Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна діяльність / Публіцистика / Про зрілість культурної нації

Про зрілість культурної нації


В українському тижневику "ПіК", головним редактором якого був незабутній Сашко Кривенко, у номері № 30(65) 2000 року було опубліковано мою статтю "Про зрілість культурної нації в сучасному українському контексті". Мені здається, що стаття не втратила актуальності і досі. Її текст подається тут.



Книга «Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі» з описом моїх етногенетичних досліджень, базованих на математико-статистичних методах, анонсована у 27-му числі ПіКу, побачила світ десь два місяці тому. За цей час в Україні з нею ознайомилося, певно, менше людей, ніж країн, в яких науковців і аматорів цікавлять мої дослідження.

Принаймі статистичні дані за ці два місяці говорять що сторінку, в Інтернеті їй присвячену, подивилося 360 відвідувачів з близько як 40 країн. Не знаю, чи купили б у Львові хоча б з десяток моїх книг. На перший погляд це виглядає дивним, бо ми, українці, дуже любимо заглиблюватися у сиву давнину, шукаючи свої корені серед легендарних аріїв або у трипільській культурі та виводячи халдеїв, етрусків, лідійців, мідійців та інших менш екзотичних народів з нашого роду-племені. Та, власне, нецікава моя книга багатьом українцям лише тому, що з моїх досліджень випливає: не тільки ми, а і поляки, чехи, росіяни, та ще деякі слов’янські та германські народи мають однакове право родичатися з аріями, хоча ця спорідненість і є досить віддаленою. І не були наші предки першими хліборобами на теренах рідної неньки-України, а запозичили культуру рільництва від предків тих сучасних народів, про існування яких у світі мало кому відомо.

Не знаю, чому багатьох українських патріотів гнітить те, що не наші предки побудували єгипетські піраміди чи плекали сади Семіраміди, що не вони воювали проти Дарія або Марія, а століттями вели спокійне життя рибалок на берегах тихого Неману, а пізніше Прип’яті та Дніпра, без поспіху формуючи у собі мудрість мирного життя і визріваючи соматично і психологічно, але без того національного усвідомлення, яке вже мали на ті часи деякі віддалені від нас народи. Можливо, це якийсь комплекс? Та я впевнений, що його не мають або позбуваються ті, хто само стверджує себе у теперішньому, а не в минулому часі. Але щоб заспокоїти закомплексованих, нагадаю: яблуко, яке довше визріває, і смачніше, і тривкіше, тому нема нічого злого в тому, що як нація ми почали формуватися досить пізно, робили це таки довго і ще не встигли залишити помітного сліду в історії людської цивілізації.

Зрештою, прикиньте – у світі тепер лідирує одна з наймолодших націй, але дуже скороспіла, і саме останнє має значні негативні наслідки для розвитку давніх національних культур. А з іншого боку, багато сучасних народів мають значно менший вплив на розвиток цивілізації, ніж їхні давні предки. Славне минуле не забезпечую автоматично позицій на світовій арені тепер і навічно. Нам конче треба собі затямити, основа наша історія ще попереду і вона може стати досить пристойною, якщо ми врахуємо ті помилки, які зробили наші діди і прадіди. Якщо, звичайно, позбавимося також ілюзій та властивої нам міфотворчості, навчимося враховувати реалії життя, цінувати логіку міркувань і перестанемо вірити блискучим фразам «вождів! нації. Так, поки ми схильні вірити балакучим самовпевненим політиканам, не розуміючи, що самовпевненість є характерною рисою більш відсталих осіб та народів. Про це писав ще Бертран Рассел. Додам також, що така віра є теж певним показником зрілості культурної нації.

Зрозуміло, що прозорі натяки на нашу культурну відсталість не сподобаються багатьом з тих, хто вважає себе представником української культурної еліти і намагається видати бажане за дійсне. Однак мушу визнати, що я дуже добре розумію тих, хто тікає світ за очі і від української культури, і від української мови, коли чує або читає тих невгамовних невігласів. які, творячи або пропагуючи антинаукові твори про наші національні джерела, «вкопуючи» для нас національні орієнтири, щиро вірять, що вони діють на користь свого власного народу. Одна про чию і яку культурну відсталість іде мова? Тут, перш за все мається культура суспільної поведінки широких мас населення України, яка включає в себе і культуру спілкування, і правову, і політичну. А причини такої культурної відсталості настільки перемішані з наслідками, що нагадують проблему курки і яйці – що ж було першим? Тому не будемо тут заглиблюватися у цю проблему історично, а лише погляньмо на неї на сучасному хронологічному зрізі.

В умовах демократії культурно відстала мас обирає собі таких самих малокультурних політичних лідерів. У свою чергу ці політичні лідери в міру свого розуміння призначають нам лідерів культурних, а потім, переконавшись у безплідності їхньої роботи, заявляють, що національна ідея «не спрацювала». Це те саме, що обвинувачувати комп’ютер, що «не спрацьовує» в руках людини, яка вміє рахувати тільки на «щотах». Національна ідея в усі часи була потужним двигуном розвитку державних народів. Ним вона залишається і в наші часи, але має відповідати сучасним вимогам. Фальшиві ідеї фальшивого «третього Риму» або «третього Райху» вже довели свою неспроможність бути орієнтиром розвитку нації у багатовекторному світі, національна ідея має формуватися на правдивій науковій основі, а не на історичних міфах. Таку основу нам можуть дати філософія, етнологія, історія, соціологія та інші гуманітарні науки.

В новому тисячолітті, яке вже стукає у двері, передбачається прискорений розвиток гуманітарних наук, відсталість яких від технічних у теперішньому часі стає все більш очевидною і є причиною певної моральної кризи людства. Однак цей розвиток має базуватися на технічних досягненнях при використанні математичних методів і точних наук. Вже тепер, для прикладу, в археології широко застосовуються магнітометричні та інші фізичні методи, хімічний та радіологічний аналізи. Формується навіть нова галузь науки – археометрія, яка використовує все більший реєстр методів дослідження історичних, соціальних процесів. І Україна в цій галузі поки ще не пасе задніх і навіть, можливо, у чомусь має пріоритет.

Особливістю піонерських досліджень є те, що вони не сприймаються консервативною частиною суспільства. А особливістю дуже багатьох національно свідомих українців є їхній консерватизм, тобто втрачена рівновага між пошануванням минулого і спрямованістю в майбутнє. Інтуїтивно це багато хто з них відчуває і, намагаючись бути модерни, засвоює для себе вже у зрілому віці лише формальні випадкові ознаки прогресу. Це виглядає смішно, а часом зворушливо. Але поправді – просто трагічно. Якщо такі люди будуть формувати майбутню українську культуру, то процес українізації України не має жодних перспектив. Підтвердженням цього є пришвидшена русифікація вже незалежної України, що виглядає парадоксом, нонсенсом, але, насправді, може бути легко пояснене низьким інтелектуальним рівнем тих наших культурних діячів, які отримали широкі можливості для керування нашою культурою.

Що ж робити в таких умовах? Справжній український патріот від свого українства не втече, навіть якби поїхав за три моря. Але ми всі дуже стурбовані загальнонаціональними проблемами. Насправді ж, кожен повинен іти своїм шляхом у певній галузі діяльності – бізнесі, літературі, мистецтві. Можливо хтось і досягне світового успіху, і ось тільки такий, а не протегований у тісних національних колах успіх принесе престиж і користь нашій культурі. Справа ця тяжка і довготривала, але її можна полегшити і прискорити різними способами. Один з них – кристалізація впливового ядра однодумців довкола якогось цікавого інтелектуального видання. Такого. як, наприклад, «ПіК».





Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1848

Модифіковано : 31.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.