Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Науково-дослідницька діяльність: Альтернативна історична лінгвістика

Науково-дослідницька діяльність: Альтернативна історична лінгвістика


Всюди нівечиться правда,

Всюди панує брехня,..


Іван Франко


Незважаючи на технічну освіту, останні тридцять років свого життя я присвятив гуманітарним наукам, головно історичній лінгвістиці та дослідженням передісторичних етногенетичних процесів. Бажання знати про своє походження і далеке минуле властиве людині, але повноцінне задоволення цього бажання вивченням писаною історії неможливе.

Як справедіво писав В. Петров, "в питаннях етногенези вирішальне слово належить не історикам, дослідникам історичних процесів, а передісторикам, дослідникам, що вивчають передісторію" ( Петров В . 1947 3). Він вказував далі, що в першу чергу передісторію вивчає археологія, але не заперечував значення мовознавства та антропології. Тим часом, інструментарій лінгвістики довго був обмеженим и таким міг би залишатися далі без застосування математичних методів і технічних засобів. Розвиток такого погляду був віянням часу останньої третини 20-го ст., коли намітилися перспективи використання досягнень техніки в деяких сферах гуманітарних наук:


З усіх гуманітарних наук, здається, тільки археологія і лінгвістика можуть корінним способом змінити свою методику в результаті наукового перевороту середини 20-го століття (Рыбаков Б.А., Колчин Б.А., 1968, 318).


Отож, бажання знати передісторію людства отримувало у той час надію на її більш точне пізнання на стику гуманітарних і точних наук при усвідомленні її важливості для осягнення задуму Божого при творенні Ним нашої планети і разом з тим сенсу і мети нашого існування на ній.

В передісторичний час був закладений той фундамент, на якому покоїться весь каркас подальшої історії людства, – його структарізація за расами і мовами з формуванням етнічних груп і суспільств у відповідності до геоморфологічних особливостей континентів, обумовлених керованими зверху геофізичними процесами. З самого початку Господь дав людині велику свободу в його діяльності на Землі, але ця діяльність повинна слідувати Його задумам і підкорятися його ідеям в організації співіснування людського суспільства з тим, щоб своєчасно уникати трагічних наслідків шкідливих ініціатив, які можуть привести до кардинального коригування Ним розвитку планетарної цивілізації. Ці думки не були спонукальним стимулом до проведення досліджень, розпочатих з природного прагнення до пізнання, а були наслідком осмислення отриманих з них результатів.

Будучи людиною інженерного «хову», я, безперечно, підсвідомо намагався оцінювати історичні процеси кількісними методами. Знання вищої математики і теорії імовірності були моїми додатковими перевагами вже з перших кроків дослідницької діяльності. При чому тут вища математика? При тому, що у моїй уяві історичні явища я трактував як перемінні відповідно до перемінної величини у математиці. Тобто, наприклад, будь-яка мова у своєму розвитку розглядалася мною як єдине перемінне явище від свого зародження до теперішнього часу. Лінгвісти можуть стверджувати, що якась мова в певний час або ще не існувала або з’явилася у певний проміжок часу і з їхнього розуміння мови мають рацію. Але для мене кожна мова є окремим перемінним явищем аж з того часу, коли її відмінності від іншої нескінченно малі настільки, що навіть їх носії цих відмінностей не помічають. Однак, щоб застосовувати математичний апарат для вивчення історичного розвитку мови, для чого добре підходить лексика, треба наявний лексичний матеріал розглядати в певних часових межах і виділяти в ньому постійну складову, як це, наприклад, робиться в математиці при розкладанні складних функцій у степеневі ряди. Що ж стосується теорії імовірності, то знання її навіть без застосування її методів дають можливість оцінювати одночасну появу кількох явищ малої імовірності в цілому як достатньо імовірну, в той час як люди без знання цієї теорії можуть вважати такі збіги просто випадковими.

Мої дослідження почалися з практичного питання: Яку мову можна вивчити найшвидше при наявності знань кількох інших мов. У цьому питанні зразу було закладена спроба оцінки мовного матеріалу у кількісному виражені. Простіше кажучи питання перетворювалося в таке: Яка мова має найбільше слів, спільних зі словами засвоєних мов.

В подальшому головним інструментом досліджень став особливий графоаналітичний метод, що передбачає геометричну інтерпретацію лексико-статистичних даних. Принципи його застосування були показані на прикладі слов’янських мов в статті "Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом" (Стецюк В.М., 1987). Метод дозволяє отримувати емпіричні графічні моделі родинних стосунків мов у рамках мовних сімей і груп. Отримані моделі пов'язуються з так званими етноформуючими ареалами з чіткими географічними межами, на території яких проходило виокремлення первинних діалектів із загальної прамови. Результати досліджень погоджуються з даними археології, ономастики, міфології, етнографіі, антропології, свідченнями стародавніх авторів. Загалом було досліджено близько тринадцяти десятків різних мов, а загальний обсяг лексики залученої для побудови графічних моделей складається з приблизно 135 тисяч слів (див. Таблицю 1.) Приблизно половина використаних даних була взята з проекту The Tower of Babel, а друга половина була мною зібрана з етимологічних і двомовних словників. Крім графоаналітичних досліджень, були проведені пошуки лексичних відповідностей між мовами різних груп і сімей, а також аналіз топоніміки Україні, Центральної Росії, Угорщини, Польщі, Німеччини і Південної Скандинавії з урахуванням результатів отриманих етногенетичних досліджень.


Таблиця 1. Кількісні дані відносно лексики прийнятої до дослідження.


Сім'ї і групи мов Кількість мов Кількість ізоглос Загальна кількість слів
Сино-тібетська 7 2.775 9.700
Тунгусо-маньчжурська 11 2.234 10.200
Монгольська 8 2.250 8.500
Ностратична 6 433 2.600
Абхазо-адизька 5 1.800 4.500
Нахсько-дагестанська 27 1.900 24.000
Індоєвропейська 14 2.554 12.381
Фінно-угорська 12 1.913 9.584
Тюркська 13 2.558 19.670
Германська 6 2.630 11.065
Іранська 11 1.773 8.249
Слов'янська 10 3.200 12.000
Разом 130 ≈ 26.000 ≈ 135.000

Результатом міждисциплінарного підходу при дослідженнях складних проблем етногенезу в передісторичні часи став проект "Альтернативна історична лінгвістика". "Альтернативою" лінгвістика була названа тому, що отримані в ході досліджень результати призвели до важкого зіткнення з загальновизнаними теоріями, нерідко побудованими на аксіологічних принципах, а зовсім не тому, що такий підхід є альтернативою існуючим нині методиками. Але проведені дослідження все більше виходять за жорсткі рамки індоктринаціі, розробленої академічною наукою, нерідко керованої інтересами, що деформують моральні підвалини суспільства.

В основу представлених на сайті матеріалів покладено три подальші роботи автора, опубліковані в 1998 – 2002 рр. в Києві та Львові. Книги були написані українською мовою, недоступному для розуміння більшості фахівців, що займаються питаннями етногенезу, тому виникла необхідність переведення роботи на більш поширені мови – англійську та російську. Однак це не просто переклади початкових текстів, а постійна систематизація результатів триваючих досліджень та їх узгодження з новими фактами, які стали широко доступними з розвитком Інтернету. У зв'язку з цим за роки, що минули після перших публікацій виникала необхідність внесення до початкові тексти безлічі доповнень та уточнень. Зокрема, використання матеріалів Сергія Старостіна дало можливість за допомогою графоаналітичного методу досліджувати сино-тибетські, монгольські, тунгусо-маньчжурські, а також японський і корейський мови в рамках їх взаємовідносин з алтайськими мовами. В результаті були побудовані моделі родинних взаємин цих мов і визначена територія їх формування.

Сам метод і отримані з його допомогою результати були сприйняті науковим істеблишментом з великою упередженістю, що вплинуло на формування подальшого загального недовірливого ставлення як до особи самого автора, так і до його "всеосяжних" досліджень. Після перших авансів авторові було відмовлено в подальших публікаціях в російських і українських наукових часописах, в які він неодноразово впродовж багатьох років надсилав свої роботи або звертався з пропозиціями. Таке загальне ставлення дуже добре ілюструє критична стаття в журналі “Вопросы языкознания”, автор якої, судячи із зроблених зауважень, не вникнув глибоко в суть запропонованого методу, але взяв на себе відповідальність за вирішення його подальшої долі, заявивши, що він "малопридатний як інструмент палеоетногеографічних досліджень" (Журавлев А.Ф., 1991). Безумовно, все нове завжди викликає певну недовіру серед скептиків, але в даному випадку несприйняття виявилося майже абсолютним. Причини цього вагомі і глибокі. Основні з них такі :

      1. Автор не є мовознавець за освітою. Причина зрозуміла і поважна. Ми маємо достатньо прикладів того, як дилетанти беруться вирішувати складні питання походження мов і народів, і на підставі кількох випадкових фактів роблять далекосяжні висновки, котрі викликають жвавий інтерес у широкої публіки і лише поблажливу посмішку у науковців. Нема жодного сумніву в тому, що серйозні наукові результати досягаються спеціалістами у своїй галузі або ділянці. Але так буває не завжди. Інколи на стику двох наук розвивається нова галузь, для котрої спеціально підготованих спеціалістів просто нема. Автор сподівається, що в даному разі це саме той випадок.

      2. Самі математичні методи викликають недовіру у більшості мовознавців-компаративістів, серед котрих буквально одиниці застосовують математичні методи. По-перше, математика як галузь науки є для них досить далекою, а по-друге, застосовувані дотепер у порівняльному мовознавстві математичні методи не принесли переконливих результатів. Подекуди це приводило до повного несприйняття математики в лінгвістиці : "математичні методи… ігнорують… специфічні умови та особливості… і намагаються звес¬ти всю складність і різноманіття лінгвістичних явищ до однозначних характеристик та універсальних побудов" (Звегинцев В.А., 1960, 22). Однак слід підкреслити, що в даному разі йдеться лише про порівняльно-історичне мовознавство, але не про лінгвістику в цілому, бо є досить прикладів успішного застосування математичних методів в інших ділянках.

      3. Суспільні науки в силу своєї специфіки можуть підлягати ідеологічним впливам, а часом навіть виконувати ідеологічні замовлення влад. Яскравим прикладом цьому є "нове вчення" про мову російського вченого Н.Я.Марра, котре дуже добре пасувало комуністичній ідеї "злиття націй" (Марр Н.Я., 1936). Його туманна яфетична методологія не знаходила розуміння серед добросовісних науковців, але панувала в радянському мовознавстві впродовж довгого часу, і лише на початку 50-х років під час відомої широкої дискусії по питаннях мовознавства була піддана критиці. Марра критикували Л.А.Булаховський, В.А.Виноградов, Б.А.Серебренніков та інші визначні мовознавці, але це не привело до істотних змін, бо і через тридцять років після початку критики на адресу Марра в роботах мовознавців все ще витали його ідеї : "У VII – XII ст. племінні мови східних слов’ян поступово зливалися, утворюючи мову давньоруської народності" (Мельник Л.Г., 1987, 30). Більше того, не без допомоги науковців в Радянському Союзі декларувався процес творення "нової етнічної спільноти", в яку мала перетворитися уся сукупність народів тої потворної держави. Ліпшим доказом фальшивості цієї "теорії" був розвал Союзу, але мрія про його відродження живе в Росії досі.

Отримані за допомогою графоаналітичного методу результати суперечать міфічній ідеї східнослов’янської єдності росіян, українців та білорусів, предки яких нібито за часів Київської Русі говорили на діалектах одної спільної (давньоруської) мови. Зрозуміло, що такі результати і не могли бути сприйняті провідними радянськими мовознавцями. З розвалом СРСР паразитуванню ідеології на науці мав би бути покладений кінець, але насправді так воно не сталося. З одного боку певна частина російських науковців, які ведуть початки російської держави від Київської Русі, не може позбавитися великодержавних ілюзій, а з другого боку є ознаки того, що наново формована українська національна наука впадає в іншу крайність і намагається шукати корені української нації вже аж за часів трипільської культури і навіть більш давніх. Подібна упередженість характерна для дослідників в різних країнах і досить часто спостерігається у науково-популярній літературі, коли автори вільно чи мимоволі намагаються знайти і довести якщо не велич, то хоча б високий культурний рівень власного народу в минулому (пор. Каганець Ігор, 2005). Однак в Україні така тенденція характерна і для академічної науки, коли титуловані вчені шокуючі заяви роблять без достатніх аргументів (Кирій Віктор, Сікора Любомир 2012) або заздалегідь підготовлені висновки обґрунтовують фактами, довільно набраними в суміжних науках, що надає їм солідності в очах дилетантів, але які при відсутності хоча б якогось власного методу дослідження абсолютно не переконують фахівців (Тищенко К., 2006). За таких умов висновок про початок формування української, як і інших слов’янських мов, на межі двох ер не задовольняє політично заангажованих наукових діячів і Росії, і України.

      4. Останнім часом серед спеціалістів запанував певний песимізм щодо самої можливості вирішення хоча би частини тих питань, які розглядаються в цій роботі. Проблеми походження будь-яких народів та їх мов є дуже важливими для багатьох галузей науки, а для деяких з них навіть ключовими. Над їх розв’язанням працювали і нині працюють сотні, а може і тисячі науковців, і хоча в багатьох питаннях ми бачимо значний прогрес, тим не менше питання локалізації найдавніших територій поселень первісних етнічних угруповань, ідентифікації матеріальних культур з визначенням мовної належності їх творців залишаються здебільшого нерозв’язаними. Колись науковці досить сміливо бралися за вирішення цих проблем, але досвід роботи показав, що, як каже Т.С.Шарадзенидзе, "умови розвитку мов набагато складніші, ніж це припускали лінгвісти у минулому столітті" (Шарадзенидзе Т.С., 1982, 107). Були створені різні теорії походження окремих народів, мов або мовних сімей, але часто вони суперечили одна одній, і в більшості випадків не знайшли підтримки, бо не задовольняли вповні спеціалістів, і тому не дивно, що кожна нова спроба розв’язання якоїсь з проблем етногенезу завчасно сприймається скептично. Я сам неодноразово чув від лінгвістів, що ніхто ніколи не дізнається, як все було насправді. Про це ж пише і один з найвідоміших російських археологів (Формозов А.А., 2005).

5. Однак основна причина неприйняття моїх досліджень і їх результатів лежить в моральній сфері. Нехтування морально-етичними нормами призвело до стану російської археології, який А.А. Формозов описав такими словами:


… в науку прийшов натовп людей, спраглих престижної, "непильної" і високооплачуваної роботи і ні в найменшій мірі не стурбованих пошуками істини. Іноді вони просто не розуміють, що це таке, через свою загальну некультурність, іноді йдуть на свідомий обман, віддаючи перевагу недорогим скороспілкам над сумлінним викладом фактів…
Ніхто не дбає про проведення в життя моральних і наукових норм. Їх замінили діляцькі міркування. (там же).


Книга Формозова викликала бурхливу реакцію археологів Росії, про що свідчать п'ять гнівних відгуків на неї в 3-му номері журналу "Российская Археология" за 2006 рік. Очевидно він згустив фарби, але взаємні звинувачення в недобросовісності і перекручуванні фактів свідчать про нехтування етичними нормами в середовищі російських археологів. Напевно в українській гуманітарній науці твориться те ж саме. Вчені, не вірячи в можливість пізнання істини, самі вдаються до вигадок і як до вигадок ставляться до незвичайних теорій, особливо, якщо вони виходять не з їхнього кола.


Таким чином, в силу всіх цих взаємопов’язаних причин авторові не вдалося привернути увагу до своїх досліджень багатьох з науковців різних країн Європи і Америки. Тільки Віра Титівна Коломієць та Олександр Савич Мельничук з Києва знайшли час серйозно розглянути перші результати досліджень і допомогли в їх частковій публікації (Стецюк В.М., 1987), за що автор їм щиро вдячний. Помогли авторові цінними зауваженнями, хоча і не дуже зацікавилися запропонованим методом, академіки Г.Г.Літаврін, В.В.Седов, Н.І.Толстой, О.Н.Трубачов (Москва). Велику моральну підтримку подав Ф.Т.Жилко, не залишили без відповіді листи автора, Генрик Бірнбаум (Лос-Анжелес) та Вітольд Манчак (Краків). Всім їм за це сердечна подяка. Окремої подяки заслуговують також професор біології Марбурзького університету Гаральд Плахтер та його колега Штефан Німайєр, котрі не тільки зацікавився дослідженнями, але знайшли можливість надати до використання в роботі комп’ютер, без якого ця праця навряд чи була б закінчена.

Сердечна подяка Єлені Романовій (Канада, Монреаль), Норму Кисамову (США, Плимут) і Тіму Лельчуку (США, Чикаго) за надану літературу, переклади і редагування англійських текстів, а також Мартину Марковичу (Чехія) за ознайомлення з роботами чеських вчених, які провадять міждисциплінарні дослідження на стику природничих і гуманітарних наук, професору Осману Каратаю і Фатігу Шенгюлю (Турція) за підготовку публікацій моїх робіт на турецькій мові та надану спеціальну літературу, Юрію Кобіву за консультації з ботаніки, Вадиму Стецюку за консультації з міфології та іншу допомогу, Володимиру Бакусу за матеріальну допомогу у придбанні словників, Вірі Кончак за допомогу у перекладах на англійську, Наталі Веселовській за переклад на німецьку (усі останні – Львів).

Особливо ж автор вдячний київському науковцю Миколі Жарких, котрий перечитував рукописи першої і другої книг "ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДІСТОРИЧНИХ ЕТНОГЕНЕТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ", робив зауваження і давав поради, які були використані при підготовці остаточних редакцій і допоміг підготувати рукописи до друку.

Прочитав рукопис першої книги також один із львівських мовознавців і як недолік праці відмітив, що в ній "метод переважає над матеріалом", і застеріг автора, що після її публікації його може чекати "Геростратова слава". Подібні оцінки викликаються недовірою до методу, ґрунтовану виключно на суб’єктивних уявах про його можливості без найменшої спроби ні перевірити його іншими фактами, ні спростувати іншою інтерпретацією отриманих результатів. Таке типово-упереджене ставлення до запропонованого методу, очевидно, веде автора до підсиленої демонстрації його ефективності, що, звичайно, може стати недоліком роботи. Що ж стосується прогнозу відносно сприйняття книги в науковому світі, то якби автор не був впевнений в тому, що зазначеної "слави" можуть зазнати хіба що запеклі супротивники графоаналітичного методу, то він би не взяв на себе сміливість публікувати свої праці і продовжувати дослідження.



Зауваження

Український, російський і англійський тексти з описом проведених досліджень, які подаються на моїй сторінці, не є тотожними з точки зору їх змісту. Деякі питання в силу різних причин висвітлюються в них з більшою або меншою повнотою.


Етимологічні таблиці, які використовувалися як базовий матеріал для досліджень графоаналітичним методом.






Free counter and web stats            

           

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3586

Модифіковано : 12.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.