Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Аналітика / Абетка політичної боротьби.

Абетка політичної боротьби.


Опубліковано в інформаційному віснику Товариства Лева №14 в листопаді 1989 року під псевдонімом Я. Гаврилів


Теорія політичної боротьби в тоталітарних державах, якщо йдеться за національні, політичні та громадські права, на жаль, ніким ще досі не розроблена. Хоча невдалі спроби боротьби в різних недемократичних країнах робили потребу в такій теорії нагальною. Спроби повалити тоталітарну систему прогресивними силами були здебільшого невдалими тому, що борці за демократію, не враховуючи реальних умов, або діяли в застарілих шаблонах революційних традицій часів повалення самодержавства, або намагаючись вплинути на правлячу верхівку посиланнями на теоретичні розробки визнаних авторитетів, вважаючи ці розробку забутими, тоді як насправді вони були просто відкинуті як такі, що зовсім не вкладаються в рамки тоталітарної системи. Пряма конфронтація з владою не дає результату, бо занадто вже нерівні сили, а сподівання на добровільне, під впливом абстрактної теорії, перетворення тоталітарної держави на демократичну без тиску економічних, політичних чинників межують з наївністю. Але, як показує досвід, дія лише економічних чинників не веде автоматично до впровадження в життя не тільки політичних, але й далекосяжних економічних реформ. Поки не активізуються чинники політичні, головним з яких безперечно є масовий пух за демократизацію, спроби навіть прогресивних керівників держави демократизувати економіку і суспільство розбиваються об глуху стіну адміністративно-командної системи, створеної їхніми попередниками.

Таким чином, підйом політичної активності мас є надзвичайно важливим і одночасно складним завданням. Здебільшого авторитарна влада, озброєна могутнім репресивним апаратом, прикриває свою сутність наявністю у своїй структурі псевдодемократичних інститутів і узасаднює свою політику псевдонауковими утопічними теоріями. В таких умовах залякане і обдурене населення не підтримує і не розуміє далекосяжних політичних програм поодиноких сміливців, які наважуються відверто говорити всю правду відразу. Політична пасивність, апатія й зневіра стримують маси від підтримки навіть зовсім безневинних та елементарних політичних ідей. Скажімо, ідея бойкоту виборів визріла в Рад. Союзі тільки з початком перебудови, хоча можливість її бойкоту або, принаймі, голосування проти єдиного кандидата теоретично існувала завжди. Безперечно, хтось з колишніх дисидентів в СРСР спробував здійснити цю ідею, але вона не знайшла широкого поширення, хоча по суті своїй могла бути дуже перспективною. Тут ми маємо справу з соціальною психологією, без врахування якої всяка політична боротьба приречена на провалю. Щоб вести маси за собою, не слід занадто від них відриватися: досить іти трохи попереду, одночасно просвіщаючи їх політично й уважно прислухаючись до прояву змін в їхній політичній свідомості, щоб своєчасно зробити наступний крок вперед. Тільки так, рухаючись разом з масами, політичні лідери можуть розраховувати на реальний успіх. Ізоляція лідерів від мас може привести до хаосу в політичній боротьбі. Але цю тезу не слід розуміти так, що політичні діячі крайніх поглядів зовсім не бажані. Навпаки, їх робота теж є дуже важливою і потрібною, однак між ними і масами обов’язково мусить існувати середня ланка, яка підтягуватиме народ до більш високих ідей цих занадто відірваних від мас діячів.

Кожний, хто стає на шлях політичної боротьби в тоталітарній державі, мусить усвідомити собі, що шлях до демократизації країни починається з першого кроку, і цей крок є однаковим для всіх демократичних сил, без уваги на їхні, можливо, різні кінцеві цілі, бо він робиться від єдиної для всіх них вихідної точки, і тільки пізніше шляхи різних політичних угруповань можуть розійтися. Тому, наприклад, заінційована партією перебудова в Рад. Союзі мусть підтримуватися усіма демократичними силами. Критика політики Горбачова була б нерозумною, бо підривала б його позиції і робила можливою його поразку від явних і скритих консервативних сил. Той, хто не має достатніх сил у політичній боротьбі, мусить шукати собі сильних спільників. Політична боротьба полягає в створенні тимчасових коаліцій, коли після здобуття спільними зусиллями реальних результатів може виникнути потреба і можливість розриву старих зв’язків і створення нової коаліції. Етичні норми в політиці досить умовні. Звичайно, насильство, терор, підкуп слід беззастережно відкидати, але заміна і вдосконалення старих програм і гасел, висунення нових ідей є і завжди було політичною нормою. Коли більшовики втратили більшість в Радах, вони тимчасово зняли гасло «Вся влада Радам!» і ніхто їм ніколи не дорікнув за ту, начебто, безпринципність. Боротьба . боротьбою і питання принципів в ній не зовсім визначені.

Слід також мати на увазі, що нарід, який прокидається від сплячки в тоталітарній державі, є недостатньо політично грамотний і зрілий, не має необхідного досвіду і тому може бути схильним до яскравих форм політичної боротьби, таких як мітинги, бойкоти під гучними гаслами і прапорами, ніж до розважливої копіткої роботи за заздалегідь розробленою логічно обґрунтованою перспективною програмою. В таких умовах гучна політична фраза може важити більше, ніж тонкі міркування кабінетних політиків. Але поміркувати над формами і методами політичної боротьби все ж таки не зайве. Мабуть є зрозумілим, що той, хто вступає на шлях політичної боротьби, має усвідомлювати кінцеву мету і шлях до поступового та послідовного її досягнення. Якщо сил є досить, і ця мета має широку підтримку в масах, аполітичний противник слабенький, проголошення кінцевої мети буде беззастережно доречним. Ми маємо історичні приклади того. як утопічні. але благородні і гуманні ідеї піднімали на боротьбу і тяжку працю мільйони людей, але в умовах тоталітарної держави не може бути іншої мети, ніж прокламована можновладцями. Це політична реальність, з якою політик мусить рахуватись, і йому свої далекосяжні цілі доречно приховати до подальших часів, коли тоталітарна система похитнеться. Такий політичний камуфляж диктується умовами тоталітарної держави, яка не дозволить формування будь-якого значного політичного угруповання, тим більше з програмою, що відходить від напрямків, декларованих правлячою верхівкою. Такий політичний камуфляж використовується різними політичними об’єднаннями ним нехутють переважно відверті і відчайдушні авантюристи. В таких умовах важко розібратися, хто є хто, і тому постійне перегрупування сил є особливо необхідним і доречним. Таким чином, говорячи про мету політичної боротьби, ми органічно переходимо до її методів.

Само собою зрозуміло, що вони мають вкладатися в рамки існуючих законів, особливо, коли в країні вже дозволяється парламентська боротьба. Пошук альтернативних методів боротьби навряд чи є доречним. Будувати якісь нові державні структури при шаленому опорі вже існуючих надзвичайно тяжка робота, щоб витрачати на неї сили. Демократичні сили мають вростати у вже існуючий держаний апарат, не руйнуючи його, з тим, щоб використати його величезні можливості, забезпечуючи собі таким чином шлях до поставленої мети. Навіть таке поступове вростання буде мати опір сформованої всевладної бюрократичної машини, тому годі думати, що її можливо поламати якимось іншим, більш радикальним шляхом.

Отже, парламентській боротьбі, її азами ми щойно починаємо вчитись, але вчиться і бюрократія. Тому все залежить від того, що буде більш здібним учнем. Треба сказати, що в демократичних країнах ця азбука давно вже засвоєна широкими масами. Для гармонійно розвитку державного організму корисним є існування повного спектру політичних сил – від лівих до правих екстремістів, між якими розміщуються помірковані ліві, центр і помірковані праві, але реально за владу можуть змагатися здебільшого дві-три партії або їх коаліції. Власне, питання створення коаліцій стає актуальним і для умов тоталітарної держави, коли вона починає переходити на демократичні рейки. В цей момент хаотичний плюралізм закамуфльованих політичних угруповань може настільки ускладнити політичну боротьбу, що наслідки її стануть в певній мірі непередбачуваними. Депутатські мандати можуть дістатися випадковим людям, на який більший вплив може мати консервативна бюрократія, ніж прогресивна громадськість. Це один бік проблеми. З другого боку, проти прогресивних ставлеників народу місцеві влади можуть успішно застосовувати незаконні й негідні методи. Така підступна поведінка можновладців викликає справедливе обурення мас, яке виливається стихійними протестами у формі демонстрацій і мітингів, які консолідують маси, але дають мало конкретних результатів. Така без результативність може привести до більш активних і ефективних форм протесту, таких як, наприклад, страйки. Це безумовно той шлях, який би примусив іти владу на поступки. На жаль, готовність іти на страйк серед трудящих більше викликають економічні проблеми, ніж усвідомлення перспективних політичних вимог. Отже, політична реальність змушує шукати більш безпечних, але одночасно і перспективних шляхів, тобто виникає необхідність усвідомлення позитивності певних компромісів. Оскільки бюрократична машина. яка в тоталітарній державі завжди є непохитним монолітом, в часи демократичних перетворень починає кришитися, то не прискорити цей процес було б політичною короткозорістю. Не тільки вростання демократичного елемента в цей моноліт, відколупування від нього і викидання на смітник історії елементу твердокам’яного, але і обробка та шліфовка елементу хиткого і непевного в цьому моноліті були б справою надзвичайно далекоглядною. Поділ учасників політичної боротьби на «чорних» і «білих» є звичайнісіньким примітивізмом. Між цими крайніми кольорами розташовані різні їх відтінки, які в певних умовах можуть стати як «білими», так і «чорними». Справжній політик не створює собі зайвих ворогів, а, навпаки, намагається з ворогів зробити собі друзів. Звичайно. в такій політиці має бути присутнім певний компроміс, але тимчасові поступки самі собою забудуться в процесі демократичного розвитку суспільства, бо стануть вже неактуальними. Особливо важить вміння йти на компроміс під час виборчої кампанії. Якщо лівим (тоді лівими були ті, кого тепер називають правими – В.С.) силам не пощастить висунути свого кандидата, то не слід вдаватися до бойкоту виборів. Взагалі бойкот є деструктивною силою в політичній боротьбі, а перевагу в ній все ж таки треба віддавати силам конструктивним. Зруйнувати державу легше, ніж її побудувати, а, крім того, всяка руїна несе горе і нещастя більше простим людям, ніж верхівці. В демократичних країнах не буває організованих бойкотів виборів. Якщо якійсь партії не пощастило зареєструвати свого кандидата, вона віддає свої голоси кандидату центра або поміркованих, бо при бойкоті виборів стає можливою перемога консерваторів. Це абетка парламентської боротьби, а гасло «все або нічого», таке характерне для початківців, при всій своїй радикальності грає на руку консервативним силам. Звичайно, ту йдеться про нормальний перебіг виборчої боротьби. При кричущих порушеннях виборчого законодавства з боку влади бойкот виборів можливий як форма організованого протесту.

В конкретних умовах тоталітарної держави не слід однозначно ставитись до представників правлячої партії. Серед них можуть бути не тільки чесні люди взагалі, але і добрі фахівці, соціологи, економісти, правники, яких, буває, не вистачає серед демократичних сил. Заносячи беззастережно представників бюрократичного апарату в табір «чорних», «білі» роблять непростиму помилку (про це вже йшлося). Приклад Прибалтики має бути повчальним для всіх. Взагалі, дбайливе ставлення до кадрів має стати нормою для всіх демократичних сил. В дусі часу було б створення регіональних і загальнодержавних картотек всіх активістів демократичного руху, що б допомогло ефективніше використовувати наявні кадри, завантажуючи всіх посильною роботою.

Дуже доречною була б і спеціальна інформаційно координаційна служба в лавах опозиційних сил, в завдання якої входило б поширення інформації про виникаючі політичні угруповання та координація їх роботи. Словом, добре організовану систему можна подолати ще більшою організацією. Шанс на це в теперішньому часі є.




Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2452

Модифіковано : 21.02.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.