Як зібрати кубик Рубика?

Опубліковано у віснику Товариства Лева "Поступ" №8(25) у червні 1990 року і в четвертому випуску альманаху "Спадщина"

Стан нашої економіки з спотвореними цінами, розбалансованими фінансами, змонополізованою та деформованою структурою виробництва, хронічним дефіцитом товарів і т.д. нагадує довільно перекручений кубик Рубика, а наші економічні реформи – безсистемні намагання привести його до ладу. Щоправда, у цьому метафоричному «кубику» граней значно більше, ніж шість, та ще й кольори їх елементів непостійні, тому зладнати кубик треба швидше, ніж вони встигнуть змінитися.

З теорії відомо, що в якому б хаотичному стані кубик Рубика не був, існує безліч варіантів його збірки, хоча найкоротший шлях – єдиний. Так само і з нашою економікою – обов’язково мусить бути найкоротший шлях приведення її до ладу, та його тяжко знайти. Тому в нашій ситуації можна задовольнитися будь-яким більш-менш оптимальним варіантом. Починаючи ладнати кубик, ми спершу складаємо загальний план дій, а потім вже шукаємо конкретні варіанти, як цей план здійснити. Це звичайне логічне мислення, потрібне нам і при проведенні економічних реформ. На жаль, чіткого ґенерального плану економічних перетворень поки що ніхто не запропонував, а програма центрального уряду просто відбиває його бажання вирішити у першу чергу найбільш наболілі часткові проблеми, які інколи зовсім і не є ключовими. Звичайно. без певних пошуків, експериментів аж ніяк не обійтися, але в них мусить бути якась система. Та й за п’ять років перебудови ніякої системи в діях уряду ми не побачили. Як би Москві не було важко, їй все-таки слід чітко усвідомити, що для досягнення справжнього економічного процвітання народів, які населяють сучасну імперію, вона мусить піти на певні жертви. Але центр, інколи навіть і розуміючи причини наших нещасть, не може наважитися на їх усунення з чисто ідеологічних міркувань, керуючись не тільки сумнівною теорією, але і свою імперською психолоґією. Що ж, оскільки Москва не хоче покладатися на логіку, спробуємо самі поміркувати замість неї.

Розуміючи, що до жахливого стану нашу екоономіку довела адміністративно-командна система, логічно було би цю систему і кинути в жертву першою. Повна економічна незалежність (в «Поступі» стоїть чомусь «залежність» – В.С.) союзних республік повинна стати першим кроком на шляху до економічних реформ. Висловлюючись фіґурально, так ми замість одного величезного кубика отримаємо кільканадцять маленьких, що вже полегшить справу; принаймі при при дальших кроках в екномічній реформі не буде ґлобальних помилок, яких не уникнути при централізованому вирішенні проблеми. Та економічна незалежність завжди умовна, а в нашому випадку вона буде підсилюватися існуванням спільної грошової одиниці. Неконтрольована емісія грошей у Москві ставить кожну республіку в додаткову залежність від центру. Отже, потрібні власні гроші, а коли вже власні, то мусять бути справжніми, а не такими, що на них не можна купити того, чого інколи хочеться. Але справжні гроші потребують і справжнього вільного ринку з його ринковими цінами, інакше ми опинимося в стані країн Східної Європи, де економічна ситуація так само жахлива. як і у нас. З досвіду Угорщини, яка стала на шлях реформ раніше від усіх, відомо, що жодними економічними актами чи нормативами симулювати (в «Поступі» – «стимулювати»), тобто підмінити ринок неможливо. Ринковий механізм управління економікою, необхідність до якого давно вже визнають радянські економісти, не терпить штучних елементів, а всяка його регламентація може бути тільки тимчасовою, інакше вона погіршить ситуацію. З другого боку, досвід Польщі вчить, що необережні дії при переході до ринкових реформ можуть призвести до катастрофічних наслідків, хаосу в економіці, інфляції, та галопуючого зростання цін.

Очевидно, щоб уникнути хаосу, нічого не можна різко міняти, треба робити тільки очевидні кроки, розважливо і поступово. Тому в нашій ситуації союзним республікам слід спочатку добиватися виключного права на управління власною економікою традиційними адміністративними методами з ринковими стосунками тільки між самими республіками. Це був би перший крок. Це не означає, звичайно, що при владі обов’язково мусить залишатися старий адміністративний апарат, та він і не піде на такий крок. Тому там, де він ще залишається при владі і не розуміє необхідності та неминучості повної економічної незалежності теперішніх союзних республік, влада мусить перейти до прогресивних демократичних сил. Та і при будь-якому політичному керівництві в республіках на перехідному етапі на рівні утворення економічних структур «знизу» і самоврядування по горизонталі областей не можна відмовлятися від адміністративних методів вже тільки тому, що інших просто не буде.

Таким чином, після встановлення ринкових стосунків між республіками наступним кроком начебто мусить стати випуск власних грошей. Однак введення власної грошової одиниці шляхом звичайної реформи нічого не дасть, бо гроші змінять тільки зовнішню форму, а не власну суть, якщо з самого початку їх не можна буде обмінювати на доляри, фунти, марки, ієни, тобто вони мусять бути забезпечені запасами конвертованої валюти та високоякісними товарами світового стандарту. Ясно, що при такій умові емісія нових грошей не може бути великою, і їх кількість зразу не зможе забезпечити потреб великого республіканського ринку. Та формування ринкових стосунків і не буде швидкою справою. Приведення існуючих спотворених цін до нормального стану потребує часу, оскільки бажано, щоб цей процес для економіки пройшов більш-менш безболісно. Звичайно, нормальні ціни самі утворяться з часом на вільному ринку згідно з системою «попит – пропозиція», одначе одночасно викинути у вільний обіг зразу всі види товарів неприпустимо, бо це приведе до тривалого економічного хаосу. Отже, з усіх точок зору, ринкову систему на основі конвертованої валюти треба формувати поступово, викидаючи на ринок один вид товарів, потім другий, третій і т.д. З ростом об’єму товарів на вільному ринку повинна зростати кількість нових грошових знаків в такому темпі, щоб нові гроші на ринку зберігали сталий курс. Товари, які ще не введені в ринковий обіг, розподіляються в старій адміністративній системі, чи сфери економіки, в якій надалі функціонуватиме карбованець (рубель – В.С.) Він же може виступати на вільному ринку як резервна валюта із змінним курсом. В міру розширення вільного ринку карбованець має поступово знецінитися на основі ринкових законів і зникнути з обігу, коли формування ринку буде закінчене.

Однак і поступове формування ринку має свої недоліки, бо ціни на різні товари будуть пов’язані між собою, і тому бажано, щоб кожен випуск на вільний ринок будь-якого виду товарів якнайменше спричинявся до зміни попередніх цін. Звідси постає питання про оптимальну черговість випуску на ринок всіх видів товарів. Можна припустити, що процес ціноутворення пройде без великих ускладнень, якщо спочатку будуть усталені ціни тільки для енергопаливних ресурсів, а потім будуть поширені на сировину, матеріали і далі на прості види товарів, комплектуючі деталі, інструменти і вже в самому кінці на складні готові вироби (автомобілі, комп’ютери тощо). При такій черговості ціни на паливо, сировину, прості товари будуть переходити складовою частиноюв ціни на більш складні вироби, і це буде відповідати не тільки технологічному циклу загального виробництва, але й історичному формуванню цін у процесі технічного прогресу. До того ж паливо і сировина, з яких починається формування ринку, – це одні з не багатьох видів товарів, які можна продавати надсвітовому рину за конвертовану валюту, що зразу полегшить справу з конвертованістю нової республіканської грошової одиниці.

В принципі, на вільний ринок кінець-кінцем мусять поступити всі цінності держави, створені як руками людини, так і самою природою, включаючи, без сумніву, засоби виробництва і землю, інакше у певних категорій людей з часом будуть накопичуватися «зайві гроші» , які держава не зможе забезпечити необхідними товарами, і це може призвести до розбалансованості фінансової системи. Питання купівлі-продажу землі та засобів виробництва містять в собі ідеологічний підтекст, але з часом, коли ми зрозуміємо остаточно, що не життя треба підганяти під теорію, а теорію будувати на підставі життя, цей дражливий підтекст втратить свою гостроту. Крім того, економічні чинники змусять нас забути про ідеологічні догми, Держава, будучи власником землі і засобів виробництва, зосередила в своїх руках колосальні багатства, які в принципі також могли б забезпечувати нову конвертовану валюту. Викидаючи час від часу ці багатства на ринок, вона могла б підтримувати економіку в стабільному стані, принаймі регулювати курс валюти.

Безперечно, формування внутрішньо-республіканського ринку буде ускладнене існуючими міжреспубліканськими економічними зв’язками, які не завжди можна і треба розривати. При відсутності спільної повноцінної валюти і обмежених запасах валюти конвертованої не буде іншої можливості, як організовувати ринкові стосунки між республіками у вигляді звичайного торгового обміну, а далі все більше використовувати конвертовану республіканську валюту. Ймовірно також, що карбованець може виступати і тут як резервна валюта.

Можливо, що під час перехідного періоду деякі з республік можуть опинитися в скрутному становищі. Спільна доля і схожі проблеми примушують нас подумати про взаємодопомогу. Напевно, треба буде створити спеціальний фонд допомоги, відрахування в який мають робити всі республіки залежно від бюджету, а за використанням цього фонду мав би слідкувати спеціальний міжреспубліканський кабінет. З політичної точки зору цей економічний захід є дуже бажаний, оскільки ідея роздрібнення імперії на незалежні держави не є популярною в деяких республіках саме через побоювання тяжких економічних наслідків такого розділу. Взаємодопомога і взаєморозуміння могли б зробити розвал імперії безболісним.

Запропонований тут план переводу соціалістичної економіки на ринкову систему очевидно далекий від оптимального, і його слід розглядати як один з контроверсійних варіантів і як можливий стимул для дальших пошуків більш прийнятного генерального плану.