Етнічність найдавнішого населення Кавказу
У пошуках притулку в холодну пору року палеолітична людина освоювала печерні житла на Кавказі значно раніше, ніж в сусідніх районах Близького Сходу. Кавказ займає одне з перших місць (а можливо і перше) за кількістю стоянок давньокам'яної людини (Любин В.П. 1998, 49). Інтенсивне заселення Кавказу відбувалося в ашельський час (ранній палеоліт), хоча є археологічні знахідки і ще більш раннього шельського часу. До кінця ашельського періоду людина вже заселила територію сучасної Вірменії, Грузії, Азербайджану та Північного Кавказу(стоянки в Азихській печері, Дманісі, Кударо, Цона, Мурадово, Карахачі та ін.)
Ліворуч: Азихська печера в Азербайджані, місце поселення людей преандертальського типу. Фото з Вікіпедії.
Очевидно, цей великий регіон з того часу був заселений постійно, і ми припустили, що у верхньому палеоліті тут поселилися люди монголоїдної антропологічної раси. Підстави для такого припущення з'явилися в результаті дослідження родинних відносин сино–тибетських мов .
Люди європеоїдного типу заселили Кавказ і Закавказзя в часи мезоліту і розвинули тут свої власні неолітичні культури. Питання про населення Закавказзя, яке говорило мовами ностратичної макросім'ї, розглядається окремо, тут же ми подаємо тільки мапу розселення носіїв ностратичних мов (див. нижче) і далі спробуємо з'ясувати можливість присутності на Кавказі стародавнього населення іншої мовної належності. При цьому ключовим є питання, чи є якась частина сучасного населення цієї території автохтонними жителями.
Поставивши собі це питанням , спробуємо дослідити мови сучасних народів Північного Кавказу графоаналітичним методом. Нині тут проживають носії нахських, дагестанських, абхазо-адигських і тюркських мов. Як це буде показано далі, балкарці, карачаївці, кумики і ногайці є населенням прийшлим. Тому нам слід встановити родинні зв'язки нахських, дагестанських і абхазо-адигських мов і за допомогою графічних моделей цих мов спробувати знайти прабатьківщину їх носіїв.
Багато лінгвістів об'єднують абхазько-адизькі і нахсько-дагестанські мови в одну північно-кавказьку сім'ю, яка іноді називається просто кавказькою. Південно-кавказькими мовами можна назвати мови картвельської групи, що належать до ностратичної макросем'ї. Відношення абхазько–адизьких і нахсько-дагестанських мов до якоїсь макросім'ї ще не визначено. Оскільки їх носії з найдавніших часів проживають на Кавказі в тісному сусідстві з носіями мов картвельської групи, можна припустити, що ці мови також відносяться до ностратичних. На користь такого припущення говорять численні індоєвропейсько-північнокавказькі ізоглоси (Старостин С.А. 2007, 312-358).
Лексичні дані про північно-кавказькі мови були зібрані в таблиці групою вчених під керівництвом Сергія Старостіна в проекті The Tower of Babel. Дані, взяті з таблиць були використані для дослідження цих мов графоаналітичним методом, але побудувати для них загальну модель спорідненості не вдалося. Проте окремі моделі абхазько–адизьких і нахсько–дагестанських мов були побудовані успішно. І це дозволяє висунути наступну робочу гіпотезу.
Ймовірно обидві групи мов походять від одного спільного предка, який С. Старостін називав прапівнічнокавказькою мовою (ППК). На доказ її існування він нададав фонетичні і лексичні відповідності між нахсько-дагестанськими і абхазо-адизькими мовами (Старостин С.А. 2007, 290-305). ППК була розділена на два діалекти вже на ранній стадії розвитку. Коли носії цих діалектів мігрували в різних напрямках, на нових місцях проживання сформувалися пранахсько-дагестанська (ПНД) і праабхазо-адизька (ПАА) мови, які з часом також пройшли процес членування. Прабатьківщина носіїв ППК мала бути розташована десь недалеко між сучасними місцями проживання, тобто на Кавказі. Тут є тільки один вільний ареал, який не був заселений носіями якої-небудь ностратичної мови, а саме долина Кури в сучасному Азербайджані (див. карту вище). Мова місцевого населення також могла належати до ностратичної макро-сім'ї.
Мал. 9. Лінгвістична карта Кавказу приблизно на період VII-V тис. до н.е.
Носії ПАА поселилися на території сучасної Абхазії, а носії ПНД – у Дагестані і, очевидно, на широкій рівнині Північного Кавказу. Пізніше останні стали творцями так званої майкопської культури, котра існувала у Передкавказзі до кінця 3-го тис. до н.е. Це населення умовно далі будемо називати майкопцями
Абхазо-адизькі мови
Абхазо-адизькі мови репрезентовані тепер живими мовами абхазькою, абазинською, адигейською, кабардино-черкеською і мертвою убихською, про яку, однак, залишилися задокументовані свідоцтва. При цьому кабардино-черкеська і адигейська настільки близькі, що можна припускати їх спільне походження зі спільної прамови. Менш впевнено можна говорити про спільну прамову абхазької і абазінської. Проте, для побудови графічної моделі спорідненості були прийняті дані Сергія Старостіна, представлені для усіх зазначеними вище п'яти абхазо-адигських мов.
За цими даними схема спорідненосты будується дуже легко, вона показана на малюнку 10.
Мал. 10. Графічна модель спорідненості абхазо-адизьких мов.
Здогадно місце для отриманої схеми на карті слід шукати десь поблизу сучасних поселень абхазо-адизьких народів, проте невелика кількість мов цієї групи не дозволяє точно локалізовати їх доісторичну прабатьківщину. Крім того, в районі її можливого розташування не знаходиться місця для ареалу кабардино-черкеської прамови. Очевидно кабардино-черкеська і адигейська, дійсно, мали спільного окремого генетичного предка. При такому припущенні схема може бути співвіднесена з територією Західного Кавказу, де на узбережжі Чорного моря можна виділити чотири досить виражені географічні ареали. При цьому предки адигейців, кабардинців і черкесів, яких назвемо умовним ім'ям адиге, повинні були проживати в ареалі між річками Мзимта і Бзиб, а предки убихів – між річками Мзимта і Шахе.
Така локалізація графічної моделі (див. мапу на малюнку 11) дозволяє стверджувати, що на місцях свого первісного поселення між річками Бзиб і Кяласур залишились абхазці, дещо розширивши до теперішнього часу свою споконвічну територію за річки Бзибь і Кодорі.
Мал. 11. Ареали формування абхазо-адизьих мов в західій частині Кавказу.
Наявність ареалу між річками Кяласур і Кодорі, який відповідає моделі спорідненості, дає підставу стверджувати, що абазінська мова розвинулася саме там, по сусідству з ареалом абхазької і це зумовили особливу близькість цих мов. Абазинці є предками історичних абазгів (абасків), країна яких розташовувалася приблизно в цих же місцях.
Нахсько-дагестанські мови
До складу нахсько-дагестанських мов входять лакська і даргинська (даргва) мови, а також такі групи мов: нахська (вейнахська), дідойська (цезі), аваро-андійська, лезгинська.
Очевидно, на території Дагестану на основі ПНД спочатку сформувалося шість первісних мов, тобто кожна з чотирьох груп мов мала свою окрему прамову, які будемо називати нахська, цезі, аваро-андійська і лезгінська. Побудована на матеріалах Tower of Babel графічна модель спорідненості нахсько-дагестанських мов має вигляд, показаний на малюнку 12.
Мал. 12. Графічна модель спорідненості нахсько-дагестанських мов.
Отримана схема непогано розміщується в долинах гірської країни Дагестану. Границями між ареалами є гірські пасма (див. карту на малюнку 13)
Мал. 13. Ареали формування нахсько-дагестанських мов.
Густа мережа гірських хребтів Дагестану, хоча і утворювала достатньо велику кількість ізольованих етноформуючих ареалів, тим не менше залишала населенню можливість міграції через доступні перевали. Зрозуміло, що необхідність міграцій виникла зі зростанням чисельності населення. В результаті сталося невелике розселення носіїв нахсько-дагестанських мов вздовж пасма Великого Кавказа (напрямки розселення показані на карті стрілками), і на нових місцях поселень деякі мови розчленувалися знову.
Мови, які розвинулися з первісної нахської мови.
З нахської прамови розвинулися сучасні чеченська, інгуська, бацбійська і кистинська. Вона сформувалася у великому ареалі, обмеженому Головним Кавказьким, Богоським і Сніговим хребтами. Тепер ця місцевість частково знаходиться в межах території Грузії, сучасна границя якої з Росією розділяє ареал на дві частини. Західну частину ареалу утворюють долини річок Пирікетельська Алазані і Тушетська Алазані, які зливаються у Андійське Койсу. Східна частина ареалу розташована в долині його притоки Метлюди. Очевидно, предки чеченців і інгушів полишили свою прабатьківщину під тиском аваро-андійських племен, які прийшли через Цунтинський перевал (2464 м над рівнем моря) з долини річки Аварське Койсу. Пройшовши через прохід між горою Велике Борбало на Головному Кавказькому хребті і хребтом Нукатль нахські племена вийшли у верхів'я річки Аргун і спустившись нею до злиття з Шароаргуном, заселили долини обох річок. В цих долинах остаточно і сформувалися чеченська та інгуська мови. Бацбійська і кистинська мови розвинулися у західній частині ареалу під впливом грузинської.
Мал. 14. Ареали формування нахських і дагестанських мов.
Визначення ареалів дагестанських мов показаних на мапі вище було проведено за допомогою графічних моделей (див. рис. 15, 16, 17 нижче).
Мови, які розвинулися з первісної аваро-андійської мови
Мал. 15. Ліворуч: Графічна модель спорідненості аваро-андійських мов. Праворуч: Територія формування аваро-андійських мов на сучасній мапі.
Порівняння моделі і території формування аваро-андійських мов підтверджує достовірність моделі і локалізації її в долині Аварське Койсу. Мова багвала сформувалася у західній частині того ареалу, де раніше виникла первісна нахська мова, тобто на території, яка тепер належить Грузії. Тепер носії мови багвала (інакше багулали) в жодному з районів Дагестана не утворюють більшості і проживають у місцевості, що як раз примикає до їхньої історичної батьківщини, в Цумадинському районі Дагестану. Очевидно, їх основна маса була асимільована грузинами.
Мова чамвала сформувалася в ареалі по обидва береги річки Аварське Койсу, обмеженого з півночі Сніговим хребтом з головною вершиною Диклосмта, на сході – горою Аддала-Шухгельмеэр. Як раз тут розташований Цумадинський район Дагестану, де сконцентрована основна маса народності чамвала, яка складає тут складає відносну більшість населення (40%).
Носії мови тінді (тіндали) зеселяють той самий Цумадинський район, складаючи 15 % населення. Це північніше своєї прабатьківщини, яка знаходиться у Цунтинському районі, де абсолютну більшість складають носії мов, які належать до групи цезі (дідойці, бежитинці, гунзибці, гинухці).
Ареал формування ахвахської мови ми визначили в тому місці, де тепер знаходиться Бежитська дільниця Дагестану з незначною кількістю населення. (менше 10-ти тисяч). Крім бежитинців тут же проживають гунзібці і дідойці. Натомість ахвахці, теж в незначній кількості (сім тисяч) населяють тепер Ахвахський район, де відносну більшість складають каратинці, ареал формування мови яких як раз розташований у цьому районі. Оскільки в ахвахці живуть також в одному з сіл Азербайджану, то можна припускати, що вони залишили свою прабатьківщину, мігруючи як на північ і на південь.
Ареали формування ботліхської і андійської мови в загальних рисах визначені правильно. В теперішньому часі носії цих мов проживають у Ботліхському районі, який частково відповідає ареалу ботліхської мови, в той час як ареал андійської мови визначено південніше і чіткої границі між цими ареалами нема.
В тому ареалі, в якому сталося формування аварської мови, що знаходиться в Тляратинському районі Дагестану, аварці складають тепер абсолютну більшість населення (99, 07%).
Мови, які розвинулися з первісної дідойської (цезі) мови
Мал. 16. Графічна модель спорідненості дідойських мов (цезі).
Достовірність визначення ареалів формування мов дідойської групи перевірити неможливо, бо абсолютна більшість населення Шамільського, Чародинського, Гунібського, Хунзахського, Гергебільського, Унцукульського, Гумбетівського і Кизилюртівського районів зачисляє себе також до аварців.
В цей же час більшість носіїв дідойських мов в незначній кількості проживає значно південніше від тої території, яка була визначена їхньою прабатьківщиною. Проте поблизу старих місць поселень у Хасавюртівському, Кизилюртівському, Кизлярському районах лишилось по кілька сіл, в яких проживають люди, які говорять мовами цезі, хварши та інхокварі. Можна припускати, що в якийсь час частина дідойців, бежитинців, гунзібців та гинухців мігрувала на південь через нашестя нових прибульців, в той час як носії мов хварши та інхокварі лишилися на місці.
Праворуч:Гунібське плато. Фото Андрія Шликова.
Рухаючись вверх по долині Андійського Койсу переселенці не могли знайти собі місця серед аваро-андійців, аж поки не дійшли у верхів'я Метлуди і поселилися на території, яка тепер входить у Цунтинський та Цумадинський райони і Бежитинську ділянку Дагестану. Тут вони живуть розсіяно окремими групами в перемішку одні з одними та аварцями, зберігаючи рідні мови. Прибульцями, які змусили пуститися у мандри дідойців, бежитинців, гунзібців та гинухців очевидно були племена кипчаків, нащадками яких є сучасні кумики. Цю гіпотезу підтверджує місцева топоніміка, зокрема назви річок, що мають у своїй назві елемент Койсу, явно тюркського походження (quj, qoj "лити, литися, текти", su "вода"). З часом міг початися зворотній рух населення, бо ні в басейнах Андійського і Аварського Койсу, ні в басейні Каракойсу тюрків в теперішньому часі нема. Тепер тут проживають аварці.
Лакська і даргинська мови.
Під тиском аваро-андійців носії лакської мови полишили свою прабатьківщину у верхів’ї Джурмута і перейшли в долину Каракойсу та його приток. Тут вони проживають і досі в Лакському і Кулинському районах Дагестану, зберігаючи свою єдину мову. Предки даргінців заселяли місцевість у пониззях річок, які течуть до Каспійського моря. Тут нема особливих географічних перешкод, тому мова даргва не пройшла процес членування. Її носії розселилися на широкому просторі очевидно до річки Сулак. Згадані вже кипчаки, прийшовши у Передкавказзя, просунулися до Каспійского моря південніше від гирла Терека і зайняла частину території даргінців у степовій частині у передгір’ях та вздовж моря. Свідченням цьому є сучасні поселення кумиків.
Лезгинські мови
Рис. 17. Графічна модель спорідненості лезгинських мов.
Витіснені з долини Каракойсу лакцями, предки носіїв лезгинських мов перейшли у верхів’я річок Самур і Хунніх. Сучасні поселення народів цієї групи відповідають моделі споріденості їхніх мов лише частково. Відповідно до схеми рутульці і цахури проживають в Рутульському районі Дагестану, лезгинці – в Ахтинському, Магарамкентському і Курахському районах, агули – в Агульському, табасарани – в Хивському. Абсолютно не відповідають схемі місця поселень малочисельних народів. Так, представники народу арчі разом з аварцями проживають у Чародинському районі Дагестану, народи будух і криз заселяють кілька сіл в Азербайджані, а удинці проживають в різних місцях в Азербайджані, Грузії, Дагестані, навіть в Казахстані.
С. Старостин включил хиналугский язык в лезгинскую ветвь дагестанских языков, но по данным последних исследований он он представляет собой отдельную веетвь. Небольшое количество носителей этого языка проживают в Азербайджане (Климов Г.А., Халилов М.Ш. 2003, 13)
Проведене порівняння карт ареалів формування нахсько-дагестанських мов із сучасними місцями поселень їх відповідних носіїв показало, що вони дійсно формувалися на території Дагестану і ми бачимо, що споріднені абхазо-адизькі і нахсько-дагестанські мови проходили процес членування на достатньо великій відстані одні від одних, тобто ці території вони заселяють історично довгий час. Очевидно, як ми і припустили, в глибокій давнині дві групи носіїв спільної північнокавказької мови розселилися зі спільної прабатьківщини по різних напрямках, а саме – предки абхазо-адигейців мігрували в напрямку до Чорного моря північніше поселень картвелів, а предки вейнахів та дагестанців поселились в гірській країні Дагестану.
Ліворуч: Населення Кавказу в скифські часи
Дослідження дозволяють також зробити висновок, що аж до наших днів найдавніше населення Кавказу, за винятком майкопців, залишалося на місцях свого проживання або ж поблизу них. Тут давня картвельська прамова пройшла процес свого членування на окремі діалекти, з яких пізніше розвинулися сучасні грузинська, мегрельська(мінгрельська), лазька і сванська мови. Однак час від часу на Кавказ прибували нові поселенці. На межі 3-го і 2-го тис до н.е. Північний Кавказ заселили тюркські племена (предки сучасних турків, кумиків, карачаївців і балкарців, туркменів і гагаузів) а пізніше в Закавказзі оселилися вірмени та іранське плем'я мидян, до яких приєдналися пізніше інші іранці: талиші , гілянці, белуджі, мазендаранци. Відомі з історії албани і каспії, які населяли Закавказзя в скіфські часи, очевидно, належали до тієї частини носіїв гіпотетичної північнокавказької мови, які залишилася на своїй історичній прабатьківщині. Згадувані в історичних документах колхи були предками сучасних мегрелів і лазів.
