два відмінних расових типи, які дали початок і сучасним монголоїдам, і американоїдам.





Free counter and web stats            

           

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3700

Модифіковано : 7.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.