Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Передісторія: Пізнання задумів і діянь Божих

Передісторія: Пізнання задумів і діянь Божих


Історія того тисячоліття, що минає, вчить нас йти однією дорогою: не втрачати пристрасті до фінальної істини, самовіддано її шукати та сміливо відкривати нові шляхи. Саме віра спонукує розум долати усі бар’єри обмежень та ризикувати у пошуках усього гарного, доброго і правдивого.

(З енцикліки Папи Івана Павла ІІ “Fides et ratio”. V, 56. 14 вересня 1998).











На початку 3-го тисячоліття людство стурбоване своїм майбутнім. Дві світові війни дали багатьом мислителям підставу сумніватися у тому прогресі, який зробило людство за останні століття. Незважаючи на прогрес, обумовлений тісною взаємодією науки і бізнесу, що мало наслідком створення глобальної культури, кількість невирішених проблем на нашій планеті зростає:


Велика (і зростаюча) частина населення як і раніше живе в голоді й убогості; родючі ґрунти виснажується; забруднення землі, води і повітря несприятливо впливає на мешканців Землі. В результаті глобального потепління атмосфера стає все більш турбулентною, і багато видів тваринного і рослинного світу вимирають з такою швидкістю, якої не було з часів пермського – кінця крейдяного періоду. Здатність держав захищати своїх громадян зменшується в міру активізації транснаціональних організацій, що практикують безладну торгівлю товарами і послугами. Екстраординарне поширення інформаційних технологій призвело до того, що чиєсь рішення про інвестиції або переміщення капіталу здатне обрушити світові ринки і навіть змести уряд. Зростаючий хаос в природі супроводжується політичним хаосом. Про стабільність і надійність не може бути й мови, але саме вони повинні були стати результатом науково-технічного прогресу. Ми несподівано опинилися на порозі темного часу, набагато більш небезпечного, ніж Середньовіччя, бо дезінтеграція носить глобальний характер (Гудвин Брайан, 2008, 48-49).


До вказаних проблем можна додати масштабні терористичні акти, безперервні локальні війни, поширення наркоманії, нових масових захворювань. Поодинокі науковці загострюють увагу на інших процесах і явищах не дуже очевидних, але потенційно настільки небезпечних для людства, що у можливому новому темному часі будуть знищені усі сучасні культури і цивілізації (Flechtheim Ossip K., 1988, 18). Вони не сумніваються, що цілий світ переживає моральну або системну кризу. Наслідком науково-технічного прогресу стало нівелювання особистості, в якій тепер домінують риси або споживача, або виробника. Людина стає придатком до машини з відповідним цій машині культурним і моральним рівнем. Такий стан в сучасному світі А.П. Назаретян пояснює техно-гуманітарним дисбалансом, який проявляється в тому, що засоби культурної регуляції не відповідають зрослій потузі виробничих технологій (Назаретян А.П. 2004). Головною причиною дисбалансу є відставання гуманітарних наук від розвитку природничих, а це завдячене поширенню феномену,який Макс Вебер назвав німецькою "Entzauberung der Welt", що може бути приблизно перекладене як «позбавлення від чар, деміфологізація світу». Суть і наслідки цього феномену визначені так:


… науково-технічний прогрес і посилення впливу природничих наук призводять до уповання на принципову передбачуваність і технічну керованість світу, в якому боги та інші непередбачувані сили не задіяні. Абсолютно вже нема більше віри у винятково захоплюючого Бога (Hoffmann Julia. 2014, 1).


Замислюючись над такими перемінами, ми ставимо собі питання: Куди ж ми йдемо і що буде далі? Німецький філософ Рюдігер Лютц на це питання дав таку відповідь: “Майбутнє відкрите, невизначене і неоднозначно передбачуване. І цей факт також дає нам шанс” (Lutz Rüdiger, 1988, 9). Багато науковців, серед яких філософи, соціологи, екологи, вважають, що порятунок людства можуть забезпечити інша психологія і нова мораль. Еріх Фром писав про цю необхідність в такому драматичному тоні:


Вперше в історії фізичне виживання людства залежить від радикальних духовних змін людини (Fromm Erich, 1986, 21).


Людині непросто розлучитися з традиційними поглядами і звичками, йому властива інерція думок і поведінки. Щоб радикальні зміни в людському суспільстві настали, визнані і впливові авторитети повинні по-новому пояснювати навколишній світ і людину в ньому, відходячи від механістичних уявлень про них, які склалися в попередню історичну епоху:


Механістична картина світу була розвинута в 17-му ст. в значній мірі під впливом Галілея, Декарта і Ньютона. Декарт поклав в основу своєї картини світу фундаментальне розділення природи на дві незалежні складові: дух і матерію. Матеріальний Універсум був згідно Декарта машиною… (Carpa Fritjof Ossip K. 1988, 219).


Галілей постулював, що наука має обмежитися дослідженням важливих властивостей матеріальних тіл, тобто форми, кількості і руху, тобто тих, які можуть бути виміряні і вичислені. Інші властивості, наприклад, колір, тон, смак и запах були тільки суб'єктами духовних проекцій, які з області науки мають бути вилучені… (там же, 220)


Спосіб мислення Декарта і Галілея був тріумфально вдосконалений Ньютоном, котрий розвинув точне математичне формулювання механічної картини світу (там же)


Сучасна фізика зробила великий крок від часів Декарта та Ньютона і більше не розглядає матеріальний світ як механічну систему, але ще не побудувала чіткої картини світобудови, розглядаючи її як комплексну тканину, чи мережу відносин. Заплутавшись у цих неясних відносинах, фізики висувають ідею "космічного духа", якому ті відносини підпорядковуються (там же , 1988, 223-224, Smolin Lee. 1997, 17). Очевидно цей дух відбиває якусь одну сторону діяльності Бога.

Важливість всебічного пізнання Бога в останні десятиліття для багатьох мислителів стає все більш очевидною, хоча без участі самого Бога воно виходить за межі людських можливостей. Колінгвуд, наприклад, стверджуючи непізнаванність суті Бога, писав, що його характер як субстанція є "… не тільки не відкритим для людського розуму без Його допомоги, але й навіть нездатним бути показаним. Усе, що ми можемо знати про Бога, це – Його діяльність" (Колінгвуд Робін Дж., 1996, 103).

У принципі наука тим і займається, що вивчає діяльність Бога, особливо не акцентуючи кінцеву мету ведених досліджень. Характерним в цьому плані є дослідження космосу, яке дає матеріал для різних ідей про творення Всесвіту, зокрема для розробки теорії "великого вибуху". В основі цієї теорії лежить екстраполяція в минуле явища розбігання галактик, відкрите американським астрономом Едвіном Габлом. Метод екстраполяції в минуле використовується в історичній геології і палеонтології з тією самою метою – вияснення питання про зародження Всесвіту і життя в ньому. Доречним тут буде згадати слова відомого фізика, які можуть стосуватися до будь-яких еволюційних процесів:


Ми не можемо пояснити сучасну картину Всесвіту, якщо не маємо певних уявлень (або хоча б гіпотез) про початкові умови її еволюції (Сахаров А.Д. 1968, 74)


Однак фізики, не маючи реальної уяви про початкові умови еволюції Всесвіту, шукають їх і не знаходячи, змушені ставити собі питання, відповіді на які при сучасному стані фізики можуть бути лише софістичними в дусі Аристотеля. Наприклад Ейнштейна усе життя хвилювало питання: Чи мав Господь вибір при створенні світу? Чи є закони, які керують Всесвітом унікальними чи в іншому випадку вони могли бути зовсім іншими? (Рис Мартин, 2008, 33). Через п'ятьдесят років Лі Смолін ставить питання, чи Бог створив закони природи тоді, коли творив світ, чи вони мають певну математичну форму, фіксовану в якихось абстрактних принципах (Smolin Lee. 1997, 17). Фактично ці мислителі, поставивши собі дуже складне питанням як Господь творив світ, шукають на нього відповідь і не знаходять. Тим часом, більш плідними були б відповіді на питання що саме він творив. Після отримання найбільш очевидних на нього відповідей можна буде переходити до більш складних і взаємопов'язаним між собою питань, таких як навіщо і чому. Звичайно, повні відповіді на них жодна наука не дасть, але деякі продукти творіння Господа можна шукати в геологічній історії нашої планети і в передісторії людства, які хоча і не зможуть дати нам релевантних даних про створення Всесвіту, але про створення Землі та її мешканців все ж багато сказати можуть.

В своїй передісторії людина і людське суспільство розвивалися органічно за задумом Божим, а люди ще не мали достатніх можливостей впливати на цей процес. Найважливіші досягнення людства, такі як винахід мови і штучних знарядь праці, використання вогню, відкриття власної самосвідомості і самосвідомості інших людей були зроблені саме у сиву давнину. При цьому мова була найдавнішим досягненням і саме тим, яке глибоко закорінене у нашому генетичному спадку (Popper Karl R. 1988, 37). Пам'ять про набутки людства зберігається в міфах і легендах багатьох народів. Відповідно, історичне мовознавство і міфологія мають дати відповідь наскільки ці людські винаходи були інспіровані Богом.

Як і в астрономії, для дослідження писаної історії ми можемо мати цілий ряд інструментів, застосування яких і взаємодоповнення результатів, отриманих завдяки їм, дозволить нам скласти достатнє уявлення про недавнє минуле. Для відповіді на питання, що було до моменту максимальної щільності, фізики шукають інструменти аналізу накопичених даних спостережень, те саме стосується і реконструкції передісторичних процесів. Тут вихідними даними є предмети матеріальної культури давніх часів і велика кількість мов, які коріннями своїми сягають доісторичної епохи. Об'єднання зусиль археологів і лінгвістів може забезпечити відтворення початкового етапу етногенетичних процесів, але якщо археологія знайшла методи дослідження древніх культур, то лінгвістика знаходиться тільки на етапі їх пошуків.

В теперішньому часі вчені прогнозують новий розквіт математики в найближчі 50 як у вже існуючий її розділах, так і в наново створених. Серед іншого, до 2050 року прогнозується поява математичної теорії, яка описує взаємодію і динаміку складних систем. Вона буде використовуватися в науках, що мають справу з великою кількістю відносно простих компонентів, які взаємодіють між собою простими способами. Такі складні системи виникають в біології, фінансовій діяльності, соціології, навіть у мистецтві і політиці (Стюарт Ян. 2008, 44-45). Подібну систему можна створити і в лінгвістиці для точного визначення родинних взаємин споріднених мов на основі великої маси їх спільних ознак. Саме для дослідження такої системи був використаний графоаналітичний метод (Стецюк Валентин. 1987), в основі якого лежить побудова спеціального графу, ще докладно не вивченого в теорії, але який попередньо можна назвати "виваженим". Результати отримані за допомогою цього методу дали деяку основу для представлених тут міркувань.

Поставивши перед собою питання, що саме творив Господь, логічно шукати на нього відповідь, як уже вказувалося, починаючи з найбільш очевидних фактів, в першу чергу беручи до уваги особливості земної поверхні і людей, які її населяють. Якщо говорити про особливості людини як біологічного виду, то найбільш кидається в очі наявність трьох відмінних між собою антропологічних рас. Намагаючись знайти відповідь на питання чому так задумав Господь і уявляючи собі в загальних рисах передісторичні етногенетичні процеси, робимо припущення, що Він виходив з ідеї структурування майбутнього людського суспільства. Першим кроком при реалізації цієї ідеї саме і став поділ людського виду на три раси. Біла, жовта і чорна раси були розподілені на земному просторі відокремлено, але без непереборних границь, що давало можливість метисації, яка забезпечувала додаткову мінливість і поліморфізм людини, необхідних для її еволюції, як це відомо з біології. Однак значення цього процесу виходить далеко за її межі:


“Не тільки біологам, але також філософам і політикам слід розуміти дійсну ціну одноманітності: зміна зовнішнього середовища може знищити усіх представників даного виду, якщо вони ідентичні” (Роллер Энн, 1978).


Однак довготривала метисація рас могла би поступово привести до в значній мірі однорідного за своїми антропологічними ознаками населення Землі і це могло зашкодити процесу розвитку людини, якби не відбувалося структуризації людської спільноти за іншими ознаками. Одночасно з його антропологічною структуризацією почалася структуризація і соціальна по вертикалі і горизонталі. Найдрібнішими структурними елементами були родові громади, серед яких виділялася родова верхівка. Конкуренція між окремими громадами в боротьбі за виживання приводила до їх інтеграції у більш крупні об'єднання, пов'язані спільною мовою, яка полегшувала такий процес завдяки своїм комунікативним можливостям. Формування окремих мов відбувалося в географічних ареалах з достатньо вираженими природними границями, які обмежували контакти між окремими групами людей і відповідно заважали поширенню на більш широкому просторі утворюваних в різних місцях мовних форм.

Ці ареали були названі етноформуючими, оскільки формування різних етносів або етнічних груп відбувалося на них неодноразово. Сукупність таких ареалів займає територію, яка в кілька разів перевищує площу кожного з них. Відповідних місць на земній поверхні кілька – в басейні Верхнього і Середнього Дніпра, в басейні правих приток Волги, в межиріччі Дніпра і Дона, в басейні Амура і в районі озер Ван, Севан, Урмія в Закавказзі. Особливості рельєфу цих територій такі, що важко припустити, що вони виникли випадково, без волі Небесного Архітектора. Етноформуючі ареали стали наслідком керованих геологічних процесів, в ході яких виникали гірські ланцюги і річкова мережа, що стали в кінець-кінцем границями цих ареалів. Так само діяннями Божими, спрямованими на забезпечення етнічного різноманіття за принципом поліморфізму, треба пояснити конфігурацію і особливості ландшафту Європи, які спричинили тут формування і успішний розвиток численних народів з найдавніших часів. Ніде в світі нема такої кількості невеликих гірських масивів складної складчастості, таких як Ардени, Вогези, Гарц, Рейнські сланцеві гори, Рудні гори, Судети, Товтри, Шварцвальд та ін. Так само Європа у порівнянні з іншими континентами має найбільш розчленовану берегову лінію.

Таким чином, принципи структурування та поліморфізму є ідеями закладеними Богом в основу творення земної цивілізації і людина не може ними нехтувати. Глобалізація суперечить цим принципам і тому не буде сприяти прогресу. Досвід окремих культур включає в себе дві великі категорії – досвід набутий і досвід успадкований. При цьому набутий досвід, найбільш значущі досягнення якого поширюються по всьому світу і сприяють глобалізації, у великій мірі звужує творчу ініціативу, заважає проявам оригінального мислення, обмежує рамки пошуку нових шляхів в науці, культурі та техніці. Навпаки, досвід успадкований може бути базою для нових творчих пошуків і одночасно забезпечувати тим пошукам оригінальність способів і шляхів. Проте, не можна виключати того, що в успадкованому досвіді окремих народів можуть бути безперспективні здобутки, тому в їх інтересах позбавлятися такого досвіду, засвоюючи досягнення інших культур.

Подібно до того, як Господь не може не допомогти людині пізнати Його самого, Він не може залишати без уваги релігійні вірування людини. Кожна релігія є творінням людського духу, виникає після осяяння окремої людини, коли та по-своєму розуміє Бога, але Господь не може повністю довірити людям ідейний зміст релігій, оскільки вони впливають на людську діяльність і можуть піти проти задуму Божого. А якщо світ не був задуманий людиною, то вона не може розвивати його на власний розсуд всупереч волі Бога, а повинна прагнути стати Його помічником.

Розвиток уявлення Бога людиною можна простежити, порівнюючи релігії передісторичних часів з релігіями Сходу, іудаїзмом, традиційним християнством, ісламом, реформованими християнськими церквами. Боги первісних людей були жорстокими істотами, прихильність яких треба було заслужити жертвами, іноді навіть людськими. Особливістю релігій є те, що їх догматика практично не змінюється, тому що всілякі зміни розхитують авторитет духовних авторитетів, в той час як він повинен залишатися непорушним і підтримуватися давньою традицією. Зміни в духовній сфері окремих людських суспільстві під впливом Божої волі ведуть до виникнення нових, більш досконалих, більш гуманістичних релігій. Вони поширюються тільки там, де люди готові сприйняти нові, прогресивні ідеї. Духовними змінами людини на протязі тисячоліть, які відбивалися у іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі, конфуціанстві, було підготовлене сприйняття Бога як люблячого отця. Однак християнство не стало універсальною релігією, деякі народи не сприймали його впродовж віків, або його догми переосмислювалося як в пізніших релігіях, так і в самому християнстві, чому свідчать поділ Церков і Реформація. Очевидно, універсальної релігії не може бути взагалі, бо на наш час більшість релігій втрачають свій колишній авторитет. Однак універсальна категорія, яка формує мораль у суспільстві, має існувати, оскільки його занепад людства не може допустити Господь. Такою універсальною категорією має стати людська совість.

Неможливо собі уявити, що в людини совість могла розвинутися лише під впливом обставин життя і зовнішнього середовища при постійній боротьбі за виживання. Совість як здатність людини до самооцінки, очевидно, розвинулася з відчуття сорому, який стримує від певного роду поведінки, яка може вважатися негідною в очах інших. Відомо, що тварини сорому не мають, не мала сорому і первісна людина і факт її появи зафіксований в Біблії. Однак в Старому Завіті слово "совість" не зустрічається, що може свідчити про розвиток цієї людської якості у більш пізні часи. Першим серед апостолів відповідне грецьке слово починає використовувати св. Павло і далі воно вже досить часто зустрічається в текстах Нового завіту. В подальшому часі значення совісті усвідомлювалося усіма сучасними релігіями, але найбільш глибоке її розуміння почалося зовсім недавно. В пастирській конституції Другого Ватиканського Собору "Радість і надія", який тривав з 1962 до 1965 р., ми знаходимо такі слова:


У глибині своєї совісті людина відкриває закон, який вона не сама собі дала, але якому вона повинна коритися і голос якого, що завжди закликає її любити і творити добро, а зла уникати, відгукується, коли потрібно, в її серці: ось це роби, а ось цього уникай. Адже в серці людини – написаний Богом закон, в покорі якому полягає вся її гідність і за яким вона буде судима. Совість – саме потаємне ядро людини, її святая святих, де вона залишається наодинці з Богом, Чий голос звучить у глибині її душі (Gaudium et Spes, 1965, 16).


Пізнаючи ідеї і та діянні Божі, реставруючи передісторію, ми можемо стати добровільними помічниками Бога, закладаючи основи майбутнього людства за Його задумом. Майбутнє людину завжди цікавило:


Нема такого народу, у сказаннях якого, що передавалися від покоління до покоління, не було би спроб передбачити подальші долі людей. Багато мислителів минулих століть задавалися цим питанням. Але подібно до того, як минуле людства довго представлялося людям у фантастичному світлі міфів і легенд, майбутнє так само фантастично представлялося їм або у вигляді релігійних вчень про "кінець світу", або у вигляді соціальних утопій (Бестужев-Лада И.В., 1968, 16).


Спроби передбачувати майбутнє не припиняються досі, хоча тепер вони подаються як "наукове прогнозування", в якому нема місця ідеям і задуму Божому. Прикладом "теоретичного обґрунтування" неминучого майбутнього людства було атеїстичне вчення Маркса-Енгельса, яке під тиском обставин модернізувалося іншими теоретиками. Щоправда вони добре розуміли, що сучасність – це продукт історії, тому історія була предметом прискіпливого, хоча і упередженого вивчення. Історичні події формують сучасність двояким способом. З одного боку, їх ланцюжок обумовлюється об'єктивним причинно-наслідковим зв'язком. А з другого, наше суб'єктивне уявлення про минуле впливає як на імператив актуальної поведінки окремих людей, так і на політику цілих держав і тим самим бере участь у формуванні сучасності. Уяву про наше минуле формують історики, яких умовно назвемо спостерігачами. З квантової механіки відомо, що спостереження за фізичним процесом спотворює його перебіг. Так само і спостерігач-історик спотворює картину нашого минулого, правда, іноді свідомо. І картина, їм зображена, сприймається людьми як дійсна. Правда, істориків багато, вони можуть малювати різні картини, але для керівництва до дії беруться ті з них, які більше відповідають політичним або іншим цілям.


В основі будь-якого знання лежить віра, більш того, як вказував папа Іван Павло ІІ, саме віра спонукає розум знаходити істину, долаючи всілякі перешкоди. Однак, як зауважив Френсіс Бекон ще 400 років тому, людина схильна вірити тому, що їй подобається, в той час як істина не завжди може бути їй цікавою чи корисною. Особливо це стосується питань про походження народів та їх ранньої історії. Міфічна історіографія може більше задовольняти людину, ніж незвичайні і невизнані результати, які суперечать традиційним уявленням. Однак при помилковому уявленні про передісторію народів причинно-наслідковий зв’язок між доісторичними та історичними подіями може бути тільки надуманим і наукова цінність його буде дорівнювати нулю. І навпаки, достовірні дані про передісторію якогось народу можуть бути доброю посилкою для подальших умовиводів. Достовірними даними для нас можуть бути результати, отримані за допомогою графоаналітичного метода, які дозволяють знаходити первісні місця поселень давніх народів і визначати етнічність археологічних культур, а за ними і особливості духовного світу їх творців. А як найдавніші слова закладають основи мови і істотно впливають на її подальший розвиток, так і духовна культура давніх народів є тим ґрунтом, на якому розвиваються етнопсихологічні риси, національний характер, ментальність, світогляд їх нащадків як першооснова їх історичної долі. Спробуємо продемонструвати на прикладі європейців, чому їхня передісторія визначила їх виняткову роль в подіях другого тисячоліття. Адже не секрет, що розвиток капіталізму і пов’язані з ним глобальні геополітичні процеси мали своє коріння у надрах Західної Європи.

Однак тисячу років тому нічого не заповідало, що Європа скоро буде виходити на перші позиції у світі. Сучасникам здавалося, що Римська імперія занепала назавжди, а її нащадок Візантія не могла протистояти натиску мусульманського світу, котрий крім воєнних успіхів демонстрував також великі культурні і наукові досягнення. Однак напір турків-османів, який закінчився взяттям Константинополя у 1453 році, виявився тим викликом, який привів у дію пробуджені в часи Відродження риси європейського характеру. Незважаючи на загрозу турецького нашестя та ісламізації християнського світу (а, можливо і під впливом цих процесів) в Європі виникають ідеї віротерпимості і відмови від ведення війни на релігійному ґрунті. Вперше вони були висловлені Миколою Кузанським (1401 – 1494) невдовзі після падіння Константинополя у праці "De pace fidei" (Про мир або співіснування сповідань). Символічно, що у 1453 році в Європі сталися ще дві події, наслідки яких у значній мірі визначили хід подальшої світової історії. Першою подією стало закінчення Столітньої війни, перебіг котрої дуже вплинув на розвиток нових видів озброєння і військ. Цей прогрес у великій мірі дозволив протистояти османській агресії, а також сприяв майбутній європейській завойовницькій політиці. Другою подією став вихід друком перших примірників Біблії Йогана Гутенберга, що зрушило духовну силу Західної Європи. До кінця століття існувало вже біля двохсот друкарень, які випустили близько 40 тис. видань тиражем 12 млн. примірників. Таке масове читання книжок стимулювало розвиток філософської думки, і на самому початку 16-го століття вже з'являютьcя твори перших західноєвропейських гуманістів, які були визначальними для розвитку європейської культури і науки – "Похвала глупоті" Еразма Ротердамського, "Листи темних людей" анонимних авторів, серед яких був Ульрих фон Гутена, "Дзеркало для очей" і "Листи до знаменитих людей" Йоганна Рейхліна, "Листи до темних людей" Ульриха фон Гутена, "Золота книга" про острів Утопію Томаса Мора, "Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа Рабле та ін. Тези Мартіна Лютера тільки тому були підтримані широкими масами, що були роздруковані великим тиражем, і цим був забезпечений успіх реформації. Велике значення для розвитку науки мав вихід книги Миколи Коперника “Про обертання небесних сфер”, яка було опублікована тиражем 1000 екземплярів у 1543 р. Всупереч поширеній думці, книга Коперника зацікавила Католицьку Церкву, яка після нових розрахунків, складених на основі теорії Коперника, провела у 1582 р. реформу календаря.

В 15-му ст., а фактично після плавань Христофора Колумба і Васко да Гами почалася Епоха Великих географічних відкриттів, яка охарактеризувалася гнобленням і нищенням населення відкритих земель. І тут проявилися дві протилежні риси європейського характеру. Проти жорстокої поведінки завойовників повстали гуманістичні переконання окремих європейських інтелектуалів. Першим підняв голос на захист індіанців і проти методів їх християнізації іспанський богослов і правник Франциско де Віторіа (1486—1546). Його послідовник Бартоломе де лас Касас (1484 – 1566) зайняв більш рышучу позицію і в листі до імператора Карла V писав:


Причиною, через яку християни згубили і знищили таке велике, безмежне число душ, в кінцевій меті було просто отримання від індіанців їхнього золота, щоб збагатитися в короткому часів, збільшити свої статки непропорційно до роду чи походження. Слід зазначити, що такого розміру ненаситної жадоби і амбіцій світ ще не бачив. Усі індіанці усіх Індій жодного разу не зробили християнам чогось недоброго чи шкідливого, а довго мали їх за посланців небес і богів, поки вони самі чи їх сусіди не отримали взамін від християн шкоди, злодійства, вбивств, насильства та інших неприємностей. ( de las Casas Bartolomé).


Серед послідовників Франциско де Віторіа був також нідерландський правник Гуго Ґроцій, який вважається основоположником сучасного міжнародного права. Протест проти нелюдського ставлення до аборигенів проявляли й інші європейські діячі і така позиція засвідчує певну тенденцію в середовищі європейської інтелектуальної еліти до обмеження політики правовими та етичним нормами. Але ніяк не можна стверджувати, що ця тенденція превалювала в ментальності європейців. Вона пробивала собі дорогу в атмосфері панівного на той час в Європі ригоризму духовного життя. У тій же самій Іспанії незадовго перед плаванням Колумба була реорганізована папська інквізиція, діяльність якої прийняла жорстокі форми у фанатичній боротьбі з єрессю. І такі форми сприймалися у суспільній свідомості як цілком нормальні і навіть були популярні серед маси християн Іспанії.

Поодинокі прояви намагання керуватися в суспільному житті правовими нормами, толерантністю до іншого способу життя, поведінки, звичаїв тощо, очевидно, відбивають певну рису, наявну серед європейців, якій можна завдячувати розвиток ідей гуманізму від свого зародження в часи Відродження. Народжені в головах геніальних мислителів, вони, тим не менше, знаходили досить широкий відгук. Нічого подібного ми не спостерігаємо в цивілізаціях інших світів. Можна думати, що гуманістична ідея може бути пов’язана з християнським вченням, широко сприйнятим у Європі, але можна також припускати, що саме поширення християнства у Європі пов’язане з психологічним архетипом європейців. Адже ця релігія, попри зусилля місіонерів, не була у великій мірі сприйнята в цивілізованих країнах Азії. Гайнрих Гайне колись зауважив, що остаточна доля християнства залежить від того, чи люди потребують його, чи ні. Очевидно потребували не всі.

Якщо сприйняти відмінність в етнопсихології народів Європи і Сходу і з цієї точки зору подивитися на історичні події Давнього світу, то можна зауважити, що на противагу традиційному деспотизму азійських монархів завойовники, які прийшли в Азію на початку І тис. до Р.Х, демонструють більш м'які форми правління. Перси, завоювавши всю Передню Азію, об'єднали її в одній імперії, яка репрезентувала "синтез близькосхідної політичної і культурної традиції під єдиним урядуванням, який досягнув стабільності не завдяки воєнному терору, а завдяки толерантності (Holister C.W., 1991., 57). Зокрема, в той час євреї отримали дозвіл повернутися на свою батьківщину, що зберегло їх національну і релігійну ідентичність, так важливу для подальшої історії людства. Одночасно тоді ж перси дозволили реставрацію деяких єгипетських і грецьких храмів. Перські "царі царів" не претендували на божественне походження, як це до того мало місце в Азії, а лише стверджували своє божественне призначення. Щоправда, вони мали абсолютну спадкову владу, але в державному апараті існувала також рада, яку складали сім представників вельможного панства, а в провінціях великі повноваження мали губернатори, так звані сатрапи, хоча за їх правлінням спостерігали спеціальні інспектори – “очі і вуха царя”. Таким чином ми на прикладі цього державного утворення бачимо не тільки прояв толерантності, але і також елементів демократизму, невідомих в інших азійських державах. Така різниця у формі державного будівництва очевидно вже тоді була обумовлена різницею в ментальності і психології тодішніх європейських і азійських народів.

Показовим є те, що тільки в Європі розвинувся такий жанр літератури як утопія, початок якому було покладено ще в Стародавній Греції, де Платон замислювався над ідеальним устроєм людського суспільства. Результатом його роздумів була робота "Держава", яка, з нашої точки зору, є повною утопією, але тоді ще не існувало такого поняття. Воно з'являється в епоху Відродження після написання Томасом Мором згадуваного вище роману про острів Утопія, на якому існувала політична система, побудована на раціональних, але глибоко гуманістичних принципах. Роман дав поштовх до розвитку такої течії європейської громадської думки як утопічний соціалізм, послідовниками якого були Кампанелла, Френсіс Бекон, Кабе і багато інших. Роль і значення цієї течії в історії російський філософ Бердяєв оцінив так:


Утопії можуть бути рушійною силою і можуть виявитися більш реальними, ніж більш розумні і помірні напрямки. Більшовизм вважали утопією, але він виявився більш реалістичним, ніж капіталістична і ліберальна демократія… Людина, поранена злом навколишнього світу, має потребу уявити, викликати образ досконалого, гармонійного ладу суспільного життя. Прудон, з одного боку, Маркс, з іншого, повинні бути визнані в тій же мірі утопістами, як Сен-Симон і Фур'є. Утопістом був і Ж.-Ж.Руссо. (Бердяев Н. 1951, 156-157).


Розвиваючи ідеї античних філософів, європейські вчені витоки різниці в національних характерах окремих народів ще з часів Шарля-Луї Монтеск’є (1689 – 1755) шукають у реакції людей на впливи навколишнього середовища, спочатку тільки клімату, а пізніше і інших природних умов. Генрі-Томас Бокль (1821 – 1862) виділяв три типи середовища з урахуванням клімату, плодючості ґрунтів, ландшафту, характеру морського узбережжя тощо, умов, які він вважав вирішальними факторами у формуванні психічної і фізичної будови людини, а також її соціальної організації (Бокль Г.Т. 1863, 29). В загальному він, та і багато інших дослідників, вважали, що надто суворе природне середовище пригноблює людину, а надто сприятливе розслаблює, і, як наслідок, в обох випадках обмежуються рамки її діяльності для зміні умов життя. Детально вплив природного середовища на розвиток цивілізацій розглядає А. Дж. Тойнбі, який сформував теорію "виклик-відповідь", згідно з якою людина вимушена і має можливості долати несприятливі природні явища (Тойнбі Арнольд Дж.. 1995, 97-133). Цивілізація розвивалася успішно там, де людина мала необхідність і могла успішно протистояти силам природи, тобто головно в поміркованому поясі з обмеженими продовольчими ресурсами. Тут людина у боротьбі з голодом і холодом мала винаходити нові засоби виробництва, методи господарювання, технології і матеріали, що активізувало її різноманітну діяльність і розвивало гнучкість розуму. .

Саме поняття розуму дещо туманне, але оперувати ним у певній мірі можна, якщо показати, що і "розум" формується під впливом географічних особливостей. Предки сучасних індоєвропейців, тюрків і фінно-угрів у далекі доісторичні часи прибули у Східну Європу із Закавказзя, де вони проживали у тісному сусідстві в однакових географічних умовах і, очевидно, мали однаковий "розум". Але їхні нащадки тепер мають виразно різні культури і не можна інакше пояснити причини цієї різниці між ними, як тільки впливом різних географічних умов, за яких вони проживали пізніше. Особливо це стосується європейців, тому вчені шукають причини їх лідерства, зокрема, в економічній географії і історії. Можливо, Ю. Павленко оцінюючи значення передісторії людства для його подальшого розвитку, надає занадто великого значення зовсім глибоким епохам, але в тій чи іншій мірі такого ж погляду, з його точки зору, притримувалось досить багато дослідників:


… уся цивілізаційна історія є чимось на кшталт айсберга, основний масив якого може бути зіставлений з епохою мисливсько-збиральницької первісності. Саме там закладалися архетипові основи сучасної культури, що неодноразово відмічалося Е. Тейлором, Е. Дюркгеймом, З. Фрейдом, К. Юнгом, К. Леві-Стросом, М. Моссом та багатьма іншими визначними дослідниками і мислителями, які мали достатню уяву про первісну епоху (Павленко Ю.В. 2004, 110).


Визнаючи роль природних умов у формуванні псіхічно- соматичних якостей людини, слід мати на увазі, що сформовані під впливом навколишнього середовища певні риси фізичної будови і характеру передаються від покоління до покоління генетично або іншими механізмами, які тепер вивчає еволюційна психологія:


Генетика поведінки вивчає основи поведінки і все що з ним пов'язано, – психічні захворювання, схильність до розлучення, політичні уподобання і навіть почуття задоволеності життям. Еволюційна психологія шукає механізми, за допомогою яких ці ознаки переходять від покоління до покоління. Обидва підходи припускають, що у формуванні поведінки, думок і емоцій бере участь природа і виховання, але на відміну від практики двадцятого століття нині природі віддається перевага (Чиксентмихайи Михай. 2008. 89) .


Що ж стосується давніх індоєвропейців, то, реставруючи картину їх суспільних стосунків, вірувань і форм культурного життя, Ю. Павленко виходить з положення, що їх "господарська діяльність була орієнтована головно на тваринництво" (Павленко Ю.В. 2004, 229). Він пояснює експансію скотарських племен індоєвропейців використанням коня при розширені площі і пошуках нових пасовищ. Верхова їзда, наїзди на сусідів з метою угону худоби вели до перерозподілу багатства, соціальному розшарування суспільства, утворенню племен під проводом вождів, які одночасно були і первосвящениками. Ясно, що такий спосіб життя мав би формувати у скотарів психологічні риси відмінні від тих, які мали, скажімо, хлібороби. Коли виявляється після проведених досліджень, що давні індоєвропейці скотарями не були, то з цього випливають два висновки. По-перше скотарство само по собі не розвиває рис, характерних для індоєвропейців, бо інші народи, котрі в давнину безперечно тваринництвом займалися, виявляють риси відмінні від притаманних європейцям. І, по-друге, характерним рисам європейців треба шукати інше пояснення.

Індоєвропейці, які були предками більшості сучасних європейців, з 5-го тисячоліття до н.е. заселяли басейн середнього і верхнього Дніпра з розгалуженою річковою сіткою. Умов для розвитку тваринництва і землеробства тут не було, але тим не менше, кількість індоєвропейців з часом настільки виросла, що вони почали свою експансію в Центральну та Південну Європу, Малу і Центральну Азію. Очевидно, вони мали на своїх старих землях достатню продовольчу базу. Мисливство таку базу забезпечити не могло, тим більше – збиральництво. Залишається припускати, що своє кількісне зростання індоєвропейці завдячують рибальству, для розвитку якого тут були прекрасні умови.

Уявімо собі, як заняття рибальським промислом впливає на розвиток психологічних рис людей, які ним займаються. Природні ресурси сприймалися людиною інакше, ніж продукти власного виробництва, особливо, коли вони є в достатній кількості. Якщо продукти землеробства і скотарства тісно пов’язані з виробником і формують поняття власності, яку треба захищати від зазіхань агресивних чи заздрісних сусідів, то рибні запаси річок і озер сприймаються людьми як дар небес, за володіння яким не треба боротися з сусідом, бо рибних угідь на той час на вказаній території було вдосталь. Така ситуація не розвивала в людях надмірної агресивності, скоріше вела до формування відносно миролюбних рис характеру. Рибальством можна займатися як індивідуально, так і колективно. Це формує в людях риси незалежності, самодостатності, а разом з тим забезпечує при потребі вміння досягати мети об’єднаними зусиллями. В таких умовах роль одного лідера в господарському життя суттєво зменшується. Натомість свої лідерські якості людина може проявити в духовній сфері. Звідси переплетіння світської і духовної влади, про яке пише, але не пояснює його причин Павленко (Там же, 230). Не знаючи точно передісторії індоєвропейців, а лише покладаючись на помилкові твердження Т.В. Гамкрелідзе і Вяч. Вс. Іванова, він, малюючи духовний світ індоєвропейців, дає повну волю власній фантазії, з рештою, як і багато інших філософів.

Але перейдемо до іншої риси європейців, яку можна охарактеризувати як раціоналізм. Про нього багато говорить Макс Вебер в своїй роботі "Протестантська етика і дух капіталізму". При цьому він підкреслює, що раціоналізм може проявлятися в різних формах і сферах людської діяльності. Він згадує раціоналізм економіки, техніки, наукових досліджень, виховання, війни, права, управління, говорить про раціональне використання капіталу і розподілення матеріальних благ і підкреслює, що раціоналізм поняття історичне, яке містить в собі "цілий світ протилежностей". На його думку раціоналізм в різних формах притаманний усім європейцям, але життя можна раціоналізувати з різних точок зору, тому він розділяє раціоналізм католицького і протестантського світів Європи. Якщо раціоналізація приватного права, базована на римському праві, пустила свої корені в католицьких країнах Південної Європи, то непритаманної католикам схильності до економічного раціоналізму проявляли протестанти Північної Європи. Вказуючи на економічні успіхи протестантських народів і на перевагу протестантів серед власників капіталу, підприємців, вищих кваліфікованих верств робітників, він приходить до висновку, що причиною цього є протестантська етика.

Однак сам Вебер підкреслює, що протестантизм його засновників Лютера, Кальвіна, Нокса і Фоета був дуже далекий від того, що тепер називають "прогресом" (Вебер М. 1950, 44). Це наводить на думку, що успішний розвиток капіталізму в країнах Північної Європи пов'язаний не з переходом до протестантизму, а з раціоналізмом особливого роду, який розвинувся у більш північних народів і проявив себе як у духовній, так і матеріальній сферах, бо слід визнати, що протестантські церкви більш "раціональні", ніж католицька. Генріх Гейне в роботі "До історії релігії і філософії в Німеччині" стверджує, що християнство в кінці кінців прийняло в Європі ту чи іншу форму в залежності від тієї народної віри, яка йому передувала. На півночі в цілому вона була більш пантеїстічна, ніж на півдні, з обожнюванням багатьох явищ і елементів природи. Прийняття християнства перетворювало обожнювану природу в демонічну. Однак, якщо на життєрадісному за своєю природою півдні це перетворення не могло бути легко і до кінця сприйнятим, то на півночі світ диявола став таким же суворим і похмурим, як і сама північна природа. Саме різниця в уявленнях про Антихриста, на думку Гейне, стала причиною зародження Реформації. (Heinrich Heine. 1966, 60-70). Точно так само суворі природні умови і клімат сформували у народів Північної Європи таку суспільну свідомість, в якій раціональна складова була більш виражена, ніж у народів півдня.

Індоєвропейці розселялись по широких просторах Європи і в Азії в різний час і формування народних вірувань також проходило в різний час і в різних природних умовах, чим і пояснюється наявна різниця в етнопсихології різних європейських народів. Також в процесі цих розселень вони ввібрали в себе більше чи менше етнічних груп іншої культурної традиції, в інших місцях вони асимілювалися серед автохтонного населення. Через це ми зараз не можемо говорити про якісь типові психологічні риси європейців, можна лишень стверджувати, що певні з них у них більш виражені, ніж у інших народів, а якась частина європейців може проявляти риси в цілому не виражені у решти.

Можливо, є ще одна риса європейців, яку можна в загальному охарактеризувати, як невгамовність, стремління до пізнання світу і відкриттів. Зокрема вона яскраво проявилася в період великих відкриттів. Ґуннар Гайнзон пов'язує активність португальців та іспанців у цей період з явищем, яке він називає youth bulges, що можна перекласти приблизно як "молодіжний перекіс" в демографічній структурі суспільства, коли в ньому молодь складає непомірно велику частку. Наділена енергією і амбіціями, "надмірна кількість молодих людей з таким же успіхом завжди приводить як до кривавих експансій, так само і до створення і руйнування імперій" (Heinson Gunnar , 2006, 11). На численних прикладах різного часу для різних народів він доводить цю тезу і це виглядає доволі переконливо, але для європейців таке пояснення є переконливим не завжди. Наприклад, російські козаки, починаючи з кінця 16-го століття і впродовж наступного підкорили величезні території Сибіру і Далекого Сходу без особливої на то причини в той час, як могли використати свою енергію для інших цілей. До того ж жодного порушення демографічної структури населення в Росії на той час не спостерігалось. В протилежність цьому китайці, в країні яких демографічні перекоси були звичайним явищем з давніх часів, підкорювати сусідні північні землі ніколи не мав наміру. Важко очікувати будь-яких авантюр від людей, які сповідують даосизм з його принципом ву-вей, що в дослівному перекладі означає "недіяння" в сенсі заперечення цілеспрямованої діяльності, яка суперечить природному ходу подій. У європейців же готовність йти на ризик заради сумнівного успіху проявлялась в історії дуже часто і ця риса теж повинна мати якесь пояснення.

Уявляючи собі в загальних рисах етногенетичні процеси в Європі, можна стверджувати, що у порівнянні з іншими континентами, вони мали більш складний характер. Впродовж кількох тисячоліть по території Європи прокочувалися хвилі переселенців різного етнічного походження, залишаючи свій внесок в процес інтеграції елементів різних культур в загальноєвропейську цивілізацію. При цьому позитивні надбання набутого досвіду успадковуються якщо не генетично, то механізмами еволюційної психології. Визнання цього факту має не тільки теоретичне, але і практичне значення для сучасних міжнародних стосунків, мирний характер яких ускладнюють світоглядні розломи особливо між християнським і мусульманським світами. У деяких народів світу розвинений комплекс меншовартості і вони шукають власної величі у міфічному минулому і такі намагання закономірно викликають скепсис, що тільки підсилює відчуженість між народами і активізує нездорові амбіції. Людству треба усвідомити, що на протязі його існування культурне лідерство переходило від одних народів до інших і кожен з них має свій шанс у майбутньому.

Ідеї, зароджені в Європі, сприймаються і поширюються в цілому світі, а в самій Європі вони розвиваються і набувають нових форм. Однак в теперішньому часі Європа переживає певну кризу і можна припускати, що деякі старі, але доведені до крайнощів і абсолютизовані ідеї набули загрозливого для світової цивілізації характеру. Слід визнати, що майбутнє людства зовсім не визначено і не виключено, що скоро провідну роль у світі будуть грати не європейці, і навіть не американці, а народи інших континентів, які дотримуються світосприйняття, відмінного від європейської традиції, але які не суперечить ідеям і задумам Божим. Розуміння закономірностей розвитку окремих складових в духовній сфері різних народів на основі аналізу їх передісторії може допомогти прогнозувати майбутнє людства і вносити необхідні корективи як в основи суспільної поведінки окремої людини, так і в планування розвитку окремих народів їх інтелектуальною елітою.


Література


Скорочення


БН – Международный ежегодник "Будущее науки". Выпуск второй. 1968. Москва. "Знание"

БНXXI – Брокман Джон (ред). 2008. Будущее науки в XXI веке. Москва. (Переклад з англійської).

NFY – The Next Fifty Years. Edited by John Brockman. 2002. New York.

PMF – Збірка праць "Pläne für eine menschliche Zukunft". Herausgeben von Rüdiger Lutz. Auswahl aus den Öko-Log. Bücher 1,2 und 3, erscheinen bei Beltz 1981, 1983 und 1984.


Бердяев Н. 1951. "Царство духа и царство кесаря". Париж.

Бестужев-Лада И.В. 1968. Будущее человечества как предмет научных исследований. БН.

Бокль Г.Т. 1863.Исторія цивилізаціи въ Англіи. Санктпетербург.

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма

Гудвин Брайан. 2008. В тени культуры. БНXXI. Москва.

Колінгвуд Робін Дж. 1996. Ідея історії. Київ.

Назаретян А.П. 2004. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории. Москва.

Павленко Ю.В. 2004. История мировой цивилизации. Киев. "Феникс".

Рис Мартин. 2008. Загадки космологии: Одиноки ли мы во Вселенной? БНXXI. Москва.

Роллер Энн. 1978. Открытие основных законов жизни. Москва.

Сахаров А. Д. 1968. Симметрия ВселенноЙ. БН.

Смолин Ли. 2008. Будущее ВселенноЙ. БНXXI. Москва.

Стецюк В.М. 1987. Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом. Известия Академии Наук СССР. Серия литературы и языка. Том LХIV. №1.

Стюарт Ян. 2008. Математика 2050 года. БНXXI. Москва.

Тойнбі Арнольд Дж. 1995. Дослідження історії. Том 1. Київ "Основи".

Чиксентмихайи Михай. 2008. Будущее счастья. БНXXI.


Carpa Fritjof Ossip K. 1988. Krise und Wandel in Wissenschaft und Gesellschaft. PMF.

Flechtheim Ossip K. 1988. Plädoyer für eine neue Futurulogie. PMF.

Fromm Erich. 1986. Haben oder Sein. Die seelischen Grundlagen einer neuen Gesellschaft. München.

GAUDIUM ET SPES. 1965. пастирська конституція Другого Ватиканського собору Католицької церкви.

Heine Heinrich. 1966. Zur Geschichte der Religion und Philosophie in Deutschland. Leipzig.

Heinson Gunnar. 2006. Söhne und Weltmacht. Berlin.

Hoffmann Julia. 2014. Das Wirken Gottes innerhalb eines evolutiven Weltbildes. Zur Erlangung des akademischen Grades eines Doktors der Philosophie. Institut für Katholische Theologie der Pädagogischen Hochschule. Karlsruhe.

Holister C.W., 1991. Roots of the Western Tradition.

de las Casas Bartolomé. 1542. A short Account of the Destruction of the Indies.

Lutz Rüdiger. 1988. Total 2000. PMF.

Popper Karl R. 1988. Abschied vom materialistischen Weltbild. PMF.

Smolin Lee. 1997. The Life of the Cosmos. New York. Oxford.

Smolin Lee. 2002. The Future of the Nature of the Universe. NFY.

WEBER MAX. 1950. The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism. New York. London





Free counter and web stats            

           

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4573

Модифіковано : 8.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.