Логотип персонального сайта В.Стецюка
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етногенетичні процеси в… / Германські племена в… / Англосакси біля джерел російської державності.

Англосакси біля джерел російської державності.


Велика кількість англосаксонської топонімії на території Росії є великою загадкою, оскільки явних слідів англосаксів в жодному з регіонів країни досі за історичними документами виявлено не було. Найбільша щільність англосаксонських топонімів спостерігається на території колишнього Володимиро-Суздальського князівства (див. Давня англосаксонська топонімія у континенальній Європі). З давніх-давен в цих місцях проживали фіно-угорські племена, а слов'яни просунулися сюди тільки в кінці першого тисячоліття н.е., але вже через сто років тут виникло Ростово-Суздальське князівство, яке швидко перехопило лідерство у Києва. Цим уражаються навіть російські історики. Зокрема, В.О. Ключевський писав, що немає чіткої відповіді на питання, звідки виросла нова верхньоволзька Русь (Ключевский В.О. 1956, 272). Якщо ж погодитися з тим, що найбільш стародавні міста цього регіону були засновані англосаксами, то доводиться думати, що саме вони і закладали тут основи державності, об'єднавши під своїм пануванням розрізнені тубільні племена, хоча на час розквіту Володимиро-Суздальського князівства вони повинні були бути повністю асимільовані місцевим населеним, очевидно, більш численним. Щоб розібратися з цим питанням, в першу чергу треба з'ясувати, як і коли англосакси, точніше їх предки, могли потрапити в Центральну Росію.

Прабатьківщина англосаксівв, визначена графоаналитичним методом знаходилася в одному з етноформуючих ареалів басейну Дніпра, а саме між річками Тетерів, Прип'ять і Случ. У процесі розпаду прагерманскої мови там почали формуватися первісні англійський і саксонський діалекти. Інші германські народи мали свої поселення неподалік уздовж Прип'яті. А в басейні лівих приток Дніпра мешкали різні іранські племена. Це було чотири тисячі літ тому.


Ліворуч: Територія формування германських мов у ІІ тис. до н.е.


Зі свого прабатьківщини англосакси розселялися в різних напрямках як уздовж берегів Дніпра, так і на захід і схід від них. Судячи з топонімії, частина з них, перейшовши на лівий берег Дніпра, оселилася на берегах Сожу і Десни, витісняючи іранців, які проживали там до того.

З цими прішльцамі можна пов'язувати виникнення сосницького варіанту тшинецької культури, спільної для всіх германських племен. А приблизно в той же час сусіднє Верхнє Поволжя населяли племена культур сітчастої кераміки, на підставі яких пізніше розвинулися городоцька і дяківська культури (VII ст. до н. е. — V ст. н. е.). Їх творцями вважаються угро-фінські племена весі, мері, муроми, мещери і мордви. (Авдусин Д.А. 1977, 152-153).

З області сосницької культури англосакси просунулися в південно-східному напрямку і приблизно по тракту сучасної автомагістралі Харків-Ростов вийшли на територію Донбасу. Тут в районі міста Стаханов були багаті поклади мідної руди, які розроблялися ще з часів бронзового віку. Взявши під свій контроль видобуток і обробку міді, англосакси досягли економічної переваги і, відповідно, політичного панування у Північному Приазов'ї. Вони очолили племінний союз, відомий в історії під ім'ям аланів (докладніше див. Алани – Англи – Сакси).

Під час Великого переселення народів англосакси, рятуючись від гунської навали, мігрували в пошуках вільної землі для поселення. Частина з них пішла разом з іншими германськими племенами в Західну Європу, а інша частина мігрувала в напрямку Верхнього Поволжя, про що свідчить топоніміка Центральної Росії, яка розшифровується за допомогою давньоанглійської мови. Рухаючись вздовж Оки, англосакси шукали зручні місця і засновували на них свої укріплені поселення, які згодом виросли у великі міста свого часу, такі як Рязань і Муром. Під час тривалих зупинок проводилася сухопутна розвідка найближчої місцевості. Так були виявлені напіввідкриті простори в районі Москви і в Заліссі («за лісом»), придатні для ведення сільського господарства. Англосакси, які давно освоїли землеробство на колишніх місцях проживання в Лісостепу, знайшли звичний ландшафт і заселили ці краї, витісняючи місцеве фінське населення. Топонімів гаданого англосаксонського походження по всій Росії було знайдено більше трьохсот. Частина з них може бути випадковими збігами, але в деяких випадках така ймовірність може бути незначною, якщо розшифровка підтверджується особливостями місцевості або смисловим зв'язком між складовими частинами назви. Крім того, концентрація топонімів на певній території або їх розташування у вигляді ланцюжка може говорити, що принаймні частина з них розшифрована правильно. Серед усього списку найчастіше зустрічаються такі назви: Марково (97 випадків), Чурилово (24), Рязаново (22), Болдіно (11). Їх точне розташування подане на мапі Google, тут же наведемо лише ймовірні розшифровки назв.

Марково – здається це взагалі найпоширеніший топонім Росії. До нього можна додати ще Маркіно і похідні від них. Можна думати, що всі вони походять від імені людини, але таке ім'я не було в народі настільки популярним, щоб відповідні антропонімів далеко перевершували інші за кількістю. Наприклад, антропонім Матвєєво знайдений всього 20 разів, а від самого поширеного імені Іван – тільки 60. Звичайно, частина топонімів походить від імені Марк, але все-таки невелика, основну ж масу можна порівнювати з д.-анг. mearc, mearca "границя", "знак", "округ", "позначений простір". Такі значення слів добре пвсують для назв населених пунктів і фонетично бездоганні (суч. англ. mark "знак", границя"). При цьому показово, що ці топоніми заповнюють відсутні ланки в їх ланцюжках і в цілому розподілені серед інших англосаксонських.

Чурилово – в російській мові не знайдено жодного надійного тлумачення топоніма, який нібито походить від імені Чурило, яке само не має пояснення. Велика поширеність назви говорить про те, що в її основі має бути часто вживане слово і таким пропонується д.-анг. ceorl «чоловік, селянин», котрому в сучасній англійській мові відповідає churl «грубіян, селюк». Фонетична відповідність російського та англійського слів добра (чергування к-ч). Таке ж чергування ми знаходимо в назвах Чертаново, Чертково, які походять від д.-анг. ceart «пустище, необроблена громадська земля» (навпроти, в назвах Картмазово, Картино та ін. того ж походження к збереглося). Часте вживання назви Чурилова і похідних від нього може говорити про те, що воно було загальним для назв сільських поселень, які надавалися їм землевласниками.

Рязаново – назва частково може бути присвоєна населеним пунктам вихідцями з Рязанщини, та й сама назва Рязань може мати слов'янське походження, хоча повної впевненості в цьому немає. Можна мати на увазі д.-анг. rāsian «обстежити», яке могло використовуватися при переселенні людей, коли доводиться шукати відповідне місце для зупинки.

Болдино – добре за змістом і фонетично підходитьд.-анг. bold «будинок, житло». Так могли називатися окремі садиби землевласників.

Нижче подається мапа Google, з позначеними можливими англосаксонськими топонімами в Центральній Росії і даються найбільш переконливі розшифровки деяких з них:





Англосаксонські топоніми у Східній Європі

На мапі населені пункти англосаксонського походження нанесені темно-червоними цятками. Гідроніми позначені синім кольором. Окремо фіолетовим кольором позначені населені пункти типу Марково/Маркове.

Прабатьківщина англосаксів тонована червоним кольором, блакитним – територія сосницької культури, зеленим – територія Ростово-Суздальського князівства. Сарматія позначена жовтим кольором.



Беркино, села у Московській та Івановській обл., Берково, село у Владимірській обл. – д.-анг. berc «береза».

Дидилдіно, селов Ленинському р-ні, Московська обл. – д.-анг. dead «мертвий», ielde «люди».

Брянськ (літописна Бринь), обласний центр в Росії – д.-анг. bryne „вогонь”.

Витебеть, річка, ліва притока (лп) Жиздри, пп Оки – д.-анг. wid(e) «широкий», bedd «русло».

Волфа, річка, лп Сейму, лп Десни – д.-анг. wulf, анг. wolf "вовк".

Зіборово, село в Золотухинському р-ні Курскої обл., і, село в Шебекинському р-ні, Білгородської обл., села Зіброво у Тульській, Орловській і Московській обл. – д.-анг. sibb "місце", rōw "тихий, спокійний".

Котлас, місто в Архангельській обл. – д.-анг. cot "халупа, будка", læs "пасовище"

Лінда, село у міському окрузі Нижегородської обл., Лінди, село в Івановській обл., два села Ліндово в Тверській обл. – д.-анг. lind «липа».

Москва (в літопису Московъ або Московь), столиця Росії, села в Тверській и Новгородській областях – д.-анг. mos «болото», cofa «халупа, хибара».

Муром, місто у Владимірській обл. – д.-анг. mūr «стіна», ōm «іржа».

Неро, озеро в Ярославській области, на берегах котрого розташований Ростов – д.-анг neru «спасіння, провіант».

Ромоданово, місто в Мордовії, села в Глинковському р-ні Смоленської обл., Старожиловському і Рибновському районах Рязанської обл. – д.-анг. rūma „простір, площа”, dān „вологий, волога місцевість”.

Суздаль, місто у Владимірській обл. – д.-анг. swæs «гарний, приємний», dale «долина».

Фарафоново, села в Орловській і Новгородській обл., в Удмуртії, село Фарафонівка в Тверській обл. – д.-анг. faran «їхати», faru “поїздка”, fōn «брати, починати».

Фирстово, два села в Нижегородській і одне в Московській обл. – д.-анг. fyrst «перший».

Фундриково, село в Нижегородській обл. – д.-анг. fundian «прагнути, бажати», ric «влада, багатство».

Фурсово, сім сіл в Калузькій, Рязанській, Тульській і Кіровській областях – д.-анг. fyrs «дрік» (рослина Genísta).

Шенкурськ, мвсто в Архангельській обл. – д.-анг. scencan «пригощати, дарувати», ūr «багатство».

Юрлово, три села в Московській обл. і одне в Псковській – д.-анг. eorl «шляхетна людина, воїн».

Особливо багато ймовірних англосаксонських населених пунктів є на території Москви і навколо міста. Їх щільність така, що є сенс показати їх розташування на окремій мапі (див. нижче)


Деяким назвам на мапі розшифровки були дані вище, для інших же пропонуються такі:

Кунцево – д.-анг. cynca «в'язка, пучок».

Картмазово – д.-анг. ceart «пустище, необроблена громадська земля», māga «син, нащадок», або maga «потужний, сильный».

Литкарино – д.-анг. lyt «маленький», carr «камінь, скеля».

Мамири – д.-анг. mamor(a) «глибокий сон».

Міуси, історичний район Москви – д.-анг. mēos «мох, болото».

Оболдино – як Болдино.

Пенягино – д.-анг. pæneg «монета, гроші».

Реутов – д.-анг. reotan «плакати, жалітися».



До цих ойконімів можна додати назви московських річок Неглинна і Яуза. Для першої фонетично добре підходить д.-анг. nægl «цвях, кілочок». Зафіксоване також похідне від нього nægling (назва меча), але лишається неясною мотивація такої назви річки. Назву Яузи можна знайти у літописах у формі Ауза, тому для розшифровки також добре підходить д.-анг. eage «око, отвір» (д.-ісл. auga), хоча і в цьому випадку мотивація залишається не зовсім зрозумілою тим більше, що таку ж назву мають праві притоки річок Лами і Гжать.

Можна було б припускати, що топонімія гаданого англосаксонського походження насправді належала північним германцям, які вже в історичний час як варяги діяли на території сучасної Росії. Дійсно, багато топонімів можуть бути розшифровані за допомогою давньоісландської мови, яка вважається «класичною мовою скандинавської раси» (An Icelandic-English Dictionary. Preface) і це вводить в оману вчених, які поспішили зробити висновок, «що топонімічні дані є підтвердженням скандинавської колонізації на території Стародавньої Русі» (Рыдзевская Е. А. 1978, 136). На думку автора цих слів, такий висновок є помилковим, бо «жоден з давньоруських великих міських центрів не носить назви, яка б пояснювалося відповідним чином; жоден з них не був заснований скандинавськими прибульцями» (там же). Тим часом, назви таких відомих історичних центрів як Москва, Рязань, Суздаль, Муром, Твер можуть бути витлумачені саме за допомогою давньоанглійської мови. До того ж, є досить багато можливих германських топонімів, які не піддаються розшифровці за допомогою давньоісландської. З іншого боку, фонетична відповідність російських назв з давньоанглійським словами завжди краще, ніж давньоісландських у випадках, коли між ними є відмінність. Наприклад, для розшифровки назви Чурилова фонетично краще підходить д.-анг. ceorl , ніж д.-ісл. karl, оскільки похідне від останнього мало б мати форму Карлово. Крім того, аналіз історичних документів показує, що варяги не мали причини створювати власні поселення:


Немає жодних вказівок на заняття заморськими прибульцями незаселених територій, на розчищення і обробку не заторкнутих культурою земель, освоєння їх природних багатств і т.д. Що стосується районів заселених, то і тут їх цікавило інше: на перших порах грабіж і данина, а в подальшому ті торгові відносини, які пов'язували їх з місцевими торговими центрами. Метою не менш важливою і привабливою для їх найманої служби на Русі було не придбання земельних володінь, а платня і здобич (васалітет без ленних відносин – К. Маркс). Безсумнівно, що вони не тільки часто бували в нашій країні в IX-XI ст., а й поселялись там в окремих випадках; так, наприклад, було в Ладозі, в Новгороді, в Києві, в смоленському Гнездові (Рыдзевская Е.А. 1978, 135).


Навпаки, судячи з топонімії, англосаксів цікавило освоєння новознайденої країни (пор. апелятиви для вживаних назв, таких як пустка, місцевість-простір, пошуки, перший, хлібороб-селянин, будинок, хатина, риба). Також й інші дані говорять, що питання про скандинавську колонізацію Русі слід вважати вирішеним остаточно негативно:


Ніде на Русі не спостерігалося такої скандинавської колонізації як в Англії та Ісландії. Крім того, у шведів не було причин для масової еміграції на протилежний берег Балтійського іоря. В їхній власній країні були багаті і родючі райони (Сойер Питер, 2002, 241-242)


Маючи все це на увазі, англосаксонську топонімію, зокрема, в межиріччі Волги та Оки можна співвідносити з припущенням археологів про проникненням сюди групи мігрантів невідомої етнічної приналежності, що в результаті призвело до остаточного кінця розвитку дяковскої культури в VII ст. н.е. (Седов В.В., 2002, 390). Археологічні дослідження показали, що між місцевими старожитностями та культурою другої половини I тис. н. е. тяглості нема. Факти свідчать про формування в цих місцях абсолютно нової культури:


Міграційний процес привів до корінної перебудови системи розселення. Колишні невеликі поселення, приурочені до заплавних луків, в основній масі закидаються. Набувають поширення поселення більших розмірів, які тяжіли вже до ділянок з найбільш родючими ґрунтами. Провідну роль в економіці населення тепер стало грати землеробство. Більш того, матеріали археології дають підставу говорити про розвиток орного землеробства при можливій спеціалізації окремих поселень на тваринництві, полюванні і рибальстві. Істотно збільшується при цьому чисельність населення (Седов В.В. 2002, 390).


Однак, якщо ми навіть погодимось з присутністю англосаксів на території Ростово-Суздальського князівства і особливо навколо Москви, це ще нічого не говорить про причини пізніших успіхів князівства і особливо майбутньої столиці Росії. Ми вже припускали причину політичного піднесення англосаксів серед племінного об'єднання алан економічною перевагою. Ту ж причину треба шукати і в цьому випадку. Події в Центральній Росії в період після появи там англосаксів мали великий вплив на Західну Європу завдяки активності вікінгів, які забезпечили приплив величезного капіталу в Скандинавію у вигляді куфічних срібних дирхемів з країн Арабського халіфату (Сойер Питер, 2002, 14). Пунктом розподілу срібла була Бирка, розташована на острові Меларен неподалік від Стокгольма. Значна частина багатства надходила туди з Булгарії, часто відвідуваної мусульманськими купцями для мінової торгівлі з місцевим населенням і з варягами, які туди прибували. В обмін на хутро, кінські шкури, віск, мед і невільників купці пропонували предмети розкоші і срібло, накопичення якого було великою пристрастю варягів. Наскільки масштабний характер мала торгівля рабами можна судити за словами ібн Фадлана, який указував, що руси, прибуваючи в Булгарії, традиційно мали віддавати від кожного десятка рабів «одну голову» місцевому царю. З цього можна зробити висновок, що загальна кількість невільників, яких проводили з кожним варязьким караваном, могло становити сотні.

Доставка срібла з Булгарії до Швеції здійснювалася різними шляхами, деяким з яких віддавалася перевага з різних причин. Вважається, що вся торгівля йшла через Новгород, але він отримав значимість торгового центру тільки в X столітті (Сойер Пітер , 2002, 14), а до того міг використовуватися і більш короткий, і давно освоєний шлях по Західній Двіні, якою північні германці мігрували в Скандинавію зі своєю прабатьківщини в кінці другого тис. до н.е. (див. розділ Північногерманська топонімія у Білорусі, Прибалтиці і Росії). Якщо в Новгороді варяги запасалися хутром, воском і медом, то повертатися туди на зворотному шляху до Швеції їм не було потреби. Знахідка скарбу куфічних монет вагою до 40 кілограм в Муромі свідчить про те, що шлях варягів проходив Окою, в той час як в Новгород простіше було потрапити, пливучи по Волзі і далі Тверцею піднімаючись до річок Балтійського басейну. З Оки купецькі судна могли йти вгору по Москві-ріці і далі через Рузу, Вазузу, Дніпро потрапляти в Західну Двіну. Це шлях нелегкий, оскільки кілька разів доводилося б перетягувати кораблі з річки в річку волоком. Похід тривав кілька місяців і час від часу треба було робити зупинки для забезпечення провіантом у місцевого населення, що вимагало певних витрат.

699/5000 Торгівля рабами пов'язана з логістичними труднощами, тому їх придбання скандинавськими купцями мало відбуватися в найближчій від Булгарії місцевості. Ростов і Суздаль, майбутні центри князівства, не розташовані на основних торгових шляхах, тому в основі їхнього піднесення очевидно лежала работоргівля. Місцеві князьки поставляли варягам рабів в порти на Оці і Волзі в період розквіту торгівлі з країнами Халіфату. Коли ж потік дирхемів виснажився внаслідок скорочення їх випуску монетними дворами Самарканда і Бухари в другій половині X століття, Ростов і Суздаль поступово втрачають своє значення, поступаючись провідним положенням в регіоні Володиміру, а потім економічно більш розвиненій Москві.

Щільна концентрація англоскасонскіх топнімов навколо Москви очевидно має причину в сприятливих географічних умовах, які зумовили інтенсивне заселення цього краю. За часів Юрія Долгорукого Москва була вже багатим селом і успішність господарської діяльності місцевого населення була забезпечена різноманітністю тутешнього ландшафту:


Насправді Московська місцевість представляла в ті часи багато сільських зручностей для розвитку широкого сільського господарства. Так званий Великий Луг Замоскворіччя, що лежить проти Кремлівської гори, доставляв велике пасовище для худоби і особливо для княжих кінних табунів. Окружні луки і поля, що перетиналися річками і струмками, служили славними угіддями для хліборобства, городництва і садівництва, не кажучи вже про густі сінокоси. Немає сумніву, що прилегле до Кремлівської гори Кучкова поле було вкрите ріллею (Забѣлин Иван. 1905, 4).


Розвинуте скотарство, як, очевидно, і бджільництво, були для москвичів хорошим джерелом збагачення – кінські і козячі шкури, мед і віск мали великий попит на Сході. Варяги із задоволенням запасалися тут цими товарами, залишаючи для місцевих підприємців чималу дещицю срібних монет, виручених під час продажу предметів розкоші в Бірці. Таким чином, в Москві осідав великий капітал, який забезпечив політичний успіх місцевій еліті пізніше.

Існування на місці стародавньої Москви більш давнього поселення підтверджується неодноразовими випадковими знахідками тут срібних виробів і монет датованих X ст. і, очевидно, не випадково в назві колишнього села Пенягино, яке тепер належить до Москви, таїться д.-анг. pæneg «монета, гроші». Однак численні поселення Москворіччя VII-IX ст. залишаються ще слабо вивченими, історія його представляється туманною, особливо в частині етногенетичних процесів (Сєдов В.В. 2002 390). Більш вивчено в археологічному плані Волго-Клязьминское межиріччя і археологічні знахідки свідчать, що місцеве населення було змішаним, але основними творцями поширеною тут мерянської культури були не місцеві фіни, а, за висловом Сєдова, «середньоєвропейські переселенці» (там же, 393). Етнічна неоднорідність населення краю змушувала прибульців, що були в меншості, будувати укріплення городища, прикладом яких може бути Сарське на березі озера Неро. Його серединна частина, обнесена валами, займала площу 8000 кв. м. (там же, 391).



Озеро Неро і Сарське городище.

Карта на основі Google map. Фото з сайту Исторические записки


На карті видно, що на озері Неро є півострів, в зв'язку з чим доречно навести опис Булгарії одним зі східних вчених першої половини X століття:


Ібн Руста розповідає про русів, що жили на острові (або півострові) внутрішнього озера, острів цей був покритий лісом, а окружність його дорівнювала трьом денним переходах. Правил цими людьми каган, і на своїх кораблях вони здійснювали набіги на слов'ян. Вони не обробляли землю, а жили за рахунок слов'ян; їх єдиним заняттям була торгівля, і вони продавали соболів і інші хутра, а також рабів за монети (Сойер Питер, 2002, 265-266)


Ібн Руста говорить про русів і слов'ян, але етнічність і тих, і других в сучасному розумінні може бути помилковою. Русами місцеве населення могло називати як варягів, так і близьких їм за мовою англосаксів, а слов'ян на Волзі в той час ще не було. Фактично арабські вчені часто говорять про відмінний від русів народ "сакаліба" і так вони цілком могли узагальнено називати місцеве фінське населення, але не слов'ян, як це прийнято вважати.


Найімовірніше півострів на озері, як і Сарское городище, були опорними пунктами англосаксів. Загадковим здається сенс «іржавий» в назвах Ростова (д.-анг. rūst «іржа») і іншої англосакснської фортеці Муром (д.-анг. mūr «мур», ōm «іржа»).Однак в германських, як і інших мовах, слова, що означають іржу, походять від того ж кореня, що й слова "червоний"(Kluge Friedrich, 1989, 606), тому д.-анг. rūst могло означати різні відтінки червоного кольору.

556/5000 Очевидно, і Ростов, і Муром були адміністративними центрами панівного племені, верхівка якого зосередила в своїх руках чималий капітал, зароблений на торгівлі хутром і невільниками з числа корінного населення. Ідентифікуючи мешканців цих міст з англосаксами, можна припускати їх тісну співпрацю з варягами. Більш того, англосакси могли приєднуватися до варягів при проведенні ними походів на Візантію. Серед згадуваних в літописах імен варягів є такі, що можуть бути найбільш переконливо розшифровані тільки за допомогою давньоанглійської мови:


Актеву – д.-анг. āk «дуб», đeaw «звичай, обряд», – u – суфікс прикметника.

Куци – д.-анг. cwic, cucu «жвавий, рухливий». Пор. Кучка.

Прастен – д.-анг. prass «костюм, пишність» teon «тягти, брати, хапати».

Стѣмид – д.-анг. steam «пара, чад», -ed – суфікс прикметника.

Тілен – д.-анг. tielen "зусилля, праця".

Твад – д.-анг. twæde «подвійний».


Практично всі згадувані в літописах назви племен співвідносяться з назвами сучасних народів. Виняток становить плем'я меря, щодо якого немає єдиної думки, хоча в цілому воно вважається волзько-фінським і деякі вчені ототожнюють мерю з марійцями. Очевидно, так воно і є, але це міг бути етнікон, тобто назва населення певної місцевості. Англосакси, які оселилися в області меря, теж могли називатися цим ім'ям і під цим іменем брати участь у походах Олега. Інші ж волзько-фінські племена (весь, мурома) у походах участі не брали. Що ж стосується назви варягів, то д.-ісл. Væringi, від якого вона нібито походить, перекладається на англійську як «конфендерат». Самі себе так називати варяги не могли, але цим ім'ям їх могли називати англосакси, в мові яких було wær «союз, договір» і, цілком можливо, могло бути і слово wæring «союзник».

Олексій Толочко в передмові до своєї книги «Нариси початкової Русі» пише:


Кожний, хто приступає до вивчення нової історичної теми задається трьома питаннями: які достовірні свідчення збереглися? що з цього приводу говорить наука? і: як все було насправді? (Толочко Алексей. 2015, 12)


Для нашого дослідження достовірними свідченнями є топонімія, в той час як історичні документи (в основному Повість временних літ) і матеріали попередніх досліджень використовуються дуже обережно. Я цілком поділяю думку Олексія Толочка, що всі спроби викладу ранньої історії Східної Європи через брак інших надійних джерел покояться на Повісті веремнних літ, до якої він ставиться досить критично, вказуючи на очевидні домисли літописця в тих випадках, коли йдеться про справи давно минулих днів. Сам він намагається в процесі аналізу тексту літопису знайти достовірні свідчення для своєї гіпотези, що під загальним ім'ям русь ховається дві споріднені спільноти, навіть соціуми – русь скандинавська і русь південна. При цьому він необачно стверджує, що «ми ніколи не дізнаємося, якого Происхождеие було слово, що дало початок руси» (там же, 154). Між тим фін. ruotsi, яке не має фонетичного відповідника у північногерманських мовах і з якого лінгвісти виводять слово русь разюче нагадує гот. rauþs «червоний». Це наводить на думку, що готи могли називати рудобородих шведів червоними, а від них це слово потрапило до фінів. Чому самі варяги називали себе русами, є загадкою того ж плану, чому так само називають себе росіяни, хоча до літописної Русі вони не мають жодного відношення. Руссю не зважали ні Ростово-Суздальське, ні Рязанське князівства, ні навіть Новгород і Смоленськ (Насонов А.Н. 1951, 29).

Розвиваючи думку про дві спільноти руси, Толочко зазначає, що серед населення Східної Європи можна виділити «сільських вікінгів», які займалися землеробством, і в зв'язку з цим пише:


Треба думати, аграрна колонізація і далека торгівля є два абсолютно різних феномена в зовнішньо єдиному потоці скандинавського просування в Східну Європу. Заняття, способи життя, культурний досвід, соціальні позиції, які разюче відрізняються між собою, повинні були формувати, в кінцевому підсумку, і різні ідентичності (Толочко Алексей, 2015, 168).


У яких точно місцях «сільські вікінги» залишили свої сліди, Толочко не уточнює. Але з увагою поставившись до його висновку, ми можемо такими вважати англосаксів. Принаймні, в районі Москви саме так вони себе проявили. Якщо «сільських вікінгів» вважати скандинавами за знахідками мечів в сільських контекстах, що на думку Толочко характерно для Скандинавії, то цього замало для того, щоб говорити про їх дійсне походження. Відносини англосаксів з навколишнім населенням, серед якого вони насильством здобували «живий товар» для работоргівлі, не могли бути мирними. У зв'язку з цим і сільські жителі повинні були мати на всякий випадок зброю і в таких умовах в середовищі англосаксів сформувалося військово-феодальний стан, однак без легітимного єдиного правителя. Туманні спогади про місцевих вельмож містяться в легендах про боярина Стефана Кучку, який володів Москвою до Юрія Долгорукого. Про самого Кучку історичних відомостей не збереглося, але його сини і зять залишили слід в історії, організувавши змову проти Андрія Боголюбського і убивши його у 1174 р. М.Н. Тихомиров вважав, що великий рід Кучковічів був згуртованою силою в цьому краї і залишив про себе пямять в народних переказах аж до XIX ст. (Тихомиров Михаил. 2003, 35). Ця пам'ять відбиває неприязнь місцевого боярства до чужої князівської влади Рюриковичів. Им'я Кучки (Кучко) можно пов'язувати з д.-англ. cuc, cwic "живий, сповнений життя".

Формування впливового в місцевому середовищі стану боярства вимагало тривалого часу, тому його коріння повинні сягати глибоко до часу процвітання Суздаля і Ростова, перерваного в другій половині X ст. срібною кризою. З цією кризою був закінчений період первісного нагромадження капіталу, який був зосереджений в руках боярства і якому треба було знайти застосування з використанням місцевих ресурсів і наявної інфраструктури. Така можливість випала після входження Ростово-Суздальській землі до складу Київської держави, яка завдяки торговим і культурним відносинам з Візантією отримала досвід державного будівництва і розвитку державницьких традицій. У Києві встановлюється династичне правління людей «готових конвертувати економічну перевагу в політичне панування» (Толочко Алексей, 2015, 314). У цьому сенсі область Верхньої Волги, яка була, за висловом С.М. Соловйова, «державним ядром» Росії, виявилася підготовлена якнайкраще. Маючи намір встановити панування у новознайденій землі, Ярослав Мудрий, поставлений своїм батьком Володимиром Великим на княжіння в Ростові (988-1010), в якості опорних пунктів закладає на Волзі місто Ярославль, а на Клязьмі – Володимир. Неприйняття прибульців місцевої племінною знаттю привело до так званим «повстань волхвів» 1024 р. і 1071 р. Зазвичай під волхвами розуміються якісь жерці або чарівники у відповідності зі значенням д.-рус. вълхвъ. Але не чарівницька ця справа піднімати повстання, швидше за все волхвами, тобто "вовками" називала себе англосаксонська знать, якщо взяти до уваги д.-анг. wulf, анг. wolf "волк”. З літописів неясно, як закінчилися ці повстання, але великих змін в регіоні не ставалося, поки свою активність не проявив тут Юрій Довгорукий, закладаючи міста, серед яких були Переславль-Залеський, Юр'єв Польський, Дмитров та інші. Його справу продовжив Андрій Боголюбський, який зміцнився на князюванні в 1155 році після захоплення влади батьком в Києві. Будівництво вимагало грошей і немає іншого пояснення, ніж те, що воно забезпечувалося капіталом, накопиченим місцевим боярством в добрі давні часи.

Особливо важливим свідченням для нашої теми є факт участі в будівництві Успенського собору у Володимирі архітектора і німецьких майстрів, які надали собору риси романського стилю, що на Русі з'явилися вперше. За свідченням В.Н. Татіщева архітектор разом з посольством був присланий Андрієві Боголюбському імператором Фрідріхом I Барбароссою (Заграевский С.В. 2013, 184–195). Також є припущення, що між імператором і великим князем існували певні відносини, що виразилися, зокрема, в обміні подарунками. Такі відносини є великою історичною загадкою і рішення її може бути в тому, що контакти з імператором могли бути встановлені завдяки присутності в князівстві англосаксів. Не виключено також, що у німецькому посольстві могли бути присутні військові спеціалісти, які допомогли князю організувати воєнну операцію проти Києва у 1169 р., результат якої започаткував его подальший занепад. У поході проти Києва взяли участь 11 російських князів і для забезпечення такого величезного війська також були потрібні чималі кошти, а не тільки честолюбні задуми.

Будівництво, в свою чергу, вимагало також робочих рук шляхом припливу сюди слов'янського населення, яка притягалося владою позиками і статусом вільних поселенців, що сприяло також розвитку сільського господарства і обробної промисловості. Так поступово розбудовувалося і набирало силу Велике князівство Владимирське і в основі його успіху лежала підприємницька традиція і капітали англосаксів, що оселилися тут колись, але змушені були з часом шукати нового щастя в десь іншому місці. Діяльність Андрія Боголюбського, який потребував засобів для розвитку побудованих і будівництва інших міст та ведення активної зовнішньої політики, викликала нове невдоволення "вовків", і зокрема, з роду Кучковічів. Їх боротьба з князем закінчилася його вбивством у 1174 р.

Через два роки після вбивства велика частина змовників була страчена і це не заповідало примирення між владимирською князівською владою і англосаксами, які продовжували мати великий вплив в Суздалі і Ростові. Можна припускати, що, побоюючись подальших утисків і не маючи можливості протистояти зростаючій потузі Владимира, провідники англосаксів визнали за краще відвести більшу частину одноплемінників за Урал (див. далі Освоєння Сибіру і Далекого Сходу англосаксами). Та частина, що залишилася, швидко асимілювалася серед слов'ян, але завдяки законам еволюційної психології певні особливості суспільної поведінки англосаксів все-таки були передані московитам і теж зіграли свою роль в становленні російської державності.


У певному протиріччі представленій тут картині англосаксонської колонізації басейну Верхньої Волги стоїть Тімеревський археологічний комплекс поблизу Ярославля. Правда, його загальний опис і значення для розвитку державності цій картині який суперечить зовсім:


Концентрація найбільших для IX століття скарбів арабського срібла, знахідок предметів побуту, зброї і прикрас імпортного походження, велика площа поселення, багатоетнічий склад його населення дозволяють зробити висновок, що Тімерево було ключовим торговельно-ремісничим і військово-адміністративним пунктом на Балтійсько-Волзькому шляху. Початок функціонування Тімерева відноситься до третьої чверті IX століття, про що свідчать скарби, перші поховання могильника та ранні комплекси поселення. З включенням території Ярославського Поволжя до складу Давньоруської держави Тімерево, враховуючи наявний потенціал, могло зайняти позицію опорного пункту князівської влади на місцях – погосту і одночасно опорного пункту для подальшого освоєння фінно-угорських земель, яке в масовому порядку почалося в другій половині XI століття переселенням селян-землеробів вже за допомогою формованої феодальної влади (Седых В.Н. 2007, 5)


Суперечать нашій картині тісні зв'язки Тімерева зі Скандинавією і провідна роль скандинавів у військовій організації, що неодноразово підкреслює цитований автор. На це можна заперечити, що предмети скандинавської матеріальної культури могли проникати на Верхню Волгу торговим шляхом, що ж стосується подібності пристрою курганів Тімерева зі скандинавськими, то можна замітити, що їх можливий зв'язок з аланськими курганами Причорномор'я не перевірявся. В.Н. Сєдих також вказує, що крім торгівлі, ремесла і військової справи, "населення Тімерева займалося сільським господарством, полюванням, рибальством, різними промислами" (там же, 4). Такі заняття, як зазначалося вище, варягам були невластиві і у них не було причин засновувати власні поселення, тим більше в стороні від торгового шляху.

Таким чином, немає серйозних причин для визнання того, що Тімерево заснували англосакси. На користь цього говорить і етимологія його назви – да. team "плем'я, рід, сім'я, банда" і ear "земля", тобто "родова земля". У словнику давньоісландської мови нічого підходящого для тлумачення назви знайдено не було. Також варто зауважити, що далеко від волзького торгового шляху є ще два села Тімерево в Іванівській і Володимирській області та село Тіміреве в Московській.

На закінчення хочеться побажати російським археологам пошукати витоки Тімерева в степах Приазов'я і Причорномор'я.





Free counter and web stats

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 В.М.Стецюк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 668

Модифіковано : 1.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.