Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Життєпис / Історія поневірянь незалежного дослідника

Історія поневірянь незалежного дослідника


Оскільки визнання результатів моєї роботи в найближчі роки (а може навіть і десятиліття) не передбачається через їх безглуздість в очах академічних вчених, а між тим основні з них все більше підтверджується як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними методами і колись-таки прийдеться визнати їх, незважаючи на дивовижність, очевидними, то тоді неодмінно постане питання, чому це сталося так пізно. Можна передбачити, що науковий істеблішмент аби уникнути обвинувачень у короткозорості та ретроградстві, покладе усю вину на самого автора, який нібито не проявив належної наполегливості при популяризації своєї роботи або у невмінні переконати впливових у науці осіб у своїй правоті.

Отож, історична справедливість заздалегідь вимагає від автора представити на суд майбутніх поколінь ті зусилля, які він приклав у спробах переконати науковців як в Україні, так і в інших країнах світу. При цій нагоді одночасно можна торкнутись самого процесу досліджень у хронологічному порядку. Це у якійсь мірі може також пояснити, чому дослідження так довго не визнавалися.

Поштовхом до масштабних досліджень було відкриття залежності між кількістю спільних слів у споріднених мовах і відстанню між ареалами, в яких ці мови почали формуватися. Це відкриття відбувалося на протязі кількох років, бо я ніколи на планував займатися лінгвістичними дослідженнями серйозно. Лише зі звичайної цікавості при вивченні деяких слов'янських мов було поставлене для себе питання, які з них найбільш близькі одна до одної. При цьому зразу малося на увазі просторове відображення їх спорідненості. Залишалося лише знайти якусь ознаку, якою при відсутності спеціальних знань була обрана кількість спільних слів. Однак постало питання – які саме слова треба взяти. Вирішуючи це питання, я почав знайомитися з азами порівняльного мовознавства. Спочатку із якогось джерела було вибрано близько 400 російських слів, які були зазначені як такі, що безперечно мали слов'янське походження. Відповідно до їх семантики до цього списку були додані слова із семи слов'янських мов. Скільки було слів у загальному списку тепер вже згадати я не можу, бо він відсутній у моєму архіві. Для кожного слова зі списку були додані відповідники з інших мов і таким чином появилася матриця, або таблиця в якій у лівому стовпчику по вертикали відкладалися гадані корені слов'янських слів, а по горизонталі їхні відповідники з різних мов.

Після цього за допомогою таблиці була підрахована кількість спільних слів у парах мов, але порівняння їх кількості не дало втішних результатів, бо вона не різнилася істотно і очевидно могла бути в межах статистичної похибки. Отож підстав для якихось надійних висновків не було і ідея була відкинута, але не забута. Писався рік 1976. Через якийсь час, може навіть рік або більше, я до ідеї повернувся і раптом збагнув, що ступінь спорідненості приховують слова спільні для усіх семи мов. Якщо їх відкинути, то спорідненість може проявитися чіткіше. Очевидно, тут далася взнаки моя технічна освіта. При представленні несинусоїдального, але періодичного електричного струму у вигляді нескінченого гармонічного ряду Фур'є виділяється постійна складова, до якої додаються тригонометричні функції частот кратних кутовій. Щось подібне я побачив і в порівнянні кількості спільних слів.

Коли я відкинув зі списку усі спільні слова, в ньому лишилося лише 153 корені з їхніми відповідниками в різних мовах. Знову була підрахована кількість спільних слів у парах мов, і їх близькість одна до одної проявилася чіткіше. На підставі цих результатів була побудована перша графічна модель спорідненості слов'янських мов, яка представлена на рисунку нижче.



Схема будувалася лише з урахуванням кількості слів у найбільш споріднених мовах за даними підрахунків. Прийнявши до відома, отриманий результат, я довший час не робив подальших кроків у своїх експериментах, не бачачи в них нічого особливого. Однак в квітні 1983 року я знову розглянув схему і чомусь виміряв відстань між парою віддалених мов і перерахував її у відповідну кількість спільних слів цієї пари. Дивовижним чином вона збіглася з їх фактичною кількістю. Вражений цією точністю, я почав вимірювати відстані між усіма мовами і переводити їх у кількість спільних слів. Майже завжди відстані більш-менш точно збігалися з результатами підрахунків. Тоді мені стало ясно, що кількість спільних слів у парах споріднених мов обернено пропорційна відстані між ареалами, на яких почала формуватися кожна з цих мов.

Окрилений цією ідеєю, я десь за півроку на підставі двомовних словників склав таблицю вже з восьми слов'янських мов, додавши до польської, білоруської, російської, чеської, словацької, української, сербсько-хорватської і болгарської, які я розглядав раніше, ще і словенську. Повторні підрахунки дозволили скласти графічну модель спорідненості, яка була подібна до первісної. Оскільки проглядалася чітка залежність між відстанями і кількістю слів, стало ясно, що модель віддзеркалює розташування ареалів поширення окремих слов'янських мов при їх формуванні. Знаючи вже з літератури про свідчення давніх істориків, які розділяли усе слов'янство на дві великі групи, границею між поселеннями яких ніби був Дністер, я припустив, що границями між первісними слов'янських ареалами теж мають бути річки. Ні в басейні Дністра, ні в басейні Нижнього Дніпра, де я припускав розташування спільної слов'янської території, таких ареалів не знайшлося, тому пошуки були пересунуті далі на північ і тут вдалася розмістити отриману модель у басейні Середнього Дніпра, де його розгалужені притоки утворюють справжню сітку з обмежених ними ареалів. Коли розташування території поселень слов'ян було підтверджено вже відомими результатами інших досліджень, я переконався у дієвості винайденого методу. В такому разі його треба було якось назвати. Нічого іншого до голови не прийшло як означення "графоаналітичний".

Розуміючи значення для мовознавства і історії як застосованої методики, так і отриманих з її допомогою результатів, я описав свою ідею і результати для того, щоб передати все у наукові кола. Більш компетентні мої знайомі порадили мені звернутися до історика Г.Г. Літаврина у Інституті слов’янознавства і балканістики. Я зустрівся з ним на початку грудня 1984 року. Він з цікавістю познайомився з моїми результатами і я чекав, що він познайомить з ними славістів, які займаються проблемою прабатьківщини слов'ян, думаючи, що на цьому моя місія закінчиться, а результати і метод почнуть використовувати спеціалісти. Проте я помилився. Літаврин порадив мені самому йти до мовознавців і до археологів і знайомити їх зі своєю роботою, давши для зв’язку деякі телефони,. Однак він попередив мене, що на загал мовознавці дуже скептично ставляться до досліджень аматорів. Я не придав цьому попередженню великої уваги і, хоча здивувався його байдужості, не втратив надії зацікавити інших вчених і почав налагоджувати з ними контакти.

Так почалося моє "ходіння по муках", але я тоді не думав, що воно розтягнеться на десятиліття. У Москві я зустрічався практично з усіма провідними мовознавцями і контакт з ними дав мені багато корисного, особливо у цьому відношення треба відмітити Н.І. Толстого (1923 – 1996), який мене періодично запрошував на різні мовознавчі заходи – семінари або конференції. Але в цілому мої результати сприймалися з недовірою, а О.Н. Трубачов (1930-2002) поставився до них різко негативно і натякнув на моє дилетантство. Крім них я мав розмови з В.В. Івановим, В.Н. Топоровим (1928 – 2005), Ю.Н. Карауловим. Для останнього це була не його сфера, Топоров був хворий і зайнятий своєю роботою зі словником прусської мови, а Іванов ніби зацікавився моїм методом, але досить нетактовно відмовив мені у зустрічі для більш детальної розмови. Після них зустрівся з археологом-славістом В.В. Сєдовим (1924 – 2004). Зацікавившись моїми результатами, він спитав мене, чи можна розмістити модель в іншому місці, що б, як я зрозумів, підтвердити його варіант розташування слов'янської прабатьківщини. Я відповів, що це неможливо і він зразу втратив цікавість, але, тим не менше, сказав мені, що подібні результати отримала В.Т. Коломієць (1922 – 1993), мовознавець з Києва, і пообіцяв знайти для мене її телефон. Обіцянку він виконав через кілька днів і одночасно порадив мені застосовувати мій метод не на власних даних, а на матеріалах етимологічних словників слов'янських мов, один з яких виходив тоді від редакцією Трубачова, а другий – під редакцією польського вченого Ф. Славського (1916 – 2001). Я негайно взявся за складання нової таблиці на рекомендований даних і по закінченні цієї роботи вже в третій раз побудував модель спорідненості слов'янських мов і був дуже втішений її подібністю до перших двох.

Закінчивши цю роботу у серпні 1984 р., я поїхав на вихідні до Києва, де мені вдалося зустрітися з Вірою Титівною. Після довгої розмови з обговоренням і мого методу і отриманих результатів, вона сказала мені, що практично це вже готова дисертація і що вона готова стати моїм керівником. З накресленим нею планом майбутньої дисертації я повернувся до Москви, щоб почати серйозну роботу. Як раз у цей час я закінчував службу в Радянській Армії і мав можливість спокійно працювати і дома, і в бібліотеках Москви. Я купив собі друкарську машинку і друкував на ній і текст і таблицю-словник.

В грудні того ж року Трубачев опублікував у газеті "Правда" свою статтю "Свидетельствует лингвистика", в якій серед іншого розкритикував також намагання деяких лінгвістів розмістити прабатьківщину слов'ян десь "серед боліт". Я зрозумів це висловлення як натяк і на мою роботу, бо бачив, що йому не подобався не стільки мій метод, скільки отримані ним результати за якими слов'яни мали поселення також і в заболочених місцях басейну Прип'яті. Пізніше при нашій зустрічі у Києві на конгресі слов'янської археології він подивився на мене з такою неприязню, що я навіть не насмілився більше з ним говорити. А поговорити було про що, бо я як раз закінчив свою "дисертацію", а мій "керівник" в цей час вже розчарувала мене, повідомивши, що мені не буде дозволено захищати дисертацію, оскільки не маю спеціальної освіти і здача кандидатських екзаменів справі не допоможе. На цьому ж з'їзді я мав розмову з відомим білоруським археологом Л.Д. Побалем (1924 – 2004). Він погодився почитати мою роботу, але по прочитання пояснив мені що подібні речі мають писати вчені, які вже мають в науці ім'я і порадив мені взяти простішу тему. Так само я не зміг зацікавити і польських археологів, але вони порадили мені звернутися до Ганни Поповської-Таборської у Варшаві. Я таки зустрівся з нею, але значно пізніше, а в той час опинився в дещо розгубленому стані. На щастя Віра Титівна при нашій зустрічі сказала, що її чоловік О.С. Мельничук (1921 – 1997) є членом редколегії журналу "Известия Академии Наук СССР. Серия літератури и язика" і обіцяла мені умовити його допомогти мені опублікувати статтю у цьому журналі. Це їй вдалося, бо вона теж була зацікавлена у публікації. Статтю я готував майже рік, кілька разів правлячи текст, котрий відсилав на перегляд до Мельничука і він її переглядав дуже ретельно. З готовою статтею я поїхав до Москви, де в редакції давав необхідні пояснення і навіть оплатив художнику виготовлення географічних карт. Нарешті, стаття була опублікована у першому числі 1987 року. Працівникам журналу стаття дуже сподобалась, бо подібного вони нічого не публікували, і я домовився з головним редактором В.Н. Ярцевою (1906 – 1999) про подальші публікації, бо я вже визначив своїм методом прабатьківщину індоєвропейців. Я спитав у неї, чи треба знайти рецензента, але вона відповіла, що вони вже знають мене як автора, тому рецензент непотрібний. Однак вона просила прислати статтю пізніше, бо черговий номер готувався до 70-річчя жовтневої революції.

Але не так сталось, як гадалось. Справа в тім, що з моєї роботи непрямим способом випливало, що ніякої давньоруської, або інакше східнослов’янської мови не існувало, а російська, білоруська і українські мови розвинулися з первинних діалектів приблизно одночасно з рештою слов’янських мов. Це суперечило панівній в СРСР теорії, згідно з якою в часи Київської Русі існувала одна спільна мова, з якої пізніше розвинулися українська, російська і білоруська. Очевидно Ярцева, погоджуючись на співпрацю зі мною, прогледіла цей нюанс або при своєму досить солідному віці наважилася на публікацію "крамоли". Але я точно знав, що його швидко вловив Трубачов при наших розмовах і напевно звідси випливала його неприязнь до мене. Він був офіціозним вченим і його неодноразові публікації в "Правді" це підтверджують. Я впевнений, що він би не допустив публікації моєї статті, якби знав, що вона готується до друку. На підтвердження цього припущення говорять не тільки його фантастичні ідеї, які тепер стали джерелом міфотворчості російських націоналістів, але і те, що примірники журналу з моєю статтею були негайно вилучені з читальних залів бібліотек. Спитавши про нього в бібліотеці ім. Леніна, я отримав відповідь, що цей журнал знаходиться у сховищі, але його можна замовити. Я зрозумів, що це було зроблено для того, щоб з роботою познайомилося якнайменше читачів і що таку вказівку могла дати якась впливова особа.

На той час я познайомився також з Ф.Т. Жилком (1908 – 1995), опальним українським мовознавцем, якого колеги вижили з Інституту мовознавства за підозру у "націоналізмі". Після цього він поселився у Пушкіно під Москвою, що було зовсім недалеко від мого місця служби. У Москві його ніхто в націоналізмі не звинувачував і він продовжував свою наукову роботу без перешкод, хіба з тими ідеологічними обмеженнями, які були типовими для усіх мовознавців. Принаймні він робив доповіді на наукових конференціях, що і допомогло мені з ним познайомитись. При своїх поїздках до Москви я завжди відвідував його оселю і він з увагою поставився до моєї першої публікації і дав адреси деяких мовознавців, які б, на його думку, могли зацікавитись моєю роботою. Я розіслав їм відбитки своєї статті, але відповіді ні від кого не отримав. Само собою зрозуміло, що я намагався познайомити зі своїми дослідженнями і українських науковців, головним чином у Львові. Я контактував з мовознавцями Університету імені Франка і Інституту суспільних наук АН УРСР. Зокрема я два рази зустрічався з Д.Г. Гринчишиним, з Т.І. Панько (1935 – 1995), але до співпраці не дійшло. Більш тісний контакт був з Віктором Моїсеєнко, який спочатку готувався розкритикувати мій метод, але після моїх пояснень вирішив віддати мої роботи на суд своїх студентів. Рішення "суду" я не дочекався, а сам Моїсеєнко виїхав до Угорщини. Значно більшу зацікавленість до моїх досліджень проявила Ірина Калинець (1940 – 2012) і познайомила з ними Ярослава Дашкевича (1926 – 2010). Однак цей впливовий в національних колах вчений поставився до них скептично, так само як і інший авторитет Юрій Шевельов (1908 – 2002), якому вдалося переслати відбиток моєї статті в Америку. Це у великій мірі вплинуло на загальне відношення до мене моїх добрих львівських друзів як до дослідника-аматора, який займається маловажними справами сумнівним методом.

Між тим я підготував для публікації в тому ж журналі "Известия…" нову статтю, сподіваючись на публікації наступному після ювілейного числі, але несподівано в публікації мені було відмовлено. Лист з відмовою подаю нижче.



Добре знаючи ставлення редакції до мене як автора, я зрозумів, що причина відмови в іншому, бо новизна пропонованої статті була не тільки у використанні графоаналітичного методу для дослідження індоєвропейських мов, але й у дивовижному факті збігу розташування територій формування слов'янських та і індоєвропейських мов. Зробивши необхідні правки, я відправив той самий текст в журнал "Вопросы языкознания". Досить швидко я отримав листа з відмовою у публікації і з відгуком рецензента, прізвище якого мені не повідомлялось. Я думаю, що його написав Трубачов. Нижче я даю заключну частину відгуку з тими помилками, які там є і виказують недбалість автора.



Формально у чомусь рецензент мав рацію, але незначні спрощення, котрі робилися в постулатах, зроблені для характеристики загального розвитку мов без заглиблення у деталі. Відоме явище, коли "за деревами не видно лісу", я уникав свідомо, чого не зрозумів рецензент. Крім того, він керувався висновками авторитетів напевно ще позаминулого століття, коли історичне мовознавство робило тільки свої перші кроки, тобто тоді, коли,для прикладу, українська мова ще вважалася діалектом російської.

Не знайшовши порозуміння у російських та українських вчених, я почав шукати контакти з іноземцями. Спершу я послав листа з відбитком статті Генрику Бірнбауму (1925 – 2002) у Лос-Анжелес. Подякувавши за статтю, польський мовознавець, якого доля занесла в Америку, зазначив, що "не є цілком переконаний відносно обґрунтування Панових міркувань". Недовіру викликала робота з лексикою, а якщо вже аналізувати її, то, на його думку, треба працювати не зі словниками, а з текстами, як це робить Вітольд Манчак. Я був знайомий з працею цього польського вченого "Praojczyzna Słowian" і неодноразово її цитував, але вважав, що його метод хибний. Пізніше я листувався також з ним, але переконати його не зміг. Повний текст листа Бірнбаума подаю нижче.



Переконаний у ефективності методу і сповнений бажання це довести, у січні 1991 року я знову повернувся до своїх досліджень і вибрав їх об’єктом фінно-угорські мови. З самого початку я думав, що мій метод буде використаний спеціалістами для дослідження інших мовних сімей і побоювався займатися цим сам за браком спеціальних знань. Але, коли ставало ясним, що метод ніхто не спішив використовувати, я вирішив спробувати свої сили. Захопившись роботою зі словниками фінно-угорських мов, я не слідкував уважно за періодичною літературою і повз мою увагу пройшла стаття А.Ф. Журавльова у журналі "Вопросы языкознания" з різкою критикою і мого методу, і мене самого. З тексту було видно, що критик не розібрався до кінця у моєму методі і при тому вишукано мене ображав. Запізніла критика, очевидно, пояснюється тим, що мою роботу не можна було ігнорувати, бо вона не залишилася непоміченою мовознавцями і серед них виникали питання, як до неї ставитись, і чи можна використовувати її результати як достовірні. Проте, не знаючи про критику, я міг спокійно віддатися своїй роботі.

Мені вдалось скласти етимологічні словники таблиці фінно-угорських мов і побудувати на цьому матеріалі графічну модель їх спорідненості. За допомогою цієї моделі я знайшов місця поселень фінно-угрів у басейні правих приток Волги. Окрилений успіхом, я тут же взявся за тюркські мови. Ця робота пішла легше, бо я міг використовувати етимологічний словник Е.В. Севротяна (1901-1978). Коли я побудував модель спорідненості і цих мов, то почав шукати для неї місце на Алтаї і в сусідніх регіонах, оскільки саме там за загально прийнятою думкою мала би бути прабатьківщина тюрків. Однак в Азії знайти місце для моделі мені не вдалося. Завдяки характерній формі я зміг розмістити її лише у межиріччі Нижнього Дніпра і Дону. Я сам не повірив у таку можливість, бо ареали, на яких пройшло формування тюркських мов, були утворені досить невеликими річками і тому не могли бути великими перешкодами, що мало би бути передумовою розчленування спільної прамови. Лише пізніше я зрозумів, що річки могли бути вираженими границями володінь окремих племен тюрків, які переважно займалися скотарством і могли конфліктувати між собою через суперечки про володіння пасовиськами. Тобто не стільки річки могли заважати мовним контактам, скільки, власне, конфлікти між племенами.

Таким чином виявилося, що території поселень індоєвропейців, фінно-угрів і тюрків були розташовані у близькому сусідстві, і це спонукало мене зайнятися перевіркою спорідненості ностратичних мов. Для цього у мене не було достатніх знань, але, на щастя, певна робота вже була зроблена В.М. Илличем-Свитичем (1934 – 1966). Я переформатував його дані у таблиці і після необхідних розрахунків побудував схему спорідненості ностратичних мов. Її вигляд викликав у мене недовіру, бо схема мала вигляд правильного трикутника, вписаниого в інший, теж майже правильний. Я вирішив, що відповідної території на Землі знайти неможливо, а схема вийшла випадково, бо дані для її побудови могли бути і недостатні і, можливо, сумнівні.

Треба сказати, що на той час моя квартира у Львові була суцільно обклеєна географічними картами, які я використав як шпалери. Одного разу, роздивляючись між ділом карту Передньої Азії, я побачив, що три озера – Ван, Севан і Урмія (Резайе) утворюють правильний трикутник, в центрі якого була гора Арарат. Тут вже я відкинув усілякі сумніви і сміливо розмістив прабатьківщину ностратичних народів довкола тих озер. Вважаючи, що взаємозв’язок результатів моїх досліджень у комплексі виглядає переконливо, я знову зробив спробу їх опублікувати. Написавши статтю і не знаючи, що критика Журавльова вже сформувала у науковому світі думку про мене як про якогось фанатичного профана, відіслав її у той же журнал "Известия АН СССР…". І на цей раз я отримав відмову, текст якої подаю нижче.



Розуміючи, що тематично мої дослідження, дійсно, не зовсім підходять для цього журналу, я вирішив послати ту саму статтю в журнал "Вопросы языкознания", де б вона могла бути на своєму місці. Крім журнал, таку саму пораду дав мені О.С. Мельничук, з яким я продовжував листуватися. Я розумів, що журнал є під контролем Трубачева, але все ще вірив у те, що противників можна переконати взаємозв’язком моїх результатів. Повторюю, що я ще не знав справжнє ставлення до мене офіційних вчених і до кінця не усвідомлював попередження Літаврина. Характерною була моя зустріч в пані Поповською-Таборською у Варшаві в грудні 1991 року. Впродовж трьох годин ми мали з нею розмову на тему мої досліджень і вона проявляла до них живий інтерес. Не знаю, скільки б ще тривала ця розмова, якби я не признався, що я не є за освітою мовознавцем. Після цього вона втратила до мене всякий інтерес і дала зрозуміти, що розмова закінчена. Повернувшись до Львова, я написав їй довжелезного листа, але відповіді я не отримав. Очевидно пані Поповська-Таборська запитала про мою особу у своїх київських колег. Ясно, що після статті Журавльова мені було дано негативну характеристику. Я все-таки вирішив не здаватися.


Продовження





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2112

Модифіковано : 31.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.