Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етногенетичні процеси в епоху заліза. / Етногенетичні процеси в Криму

Етногенетичні процеси в Криму


Етногенетичні процеси в Криму були, напевно, найскладнішими в Східній Європі. Причиною цього є особлива форма півострову – звідусіль оточена морем країна з дуже вузьким перешийком, який для неї є одночасно і входом, і виходом. Така форма зробила Крим пасткою для багатьох етносів. Той хто колись потрапляв сюди, вже не міг фактично звідси втекти в разі навали ворожих племен, які могли рухатися до Криму цим єдиним суходільним шляхом, закриваючи його для втечі тубільному населенню. Тому-то етногенетичні процеси тут і проходили так складно – з одного боку якісь етнічні групи могли продовжувати своє існування в гірській місцевості, а з другого боку на обмеженій території рівнинної частині півострова могли проходити процеси асиміляції та перемішання попереднього населення з новоприбулим.

Правда, так було не завжди. За часів останнього ледовікового періоду, максимум якого мав місце 20 тис. років тому, величезні маси води в замерзлому стані були зосереджені в льодовику і рівень світового океану був нижче сучасного на 130 метрів. Зв'язок Чорного моря зі світовим океаном обірвалася і воно перетворилося в озеро. Картина місцевості навколо нього представлялася наступним чином:


Північно-західне узбережжя прісноводного Чорного озера знаходилося на 150—200 км південніше від Одеси. Азовського моря взагалі не існувало, а по його майбутньому дну протікав Дон, що впадав у Чорне озеро південніше Керченського п-ва. Рівнина між Кримом та гирлом сучасного Дунаю була низиною, прорізаною долинами Дунаю, Дністра, Дніпра. Майже за 100 км на південь від сучасної Одеси Дністер впадав у Дніпро, гирло якого було розташоване приблизно на широті Сімферополя. Оскільки шельф уздовж західного узбережжя моря також був сушею, то дельта Дунаю знаходилася на 80 км на схід від сучасної (Залізняк Л.Л. 2005, 3).


При такій уяві відповідна частина Східної Європи мала вигляд, зображений на мапі нижче, на якій також показані пам'ятки деяких археологічних культур і можливі напрямки міграцій їх носіїв.



Міграції протонеолітічного і ранньонеолітичного населення в другій половині VII – початку VI тис. до н. е., можливо, частково стимульовані ранньотлантичною трансгресгресією Чорного моря. .
Оригінал мапи (там же, 10. Рис. 4) тонований кольором автором. Синім кольором позначена акваторія Чорного моря на початку голоцену, блакитним – затоплена суша.


Сучасну форму півострова Крим отримав після трансгресії Чорного моря, причини якої можуть бути різні і при цьому немає повної впевненості про час її початку і тривалості.

Жителями Причорномор'я під час льодовикового періоду була, очевидно, була якась гілка древніх кроманьйонців, які залишили свої сліди в раньо-мезолітичній культурі Шпан-Коба, яка замінюється мурзак-кобинською. Пам'ятки останньої, яких нараховується близько 20, поширені у гірській частині півострову. За даним радіокарбонового аналізу вони з'являються на початку VII ст. до н.е. і розвиваються до кінця мезоліту при безпосередньому контакті з носіями кукрекської культури, які просунулися сюди з потеплінням клімату в атлантичному періоді, але ще до початку трансгресії Чорного моря. Людність мурзак-кобинської культури взяла участь у формуванні кримського неоліту (Залізняк Л.Л. 1995, 3, 5-6).

Неолітизацію до Криму принесли, очевидно, тюрки, оскільки не могли ж вони, прийшовши з Закавказзя і поширившись по всьому Приазов'ю, не проникнути також і в Крим. В силу ізольованості Криму тут мала би сформуватися окрема тюркська мова, про котру можна сказати досить певно, що вона зникла без слідів. Ця мова мала би бути дуже подібною до булгарської, але це була не вона, інакше б булгарська мова не була так органічно прив’язана до загальної схеми родинних взаємин тюркських мов. Від метисації прибулих тюрків з місцевими кроманьйонцями утворився новий расовий тип населення Криму, котрий, очевидно, зберігся до часів Геродота в гірській частині Криму і відомий нам під назвою таврів. Таври мали свою досить розвинену культуру – різьбили людські скульптури, іноді справжньої художньої якості, але звичаї у них були дикі:


"… у таврів такі звичаї. Вони приносять у жертву Діві тих, хто зазнав катастрофи на морі, і всіх еллінів, яких вони беруть у полон. Убивають їх у такий спосіб. Почавши жертвоприношення, вони б’ють призначеного в жертву дубиною по голові. Кажуть, що тіло вони скидають із скелі (бо на скелі побудовано у них святилище), а голову вони насаджують на кіл. Інші кажуть, що так вони роблять із головою, але тіло не скидають із скелі, а ховають. Божество, якому вони приносять жертви, самі таври називають Іфігенією, дочкою Агамемнона. Із узятими у полон на війні вони поводяться так. Кожний, відрубавши ворогові голову, приносить її додому. Потім, настромивши її на велику жердину, виставляє її над своїм будинком якнайвище на даху, щоб вона там стирчала, і найчастіше ставить її над димарем. Вони кажуть, що ці голови, що височать над дахом, є охоронцями всього дому. Вони живуть грабунками і війною". (Геродот, IV, 103).


Як зазначав Возгрін, більшість вчених вважають таврів аборигенами Криму, при чому індоарійського походження (Возгрин В.Е., 1992, 23). Цей висновок підтверджується антропометричними даними, але ми знаємо, що чистого расового типу індоєвропейців у Східній Європі ніколи не було. Ті ж "індоєвропейці", котрих мають на увазі науковці, були тюрками. Що ж стосується свідчень Гомера, котрий ніби називав таврів лістригонами, то це вже надто ненадійне джерело, тим більше, що сама назва нам нічого не дає.

Оскільки кіммерійці-курди перейшли на правий берег Дніпра, то, найвірогідніше, що вони були також і в Криму. Очевидно це вони відтіснили таврів у гори, а із зникненням таврів зник і той давній тюркський діалект, котрий сформувався на території Криму. Пізніше в Крим проникли скіфи-булгари і залишалися там аж до історичних часів. Возгрін зазначає, що епоха раннього заліза починається в Криму з кінця VIII – VII ст. до н.е., але культура цієї епохи не єдина для всього півострова, а ділиться на три частини – кіммерійську, кизил-кобинську і таврську (Там же, 20). При цьому культура таврів має генетичний зв’язок з культурою автохтонних мешканців Криму ІІ тис. до н.е. (Там же, 22), а початок епохи заліза можна пов’язувати з проникненням у півострів скіфів з правого берега Дніпра. Таким чином три археологічні культури раннього заліза можуть відповідати трьом етнічним групам Крима – скіфам, кіммерійцям і таврам гірського Криму.

В ІІІ – ІІ ст. до н.е. під тиском сарматів центр скіфської держави пересунувся до Криму, і вона проіснувала до ІІІ ст. н.е. поки не прийшли готи. Вважається, що готи почали свій рух на Україну із своєї другої прабатьківщину в Скандинавії, звідки вони переселилися у гирло Вісли і далі впродовж кількох століть рухались у напрямку до Криму. У V-VI ст. готи пройшли походом по цілій Європі, але зрозуміло, що якась частина з них лишилася в Криму. Тут їх сліди можна було знайти ще у XVII столітті. Вважається, що вони поступово розчинилися серед кримських татар, але завдяки природним особливостям Криму тюркське населення і в часи готського панування мало би бити на півострові значним, і процес розчинення готів мав би початися значно раніше. Етногенетичні процеси йдуть дуже повільно. Приклад таврів, котрі, за свідченням Возгріна, були татаризовані лише у ранні середні віки, коли перейшли на татарську мову і прийняли іслам (Там же, 37), може дати нам уяву про темпи цих процесів.

Приймаючи до уваги такі повільні темпи, слід визнати, що у Криму весь час була панівною тюркська мова. Інша справа, що в окремі часи переважали різні її діалекти. Сучасна кримськотатарська мова має два варіанти, котрі генетично тяжіють до двох різних первісних тюркських діалектів. Говірки північнокримських татар були сформовані на базі кипчацької (половецької) мови у відносно недавні історичні часи. Натомість південні говірки кримських татар говірки належать до сельджуцької групи тюркських мов, до котрої належать ще турецька і азербайджанська. Наскільки відомо, значного імміграційного потоку з Турції у Крим не було, навпаки, був потужний зворотній рух. Отже, існування південнокримських говірок має мати якесь інакше пояснення, ніж турецькі впливи. Чи не залишки давніх скіфів носії цих говірок? На це питання могло би дати відповідь їх порівняння з сучасною чуваською мовою.

Вивчення сотень реліктових мовних форм Північного Причорномор'я О.М. Трубачовим і А.К. Шапошніковим дозволило цим російським вченим виділити серед трьох індоарійських ареалів один, який охоплював також півострів Крим (Шапошников А.К. 2005, 32). З досліджень випливає, що в якийсь час в Криму мав бути присутнім етнос сіндо-меотійської мовної належності. Цими вченими сіндо-меотські діалекти зіставляються з мовними матеріалами індо-дардо-кафірської групи індоєвропейських мов. Таким чином, можна припускати, що якісь племена індоаріїв, прабатьківщина яких була в басейні Верхнього Дніпра, залишилися в Східній Європі назавжди і розселилися на широкому просторі Північного Причорномор'я, а частина з них потрапила в Крим.

Свій немалий внесок в етногенез кримського населення долучили і греки. Колонізація греками Криму почалася майже одночасно з приходом сюди скіфів і продовжувалася безперервно майже до наших часів. Спочатку грецькі поселення здебільшого обмежувалися прибережною частиною півострова, бо їх проникненню вглиб країни в якійсь мірі заважали Кримські гори, але поступово греки поширюються і у внутрішньому Криму. Грецьких поселенців чекала в Криму різна доля. Найдавніші з них були тюркізовані, а пізніші прибульці зберегли свою еллінську мову. При цьому вивчення мови тюркізованих греків могло би пролити світло на питання про мовну приналежність передкипчацького населення Криму.





Free counter and web stats

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2017 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1531

Модифіковано : 18.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.