Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Передісторична топоніміка Центрально-Східної Європи

Передісторична топоніміка Центрально-Східної Європи


Илюстрований короткий огляд


Попереднє зауваження



Дослідження топоніміки на широкому європейському просторі велося тільки в рамках верифікації отриманих даних про місця поселень різних народів. Окремі пропоновані у цьому розділі етимології географічних назв можуть бути помилковими. Деякі помилки з часом усуваються, але якась їх кількість, сподіваємось, незначна, все-таки лишається. Метою дослідження була не суцільна етимологізація топонімів на певній території, а пошук закономірностей у їх розташуванні, зокрема згущень топонімів, що розшифровуються на базі однієї тої самої мови. Пояснення ізольованих топонімів поза межами знайдених згущень подається як факт, який потребує підтвердження іншими даними. Якщо таких підтверджень не буде знайдено або буде знайдена інша, більш переконлива етимологія, то такі топоніми вилучені з розгляду, як такі, що не стосуються тематики дослідження та його часових рамок

Для вирішення питань етногенезу важливо знати прабатьківщину етносу і більш пізні місця його поселення, оскільки формування мови і культури народів проходить під впливом природних умов та інших географічних чинників, що визначають, крім усього іншого, також мовний субстрат і контакти з сусідніми етносами, які грали в передісторичні часи помітну роль у всьому комплексі етногенетичних процесів. Не маючи інших надійних даних, вчені довгий час покладали великі надії на дані топоніміки окремих територій, вважаючи, що мовна належність переважної топоніміки могла б дати підстави розглядати ці території як прабатьківщину носіїв відповідної мови. Однак при цьому важливо знати також хронологічні рамки появи топоніміки, але вона сама по собі відповідей на це питання не дає, і в цьому полягає складність її використання. Численні спроби знаходити прабатьківщину різних народів не дали результату в силу їх спірності і дуже часто вчені не можуть переконати опонентів у справедливості своїх висновків. Доказової сили, дійсно, топоніміка мати не могла, і поступово щодо її використання в дослідженнях почали висловлюватися певні сумніви: "…топонімічна етимологія майже завжди умовна, оскільки в переважній більшості випадків її неможливо довести" (Матвеев А.К., 1965). У випадку із слов’янами навіть склалася парадоксальна ситуація, коли, за висловом Нідерле, "в Європі взагалі не існує області, котру би можна було вважати слов’янською прабатьківщиною, позаяк нема області, де б географічна термінологія була чисто слов’янською" (Нидерле Любор, 1956, 34).

Тим не менш, можна сподіватися, що дані топоніміки можуть верифікувати результати, які мають для них просторову і часову прив'язку. Однак часто топоніміку використовують як аргумент для надуманих теорій, і зрозуміло, що пояснення окремих топонімів підганяються під них. Як приклад можна навести солідну на вигляд роботу київського мовознавця проф. К. Тищенка, в основу якої покладена мало аргументована теорія Н.О. Трубачова про слов'янську прабатьківщину у Подунавї, яку в науковому світі ніхто серйозно не сприйме (Тищенко Констянтин. 2006). До того ж професор у своїй плутаній роботі дотримується досить оригінальних поглядів, згідно з якими ранні слов'яни мали "доіндоєвропейські контакти" (там же, 51). Це нагадує думку одного з персонажів Ярослава Гашека згідно з якою всередині Земної кулі є ще одна, і при тому більша за розміром. Щоправда, заради справедливості треба сказати, що в книзі можна знайти і релевантний матеріал, але його треба відшукувати серед словесного лушпиння.

І вказана робота, і інші подібні не заслуговують довіри, скільки репрезентують довільну маніпуляцію часовими і просторовими фактами. Однак у другій половині 20-го століття внутрішні тенденції розвитку суспільних наук привели до застосування точних, математичних методів. Цьому також сприяв розвиток техніки, яка надала потужні засоби математизації науки – електронні обчислювальні машини. Поступово, починаючи від найпростішої обробки статистичних даних, в різних галузях суспільних наук були вироблені спеціальні математичні методи, а системний підхід до вивчення суспільних, історичних, мовних процесів навіть привів до розвитку спеціальних наук, що синтезують в собі традиційні і нові, математичні методи досліджень. Прикладом такої науки може бути математична лінгвістика, дуже широка наука, яка використовує математичні методи різного плану. Скажімо, в текстології для визначення авторства твору його лексика аналізується з використанням методу, базованому на математичній теорії графів. На побудові певного виду графа базується також метод, що називаються графоаналітичним. Цим методом теж ведеться обробка лексико-статистичних даних, але не окремого твору, а близькоспроріднених мов. Суть методу полягає в побудові графічної моделі (схеми) спорідненості мов однієї мовної сім'ї або групи на основі лексико-статистичних даних. Побудова моделі робиться на підставі закону обернено пропорційній залежності кількості спільних слів у парах споріднених мов від відстані, на якій проживали їх носії на час початкового формування мов (діалектів). Потім для такої моделі відшукується місце на географічній карті з ареалами, сформованими природними кордонами (річками, грядами гір і т.п.), які в давнину обмежували контакти між населенням цих ареалів і сприяли утворенню окремих діалектів на базі спільної мови. На перший погляд для будь-якої схеми завжди можна знайти відповідне місце в будь-якому місці. Але насправді це зробити дуже непросто. Тим не менш, повної впевненості в правильності розміщення схеми бути не може. Потрібні додаткові факти, які можуть надати археологія, топоніміка, мовний субстрат. У випадку, якщо ці факти не суперечать один одному, то ми можемо говорити про високу вірогідність результатів, отриманих за допомогою графоаналитического методу, а археологія дозволяє визначати часові рамки перебування різних етнічних груп на певних територіях.

Такі комплексні дослідження дозволили досить точно визначити територію формування кількох десятків первинних етносів, переважна частина яких або під впливом різних природних та історичних обставин розвинулися в сучасні нації, або, незважаючи на ці обставини, утримали свою етнічну окремішність до теперішнього часу. Сліди їх перебування на територіях давніх поселень часом збереглися у вигляді топоніміки або мовного субстрату. Відносно велика частина цих етногенетичних процесів проходила в передісторичні часи на території України і вони знайшли своє відбиття в топоніміці.

В Україні існують тисячі назв сіл, річок, гір, які не можуть бути пояснені на основі української мови. Досить велика їх частина, особливо у степовій Україні тюркського походження. Ці топоніми слід вважати відносно пізнього часу, тут постійне населення не затримувалося надовго через періодичні навали кочовиків зі сходу. Проте показово, що і в лісостеповій зоні, на Поліссі та в Карпатах, де населення протягом багатьох століть залишалося достатньо стабільним, є дуже багато явно неукраїнських, навіть неслов'янських географічних назв. Спираючись на результати проведених досліджень відносно етнічності жителів окремих ареалів, була зроблена спроба розтлумачити «темні» топоніми засобами германських, іранських, тюркських і фінно-угорських мов. Спочатку за даними топографічних карт масштабу 1:200000 був проведений аналіз близько 1100 одиниць топоніміки лісостепової України а, коли виявилося, що три чверті з них піддаються достатньо надійній розшифровці, до аналізу була поступово залучена також топоніміка Центральної Росії, південної частині Білорусі, південно-східної Польщі і північно-східної Угорщини.


Дані топоніміки не завжди можна пов'язати безпосередньо з іншими даними, і тоді питання про перебування на якійсь території відповідного етносу вирішується при порівнянні з надійними даними про сусідні території. Наприклад, балтійська топоніміка в басейні Прип'яті, Десни, Сейму явно свідчить про те, що якийсь час ці території населяли балти. Топоров і Трубачов вважають балтійськими такі назви річок Весія, Ковна, Лунія, Мажа, Морожа, Митвиця, Наровля, Нача, Нертка, Освиця, Тремля, Цна, Шача і багато інших. Можливо, деякі з цих назв мають слов'янське походження, але в своїй масі ці назви не виглядають слов'янськими. Інших даних про присутність в цих місцях балтів немає, проте ми знаємо, що прабатьківщина балтів перебувала в іншому місці і займала значно меншу територію. З іншого боку, є лінгвістичні дані про контакт балтів з фракійцями, місця та час поселень яких нам відомі. Таким чином, ми маємо можливість впевнено говорити міграції балтів в басейн Прип'яті та про її хронологічні рамки.Границя фінноугорської та балтійської топоніміка досить чітко окреслює границі поселень фінно-угрів на заході їх території до початку слов’янської експансії:


В цілому північна і східна границі балтійських племен раннього залізного віку в головних рисах збігалися з границею, яка розділяє балтійську та фінно-угорську топоніміку і гідронімію. Ця границя йшла від Ризької затоки до верхів’їв Зах. Двини і Волги. Повертаючи далі на південь, вона відсікала від басейну Волги поріччя Москви-ріки і верхню течію Оки, далі по вододілу Оки і верхів’їв Дона доходила до степової зони. (Третьяков П.Н., 1982, 54-55).


Багато може дати також вивчення фракійської або іллірійської гідронімії, котра концентрується в певних невеликих регіонах. Натомість аналіз тюркської топоніміки не може дати аж так багато матеріалу для висновків. Тюркські мови досить консервативні, тому, по-перше, складно робити стратиграфію тюркських назв, коли відомо, що тюрки заселяли певну місцевість в досить недавні часи, а по-друге тюркська топоніміка поширена на дуже великій території, тому складно локалізувати первинні місця поселень тюрків, і по-третє, тюркських народів є багато, тому інколи складно певну тюркську назву прив’язати до конкретного етносу. Приблизно те саме, але в меншим ступеню, можна сказати і про іранську топоніміку. Аналіз слов’янської ж топоніміки взагалі заводив науковців в глухий кут, про що свідчать наведені вище слова Л. Нідерле. Однак нам багато може дати порівняльний аналіз топоніміки на територіях сучасних поселень слов’янських народів з сучасною топонімікою їх історичних прабатьківщин. Щоправда такі порівняння не завжди можливі, або дуже ускладнені. Скажімо порівнювати топоніміку сучасної Польщі і колишньої польської прабатьківщини нема сенсу, бо польські впливи сягали далеко на територію Білорусі ще в досить недавній час. Те саме стосується української, білоруської та російської топоніміки. Результати можуть дати порівняльні дослідження топоніміки тих слов’янських народів, прабатьківщини котрих лежать далеко від їх сучасних територій поселень. Це стосується чеської та словацької топоніміки, а також топоніміки південних слов’ян.

Нерідко люди, переселившись на нові землі, давали ті ж назви географічним об'єктам, до яких вони звикли на старих місцях. Особливо виразно це проявляється при порівнянні сучасних чеських і словацьких назв населених пунктів з топонімами чеської та словацької прабатьківщини. Набагато меншою мірою таке явище відноситься до назв річок. Як приклад можна привести поки лише назви річок Морава в Чехії і Моравна на Волині і назви річок Уж на прабатьківщині словаків і на східному кордоні їх теперішній території.

Однак всупереч докладеним зусиллям, не було знайдено переконливих паралелей між слов'янською балканською топонімікою та топонімікою історичних прабатьківщини південних слов'ян. Всупереч очікуванням у статті з багато обіцяючою назвою була наведена лише одна гидронімічна паралель України і Югославії у різних своїх варіантах – Піна, Піня, Пінч, Пена і т.д. (Железняк И.М., 1976, 39-49). В одній із своїх робіт Й.Заїмов розглядає етимологію близько 9000 одиниць балканської топоніміки, але не наводить для них паралелей з територій прабатьківських поселень південних слов’ян (Заимов Йордан, 1967). Спроби відшукати щось подібне на карті басейну Дніпра принесли дуже скромні результати. Було знайдено кілька паралельних топонімів одного кореня, але всі вони мали різну форму утворення, очевидно це просто випадкові збіги: Бабиніно – Бабино, Баничі – Баничан, Жигаєво – Жиганці, Жиглянці, Кокоревка – Кокоренскі дол, Кокорці, Курск – Куряни, Любаж – Любанці, Мещовськ – Мещан, Ржаніца – Ржанічани, Ржаник, Рженіца, Селечня – Селчани, Селче, Стар – Старен, Ямне – Ямен. Корені апелятивів більшості цих топонімів досить поширені, тому подібні назви могли виникати в різних місцях слов’янських поселень незалежно одна від одної.

Тим не менш, можна пов'язувати назви міст Ямбол в південно-восточнойчасті Болгарії і Ямпіль (Шосткинський р-н Сумської обл.) на прабатьківщині болгар, Рильський-манастир південіше від Софії і Рильськ в Курській обл., Жіздра (є і річка Жіздра, лп Оки) в Калузькій обл. і Мездри на північному сході Болгарії, назви річок Суджа, пп. Псла, лп Дніпра і Туджа, лп Мариці.

Дослідивши назви великих (довших 100 км) і середніх (довжиною 50 – 100 км), Георгиєв прийшов до висновку, що з 27 великих річок 16 або 19 мають назви фракійського походження, 2 або 6 – слов’янського, а з 58 середніх річок 33 мають слов’янські назви, 13 – турецькі і 9 – фракійські (Георгиев Владимир, 1960, 65). Ці результати ніби підтверджують поширену думку, що назви великих річок досить рідко змінюються при заселенні території новоприбулим населенням, в той час як менші річки отримують переважно нові назви. Проте вивчення гідронімії в Східній Європі показало, що немає певної закономірності в збереженні назв великих і малих річок. Є маленькі річки, назви яких сягають у глибину тисячоліть (наприклад, Тарапунька пп Лютеньки, лп Псла, лп Дніпра) і є великі річки, назви яких змінювалися неодноразово (Дніпро, Дон, Дністер).

З факту практичної відсутності топонімічних збігів між Балканами і басейном Десни і Сейму випливає, що їх не можна знайти у великій кількості на будь-яких територіях, хоча би і заселених слов’янами, і це є підвищує їх значущість в тих випадках коли вони є (Чехія – Волинь, Словаччина – межиріччя Случі й Тетерева), але в даному випадку ми змушені шукати пояснення їх практичної відсутності, інакше може виникнути сумнів щодо слушності визначення прабатьківщин південних слов’ян. Причин відсутності топонімічних збігів може бути кілька. Перша – переселення слов’ян на Балкани тривало кілька поколінь. Це великий проміжок часу і діти могли забути назви батьківських поселень та найближчих до них річок. Друга – на новій прабатьківщині слов’яни поселилися в уже існуючих населених пунктах. Третя – на старій прабатьківщині вони або не мали постійних селищ або ці селища не мали назв. Остання причина на перший погляд виглядає абсурдною, але її не можна виключати без додаткових досліджень. Другу причину можна відкинути, бо на Балканах є дуже багато слов’янських назв і деякі з них безперечно походять з часів першопоселенців, хоча і не мають аналогів у Придніпров’ї. Прийнявши до уваги велику відстань від прабатьківщини південних слов’ян до Балкан, можна впевнено говорити, що їх переселення туди тривало кілька поколінь. В процесі цього переселення слов’яни могли лишатися на довший час в Придністров’ї, в Карпатах, але кінець-кінцем опинилися на Балканах. Натомість переселення чехів і словаків мало би тривати недовго – принаймні за життя одного покоління. Очевидно те саме можна сказати і про переселення поляків. Можливо, навіть, що їхня навала за Віслу викликала переселення готів у Надчорномор’я.

Після знайомства з опублікованими роботами з топоніміки Східної Європи склалося враження, що гідроніміки є більш давнім і стабільнішим пластом у загальному обсязі топоніміки, а назви населених пунктів відносяться вже до історичних часів. Однак виявилося, що це не так – на перший погляд безперспективні дослідження піднесли нам великі сюрпризи. Сліди свого перебування залишили на своїх прабатьківщина окремі германські племена. Крім того, топоніміка дає нам можливість також прослідкувати шляхи міграцій племен іншої етнічної належності.

З усіх результатів проведених досліджень особливе неприйняття викликає локалізація прабатьківщини тюрків в Східній Європі і, зокрема, перебування протобулгар на Правобережній Україні і співвіднесення їх зі скіфами. Але, як вже було показано, засобами чуваської мови можна етимологізувати дуже багато топонімів як Правобережної, так і Лівобережної України, однак переважна їх більшість не містить в собі будь-яких зв'язків з природно-географічними особливостями місцевості, які б могли відбиватися в передбачуваних апелятивах. В таких умовах в усій множині гаданих скіфських топонімів неможливо виокремити випадкові фонетичні збіги, але в цьому випадку може допомогти статистика. Концентрація етимологізованих топонімів на певній території допомагає визначити як ареал первісного поселення давніх скіфів, так шляхи їх пізнішого розселення. При цьому топоніми, розташовані ізольовано, можна розглядати як випадкові збіги. Щоб уникнути, по можливості, впливу суб’єктивного фактору, при етимологізації топонімів їх територіальна належність залишалася невідомою. Всього на основі чуваської мови вже з першої спроби на території України було етимологізовано 334 топоніма. Після їх розподілу по областях виявилося, що найбільше їх знаходиться у Львівській області – 60. Це половина топонімів Львівської області, взятих до аналізу, при тому, що більше, ніж чверть з них не вдалося етимологізувати взагалі. Далі йдуть Черкаська – 32, Винницька – 32, Хмельницька – 32, Тернопільська – 24, Полтавська – 24, Житомирська – 17, Івано-Франківська – 15 топонімів. В процесі подальшої роботи не раз вже випадково виявлялися додаткові топоніми булгарського походження, але в основному в тих же областях і подані вище цифрові дані не відповідають дійсності, хоча в цілому відбивають відносний розподіл топонімів.

Поза межами вказаних областей топонімів булгарського походження значно менше, тому при можливості випадкових збігів їх кількість не може свідчити про масове заселення цих територій булгарами. Отож, припущення про розташування первісного ареалу давніх скіфів на південь від Волині підтверджується статистичними даними топоніміки. При цьому є характерним те, що у Тернопільській області топонімів булгарського походження менше, ніж в сусідніх Львівській і Хмельницький областях. Це пов’язано з міграцією сюди курдів, які вклинилися у загальну територію булгарських поселень пізніше.

Справжньою несподіванкою стала наявність досить великого числа топонімів булгарського походження в Німеччині, Прибалтиці і південній Скандинавії на території поширення культури шнурової кераміки, творцями якої були давні тюрки. Намірів робити такі пошуки не було, оскільки культура шнурової кераміки існувала чотири тисяч літ тому і не було навіть гадки, що назви населених пунктів могли залишатися такий довгий час при кількаразових змінах різномовного населення. Однак випадкові знахідки спонукали до цілеспрямованих пошуків і вони дали багатий матеріал.

Незважаючи на те, що розподіл топонімів по адміністративних одиницях дає нам певну уяву про їх концентрацію, наявність в тій самій області топонімів різного походження часом в приблизно однаковій пропорції, вводить нас в оману, начебто носії двох або і трьох різних мов жили тут одночасно упереміш між собою. Насправді це не так. Якщо нанести на географічну карту топоніми булгарського, курдського, тевтонського і англосаксонського походження і не брати до уваги ті з них, які розташовані ізольовано серед топонімів іншого походження, то межі між скупченнями топонімів виглядають досить чіткими і, звичайно, вони не збігаються з границями областей.


Англосаксонська топоніміка у Google Map
Іранська топоніміка у Google Map
Булгарська топоніміка у Google Map

Література


Скорочення


УСУМ – Етимологічний словник української мови. 1985-1989. Наукова думка. Київ.

ЭСРЯ – Фасмер Макс, перевод с немецкого и дополнения О.Н. Трубачева. 1964-1974. Этимологический словарь русского языка. Москва.

AEW – Holthausen F. 1974. Altenglisches Etymologisches Wцrterbuch. Heidelberg. Давньоаглійський етимологічний словник.

EWDS – Kluge. Friedrich. 1989. Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 22 Auflage. Walter de Gruyter. Berlin-New York. Етимологічний словник німецької мови.

REW – Meyer-Lubke W. 1992. Romanisches Etymologisches Wörterbuch. Heidelberg. Етимологічний словник романських мов.

SEJP – Aleksander Brückner. Słownik etymologiczny języka polskiego. Етимологічний словник польської мови.

Геродот. 1993. Історії в дев’яти книгах. Київ.

Егоров Геннадий. 1993. Воскресение шумеров. Чебоксары.

Железняк И.М. 1976. Гидронимические параллели Украины и Югославии. Общеславянский лингвистический атлас. Наука. Москва.

Гарскова И.М., Изместьева Т.Ф. Милов Л.В. и др. 1984. Количественные методы в исторических исследованиях. П/р И.Д. Коваленко. Москва.

Корнилов Г.Е. 1973. Евразийские лексические параллели. Чебоксары.

Крушельницька Л. 1993. Черепинсько-лагодівська група пам’яток. Зб. Пам’ятки гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип’яті. Київ.

Рыбаков Б.А. 1979. Геродотова Скифия. Москва.

Стецюк В.М. 1987. Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом. Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. Москва.

Стецюк Валентин. 1998. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Перша книга. Львів-Київ.

Стецюк В.М. 1998. До питання про етничну приналежність скіфів. Зб. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. Київ.

Стецюк Валентин. 2000. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Друга книга. Львів-Київ.

Duridanov Ivan. 1969. Die Thrakisch- und Dakisch-Baltischen Sprachbeziehungen. Sofia.






Free counter and web stats

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку цього сайту!

© 1978 – 2014 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1452

Модифіковано : 15.11.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.