Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Історія поневірянь незалежного дослідника. Продовження


Незаважаючи на те, що статтю Журавльова, яка справила не мене гнітюче враження, я прочитав лише через кілька місяців після публікації, я звернувся до редакції журналу "Вопросы языкознания" з проханням дати мені можливість відповісти на критику. Відповіді не було більше року і тоді я написав їм нового листа з питанням, у чому ж причина. Досить швидко редакція мені відповіла, що лист мені був відправлений давно, але, очевидно, десь загубився на пошті. Щодо можливості відпоісти на критику не було ні слова. Тоді я звернувся безпосередньо до Н.І. Толстого, який тоді вже став головним редактором цього журналу. Далі приводжу текст листа повністю



Одночасно з листом до Толстого я написав листа і Мельничукові, в якому дозволив собі досить критично відізватися про стан української науки. Можливо через це, а можливо і тому, що Віра Титівна на той час вже померла, а сам Олександр Савич не почував себе достатньо здоровим для того, щоб розділяти зі мною мої оцінки, відповіді я не отримав. Лист до Мельничука з незначним скороченням подано нижче.



Не отримавши відповідей ні від Толстого, ні від Мельничука, я подав запит до редакції Журналу "Вопросы языкознания", на який отримав таку відповідь (див нижче):



Підкуплений підкреслено шанобливим зверненням, я все ще сподівався порозумітися і направив листа до журналу з проханням надати мені можливість відповісти на критику Журавльова, але, всупереч сподіванням, відповіді не отримав. Я побачив, що мені навіть не дають можливості висловитись у свій захист, і зрозумів, що чекати на прихильність марно, Аж тоді я висловив своє обурення у листі до редакції у досить різкій формі. Природно, відповіді я знову не отримав.

Переконаний у важливості для науки отриманих результатів, я вирішив написати монографію і видати її власним коштом. На збирання грошей пішло два роки і, коли їх стало досить для видання книги, я сів за роботу. Цим я займався цілий рік і на початку 1998 року перша книга "Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі" була опублікована за допомогою Миколи Жарких, який виготовив на комп’ютері макет книги і взяв на себе решту підготовки до друку. Мені хотілося мати рецензію від спеціаліста і знову звернувся до викладачів ЛДУ, говорив з М.Е. Білинським, Ф.С. Бацевичем, але вони поставилися до мого прохання обережно і я їм не докучав, бо схвального відгуку чекати було марно.

Після публікації книги постало питання, куди подіти тих триста примірників. Я помилково вважав, що видавництво певну частину тиражу розішле по бібліотеках, як то було в часи Радянського Союзу, але цього не сталося, про що я дізнався тільки через багато років. Якщо ж в декількох бібліотеках книга і опинилась, то це результат моїх зусиль. У книгарні Львова для продажу її брали неохоче, в основному я їх дарував знайомим, які в більшості своїй не мали жодного відношення до мовознавства. Однак в цей час я вже за допомогою своїх німецьких друзів дістав можливість працювати в Інтернеті і почав встановлювати контакти з іноземними вченими. Зараз я вже призабув імена спеціалістів, яких міг в тім чи іншим степенем зацікавити своїми дослідженням, але це неважливо, бо ставлення до моїх досліджень було однаковим – спочатку зацікавлення, потім повне мовчання або відповідь, що робота вивчається колегами. Листування велося переважно через електронну пошту, і я не зміг зберегти його в своєму архіві, але лист, який я отримав звичайною поштою, зберігся. Подаю його нижче:



Всупереч стриманій реакції спеціалістів кілька любителів, головно зі США і Канади (не етнічні українці) виявили готовність допомагати мені з перекладами на англійську мову, а також інколи спеціальною літературою. Усім їм я висловлюю подяку на моєму веб-сайті. Тоді ж постало питання, як я мав рекомендуватися, бо про мій статус мене завжди питали. Не працюючи в жодній науковій установі, я не уявляв, з ким мені себе можна ідентифікувати. За порадою однієї моєї заокеанської знайомої я почав називати себе незалежним дослідником, що одночасно і спростило, і ускладнило проблему.

Я мав знайомих серед львівських археологів, з яким навіть трохи співпрацював в експедиції "Дністер". Вони організували обговорення моєї книги на засіданні відділу археології Інституту суспільних наук. Усе обговорення звелося до критики одного розділу моєї книги, присвяченого заселенню Східної Європи у палеоліті. Там, я міг наробити помилок, бо це моя сфера, але решта, більш важливих розділів не розглядалося. У виступах науковців відчувалося погано приховане кепкування. У мене склалося враження, що саме для цього мене і запросили.

У 1999р. я опублікував в журналі "Археометрія" свою статтю під назвою: "До питання про етнічну приналежнiсть скіфів", на яку отримав у приватному листі від петербурзького археолога В.Е. Єременко рецензію, нижче подаю уривки з неї:


Булгары (протобулгары) на Правобережье – мягко говоря, неубедительная гипотеза, а если вести речь о III тыс. до н.э. (почти за 4 тыс. лет до их появления на исторической арене!), да еще с археологической точки зрения – просто бред. Вообще вся цепочка скифы-булгары-чуваши с историко-археологической точки зрения не выдерживает мало-мальской критики. Лингвистические же параллели (изоглоссы) не поддаются абсолютному датированию вообще, так что они сами являются гипотетическими и не могут быть подтверждениями другой, еще более шаткой гипотезы…

Точно также чернолесская культура не имеет к раннесредневековым булгарам никакого отношения – потеряно слишком много промежуточных звеньев (I тыс. до -I тыс. н.э., порядка 1800 лет)…

Список скифо-чувашских языковых совпадений (изоглосс) не проверен на эксклюзивность: если сходства есть и в других языках, то его ценность резко уменьшается. К тому же никогда нельзя с точностью датировать время заимствований и их источник: заимствования могли в скифском и чувашском появится из третьего источника независимо (из того же тюркского, например), но в разное время, или из разных источников в разное время, и т.д. Никаких доказательств эти параллели, к сожалению, не дают…

Происхождение имен скифских богов успешно интерпретируется из любых привлекаемых для этимологии языков любого временного среза (было бы желание)– см. работы Раевского, Рыбакова и др. То, что скифы – тюрки, вполне возможно, также как и то, что они иранцы, яфетиды, монголоиды и любые другие кочевники – оригинальных письменных памятников нет, все в переднеазиатской и греческой огласовке, т.е. вся фонетика и словообразование перевраны и простор для научных спекуляций безграничный. Ясно только, что они не славяне, не балты и не германцы – этих тогда еще просто не было, и не кельты или фракийцы – последних греки более-менее отличали от других варваров уже в V в. до н.э…

Гидронимы, приведенный в поддержку тюркской гипотезы, откровенно слабые, допускающие наверняка неоднозначные толкования, и их очень мало…


Судячи з зауважень, Єременко не знайомий з теорією ймовірностей, в даному випадку з теоремою множення. Імовірність помилкового висновку про певну подію є добутком ймовірностей помилки висновків, заснованих на різних фактах. Оскільки кожна з таких ймовірностей менше одиниці, то їх добуток може наближатися до нуля коли число фактів, які говорять на користь передбачуваноъ події, зростає. З окремими фактами ще можна сперечатися, але їх достатня сукупність повинна бути переконливою.

Оскільки обіцяних зауважень на мою книгу не було, наше листування обірвалося, та і не було у мене особливого бажання його продовжувати. Коли людина відразу не сприймає якусь ідею і вже потім шукає аргументи для її заперечення і не спробує знайти власних доказів на її підтвердження, дискусія може розтягтися до безконечності. На жаль, так поводиться більшість вчених, коли вони зустрічаються з чимось новим у науці. Отож, при написанні другої книги "Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі", яка вийшла в 2000 р., я практично не врахував зауважень рецензента і виклав свої міркування відповідно до логіки отриманих раніше даних. Особливо різко Єременко висловився щодо перебування протобулгар на Правобережжі, обізвавши мої докази "маячнею". Я подумав, що людина, раз зробивши таку емоційну оцінку, навряд чи зможе від неї відмовитись під впливом логіки. А наскільки моя "маячня" відповідає істині показали мої подальші дослідження, котрі раптом перейшли в дещо іншу сферу.

Відпочиваючи в 2001 році на Шацьких озерах, я звернув увагу, що деякі їх назви звучать зовсім не по-слов’янськи. Знаючи, що недалеко від цих місць за моїми даними була прабатьківщина тевтонів, я спробував пояснити місцеві топоніми за допомогою німецької мови. До того я знайшов кілька десятків топонімів, які залишили давні чехи і словаки, але це були досить "недавні" часи, але я не думав, що назви населених пунктів на території України могли б існувати з тих часів, коли тут проживали германці. Але факти вперта річ і я взявся за роботу серйозно. Цілу зиму я вишукував на топографічних картах областей України топоніми, які на вигляд не були українськими. Склавши список, я почав шукати розшифровки топонімів відповідно до місць їх розташування, знаючи, хто населяв їх у передісторичні часи і міг залишити там свої назви. Результатом цієї роботи була невеличка брошура "Сліди прадавнього населення України в топоніміці", видана в 2002 році теж власним коштом.

В наступні роки я періодично доповнював список прадавніх топонімів, випадково знаходячи пояснення незвичайним назвам в процесі правки текстів виданих раніше книжок. Я би міг видати другу книгу про топоніміку України, але не бачу в тому сенсу, бо і перша залишилася непоміченою в науковому світі. Можливо я би ніколи не взявся і за правку текстів, якби я не взявся розміщати їх на своїх сайтах, котрі почав робити англійською, українською і російською мовами. Цим я зайнявся на початку 2000-го року і 15 березня того ж року був запущений перший сайт англійською. Пізніше додалися український і російський варіанти.

Однак через періодичні проблеми на серверах я змінив їх чотири і кожен раз треба було сайти робити практично наново. Тепер їх для гарантії зроблено кілька у різних варіантах, але їх відвідують у переважній більшості любителі. Спроби зацікавити спеціалістів, як завжди, були невдалими. Свого часу я багато використовував даних з проекту"Вавилонська вежа", створений під керівництвом Сергія Старостіна. На цих даних я дослідив тунгусько-маньчжурські, монгольські, сіно-тибетьські і кавказькі мови і побудував графічні моделі спорідненості цих мов в рамках відповідних сімей. Тоді ж я встановив контакт зі Старостиним і він зацікавився моєю моделлю тюркських мов, але коли я обережно повідомив йому, що за моїми даними прабатьківщина тюрків була не у Азії, а у Європі, він перестав відповідати на мої листи.

Після цього я втратив надію зацікавити спеціалістів своїми дослідженнями і не маючи вже наміру когось переконувати, дав їм назву "Альтернативна лінгвістика". Однак мені інколи здається що хтось з авторів щиро зацікавлений у відповіді на якусь проблему і, коли я маю своє пояснення, котре, правда найчастіше виходить за межі індоктринації академічної науки, мені не випадає промовчати і я подаю голос. Інколи маю на нього відгук, але увага зразу звертається на несуттєві дрібнички, які можна відкинути без шкоди до суті відповіді. Натомість ніколи не було випадку, щоб хтось подумав перевірити суть власними фактами.

І що цікаво, коли одні називають мої ідеї "маячнею", інші заявляють, що вони давно відомі. Даю для прикладу уривок відповіді на один з моїх листів:


Посмотрел также вашу статью про ротацизм и у меня создалось ощущение, что с одной стороны, вы воюете с мельницами ("Сложность проблемы усугубляется еще и ложными представлениями об алтайской прародине тюрков и о мнимом генетическом родстве тюркских языков с языками монгольской и тунгусо-маньчжурской групп.") Мейнстримом европейской науки сейчас как раз считается полагать отсутствие родства между тюрками, монголами и тунгусами. А с другой стороны, пропускаете какие-то неудобные факты….

Мысль об особом произношении пратюркского rz так же далеко не нова и высказывалась многократно, в том числе обсуждались возможности палатального произношения, ретрофлексного, придыхательного, а также и в виде звука аналогичного чешскому рж.

Илья Ґрунтов сотрудник отдела урало-алтайских языков Института языкознания РАН


Цей лист ілюструє також моє зауваження про те, що критикуються менш значущі твердження, в той час як концептуальне питання лишається поза увагою. От і пан Ґрунтов дорікає мені, що я проминаю незручні факти і в той же час сам залишає без уваги питання про європейську прабатьківщину тюрків, що саме і є найголовнішою моєю "маячнею". Якщо я "воюю з мельницями", то чому творцями культури шнурової кераміки досі вперто вважаються індоєвропейці, а іраномовність скіфів не підлягає сумніву і публікаціям з подібними твердженнями "нєсть числа"? Звичайно, я маю на увазі офіційну науку, ту котра живе за рахунок платників податків, а не дослідників любителів, які, можливо, мають альтернативні точки зору, але залишаються у безвісті. Також не сприймаються мої аргументи на користь того, що серед племінного союзу алан були англосакси, а коли я розшифровую численну епіграфіку Причорномор'я або реалії скіфських часів, знайдені у свідченнях давніх істориків засобами давньоанглійської мови, то це не переконує спеціалістів, хоча один з них визнав, що, можливо, треба переглянути якісь етимології. Далі думка не йде, а я ж думаю, якщо погодитись, що певна група власних назв може бути розшифрована засобами давньоанглійської мови, то цьому факту треба шукати пояснення, а не чухати в задумі чуба.



Відповідь спеціаліста зі скіфської археології на мій лист з доказами присутності серед населення Східної Європи англосаксів.


Тепер ситуація така, що мої результати можуть бути переконливими лише по прочитанні кількох сотень сторінок моїх текстів, зміст яких пов'язує в логічний ланцюжок окремі явища, котрі самі по собі можуть викликати недовіру, але набирають доказової ваги у своїй сукупності. Спеціалісти ж у своїй більшості займаються відносно вузькими питаннями і тому не беруться за повний перегляд опису досліджень і не зауважують саме цього важливого моменту. Поки цього не зробить якийсь авторитет, розраховувати мені на визнання моєї роботи даремно. Я ж думаю, що у людини в житті є більш важливі питання, ніж переконувати ретроградів та ремісників від науки, для яких вона є лише зручним способом заробляння грошей.

Якщо вже стан української науки такий, що свіже слово не знаходить відгуку, я кілька разів спробував звертатися до іноземних науковців. Інколи вони самі зверталися до мене. Ось приклад одного спілкування:

Dear Colleague, (це відповідь на моє прохання ознайомитися з цією моєю сторінкою)
Thank you so much for sending me the link to your website. I have visited it and read some parts of it. Your ideas are very thought-provoking. For the time being I am so busy that I do not really have a chance to give a detailed response to your alternative statistical approach, but anyway I find it very promising.
I would suggest some serious text revision and additional explanation as to how your approach differs from earlier methods (Korenchy, Starostin, Ringe, etc.). The feasibility of the resulting sketch map of the Nostratic homeland and the postition of the Nostr. daughter branches in the map is likely to receive strong criticism from archaeologists, so that aspect would need a comment as well. I would offer that we write a joint paper which we could publish in Brno, but my problem is time: I have so many deadlines until May. But if you are interested, we could get back to this idea in May (?). With kind regards,

Моя відповідь:

Dear Iren (my name is Valentyn), thank you for a quick and consolatory for me answer. I am very glad that you appreciated the perspective of the proposed method. The efficient of it was checked by me while studying relationship of many languages. Fundamental conclusion about kinship of the Nostratic languages was that the homeland of the Turks was not the Altai but the Middle East. While using this fact subsequent studies have been developed in a logically connected chain of results, which, however, contradict to traditional views, moreover that I am not a graduated. To change such attitude could only be by conclusively proven location of the homeland of the Nostratic language as a basis for the further development of research of the Nostric daughter branches. However, as you rightly pointed out, the location of the homeland of the Nostratic languages ​​undoubtedly will cause criticism of archaeologists. Of course I myself cannot find convincing linguistic evidences therefore I am very pleased by your offer of cooperation. While my researching I used data of V. Illich-Svitych. They also can cause critical of experts, as were collected 50 years ago. At the present time, and in many ways, thanks to your efforts, more convincing data were collected and in significantly more amount too. I have no doubt that they can form the basis for a new model of relationship, which has not to differ from the previously made one. The pattern of relationship manifests itself in the language of statistical data, whereas random facts are chaotic and can not affect the true result. I understand your being busy in the near future, but I hope that in May we will start our fruitful cooperation, the result of which will be positively accepted by linguists. As archaeologists, it seems to me that the supposed homeland of Nostratic people is still poorly understood by them. Perhaps you can tell me what kind of preparatory work would be done by me before May. I wish you much success in your work. With kind regards,

Наступний лист:

Dear Valentyn,
As for preparatory work, I suppose a short survey contrasting your method to earlier attempts would be useful. I can also try and dig up Eva Korenchy's paper which discussed the distribution of lexical isoglosses between Nostratic branches (a very good but neglected paper from 1976?, as far as I can remember). A short critical assessment of the computational model by Don Ringe and coauthors migh also be necessary. I can try and dig up his papers in my computer, if you do not have them. All the best,

Як можна бачити, заповідається непогана співпраця. Але після обміну ще кількома листами Ірен мені більше не відповідає. Так вже було неодноразово, що після першого зацікавлення моєю роботою раптом листування припиняється без пояснення причин. Через деякий час мені написав листа інший науковець з похвалами моїх робіт і теж запропонував співробітництво. Я порадив йому звернутися до пані Ірини (тої, листування з якою я навів вище) і спитати в неї чи варто зі мною спілкуватися. Більше листів від цього науковця я не отримував. Щось подібне було у мене пізніше і з науковцем з Петербургу. Подивимось, що буде далі.