Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етногенетичні процеси в… / Мовні і культурні контакти населення Східної Європи

Мовні і культурні контакти населення Східної Європи


Добре відомо, що запозичення є важливим джерелом інформації про культурны відношення між народами на різних етапах історії. Коли ми звернемося до передісторії, запозичені слова та інші «запозичені» елементи збільшують своє значення як свідчення передісторії народу і його контактів з іншими народами. Такі лінгвістичні дані часто є найкращим наявним доказом, особливо якщо вони можуть бути співвіднесені з археологічними свідченнями. Для деяких областей і періодів, це єдине джерело інформації. З цієї причини вони вимагають і заслуговують того, щоб підходити до них на систематичній основі (Andersen Henning. 2001, 1).


При запозиченнях з однієї мови в іншe, крім фонетичних перетворень, дуже часто стаються смислові транcформації запозичених слів, значення яких можуть варіюватися від близьких до антонімічних. Іноді перетворення сенсу носить несподіваний, але, тим не менш, логічний характер, що можна показати на такому прикладі. Ми прийшли до висновку, що творцями трипільської культури було якесь семітське плем'я. З мови трипільців, що стояли на більш високому рівні розвитку, багато слів були запозичені сусідніми тюрками та індоєвропейцями. З огляду на землеробський характер цієї культури, можна припускати, що в їхній мові існували слова подібні гебр. דוֹחַן (дохан) "просо" і דגן (даган) "зерно, хлібний злак", запозичені тюрками при мінової торгівлі з розширенням їх семантичного поля. В сучасних тюркських мовах подібні слова набули значення "зерно", "сім'я, насіння", "рід", "плем'я", "родич", "брат" (чув. тăхăм, тур. tohum, карач., балк. тукъум, туугъан, каз. туған, тат. туганлык, туркм. доган, тохум, гаг. тоом, кирг. тукум та ін.). Щоправда, слова цього семантичного поля складно відокремити від споконвічно тюркських, які походять з д.-тюрк. toγ- "народжуватись", яке так само, як і семітські слова, є ностратичним спадком. Розуміння зерна як товару призвело до переосмислення слова в цьому напрямку і в деяких мовах могло дати назву іншим товарам, таким як сіль, худоба і под., ср. чеч. даьхни «майно, худоба» (аь – голосний переднього ряду), каб. дыжын "срібло". Не виключено, що в тюркських мовах якесь з подібних слів після метатези прийняло форму *tanag/tȁng і отримало значення "гроші" (пор. чув. тенкĕ "срібна монета", каз. теңге "монета, гроші" та ін.).

Зведена таблиця лексичних відповідностей між індоєвропейськими, фінно-угорськими та тюркськими мовами і визначені ареали поселень носіїв окремих мов дозволяють порівнювалися чисті бінарні відповідності між індоєвропейськими і фінно-угорськими, індоєвропейськими і тюркськими та між фінно-угорськими і тюркськими мовами. Такі відповідності допомагають вивченню культурних зв'язків населення Східної Європи в часи енеоліту і бронзи. Особливо релевантний матеріал може дати вивчення більш тісних взаємозв’язків саме тих мов різних мовних сімей, ареали яких межують між собою, тобто ірансько-вепські та ірансько-мордовські, вірменсько-тюркські, зокрема, вірменсько-огузькі (гагаузькі), марійсько-тюркські та угорсько-тюркські і т. д.


В даному викладі, за рідкісними винятками, не ставиться метою етимологізація відповідностей і встановлення мови-джерела запозичення. Це може бути наступним кроком досліджень вузькими спеціалістами. При пошуку відповідників не виключалася можливість того, що давні мовні зв'язки могли бути зыпсовані пізнішими запозиченнями і інтрузіями, як це має місце, наприклад, в разі германських і фінно-балтійських мов. Слід також зазначити, що при складанні таблиць відчувався брак лексичного матеріалу для деяких мов в зв'язку з відсутністю або недоступністю для автора повних словників. Особливо важливим в цьому плані є повнота лексики вепської мови.

Як можна бачити на мапі вгорі, розміщення ареалу весі на загальній фінно-угорській території визначає важливість вепської мови для характеристики ірансько-фінсько-угорських мовних взаємин, і у вепській мові мало би бути значно більша кількість відповідників іранським словам, ніж вона зазначена в таблиці 7, поданій ничже. Тим не менше, є дуже цікаві приклади сепаратних зв’язків вепської з іранською. Звичайно, "сепаратність", як завжди, умовна, бо ніколи нема певності в тому, що не знайдеться якогось відповідника ще і в інших мовах. Більшість вепських слів – це запозичення з іранської, але в ті давні часи при відсутності чіткої мовної детермінації через відчутну подібність мов навіть різних мовних груп контакти між сусідніми племенами були приблизно однаковими без огляду на приналежність мови сусідів, і нові слова поширювалися з однаковою швидкістю в усіх напрямках з місця їх виникнення, якщо в них була дійсна потреба. Тому ті давні запозичення підлягають тому самому закону розподілу, що і слова близькоспоріднених мов, хоча їх і не можна вважати ізоглосами в повному розумінні через фонетичні особливості мов різних груп. Тим не менше коректніше все-таки говорити не про запозичення, а про іншомовне походження окремих слів. В більш пізні часи з ростом етнічної самосвідомості і більшого розходженню мов у своєму розвитку на шляху поширення нових слів вже виникали додаткові бар’єри.


Таблиця 7. Вепсько-іранські лексичні взаємини


Вепська мова Іранські мови
azrag – острога ос. arc, курд. erş – спис, тал. ox – стріла.
čopak – спритний пушт., гіл. čabuk, перс. čabok – спритний.
hobdä – товкти в ступі курд. heweng, тал. həwəng, гіл. hawang, пушт. hawanga – ступа.
kanz – родина, kund – громада, колектив численні відповідності в ір.- kand-kant-gund і т. п – село, місто.
kezr – колесо gerd – поширений корінь в словах зі значенням "крутити", "шия" і т. п.
kötkšta – різати худобу курд. kotek, перс. kotäk гіл. kutək – удар
l’öda – бити тадж. latma – удар, шугн. – lat – вдаритись, курд. lîdan – бити
opak – страшний гил. bеk, курд. bak, тадж. bok – страх
rusked – червоний перс. räxš тал. rəš ягн. raxš та ін. – червоний
t’üukta – крапати курд. tika, гіл. tikkə – крапля і ще кілька подібних ір. слів зі значенням "шматок"
toh’ – береста курд. tûz, перс. tus; тадж. tús – береза


Ірансько-мордовські мовні зв’язки більш відомі, ніж ірансько-вепські, хоча і розглядаються звичайно в рамках зв’язків фінно-угорських мов з індоіранськими, навіть інколи подаються тільки індійсько-мордовські або індійсько-угорські паралелі без іранських відповідників, і це створює враження однакового становища д.-індійської і д.-іранської мов відносно фінно-угорських. Такий підхід є наслідком того, що сучасні фахівці, знаходяться у полоні старих поглядів і висновків, сформованих ще в 19-му столітті на підставі перших загальних досліджень і неслушних концепцій, коли вважалося самоочевидним існування індоіранської спільноти. Ось типовий приклад такого розгляду : "Контакт і навіть етнічне перемішання індоіранців з фінно-уграми продовжувалося в лісостеповій зоні Східної Європи впродовж всього часу" (Harmatta J., 1981, 79). Однак, при сепаратному розгляді індійсько-фінно-угорських та ірано-фінно-угорських мовних зв’язків майже завжди при наявності відповідника, скажімо, мордовському слову в індійській, його також можна знайти і в іранській, і це зрозуміло, бо ареал іранських мов був ближче до ареалу мордовської, ніж ареал індійської.

Отже, приведемо для прикладу тільки деякі маловідомі ірансько-мордовські відповідники : мок., ер. кев "камінь" – курд. çew "гравій, пісок"; морд. паця "крило" – перс. bazu "рука", ос. bazyr "крило", пушт. bâzu "рука, курд. bazik "крило"; морд. кичкор "кривий" – тал., гіл. kəj, перс. käj, ягн. kaja "кривий"; морд. пенч "ложка" – курд. penc "кисть руки", тал. penjə "лапа", пушт. panja "лапа"; морд. пона "вовна" – язг. pon "перо", шугн. pum "пух", морд. торхтав "мутний" гіл. tarik, пушт. tārik, тал. toik "темний".

Підрахунки лексичних відповідностей окремих фінно-угорських мов із спільнотюркським лексичним фондом дали такі результати : марійська мова – 55 відповідностей, угорська – 41, удмуртська – 32, мордовська – 29, хантийська – 22, комі – 21, естонська – 21, фінська – 17, вепська – 14, мансійська – 14. Крім того, в марійській і угорській мовах є дуже велика кількість ізольованих лексичних паралелей з окремими тюркськими мовами, є вони також і в мордовській та удмуртській мовах. Більша частина з них була запозичена з татарської, чуваської та інших тюркських мов в більш пізні і навіть відносно недавні історичні часи (Деак Шандор, 1961). Наводити приклади численних фінсько-угорсько-тюркських відповідностей нема сенсу, бо відокремити давні і пізніші запозичення в більшості випадків майже неможливо. Однак можливі вазаємозв’язки угорської та якутської мов не можна пояснити пізнішими запозиченнями, бо в історичні часи предки угорців та якутів ніколи між собою не контактували. Більше того – за існуючими тепер уявами про етногенез угорців та якутів – вони взагалі ніколи контактувати і не могли. Якщо ж предки угорців та якутів, дійсно, як це показано на карті, заселяли сусідні ареали, то в їх мовах мали би лишитися якісь сліди взаємних контактів і їх можна знайти. Особливо переконливими можуть бути сепаратні угорсько-якутські паралелі без відповідностей в інших мовах. Цікаву відповідність за даними А. Рона-Таша, наводить М. Ердаль – угорський вираз "кінь кольору sar" повторює якут. ās в тому самому значенні (в якутській мові початкове s інколи зникає) и при тому вважає необхідним підкреслити географічну віддаленість цих мов (Эрдаль Марсель, 2005, 130). Іншими прикладами можуть бути такі: угор. örök "вічний" – якут. örgö dieri "довго", угор. hiúz "рись" – якут. üüs "т.с". В етимологічному словнику угорської мови (Zaicz Gábor, 2006) слово hiúz позначене як "Ismeretlen eredetű", тобто невідомого походження, але подаються інші угорсько-якутські паралелі: угор. homok "пісок" – якут. qumax "т. с.", відмінне від спільнотюркського qum наявністю суфікса, угор. hattyú "лебідь" – якут. kütän "чапля". Цьому слову в останньому значенні є відповідники в узбецькій, киргизькій, казахський, а у значенні "лебідь" – хантийській і мансійській. Ареали усіх цих мов дуже близькі один до одного. Звичайно, мають бути знайдені і інші угорсько-якутські відповідності.

Взагалі довший час деякі лінгвісти відносили угорську мову до тюркських, настільки багато мають вони спільних рис:


Тісне сусідство фінно-угорської та тюркської областей підтверджується також і відомими спільними тюрксько-фінно-угорськими граматичними особливостями, такими як, наприклад, гармонія голосних, відсутність граматичних родів, вираження присвійності особовими закінченнями, обставинних відносин – післялогами замість прийменників і т. д. (Деак Шандор, 1961)


Кількість індоєвропейсько-тюркських відповідностей у вірменській, грецькій, германській, балтійській, індійській і іранській мовах приблизно однакова і лежить в межах двох десятків слів. Тюркські слова в слов’янських мовах є пізнішого походження (Menges Karl H., 1990, 117). У вірменській мові э більше, ніж два десятки ізольованих відповідників тюркським кореням, якась частина слів могла бути запозиченою вже в історичні часи або з турецької, або з азербайджанської мов, однак серед них є і такі, котрі своїм звуковим складом свідчать про дуже давнє запозичення. В першу чергу це вірм. antař "ліс", котрому точно відповідає гаг. andyz "гай". Питання про взаємні переходи r і s, z в тюркських мовах, відомий як феномен ротацизму-зетацизму, дуже складний (див. Гипотетичний ностратичний звук RZ), але ці перетворення мали місце ще в доісторичний час. Гр. Ачарян у свому етимологічному словнику не розглядає можливості його тюркського походження, вважаючи, що воно походить від індоєвропейського кореня der-, що означає “дерево”, і наводить йому паралель у санскриті – vanatara (Acharrjan Hr. 1971). Однак питання про походження слова в даному випадку не має великого значення, важливою є наявність вірмено-гагаузької паралелі. Гагаузьке слово відповідники в деяких тюркських мовах має, але вони віддаленого значення, тому вказана паралель може свідчити про давні вірменсько-гагаузькі (огузькі) контакти, коли носії відповідних давніх прамов заселяли сусідні ареали на лівому березі Дніпра. Границя між ними проходила або по Пслу, або по Сулі. По Пслу йде границя між степом і лісостепом, тому, можливо, саме ця річка відділяла скотарів огузів від мисливців вірменів. Ті давні контакти підтверджує ще ізольована пара : вірм. gjul "село" – гаг. küü "т.с.", а також вірм. gor "ягня", котре може походити від пош. тюрк. gozy/kuzy "т.с.", а також деякі інші паралелі. Але є ще цікава відповідність, котра безперечно пов’язує разом зразу три області – тюркську, фінно-угорську і індоєвропейську. У вірменській мові є слово kamur, в грецькій γαφρυα і в марійській кувар, котрі всі мають однакове значення "міст", а в мові мокша подібне копорь означає "спина". Усі вони походять від давнього тюркського слова *kobur/köbür (?), котре тепер існує в усіх тюркських мовах (крім, можливо, хакаської) і має форми köpür, küper, kövür і т. д. Про те, що слово було запозичене саме з пратюркської, говорить не тільки широка поширеність цього слова в тюркських мовах, але і той факт, що крім слова для означення моста тюрки мали спільні слова для назв інших гідротехнічних споруд та плавзасобів : bög "гребля", gemi "човен", kürek "весло". Річки в тюркській області відносно невеликі, тому тюркам було легше використовувати їх в різних цілях раніше своїх сусідів, і вони, очевидно, почали це робити раніше них, про що і свідчать наведені приклади. Сер Джерард Клоусон припускає походження тюркського слова від кореня köp- «пінитися, кипіти», що абсолютно не переконливо. Подібні слова є в індоєвропейських мовах і мають значення «козел» (лат. caper, кельт. caer, gabor та ін.) Очевидно, і в тюркських, і індоєвропейських словах міститься ще ностратичних корінь (саме із значенням «козел»), але в тюркських мовах слово отримало семантичну трансформацію до значення «міст», з якім воно і було запозичене у вірменську та грецьку мови. Пізніше в деяких германських мовах з'явилися слова із значенням, близьким до значення «міст», але вони вже були запозичені з латинської (гол. keper, нім. Käpfer та ін).

Всі наведені вище приклади добре вписуються в рамки давніх, досі непояснених, вірменсько-тюркських зв’язків, про котрі, для прикладу, говорить, посилаючись на спостереження Бодуена де Куртене, Бірнбаум :


Вірменська мова долучається до аріоєвропейської гілки мов, і дійсно, багатьма своїми сторонами вона до неї належить, але разом з тим за деякими деталями її сторін і взагалі за деякими основними особливостями її необхідно поставити поруч з мовами, якщо не з тюрко-татарськими або урало-алтайськими, то принаймні з мовами, дуже близькими до цих останніх. Так, наприклад, у відмінюванні відбиття світу зовнішнього, фізичного, просторового стається більшою частиною на татарський спосіб (відмінки Locativus, Ablativus, Instrumentalis), відбиття ж стосунків суспільних є продовженням форм аріоєвропейських (Genetivus, Dativus, Accusativus)… Особливий, певний суфікс множини, очевидно, запозичений, якщо не з татарської, то в усякому разі і не з аріоєвропейського джерела (Бирнбаум Х., 1993, 13-14).


З огляду на розташування ареалу формування вірменської мови в тісному сусідстві з тюркської областю (Бірнбаум вживає замість "тюркський" прийнятий на Заході термін "тюрко-татарський" чи просто "татарський" – В. С.), можна добре зрозуміти причину стародавніх вірменсько-тюркських зв'язків. Тюркські впливи поширювалися, очевидно, не тільки на сусідні ареали, а навіть і далі, аж до поселень давніх італіків і навіть греків. Ареал формування італійського мови знаходився на досить невеликій відстані від тюркської області на правому березі Дніпра, тому неетимологізованим на індоєвропейській основі латинським словам можна знайти лексичні паралелі в тюркських мовах. До тюрксько-італійських лексичним паралелей іноді є відповідності і в грецькій мові. Про тюркські впливи на грецьку свідчать і інші факти. У грецькій мові є суфікси наближення і видалення (-de і -θen), які виконують ту ж функцію, що й подібні тюркські післялоги -da, -de і -dan, -den, що застосовуються при утворенні локатива з відповіддю на питання де?, куди?, звідки? Сепаратних грецько-тюркських лексичних зв'язків досить мало і це зрозуміло, бо грецький ареал був відокремлений від тюркської території ареалом вірменської мови, яка мала бути посередником між грецьким і тюркськими мовами. Однак пізніше, як ми побачимо далі, далися взнаки грецько-булгарських мовних контактів.

Більш повно сліди лексичних з'вязків індоєвропйських і тюркських мов розглядаються окремо на цьому ж сайті.

Взагалі ж, у порівнянні з індоєвропейськими та фінно-угорськими мовами серед спільнотюркських слів ми знаходимо значно більшу кількість слів зі значеннями, які свідчать про більш високий рівень культури і суспільних відносин тюрків. Матеріальних свідчень тюркської культури збереглося дуже мало через недовговічність використовуваної сировини – повсті, шкіри, дерева і хутра, але особливості тюркських мов дозвляють нам давити культурі тюрків належну оцінку. Зокрема, про існування серед тюрків розвиненого рільництва і, особливо, тваринництва говорять такі спільні для тюрків слова: ajgyr "жеребець", akja "гроші" (первісне значення, очевидно, "вартість", "ціна"), alma "яблуко", altyn "золото", arpa "ячмінь", at "кінь", bajtal "кобила", balta "сокира", beg "пан", boz "шило", bosaga "поріг", bцg "гребля", buga "бугай", buzagy "теля", geči "коза", gemi "човен", dary "просо", demir "залізо", ejer "сідло", inek "корова", it "пес", jaby "кінь", jaj "лук", jаl "грива", jelin "вим’я", jigit "вершник", jorga "інохідь", kazan "котел", kamčy "батіг", kiš "іржати", kömür "вугілля", köpür "міст", kul "раб", kürek "весло", mal "худоба", öj "хата", teker "колесо", tojnak "копито", ujan "вуздечка", üzenni "стремено" і т. д. Можливо, якась частина з цих слів, але дуже незначна, набула подальшого поширення серед усіх тюрків у більш пізніші часи, але в індоєвропейських і фінно-угорських мовах переважна більшість слів подібного значення поширена в двох-трьох мовах, і це говорить і про більш низький загальний культурний рівень індоєвропейців і фінно-угрів тих часів і про нерівномірність розвитку їх різних етнічних розгалужень. Пояснення цьому може бути в географічних особливостях тюркської області, де існували не тільки більш сприятливі умови для розвитку рільництва і тваринництва, але і можливості для більш тісних контактів із давніми землеробськими культурами Закавказзя і Передньої Азії.

Навчаючись у них веденню сільського господарства, тюрки передавали свій досвід культивації рослин далі на північний захід і північний схід. Про це свідчать деякі лексичні дані, бо поширення культурних рослин здебільшого супроводжувалося запозиченням їх назв. Так, від сп. тюрк. arpa "ячмінь" походить грецьке αλφι і алб. el’p "т.с." Сер Джерард Клоусон припускає, що тюркське слово може бути запозиченим з індоєвропейських (Clauson Gerard, Sir, 1972). Така точка зору пов’язана з уявою про алтайську прабатьківщину тюрків і про те, що вони ніби не могли займатися рільництвом раніше індоєвропейців. Слово arpa як назва ячменю широко поширене в тюркських мовах і від них також було запозичене деякими финно-угорскими (угор. árpa «ячмінь», мар. ärva “полова”). В індоєвропейських мовах воно зустрічається лише в грецькій та албанській.. Найближчі фінно-угорські сусіди тюрок запозичили у них разом з просом і його назву: сп. тюрк. dary "просо" – венг. dara "крупа", мар. тар "просо". Але тюркське слово саме, очевидно, походить від груз. keri "ячмінь", (абх. a-k’ar). Крім проса фінно-угри запозичили від тюрків овес і цибулю. Поширеним тюркським sulu/sula/suly "овес" (від груз svili "жито") відповідають мар. šülö "овес", морд. суро "просо", хант. sola "овес". Тюркським sogan/sugan "цибуля" відповідають угор. hagyma, удм. сугон, мар. шоган, комі сугонь "цибуля". Ці запозичення незаперечні, але вважати, що час запозичення відноситься до першої появи тюрків у Європі, означає визнати культурну відсталість фінно-угров, які ніби не знали рільництва до кінця першого тисячоліття н.е. Мовні контакти не були однобічними. Наприклад, слова для позначення жита в деяких кавказьких мовах запозичені не з грузинської, а з тюркських (дарг. susul, агул. sul, лезг. sil, арч. solx та ін.). Так само з тюркських запозичене чеч. sula "овес". Фінно-угорське слово на означення горобини (морд. пизел, комі пелысь, удм. палезь, мар. пызле), помінявши значення, увійшло в індоєвропейські – гр. φασηλοσ „квасоля”, алб. bizele "горох". Є подібні слова в татарській і башкірській, але вони, очевидно, запозичені з фінно-угорських.

Індоєвропейські та фінно-угорські назви коня запозичені в різній формі з тюркських мов, де спільнотюркський корінь представлений як jaby, jabytaq, javdaq "кінь" або "кінь без сідла" (туркм. jaby, чув. юпах, узб. javdaq і т. д .) У західно-фінських мовах від тюркського jaby походять вепс. hebo, ест. hobune, фін. hepo "кінь". Іншим прикладом може бути також мар. чомо "лоша". Покорни виводить індоєвропейські назви коня від і.-є. *ekuos (А. Pokorny J., 1949-1959). Проте, беручи до уваги гр. ιπποσ, вірм. ji(р), кельт. ebol, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що ці назви коня, так само як лат. juba "грива", безпосередньо запозичені з тюркських. З іншого боку, наявність сибілянтів або гутуральних в коренях слів для назви коня в інших і.-є. мовах (лат. equu, літ. ašwa, ір. asp, тох. yakwe) змушують припускати можливість різних шляхів проникнення тюркської першооснови всіх цих слів в індоєвропейське середовище.

Вже на той час існувала міжплемінна обмінна торгівля (див. розділ Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у передісторичні часи). У цьому немає нічого дивного – у тасманійцев і австралійців, які довше за інші народи зберегли особливості способу життя епохи первісно-общинного ладу, обмінна торгівля існувала (Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. 1986, 20). М. Товкайло в своїй роботі пише:


… розташування пізньонеолітичних поселень може свідчити також і про можливі способи застосування місцевими громадами контролю за природними переправами, отже, за шляхами для пересування і міжплемінного обміну, що давало їм певні переваги в соціальному розвитку і можливість розширення своїх впливів (Товкайло М.Т., 1998, 14).


Без сумніву першим продуктом обміну стала кухонна сіль, оскільки її поклади знаходилися далеко не скрізь, а в неоліті зі зростанням ролі рослинній їжі в раціоні людини потреба в ній різко зросла. Іншими предметами обміну серед іншого були худоба, в'ялена та солона риба, знаряддя праці і ремісничі вироби. Про це свідчить існування в тюркських мовах західних ареалів і в мові сусідніх з ними народів слів з різними значеннями, котрі може об’єднувати тільки загальне значення "товар, предмет обміну". Власне, цим словом і є товар, котре у вірменській мові має форму tavar і означає "вівця", "стадо овець", в тюркських мовах йому відповідають : кум. tuuar "стадо", тур. tavar "майно", "худоба", балкар., кр.-тат. tu’ar "т.с.", чув. тăвар "сіль", тавăр "повертати борг", "мститися", "відповідати", "вивертати" та ін. При цьому дуже показовим є чуваські слова. Предки чувашів, булгари, заселяли ареал впритул до затоки Сиваш, де з давніх-давен існував соляний промисел. Отже для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення "товар". Друге чуваське слово семантично і фонетично стоїть дещо далі. Але в принципі спочатку воно могло означати "відплачувати", "компенсувати" що за семантикою наближене до значення "ціна", яке могло розвинутися із значення "товар обміну". В багатьох іранських мовах є слово tabar/ teber/tevir "сокира", натомість у фінно-угорських слова цього кореня мають значення "тканина" (саам. тавяр, мар. тувыр, хант. tàgar). Очевидно, всі вони є того самого походження, бо і знаряддя праці, так само як і продукти виробництва були предметом торгівлі. Сюди слід також віднести слов. туръ, лат. taurus та гр. ταυρο σ "бик", хоча авторитетні спеціалісти (Фасмер, Вальде і Гофман, Менгес) їх до цього ряду не відносять. І, нарешті, до цього гнізда можна віднести германські слова неясного походження зі значенням "дорогий" (нім. teuer, анг. dear, гол. duur).

Культурні впливи тюрків поширювалися головним чином на фінно-угорську область, і ширше, на Лівобережжя Дніпра. Крім сільськогосподарської термінології фінно-угри і індоєвропейці запозичали у тюрків назви деяких господарських предметів, зброї : сп. тюрк. balta (стара форма збережена в чуваськім пурта) "сокира" відповідають угор. bárd "т.с." (balta пізніше запозичення), комі, удм. пурт "ніж", д. інд. parasu, тох. peret (осет. færæt "сокира", певно, запозичене з тох.), язг. parus "сокира", гр. παλτο&#nu; "спис, дротик", лат. bardicium "спис, топірець", нім. Barte "топірець", д. сакс. barda; cп. тюрк. damar "жила" трансформувалося в інших мовах в слова із значенням "тетива", "стріла", "спис" і т. д., д. інд. tomara "спис, дротик", хант. tamar "тупа стріла" (на білку, щоб не псувати шкурку), вепс. tomar "стріла", осет. tomar "cпрямовувати" (від "стріла" – Абаєв), можливо, гр. τομοσ "гострий"; сп. тюрк. čana (є і груз. čana) "сани", čanah "челюсть" відповідають саам. soann, ест. saan, манс. sun, угор. szán, осет. dzonyg’ "сани", вірм. sahnak. Останнє слово Менгес вважає спільним для цілої північної частини ностратичної області (Менгес К.Г. 1979, 205). Тюркських запозичень тих часів в індоєвропейській мові з галузі землеробства дуже мало, а з галузі тваринництва майже нема зовсім. Правда, і в фінно-угорських мовах запозичення більше стосуються рільництва, ніж тваринництва. Для прикладу можна привести хіба тільки пош. тюрк. ökuz/öguz/öküz (праформа *ökör) – угор. ökör „бик”. Звідси можна зробити два висновки. По-перше, ще до переселення в Східну Європу індоєвропейці, тюрки і фінно-угри були вже, дійсно, знайомі з основними видами домашніх тварин, а, по-друге, індоєвропейці на відміну від фінно-угрів мали ще інше джерело культурних впливів крім тюркської області.

Про можливість існування такого джерела говорять, для прикладу, індоєвропейські і тюркські назви яблука як плода культивованих рослини, для порівняння яких є підстави. Спільнотюркське alma "яблуко" запозичене в угорську мову в тій самій формі, в удмуртській йому відповідає улма, марійській олма, а в мокша марь і в ерзя умарь. В інших фінно-угорських мовах назви яблука і яблуні мають інші корені. Точно так само немає для них загальної назви і в індоєвропейських мовах. Найбільш близькою наведеним словам є праформа *abel (звідси нім. Apfel, укр. яблуко, лит. abuolis, лат. топонім Abella, кельт. avallo, aval). Греки називали яблуко μηλον і яблуню μηλεα, албанською яблуко – mollе, латинською mаlus "яблуня", а хетське назва – šamalu. Сюди ж може бути віднесене санс. ambla "кислий". Якщо порівняти всі ці слова, то можна прийти до висновку, що всі індоєвропейські слова могли бути спільного походження, якби вихідною формою була *amlu, як вважають Гамкрелідзе та Іванов і долучають до слів цього кореня також хетське šamalu (Гамкрелідзе Т. В., Іванов В. В., 1984, 639). При подобі і.є. праформи тюркським словам вони допускають спільне походження індоєвропейської та тюркської назв яблука і яблуні, хоча хетське слово виглядає запозиченим з арабського samar "плід".

Вважається, що найближчий до Східної Європи ареал первісного поширення яблуні знаходиться на Кавказі і в Передній Азії, тому є дивним, що безперечно спільна назва яблука є тільки в тюркських мовах. Очевидно, все-таки на прабатьківщині ностратичних народів яблуні на той час не росли, а район їх розповсюдження обмежувався територією Ірану. Тому дуже ймовірно, що назва яблука і яблуні була запозичена в тюркські та індоєвропейські мови в той час, коли цей плід був принесений в Східну Європу більш пізніми прибульцями з Малої Азії або Кавказу, коли культивація плодових рослин набула поширення. При цьому і в тюркські, і в індоєвропейські мови назва яблуні і яблука була запозичена із спільного джерела, тобто з мови, носії якої жили десь недалеко від областей тюрків та індоєвропейців (удмуртське, марійське і угорське слова запозичені з тюркських, а мордовські – з невідомої індоєвропейської). Єдиним місцем, однаково близьким для цих двох областей, є Правобережжя Дніпра, територія поширення в V – III тис. до н.е. трипільської культури. Якщо припустити, що вихідною формою для тюркських та индоєвропейських слів була не *amlu, а *hamal, близька до арабської назви яблука, то тоді трипільці могли мати семітські корені. Це питання буде розглядатися окремо в розділі " Етнічність трипільців".

Як ми бачимо, відомий російський тюрколог Л.Н. Гумільов був абсолютно правий, коли, відзначаючи високий культурний рівень Тюркського каганата, припускав "стародавні традиції та глибокі коріння" степових культур. При цьому він більше, ніж матеріальною культурою, дивувався складним формам буття і соціальних інститутів тюрків (ель, удільно-лествичного система, ієрархія чинів, військова дисципліна, дипломатія) та існуванням "чітко відпрацьованого світогляду, який протиставляється ідеологічним система сусідніх країн" (Гумільов Л.М., 2003, 7). Тим не менш, ми повинні визнати, що в умовах степу тюрки не змогли закласти соціально-економічну базу під міцну державу, подібну тим, які в різний час мали сусідні народи – китайці, іранці, араби, слов'яни. Всі їхні державні утворення не відрізнялися довговічністю і руйнувалися в силу внутрішніх протиріч, нерідко особистісного характеру їх провідників.

Незважаючи на високий рівень своєї культури тюрки багато запозичили у своїх західних сусідів трипільців, про що йдеться в розділах "Назви металів у індоєвропейських та тюркських мовах " та " Начерк розвитку торгівлі в Східній Європі у передісторичні часи". У північних сусідів тюрки запозичили мало. Певно індоєвропейці першими в Східній Європі почали відгодовувати домашніх свиней, про що можуть свідчити дві спільноіндоєвропейські назви свині : *sus і *pork'os. Одну з них запозичили тюрки : чув. сысна, каз. шошка, хак. сосха, кирг. чочко, а фінно-угри – другу : фін. porsas, удм. парсь, комі порсь, мансі пурысь, всі – "свиня". У тюрків для означення свині нема спільного слова, в деяких мовах є слово іншого кореня : гаг., аз. донуз, кум. тонгуз, запозичене з іншого джерела. При кочовому способі життя тюрки не могли широко відгодовувати свиней, яка не дуже надається для перекочовок, але цю домашню тварину вони знали і познайомилися з нею, очевидно, від індоєвропейців.

Є у вепській мові слово l’evaš "пиріг з начинкою" і у фінській leivos "тістечко". Ці слова дуже подібні за формою і за змістом до поширеного на Кавказі і Середній Азії слова lavaš "лаваш, особливий вид хлібу". В осетинській є lawyz "оладка" і lawasi "лаваш". Абаєв вважав ці слова запозиченими з тюркської (А. Абаев В.И., 1959-1989). Очевидно це справедливо тільки для lawasi, котре в тюркських саме є запозиченим з іранських, бо в тюркських мовах слів тюркського походження з початковим l майже нема. В курдській є lewaş "лаваш", в пушту – ravaš "хліб", в перській – lävaš іт.д. Є підстави вважати, що іранські і вепське слова мають германське походження. Німецьке Laib "паляниця", анг. loaf "т.с.", швед. (діал.) lev, гот. hlaifs походять від герм. *hlaibas. З цієї форми без сумніву могли розвинутися і похідні без початкового "h" – ір. *laibas – lavaš – вепс. l’evaš. В словнику Клюге (А. Kluge Friedrich, 1989) германське слово пов’язується з грецьким κλιβανοσ “піч”. Отже, на час, коли греки ще заселяли територію своєї прабатьківщини, вони вже навчилися пекти хліб, і цю майстерність у них запозичили германці разом із відповідним словом, котре далі поширилося по цілому регіону разом із технологією випікання хліба. До цього кореня відноситься лит. klaips, укр. хліб та інші слов’янські слова. Без сумніву, слов’яни запозичили слово для означення хліба в готів разом із багатьма іншими ще в ті давні часи, а не тоді, коли готи після довгих мандрів оселилися в Причорномор’ї. До спільного ірансько-германського лексичного фонду належать слова для назви сметани, вершкового масла : нім. Rahm, д. півн. rjúmi, д.анг. ream (з д.герм. *raugma) "сметана" – авест. raogna, пушт. rogan, ягн. rugin, курд. rûn, тал. rüên "масло". Є в німецькій мові слово Fenster "вікно", котре як і д. анг. fenester вважається запозиченим з латини, де є fenestra "т.с". Можливо, так воно і є, але цікаво, що подібні слова є в іранських та албанській мовах : курд. pencere, перс. pänj’äre, алб. penxhere "вікно".

Звичайно, по цілому регіоні поширювалися слова не тільки для означення якихось конкретних предметів, але і означення більш широких понять. Наприклад, англійському turf "дерен", "торф", шведському torva "дерен" відповідають алб. turbi "торф", перс. turb "т.с.", пушту tarma "болото". Абаєв поставив у цей ряд також осет. tärf "улоговина", лит. tаrpas "проміжок" і додав фрак. tarpo (очевидно з Tarpo-dizos) "болото" та тох. tarpo "т.с." Можливо, слов’янське *tarva "трава" теж походить звідси (Фасмер виводить його з *truti "вживати", "витрачати", яке семантично стоїть дещо далі). Було в цьому регіоні поширене слово tart/turt/turš із значенням "кислий", "гіркий". Ось приклади з різних мов : алб. tarthё, анг. tart, перс. torš, курд. tirş, тал. têlx, лтс. sùrs, осет. tyrty (барбарис) і т. д. Можна також прослідити розвиток семантики і поширення в цьому регіоні старого субстратного і.-є. кореня lard/lurd, представленого в лат. lаrdum "сало", вірм. leard "печінка", гр. larinos "жирний". Англійське lard "смалець" вважається запозиченим з латини, хоча може бути італьським субстратом, оскільки англосакси зайняли ареал італіків. Далі семантика слова від значення "жирний" розвинулася в бік "брудний". В цьому значенні ми знаходимо слово в шведській lort "бруд". З ареалів германських мов слово з цим значенням поширилося на схід в іранські ареали (перс. lert "осад", тал. lyrt "бруд") і, можливо, досягло фінно-угорської області, якщо ест. lorts "бруд" не запозичене із шведської.

В германських мовах існувало слово *gabūr "житель", "господар", яке збереглося в нім. Nachbar, анг. neighbour "сусіда" від *næhwa-gabūr дослівно "ближній житель" (А. Kluge Friedrich, 1989). Від цього слова походить група слів з іранських мов j’awar/ j’ewar "сусіда", з яких було запозичене морд. шабра "т.с." Безумовно, це мандрівне слово, присутнє також в інших мовах, шляхи поширення якого складні: рос. шабёр "сусіда", сябёр "сусіда", "товариш", блр. сябр "товариш", "брат" та інші слова подібного значення в сербській, словенській та українській мовах. Є також ціла група етнонімів типу сабиры, савиры, сувары та інших подібних, з якими Шафарик пов'язував ще й назву слов'янського племені сіверян. Вказані етноніми зустрічаються в різній формі за межами Європи, зокрема, в хантийській мові. так що не є виключеним, що сюди ж можна віднести також давній топонім Сибір. Однак походження цих етнонімів можна пов'язувати і з поширеним іранським suwar, sawor "вершник", на що вже вказував Н.І. Єгоров (Егоров Н.И., 1987, 16-27).


* * *


Немає сумніву, що культурні зв'язки населення Східної Європи не обмежувалися соціально-економічною сферою, а повинен був мати місце обмін досягненнями в художньо-творчій діяльності. Це тема для вузьких фахівців, але певний матеріал може дати лінгвістика. Наприклад, походження назви музичного інструменту бандура пов'язується з лат. pandura и гр. πανδουρα "кіфара" і її джерело шукають в Лідії. (Фасмер Макс 1964. Том 1, стор. 120). Очевидно не знайшли, тому що корены слова в мові давніх булгарів, про що свідчить чув. păntăr-păntăr – наслідування бренькіту, триньканню струн, păntărtat – 1. бренькати, бриніти, тринькати(про струнні інструменти), 2. тріщати, гуркотіти (про барабан) та інші подібні. Те, що чуваські слова мають більш загальне значення, означає, що струнний музичний інструмент індоєвропейцями (греками або / і італіками) був запозичений у булгар, а не навпаки. Одночасно ними було запозичене також булгарське слово, якому було надано конкретне значення музичного інструменту, однак, як називали його самі булгари, залишається невідомим. У народів Кавказу є для назви музичних інструментів слова подібні латинському pandura, але джерело їх запозичення, точно так само, як і слова бандура, визначити складно. У багатьох азійських і європейських народів поширені музичні інструменти зі схожою назвою – фр. tambourin (довгастий барабан), тат. dumbra "балабайка", крим.-тат. dambura "гітара", тур. tambura "гітара", казах. dombra (рід балабайки), монг. dombura. Вважається, що їх назви мають арабське походження (ар. tanbūr "струний музичний інструмент"). Однак чув. тĕмпĕр-тĕмпĕр "наслідування барабанного бою" тĕмпĕртет "гриміти, гуркотіти" (про барабан) змушують засумніватися в цьому, оскільки подоба слів păntăr і тĕмпĕр говорить про їх спільне, тюркське походження.

Як можна бачити, навіть в ті давні часи люди опріч турбот про забезпечення власного існування потребували розваг, але розважалися вони не тільки музикою, але і іграми, однією з яких була гра в м’яч. Про давність цього предмету для гри свідчить поширення однакової для нього назви на широкій території в ті часи, коли іранці ще жили у тісному контакті з германцями. Слово top/tob із значенням "м’яч" можна знайти в багатьох іранських і тюркських мовах, є воно також в мордовській, марійській, албанській та напевно, ще в інших мовах цього регіону (в удмуртській тöб "моток"). Значення цього слова в германських та чуваській мовах може пояснити нам навіть технологію виготовлення м’ячів. В д.-півн.германській toppr має значення "жмут волосся", в нім. Zopf того самого кореня – "жіноча коса", в чуваській мові є тăпка "жмут" при топ "м’яч". Отже м’ячі робили з волосся, вовни і, очевидно, обшивалися шкірою.





   

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2649

Модифіковано : 27.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.