Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Етнічність трипільців.


Питання про походження та етнічність знаменитої трипільської культури викликало і досі викликає суперечки у науковому світі, хоча довший час серед її дослідників в цілому превалювали концепції про її автохтонність. Історія проблеми цієї культури з часу її відкриття В. Хвойкою детально описана (Бурдо Н.Б.. 2003), однак, оскільки питання етнічності трипільців досі не вирішене, в інформаційному просторі Україні воно стало предметом спекуляції на національному ґрунті, що проявляється у численних міфологемах:


Поглядів на проблему трипільської спадщини є досить багато: від прямого ототожнення українців з творцями трипільської культури до повного заперечення останніх як предків українського народу. Так само є варіативність погляду на саму трипільську культуру: від проголошення її найблискучішою та найрозвинішою культурою, навіть першою цивілізацією стародавньої епохи і до того, що ця культура взагалі не належить до видатних і розвинутих (Балушок Василь. 2011, 29).


Щоправда, більшість науковіців (здебільшого археологи) не ототожнюють трипільців з українцями а деколи навіть доводять, що вони не можуть бути їхніми предками (там же, 30). Витоки трипільсьскої культури визначили румунські вчені в Румунському Прикарпатті, де існувала культура Кукутені, і перша її фаза, так звана Прекукутені, започаткувала трипільську. Мігранти з басейну ріки Сирет, лп Дунаю принесли культуру Прекукутені на Середній Дністер і Південний Буг, а українські археологи надали їй назву ранньотрипільської [Залізняк Л.Л. (ред.) 2005, 107. Рис. 1]



Ліворуч: Мапа міграцій носіїв культур Прекукутені – Раннє Трипілля на території України
Оригінал мапи [там же, 108. Рис. 1] тонований кольором автором].


Умовні позначення: I – поселення формативної фази, II – поселення типу Ларга-Жіжія – Флорешти – Бернашівка, III – поселення Дністро-Бузького межиріччя та Надбужанщини, IV – перший етап міграцій, V – другий етап міграцій.
Поселення: 1- Сфинту-Георге; 2 – Ерестегін; 3 – Банку; 4- Борлешти; 5 – Траян-Дядул-Вієй; 6 – Извоаре; 7 – Гігоєшти-Трудешти; 8 – Яси; 9 – Ларга-Жіжія; 10 — Вледені; 11 — Цигенаши; 12 — Кетрищ; 13 — Стольничени; 14 — Фундурь; 15 — Бернашівка; 16 — Флорешти; 17 — Рогожани; 18 — Гайворон; 19 — Сабатинівка; 20 — Вишнопіль; 21 — Костянтинівка; 22 — Олександрівка (за В. Г. Збеновичем).


Отож, енеолітична культура, яка існувала на території Правобережної України і Молдови в VI-III тис. до н.е., має мати більш точну назву Типілля-Кукутені. Вона залишила після себе численні археологічні пам'ятники з багатим краніологічним матеріалом, який дозволяє відтворити зовнішній вигляд трипільців.


Ліворуч: Антропологічнеі тип трипільців.
Жінка і чоловік середземноморського антропологічного типу з вихватинского могильника. Поховання 35 і 19.
Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам. (З книги "Энеолит СССР)".


Розглядаючи контакти між індоєвропейськими і тюркськими мовами ми зробили припущення, що посередником у цих контактах могла бути мова населення трипільської культури, яке займала територію по сусідству з поселеннями тюрків і індоєвропейців, але стояло на більш високому рівні розвитку, ніж ті й другі (Стецюк Валентин, 1998, 59) Дослідження останніх років, проведені українськими археологами спільно з британськими колегами новітніми високоточними геомагнітними методами, показали, що трипільське населення було організовано в громади, які проживали в іноді у великих поселеннях, що налічували понад 10 тис. осіб (Rassmann Knut a.o. 2014, 97-133). Якщо в Україні відомо близько тисячі стоянок трипільської культури, то загальна кількість населення території її поширення мала би складати кілька мільйонів, хоча раніше вважалося, що трипільців налічувалося приблизно 400 тисяч. Така маса людей не могла щезнути без слідів і мала би справити великий культурний вплив на новоприбуле населення.


Праворуч: Село Майданецьке в Черкаській області. Реконструкція трипільського поселення з місцевого музею від 1998 р. Хати розміщені у лісовій місцевості. Фото: Johannes Müller, Kiel. (Rassmann Knut a.o. 2014, 118)


На думку багатьох фахівців, так само, як і за нашими дослідженнями, трипільці не були ні індоєвропейцями, ні тюрками і в той же час їх предки прибули з Передньої Азії (див. розділ "Перші неолітичні племена у Східній Європі "), тому було зроблено припущення про можливу мовну належність трипільців до семіто-хамітської родини. Існування трипільської культури за часом збігається зі середньостогівською і ямною культурами, які займали територію в межиріччі Нижнього Дніпра і Дону. Їх творцями були древні тюрки (більш докладно про це в розділі "Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи"). З початком третього тис. до н.е. деякі племена тюрків (головним чином древні булгари) стали масово переходити на правий берег Дніпра, про що свідчать археологічні знахідки з явними ознаками ямної культури.



Трипільці: Літній чоловік передньоазійського європеоїдного типу і дівчинка середземноморського антропологічного типу.
Поховання в поселенні Незвисько ІІІ і поховання 5 вихватинського могильника відповідно. Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам. (З книги "Энеолит СССР"


Одночасно про перехід тюрків на Правобережжя свідчать і черепи людей зовсім іншого антропологічного типу, які зустрічаються серед трипільських поховань (див. рисунки вище). У ситуації, коли з трипільським населенням могли мати контакт давні булгари, які, що відомо, були предками чувашів, припущення про семітську етнічність трипільців може бути підтверджене присутністю семіто-хамітських коренів в чуваській мові. Крім тюрків з трипільцями сусідили також і деякі індоеврпейскіе племена, що також могло відбитися на їхній мові. Цілеспрямовано проведені пошуки лексичних відповідностей між семітськими, з одного боку, та індоєвропейськими і тюркськими мовами, з другого боку, дали деякий матеріал для того, щоб більш впевнено говорити про семітське походження трипільців. Ця думка не нова і висловлювалася вже раніше деякими дослідниками, з роботами яких автор не знайомий, а лише знає про них з газетних публікацій.

Серед чувашів тепер поширена думка про шумерські корені цього народу, сформована у великій мірі Геннадієм Єгоровим. В його книзі (Егоров Геннадий, 1993) багато сумнівного і явно надуманого, але, очевидно, підстави для такого припущення він мав, знайшовши якісь паралелі між чуваськими і близькосхідними мовами і міфами, які насправді відбивали булгарсько-трипільські культурні зв'язки.


Якась частина тюркських слів, в тому числі і чуваських, які мають відповідники в семітських мовах, може бути віднесена до спільного ностратичного фонду. Наприклад, спільнотюркське слово adam “людина” або тат., узб., кірг. та ін arča "сосна", якому відповідають ар. erze, гебр. arez "кедр" і т. д. Значно більше слів семітського походження було запозичено в тюркські мови з арабської в процесі ісламізації. Наприклад: ар. maskharah “насмішка” – чув. myskara “забава”, ар. miškin “бідний, нещасний” – чув. měskěn “бідолаха”, ар. iman „віра” – чув. ěnen „вірити”, ар. nasl „нащадки” – чув. nesěl „рід, плем'я”, ар. šabaka “сітка” – чув. sapaka “гроно”.

Однак ісламізація населення Середньої Волги, яка почалася з 922 р., не охопила чувашів у своїй масі. За свідоцтвом Ібн Фадлана в мусульманство переходила лише верхівка чуваського народу – феодальна знать, купці, городяни (Скворцов М.И., 1995, 14). Тому багато арабських слів могло проникнути в чуваську мову через татарську. В той же час деякі запозичення з арабської дуже старі і відносяться до сфери язичницьких вірувань. Наприклад, в чуваської міфології є бог достатку Перекет тура (від ар baraka «благодать»). Виникає питання, чому язичники запозичили найменування одного зі своїх богів з мови арабів, які сповідують іслам, чужий широким масам. І таких запозичень чимало. Р.Г. Ахметьянов пише:


"… в чуваській мові багато арабо-перських слів, які не зустрічаються, або не активні в сучасних татарських діалектах і говірках або ж різко відрізняються за звучанням від татарських паралелей. Чуваські дослідники вважають їх словами, запозиченими в древній період булгарами, тобто прямо не пов'язують з татарським впливом" (Ахметьянов Р.Г., 1978, 121).


Цей же автор у бібліографії призводить роботу Є. Малова "Про вплив єврейства на чуваш" (Малов Є., 1882). Мені не вдалося познайомитися з цією книгою, але назва говорить сама за себе.


Ліворуч: Титульний лист книги Малова. Книгу можна скачати на сайті РУКОНТ за 80 руб.


Слів явно семітського походження в чуваській мові занадто багато. Не виключено, що якась частина з них, а саме та, яка належить до найдавнішого семітського фонду, потрапила в мову булгарів саме через трипільців і збереглася до цих пір в чуваській. Ще якась частина з них могла через древніх булгар потрапити до індоєвропейців.

Таким чином, в зробленій спробі знайти в чуваській мові можливі запозичення з семітських, що зберегли аналоги як в арабській, так і в давньо-єврейській, зверталася увага на присутність цих же коренів в індоєвропейських. Зокрема, є підстави говорити про культурно-мовні зв'язки між семітами і германцями:


Давня Германія виказує певну кількість вражаючих подібностей до давнього семітського світу у мові і культурі".

Такі протогерманські слова як *fulka "підрозділ армії", *sibjo “велика родина”, *aþal-l/aþili “шляхта, шляхетний”, *maguz/*magaþ(i)z “хлопець/дівчина”, які присутні тільки в германських мовах або у кращому випадку у близько споріднених і які не мають загальноприйнятої індоєвропейської етимології, мають інтригуючу семітську етимологію (Vennemenn Door Theo, gen. Nierfeld, 2012, vıı-vııı)


Роглянемо коротко ці прилади

Тео Феннеман порівнює герм. *fulka (нім. Volk, анг. folc "народ", а також нім. Pflug, анг. ploug "плуг") з гебр. plC, родиною споріднених коренів включаючи plg, які всі мають значення "розділяти" (Vennemann Theo. 2005, 27). Цьому семітському кореню маємо добрі відповідники у чуваській: пўлĕх "розділитель" (давнє чуваське божество, яке роздає людям щасливу або нещасливу долю) і пулккǎ "стадо", "зграя", "юрба".

2. Д.-герм. *sibjō (гот. sibja, д.-анг. sibb, нім. Sippe "родина", "рід", "клан" мають відповідність в чув. сып “покоління”, сыпă “коліно” (як "покоління" теж)

3. Д.-герм. *magaþi (гот. magaþ-s, д.-анг. mæged, нім. Magd "молодиця", "дівчина" – пор. чув. “мăкка “лагідне звернення, переважно до дітей”.

4. Д.-герм. *aþal-l/aþili (д.-анг. æđel “шляхетний”, нім. Adel "шляхта") – пор. чув. “аталан “розвиватися, рости”.

Таким чином, семітські запозичення в чуваській мові набирають у вазі, коли вони мають відповідники не тільки в арабській або/і у гебрейській мовах, але і в сучасних європейських. Пошуки таких запозичень були проведені і в їх процесі було знайдено декілька слів в українській, угорській та румунській мовах без надійної етимології, які не мають відповідників у чуваській, але їм можна поставити у відповідність семітські слова. Таким чином був складений лексикон гіпотетичних слів мови трипільців, який наводиться нижче (як прийнято у лінгвістів, такі слова позначені зірочкою – *). Звичайно, деякі паралелі можуть виглядати більш-менш сумнівними, але, як завжди, ми будемо дотримуватися принципу: випадковий збіг завжди можна викинути, краще розглянути сумнівні відповідності, ніж ризикувати втратити цікавий випадок.



Можливі семіто-хамітські корені в тюркських та індоєвропейських мовах, запозичені в часи трипільської культури


Трип. *afuna “горох” [гебр. אֲפוּנָה (афуна) “горох”] – рум. afina “чорниці”, уг. fekete afonya “чорниці”, vörös afonya „брусниці”. Укр. діал. афини “чорниці” запозичене з румунської. Сюди ж стосуються слова деяких тюркських мов, що мають значення “зерно”, “сім'ячко” (напр. тур. evin).

Трип. *arb “ячмінь” [гебр. בָּר (бар) “злаки”] – чув. урпа, сп. тюрк. arpa “ячмінь”, алб. elb “ячмінь” (фрак. *alb “ячмінь”), гр. αλφι“ячмінь”.

Трип. *arex “павук” [гебр. אָרוּג (аруґ) “тканий”, אָרַג (араґ) “ткати”] – чув. эрешмен “павук”, гр. αραχνη “павук”, лат. araneus “павук”.

Трип. *aruz “жито” [гебр. אוֹרֶז (орез) “рис”, ар. ruz “рис”] – чув. ыраш, каз. арыс та ін. под. тюркські “жито”, рус. рожь та ін. под. слов. “жито”, лит. rugys “жито”, д.-анг. ryge, нім. Roggen “жито”.

Трип. *bajer “джерело” [гебр. בְּאֵר (беер) “криниця, яма”] – укр. баюра.

Трип. *balta “сокира, молоток” [ар. ballut “дуб”, гебр. פְּלָדָה (пелада) “сталь”, בַּלוּט (балут) “жолудь”]. Очевидно, перші молотки люди робили з обрізка дубової гілки з відгалуженням, яке служило за ручку, тому назва молотка була подібна до назви дуба. Пізніше назва молотка поширилася і на кам'яну і металеву сокиру. Назви молотка, сокири та інших знарядь в багатьох мовах різних мовних сімей базуються на дещо подібних коренях balt, bolt, molt, bart, palt, purt тощо (поширене тюркське balta “сокира, молот”, хет. malatti “бойова зброя”, гр. παλτρον “спис”, тох. peret “сокира”, лат. martellum “молот”, bardicum “спис, топірець”, спільне слов'янське moltъ “молот”, анг. bolt “болт”, “стріла”, нім. Barte “топірець” Bolzen “болт”, “коротка стріла”, порт. balde “лопата”, осет. färät “сокира”, чув. пуртă “сокира”, удм., комі purt “ніж”, уг. bárd “сокира” і т. д.) Слід припускати, що всі ці слова походять від одного ностратичного кореня, але були мандрівними, тому, переходячи з одної мови до іншої (і неодноразово!) набували різних форм і значень. Можливо, стара ностратична назва дуба balut збереглася в сучасному нім. Wald “ліс”, слов'янському bolto, ломбардському palta, албанському baltё “болото” (значення "ліс" і "болото" в багатьох мовах часто змішуються). Те саме походження мають укр., рос. булат. М. Фасмер вважав, що це слово запозичене з тюркських, але джерелом його є перс. pūlād «сталь» (Фасмер Макс. В деяких інших іранських мовах подібне слово має значення "дуб" (напр. курд. palūd). Отож, це мандрівне слово, але прослідкувати шляхи його міграцій неможливо. Можна тільки говорити, що воно має семітське походження.

Трип. *ban “дитя, плід” [ар. ibn, ивр. בֵּן (бен) “син, дитя”] – чув. (діал.) пан “яблуня”, лат. pomum “фрукт, плід”, анг. bean, нім. Bohne “горох”.

Трип. *burg “циліндр, башта” [ар. burj’ “башта”, гебр. בֹּרֶג (бораґ) “гвинт, болт”] – гр. πυργοσ “вежа”, лат. burgus “замок, вежа”, д.-тюрк. barq “будинок, будівля”, чув. пурак “(циліндричний) короб, козуб”, карач. buruu “паркан”, герм. *burg (нім. Burg “бурґ, місто), алб. burg “в’язниця”.

Трип. *daba “природа” [гебр. טֶבַע (тава) “природа, натура”, ар. tabi'a „природа, натура”] – добра відповідність є в лит. daba "природа, рід, спосіб", лтш dāba "природа", до них слов. слова доба з різними часовими значеннями (в білоруській "характер"), чув. тапă "молодіжне свято на початку літа"; подібні слова в іранських мовах зі значенням "природа", очевидно, запозичені з арабської.

Трип. *fahar “білий” (гебр. פַּחַר (фагар) “біла глина”, בָּהִיר (багір), ар. faxar „глиняний посуд, порцеляна”) – угор. feher “білий”.

Трип. *farah “літати” [гебр. פֶּרַח (парах парах, “літати”, ар. farkaša „розкидати”] – чув. пăрах “кидати”.

Трип. *gava, gaval “велике тіло” [гебр. גַב (ґав) “спина”, ар. kafal “круп коня”, j’amal “верблюд”, j’abal „гора”, фнк. gebal “гора”]. – Дикі коні водилися в степах України ще в часи Геродота, а багато раніше вони були одомашнені трипільцями, від яких коня разом із назвою дістали давні тюрки (сп. тюрк. jaby “кінь”). Щоправда у тюрків є і інша, власна назва коня – at. З тюркських мов слово було запозичене в протогрецьку (гр. ιπποσ “кінь”) та у фінно-угорські мови (вепс. hebo, фін. hepo, ест. hobu, уг. lova “кінь”). Є воно також в осетинській – jäfs “кінь”. Розширений трипільський корінь gaval, очевидно також, стояв в основі назви коня, яку індоєвропейці запозичили від трипільців без тюркського посередництва (лат. caballus “кінь”, гр. καβαλλησ “робочий кінь”, лит. kumele “кобила”, слов. кобила, перс. kaval “швидкохідний кінь”). Можливо, сюди ж треба віднести чув. хавал “сила”.

Трип. *gavr, kaur “розпечене вугілля” [ар. j’amr“ розпечене вугілля”, гебр. כּוּר (кур) “плавильне горно”] – чув. кăвар “розпечене вугілля”.

Трип. *gaz “гусак” [ар. vaz, гебр. אַוָזָה (аваз) “гусак”] – тур., турк. gaz, чув. хур (у відповідності до фонетичних переходів) та ін. под. тюркські “гусак”. Звідси також індоєвропейські назви гуся.

Трип. *habak “якась трав'яниста рослина” (ар. habak бот. “базилік”) – чув. хупах “лопух”.

Трип. *haman “вірний, надійний” [гебр. אָמוֹן, (амун), ар. amin “вірний”] – чув. хаман “міцність, вірність”.

Трип *hason “мати користь” [гебр. חָסֵן (хасан )“зберігати, економити”, ар. xasin “рясний, плідний”] – чув. хасине “скарб”, уг. haszon “дохід”, укр. хосен “користь”.

Трип. *hom “тесть” [гебр. חָם (хам) “тесть”, “свекор”] – Chuv xun’ “тесть”.

Трип. *hota “сватати” [ар xatan, гебр. חוֹתֵן (хотен) “тесть”, “свекор”] – Chuv хăта “сват”.

Трип. *huša “хижа, курінь” [ар. huša “хижа, курінь”]- чув. хӳшĕ "курінь, хижа, легкий будинок", нім. Haus, анг. house "будинок".

Трип. *kad “горщик” [ар. kadah “кубок, склянка”, гебр. כַּד (кад) “горщик”] – укр. кадь та інші подібні слов’янські, гр. καδοσ “глечик, відро”, алб. kade “бочка”, уг. kád “бочка”.

Трип. *kart “селище” [фнк. kirjat, гебр. קֶרֶת (керет) “місто”] – чув. карта “огорожа”, герм. *garda, gardon (гот. garda “дім”, д.-анг. geard “двір”, нім. Garten “сад”). Подібні слова є також в слов'янських, кельтських, грецькій, латинській і деяких інших індоєвропейських мовах, але на думку Клюге вся ця група слів має деякі фонетичні невідповідності, і це дає підставу сумніватися, що корінь є питомо індоєвропейським.

Трип. *kemel “рівноцінна плата” [гебр. גְמוּל (ґемул) “відплата”, ар. kamal “рівно як”] – чув. кěмěл “срібло”, в інших тюркських мовах срібло називається kümüš у повній відповідності до фонології цих мов. Детальніше про зміну значення в розділі Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у доісторичні часи.

Трип. *keser “морква” [ар. j’azar, гебр. גֶזֶר (ґезер) “морква”]. Слово було запозичене тільки західними тюркськими племенами, які більше контактували з трипільцями – чув. кишĕр, тат. кишер, турк. kešer “морква”.

Трип * kors “корж” (ар. qursa “корж”) – укр., блр. корж. фін. kyrsä “хліб”, вепс. kürz “оладка”, можливо афг. kulča “печиво”. Слова цього кореня дуже поширені в різних мовах і набрали значення “хліб”, “сніп”, “просо”, “віник” і т. д.: вірм. xurdz, курд. gurz, осет. kyris “сніп”, чув. курăс “мочало” (як „жмут”), xuraç “їжа”, комі korös’, мансі kuras’ “віник”, нім. Hirse “просо”, лтш. garsa “яглиця, Aegopodium podagraria ” (зонтична їстивна рослина), рос. (діал.) корос, корост “стіг снопів льону”, гр. koros “насичення”, д. анг. kors “очерет” (з кельтської). Зі заміною r на l: гр. κολλιχ “круглий хліб”, уг. köles “просо”, лтш. kulis “сніп”, лтш. cers “кущ”, слов. kolsъ (укр., рос. колос, ч. слвц. klas і т. д.). Сюди треба віднести імена богів: латинська богиня рослинності Ceres, східнослов”янський бог Хорс. Можливо сюди ж укр. користь, осет. xorz “добрий”, рос. хороший, нім. Horst “хмиз”.

Трип. *lavh “дошка” [ар. lavha “дошка”, гебр. לוּחַ (луах) “дошка”] – слов. lava, lavka “лавка для сидіння” (укр., блр. лавка, пол. ławka, рос. лава, ч. lava і т.д.), чув. лапка „полиця”, лав “віз” (перші вози були звичайною дошкою, поставленою на колеса).

Трип. *lis “злодій” (ар. lis “злодій) – слов. lis, lisa “лис, лисиця” (укр., серб. лис, рос. лиса, пол. lis, словен. lis і т.д.). Походження слов’янського слова неясне. У фольклорі лисиця нерідко зображується злодійкою. Можливо, первісно алегоричне, витіснило у слов’ян споконвічну індоєвропейську назву лисиці, як це сталося також у інших народів.

Трип. *marh “луг, пасовище” (ар. marh “луг, пасовище) – укр. моріг “густа молода трава”, можливо сюди також маржина “велика рогата худоба” та уг. marha “худоба”.

Трип. *masa “обмацувати” [ар. massa “доторкуватись”, гебр. מישש (машаш) “обмацування”] – чув. маса “зовнішність”, укр. мацати, слц. macat “мацати”.

Трип. *nur „світло, вогонь, червоний” [гебр. נור (нур) "вогонь"], ар. nur «світло, сяйво»] – чув. нар “рум'янощі”, "красивий".

Трип. *parsa “балка, брус” (ар. farsiya “балка для підлоги”, farsat “ліжко”) – чув. părăs “балка, брус”.

Трип. *pas “смуга” [гебр. פַּס (пас) “смуга”] – Chuv пуша “батіг”, укр. пас, пасок, пол. pas “пас”.

Трип. *peruti “шкура, хутро” [гебр. פַּרוָתִי (перути) “хутро, шкура”] – чув. pětrě “шкіряний мішок”, герм. *fodra “хутро” (нім. Futter “хутро”).

Трип. *rešet “сітка” [гебр. רשת (решет) “сітка”] – слов. rešeto (укр., рос., болг. серб., решето, хорв., слвц. rešeto).

Трип. *sabon “мило” [ар., гебр. סַבּוֹן (сабон) "мило"] – чув. супăн, лат. sapo, sapōne, анг. soap, нем. Seife та інші подібні германські – усі “мило”.

Трип. *sak “мішок” [ар. saki „бурдюк”, гебр. שַׂק (шакшак “верша”, лат. saccus “мішок”, гр. σακκοσ “мішок”, укр., рос., сак “рибальська снасть у вигляді мішка” та інші слов’янські слова того типу.

Трип. *sameh “радісний” [гебр. שַׂמֵחַ (самеах) "щасливий, радісний"] – чув. савăк “радість, веселощі”.

Трип. *šap- “розсипати” [гебр. שְׁפּוֹך (шофех) “розсипати”] – чув. сап “сипати”, слов. sypati «сипати».

Трип. *šart “умова, угода” [ар. šarts “ умова, угода”, гебр. שָרָת (шарат) "слуга"] – чув. šǎrt “присяга”.

Трип. *šep- “сипати” (гебр. (epone-li “сипати”) – чув. sap “сипати”, слов. sypati (укр. сипати, рос, сипать, ч. sypati і т .д.).

Трип. *seret “стрічка, смуга” [ар. šarit, ивр. (סֶרֶט (серет) "серет"] – чув. серете „дошка на підлогу”, курд. sirat “путь”, рум. Seret, укр. “Серет” (назва кількох річок).

Трип. *tahal “селезінка” [ар. taal, гебр. טְחוֹל техол "селезінка"] – чув. тат. та ін. talak, як. taal, хак. tölön, tileen, “селезінка”. У тюркських мовах найдавнішу форму презентує периферійна якутська.

Трип. *taham “смак” [ар. ta’am, гебр. טַעַם (таам) “смак”] – чув. тěхěм “смак”

Трип. *tavar “річ, предмет обміну” [гебр. דָבָר (davar) “слово”, “річ”, “що-небудь”] – чув. tăvar „сіль”, лат. *taber. Як вже відзначалося в попередніх роботах (Стецюк Валентин, 1998, стор. 57), для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення „товар”. У вірменській мові tavar означає „вівця” і „стадо овець”, в тюркських мовах йому відповідають кум. tuuar „стадо”, тур. tavar „майно”, „худоба”, балкар., кр. тат. tu’ar „т.с.” В багатьох іранських мовах є слова tabar/ teber/tevir „сокира”, натомість у фінно-угорських слова цього кореня мають значення „ тканина” (саам. tavar, мар. тувыр, хант. tàgar). Все ці речі, які були предметами обміну і торгівлі, тобто товаром. Латинське слово *taber невідомого значення щезло, але лишився від нього дериват taberna, походження якого виводиться від trabs “балка, колода”, що непереконливо.

Трип. *tiše “трава” [гебр. דֶשֶׁא (деше) “трава, зелень, газон”] – чув. тěшě “зерно”, морд. tiše “трава, сіно”.

Трип. *tora “неписаний закон, звичай” [ивр. תוֹרָה (тора) “закон”] – чув. тӳре “суддя”, тат. türä “закон”, “суддя”, тур. töre “звичай” і т.д.

Трип. *vaita “хижа” [ар. bajt, гебр. בַּיִת (баїт) “хата”] – чув. вите “хлів”, лат. *baita “хижа, хата”. Реставроване латинське слово представлене тепер в деяких італійських діалектах (Meyer-Lübke, 1992, стор. 70).

Трип. *verah “квітка” [ар. firh „гілка”, гебр. פֶּרַח (перах) “квітка”] – угор. virág “квітка”. Ця паралель тягне за собою цілу низку подальших умовиводів. Є латинське слово virga “гілка, лозина” без відповідностей в інших індоєвропейських мовах, але котрому відповідають д.тюрк. bergä "лозина, різка, хлист", хакані, уйгурське berge "батіг". Джерард Клоусон (Gerard Clauson) пише: «Припускається, що це запозичення латинського virga ‘лозина, палиця’ прийняте через посередництво средньоперської, але не видно жодних слідов цього слова у перській і теорія необґрунтована». Сюди ж відноситься угор. virgácz "лозина, різка" запозичення якого з латинської сумнівне. У такому разі, з ними можна зіставити угор. virgon "моторний, в'юнкий, живий" якому є відповідність в чуваській – виркěн "мчати". Очевидно, ця мандрівне слово, сліди якого в різних, але близьких значеннях можна виявити в багатьох мовах (напр, ерзя verka "швидкий", укр. бирка та інші подібні слов'янські слова зі значеннями "прутик", "сережка, котик" та ін., нім. Birke та інші подібні германські "береза", курд. wurg "живий "). Очевидно першоосновою усіх цих слів було слово подібне до ар. firh та гебр. בַּיִת "квітка". Тоді лат. virgō "діва" неясного походження (W.) треба також віднести сюди (пор. "дефлорація").

Трип. *vokor “бик” або “корова” [фрак. bakara “корова”, гебр. בָּקָר (бакар) “велика рогата худоба”] – чув. вăкăр, тур. öküz, тат. ögüz та ін. “бик”, лат. vacca корова”. Укр. діал. вакар “пастух биків (корів)” з румунської. Анна Дибо припускає розвиток тюркського слова з пт *(h)öküř, запозиченого з тохарської (тох. B okso, Тох A ops) "бик, віл". Сама вона визна, що гіпотеза справедливо відкидається отвергается Г. Дерфером (Дыбо А.В. 2007, 127)

Трип. *xarta “шматок тканини, латка” [ар. qartas „папір, аркуш”, гебр. חָרוֹת (харут) “вирізаний”] – чув. хăрта “латка”, гр. χαρτησ “папірусна карта”, лат. carta “папір, лист”.

Трип. *zivit “смола” [гебр. זֶפֶת (zefet) “смола”, ар. zift, вірм. jivt, сир. zifta “т.с.”] – укр. живиця та інші подібні слов’янські “біла соснова смола”, нім.Saft "сік", Gift "отрута".


Семітське походження трипільців може підтвердити розшифровка "темної" топоніміки Правобережної України засобами івриту. Оскільки населені пункти трипільці налічували по кілька тисяч мешканців, принаймні частина з них мала існувати достатньо довго і зберігати свою оригінальну назву. Якщо буде знайдена достатня кількість назв з тлумаченням на івриті, це буде свідчити не тільки про семітське походження трипільців, а й означати, що дані ними назви існують щонайменше шість тисяч років.


Праворуч: Топоніми можливого семітського походження на території поширення трипільської культури.


Для розшифровки назви нині затопленого водами Дністровського водосховища села Бакота і села Бакоти Кременецького району Тернопільської області підходить гебр. בִּקתָה (бікта, бекота) "хижа, халупа, хата".

У назві міста Бершадь Вінницької області можуть бути сховані гебр. בַּר (бар) "син, хлопчик" і שֵׁד (шед) 1. "демон, диявол", 2. "пустун". Вряд чи диявол міг бути присутнім у назві населеного пункту, але словосполучення "хлопчик-пустун" дуже можливе.

Розшифрувати подібну назву румунського міста Берладь (Бирлад, рум. Bârlad) складніше. До другої частини слова, котру можна повязувати з гебр. לָעַד (лада) "вічність, назавжди" трудно знайти слушну пару, всупереч тому що вибір варіантів великий. Найліпше за сенсом підходить гебр. בִּירָה (бира) "міцний, сильний".

Назві села Дохно і тутешньої річки Дохна добре відповідає гебр. דוֹחַן (дохан) "просо", враховуючи агрокультурний характер господарства трипільців. Назва зерна, яке було товаром при мінової торгівлі, в деяких мовах могло дати назву іншим товарам, таким як худоба і под. пор. чеч. даьхни «майно, худоба» (аь – голосний переднього ряду). У зв'язку з цим, зазначені і подібні назви в інших місцях могли бути привласнені чеченцями-печенігами.

Переконливого пояснення походження назви столиці Молдови Кишинев нема. Фонетично і ситуативно підходять гебр ивр. קָשֶׁה (каше) "твердий, терпкий" і עַנָב (анав) "виноград".

Велике поселення трипільців виявлено на березі Дністра у Чернівецькій області на околиці села Мошанець. Назва села може мати семітське походження: пор. гебр. מוֹשָׁבָה (мошава) "колонія, поселення, село".

Поселення ранньої трипільської культури знаходиться також в околицях села Сабатинівка Благовіщенского району Кіровоградскої області. Назва добре розшифровується за допомогою івр. שׁבּת (шабат) "субота".

Для розшифровки назви річок Серет, лп Дністра і лп Дунаю добре підходить гебр. סֶרֶט – (серет) "стрічка, ремінь, вузька смуга".

Менш імовірно семітське походження назви села Тальянки Черкаської області, поблизу якого виявлені сліди великого трипільського поселення, що налічує 2100 житлових будов на дослідженій геомагнітних способом площі 170 гектарів (Rassmann Knut. 2014, 110). Якщо не знайдеться більш достовірного тлумачення, то назву можна пов'язувати з гебр. תִליוֹן (таліон) "щось таке, що висить, медальйон, брелок".

В античні часи в гирлі Дністра існувало місто Тіра. Місто з такою самою назвою існує в Ізраїлі. Гебрейською слово טירה‎ (тіра) означає "замок". Звичайно, у трипільців замків не було, але укріплене поселення могло мати таку назву.


Гіпотеза про можливу приналежність трипільців до одного з семітських племен гідна серйозного дослідження. Тим більше, що така думка виникає у різних дослідників незалежно один від одного. Така несподівана можливість може не сподобатися тим шанувальникам трипільців, які бачать витоки української культури в трипільській, але висунуте припущення не суперечить можливим впливам трипільців на давню українську культуру. Як видно з топоніміки, деякі поселення лісостепової України існують з часів, близьких до трипільських. Це означає, що вони весь час були заселені, тому трипільські культурні традиції могли передатися українцям через посередників, якими в першу чергу були давні булгари. Наша гіпотеза може бути перевірена порівняльним аналізом чуваської та української народних культур, і особливо слід звернути увагу на чуваську вишивку. Серед усіх народів Російської Федерації чуваші відрізняються найбільшим багатством і різноманітністю цього виду народної творчості. Чуваші говорять про себе: "Ми залишили світові сто тисяч слів, сто тисяч пісень і сто тисяч вишивок". Приблизно так само оцінюють свої пісні і вишивки українці. Мистецтво чуваської вишивки іде вглиб віків. Відомий факт, коли розшите плаття дочки хазарського кагана вразило своєю розкішшю весь візантійський двір. Крім художньої вишивки, серед чувашів дуже поширена різьба по дереву, в чому вони близькі до українських гуцулів. Пам'ятки матеріальної культури свідчать, що у волзьких булгарів теслярські та столярні ремесла знаходилися на високому рівні. Дерев'яні церкви в Карпатах також побудовані з великою майстерністю і відносяться до культурно-історичних пам'яток України. Цікаво також, що в чоловічих чуваських танцях, так само, як і в українських, є такі загальні елементи як стрибки та присідання. Так само, як і українці, чуваші воліють хоровий, а не сольний спів, чим вони відрізняються від сусідніх народів. Хоровий спів притаманний багатьом народам, але є також велика імовірність того, що існує певний зв'язок чуваської пісенної творчості з танцювально-пісенної традицією карпатських українців, зокрема з так званими "коломийками" та їх аналогами угорськими у вигляді "пісень свинопасів", які дуже схожі на чуваські і марійські пісні такого типу, про що писав угорський музикознавець і композитор Золтан Кодай ще 50 років тому.



Символ дерева життя.


Якщо ми звернемося до деталей української та чуваської вишивок, то побачимо, що одним з основних символів цього (і не тільки цього!) виду народної творчості є дерево життя. На цій темі хоча б коротко, потрібно зупинитися особливо. Древо життя є одним із варіантів древа світового, як характерного міфопоетичного образу, що втілює універсальну концепцію світобудови і властивого світовідчуттю багатьох народів світу на перших етапах їхнього духовного розвитку. Найдавнішу фіксацію образу дерева життя ми знаходимо в книзі Буття Священного писання. Цей образ сходить до шумерської версії оповіді про Гільгамеша, тобто ми можемо впевнено припускати, що він був поширений серед народів Близького Сходу. Звідти на територію України його могли принести творці трипільської культури, якщо вони, дійсно, належали до семіто-хамітської сім'ї. Чітко вираженого образу дерева життя у інших тюркських народів немає, тому у древніх булгарів він повинен бути привнесеним (можна припускати саме трипільцями). Від них древо життя потрапляє до германців, кельтів, слов'ян, балтів та до інших індоєвропейців. Правда, у всіх їх, крім слов'ян, дерево життя проявляється в більш загальному вигляді світової дерева, яке могло існувати в індоєвропейській міфології з найдавніших часів, але тільки у слов'ян, конкретно в українців, дерево життя уособлює триєдиний комплекс народження – родючість – смерть


В той час, як професійні лінгвісти питанням етнічності трипільців не займаються, у середовищі археологів питання про автохтонність вирішено остаточно:


… можна стверджувати, що стара автохтоністська концепція пошуків "місцевого" компонента Трипілля вичерпала свій потенціал і має залишитися в історіографії ХХ ст. Нині ми вважаємо, що територія України, яку в енеоліті займала трипільська культура, входила до ойкумени землеробських цивілізацій давньої Європи (Бурдо Н.Б.. 2003, 15).


Якщо лінгвісти погодяться з думкою археологів, то все одно вони не знайдуть жодної мовної зачіпки для розгадки питання про єтнічність трипільців, поки не погодяться з тим, що прабатьківщина тюрків була в Європі.


Додаткові відомості про трипільців можна знайти в розділах
Перше "Велике переселення народів"

Тюрки як носії культур шнурової кераміки.

Культурний субстрат



Література

Ахметьянов Р.Г. 1978. Сравнительное исследование татарского и чувашского языков. Москва.

Маловъ Е. 1882. О влиіяніи еврейства на чувашъ. Опытъ оъясненія нѣкоторыхъ чувашскихъ словъ. Казань.

Стецюк Валентин. 1998. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Львів –Київ.




Free counter and web stats