Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Передісторія: Значення для вибору шляху у майбутнє

Передісторія: Значення для вибору шляху у майбутнє


Історія того тисячоліття, що минає, вчить нас йти однією дорогою: не втрачати пристрасті до фінальної істини, самовіддано її шукати та сміливо відкривати нові шляхи. Саме віра спонукує розум долати усі бар’єри обмежень та ризикувати у пошуках усього гарного, доброго і правдивого.

(З енцикліки Папи Івана Павла ІІ “Fides et ratio”. V, 56. 14 вересня 1998).











На початку 3-го тисячоліття людство стурбоване своїм майбутнім. Дві світові війни дали багатьом мислителям підставу сумніватися у тому прогресі, який зробило людство за останні століття. Незважаючи на прогрес, обумовлений тісною взаємодією науки і бізнесу, що мало наслідком створення глобальної культури, кількість невирішених проблем на нашій планеті зростає:


Велика (і зростаюча) частина населення як і раніше живе в голоді й убогості; родючі ґрунти виснажується; забруднення землі, води і повітря несприятливо впливає на мешканців Землі. В результаті глобального потепління атмосфера стає все більш турбулентною, і багато видів тваринного і рослинного світу вимирають з такою швидкістю, якої не було з часів пермського – кінця крейдяного періоду. Здатність держав захищати своїх громадян зменшується в міру активізації транснаціональних організацій, що практикують безладну торгівлю товарами і послугами. Екстраординарне поширення інформаційних технологій призвело до того, що чиєсь рішення про інвестиції або переміщення капіталу здатне обрушити світові ринки і навіть змести уряд. Зростаючий хаос в природі супроводжується політичним хаосом. Про стабільність і надійність не може бути й мови, але саме вони повинні були стати результатом науково-технічного прогресу. Ми несподівано опинилися на порозі темного часу, набагато більш небезпечного, ніж Середньовіччя, бо дезінтеграція носить глобальний характер (Гудвин Брайан, 2008, 48-49).


До вказаних проблем можна додати масштабні терористичні акти, безперервні локальні війни, поширення наркоманії, нових масових захворювань. Поодинокі науковці загострюють увагу на інших процесах і явищах не дуже очевидних, але потенційно настільки небезпечних для людства, що у можливому новому темному часі будуть знищені усі сучасні культури і цивілізації (Flechtheim Ossip K., 1988, 18). Вони не сумніваються, що цілий світ переживає моральну або системну кризу. Наслідком науково-технічного прогресу стало нівелювання особистості, в якій тепер домінують риси або споживача, або виробника. Людина стає придатком до машини з відповідним цій машині культурним і моральним рівнем. Такий стан в сучасному світі А.П. Назаретян пояснює техно-гуманітарним дисбалансом, який проявляється в тому, що засоби культурної регуляції не відповідають зрослій потузі виробничих технологій (Назаретян А.П. 2004). Головною причиною дисбалансу є відставання гуманітарних наук від розвитку природничих, а це завдячене поширенню феномену,який Макс Вебер назвав німецькою "Entzauberung der Welt", що може бути приблизно перекладене як «позбавлення від чар, деміфологізація світу». Суть і наслідки цього феномену визначені так:


… науково-технічний прогрес і посилення впливу природничих наук призводять до уповання на принципову передбачуваність і технічну керованість світу, в якому боги та інші непередбачувані сили не задіяні. Абсолютно вже нема більше віри у винятково захоплюючого Бога (Hoffmann Julia. 2014, 1).


Замислюючись над такими перемінами, ми ставимо собі питання: Куди ж ми йдемо і куди треба йти? Німецький філософ Рюдігер Лютц на це питання дав таку відповідь: “Майбутнє відкрите, невизначене і неоднозначно передбачуване. І цей факт також дає нам шанс” (Lutz Rüdiger, 1988, 9). Багато науковців, серед яких філософи, соціологи, екологи, вважають, що порятунок людства можуть забезпечити інша психологія і нова мораль, які можуть бути розвинені тільки в сфері гуманітарних наук.


Таким чином, щоб намічати шлях в майбутнє, треба в першу чергу подолати техно-гуманітарний дисбаланс за рахунок інтенсивного розвитку наук гуманітарних. До усвідомлення такої необхідності буде приходити все більше число мислителів і цей процес вже помітний. В одній з останніх робіт, присвяченій майбутньому науки, показовим є сам зміст статей: "В тіні культури", "Чому діти навчать вчених", "До теорії морального розвитку", "Майбутнє щастя", "Що таке життя?", "Чи станемо ми розумніше?" [Брокман Джон (ред). 2008].


Нарікання на життя і ідеалізація минулого, очікування кінця світу не нові в історії людства і супроводжують його з часів глибокої давнини. Немає такого народу, в легендах якого не було б спроб передбачити подальші долі людей, але в основному всі прогнози зводилися до "кінця світу" (Бестужев-Лада И.В ., 1968, 16). Навіть деякі видатні мислителі античності, коли заглядали в майбутнє, бачили лише страшну примару катастрофи. За словами де Шардена споконвічно людина відчувала тривогу, оскільки вона пов'язана з мисленням, і, очевидно, тривога допомагала йому усувати усвідомлену небезпеку заздалегідь. З іншого боку, соціальна несправедливість, труднощі, проблеми реального життя породжували в головах окремих мислителів мрії про світле майбутнє людства, які формувалися в утопічні теорії. Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, Анрі Сен-Симона, Шарля Фур'є, Роберта Оуена можна дорікнути, що в їхніх творах більше фантазії, ніж наукової думки, але їм не можна відмовити в відсутності оптимізму і віри у майбутнє людства. І такий позитивний підхід до проблеми приводив їх до деяких геніальним припущенням, які вплинули на подальший розвиток соціально-економічних теорій, хоча не можна сказати, що вони не втратили окремих утопічних рис.

Однак той, хто береться за пошук шляхів до світлого майбутнього, повинен визнати, що першочерговим завданням є вирішення питання, чи має історія людства якісь закономірності, які ведуть його до певної мети. Ісайя Берлін вважав:


Поняття, згідно з яким історія підпорядкована законам, природним чи надприродним, що можна подія людського життя є елементом у доконечній моделі, має глибоке метафізичне коріння: цю струмину живить захоплення природничими науками, яке, втім, не єдине і не принципове її джерело (Берлін Ісая, 1994, 109).


Як вивчення історії, так і спостереження в поточному житті переконують, що майбутні події в будь-якому випадку детерміновані минулим. Отримані в дитинстві знання впливають на подальший життєвий шлях людини; капітали, накопичені батьками, дають кращі стартові можливості їх дітям; сформована в минулому мова впливає на ментальність окремого народу в теперішньому часі; практичний досвід в певних сферах людської діяльності полегшує засвоєння і реалізацію нових досягнень науки і техніки.

Звичайно, передбачити майбутнє в деталях неможливо, але існують деякі закономірності в розвитку певних явищ, знаючи які, можна передбачити майбутнє їм подібних. Наприклад, занепад колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії та ін. давав можливість передбачення і краху радянської імперії.

Тому, якщо людство тепер перебуває в стані системної кризи, тобто збочило на хибний шлях розвитку, то логічно припустити, що сучасні тенденції суперечать якийсь генеральної лінії його розвитку, яка має його вести до певної мети. Очевидно шлях до цієї мети повинен бути поступовим і людство цим шляхом іде. Понад 200 років тому мету існування людства, хоча і дещо туманно визначив Йоганн-Готфрід Гердер словом "гуманізація" (Humanität). Цим словом він хотів позначити шляхетний процес формування у людини розуму і потреби свободи, чистих почуттів і спонукань, доброго здоров'я, оволодіння Землею. Очевидно ідея гуманізації людства витала вже в повітрі Європи, тому що просвітителі, такі як Вольтер, Гольбах, Дідро та інші, які заперечували існування Бога, для пояснення світобудови повинні були спиратися на власну філософію, яка склалася в великій мірі на ідеях вчення Кун Фудзі (551-470 ), більш відомого як Конфуцій. Фундаментальним поняттям його вчення є якраз "жень" – гуманність.

Думки з приводу протікання процесу розвитку різні, але вони в основному спрощуються і зведяться до однієї домінанти. Наприклад, за словами Ю. Павленка, "лінійна перспектива історичного процесу проходить через все середньовіччя (як християнське, так і мусульманське) і у вигляді різних версій теорії прогресу… доживає до наших днів" (Павленко Ю.В., 2002, 9) . У цьому визначенні багато неясного і воно не може бути ясним, якщо за мету існування людства прийнята його гуманізація, визначення якої в цілому туманне. Гуманність, яку проповідував Конфуцій, не є всеосяжною, її треба визначити більш точно як "структурована гуманність". Відповідно до принципу "жень" люди повинні проявляти увагу і любов до старших за віком і соціальним станом. Європейський гуманізм мав принципово інший, демократичний характер.

Щоб переконатися в тому, що гуманізація людства, дійсно, має місце і певний характер, треба простежити його розвиток? Знання закономірностей і причин історичних явищ будуть тим більш повними, чим більш широким буде період дослідження розвитку людства або конкретніше, чим більш глибокими будуть наші знання про передісторію, про яку не збереглося надійних свідчень. Пошуки спеціальних методів пізнання цього періоду – це саме те, про що говорив Папа Іван Павло ІІ. В своїй передісторії людина і людське суспільство розвивалися органічно за задумом Божим, а люди ще не мали достатніх можливостей впливати на цей процес. Найважливіші досягнення людства, такі як винахід мови і штучних знарядь праці, використання вогню, відкриття власної самосвідомості і самосвідомості інших людей були зроблені саме у сиву давнину. При цьому мова була найдавнішим досягненням і саме тим, яке глибоко закорінене у нашому генетичному спадку (Popper Karl R. 1988, 37). Пам'ять про набутки людства зберігається в міфах і легендах багатьох народів. Відповідно, історичне мовознавство і міфологія мають дати відповідь наскільки ці людські винаходи були інспіровані Богом. Гуманітарні науки відстають у своєму розвитку тому, що користуються застарілими методами досліджень, які не відповідають розвитку точних наук. Коли нові методи будуть знайдені і застосовані, тільки тоді з'явиться можливість подолання існуючого тепер техно-гуманітарного дисбалансу.

Характерним в цьому плані є дослідження космосу, яке дає матеріал для різних ідей про творення Всесвіту, зокрема для розробки теорії "великого вибуху". В основі цієї теорії лежить екстраполяція в минуле явища розбігання галактик, відкрите американським астрономом Едвіном Габлом. Метод екстраполяції в минуле використовується в історичній геології і палеонтології з тією самою метою – вияснення питання про зародження Всесвіту і життя в ньому. Доречним тут буде згадати слова відомого фізика, які можуть стосуватися до будь-яких еволюційних процесів:


Ми не можемо пояснити сучасну картину Всесвіту, якщо не маємо певних уявлень (або хоча б гіпотез) про початкові умови її еволюції (Сахаров А.Д. 1968, 74)


Як і в астрономії, для дослідження писаної історії ми можемо мати цілий ряд інструментів, застосування яких і взаємодоповнення результатів, отриманих завдяки їм, дозволить нам скласти достатнє уявлення про недавнє минуле. Для відповіді на питання, що було до моменту максимальної щільності, фізики шукають інструменти аналізу накопичених даних спостережень, те саме стосується і реконструкції передісторичних процесів. Тут вихідними даними є предмети матеріальної культури давніх часів і велика кількість мов, які коріннями своїми сягають доісторичної епохи. Об'єднання зусиль археологів і лінгвістів може забезпечити відтворення початкового етапу етногенетичних процесів, але якщо археологія знайшла методи дослідження древніх культур, то лінгвістика знаходиться тільки на етапі їх пошуків.

Людині непросто розлучитися з традиційними поглядами і звичками, йому властива інерція думок і поведінки. Щоб радикальні зміни в людському суспільстві настали, визнані і впливові авторитети повинні по-новому пояснювати навколишній світ і людину в ньому, відходячи від механістичних уявлень про них, які склалися в недалеку історичну епоху.

Ідеї, що зародилися в Європі, сприймаються і поширюються по всьому світі, а в самій Європі вони розвиваються і набувають нових форм. Однак в теперішньому часі Європа переживає певну моральну кризу і можна припускати, що деякі старі, але доведені до крайності і абсолютизовані ідеї набули загрозливого для світової цивілізації характеру.


Мірою того, як ми знервовано наближаємось до кінця тисячоріччя, дедалі відчутніші сум'яття та погані передчуття. Схоже, що мешканцям Європи (як би там їх не окреслювати) цілком бракує певності, що має в кінцевому підсумку стати предметом їхньої відданості, і однаково ж невтямки найбажаніший рівень чинності влади, суверенітету й громадянства: місто, регіон, національна держава чи якась новопостала Європейська конфедерація (Геффернен Майкл, 2011, 9-10).


Погодившись з тим, що майбутнє людства зовсім не визначено, не можна виключати, що скоро провідну роль у світі будуть грати не європейці, і навіть не американці, а народи інших континентів, які дотримуються світосприйняття, відмінного від європейської традиції, але не суперечить ідеям і задумам Божим. Як зазначалося вище, європейський гуманізм має демократичний характер. Ця його відміна проявилася не відразу. Поки існували законні громадські стани, які забезпечували структуризацію суспільства, європейські країни розвивалися динамічно. Необхідну поліфонічність в формах суспільної свідомості Європі забезпечувала її багатонаціональність. Коли ж демократичні форми стали поширюватися не тільки на політичний устрій, але і на духовне життя, а суспільна свідомість потрапила під прес глобалізації, Європа вступила в період затяжної системної кризи. У той же час криза минула Китай, який в даний час розвивається дуже динамічно. Конфуціанство, що продовжує грати велику роль в духовній сфері Китаю, сповідує структурований гуманізм не сприйнятий в Європі. Не можна відкидати можливість того, що в кінці кінців в світі запанує його більш сучасна форма. Розуміння закономірностей розвитку окремих складових в духовній сфері різних народів на основі аналізу їх передісторії може допомогти прогнозувати майбутнє людства і вносити необхідні корективи як в основи суспільної поведінки окремої людини, так і в планування розвитку окремих народів їх інтелектуальною елітою.





Free counter and web stats    

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5258

Модифіковано : 20.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.