Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Аналітика / Дещо про політику мультикультурності

Дещо про політику мультикультурності


Західна аналітична група. 25.08.11


Події останніх місяців у Європі змусили багатьох замислитись у слушності політики мультикультурності, яка до того підносилася як одне з найважливіших досягнень європейської цивілізації. Не ставлячи в жодному разі під сумнів користь в існуванні різних, навіть дуже між собою відмінних культур, дозволю собі висловити сумнів у користі перемішування різних культур в «одному казані». Не буду посилатися на історичні приклади такого перемішування, бо не такий вже довгий час в історичній перспективі ми можемо спостерігати це явище, щоб на підставі наявних фактів можна було робити якісь висновки. Здається, більш продуктивним буде погляд на людське суспільство з інженерної точки зору.

При такому підході людське суспільство можна уявити як складну саморегульовану ієрархічну систему, структуровану за багатьма ознаками. На самому нижньому рівні відбувся поділ людства на три основні антропологічні раси – білу, жовту і чорну, які були розподілені просторово, але без непереборних кордонів. Подальша метисація між первинними расами забезпечила додаткову мінливість і поліморфізм людини як біологічного виду, але в тривалій історичній перспективі могла нівелювати антропологічні відмінності, якби не відбувалося структуризації людської спільноти за іншими ознаками. Одночасно з антропологічної структуризацією людства почалася структуризація на основі родинних зв’язків на найдрібніші структурні елементи, якими були родові громади. Конкуренція між окремими громадами в боротьбі за виживання неминуче приводила до їх інтеграції у більш крупні підсистеми на підставі одної добре вираженої ознаки. Такою ознакою ставала спільна мова, виникнення якої саме по собі не пов’язане з усвідомленням людьми певної спільноти і є лише наслідком специфічних географічних умов. Формування окремих мов відбувалося в досить замкнутих географічних ареалах за певною природною закономірністю, але усвідомлення мовної спільності людьми відбувалося в основному під впливом соціальних факторів. Зворотній зв’язок соціальних умов впливав і на подальше формування спільної мови як ознаки приналежності до певного соціально-громадського угруповання. Усвідомлення такої приналежності є необхідною умовою для формування первинних етнічних утворень. Надалі варіативна комбінаторика мовних, культурних, релігійних, економічних і політичних чинників, яка чергувалася з процесами інтеграції і диференціації, формувала все складнішу структуру людського суспільства. Однак воно завжди складалося з певної достатньо великої кількості однорідних блоків – етносів.

На певному відрізку людської історії етногенетичні процеси ускладнюються. Мова, яка до того часу була визначальною ознакою етносу, в якійсь мірі втрачає своє значення для етнічної ідентифікації, натомість на процеси етногенезу починає впливати приналежність до певної держави або релігії. На зміну географічним межам приходять межі політичні, які іноді переривають або дуже ускладнюють контакти між окремими частинами того самого первинного етносу. На мови окремих етнічних груп впливає мова пануючої нації, а з розвитком освіти – мова церкви і друкарська продукція. З’являються і розвиваються нові елементи етнічних спільнот, які ведуть до утворення сучасних націй. Історична перспектива таких націй багато в чому залежить від того, наскільки вони зберігають власну самобутність, обумовлену їх етногенезом, і наскільки вони можуть протистояти нівелюючому впливові прогресуючої глобалізації.

Глобалізація суперечить одному з найістотніших принципів організації природи і людського суспільства – принципу поліморфізму і тому не буде сприяти загальному розвитку людства, хоча може бути для нього стимулюючим „викликом” в тому сенсі, в якому його розумів Арнольд Дж. Тойнбі. Досвід окремих культур включає в себе дві великі категорії – досвід набутий і досвід успадкований. При цьому набутий досвід, найбільш значущі досягнення якого поширюються по усьому світі, сприяє глобалізації, у великій мірі звужує творчу ініціативу, заважає проявам оригінального мислення, обмежує рамки пошуку нових шляхів в науці, культурі і техніці. Навпаки, досвід успадкований може бути базою для нових творчих пошуків і одночасно забезпечувати тим пошукам оригінальність способів і шляхів, що надзвичайно важливо для людської цивілізації взагалі. Однак не можна виключати того, що в успадкованому досвіді окремих народів можуть бути безперспективні здобутки, які не можуть піти на користь цілому людству, тому в інтересах кожного народу позбутися успадкованого негативного досвіду, засвоївши досягнення інших культур, а в інтересах людської цивілізації позбутись уявлень про безумовну користь усіх елементів будь-якої культури.

Скромно оцінюючи свої аналітичні здібності, не беру на себе сміливість критикувати національно-культурну політику європейських держав, але не може підлягати сумніву те, що критичний аналіз західноєвропейського досвіду і оцінка його з різних точок зору можуть бути корисними для України

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2152

Модифіковано : 20.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.