Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна діяльність / Публіцистика / "Наш здоровий консерватизм"

"Наш здоровий консерватизм"


Стаття під такою назвою була опублікована в часописі "Над Бугом і Нарвою", ч.2 (60), 2002 р.

З великим зацікавленням продивився і Інтернеті матеріли з Вашого часопису. Я знав про існування осередків культурного життя в Польщі, але не припускав, що воно розвивається також і у Вашому краї. Вже саме існування українського видання на теренах Холмщини і Підляшшя було для мене приємною несподіванкою, але в журналі я знайшов багато цікавих для мене матеріалів, хоча вони здебільшого і обмежувалися місцевою тематикою і місцевими проблемами. Зрештою, не такі вже і «місцеві» ці проблеми у випадках, коли йдеться про те, що українцям часом бракує національної самосвідомості. Це стосується цілого українства, і глибину цієї проблеми я збагнув, прочитавши Ваш часопис.

Насправді, було прикро читати про те, що в школах краю іде викладання білоруської мови, в той час як мовою місцевого населення є українська. А ще більш боляче було довідатися, що якась частина населення на Підляшші вважає себе білорусами. Подібна картина мені відома і на інших теренах колишнього Радянського Союзу. Як часто українцю бракує чисто польської гідності, а часом і елементарних знань для того, щоб триматися свого національного кореня. Я ще можу зрозуміти, коли хтось би хотів бути росіянином, тобто приналежним до великої і відомої нації. Але українець вважає себе біло русином, то це просто невігласія, і вина за це лежить на місцевій і державній владі, яка свідомо проводить національну політику, виходячи не з інтересів населення, а зі свого власного розуміння.

В таких умовах Ваш часопис робить надзвичайно важливу справу. Жодна порядна людина не може лишитися байдужою, коли люди не знають свого «роду-племені», і вона має нести у «народ похилий» правду про його походження. Але показати людям, що вони належать до справді великої нації з великим культурним надбанням, підняти їх свідомість, розвити самоповагу – дійсно, шляхетна справа. І що справу робите Ви – редакція і автура часопису.

Читаючи деякі статті з «Над Бугом і Нарвою», я часто замислювався над прочитаним. У мене навіть часом виникали якісь !філософські» думки. Зокрема я надовго замислювався над питанням, чітко поставленим Леокадією Саєвич, але яке в різних формах звучить також і в інших матеріалах: «Po co nam tożsamość ?”. І ось я прийшов до такого висновку. Людина – істота суспільна і почуває себе комфортно серед собі подібних. Тому, виборюючи собі право на особистий суспільний комфорт, вона неминуче приходить до необхідності збереження тої спільноти, серед якої їй найзручніше – того самого мовного середовища, того самого духовного поля.

Щоправда, є такі люди, які легко переходять на іншу мову, легше переймають чужу культуру. Таких є багато, і їм, напевно, живеться легше. Але чи їхнє життя повнокровне, чи наповнює високими духовними злетами, тими, що приносять людині не тільки насолоду і задоволення, але і надихають на великі діла? А великі справи не робляться самотужки. Для цього потрібна спільнота, об’єднана одною ідеєю і метою. Цілі людської діяльності можуть бути різні – можна будувати хату, державу, а можна і розбудовувати національну культуру, реалізуючи свої власні можливості і одночасно приносячи користь власному народові. В даному разі українському.

Ми, українці, що в силу історичних обставин опинилися в різних країнах світу, несемо на собі глибокий і самобутній відбиток, який зробили на нашій психології, ментальності, духовній культурі наші далекі спільні предки. Ми не можемо позбавитися тих генів, які залишив мільйонам свої нащадків якийсь там замріяний рибалка з берегів Прип’яті чи Бугу або терпеливий мисливець, що вичікував здобич у хащах Біловезької пущі, або мудрий бортник з Волині, чи працелюбний рільник з Поділля. Хто б він не був – це не є важливо. Важливим є те, що він був. Пізніші культурні нашарування на його численних нащадках – це тільки оздоба прадавнього культурного первня, така як гілки, квіти і плоди дерева певного виду, що росте в різних географічних та кліматичних умовах. Як яблука можуть мати різний смак, належачи до різних сортів, і все одно залишатимуться плодами того самого біологічного виду, так і українська культура може визріти під різним підсонням, але все буде належати до нашого спільного культурного саду.

Я читав у часопису про святкування Івана Купала в описі Юрія Гаврилюка і спіймав себе на тому, що в мене виникали майже ті самі думки, що і в нього, в часі, коли я дивився на подібне святкування в околицях Львова на Розточчу. Тоді там були присутні телевізійники з Москви, які були дуже захоплені побаченим і були сильно вражені ти, що ми, живучи в самому центрі Європи, зберегли давні народні звичаї і традиції. В Росії вони про таке навіть і не чули.

Мені здається, що цей наш здоровий консерватизм є запорукою морального здоров’я нашого народу в часи, коли тут і там можна почути розмови про загальний культурний занепад. Однак, плекаючи давню національну культуру, не можна забувати про зально-людські культурні досягнення. Я пам’ятаю, як слухав українські народні пісні у виконання оркестри Святого Миколая з Любліна. Мені їхнє виконання подобалося більше, ніж виконання багатьох українських ансамблів. Секрет їх успіху був у тому, що вони завжди намагалися вникнути (to teach in) в дух, слова і музику пісні, перевтілитися в учасників подій, які в ній оспівувалися. А це вже є ознакою високої загальної культури виконавців, яка передбачає правдиву повагу і любов не тільки до народу-побратима, але і до людини, як такої взагалі, незалежно від її національності. Ви, українці Польщі маєте добру можливість, плекаючи національне, переймати культурні здобутки своїх сусідів-поляків вищого рівня, не заторкуючи наших національних основ. І це тільки збагатить нашу спільну українську культуру.

Я не є літературознавцем і не можу фахово оцінити Вашу творчість, я можу тільки поділитися з Вами тими думками, які в мене виникли після і під час читання трьох номерів часопису «Над Бугом і Нарвою». Можливо, я в чомусь помиляюся, і я буду дуже радий, якщо хтось на сторінках Вашого часопису подасть інше трактування і бачення перспектив розвитку української культури у Ваших краях. В спільній розмові ми можемо наблизитися до розуміння Ваших проблем і можливих шляхів їх розв’язання. Бажаю цілому творчому колективові великих успіхів. натхнення і оптимізму, а часописові зростання читацького загалу.






Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1713

Модифіковано : 31.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.