Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Історія: Продукт передісторії.



Спроби передбачення майбутнє не припиняються досі, хоча тепер вони подаються як "наукове прогнозування", в якому нема місця ідеям і задуму Божому. Прикладом "теоретичного обґрунтування" неминучого майбутнього людства було атеїстичне вчення Маркса-Енгельса, яке під тиском обставин модернізувалося іншими теоретиками. Правда вони добре розуміли, що сучасність – це продукт історії і вважали, що передбачити майбутнє наука може на підставі досвідів минулого. Тому історія була предметом ретельного, хоча і упередженого вивчення. Однак не маючи можливості заглянути минуле глибоко, вчені задовольняються відомостями історичними і успіх західної цивілізації деякі з них бачать в раціоналістичному світогляді, сформованому під впливом християнства і античної демократії:


Класичний раціоналізм дозволив знайти правильну, розумну рівновагу між свободою античності і християнською мораллю (Воин А.М. 2016, 41).


Торжество класичного раціоналізму призвело до небувалого в історії людства науково-технічного прогресу. В даний час раціоналістичний світогляд переживає кризу і тягне за собою кризу системну (там же, 42). Якщо характеризувати раціоналізм як класичний, то слід вважати його також історичним. При такому розумінні роль передісторії виноситься за дужки.

Історичні події формують сучасність двояким способом. З одного боку, їх ланцюжок обумовлюється об'єктивним причинно-наслідковим зв'язком. А з другого, наше суб'єктивне уявлення про минуле впливає як на імператив актуальної поведінки окремих людей, так і на політику цілих держав і тим самим бере участь у формуванні сучасності. Уяву про наше минуле формують історики, яких умовно назвемо спостерігачами. З квантової механіки відомо, що спостереження за фізичним процесом спотворює його перебіг. Так само і спостерігач-історик спотворює картину нашого минулого, правда, іноді свідомо. І картина, їм зображена, сприймається людьми як дійсна. Правда, істориків багато, вони можуть малювати різні картини, але для керівництва до дії беруться ті з них, які більше відповідають політичним або іншим цілям. На відміну від історії, передісторія людства може бути відновлена тільки на підставі аналізу реальних фактів із повною відсутністю суб'єктивних спостерігачів і це робить аналіз більш надійним.

В основі будь-якого знання лежить віра, більш того, як вказував папа Іван Павло ІІ, саме віра спонукає розум знаходити істину, долаючи всілякі перешкоди. Однак, як зауважив Френсіс Бекон ще 400 років тому, людина схильна вірити тому, що їй подобається, в той час як істина не завжди може бути їй цікавою чи корисною. Особливо це стосується питань про походження народів та їх ранньої історії. Міфічна історіографія може більше задовольняти людину, ніж незвичайні і невизнані результати, які суперечать традиційним уявленням. Однак при помилковому уявленні про передісторію народів причинно-наслідковий зв’язок між доісторичними та історичними подіями може бути тільки надуманим і наукова цінність його буде дорівнювати нулю, а політика держав, заснована на помилкових уявленнях, приводила і може призводити в майбутньому до катастрофічних наслідків. Характерним прикладом може бути політика нацистської Німеччини, заснована на ідеї переваги так званої арійської раси, незважаючи на те, що такий раси не існує взагалі, хоча в історії відомі народи, яких зараховують до арійських, але до них німці мають вельми віддалене відношення. Як завжди, історія навчила далеко не всіх і міф про аріїв-оріїв досі будить уяву людей, шукає велич своїх народів в туманному минулому. Саме на таких міфах базувались різні види фашизму:


Уявлення про минулу славу і теперішній занепад було звичайним елементом фашистської риторики . Більшість диктаторів стверджували, що ними керує прагнення відновити історичну роль своєї нації, її втрачену гордість і гідність (Eley G. 1988. Цитується за Геффернен Майкл. 2011, 219).


У протилежність фальшивим ідеям, достовірні дані про передісторію якогось народу можуть бути доброю посилкою для подальших умовиводів. Достовірними даними для нас можуть бути результати досліджень, отримані за допомогою згаданого вище графоаналітичного метода, які дозволяють знаходити первісні місця поселень давніх народів і визначати етнічність археологічних культур, а за ними і особливості духовного світу їх творців. А як найдавніші слова закладають основи мови і істотно впливають на її подальший розвиток, так і духовна культура давніх народів є тим ґрунтом, на якому розвиваються етнопсихологічні риси, національний характер, ментальність, світогляд їх нащадків як першооснова їх історичної долі. Спробуємо продемонструвати на прикладі європейців, чому їхня передісторія визначила їх виняткову роль в подіях другого тисячоліття. Макс Вебер, порівнюючи розвиток науки, культури і народного господарства в різних частинах світу, стверджує, що в Європі в цих сферах діяльності людини розвинулися явища, які отримали універсальне значення (Weber Max. 1950, 13-31). Поставивши собі питання чому, наприклад, в Китаї або Індії не стали на характерний для Заходу шлях раціоналізації ні наука, ні мистецтво, ні держава, ні економіка, він відповідає так:


У всіх наведених вище своєрідних явищах справа в специфічному «раціоналізмі», характерному для західної культури (там же, 25-26).


Однак не завжди Європа формувала і диктувала світові нові інтелектуальні та культурні цінності. На цій підставі особливо завзяті критики "євроцентризму" намагаються довести, що у європейців не було "унікальної історичного переваги, якогось особливого якості раси, культури або навколишнього середовища, розуму або духу", які забезпечували їм постійне перевагу над іншими спільнотами (Blaut J.M. 1993). Можливо хтось і стверджує про одвічну перевагу європейців, але тут про це мова не йде. Різні народи і раси мають свої унікальні особливості, які можуть їм забезпечити перевагу в певні періоди історії, чому ми маємо переконливі приклади, але можуть і не забезпечити ніколи. Унікальні особливості, сформовані передісторією, європейці мають, але це не означає, що вони гарантують їм успіх майбутньому, про що йтиметься далі.

Тисячу років тому нічого не заповідало, що Європа скоро буде виходити на перші позиції у світі. Сучасникам здавалося, що Римська імперія занепала назавжди, а її нащадок Візантія не могла протистояти натиску мусульманського світу, котрий крім воєнних успіхів демонстрував також великі культурні і наукові досягнення. Однак напір турків-османів, який закінчився взяттям Константинополя у 1453 році, виявився тим викликом, який привів у дію пробуджені в часи Відродження риси європейського характеру. Незважаючи на загрозу турецького нашестя та ісламізації християнського світу (а, можливо і під впливом цих процесів) в Європі виникають ідеї віротерпимості і відмови від ведення війни на релігійному ґрунті. Вперше вони були висловлені Миколою Кузанським (1401 – 1494) невдовзі після падіння Константинополя у праці "De pace fidei" (Про мир або співіснування сповідань). Символічно, що у 1453 році в Європі сталися ще дві події, наслідки яких у значній мірі визначили хід подальшої світової історії. Першою подією стало закінчення Столітньої війни, перебіг котрої дуже вплинув на розвиток нових видів озброєння і військ. Цей прогрес у великій мірі дозволив протистояти османській агресії, а також сприяв майбутній європейській завойовницькій політиці.

Другою подією став вихід друком перших примірників Біблії Йогана Гутенберга, що зрушило духовну силу Західної Європи. До кінця століття існувало вже біля двохсот друкарень, які випустили близько 40 тис. видань тиражем 12 млн. примірників. Таке масове читання книжок стимулювало розвиток філософської думки, і на самому початку 16-го століття вже з'являютьcя твори перших західноєвропейських гуманістів, які були визначальними для розвитку європейської культури і науки – "Похвала глупоті" Еразма Ротердамського, "Листи темних людей" анонимних авторів, серед яких був Ульрих фон Гутена, "Дзеркало для очей" і "Листи до знаменитих людей" Йоганна Рейхліна, "Листи до темних людей" Ульриха фон Гутена, "Золота книга" про острів Утопію Томаса Мора, "Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа Рабле та ін. Тези Мартіна Лютера тільки тому були підтримані широкими масами, що були роздруковані великим тиражем, і цим був забезпечений успіх реформації. Велике значення для розвитку науки мав вихід книги Миколи Коперника “Про обертання небесних сфер”, яка було опублікована тиражем 1000 екземплярів у 1543 р. Всупереч поширеній думці, книга Коперника зацікавила Католицьку Церкву, яка після нових розрахунків, складених на основі теорії Коперника, провела у 1582 р. реформу календаря.

В 15-му ст., а фактично після плавань Христофора Колумба і Васко да Гами почалася Епоха Великих географічних відкриттів, яка охарактеризувалася гнобленням і нищенням населення відкритих земель. І тут проявилися дві протилежні риси європейського характеру. Проти жорстокої поведінки завойовників повстали гуманістичні переконання окремих європейських інтелектуалів. Першим підняв голос на захист індіанців і проти методів їх християнізації іспанський богослов і правник Франциско де Віторіа (1486—1546). Його послідовник Бартоломе де лас Касас (1484 – 1566) зайняв більш рышучу позицію і в листі до імператора Карла V писав:


Причиною, через яку християни згубили і знищили таке велике, безмежне число душ, в кінцевій меті було просто отримання від індіанців їхнього золота, щоб збагатитися в короткому часів, збільшити свої статки непропорційно до роду чи походження. Слід зазначити, що такого розміру ненаситної жадоби і амбіцій світ ще не бачив. Усі індіанці усіх Індій жодного разу не зробили християнам чогось недоброго чи шкідливого, а довго мали їх за посланців небес і богів, поки вони самі чи їх сусіди не отримали взамін від християн шкоди, злодійства, вбивств, насильства та інших неприємностей. ( de las Casas Bartolomé).


Серед послідовників Франциско де Віторіа був також нідерландський правник Гуго Ґроцій, який вважається основоположником сучасного міжнародного права. Протест проти нелюдського ставлення до аборигенів проявляли й інші європейські діячі і така позиція засвідчує певну тенденцію в середовищі європейської інтелектуальної еліти до обмеження політики правовими та етичним нормами. Але ніяк не можна стверджувати, що ця тенденція превалювала в ментальності європейців. Вона пробивала собі дорогу в атмосфері панівного на той час в Європі ригоризму духовного життя. У тій же самій Іспанії незадовго перед плаванням Колумба була реорганізована папська інквізиція, діяльність якої прийняла жорстокі форми у фанатичній боротьбі з єрессю. І такі форми сприймалися у суспільній свідомості як цілком нормальні і навіть були популярні серед маси християн Іспанії.

Поодинокі прояви намагання керуватися в суспільному житті правовими нормами, толерантністю до іншого способу життя, поведінки, звичаїв тощо, очевидно, відбивають певну рису, наявну серед європейців, якій можна завдячувати розвиток ідей гуманізму від свого зародження в часи Відродження. Народжені в головах геніальних мислителів, вони, тим не менше, знаходили досить широкий відгук. На відміну від "структурованого" гуманізму, який проповідував Конфуцій у Китаї, гуманізм в Європі розвивався в демократичному дусі, тобто приймав всеосяжний характер. Можна думати, що такий розвиток може бути пов'язаний з християнським вченням, широко сприйнятим у Європі, але можна також припускати, що саме поширення християнства у Європі пов’язане з психологічним архетипом європейців. Адже ця релігія, попри хрестові походи в країни ісламу і зусилля місіонерів в Центральній Азії і на Далекому Сході, не була у великій мірі сприйнята народами іншої етноментальності. Гайнрих Гайне колись зауважив, що остаточна доля християнства залежить від того, чи люди потребують його, чи ні. Очевидно потребують не всі, а якщо і потребують, то в різних формах.

Якщо сприйняти відмінність в етнопсихології народів Європи і Сходу і з цієї точки зору подивитися на історичні події Давнього світу, то можна зауважити, що на противагу традиційному деспотизму азійських монархів завойовники, які прийшли в Азію на початку І тис. до Р.Х, демонструють більш м'які форми правління. Перси, завоювавши всю Передню Азію, об'єднали її в одній імперії, яка репрезентувала "синтез близькосхідної політичної і культурної традиції під єдиним урядуванням, який досягнув стабільності не завдяки воєнному терору, а завдяки толерантності (Holister C.W., 1991., 57). Зокрема, в той час євреї отримали дозвіл повернутися на свою батьківщину, що зберегло їх національну і релігійну ідентичність, так важливу для подальшої історії людства. Одночасно тоді ж перси дозволили реставрацію деяких єгипетських і грецьких храмів. Перські "царі царів" не претендували на божественне походження, як це до того мало місце в Азії, а лише стверджували своє божественне призначення. Щоправда, вони мали абсолютну спадкову владу, але в державному апараті існувала також рада, яку складали сім представників вельможного панства, а в провінціях великі повноваження мали губернатори, так звані сатрапи, хоча за їх правлінням спостерігали спеціальні інспектори – “очі і вуха царя”. Таким чином ми на прикладі цього державного утворення бачимо не тільки прояв толерантності, але і також елементів демократизму, невідомих в інших азійських державах. Така різниця у формі державного будівництва очевидно вже тоді була обумовлена різницею в ментальності і психології тодішніх європейських і азійських народів.

Усвідомлюючи цю різницю, європейські вчені з часів Шарля-Луї Монтеск’є (1689 – 1755) шукають її причину у реакції людей на впливи навколишнього середовища, спочатку тільки клімату, а пізніше і інших природних умов. Генрі-Томас Бокль (1821 – 1862) виділяв три типи середовища з урахуванням клімату, плодючості ґрунтів, ландшафту, характеру морського узбережжя тощо, умов, які він вважав вирішальними факторами у формуванні психічної і фізичної будови людини, а також її соціальної організації (Бокль Г.Т. 1863, 29). В загальному він, та і багато інших дослідників, вважали, що надто суворе природне середовище пригноблює людину, а надто сприятливе розслаблює, і, як наслідок, в обох випадках обмежуються рамки її діяльності для зміні умов життя. Детально вплив природного середовища на розвиток цивілізацій розглядає А. Дж. Тойнбі, який сформував теорію "виклик-відповідь", згідно з якою людина вимушена і має можливості долати несприятливі природні явища (Тойнбі Арнольд Дж.. 1995, 97-133). Цивілізація розвивалася успішно там, де людина мала необхідність і могла успішно протистояти силам природи, тобто головно в поміркованому поясі з обмеженими продовольчими ресурсами. Тут людина у боротьбі з голодом і холодом мала винаходити нові засоби виробництва, методи господарювання, технології і матеріали, що активізувало її різноманітну діяльність і розвивало гнучкість розуму. .

Саме поняття розуму дещо туманне, але оперувати ним у певній мірі можна, якщо показати, що і "розум" формується під впливом географічних особливостей. Предки сучасних індоєвропейців, тюрків і фінно-угрів у далекі доісторичні часи прибули у Східну Європу із Закавказзя, де вони проживали у тісному сусідстві в однакових географічних умовах і, очевидно, мали однаковий "розум". Але їхні нащадки тепер мають виразно різні культури і не можна інакше пояснити причини цієї різниці між ними, як тільки впливом різних географічних умов, за яких вони проживали пізніше. Особливо це стосується європейців

Тепер вчені шукають причини лідерства європейців, зокрема, в економічній географії і історії. Можливо, Ю. Павленко оцінюючи значення передісторії людства для його подальшого розвитку, надає занадто великого значення зовсім глибоким епохам, але в тій чи іншій мірі такого ж погляду, з його точки зору, притримувалось досить багато дослідників:


… уся цивілізаційна історія є чимось на кшталт айсберга, основний масив якого може бути зіставлений з епохою мисливсько-збиральницької первісності. Саме там закладалися архетипові основи сучасної культури, що неодноразово відмічалося Е. Тейлором, Е. Дюркгеймом, З. Фрейдом, К. Юнгом, К. Леві-Стросом, М. Моссом та багатьма іншими визначними дослідниками і мислителями, які мали достатню уяву про первісну епоху (Павленко Ю.В. 2004, 110).


Визнаючи роль природних умов у формуванні психічно- соматичних якостей людини, слід мати на увазі, що сформовані під впливом навколишнього середовища певні риси фізичної будови і характеру передаються від покоління до покоління генетично або іншими механізмами, які тепер вивчає еволюційна психологія:


Генетика поведінки вивчає основи поведінки і все що з ним пов'язано, – психічні захворювання, схильність до розлучення, політичні уподобання і навіть почуття задоволеності життям. Еволюційна психологія шукає механізми, за допомогою яких ці ознаки переходять від покоління до покоління. Обидва підходи припускають, що у формуванні поведінки, думок і емоцій бере участь природа і виховання, але на відміну від практики двадцятого століття нині природі віддається перевага (Чиксентмихайи Михай. 2008. 89) .


Не маючи достовірних знань про розташування прабатьківщини древніх індоєвропейців і, відповідно, про вплив навколишнього середовища на формування їх ментальності, вчені не можуть зрозуміти причин успіху їхніх нащадків починаючи з середини другого тисячоліття н.е.:


Чому капіталізм та пов'язані з ним геополітичні трансформації корінилися в Європі – це питання широкої дискусії. Тоді як численні автори погоджуються, що Європа мала бути чимось винятковім, не існує згоди стосовно природи цієї особливості (Геффернен Майкл. 2011, 31).


Реставрація картини суспільних відносин, вірувань і форм культурного життя індоєвропейців в більшості випадків має вигляд суцільної фантазії, заснованій на фальшивих уявленнях про спосіб їхнього життя в степах України. Наприклад, Ю. Павленко виходить з положення, що їх "господарська діяльність була орієнтована головно на тваринництво" (Павленко Ю.В. 2004, 229). Він пояснює експансію скотарських племен індоєвропейців використанням коня при розширені площі і пошуках нових пасовищ. Верхова їзда, наїзди на сусідів з метою угону худоби вели до перерозподілу багатства, соціальному розшарування суспільства, утворенню племен під проводом вождів, які одночасно були і первосвящениками. Ясно, що такий спосіб життя мав би формувати у скотарів психологічні риси відмінні від тих, які мали, скажімо, хлібороби. Коли виявляється після проведених досліджень, що давні індоєвропейці скотарями не були, то з цього випливають два висновки. По-перше скотарство само по собі не розвиває рис, характерних для індоєвропейців, бо інші народи, котрі в давнину безперечно тваринництвом займалися, виявляють риси відмінні від притаманних європейцям. І, по-друге, характерним рисам європейців треба шукати інше пояснення.

Не маючи можливості далеко заглядати в передісторію, але надаючи великого значення впливу природних умов на формування когнітивних схем людей, австралійський вчений, відомий своїми роботами в області філософії навколишнього середовища, філософії культури і метафізики філософії процесів, стверджував, що західна цивілізація заснована на злитті грецької і давньоєврейської культур, проте остання, як і інші культури, що зробили великий вплив на формування західної цивілізації, була інтерпретована в термінах грецької думки (Gare Arran. 1966. 73). При цьому злиття гебрейської культури з грецькою метафізикою включало радикальне перетворення грецької думки, завдяки вливанню в неї елементів прагматичного менталітету римлян (там же, 83). Таким чином, автор припускає, що стародавні греки і римляни вже мали відмінну етноментальність.

Певні відмінності в ментальності греків і римлян, звичайно, були. Але набагато більше різниця була між ментальністю греків і юдеїв. Хорошим прикладом такої відмінності є відсутність слова "совість" в гебрейській мові, що засвідчується відсутністю цього слова в Старому Заповіті. Судячи за текстами Нового Заповіту, першим його починає вживати апостол Павло, який говорив на грецькій мові, в якій існувало слово συνειδησις, складене з συν "з, разом" і ειδος "вид", "форма", "стан", "рід" і вживане з значенні "совість". У латинській мові йому відповідає conscientia "обізнаність", "згода", "самосвідомість", мало схоже на кальку з грецької. Найімовірніше слова з такими значеннями увійшли до вживання відповідно до спільної ментальності індоєвропейців, пов'язаної зі спільним походженням і проживанням в однакових природних умовах:


Люди засвоюють середу для інтерпретаційних схем, в той же час пристосовуючи ці схеми до навколишнього середовища. Іншими словами, когнітивні схеми, які полегшують інтелектуальну взаємодію з навколишнім середовищем, розробляються за допомогою їх аналогічного використання від однієї ситуації до іншої… Завдяки узагальненню схем однієї й іншої ситуацій і формуванню інтерпретаційної основи для трансформацій природи, вони також втілюються в гуманізованому середовищі, так що всі види людських дій і продуктів людської діяльності в традиційних суспільствах відбивають один одного, від способу економічного виробництва і приготування їжі до ритуалу церемоній, манери одягання, планування жител і поселень (там же, 66).


Якщо погодитися з тим, що єдність культури походить від узагальнення за аналогією способів залучення в світ від однієї ситуації до іншої, резонуючи з переважаючими способами впливу навколишнього середовища, то особливості цього середовища треба знати для того, щоб правдоподібно пояснити розвиток сукцесії культур на спільній когнітивної базі .

Індоєвропейці, які були предками більшості сучасних європейців, з 5-го тисячоліття до н.е. заселяли басейн середнього і верхнього Дніпра з розгалуженою річковою сіткою (Стецюк Валентин. 1998, 44). Умов для розвитку тваринництва і землеробства тут не було, але тим не менше, кількість індоєвропейців з часом настільки виросла, що вони почали свою експансію в Центральну та Південну Європу, Малу і Центральну Азію. Очевидно, вони мали на своїх старих землях достатню продовольчу базу. Мисливство таку базу забезпечити не могло, тим більше – збиральництво. Залишається припускати, що своє кількісне зростання індоєвропейці завдячують рибальству, для розвитку якого тут були прекрасні умови.

Уявімо собі, як заняття рибальським промислом впливає на розвиток психологічних рис людей, які ним займаються. Природні ресурси сприймалися людиною інакше, ніж продукти власного виробництва, особливо, коли вони є в достатній кількості. Якщо продукти землеробства і скотарства тісно пов’язані з виробником і формують поняття власності, яку треба захищати від зазіхань агресивних чи заздрісних сусідів, то рибні запаси річок і озер сприймаються людьми як дар небес, за володіння яким не треба боротися з сусідом, бо рибних угідь на той час на вказаній території було вдосталь. Така ситуація не розвивала в людях надмірної агресивності, скоріше вела до формування відносно миролюбних рис характеру. Рибальством можна займатися як індивідуально, так і колективно. Це формує в людях риси незалежності, самодостатності, а разом з тим забезпечує при потребі вміння досягати мети об’єднаними зусиллями. В таких умовах роль одного лідера в господарському життя суттєво зменшується. Натомість свої лідерські якості людина може проявити в духовній сфері. Звідси переплетіння світської і духовної влади, про яке пише, але не пояснює його причин Павленко (Павленко Ю.В. 2004, 230). Не знаючи точно передісторії індоєвропейців, а лише покладаючись на помилкові твердження Т.В. Гамкрелідзе і Вяч. Вс. Іванова, він, малюючи духовний світ індоєвропейців, дає повну волю власній фантазії, з рештою, як і багато інших філософів, особливо античних. Добрі можливості для фантазування надає індивідуальне рибальство наодинці з природою, коли людина в очікуванні улову мала багато часу для роздумів і міркувань про саму себе, навколишнє середовище і зв'язок між ними. Не дарма ж Ісус Христос набирав собі учнів, майбутніх апостолів, з числа рибалок. Не знаючи причин загадкових природних явищ людина давала волю своїм фантазіям і ця риса збереглась у індоєвропейських народів, у деяких навіть досі.

Наслідком цієї схильності є те, що тільки в Європі розвинувся такий жанр літератури як утопія, початок якому було покладено ще в Стародавній Греції, де Платон замислювався над ідеальним устроєм людського суспільства. Результатом його роздумів була робота "Держава", яка, з нашої точки зору, є повною утопією, але тоді ще не існувало такого поняття. Воно з'являється в епоху Відродження після написання Томасом Мором згадуваного вище роману про острів Утопія, на якому існувала політична система, побудована на раціональних, але глибоко гуманістичних принципах. Роман дав поштовх до розвитку такої течії європейської громадської думки як утопічний соціалізм, послідовниками якого були Кампанелла, Френсіс Бекон, Кабе і багато інших. Роль і значення цієї течії в історії російський філософ Бердяєв оцінив так:


Утопії можуть бути рушійною силою і можуть виявитися більш реальними, ніж більш розумні і помірні напрямки. Більшовизм вважали утопією, але він виявився більш реалістичним, ніж капіталістична і ліберальна демократія… Людина, поранена злом навколишнього світу, має потребу уявити, викликати образ досконалого, гармонійного ладу суспільного життя. Прудон, з одного боку, Маркс, з іншого, повинні бути визнані в тій же мірі утопістами, як Сен-Симон і Фур'є. Утопістом був і Ж.-Ж.Руссо. (Бердяев Н. 1951, 156-157).


Тепер звернемося до іншої риси європейців, яку характеризують як раціоналізм. Про нього багато говорить Макс Вебер в своїй роботі "Протестантська етика і дух капіталізму". При цьому він підкреслює, що раціоналізм може проявлятися в різних формах і сферах людської діяльності. Він посилається на раціоналізм економіки, техніки, наукових досліджень, виховання, війни, права, управління, говорить про раціональне використання капіталу і розподілення матеріальних благ і підкреслює, що раціоналізм поняття історичне, яке містить в собі "цілий світ протилежностей". Раціоналізм європейців сформувався в передісторичні часи у відповідності зі способом існування їхніх предків. Багато філософів, зокрема Е. Фромм вважають, способи існування людей кардинально відрізняються за двома принципами – володіння і буття. Ці принципи нібито відбиваються в мовах народів при вираженні ставлення до власності у двох формулах: "я маю дещо" і "у мене є щось" . При цьому перша відповідає принципу володіння, а друга – принципу буття відповідно до значень вживаних дієслів "мати" і "бути". У переважній більшості європейських мов використовується формула "я маю щось", в той час як в тюркських, фінно-угорських, давньоєврейській та інших факт володіння виражається формулою "у мене є". У російській мові останній вираз запозичений з фінно-угорських, а в українській та білоруській – з російської, оскільки в них більш вживаним є вираз "я маю". На підставі такої відмінності у відношенні до власності вчені стверджують, що західні європейці на відміну від багатьох інших народів живуть за принципом володіння і тому їх суспільство в основному тяжіє до придбання власності і отримання прибутку (Фромм Еріх. 2010, 41).

При цьому не береться до уваги, що зазначені дієслова, будучи присудками, в обох формулах відносяться не до того самого об'єкту. В одному випадку власник виражається головним членом речення, тобто підметом, а в іншому – доповненням, коли підметом є предмет володіння. Таким чином, дієслово "бути" не відноситься до власника і говорити про те, що він живе за принципом буття немає підстав. Це чисто формальна оцінка, тим більше, що володіння саме по собі вже є наслідком буття. Тим не менше, формула "я маю щось" все-таки дозволяє говорити про особливий раціоналізм європейців, оскільки в ній акцент ставиться на володаря, а предмет володіння знаходиться до нього в тісному підрядному зв'язку. Навпаки, при виразі "у мене є щось", це щось існує як би само по собі і в силу якихось обставин опинилось у володаря. Одночасно, кажучи "я маю", володар підкреслює свою значимість як особистості і це стверджує його самооцінку, що тягне за собою розвиток в людині усвідомлення своїх прав. Така риса характеру розвивається в процесі успішної діяльності людини.

Раціоналізм дуже широка категорія і раціональність буття можна розглядати з різних точок зору, тому Вебер розділяє раціоналізм католицького і протестантського світів. Якщо раціоналізація приватного права, базована на римському праві, пустила свої корені в католицьких країнах Південної Європи, то менше виражену у католиків схильність до економічного раціоналізму проявляли протестанти Півночі. Вказуючи на економічні успіхи протестантських народів і на перевагу протестантів серед власників капіталу, підприємців, вищих кваліфікованих верств робітників, він кінець-кінцем приходить до висновку, що причиною цього є протестантська етика.

Однак сам Вебер підкреслює, що протестантизм його засновників Лютера, Кальвіна, Нокса і Фое був дуже далекий від того, що тепер називають "прогресом" (Вебер М. 1950, 44). До того ж, англіканська церква вельми умовно може бути віднесена до протестантських, а між тим, капіталізм у визначенні Вебера, що ґрунтується на сподіванні прибутку за допомогою використання можливостей обміну, почав розвиватися саме в Англії. Та й організація середньовічних цехів у Європі, яка не має аналогів в інших частинах світу, теж носить раціональний характер. Це наводить на думку, що успішний розвиток капіталізму в країнах Північної Європи пов'язаний не з переходом до протестантизму, а з раціоналізмом особливого роду, який розвинувся у більш північних народів і проявив себе як у духовній, так і матеріальній сферах, бо слід визнати, що він же лежить в основі протестантського руху. Гайнріх Гайне в роботі "До історії релігії і філософії в Німеччині" стверджує, що християнство в кінці кінців прийняло в Європі ту чи іншу форму в залежності від тієї народної віри, яка йому передувала. На півночі в цілому вона була більш пантеїстічна, ніж на півдні, з обожнюванням багатьох явищ і елементів природи. Прийняття християнства перетворювало обожнювану природу в демонічну. Однак, якщо на життєрадісному за своєю природою півдні це перетворення не могло бути легко і до кінця сприйнятим, то на півночі світ диявола став таким же суворим і похмурим, як і сама північна природа. Саме різниця в уявленнях про Антихриста, на думку Гайне, стала причиною зародження Реформації. (Heinrich Heine. 1966, 60-70). Точно так само суворі природні умови і клімат сформували у народів Північної Європи таку суспільну свідомість, в якій раціональна складова була більш виражена, ніж у народів півдня.

Гайне був поет і тому пояснив перехід до протестантизму поетично. Бертран Рассел вважав, що протестантський рух був завдячений багатьма причинами. Це був бунт північних народів проти панування прогнилої релігії Риму, який живили національні, економічні й моральні мотиви, в цілому раціональні і сформовані таки суворою північною природою (Рассел Бертран, 1995, 11).

Індоєвропейці розселялись по широких просторах Європи і в Азії в різний час і формування народних вірувань також проходило в різний час і в різних природних умовах, чим і пояснюється наявна різниця в етнопсихології різних європейських народів. Також в процесі цих розселень вони ввібрали в себе більше чи менше етнічних груп іншої культурної традиції, в інших місцях вони асимілювалися серед автохтонного населення. Через це ми зараз не можемо говорити про якісь типові психологічні риси європейців, можна лишень стверджувати, що певні з них у них більш виражені, ніж у інших народів, а якась частина європейців може проявляти риси в цілому не виражені у решти.

Можливо, є ще одна риса європейців, яку можна охарактеризувати словами Вебера як "раціональна невгамовність", прагнення до пізнання світу і відкриттів. Зокрема вона яскраво проявилася в період великих відкриттів. Ґуннар Гайнзон пов'язує активність португальців та іспанців у цей період з явищем, яке він називає youth bulges, що можна перекласти приблизно як "молодіжний перекіс" в демографічній структурі суспільства, коли в ньому молодь складає непомірно велику частку. Наділена енергією і амбіціями, "надмірна кількість молодих людей з таким же успіхом завжди приводить як до кривавих експансій, так само і до створення і руйнування імперій" (Heinson Gunnar , 2006, 11). На численних прикладах різного часу для різних народів він доводить цю тезу і це виглядає доволі переконливо, але для європейців таке пояснення є переконливим не завжди. Наприклад, російські козаки, починаючи з кінця 16-го століття і впродовж наступного підкорили величезні території Сибіру і Далекого Сходу без особливої на то причини в той час, як могли використати свою енергію для інших цілей. До того ж жодного порушення демографічної структури населення в Росії на той час не спостерігалось. В протилежність цьому китайці, в країні яких демографічні перекоси були звичайним явищем з давніх часів, підкорювати сусідні північні землі ніколи не мали наміру. Важко очікувати будь-яких авантюр від людей, які сповідують даосизм з його принципом ву-вей, що в дослівному перекладі означає "недіяння" в сенсі заперечення цілеспрямованої діяльності, яка суперечить природному ходу подій. У європейців же готовність йти на ризик заради сумнівного успіху проявлялась в історії дуже часто і ця риса теж повинна мати якесь пояснення.


Продовження: Передісторія: Передісторія: Пізнання задумів і діянь Божих




Free counter and web stats