Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Гіпотези / Гипотетичний ностратичний звук RZ

Гипотетичний ностратичний звук RZ


Одним з найбільш загадкових явищ в алтайських мовах (тюркських, монгольських, тунгусо-маньчжурських) є природа фонетичної відповідності r/lš/s/z. У словах однакового значення і подібних фонетично на одній і тій же позиції можуть виступати або звуки r, l, або š, s, z. Наприклад, у багатьох тюркських мовах назва бика звучить як öküz, ögüz, а в чуваській – văkăr.

У відповідності з цим явищем тюркологи розділяють тюркські мови на дві групи і називають ці групи r (l/r)-мовами та z-мовами. Останні інколи називаються стандартними. В групу r-мов із сучасних входить одна чуваська, але припускається, що були також і інші r-мови. Однак навіть серед z-мов нерідко можна бачити, що у семантично близьких одно корінних словах може виступати на тій самій позиції як звук z, так і звук r. Наприклад, спільнотюркському semiz «жирний» відповідає semir- «жиріти, рости». Крім того, в деяких z-мовах можна знайти звук r в тому місці, где в інших стоїть z,: при тур. yasa “закон, статут” існує карач. džoruq «закон», а при каз. узб.tezek, tizak «кизяк» – гаг. ders «те саме». Отож, чіткої закономірності звукових трансформацій в даному питанні нема.

Відомий британський тюрколог, поєднуючи l/r –мови в одну спільну, вказує на її особливості і труднощі її дослідження так:


Наші знання про тюркську l/r–мову настільки фрагментарні та уривчасті, що ліпше не намагатися прослідкувати його історію в деталях, зауваживши лише, що різниця між l/r -тюркським і стандартними мовами первісно була у вимові певних звуків і тільки у меншому ступеню у питаннях структури слова, граматики і словникового складу… (Clauson Gerard, 2002, 44-45).


Припускається, що в пратюркській мові на цій позиції стояв один певний звук, сонорний або фрикативний, який існував в алтайських мовах, а пізніше в частині мов зберігся, а в іншій же частині перейшов в альтернативний. Відповідності r/l ↔ š/s/z в тюркських мовах досить численні. Довгі роки тюркології вели суперечку, який же саме звук був споконвічним – сонорний чи фрикативний. На користь першого і другого припущення говорять або, точніше, трактуються досить переконливі факти. Відповідно до двох позицій вчених розвинулися два напрямки в тюркської фонології – теорія "зетацизму" та теорія "ротацизму". Іноді застосовувався також термін "ротацизм/ламбдаїзм". При цьому одні вчені ротацизмом/ламбдаізмом називали збереження архаїчних r/l, інші ж під цим терміном мали на увазі перехід первинних š, s або z в r/l. Відповідно зетацизмом називалося чи збереження звуків š/s/z або перехід r/l в ці звуки. Таке різне розуміння не сприяло вирішенню проблеми, вона залишається заплутаною. У спеціальній літературі можна знайти прямо протилежні висновки про тенденції розвитку поглядів тюркологів з цього питання. Одні вважають, що стає все більше прихильників ротацизму, інші те ж саме пишуть про число прихильників зетацизма (Пор. Палло Маргіт К., 1985, 87 і Петров Л. П., Єгоров Н.І., 1987, 90).

Серед тюркологів існує поділ усіх тюркських мов на дві групи – група «r-мов» та група «z-мов». До групи r-мов із сучасних входить одна чуваська, але припускається, що були також і інші r-мови. Проте навіть серед z-мов нерідко можна бачити, що у семантично близьких однокореневих словах може виступати на тій самій позиції як звук z, так і звук r. Наприклад, спільнотюркському слову semiz «жирний» відповідає дієслово semir- «жиріти, товстіти, зростати».

Складність проблеми посилюється ще і помилковими уявленнями про алтайську прабатьківщину тюрків і про уявну генетичну спорідненість тюркських мов з мовами монгольської і тунгусо-маньчжурської груп. Виходячи з цих уявлень, саме собою зрозуміло, що всякі відхилення від загально-тюркської норми повинні були бути в певних випадках загальними для чуваської, з одного боку, і монгольських або тунгусо-маньчжурських мов, з іншого. Як відомо, чуваська мова стоїть осібно серед усієї множини тюркських мов і природним було припускати, що якісь його явища повинні зближувати її з монгольською мовою. У пошуках чувасько-монгольських мовних зв'язків тюркології явно перестаралися і за такі нерідко видавали або випадкові збіги, або надумані аналогії. Це відноситься і до проблеми ротацизму-зетацизму. З книги в книгу кочують твердження про велику кількість чувасько-монгольських лексичних відповідностей, що містять звуки r або l в тих місцях, де в переважній більшості тюркських мов стоїть š / s (z).

Однак насправді виявилося, що монгольсько-чуваських відповідностей не так вже й багато. Це визнають і деякі лінгвісти:


Чуваська мова має ряд монгольських слів, які не зустрічаються в інших тюркських мовах. Це перш за все займенники… Решта монгольсько-чуваських відповідностей нечисленна, але достатня для того, щоб довести співіснування прачувашів і монгольських народів у далекому минулому – задовго до монгольських завоювань (Ахметьянов Р.Г., 1978, 119).


Якщо не вважати на займенники, аналіз яких є справою вузьких фахівців, в цитованій роботі наводиться шість-сім чуваських слів, яким знайдені аналоги тільки в монгольській мові, але це не означає, що в інших тюркських мовах їх немає або ніколи не було, чи не було в даввньотюркській мові. Аналогічне явище можна спостерігати і в угорській мові, де є сепаратні угорсько-монгольські лексичні відповідності. З цього приводу відомий угорський лінгвіст Золтан Гомбоц писав:


Те, що в деяких випадках відповідності до угорських словами можна виявити тільки з монгольського .., не має особливого значення, оскільки давньотюркський словниковий фонд відомий нам далеко не в повному вигляді (Гомбоц Золтан, 1985, 29).


З іншого боку, деякі чуваської-монгольські відповідності абсолютно не можуть вважатися древніми, якщо виходити із значення слів («олово», «хустка»). І, як завжди, не виключені випадкові збіги. Подібна упередженість властива багатьом тюркологам і при пошуку чуваської-монгольських фонетичних відповідностей, зокрема відповідностей r/lš/s/z. Нижче наводиться список таких відповідностей, складений на базі даних, узятих в Інтернеті з міжнародного проекту «Вавилонська вежа», створеного під керівництвом С.А. Старостіна. При цьому значення чуваських слів було уточнено в словнику.


Чув. çěrě «кільце», туркм., карач. jüzük, і под. «кільце» – монг. dörü «кільце».

Чув. jěr «слід», пош. тюрк. iz, yz, «слід» – монг. irağa «жолобок, хвилі».

Чув. kěr «осінь», пош. тюрк. küz, güz, «осінь» – монг. qura "дощ".

Чув. var «середина», пош. тюрк. üz, öz «нутрощі» – монг. örü «нутрощі, груди».

Чув. samărt «відгодований», пош. тюрк. semiz жирний – монг. semž’i «нутряний жир».

Чув. šur «болото», пош. тюрк saz «болото» – монг sirağu «земля».

Чув. sěr «цідити», тюрк süz, söz «цідити» – монг. sürči «мжичити».

Чув. takăr «рівний», тюрк tegiz, tekiz «рівній» – монг tegsi «рівний». Відверто кажучи, тут відповідності r/l ↔ š/s/z нема, оскільки чув. takăr відноситься до тюрк. слова того ж значення, але з іншим ступенем вокалізму – taqyr. Для тюрк. tegiz, tekiz є чув. паралель tikěs.

Чув. čěrçi «коліно», тюрк diz, tiz, dize «коліно» – монг. türei «халява».

Чув. tar «утікати», тюрк tas- «утікати» – монг. tergil утікати.

Чув. türě «прямий», пош. тюрк düz «прямий», – монг. töre «правило, закон».

Чув. vărax «повільний», пош. тюрк. uzun, uzaq «довгий» – монг. urtu «довгий».


Як бачимо, список невеликий, та й частина відповідностей може мати суто тюркське походження, а їх монгольські відповідності є просто запозиченнями. Крім того, звертає на себе увагу відсутність у списку монгольських відповідностей древнім тюркським словами з явними ознаками ротацізму-зетацізму, таким як, наприклад, qyz «дівчина» або ögüz «бик». Таким чином не може бути й мови про абсолютну закономірності відповідно чув. і монг. r сучасному тюркському z. Тим не менше, навіть кільком безперечним чуваської-монгольським відповідності все-таки повинно бути дано якесь пояснення. Оскільки, як це випливає з наших досліджень, в доісторичну епоху між древніми чуваші й монголами мовних контактів не було, але, тим не менш, деякі факти загальних фонетичних явищ в наявності, можна зробити припущення про існування в давньотюркській мові специфічних звуків, один з яких міг легко трансформуватися і в r, і в s / z, а інший – в l і š. Явище ротацізму-зетацізму відоме і в деяких індоєвропейських мовах (латинській, германських) і є його ознаки у фінно-угорських. Оскільки формування тюркських мов відбувалося в безпосередній близькості від території поселень індоєвропейців у Східній Європі (Стецюк Валентин, 1998), можна було припустити, що звуковий склад мови тюрків та індоєвропейців мав спільні особливості. Завдяки збереженим давнім текстам фонетика індоєвропейської мови відновлена значно краще, ніж тюркської. Однією з його особливостей є наявність аспірованих bh, dh, gh, th, kh, guh, quh, лабіалізованих gu, qu, tu, pu та інших складних звуків. Крім того, в грецькій мові існували афрікати ks (ξ),ps (ψ), dz (ζ). Вже давно Н.Я. Марр розробив свою теорію про розвиток звуків мови від простих до складних у процесі еволюційного розвитку людини. Однак одночасно зі справедливою критикою деяких його положень була розкритикована і ця теорія. Говорячи про спроби знайти подібність між звуками людини і тварин Гертруд Печ стверджувала:


Прірва між відсталими теперішніми племенами і тваринним світом настільки глибока, що ці спроби могли привести до фантастичних гіпотез, однак ніколи до реальних результатів (Pätsch Gertrud. 1955, 69).


Ця німецька ревна послідовниця мовознавчих вправ Й.В. Сталіна вважала, артикуляція звуків людської мови була "якісно новим моментом" (там же). Що це був за "момент" вона не пояснила, тому це твердження можна вважати голослівним. Подібність звуків людини і тварин виходить з подібності устрою гортані, а тісно пов'язана з природою, первісна людина наслідувала не тільки собі подібним, але і звірям. Найбільш розвинені з них, мавпи звуками висловлюють свої різноманітні почуття, подають сигнали один одному про небезпеку або про наявність їжі. Відповідно, деякі звукові сигнали людини повинні були бути такими ж нечленороздільними, як і звуки, що видаються тваринами. Таке припущення виглядає тим більш логічним, якщо виходити з того, що людина походить від якогось невідомого нам виду приматів, хоча в цілому розмаїтість звуків у людини багатше, ніж у тварин завдяки більш досконалому голосовому апарату. Проте і без поглиблення в це складне питання те ж саме можна стверджувати на підставі факту наявності в багатьох давніх мовах звуків зі складною артикуляцією, які надалі в багатьох мовах проходили процес спрощення.

У нашому випадку ми припускаємо існування в деяких мовах шиплячого вібранту rz, який зберігся тепер в чеській мові (ř) і який існував у польській (rz), де він трансформувалися при вимовлянні у ž або š. залежно від звучності попереднього приголосного. В інших слов'янських мовах йому відповідає звук r. Чи був це споконвічний праслов'янський звук, висхідний ще до індоєвропейської, чи він розвинувся в польській і чеській мовах під впливом субстрату або мов сусідніх етносів, ще належить з'ясувати науці, але в будь-якому випадку в слов'янській мові повинні були існувати два r – або довгий і короткий, або твердий і м'який, або простий і складний. Таким чином, цей факт дозволяє нам більш впевнено припускати можливість існування в давньотюркській мові звуку rz, що вже й було зроблено раніше (Стецюк Валентин, 2000, 29). Але не тільки в слов'янській існувало два звуки r, те ж саме можна сказати і про вірменську мову. При цьому саме довгий вірменський звук відповідає гіпотетичному давньотюркському rz, про що говорить стародавня вірменсько-гагаузька лексична паралель: вірм. antarr "ліс", якому відповідає гаг. andyz "гай, чагарник". Схожі слова для позначення позначення лісу у вірменській і гагаузькій мовах збереглися ще з тих часів, коли протовірмени і огузи (предки гагаузів) заселяли сусідні ареали. Гр. Ачарян у свому етимологічному словнику не розглядає можливості його тюркського походження, вважаючи, що воно походить від індоєвропейського кореня der-, що означає “дерево”, і наводить йому паралель у санскриті – vanatara (Acharrjan Hr. 1971). Однак питання про походження слова в даному випадку не має великого значення, важливою є відповідність довгого вірм. rr тюркському rz.

Можливо також, що звук ř (rz) зберігся в деяких тюркських мовах до нашого часу: при каз. узб. tezek, tizak «кизяк» ми маємо також гаг. ders «те саме». А чув. тирĕс з редукованим ĕ може підтвердити первісну ders. Цей гаданий звук мав глуху пару в приголоснму ĺ (), котрий з часом в різних мовах міг перетворюватись в l, š, ss, s, наприклад, д.-тюрк. слово yĺyq "теплий, гарячий" отримало такі модифікації: тур. ılık, чув. ăšă, узб. issik, в інших мовах також ysyq "те саме".

Існування шиплячого вібранту у фінно-угорських мовах добре підтверджує удмуртська, в якій він трансформувався у ʤ (пор. комі ryt "вечір" – удм. ʤyt "те саме", комі roj "мох" – удм. ʤuj "те саме" та ін.)

Явище ротацізму, заміна фонеми z (s) фонемою r, відоме в латинській мові з IV ст. до н.е., мало місце і в деяких західнонімецьких мовах (В. Г. Егоров, 1971, 25). Деякі фонетичні факти української мови також можуть свідчити на користь існування в ній звуку rz: укр. жерсть – рос. жесть. Це слово запозичене з тюркських мов, у яких воно має значення "мідь, латунь" і має форми jes, zes, zis і т.д. Незрозумілим залишається укр. р, яке нібито виникло під впливом слова шерсть (Фасмер М., 1964; Мельничук О. С., 1982)., але таке тлумачення не є переконливим. Факт запозичення українського слова з якоїсь тюркської мови може дати пояснення наявності в ньому цього звуку, якщо запозичення відбулося за часів, коли в одній з тюркських мов звук rz ще існував. Тобто, тюркську праформу можна виводити як *zerz. Тоді, при існуванні паралелі *zelz, стає можливим пояснити досі незрозумілу етимологію праслов'янського *zelzo "залізо". Українське слово фонетично стоїть ближче всього до пратюрк. *zelz, але неясно, з якої саме тюркської мови відбулося запозичення. У чуваській мовою нічого, крім çěрě "кільце" (з zerze) не знайдено, але це слово семантично стоїть досить далеко.

Є ще одна дуже цікава відповідність, яка підтверджує існування фонеми rz. Латинському cursarius, з якого виводиться поширене у багатьох європейських мовах слово корсар, можна привести такі паралелі: чув. xarsăr "сміливий", карачі., балк. ğursuz "злий", тур. hırsız "злодій" і інші тюркські слова, що походять від давньотюркського *ğurzurz. З тюркських запозичені укр. харциз, харцізяка, але є ще польське harcerz «скаут», яке зберегло до наших днів написання, яке відображає існування тієї фонеми, про яку йде мова. Зазвичай етимологія латинського першоджерела слова корсар пояснюється з лат. curare "бігти», але, безперечно, тюркські слова семантично стоять набагато ближче до одної з назв морських розбійників. Латинське, польське і українське слова були в різний час запозичені у тюрків, а пізніше латинське слово потрапило в багато європейських мов. Наведений приклад цікавий тим, що в ньому є два звуки rz, один з яких перейшов в z, а інший зберіг колишнє звучання.

До цих же словами слід віднести слово. гусар, що походить від угор. huszár «гусар». М. Фасмер бачив в основі угорського слова числівник húsz «двадцять», що абсолютно неможливо з двох причин. По-перше, в угорській мові взагалі немає власного словотворчого суфікса -ar. Якби «гусар» означало спочатку «двадцятий», як вважав М. Фасмер, то тоді б це слово мало форму húszas, а зовсім не huszár. По-друге, у слові húsz голосний довгий, а в слові huszár – короткий, що теж важливо. В етимологічному словнику угорської мови (Zaicz Gábor, 2006) зазначено, що це слово запозичене з сербсько-хорватської, де є існувало слово husarъ "розбійник", яке має відповідник в російськім хусарь "пірат, морський розбійник". Очевидно ці слова походять від співзвучного їм етноніма хазар, також до якого А. Кестлер відносив не тільки слово гусар, але і козак (Кестлер Артур, 2006, 21). У албанській мові є слово kusar «злодій», яке узагальнює всі зроблені припущення. Колись воно мало форму hurzarz, але пізніше обидва первісних звуки rz перейшли в одному випадку в s, а в іншому – в r, тобто зазначений шиплячий вібрант міг навіть в одній мові мати різні трансформації, в залежності від зручності вимови. Беручи все це про увагу, можна інакше подивитися на найменування хозарів харарами Левом Дияконом (Диякон Лев, 1988). Учені вважають це простий опискою, але насправді така рефлексація якраз і викликана праформою harzarz. Непослідовність переходу початкового rz, очевидно, пов'язана з тим, «що тюркські мови часто уникали двох послідовних r» (Ердаль Марсель, 2005, 129). Рона-Таш вважає, що зазначена в джерелах тюркська форма назви хозарів (qazar), «сходить до титулу 'qasar', який походить від імені 'кесар', як і титули 'кайзер' і 'цар'» (Андраш Рона-Таш, 2005, 113). Швидше навпаки, латинський антропонім Caesar походить від тюркського слова.

Отож, чувасько-монгольські збіжності можна пояснити таким чином. Та частина тюрків, яка зі своєї прабатьківщини з часом переселилася в Азію, принесла з собою туди і особливості своєї фонетики. Стародавні предки монголів і тунгусів, запозичивши багато тюркських слів, артикулювали цей звук з самого початку як r, у той час як булгари спростили вимову rz / rs у звичайний r значно пізніше, але однаковий результат заміни складного звуку на більш простий тепер дає підставу говорити про уявні булгаро-монгольські (чувасько-монгольські) зв'язкі, які насправді ніколи не мали місця.

Запропонована гіпотеза може прояснит етимологізацію "темних" слів в різних мовах. Наприклад, мар. презе «теля», яке не має відповідностей в інших финно-угорських мовах, може виходити з праформи сучасного чув. пăру, найбільш близьким до цього марійського слова, але не воно могло бути джерелом запозичення з фонологічних міркувань. Давні марійці запозичили назву теляти в інших тюрків, у яких воно існувало у формі *bürzäv, з котрої розвинулись і чув. пăру, а також туркм. buzav, тур. buzov та інші подібні. Первісно марійське слово повинно було мати форму *perzav.

Складні перетворення старися з тюркським архетипом qyř (qyĺ) "дівчинка" при запозиченні його давньоанглійську. Дослідження показали, що англосакси ще довгий час залишалися поблизу своєї прабатьківщини в Східній Європі після того, як інші германські племена мігрували на захід (див. розділ Англосакси на Україні). Зазначене слово вони запозичили у сусідніх тюркомовних скіфів (булгар), зберігши при цьому довготу тюркського звуку і одночасно об'еднуючи в одному слові його дзвінкий і глухий варіанти (англ. – girl "дівчина, дівчинка"). В більшості тюркських мов звук ř спростився до z і в нихце слово тепер має форму qyz, в той час як в чувасткій він перейшов у r (чув. xĕr "дівчина").

У цілому ж можна сказати, що є досить багато свідчень того, що в ностратичних мовах у давні часи були широко поширені шиплячий вібрант rz і його модифікації, і сліди цих звуків у різних мовах і в різних формах збереглися до цих пір.


Література

Ахметьянов Р.Г. 1978. Сравнительное исследование татарского и чувашского языков. Москва.

Гомбоц Золтан. 1985. Древние булгаро-тюркские заимствования . В сб. Исследования венгерских ученых по чувашскому языку. Чебоксары.

Палло Маргит К. 1985. Hungaro-Tschuwaschica. В сб. Исследования венгерских ученых по чувашскому языку. Чебоксары.

Петров Л.П., Егоров Н.И. 1987. К этимологии чувашских орнитономов. Сб. Чувашский язык: История и этимология. Чебоксары.

Стецюк Валентин. 1998. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Перша книга. Львів – Київ.

Стецюк Валентин. 2000. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Друга книга. Львів – Київ.





Free counter and web stats


Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2373

Модифіковано : 7.11.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.