Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
"Філософські" міркування / Релігія і церква

Релігія і церква


Визнаючи існування надприродного абсолюту, з яким людина має комунікацію, треба виходити з того, що Господь не може залишати без уваги релігійні вірування людини. Кожна релігія є творінням людського духу, виникає після осяяння окремої особистості, коли вона по-своєму розуміє Бога, але Господь не може повністю довірити ідейний сенс релігій людині. Релігія впливає на її діяльність і вона може йти проти задуму Божого. Історія дає нам приклади релігійної практики, яка не сприяє розвитку суспільств і інколи має згубні наслідки. Світ не був задуманий людиною, тому вона не може розбудовувати його на власний розсуд, а має бути помічником Бога. Хоча Господь безумовно вважає на думку людини. Для цього і існує молитва.

Господь крок за кроком підказує людям спосіб спілкування з Ним у міру розвитку їх світосприйняття і готовності формувати більш досконале світорозуміння. Але ці підказки чують не всі, а хто чує, може розуміти їх по-своєму. Це пояснює існування таких релігій, які з точки зору християнина є жорстокими. Такими релігіями були, наприклад, релігії у карфагенян і ацтеків. І їхня нещаслива історична доля склалася так не тому, що це була воля Божа, а тому, що їхні провідники не розуміли голос Божий, а діяли виключно виходячи з власних людських інтересів. Хоча з, другого боку, деякі народи сповідують такі релігії, в яких взагалі категорія Всевишнього Творця відсутня (буддизм, конфуціанство), або богів багато (синтоїзм) але тим не менше ці народи не тільки успішно розвиваються, але і відрізняються великою чисельністю, що може навіть бути показником великого успіху. Хоча саме питання історичного успіху народів складне, тим більше, якщо вірити у християнські догми. Єдине, що здається незаперечним, що більш реальним є розуміння ідей Бога, а не Його суть.

Проте, мало розуміти ідеї Бога, треба ще мати волю і вміння донести Його ідеї до маси. Можливо на це треба мати Божий дар, але і самі люди мають бути готові до сприйняття нових ідей. Як приклад можна навести проповідницьку діяльність апостолів Петра і Павла в Римі. Римляни не були готові зразу сприйняти нову релігію у готовому вигляді, аж поки не ознайомились з іншими східними культами, поширеними у Римській імперії, які дали їм уявлення про бога-спасителя, що сам страждає задля людей (Бодуел Гі, 2000, 52.). В той же час на початках становлення християнства тодішні мислителі намагалося інтерпретувати філософські досягнення античного світу при розробці догматики нової церкви. Ці факти нам показують, що еволюція релігії іде з використанням окремих положень попередніх. І пізніше християнські місіонери намагалися узгодити поганські звичаї з християнськими обрядами. Саме тому Господь толерує різноманіття релігій згідно з Його універсальним принципом поліморфізму, який людство має засвоювати на прикладі природи і використовувати на принципі плюралізму в організації суспільного життя як основу його оптимального розвитку. З рештою, різноманіття релігій обумовлене різницями в етнопсихології різних народів. Це добре показав Гайрих Гайне на прикладі відповідності французького характеру католицизму і лютеранству німецького у своїй роботі "Zur Geschichte der Religion und Philosophie in Deutschland". Але і різноманіття народів існує з Божої волі, за якою існують створені Ним різні раси та їх відмінності.

Таким чином ми приходимо до висновку, що релігії при всьому різноманітті розвиваються і далі мають розвиватися в певному напрямку. Від первісних вірувань (анімізм, тотемізм, фетишизм тощо) через етнонаціональні релігії з характерним для них політеїзмом релігійний світогляд приходить до монотеїзму і нових релігійних форм. Їхнє різноманіття вказує на те, що шляхи пізнання Бога та Його ідей можуть бути різними, але в міру наближення до розуміння Бога екуменічні тенденції мають посилюватися. При цьому в процесі духовного розвитку людини, релігії, які користуються застарілими догмами, втрачають авторитет у людей, тому для вони мають реформуватися в міру пізнання Бога. Але так буває не завжди, тому що кожна релігія впливає на духовне життя людини через особливу практику комунікації з Богом, встановлену спеціальними інституціями, умовою існування яких є збереження впливу на консервативні широкі маси, в той час як нове розуміння Бога відкривається одиницям, яких більшість може не розуміти. Назвемо цю інституцію узагальнено для спрощення викладу церквою, хоча вона може мати зовсім інший характер, ніж християнські церкви. На чолі церков можуть ставати люди, які сповідують застарілі догми і роблять духовну кар'єру тими самими методами, якими користуються світські діячі, у власних інтересах і інтересах церкви як суспільного інституту. Маючи власні інтереси, клірики не завжди можуть вслухатися і почути Голос Божий звернений до них. Тоді церква починає розвиватися у власній традиції всупереч волі Божій, але окремі люди можуть це це відчувати і, прислухаючись до Голосу Божого, отримати Боже одкровення.

Приймаючи риси звичайної суспільної інституції, церква не може запобігти появі серед духовенства людей, які не мають покликання до пастирської діяльності, а керуються лише можливістю потрапити до привілейованого стану. Людей, які відчувають в собі потребу служити Богові так само мало, як і людей, які намагаються знайти істину, реалізуючи свій творчий потенціал в науці чи в мистецтві. Не маючи в собі Божого покликання, такі священики самі порушують релігійні догми, чим викликають недовіру не тільки до самої церкви, але і до релігії в цілому. Так було у 18-му ст. в епоху Просвітництва, хоча поява цього руху пов'язана також і з іншими причинами. Деякі просвітителі, такі як Вольтер, Гольбах, Дідро та інші заперечували існування Бога взагалі, але для пояснення світобудови мусили спиратися на власну філософію сформовану у великій мірі на ідеях конфуціанства, фундаментальим поняттям якого є "жень" – гуманність. Цей приклад показує, людина не може обійтися без хоча б якоїсь релігії і наскільки важливим є їх різноманіття для розвитку думки. І з усього різноманіття вибираються вірування гуманістичного спрямування.

Якби християнство задовольняло духовні потреби широких мас людей Близького Сходу, то іслам би не міг розвинутися у світову релігію. Теологи можуть знайти пояснення цьому факту, але без підтримки Господа цього статися не могло. Очевидно, складні християнські догми не відповідали ментальним здібностям людини того часу і потребували для свого сприйняття більше віри, ніж розуму і уяви. Натомість іслам у своїй простоті сприймався легше і давав можливість спрямувати творчий потенціал людини на культуру і науку, чим можуть бути пояснені успіхи ісламського світу в цих галузях на протязі кількох століть.

Однак в ісламському світі світська і духовна влада були тісно поєднані, халіфи уособлювали в своїй особі одночасно і світську, і духовну влади, і такий стан накладав певні обмеження на можливість реалізації творчого потенціалу мусульман. Тим часом в християнстві для розвитку ментальності визрівали інакші умови і вони виявилися більш плідними. В Європі точилася боротьба між папством і численними світськими правителями і ця боротьба йшла з перемінним успіхом. Це знімало контроль над теологічною думкою і навіть стимулювало її для різнобічного тлумачення складної християнської догматики як в інтересах протиборчих сторін, так і в інтересах самої теології. Справа полегшувалася також тим, що основи для такої роботи вже заклали Отці Церкви ще і 4-5-му ст. Амвросій Медіоланський, Ангустін Блажений, Ієронім Стридонський. В таких умовах в Західній Європі починають працювати П'єр Абеляр (1079 — 1142), Фома Аквинський (1225 – 1274) та інші.

Очевидно, християнство допускало більшу свободу волі, ніж іслам. Коли настав той час, що Церква в Європі перестала задовольняти духовні потреби людей, виникла можливість появи реформаторського руху, який доторкнувся і самої Церкви. Оскільки Господові релігія не є байдужою, то успіх реформаторів не міг би відбутися без Його підтримки. Але і вірні мали би бути готові сприймати нові ідеї. Історія показує, що нові ідеї в науці і мистецтві сприймаються в масах не завжди. Можна думати, деякі ідеї визрівали в головах окремих людей, але не були сприйняті, тому ми можемо не знати про них. Вони могли не бути сприйняті в масах, тому що були хибні. Тим не менше, як показує історичний досвід, певні хибні ідеї, тобто такі, які суперечать волі Господній, сприймаються. Приклади нацизму в Німеччині і комунізму в Росії, які привели до жертви мільйонів людських життів, горю страждань, говорять, що Господь не може протидіяти хибним ідеям, які сприймаються в масах. Тобто вина не тільки Гітлера чи Сталіна в пережитих людством нещастях, але і самих людей, бо люди обирають вождями тих, хто найбільше відповідає їхній масовій свідомості. Через це можуть повстати деякі питання. Чи пов'язана воля людини з волею Бога? А якщо так, то яким чином? Якщо погодитися з формулюванням Гегеля, що "воля людини — це не що інше, як думка людини, що зовнішньо виражається в дії" (Колінгвуд Робін Дж. 1996: 177), то треба спочатку розібратися з природою людських думок. Безумовно, частина з них може бути навіяна Богом, і реалізація саме таких думок буде Божою волею і сама їх наявність свідчить, що Господь хоче мати в людині свого помічника. Багато думок у людини можуть бути викликані природними потребами. Інші ж можуть виникати у розвиток результатів навчання, засвоєного попереднього досвіду, як свого, так і інших людей, або наслідування панівних традицій і звичаїв. Саме здійснення таких думок, серед яких можуть бути хибні, і буде людською волею, яка проявляється тоді, коли не чує голосу Бога, що проявляється в її совісті. Господь може навіювати людині думки, спрямовані на її подальший розвиток і вдосконалення, з чого випливає, якщо в думках нема новизни, то в них не буде і Божої волі. Однак наявність новизни зовсім не означає, що думки навіяні Богом.

В основі масової свідомості людини лежить колективна віра у можливість покращити умови свого життя швидко і простим способом. Люди можуть повірити власним фантазіям і вигаданим поясненням дійсності і тут не обходиться без взаємних гіпнотичних впливів, особливо тоді, коли ясні і виразні ідеї кидаються у натовп самовпевненими людьми. У більшості своїй люди не замислюються над власною психологією і не розуміють, що віра в якусь ідею не означає, що вони вірить і її істинність.

Переконати у хибності сприйнятих ідей може авторитетна інституція, яка проповідує моральні принципи і слідкує за їх дотриманням. Коли церква втрачає свій авторитет через застарілість релігійних догм або коли її позбавляє авторитету світська влада, тоді вона не може протистояти поширенню хибних ідей. Тим більше церква втрачає свій авторитет, коли служителі культу самі порушують проповідувані заповіді. Коли церква не має впливу на маси, виникає можливість появи таких осіб як Сталін і Гітлер, а коли церква перетворюється на служницю світської влади, з'являються особи типу Путіна.

Для збереження стабільності у державі світська влада має підтримувати авторитет церкви, а сама церква має час від часу реформуватися. Звідси випливає, що держава і церква не можуть бути відділені, вони мають активно між собою співпрацювати. Більше того, ідеальною формою правління мав би стати Regimentum mixtum (мішане правління).





Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 450

Модифіковано : 21.06.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.