Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна діяльність / Екологічні есеї / Філософські ремінісценції з експедиції "Дністер"

Філософські ремінісценції з експедиції "Дністер"


Опубліковано в українському екологічному віснику "Ойкумена". Ч. 1-2. 1995 р. .


Після відомої аварії на Стебниківському калійному комбінаті у 1983 році, коли у Дністер ринули тисячі тон солоної ропи і погубили все живе, в Придністров’ї зародилася оригінальна форма громадського природоохоронного руху – екологічні експедиції Дністром. Їхніми організаторами були ентузіасти-природоохоронці з Тернополя, Одеси, Львова, Чернівців, а, можливо, і з інших міст. Був час, коли їх під свою опіку брали ЦК комсомолу України і Молдови, і тоді ціле літо на Дністрі тривав парад екологічних мітингів, природоохоронних акцій, фольклорних свят та урочистих зустрічей на кордонах областей та республік з неодмінним хлібом –сіллю. Попри всю штучність і зовсім непотрібну помпезність ця масова довготривала акція давала значні практичні результати хоча б в тому, що в кожному місті перед приходом експедиції місцева влада нарешті звертала увагу на стан берегів і чистоту вод Дністра і наводила відносний порядок на підлеглій прибережній території. Давали користь ці експедиції і самому природоохоронному рухові. Пасивні любителі природи перетворювалися на активних її захисників. Поступово визрівала думка про необхідність підвищення фахового рівня експедиції, бо ставало зрозумілим, що загальні гасла не дають конкретної відповіді на найпростіші запитання: та що ж, власне, треба рятувати на Дністрі? Де ж все-таки зачаїлася найбільша небезпека для річки? В якому місці слід у першу чергу сконцентрувати свої зусилля захисникам Дністра? Щоб відповісти на ці питання треба проводити багаторічний екологічний моніторинг не тільки самого Дністра, а всього його басейну. Ця робота під силу тільки достатньо потужній екологічній інституції, однак оскільки такої в нашій державі ще нема, це завдання почали перебирати на себе громадські екологічні організації. От і експедиція Товариства Лева зі Львова «Дністер», яка щорічно працює з 1988 року, взяла на себе громадський обов’язок проводити екологічний моніторинг Дністра від його витоків до кордону з Молдовою. До програми роботи експедиції входить проведення гідрохімічних та гідробіологічних аналізів води, гідрологічні виміри, складання екологічної карти Наддністрянщини, облік гнізд лелек у прибережних селах та деякі інші екологічні дослідження і спостереження.

Власне, спостереження, і не тільки за станом річки, а більше за ставленням людини до природи дають найбільше матеріалів для роздумів. Інколи ці роздуми набувають навіть філософічного забарвлення, що зрештою, у стосунках людини з природою стає цілком закономірним. Досвід роботи в експедиції «Дністер» дозволяє дійти висновку, що ставлення людини до навколишнього середовища є похідною від її загальної культури. Ясно, що людина низької культури смітитиме не тільки в місті чи в селі, але і в лісі чи на березі річки. Але що ж таке культура взагалі? Скільки визначень існує, напевно не знає ніхто, тим більше, що їхня кількість невпинно зростає. Останнім же часом можна зауважити намагання розглядати загальну культуру як діяльність людини, спрямовану на зменшення ентропії в навколишньому середовищі. поняття ентропії як функції стану широко вживається у фізиці, хімії, теорії інформації і характеризує, якщо висловлюватися простіше, ступінь безладдя і хаосу у системі. Події або процеси, полишені самі на себе, завжди розвиваються в напрямку збільшення ентропії. або від поганого до гіршого, як зазначено в одному із жартівливих законів Мерфі.

Цікава ідея застосування поняття ентропії до сфери культури може виявитися плідною і перспективною, зокрема, для організації стосунків людини з природою, в якій ентропія, як відомо, постійно зростає. Про цю можливість говорилося в одній з доповідей на представницькій Львівській конференції з питань соціальної екології ще 1986 року. Автор доповіді розглядав людське суспільство як високоорганізовану структуру, в якій рівень організації постійно зростає завдяки цілеспрямованій діяльності людини, хоча, в наслідок цього, зростає і потік антропогенної ентропії. Отже, людина одночасно і збільшує, і зменшує ентропію навколишнього середовища, але в цілому вона (ентропія) все одно зростає, і людина може лише дещо сповільнити цей процес. Якщо розглядати екологічний стан в нашій новонародженій державі з такої точки зору, то тоді треба визнати, що ми успадкували від поваленої імперії дуже низьку екологічну культуру. Замість того, щоб відходи промислового виробництва концентрувати для подальшого використання в якості сировини чи палива, ми намагаємося розпорошувати їх в повітрі або у воді, збільшуючи тим самим хаос у природі. Інколи таке розпорошення стає особливо небезпечним, хоча може статися і не з нашої волі, як це було, наприклад, у випадку з Чорнобильською АЕС. Такий стан речей обумовлений традиційним утилітарним ставленням до природи як до невичерпного джерела, котре має властивість самовідновлюватися і самоочищуватись. Однак рівень антропогенного впливу досяг такого рівня, що вона вже не встигає само очищуватися, і шкідливі для людини речовини нагромаджуються у воді. повітрі, ґрунті. Та і процес того самоочищення інколи просто ілюзорний, бо шкідливі речовини лише переносяться з одного місця на інше, подібно до того, як мінералізовані води річок роблять воду в морі ще більш солоною. Навіть Дністер, який має подиву гідну здатність до самоочищення, не може зменшити загальну мінералізацію своїх вод, яка при впадінні в Чорне море досягає критичної санітарної межі. Процес нагромадження шкідливих речовин у воді річок, у повітрі не можна зупинити, якщо сам принцип знешкодження відходів життєдіяльності людини на всі рівнях суспільного виробництва не буде змінений. А наше суспільство до таких змін ще не готове.

Крім об’єктивних причин: економічних, соціальних та ін. – на перешкоді цьому стоїть і низька загальна культура, і утриманська психологія людей, вихованих у тоталітарному суспільстві. позбавлених прав на приватну власність і разом з тим відчуття відповідальності за себе і за свою діяльність чи бездіяльність. характерним щодо цього є лист одного сільського хлопчика до керівництва експедиції «Дністер», у яким висловлює своє розчарування діяльності експедиції, бо в селі нічого не змінилося відколи вона там працювала. Дитині, на відміну від дорослих, болить душа, що за село ніхто не дбає, що люди скидають у Дністер сміття, трупи свійських тварин, але вона сподівається, що прийде хтось і враз змінить ставлення людей до села і річки штрафами або іншими репресивними заходами. Після того, як хлопцеві написали, щоб він організував у школі за допомогою вчительки екологічний гурток, більше листів від нього не надходило: він, певно, розчарувався в експедиції ще більше. Можна пробачити дитині, коли вона чекає, що хтось прийде і наведе лад у селі. Але, на жаль, таку саму дитячу психологію мають і дорослі. У самій експедиції часто доводиться чути дорікання на її адресу: мовляв, після кількарічної роботи в екологічному стані Дністер нічого не змінилось. І що показово – певна частина учасників експедиції вважала ці дорікання справедливими і сприймала близько до серця, замість того, щоб пояснювати людям, що і вони самі мусять змінювати своє ставлення до річки. бо в її поганому стані винні всі ми, і тому не мусимо чекати на чиюсь допомогу. а братися до роботи самим. Однак підґрунтя для вирішення екологічних проблем не лежить виключно в психологічній сфері. фактично ми можемо говорити про наявне аморальне ставлення людини до природи, хоч традиційно моральність у нашій свідомості обмежується областю внутрішньосоціальних взаємин, у якій вона має свій регулятивний вплив. Однак людина є невід’ємною складовою природи, отже, етика між людських взаємин має поширюватись і на стосунки людини з природою взагалі. Моральність часто пов’язується з релігійністю. Та справа в тім, що навіть у самій християнській релігії стосунки між людиною і природою призначено небагато місця. Тому і не дивно, що серед глибоко релігійного населення Галичини не засуджується так, як би хотілося, недбальство у ставленні до природи.

Ставлення людини до природи виробляється на протязі багатьох віків і може бути означене як прагматично-утилітарне. А це ставлення, загалом, не змінюється навіть за нинішніх змін у довкіллі. Очевидно, у новій екологічній ситуації мусить відбутися певна переоцінка моральних цінностей. Бід безплідного моралізування з приводу нашого загального екологічного безкультур’я треба перейти до формування за допомогою церкви, школи, преси нового розуміння морально-етичних норм, розширюючи сферу їхньої дії від регулювання суто між людських стосунків безвідносно до середовища, в якому люди перебувають. до регулювання тих стосунків з урахуванням середовища, природного і культурного. Треба формувати новий стиль поведінки людей, особливо серед людей керівної ланки. Стиль, як і мода, панує, тому він може поширитися дуже швидко, аби він тільки вважався престижним. І формування нового морально-етичного стереотипу поведінки людей є в інтересах нашої молодої держави, і тому держава мусила б підтримувати позитивні зміни у ставленні людей, особливо молоді, до природи. Мова йде про підтримку не тих рухів «зелених», котрі, маючи ту саму утриманську психологію. обрали основною формою своєї діяльності мітинговий тиск на уряд, влади і т.д. Вони самі собі дадуть раду. підтримувати треба тих. хто намагається робити конкретну справу. навіть і без огляду на результати тієї ініціативної роботи, а просто як заохочення до позитивних змін у психології людей. Але ж інтереси держави в питанні охорони природи захищають конкретні люди, точніше, чиновники старого штибу, з усіма вадами, притаманними чиновникам бюрократичної системи. Підтримка низового ініціативного руху виходить за межі їхніх службових обов’язків та особистих інтересів, особливо, коли постає питання про співпрацю різних територіальних відомств, спеціалізованих установ та громадських організацій. Стара тоталітарна імперія безповоротно відійшла у минуле. Але з розвалом єдиної керівної сили у державі для об’єднання суспільства на захист природи залишаються тільки моральні фактори – висока свідомість, почуття відповідальності та обов’язку. Без цих якостей в людях на ключових посадах нам не тільки не вирішити екологічних проблем, але і не побудувати високоорганізоване суспільство, суспільство високої культури. Де невисока моральність, там і невисока культура, де невисока культура, там гірше середовище. І навпаки – де вища моральність, там вища культура, де вища культура, там вища якість довкілля. Можливі і інші комбінації. Але з тих самих елементів.






Free counter and web stats


Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1336

Модифіковано : 31.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.