Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна діяльність / Критика

Критика

За своє життя я написав пару рецензій, публікуати їх тепер має сенс лишень хіба для того, щоб нагадати про деякі явища в українському суспільному житті.


Нижче подається критичний огляд першого числа незалежного видання "Спадщина", опублікований у самвидавівському квартальнику "Кафедра" №8, Львів. 1989 рік. "Спадщина" теж виходила самвидавом у 1989-90 р. у Києві.


На обкладинці – дерево життя, на титульному аркуші – козак з мушкетом. 220 сторінок машинопису, гарні ілюстрації, дбайливе оформлення. Це – «Спадщина», альманах українознавства, друкований орган неформального клубу тієї ж назви при Будинку вчених АН СРСР. Як зазначено в «Слові до читачів», часопис «Спадщина» є незалежним виданням і сповідує дух вільного наукового, публіцистичного і художнього пошуку. Головний напрямок часопису – науково-публіцистичний, плановані його розділи такі –

- документи клубу;

- наукові праці;

- публіцистика і красне письменство;

- критика і бібліографія;

- хроніка роботи клубу.

У першому розділі часопису серед іншого опубліковано лист до комісії Верховної Ради СРСР у питаннях підготовки змін і доповнень до Конституції СРСР, у якому, зокрема, зазначається, що при існуючій тепер виборчій системі «порушується низка загальнодемократичних положень».

Науковий розділ часопису відкривається програмною статтею Юрія Дзядика з переліком вимог, які редколегія ставить до наукових статей. Один з пунктів цих вимог такий:

«В науці має право на існування будь-яке твердження або система тверджень (теорія), що не суперечить фактам чи висновкам з фактів. Домагання монополії на істину…несумісні з науковою етикою».

Далі в цьому розділі іде стаття Олександра Коваленка «загарбання чи визволення» про литовсько-українські взаємини у 14-му столітті, в якій автор доводить, що «приєднання України до Великого князівства Литовського є актом не захоплення, а визволення з-під татаро-монгольської залежності» і робить інші цікаві висновки. Оригінальний погляд на події часів Хмельниччини висловлює Олексій Шпеть в своїх контроверсійній статті «Перша буржуазна революція на Україні».

Автор розвиває свою тезу з положення, що «визвольна війна 1647-1654 рр. мала відкрито антифеодальний характер», а наприкінці статті підкреслює недоречність становища, коли «кожна республіка замість власної історії змушена вивчати історію царської Росії і з її позицій давати оцінку її царям і подіям».

З публіцистичних матеріалів слід відзначити статтю доктора М.Голярчука «До проблеми функціонування національних мов у науці». Автор, не заперечуючи, що істина та знання є категоріями наднаціональними, стверджує, що сам процес пізнання «значною мірою носить національний характер». На думку М.Голярчука «гальмом .. на шляху розвитку національно мовних наук Є Академія Наук СРСР, яка фактично уособлює АН Російської федерації.

В нашій історіографії «шапка Мономаха» є одночасно і символом, і «доказом» спадкових прав московських самодержців на київський великокняжий престол. Юрко Кочержинський в своїй статті на цю тему дотепно доводить, що «ні символом, ані, тим більше, доказом» прав московських царів на землі колишніх київських князів ця шапка бути не може.

В літературному розділі поряд з віршами Василя Стуса «Спадщина» подає ніде раніше не публікований поетичний доробок Михайла Грушевського, вірш-баладу «Бідолаха», вірш-думу, присвячену Україні та невеличкий вірш з патріотично-громадянськими мотивами. Цікаво, що цей останній, написаний 19.11. 1883 р., датується як «року неволі 229».

Серед критичних нотаток «Спадщина» поруч з серйозними рецензіями і «новими відомостями про траву Євшан» можна знайти гумористичну віршовану документальну повість Ю.Кочержинського, присвячену Ліні Василівні Костенко. Це яскравий зразок сучасного гумору, поширеного в середовищі технічної інтелігенції, необмеженої в своїх зацікавленнях рамками точних наук.

В розділі «Хроніка» привертає увагу повідомлення Миколи Жарких про вечір Михайла Грушевського В києві, в якому автор стверджує:»неправда, буцімто наша інтелігенція байдужа до історії України – вона байдужа до тривалої брехні, що десятиріччями видавалася за історію, і дуже уважна до цих заходів, де сподівається почути хоч крихту правди».

Серед авторів слід відзначити Миколу Жарких, який подав кілька своїх матеріалів у властивій йому саркастичній манері. Отже, можна, нарешті, привітати Київ з появою солідного наукового незалежного видання. Бажаємо редколегії та авторському колективу «Спадщини» творчих успіхів у шляхетній справі національного відродження нашої метрополії.






Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1997

Модифіковано : 31.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.