Начальная страница

Валентин Стецюк (Львов)

Персональный сайт

?

Гармония души и тела


Познание человека нужно начать с изучения его физического развития, признавая правоту Де Шардена: "Забота о человеческом теле и его совершенство превыше всего. Крепость и здоровье организма. Пока продолжается ее фаза погружения в "тангенциальное", мысль может возвыситься только на этих материальных основах" (Тейар де Шарден , 1987, 221). Мы можем сравнить тело человека с сосудом, в которой держится или концентрируется душа. Без сосуда душа, как жидкость растечется в пространстве и потеряет в силе, но и сама душа (человеческое сознание) влияет на развитие и формирование тела. Это тривиальное сравнение дает слишком приблизительное представление о взаимовлиянии души и тела, поэтому сложность их взаимоотношений до сих пор остается нерешенной, особенно, когда речь идет о взаимоотношениях телесных потребностей и нравственного самосознания (стыд, совесть, честь и т.д.).

Выявить закономерности в эволюции соматических показателей неоантропов достаточно сложно, поскольку они проходят незаметно и нерегулярно в течение тысячелетий, соотвтственно в этом вопросе существуют разные точки зрения. Акоп Назаретян, ссылаясь на работу американского атрополога Марка Коэна "Health and the Rise of Civilization", утверждает, что ошибаются те, кто считает, что люди становились все более физически и психически здоровыми, перенося тенденции последних двух веков европейской истории на другие эпохи и регионы ( Назаретян А.П. . 2004). Вот эта оговорка о различных регионах являются многозначительной. Различия в соматических показателях населения в различных регионах одного и того же времени могут быть разными, но общую закономерность надо искать только в тех регионах, которые были на определенном историческом отрезке более развитыми во всех отношениях. Кроме того, есть и определенные изменения в строении тела человека, которые можно считать общечеловеческими. По сравнению с кроманьонцем современный человек имеет более грациозные черты. Если же проследить изменения в росте европейцев, то заметна тенденция к его увеличению. Средний рост римлян был примерно 1,5 м, солдаты Наполеона уже имели рост до 1,65, а в начале 20-го века рост в 1,7 м считался высоким. Эти незначительные антропологические изменения можно считать продолжение процесса Божьего творения. Существенные изменения, управляемые Богом, могут проходить внутри человека на уровнях нервной, иммунной, сердечно-сосудистой, эндокринной и других систем организма. В силу понятных причин эти изменения в отличие от увеличения роста в историческом плане отследить невозможно. В связи с этим о соматическом развитии человека можно предполать только по опосредованным данным. Но и таких данных достаточного количества очень мало.

Кажется, самым существенным показателем физического развития человека, который (показатель) может быть в определенной степени отслежен исторически, является продолжительность жизни, точнее, продолжительность его продуктивной жизни, то есть такого периода в жизни человека, когда его физические кондиции позволяют ему нормально работать или учиться, выполнять репродуктивные функции. Правда, статистических данных о продолжительности этого периода у людей в разные исторические времена нет. Демографы обычно оперируют с понятиями "средняя", "биологическая" "социальная" продолжительность жизни и не выделяют специально "производительную", но в целом она пропорциональна средней продолжительности жизни, поэтому можно проследить именно ее. При этом будем иметь в виду, что нельзя сравнивать продолжительность жизни людей, живущих в разных природно-климатических, социальных и санитарных условиях.

Люди, которые живут в благоприятных условиях могут прожить дольше, но у тех, которые живут в условиях неблагоприятных, может развиться более эффективная иммунная система вследствие действия своеобразной "прививки", повышающей их жизнестойкость. Если поместить и тех, и других в одинаковые природные и социальные условия, то люди с более развитой иммунной системой проживут дольше. То же можно сказать о нервной системе, которая приспосабливаясь к условиям жизни, может становиться более устойчивой, более отпорный. У жителя села, который приехал в большой город, городской темп жизни может вызвать стрессы, которые скажутся на психическом и соматическом здоровье человека и могут привести к сокращению продолжительности его жизни. И наоборот, человек, переехала из столицы в спокойный провинциальный городок, может отличаться от местных жителей более устойчивой нервной системой, что положительно повлияет на общее состояние здоровья человека. При этом предполагается, что более здоровые люди живут дольше, хотя процесс старения и сама смерть человека могут быть связаны со случайными и неизвестными нам факторами. В целом же, несмотря на временные колебания, продолжительность жизни человека медленно растет. Средняя продолжительность жизни неандертальцев, так же как и кроманьонцев составляла лишь около 20 лет ( Козлов В.И ., 12, 13) и постепенно росла даже в ухудшенных условиях жизни до времени значительных социальных изменений, наступивших с переходом к продуктивному хозяйствования.

Некоторые палеоантропологи считают, что охотники и собиратели позднего палеолита, жившие маленькими группами, были более здоровыми, чем их потомки, жители первых крупных и постоянных поселений, где по причине тесных контактов между людьми и плохих санитарных условий инфекционные болезни преждевременно уносили жизни людей (Hollister, C. Warren,, 1991, 9). В древнем Египте, например, дети 14-летнего возраста, которые в дополнение к плохому и некачественноМУ питанию должны были еще и тяжко работать, имели по несколько различных болезней и могли дожить разве что до тридцати лет. Об этом свидетельствуют исследования скелетов жителей египетских городов (Hollister C. Warren,, 1991, 41-42). У древних германцев продолжительность жизни лежала в пределах от 30 до 35 лет (Fischer-Fabian S., 16). Достижения в медицине, усвоение элементарных санитарных норм положительно влияли на продолжительность жизни человека, и уже в средневековье многие из тех, кто избегал смерти в детские годы, имели шанс дожить до 70-ти и более лет. Скажем, в Китае полноценно работоспособными согласно указу императора Сыма Яня (280 г.) считались мужчины и женщины в возрасте 16-60 лет и только люди старше 65 лет не должны были работать. (Хрестоматия , 1961). Тем не менее, средняя продолжительность жизни человека на протяжении веков росла очень медленно, и еще в середине 19-го века в России она равнялась 30-32 годам. С тех пор она выросла почти вдвое, хотя на 80-е годы прошлого века все еще оставалась ниже, чем в экономически развитых странах. В развивающихся странах, продолжительность жизни теперь растет быстрыми темпами, хотя в абсолютном значении она все еще существенно отстает (Стеценко С.Г., 173-174).

Поэтому, есть основания полагать, что хотя продолжительность жизни человека в разные периоды могла колебаться, в целом она имеет тенденцию к росту, что отметили многие ученые еще ​​в 19-м веке (Бокль , 1863, Ч.2 , 114). Очевидно, что вместе с ростом продолжительности жизни отодвигается также и время полового созревания. В Древнем Риме девушек могли отдавать замуж с 12 лет, а ребята могли жениться с 14-ти. В наше время люди взрослеют позже и дольше сохраняют свою молодость. Хотя исключения в этой закономерности все же есть. Можно считать, что природные условия жизни человека, особенно на протяжении последних веков ухудшаются, а нагрузка на нервную систему растет, но в то же время социальные условия, качество и культура питания улучшаются. Одновременно растет также уровень медицинской науки и медицинского обслуживания, а также общий культурний уровень человека. Таким образом, взаимодействие положительных и отрицательных факторов и в дальнейшем будет определять продолжительность жизни человека, но прогнозы отдела населения ООН предполагают, что она будет расти и в дальнейшем. Подсчеты специалистов на основании анализа демографических данных показывают, что девочка, которая в эти годы родилась в Германии, в среднем проживет 100 лет. Эта тенденция, очевидно, должна продолжаться до тех пор, пока продолжительность жизни не достигнет биологической "потолка", за который демографы основном принимают биологическую продолжительность жизни, однак есть и такие, которые считают, что в далеком будущем продолжительность жизни человека будет приближаться к бесконечной, хотя и никогда ее не достигая (Урланис Б. Ц. 1985, 159). Сделанным выводам противоречат факты о средней продолжительности жизни людей в отдельных странах, в частности в России и Украине. Безусловно, эти факты следует рассматривать только как особый кризис общества в этих странах.

Головним для людини майбутнього стане необхідність підтримання і покращення своїх фізичних характеристик в погіршених, а точніше, нових умовах навколишнього середовища. Тут мається на увазі не тільки природне, але і культурне довкілля як нероздільний природно-культурний ландшафт. Природа вже ніколи не повернеться до свого первісного стану, оскільки людина змушена використовувати природні ресурси чим далі, тим у більшому обсязі. Можливо якості питної води та повітря і не будуть погіршуватися безконечно, бо люди знайдуть способи їх поліпшення, але вони вже ніколи не будуть такими, якими були в доіндустріальну епоху. В теперішньому часі екологи фактично ігнорують питання пристосування людини до нових умов життя і зосереджують свою увагу на збереженні природи в її існуючому стані. Але взаємини людини з довкіллям обопільні, і кожен з напрямків цих взаємин є важливим. Свідомість цього буде допомагати людині в її фізичному вдосконаленні.

З багатьох факторів, які впливають на фізичний стан людини та її тривалість життя, найбільшу вагу мають кількість і якість харчування та ступінь фізичного навантаження. Брак харчів, а нерідко і голод супроводжують людину на протязі її всього існування. Неякісне та недостатнє харчування були причиною багатьох хвороб та недостатнього фізичного розвитку. І, навпаки, достатнє, різноманітне харчування приносило людині здоров’я і фізичну силу. З давніх-давен людиною був помічений зв’язок між кількістю харчування і здоров’ям, з чого був зроблений хибний висновок – чим більше їжі, тим здоровіша людина. Оскільки здоров’я завжди пов’язувалося із зовнішнім виглядом, найбільш здоровими вважалися товстіші люди. Ще до недавнього часу збільшення ваги людини вважалося доброю ознакою навіть в медицині. При недостатньому харчуванні бажання “поправитися” було нормальним. Проте це добре в часи постійного браку харчів. А коли харчів у суспільстві стає достатньо, а шкода від переїдання для широких мас ще не усвідомлена, кількість людей, які потерпають від надлишкової ваги, збільшується. Проблему підсилює також тенденція до виготовлення привабливих на вигляд, апетитних і одночасно калорійних страв, які людина може вживати надмірно без особливої потреби організму.

Природним регулятором ваги завжди була фізична робота, яка також тренувала не тільки м’язи, але і серце, легені та інші внутрішні органи. В прадавні часи, коли людина мусила багато працювати фізично, та ще й без надмірності в їжі, надлишкова вага людині не загрожувала, а її органи працювали у певній гармонії. Але часто вона страждала від виснаження, і це скорочувало її вік. З розвитком механізації та автоматизації продуктивність праці зросла, відповідно зросло і виробництво продуктів харчування, а фізичне навантаження на працюючу людину зменшилося. Дисбаланс між споживанням і витратами енергії збільшився, і його треба приводити до норми штучно спеціальними фізичними вправами. Про користь фізичних прав відомо давно, але тільки в новітні часи спорт став масовим явищем. Корені цього явища не тільки в необхідності підтримки балансу між спожитою і витраченою енергіями та тренуванні органів, але і в природній аганальності людини – стремлінні до змагання з іншими. Слід також зазначити, що одноманітна фізична праця розвиває тільки невелику групу м’язів, а решта може бути розвинена недостатньо.

Грецькі філософи намагалися обґрунтувати гармонію душі і тіла теоретично. Арістотель, наприклад, вважав, що душа і тіло між собою тісно пов’язані і кожна зміна в стані душі веде до фізичних змін тіла, і навпаки, зміна у формі тіла веде до змін у стані душі. Етичні та естетичні погляди давніх греків на ідеал людини, в якому фізична краса людського тіла мала гармоніювати з високою мораллю (калокагатія), разом з іншими факторами стали причиною розвитку фізичних змагань:


Якраз велика популярність спорту в античну епоху свідчить про те, що достатньо поширеною була думка про розумний симбіоз тіла і душі/духу… Із заснуванням публічних гімназій з'явилися від 6-го ст. до Р.Х. спортивні майданчики і зали, які служили для звичайного фізичного загартування, і для військового вишколу" (Дінцельбах Петер, 2004, 199).


В Давній Греції спортивні змагання дуже рано оформилися у масові загальногрецькі Олімпійські ігри. Перші, зафіксовані в історії ігри відбулися 776 р. до Р. Х. Заняття спортом мали бути одним із шляхів до досягнення фізично-духовної гармонії. Знаменитий грецький математик Піфагор, який стверджував, що людину схожою на бога роблять стремління говорити правду і жити на благо суспільства, був одночасно кулачним бійцем і брав участь у 58-й Олімпіаді, на якій став чемпіоном. За легендою, його не хотіли допускати до змагань через малий зріст, але він переконав суддів такими словами: “Я буду наносити удари з такою математичною точністю, що супротивникові стане жарко” (Конфорович А.Г., 1982, 14-27). Очевидно це один з перших прикладів застосування інтелекту в спорті. Шанувальником спорту був також і філософ Фалес Мілетський, який, за переказами, помер від спеки і спраги на тій самій олімпіаді (там же, 27).

Православне християнство після перемоги над його аріанською формою та іншими “єресями” остаточно утвердилося у тоді єдиній ще Римській імперії, і це в сильним ступеню відбилося на усіх формах суспільного життя. Маючи на меті духовне вдосконалення людини та розуміючи під тілом і його фізичні характеристики, і його фізичні потреби, християнські теологи вважали тіло “гріховним”, а відтак негідним особливого плекання: Давній принцип, висловлений римським поетом Ювеналом: “У здоровому тілі – здоровий дух” був відкинутий, йому на зміну прийшов новий – “Плоть немічна, та сильний дух”. Олімпійські ігри як язичницька практика були ліквідовані за наказом візантійського імператора Феодосія І.

Практика гармонії душі і тіла, яка завжди була поширена на Сході і була також засвоєна давніми греками, християнством була редукована до заглиблення у своє єство під час посту для очищення і оновлення душі і тіла свідомим гальмуванням фізіологічних функцій організму і молитвою. Християнство у цьому питанні було більш радикальне, ніж іудаїзм:


В той час як іудеї розглядали тіло зі зневагою, то християни пішли цим шляхом ще далі і розглядали його як щось негідне, як щось погане, як саме зло (Heine Heinrich, 1966, 107).


Проявом особливої святості серед християн вважалося ведення аскетичного способу життя чернецтвом. Щоправда ідея аскетизму також існувала на Давньому Сході в деяких філософських системах як один із засобів досягнення святості, але при цьому не заперечувався тісний зв'язок між душею і тілом. Християнська релігія (так само як і іудейські секти есеїв і терапевтів) сформувала погляд на взаємини душі і тіла у руслі розвитку грецької етики – від калокагатії до аскетизму. Ідея переваги душі над тілом присутня у вченні піфагорейців, її підтримував Сократ, який вважав, що потреби тіла заважають розумові зосереджуватися у самому собі, а далі її поглибив учень Сократа Платон, який запевняв, що душа, яка в земному житті визволилася з рабства плоті, після смерті буде жити у блаженстві в товаристві богів. Концепцію гармонійного зв’язку душі і тіла остаточно розробив Плотін (бл. 205 – бл. 270 рр.) За його теорією душа є безсмертною, як безсмертними є ідеї, а фізичне тіло є смертним і залежним від душі, яка його творить, тому людина мала очищатися, звільнятися від тіла. Християнська теологія, яка сприйняла ідеї Плотіна, пішла далі, вимагаючи від вірних відмови від чуттєвих насолод:


Християнство… звело сексуальність до продовження роду. Проблеми зі своєю сексуальністю, як окремі вірні, так і св. Павло, Ієронім, і особливо Августин, сприймали як перешкоду до повної концентрації на вищому світі, якраз і були визначальними для тієї культури (Дінцельбах Петер, 2004, 113)


Наслідки зробленої помилки почали усвідомлюватися лише через кілька століть, і аж за часів Відродження гуманісти почали розглядати людину як вершину Божого творіння, а людську діяльність продовженням Божого творчого процесу. Вони вважали всупереч католицьким ортодоксам, що людина має не тільки здатність до духовного вдосконалення, але і право на земне щастя і повне задоволення своїх фізичних потреб.


Бажання довше прожити в цьому світі змінило середньовічний спосіб життя, який концентрувався на спасіння у потойбічному світі… Тіло стало інструментом життєвої діяльності” (Дінцельбах, 2004, 238).


Однак поки що душа і тіло, як її оболонка, не розглядалися у своїй гармонійній єдності. Дуалістична метафізика Рене Декарта (1596 – 1650) характеризувала тогочасне ставлення до душі і тіла. Душу треба було спасати, а турботи про тіло не виходили за рамки його фізичного здоров’я, що відповідало рівню медицини і психології тих часів. Мав прийти ще час Просвітництва, щоб розуміння душі почало виходити за межі чисто релігійної сфери у сферу естетики і психології, а зовнішність людини, тобто її тіло, стала вважатися «дзеркалом душі».

Поступово ідея гармонії душі і тіла та їх взаємовпливу починає поширюватися у Європі, але цей процес через протидію духівництва розтягнувся на кілька століть. Масовою свідомістю вона не була засвоєна і в 19-му столітті, бо Гайнріх Гайне ще в 1833 р. писав:


Колись, коли людство досягне свого повного здоров’я, коли мир між тілом і душею буде відновлений і вони знову досягнуть своєї первісної гармонії, тоді навряд чи буде зрозумілою та штучна суперечка, яку спричинило християнство між ними обома (Heine Heinrich, 1966, 56).


Та в кінці того ж таки століття в Європі розуміння важливості фізичного розвитку людини було вже достатньо усвідомлено, показником чого став той факт, що в 1896 р були відновлені Олімпійські ігри, а деякі види спортивних змагань з’явилися багато раніше.